Поезія в моїй професії - це повсякденне, щоденне спілкування з дітьми, із молоддю. Можливість бути, так би мовити, в авангарді сучасних молодіжних тенденцій. А проза - це те, що часто є невідповідність нашого сучасного законодавства з реаліями життя.

Поезія - це допитливі очі учнів, бажання вчитися, можливість торувати шлях знань. Проза - це пусті класні аудиторії під час карантину.

Проза - це всі робочі записи. А взагалі уроки - поезія. Аби ще діти сприймали це як поезію, то тоді було б чудово.

Поезія - спілкування з дітьми. Дуже люблю дітей, люблю приходити до школи й бачити їх усміхненими, упевненими в собі. Проза - це те (мені дуже не подобається), коли хтось не вчить. Я навіть плачу від цього.

Поезія - кожен день щось нове; це те, що все змінюється, різні фарби, різні емоції. Але інколи робочі моменти не римуються в цій поезії, тому виходить проза.

Поезія - спілкування з учнями, саме ті позитивні моменти, які приносять насолоду і мені, і їм на уроках та після уроків. Це всілякі виїзди з класом просто на природу чи на екскурсії. Проза - це щоденна праця, яка втомлює і де в чому виснажує: перевірка зошитів, написання усіляких робочих планів.

Проза - підготовка до уроків.

Поезія - спілкування з дітьми.

Залежно від від конкретної хвилини одразу і поезія, і проза. Радію успіхам дітей. Проза - зошити, важко їх перевіряти, але інколи буває весело. Проза й те, що деяких дітей потрібно змушувати вчитися.

Я дуже люблю прозу й тому сказати, що мені не подобається проза - не можу. Взагалі в моїй професії мені подобається практично все, окрім роботи ночами. І якщо діти тебе слухають, якщо вони тебе розуміють - ти отримуєш насолоду від спілкування. От це і є поезією моєї роботи.

Поезія... Мені подобається експериментувати. Люблю очі дітей , які горять цікавістю до навчання. Дуже люблю свою роботу. А проза - рутина, вона й не подобається, це заповнення журналів, документації.