На допомогу вчителю

Зрозуміло, що найчастіше саме батьки першими помічають обдарованість дитини, хоча це не завжди легко зробити, тому що не існує якогось стереотипу обдарованості - кожна дитина виявляє свої здібності по-своєму. Які ж основні поведінкові характеристики обдарованої дитини?

Якщо Ваша дитина:

незабаром після народження фіксує спій погляд на людях і предметах;

рано починає сприймати рухи і шуми;

у віці декількох тижнів усмішкою реагує на навколишній світ;

швидко розвивається фізично починає повертатися на бік, сідати і ходити раніше однолітків);

мало спить для свого віку;

починає рано говорити чітко (звертаємо увагу на те, що деякі обдаровані діти протягом досить тривалого часу накопичують пасивний запас слів, що потім і швидко активізують. Наприклад, Эйнштейн заговорив тільки в чотири роки);

вже в дитячому віці діяльна і енергійна;

Поводьтеся з нею шанобливо: а раптом це майбутній геній?

Ви звернули увагу на те, що Ваша дитина:

• вживає вирази, які звичайно ще не знає дитина її віку;

легко запам'ятовує вірші, пісні;

пам'ятає про події, що Ви вже забули;

• дуже допитлива і постійно набридає Вам своїми нескінченними «Чому»;

зненацька починає задумуватися над абстрактними поняттями;

• користується досить великим лексиконом, причому вживає слова і намагається довідатися, як працюють побутові прилади, який-небудь пристрій, що зацікавив її;

Вас можна поздоровити? Ви правильно виховували її з раннього дитинства і вроджені задатки дитини розвиваються в здібності!

Ви помітили, що Ваша дитина:

• дратується, якщо відповіді на її питання не задовольняють її;

• любить мріяти, дивує близьких її людей оригінальністю ідей, пропозицій,

планів і рішень;

має яскраво виражене почуття гумору:

виконує без бажання, ми взагалі не виконує роботи, що вимагають тільки механічних навичок;

надає перевагу грі, успіх у якій залежить не від щасливого випадку, а від здатності виконати якісь комбінації: правильно розташувати,

систематизувати, розподілити;

• при конструюванні і моделюванні виявляє навички й уміння, не властиві дітям її віку;

• може протягом тривалого часу зосереджено займатися чим-небудь, що

являє для неї особливий інтерес;

• ставить собі задачі і цілком віддасться пошукам їхніх рішень; намагається

кожну справу довести до кінця;

• прагне поділитися своїми планами, думками, інтересами;

звертаючись до старшої чи дорослої людини, намагається досягти взаєморозуміння,

значить для Вашої дитини існує "ризик" бути обдарованою.

Якщо в школі говорять про Вашу дитину, що вона:

• усе нове схоплює на льоту, їй не потрібно повторень і докладних

пояснень;

вчиться легко, без допомоги збоку;

• любить розглядати карти, атласи, заглядати в довідкові посібники;

• може мислити логічно, аналізувати те, що відбувається;

• може дати коротку і точну відповідь;

• успішно справляється з прискореною програмою навчання з окремих

предметів чи поглиблено вивчає визначені предмети;

• має схильність до пошукової і дослідницької роботи;

Це означає, що у Вашій родині росте обдарована дитина.

Основні вимоги(принципи) до складання індивідуального плану роботи з обдарованою дитиною

Кожна дитина с неповторною. Для створення програми треба визначити сильні і слабкі сторони дитини.

Сім'я має підтримувати обдаровану дитину у реалізації її задатків; разом із школою повинна взяти на себе відповідальність щодо її освіти.

Зміст програми має відповідати інтересам і потребам дитини, задовольняти різноманітні потреби у навчанні.

Обдарована дитина повинна мати можливість спілкуватись з обдарованими однолітками.

Для забезпечення оптимального розвитку програма має передбачати повільний поступовий перехід з одного рівня навчання на інший.

Програма повинна розвивати у дитини наполегливість у досягненні мети, цілеспрямованість.

У програмі має бути передбачена система оцінювання її ефективності. За наявності чіткої системи оцінювання фахівців і батьки зможуть судити, чи відповідає вона потребам дитини і чи дозволяє досягти необхідних результатів.

Основною метою програми має бути розвиток творчих здібностей. Програма повинна пропонувати добре організовану систему діагностик обдарованості.

Організація домашньої роботи для обдарованих дітей.

Великою проблемою для обдарованих дітей є переобтяження домашніми завданнями. Талановита, здібна дитина увесь час прагне до улюблених занять, її часто неможливо переключити на відпочинок, фізичні вправи чи гру. До того ж це, як правило, людина дуже відповідальна, яка намагається все ретельно виконати. Додайте до цього педагогічну безпорадність батьків, економічні негаразди, екологічну ситуацію. Через постійні перенавантаження під час навчання відбувається не розвиток, а руйнування здоров'я і таланту молодої людини, а звідси — гіркі розчарування батьків і дітей, марні сподівання держави відновити інтелект нації. Застосування домашнього завдання спрямоване на:

засвоєння нових знань (теоретичне);

формування навичок і вмінь (емпіричне);

застосування знань, навичок і вмінь (практичне);

узагальнення і систематизацію (узагальнююче);

підготовку до засвоєння нових знань (пропедевтичне);

проективне домашнє завдання.

Не завжди домашнє завдання доцільно давати наприкінці уроку. Як його підсумок домашнє завдання доцільне тоді, коли за змістом матеріал домашньої роботи тісно пов'язаний з класною, слугує поглибленню, розвитку або застосуванню знань, навичок і вмінь, набутих на уроці. Таке завдання дається за 5—6 хвилин до кінця уроку з необхідними інструкціями, зразками.

Пропедевтичне домашнє завдання дають напередодні уроку за умов, коли увагу учнів треба спрямувати на розв'язання проблеми, з'ясування провідної ідеї, закономірності. Як пропедевтичне домашнє завдання даються проекти, дослідження, твори, складні математичні та фізичні задачі. Такі завдання викликають механізм відображення, допомагають побачити мету роботи, скласти план її виконання і поступово рухатися до розв'язку проблеми.

Як свідчать дослідження дидактів, ефективними є прогностичні пізнавальні задачі як засіб розвитку пізнавальної самостійності учнів.

Тематичне домашнє завдання дається до всієї теми, щоб учні самостійно спланували його виконання. Воно містить необхідні вправи і практичні роботи. Спершу вчитель пояснює особливості кожного типу і виду домашнього завдання, оптимальну технологію виконання, дає поради учням із різними інтересами, здібностями, темпом навчання, характером мислення, пам'яті.

Тематичні домашні завдання передбачають консультації вчителя, лаборанта.

Нетрадиційною формою домашнього завдання є «акордна», яка має характер «занурення» в проблему, коли треба сприйняти й осмислити великий за змістом матеріал за короткий час (за досвідом М.Щетініна).

Варіативні (альтернативні) домашні завдання, наприклад, твори на тему: «В гостях у феодала», «Подорож до скіфів...».

Циклограма роботи з обдарованими дітьми

Жовтень

1. Індивідуальна бесіда, відновлення контакту.

2. Індивідуальні консультації (за запитом).

Листопад

1. Бесіда з батьками з'ясування їх планів щодо подальшого розвитку їхньої дитини.

Грудень

1. Вивчення думки класного керівника та вчителя-предметника про розвиток, успіхи у навчанні, можливі проблеми у взаємостосунках з однолітками.

Січень

1. Відстежити навантаження.

2. Корекційно-відновлювальна робота (за запитом).

Лютий

1. Індивідуальні консультації для всіх учасників навчально-виховного процесу.

Березень

1 .Аналіз результатів життєдіяльності і відстеження емоційної напруги та психологічного стану.

Квітень

1. Індивідуальні консультації.

2. Діагностика особистісного розвитку.

Травень

І .Корекція напруженості емоційного стану в період перед екзаменами

Проблема виховання обдарованої дитини існує стільки, скільки існує сама педагогіка. Тему виховання обдарованої дитини розробляли всі педагоги і психологи різних часів. Попри солідні теоретичні й практичні напрацювання, у цьому напрямку вже є численні прогалини, спричинені складністю предмета дослідження.

Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей. Відомо, що Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше — списувати вірші у саморобні оздоблені візерунками книжечки.

Коли звичайній дитині запропонувати під час гри якусь іншу гру, то вона легко згодиться і забуде через кілька хвилин попередню гру. Обдарована дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатись нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. В талановитої дитини відразу помітні постережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо йти до поставленої мети, самостійність, незалежність у діяльності. Обдаровані діти, як правило, мимоволі привертають до себе увагу.

Про обдарованих дітей можна говорити багато і водночас не казати нічого. Вони, як маленькі інопланетяни, яких планета Інтелект шле на Землю. Виникає запитання, як виявити обдаровану дитину? Уже в трирічному віці дитини можна про це здогадатись. А ключ у запитаннях дітей, що починаються з «чому?».

Тож чому це «чому?» таке важливе?

Ствердження «Я» починається з кризи трьох років, завершується віком «чомучок». Дитина хоче відокремитись від дорослого, демонструючи своє «Я сам!», і водночас не втратити необхідний зв'язок з батьками. Без дорослих дитині не обійтись. Ви — глядач. Ви — партнер. Ви — дійова особа вистави, а також помічник режисера, де головний режисер — дитина. «Я — система» демонструється тільки перед вами, а перед однолітками ніколи. І знаючи це, ваш малюк дуже цінує ваше спілкування. Дитина сама стає ініціатором спілкування своїм «чому?»

«Чому коти не носять капці?»

«Чому собаки не ходять до ясел?»

«Чому рибки в акваріумі постійно купаються?»

«Чому курча не спить у ліжку?»

«Чому у квітів немає рук і ніг?».

«Чому лялька не їсть яблук?»

«Сорока — це хто — ворона? А якщо не ворона, то чому?»

Малюку, якому три роки не обов'язково чути правильну відповідь на своє запитання. Йому важливо поставити запитання, щоб ви звернули на нього свою увагу, що він постійно поряд з вами.

У три роки малюк дивується новому і виявляє допитливість. А потім, після трьох років, ці запитання будуть знаками допитливості, і його вже не дивуватиме нове, він захоче все про це знати..

Чим більше запитань «чому», тим вищий творчий потенціал у дитини, тим обдарованіша вона. Відсутність таких запитань — один з сановних сигналів неблагополуччя в розвитку дитини. Обов'язково треба проводити профілактичну роботу з батьками, роз'яснювати батькам і вихователям, як треба поводитися з маленькою «чомучкою».

Обдарована дитина відрізняється від своїх однолітків багатою уявою,, фантазією, чудовою пам'яттю, мовою, великим запасом слів, посидючістю, коли дитина зайнята улюбленою справою.

Малюк дуже чутливий. Він реагує не тільки на слова, а й на інтонацію та жести. Будь-яку репліку він може, сприйняти як критику на свою адресу, це спричинить почуття особистої провини, відчуженості, значно занизить самооцінку дитини. Ними часто незадоволені вихователі, які не хочуть мати справу з неординарними дітьми.

Сучасні дослідження, проведені відомим психологом А.Барком, містять цікаві рекомендації батькам і педагогам з питань виховання обдарованої дитини. Слід створити всі умови для розвитку таланту, але не насаджувати дитині своїх захоплень, не культивувати необхідності будь-що досягти неперевершених результатів, не перевантажувати, не змушувати постійно займатись улюбленою справою. Все це може стати причиною неврозу, психічного захворювання або розвинути в дитини пихатість і претензійність.

Головна проблема обдарованої дитини — спілкування з однолітками, яких вона випередила в розвитку. Дитина стає вигнанцем серед однолітків. Вона може розчаруватися в собі або «заземляти» свої здібності.

У дошкільному віці «визначити» або «виміряти» інтелект (а отже, і обдарованість) неможливо. Адже кожна здорова дитина — здібна. Як ми знаємо, творчі здібності, інтелект закладаються ще до народження малюка. Тому це залежить від дорослих. Якщо постійно займатися, гратися з дитиною, створювати відповідні умови для розвитку здібностей, то й дитина буде творчою, обдарованою. Такий малюк із задоволенням навчатиметься у школі.

Що це таке обдарована дитина? Передусім — обдаровані дорослі, які її оточують і вміють дбайливо ставитися до дітей, їхніх проблем, відповідати на всі запитання і любити.

Важливий принцип виховання — утилітаризм, — озброєння дитини знаннями і вміннями, які знадобляться у житті й допоможуть вихованцю посісти гідне місце в суспільстві.

Хист реалізується лише за умови вміння індивіда працювати. Слід зауважити, що риси обдарованості неможливо сформувати лише шляхом зовнішнього впливу, тому виховання потрібно організовувати так, щоб спонукати дитину до самовиховання.

Мистецтво виховання — мистецтво пробудження у вихованця його особистих сил.

Дитині необхідно давати не тільки свободу самодіяльності, а й можливість у певних межах обговорювати з дорослими своїми наміри.

Ознайомлення з різноманітною діяльністю, глибокі враження допомагають інтенсивному розвитку природних здібностей людини. Потрібні для творчості фарби, звуки обдаровані діти знаходять у спілкуванні з природою. Природа ж пробуджує мислення, уяву, фантазію. Проте творча думка, творча уява розвивається також під впливом літератури.

Відомо, що видатні вчені змалку були схильні до читання наукових книжок. А майбутні поети — Анна Ахматова, Марина Цветаева, Леся Українка — зачитувались «дорослими» творами. ' .

Потрібно тактовно, делікатно розвивати в дитини інтерес, навчати терпіння і заохочувати працювати старанно, завершувати розпочате; намагатись зменшити надмірну вразливість обдарованої дитини, вчити з гідністю програвати і не сприймати невдачу, як трагедію; володіти емоціями, робити все, щоб дитина не занижувала своєї самооцінки і водночас не виставляла напоказ свою бдарованість.

Обдарована дитина, як правило, сама заявляє про себе, ускладнюючи життя самопевне них консервативних дорослих. В ідеалі ж, констатує теоретична педагогіка, кожна розумово повноцінна дитина по-своєму талановита, і вихователь повинен проникнути у внутрішній світ кожного вихованця. Недоцільно підходити до всіх дітей з однією міркою. Це призводить до духовного рабства. На думку Г.Песталоці, навіть однакова любов до дітей не має заступати індивідуальності.

Тому система, орієнтована на виховання обдарованої дитини, позитивно вплине на пробудження і розвиток природних задатків кожної дитини.

Один зі способів розвитку творчих здібностей дошкільників — театрально-ігрова діяльність. Театрально-ігрова діяльність дає змогу дитини творчо виявити себе. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації, інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв. Малюки вдаються до виразного втілення психологічних особливостей персонажів, самостійно добирають для них засоби мовленнєвої (інтонації) зовнішньої виразності (виразні рухи: рук — жести, обличчя — міміка, всього тіла — пантоміміка).

У дітей дошкільного віку різний рівень вияву спеціальних творчих здібностей. Талановитість є наслідком свідомої сумлінної праці людини над розвитком своєї обдарованості й тому виявляється у зрілому віці..

КРИТЕРІЇ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ ДИТИНИ

Отже, якщо у Вашому класі є дитина, що: швидко схоплює суть питання; має великий запас знань загального характеру; охоче вчиться; процес її навчання йде швидкими темпами; свою роботу виконує самостійно; надає перевагу індивідуальним видам діяльності; із задоволенням займається різними видами творчої діяльності; значно випереджає однолітків за кількістю умінь і навичок і загальним розвитком, радійте, у вашому класі вчиться дитина з високим рівнем загальних здібностей.

Якщо Ви помітили, що ваш учень:

виявляє явні задатки лідера, намагається бути керівником;

відрізняється широтою і різнобічністю інтересів;

• може мислити абстрактно, ставить собі завдання і після ретельного аналізу шукає шляхи

його рішення;

• мислить творчо;

• пропонує нові ідеї і нестандартні варіанти рішень;

Вам пощастило і у Вас з'явилась « права рука », помічник, організатор, натхненник.

Ваша задача — отримати кредит довіри. За умілої організації навчально-виховного процесу ви

виховаєте майбутнього президента!

А якщо Ваш учень:

вразливий і артистичний;

дуже діяльний і енергійний;

прагне практично реалізувати свої плани, ідеї, проекти;

володіє в досконалості дня свого віку технікою гри на музичних інструментах;

відмінно малює;

має артистичні схильності;

добре володіє мовою;

має великий словниковий запас, правильно будує фрази, швидко і виразно читає,

у вашому класі вчиться майбутній учитель, актор, композитор чи інша знаменитість у

мистецтві.

У вашому в класі є учень, що:

багато читає не з примусу;

може довго і зосереджено працювати над вирішенням якої-небудь цікавої проблеми;

швидко вирішує математичні задачі;

намагається швидко схопити суть питання і зробити загальні висновки;

прагне впорядкувати слова, числа і т.д., звести їх у єдину систему;

при відповіді на запитання враховує ступінь його важливості;

має гнучке мислення;

виявляє цікавість до техніки і не властиві для його віку навички й уміння при

конструюванні;

це означає, що у дитини високий інтелектуальний потенціал, у неї високий рівень розумової працездатності.

Ви звернули увагу на те, що:

під час спортивних ігор дитина завжди виходить переможцем;

уміє координувати свої рухи;

реальні досягнення в спорті значно вищі за рівень її однолітків;

яскраво виражені вольові якості;

стійко переносить фізичну напругу;

ваш учень мас високий рівень спортивних здібностей.

Якщо дитина:

чимось глибоко зацікавившись, намагається зрозуміти суп. питання, намагається обгрунтувати його, знайти логічне рішення, дати розумну відповідь;

має «критичну жилку»;

виявляє здатність до вдосконалювання;

може розумно висловитися з широкого кола питань,

перед Вами обдарована дитина і їй потрібна Ваша підтримка!

Особливі якості вчителя, який працює з обдарованими дітьми

Учитель повинен :

бути доброзичливим і уважним ;
розумітися на психологічних особливостях дітей, відчувати їх потреби та інтереси;
мати досвід роботи в закладах для дітей молодшого і дошкільного віку (в тому числі і з своїми дітьми )
мати високий рівень інтелектуального розвитку ;
мати широке коло інтересів і вмінь;
мати крім педагогічної ще й іншу освіту;
бути готовим до виконання найрізноманітнішим обов язків, пов’язаних з навчанням ;
мати живий і активний характер ;
мати почуття гумору ;
проявляти гнучкість , бути готовим до переоцінки своїх поглядів і постійно самовдосконалюватись;
мати творчий, можливо нетрадиційний світогляд ;
володіти хорошим здоров'ям і життєстійкістю;
мати спеціальну після вузівську підготовку по роботі з обдарованими дітьми і бути готовим до подальшого набуття спеціальних знань;

ОЗНАКИ ОБДАРОВАНОСТІ ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ ЗА А.І. БОРОВСЬКИМ

Раннє дитинство (1 — 3 роки). Невгамовна цікавість, нескінченні запитання, вміння стежити за декількома подіями, великий словниковий запас, захопленість словесним розфарбовуванням, розвинута мова, вживання складних слів і речень (розгорнутих). Підвищена концентрація уваги на чомусь одному, завзятість у досягненні результату в сфері, якою цікавиться, здібності до малювання, музики, лічби, нетерплячість і поривчастість, винахідливість і багата фантазія.

Дошкільний період (4—7 років). Відмінна пам'ять, інтуїтивні стрибки (перескакування через «поверхи»), яскрава уява, нечіткість у розмежуванні реальності й фантазії, перебільшені страхи, егоцентризм, тонка моторна координація, віддає перевагу товариству старших дітей та дорослих. Добрий, відкритий, тямущий; чудове володіння мистецтвом мовної комунікації; величезна допитливість, винайдення власних слів, схильність до активного дослідження навколишнього; гостре реагування на несправедливість.

Шкільний період (8—17 років). Успіх у багатьох починаннях, високі результати, потреба в колекціонуванні, класифікації, із задоволенням приймає складні й довгострокові завдання, чудове почуття гумору, розвинута оперативна пам'ять, сформованість навичок логічного мислення, виражена направленість на творче виконання завдань, володіння основними компонентами вміння навчатися, оригінальність словесних асоціацій, побудова чіткого образу майбутньої діяльності, створення в уяві альтернативних систем.

Дорослий період (після 18 років). Легкість засвоєння нових ідей і знань, комбінування знань оригінальними способами, гнучкість у концепціях, способах дій, соціальних ситуаціях. Дуже добре розвинуті навички спілкування, відкритий, дружелюбний, цінує гумор.. Жива й безпосередня уява. Не тамує своїх почуттів та емоцій. Активний, наполегливий, енергійний, схильний до ризику. Нетерплячий під час виконання рутинної роботи, віддає перевагу складним завданням. Незалежний у судженнях, поведінці.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ. ОСНОВНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

«Ким бути?» — так часто називаються книжки, статті, адресовані учням. Але головне - ким вони будуть у взаємодії з людьми.

Тим часом кожен день життя докладає нову цеглину до споруди, що називається «Я».

ЗАКОНОМІРНОСТІ СПІЛКУВАННЯ

Кожен з нас знає, що є спілкування і не-спілкування «Не можу дійти з ним згоди», говоримо ми. Або навпаки: «Оце так поспілкувалися!»

Одним з найтяжчих покарань у стародавній Греції був остракізм, який передбачав, крім позбавлення громадянських прав, ще й заборону спілкування з винним. Дефіцит спілкування, дружніх стосунків викликає труднощі і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а часто й захворювання.

Часто у взаєминах, спілкуванні з людьми ми пізнаємо себе. Але чи існують якісь індивідуальні властивості людини, важливі для її позиції у спілкуванні і для самого спілкування? Психологічна наука говорить про особливості темпераменту й характеру, основні норми ділових та особистих стосунків, що дає змогу зберігати стабільні особистісні контакти, підняти на вищий рівень ефективність і культуру ділових взаємин.

У сучасній психології є напрям, який називається інтеракціонізм — взаємодія. Суть його полягає в тому, що всі соціально-психологічні дії та явища можна безпосередньо або опосередковано звести до взаємодії людей, перетину їх впливів один на одного. На прикладі байки «Лебідь, Щука і Рак» можна простежити, до чого призводить неефективна стратегія міжособистісної взаємодії та розуміння.

Зіставляючи класифікації рівнів спілкування, можна звести їх до трьох основних «ліній спілкування»:

Маніпулювання (від грубого до розумного).

2. Конкуренція, змагання, суперництво (від жорстокого «Людина людині вовк» до конструктивних форм).

3. Співпраця (від безкорисливої уваги й сердечності до глибоких, на все життя, взаємин: дружби, любові, соратництва).

У світі людських взаємин стосунки, як правило, розвиваються не лише за однією з цих ліній, а реалізуються у взаємодії. Так, у сім'ї є управління дітьми і спроби дорослих керувати одне одним, є суперництво між братами й сестрами, між дорослими (за домінування).

У школі можна командувати колективом, учнями, стимулюючи боротьбу за першість, і співпрацювати, чого так не вистачає нам. Недарма з'явилася педагогіка співпраці.

Спілкування часто вважають діалогом або обміном інформацією. У процесі спілкування люди реалізують свою людяність, індивідуальність і неповторність.

Широке філософське розуміння спілкування дає змогу висунути формулювання: спілкування є і основою, і змістом виховання.

Спілкуючись з учителем, батьками, психологом, учень засвоює вміння жити серед людей, розуміти інших. Чим сильніший дух гуманного педагогічного спілкування, тим менше конфліктів виникає з вихованцями, тим легше їх розв'язати.

Позитивне, емоційне забарвлення міжособистісних взаємин, яке викликає симпатію, почуття наближеності до іншої людини називається атракцією.

ОСНОВНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЙОМИ ФОРМУВАННЯ АТТРАКЦІЇ

«Дзеркало ставлення» — добра посмішка, сигнал «я — ваш друг».

2. «Ім'я»: звернення до людини на ім'я; увага до особи; утвердження людини як особистості.

3. «Золоті слова»: комплімент; ефект навіювання;

4. «Терплячий слухач»; —терпляче та уважне вислуховування співрозмовника.

РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Пам'ятайте: кожен співрозмовник — особистість!

Організовуйте спілкування не «від себе», а «від них».

Не організовуйте спілкування «по вертикалі».

Формулюйте діалоги з урахуванням особистості. Не переводьте їх на читання моралі.

Поважайте прагнення особистості самостійності та поважайте її погляди.

Увага! Стежте за:

своїми думками — вони стають словами;

своїми словами, вони стають вчинками;

своїми вчинками, вони стають характером;

своїм характером, тому що він визначає вашу долю.

Вісім правил Дейла Карнегі, які принесуть вам душевний спокій і щастя

1. Поводьтеся життєрадісно, і ви почуватиметесь життєрадісним.

2. Ніколи не намагайтеся помститися вашим ворогам, тому що цим ви завдаєте собі більшої шкоди, ніж їм.

3. Замість того, щоб хвилюватися через чиюсь невдячність, не сподівайтесь на вдячність. Пам'ятайте, що єдиний спосіб знайти щастя — не чекати вдячності, а творити добро заради власної радості.

4. Вдячність — така риса характеру, яку слід виховувати, тому, якщо хочемо, щоб наші діти були вдячними, необхідно вчити їх цього.

5. Ведіть рахунок своїх успіхів, а не своїх неприємностей. У житті треба ставити перед собою дві мети. Перша — здійснення того, чого ви прагнули. Друга — уміння радіти досягнутому.

6. Не уподібнюйтесь до когось. Знайдіть себе і залишайтеся собою, адже уподібнення — самогубство.

7. Коли доля дає вам лимон, намагайтеся зробити з нього лимонад. Найважливіше в житті полягає в тому, щоб максимально використовувати свої успіхи. Кожен дурень здатний на це. Справді важливим є уміння скористатися втратами. Це потребує розумових зусиль, у цьому й полягає різниця між розумною та нерозумною людиною.

8. Забувайте про свої неприємності, намагайтеся дати трохи щастя іншим. Якщо ви робите добро для інших, ви, насамперед, допомагаєте собі.

СОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ЛІВОРУКИМИ ДІТЬМИ

Існує кілька видів ліворукості, принципово різних за своїм походженням. Розрізняють природну, генетично успадковану лівшість і ліворукість. Перше означає, що головну роль у роботі мозку перебирає на себе права півкуля, і це відповідає певному стійкому типу роботи нервової системи й головного мозку. Ліворукість же передбачає лише активне використання лівої руки як ведучої тимчасово або назавжди. Причиною цього можуть бути родова травма, особливості розвитку й навіть виховання. У міру росту дитини й активізації роботи лівої півкулі в таких дітей може відбутися «чарівне перетворення» лівші на правшу.

Не слід переучувати дитину-лівшу. Ведучу руку не можна змінювати на власний розсуд: будь-яке втручання в роботу мозку призводить до непередбачених наслідків. Часто в ліворуких дітей, яких завзято переучували, розвиваються невротичні реакції та неврози. Ознаками цих небажаних явищ можуть бути: розлади сну й апетиту, головний біль, біль у животі, страхи, денний і нічний енурез, заїкуватість, тики, нав'язливі рухи, підвищена збудливість, дратівливість. Можуть виникнути захитування в транспорті, підвищена чутливість до спеки, задухи, запахів, тривале занепокоєння, непосидючість, млявість, загальмованість, погіршення зору й навіть бронхіальна астма.

Вирізнити «істинного» лівшу серед інших ліворуких дітей можна за такими ознаками:

образна пам'ять, яка надовго зберігає яскраві враження;

підвищена здатність чітко сприймати звуки та інтонації, відрізняти найтонші відтінки кольору, що не дано правшам;

легкість орієнтування в просторі;

потяг до парадоксів.

Тест на визначення ведучої руки

Покласти перед дитиною кілька сірникових коробок і попросити знайти сірник в одній з них. Ведучою вважається та рука, що виконує активні дії (відкриває й закриває коробку).

Запропонувати дитині відкрити кілька пляшок із кришками, що закручуються. Ведучою вважається та рука, що виконує активні дії (відкручує кришки).

Покласти перед дитиною маленький м'ячик. Попросити її підняти іграшку. Рекомендується повторити процедуру кілька разів. Ведучою вважається та рука, якою дитина бере м'яч.

Запропонувати дитині розв'язати кілька вузликів (зав'язаних не туго) на шнурі або мотузці. Ведучою вважається рука, що розв'язує вузол, а інша рука його лише тримає.

Попросити дитину поаплодувати своєму улюбленому мультфільму. Ведучою вважається більш активна й більш рухлива рука, що робить ударні рухи об долоню іншої руки.

Запропонувати дитині взяти до рук годинника й завести його.
Ведучою вважається рука, що піднімає важіль (повертає гвинт) годинника, а інша — тримає годинник.

Пограти з дитиною в гру «Сорока-білобока» і подивитися, пальцями якої руки дитина малює кола. Ведучою вважається рука, пальцями якої дитина малює кола на долоні другої руки.

Запропонувати дитині взяти зі стола м'яку іграшку й погладити її, тримаючи в руці. Зазвичай гладить ведуча рука.

Якщо більшість завдань дитина виконує лівою рукою, то можна припустити, що в неї ліворукість (правопівкульність). Дітей, які однаково добре володіють і правою, і лівою рукою, називають амбі-декстрами.

Рекомендації щодо навчання ліворуких дітей

Початок заняття. Початок будь-якого заняття (діяльності) потрібно організовувати, спираючись на попереднє: згадуємо, що робили, що запам'ятали, тим самим поновлюємо зв'язок з поточним заняттям, тобто враховуємо закономірності пам'яті таких дітей — від сьогодення до минулого.

Атмосфера. Необхідно створювати психологічно комфортну й незвичайну, творчу атмосферу (неяскраве світло, свічки, розмаїтість звуків і запахів, наочні образи).

Формування образу. Важливо давати дитині можливість поринути в атмосферу того, що відбувається, і самостійно сформувати певний образ, тобто потрібно враховувати, що лівші вирізняються цілісним сприйняттям і образ у них формується одночасно з подією.

Важливість повторення. Пам'ятайте, що малюнок або об'ємна композиція добре створюється через знайомий, раніше бачений образ, тому, перш ніж малювати або створювати композицію, важливо згадати побачене або переглянути наочний матеріал. Мова. Під час взаємодії з дитиною мова батьків має бути образною, емоційною; бажано підкріплювати слова наочними образами. При цьому мова не повинна превалювати над образами, тому що будь-яка картинка, запах або музика скажуть дитині більше, ніж слово дорослого.

Заучування. Щоб завчити будь-який новий термін, його краще проспівати або проговорити як який-небудь образ, і діти запам'ятають його до наступної зустрічі (заняття).

Зміна видів діяльності. Краще займатися різноманітними, але близькими за своєю суттю видами діяльності, що не вимагають постійної зміни місця й положення в просторі (наприклад, лежачи слухаємо музику; плазуємо, граючи; лежачи дивимося репродукції, книги тощо). Важливо якнайбільше часу відводити образотворчій діяльності, тому що лівші необхідно «увійти» в образ, у цей стан, тобто «прожити» образ.

Самостійність. Лівші спираються на свою суб'єктивну думку, тому вони не дуже зважають на думку оточуючих. Таким дітям зазвичай не потрібна допомога батьків у процесі діяльності. Якщо маля не просить, батьки не повинні втручатися в роботу: ставити запитання, цікавитися чим-небудь, оскільки дитина глибоко поринає у творчий процес.

Відпочинок. Оскільки лівші швидко втомлюються, то важливо знайти способи для їх відпочинку: релаксація на килимі, занурення рук у великий таз із водою, вдихання приємних ароматів.

Суґестивність. Ліворукі діти добре піддаються навіюванню, тому релаксацію краще проводити з елементами сугестії (навіювання); при цьому мова обов'язково має бути образною.

Переучування. Необхідно застерегти батьків і вихователів ліворуких дітей від бажання переучити дитину «на праву руку». Переучування може спричинити виникнення в малюка заїкуватості, нічного нетримання сечі, неспокійного сну і сноходіння, тику, нав'язливих рухів. У такої дитини може сформуватися комплекс неповноцінності, і все це вплине на її майбутнє життя.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

Гіперактивні діти вирізняються надмірною активністю, рухливістю, нездатністю тривалий час зосереджуватися на окремому виді навчальної діяльності. Під час уроку цим дітям складно виконувати завдання, тому що вони зазнають труднощів в організації й завершенні роботи, швидко виключаються з процесу виконання завдання.

Причини гіперактивності:

страх бути травмованим, ображеним, пережити напад, дістати ушкодження;

образа або душевна травма. Страх спричиняють розлади в соціальних відносинах дитини й дорослих, які її оточують. Психологи рекомендують дорослим, які працюють з гіперактивними дітьми, дотримуватися таких правил:

Тренування слабких функцій проводити в ігровій формі, щоб зацікавити дитину (тоді їй легше буде сфокусуватися на завданні).

Добираючи ігри, брати до уваги, що гіперактивній дитині важко одночасно бути уважною, контролювати свою поведінку й сидіти нерухомо. Тому на початкових етапах роботи необхідно добирати ігри на тренування лише однієї функції, наприклад такі, що сприяють розвитку уваги.

Надалі можна ускладнити роботу, переходячи до ігор, що сприяють розвитку двох (а згодом і трьох) функцій одночасно, наприклад розвитку уваги й контролю поведінки.

Музична терапія

Музика впливає на емоційний стан людини. Звуки музики можуть розслабити або, навпаки, зарядити енергією. Щоб позбутися депресії і негативних емоцій, рекомендується слухати веселі мелодії. Позбавитися надмірного напруження, розслабитися допоможуть спокійні композиції. Утім, потрібно пам'ятати, що одноманітний ритм здатний викликати роздратування, а сумна мелодія — меланхолію й сум. Як же впливає музика різних стилів на нашу психіку?

Класична музика — підвищує концентрацію й поліпшує пам'ять;

джаз, блюз, реґґі — покращують настрій, загострюють почуття гумору, поліпшують комунікабельність; румба, самба — збуджують, збільшують активність; поп-музика — створює відчуття благополуччя;

рок-музика — знімає напруження, послаблює біль, але водночас може й створити напруження, а також викликати стрес; панк, реп, хіп-хоп і

ґрандж — збуджують і сприяють активності;

релігійна й обрядова музика — заспокоює й приводить у стан умиротворення.

Арт-терапія

Це метод лікування за допомогою художньої творчості.

Арт-терапія — один із найбільш м'яких і водночас глибоких методів в арсеналі психологів і психотерапевтів.

Малюючи, займаючись ліпленням або описуючи в літературній формі свою проблему або настрій, людина неначе отримує закодоване послання від самої себе, з власної підсвідомості. Метод арт-терапії можна зарахувати до найбільш давніх і природних форм коригування емоційних станів, яким багато хто з людей користується самостійно, щоб зняти надмірне психічне напруження, заспокоїтися, зосередитися. Практично арт-терапія застосовується для більш чіткого, тонкого вираження своїх проблем, стимулювання до спілкування, самовираження й самоствердження.

Прийоми арт-терапії можна використовувати в роботі з тривожними, агресивними, замкнутими дітьми.

Найбільш прості вправи арт-терапії педагог може проводити, навіть не маючи спеціальної підготовки.

Оволодіння прийомами арт-терапії дозволяє:

вивчити життєвий досвід в незвичайному ракурсі;

розв'язувати проблеми легко й красиво;

навчити спілкуватися у незвичайний спосіб (викорнстовуючи образотворчі, рухові, звукові засоби).

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З АГРЕСИВНИМИ ДІТЬМИ

Агресивні діти — це діти з особливостями індивідуальної поведінки, що містить у собі дії, спрямовані на завдання фізичної або психологічної шкоди іншій людині.

Агресивність у поведінці дитини зумовлена анатомо-фізіологічними особливостями віку, тобто біологічними причинами, але дуже часто до них приєднуються соціальні причини.

Психолог Е. Фромм поділяв агресію на «злоякісну» — «пристрасть до абсолютного панування над іншою живою істотою і бажання руйнувати» — і «доброякісну» — «поводження, пов'язане з обороною та відповідною реакцією на загрозу». Найчастіше спостерігається доброякісна агресія, що виявляється як псевдоагресія й оборонна агресія. До псевдоагресії відносять ненавмисну агресію й агресію як самоствердження.

Ненавмисна агресія — це випадкове завдання шкоди людині. Досить поширеними є випадки, особливо в молодшому підлітковому віці, коли хтось когось штовхнув або вдарив випадково, ненавмисно. При цьому якими б не були наслідки цих випадків, їх наявність свідчить лише про те, що підліток розгальмований, надмірно збудливий. Він не відчуває меж дозволеного в грі або витівці й у результаті зносить на своєму шляху геть усе.

Агресія як спроба самоствердитися проявляється у виборюванні певного свого місця в групі (з одного боку, цінується групою, а з іншого — дає відчуття захищеності та права на безкарність з боку тієї ж групи) і в спілкуванні з дорослими (батьками, учителями). У навчанні підліток ніби «відпрацьовує» зароджувані лідерські тенденції, стаючи ситуаційним лідером, у якого є підлеглі, що слухаються його розпоряджень. У спілкуванні зі старшими підліток демострує протест проти фальші, яку підлітки відчувають з боку дорослих людей.

Специфічна особливість оборонної агресії полягає в тому, що вона супроводжується гнівом. А гнів — це реакція дитини на порушення значущої для неї системи життєвих цінностей, які для кожного можуть мати свої специфічні ознаки). Для когось значущим може бути факт фізичної образи, для іншого — образливе слово, для третього — заборона чого-небудь тощо. У результаті підліток починає бурхливо протестувати. Слід враховувати, що ці реакції мають чіткий зв'язок з типом вищої нервової діяльності. Слабкий, астенічний підліток заплаче, замкнеться в собі, а сильний, стенічний за своїм психотипом учень кинеться давати здачі. Цікаво відзначити, що, на думку психотерапевта В. Оклендера, агресивне поводження пов'язане насамперед з оточенням, а не з внутрішніми спонуканнями дитини, з її внутрішнім прагненням учинити так, а не інакше. Він уважав, що саме оточення (а не внутрішні труднощі) провокують дитину; якщо їй чогось і бракує, то це здатності впоратися з оточенням, що викликає в ній почуття стра-. ху і гніву. Дитина, у свою чергу, не знає, як упоратися з почуттями, які породжує в ній це недружнє оточення. Іноді дитину сприймають як агресивну, якщо вона просто виявлає свій гнів. Тому, відзначає В. Оклендер, навчання культурних норм вираження гніву є профілактичним заходом і способом роботи з агресивними дітьми. Агресивну поведінку не можна вважати прямим проявом гніву, це, швидше за все, спроба уникнути прояву щирих почуттів.

Психологи виділяють ще один вид дитячої агресії — інструментальну агресію, що має певну мету: забезпечити, дістати необхідне або потрібне. З цим потрібним виникають чималі проблеми, тому що потрібне схоже на бажане. А сфера бажань підлітків настільки широка й різноманітна, що часом умовами її обмеження є лише нестача фантазії дитини. Через це величезні труднощі виникають у батьків розпещених підлітків, кожне «хочу» яких має бути виконане будь-що. Звичайно, такі діти агресивно налаштовані, якщо хтось заважає їм мати предмет їх бажання.

Робота з агресивною дитиною має проводитись переважно у двох напрямах.

По-перше, необхідний пошук позитивних способів приборкання гніву. Дослідники виокремлюють чотири фази такої роботи:

надати підліткам практично прийнятні методи для вираження прихованого гніву;

допомогти їм підійти до реального сприйняття почуття гніву, який вони можуть стримувати;

дати можливість встановити прямий вербальний контакт з почуттям гніву: нехай скажуть усе, що бажають, тому, кому потрібно;

обговорювати з ними проблему гніву: що змушує їх гніватися, як вони це виявляють і як поводяться в цей час.

По-друге, дорослим, які перебувають поряд з агресивною дитиною, необхідно пам’ятати, що виникненню й закріпленню в дітей агресивної поведінки сприяє особиста агресивність дорослих. На агресію ніколи не можна відповідати агресією, дорослий повинен вказати дитині приклад конструктивного розв’язання конфлікту. За агресію не можна суворо карати, тому що це закріплює негативні форми поведінки, але й потурати агресії підлітка також не можна.

Правила взаємодії з агресивною дитиною

Приймайте дитину такою, якою вона є; висувайте вимоги до дитини, враховуючи не свої бажання, а її можливості; розширюйте кругозір дитини;
Залучайте дитину до спільної діяльності, відзначаючи її внесок у виконуваній роботі;
Ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів.

Критерії виявлення агресивної дитини

На питання пропонується відповісти вчителеві або батькам. Відповідайте на нижченаведені запитання «так» або «ні».

Дитина сперечається, лається з дорослими.
Втрачає контроль над собою.
Звинувачує інших у своїх помилках.
Заздрісна, мстива.
Гнівається й відмовляється що-небудь робити.
Спеціально дратує людей.
Відмовляється підкорятися правилам.
Уразлива, дуже швидко реагує на різні дії оточуючих (дітей і дорослих), які нерідко дратують її.

Якщо чотири з восьми критеріїв часто проявляються в дитини протягом не менш ніж шести місяців, то можна припустити, що дитина є агресивною.

Анкета з виявлення агресивної дитини

На питання пропонується відповісти вчителю або батькам. Інструкція. Відповідайте на запропоновані твердження «так» або «ні».

У дитину іноді ніби вселяється злий дух.
Вона не може промовчати, коли чимсь незадоволена.
Коли хтось заподіює дитині зло, вона намагається відплатити йому в такий самий спосіб.
Іноді дитина лається без будь-якої причини.
Трапляється, що вона із задоволенням ламає іграшки.
Іноді вона так наполягає на чомусь, що оточуючі втрачають терпіння.
Вона залюбки дражнить тварин.
Дуже гнівається, якщо їй здається, що хтось жартує над нею.
Здається, іноді в неї спалахує бажання зробити погане, що шокує оточуючих.
У відповідь на звичайні розпорядження прагне все зробити навпаки.
Часто не за віком буркотлива.
Сприймає себе як самостійну й рішучу особистість.

13. Любить бути першим, командувати, підкоряти собі інших.

14. Невдачі викликають у неї страшне роздратування, пошуки винуватих.

15. Легко свариться, вступає в бійку.

16. Намагається спілкуватися з молодшими й фізично більш слабкими.

17. У неї часто бувають періоди похмурої дратівливості.

18. Не зважає на думки й потреби однолітків, не поступається, не ділиться.

19. Упевнена, що будь-яке завдання виконає краще за інших. Опрацювання отриманих результатів: за кожну відповідь «так» — 1 бал.

Висока агресивність — 15-20 балів.

Середня агресивність — 7-14 балів.

Низька агресивність — 1-6 балів.

Анкета «Ознаки імпульсивності»

Відповідайте на нижченаведені запитання «так» або «ні».

Дитина завжди знаходить швидку відповідь, коли її про щось запитують (можливо, і неправильну, але дуже швидко).
У неї часто змінюється настрій.
Багато речей дратують її, виводять із себе.
Їй подобається робота, яку можна зробити швидко.
Уразлива, але не злопам'ятна.
Часто здається, що їй усе набридло.
Швидко, не вагаючись, приймає рішення.
Може різко відмовитися від їжі.
На заняттях нерідко відволікається.
Коли хтось із дітей кричить на неї, вона також кричить у відповідь.
Зазвичай упевнена, що впорається з будь-яким завданням.
Може нагрубити педагогові, батькам.
Часом здається, що вона переповнена енергією.
Це людина дії, міркувати не вміє й не любить. Вимагає до себе уваги, не хоче чекати.
В іграх не підкоряється загальним правилам.
Гарячкує під час розмови, часто підвищує голос.
Легко забуває доручення дорослих, захоплюється грою.
Любить лідирувати.
Похвала й осудження діють на неї сильніше, ніж на інших.

Опрацювання отриманих результатів: за кожну відповідь «так» — 1 бал.

Висока імпульсивність — 15-20 балів.

Середня імпульсивність — 7-14 балів.

Низька імпульсивність — 1-6 балів.

ІГРИ ТА ВПРАВИ ДЛЯ ПРИБОРКАННЯ ГНІВУ

Запропонуйте дитині:

Голосно проспівати улюблену пісню.

Пострибати на скакалці.

Використовуючи «склянку для криків», висловити всі свої негативні емоції.

Пускати мильні бульбашки.

Пробігти коридорами школи.

Полити квіти в кабінеті.

Швидкими рухами руки витерти написане на дошці.

Віджатися від підлоги максимальну кількість разів.

Постукати олівцем по парті.

Зім'яти кілька аркушів паперу, а потім викинути їх.

У групі дітей можна улаштувати змагання «Хто голосніше крикне», «Хто вище стрибне», «Хто швидше пробіжить».

Вправа «Експромт-театр»

Ведучий роздає дітям ролі героїв казки, написані на окремих згорнених аркушах. Потім ведучий читає казку, а діти виконують ролі своїх героїв.

Варіант І

Ролі: Місяць, Дерева (два-три учні), Вітер, Пес, Кінь, Горобець, Циган, Дід, Баба.

«Дерева стоять нерухомо...»

Дерева стоять нерухомо. Раптом налітає Вітер, починає розгойдувати верхівки Дерев. Горобець розплющує одне око, сонно озирається і знову засинає. А Вітер все виє, і гойдаються Дерева. На небі сходить Місяць. Пес, що спить у повітці, розплющує очі, дивиться на Місяць, знову засинає. У повітці стоячи дрімає Кінь, час від часу переступаючи з ноги на ногу. Йому сниться сон, і Кінь тихенько ірже. Над ним, на жердинці, настовбурчившись, спить Горобець. Коли Кінь ірже, Горобець здригається, відкриває одне око, скоса зиркає на Коня.

Місяць знову ховається за хмарою. Серед Дерев нечутно крадеться Циган. Пес принюхується уві сні, але не прокидається. Циган заходить до повітки. Горобець розплющує очі й починає тихенько цвірінчати. Циган хапає Коня за недоуздок. Кінь злякано ірже, Горобець із цвіріньканням літає навколо них. Пес прокидається й починає гавкати. Шумлять Дерева, тривожно виє Вітер. Циган виводить з повітки Коня. З будинку визирає Баба, кидається будити Діда. Циган намагається вести Коня. Кінь ірже й стає дибки. Пес гавкає на Цигана, Горобець літає навколо них. Через хмару визирає Місяць. З хати вискакують Баба з мітлою і Дід з рушницею. Баба погрожує мітлою, Дід стріляє вгору, Горобець лякається й ховається в будці Пса, Циган кидає Коня й тікає, Пес із гавкотом кидається навздогін. Дід підходить до Коня, гладить його, заспокоює і веде до повітки. Вертається Пес. Дід гладить його по голові та йде в хату. Баба теж гладить Пса та йде за Дідом. Пес іде в будку, переляканий Горобець із цвіріньканням вилітає звідти й летить у повітку. Пес, покрутившись на місці, лягає. У сараї засинає Кінь. Тільки Горобець продовжує літати навколо. Потім і він сідає на жердинку. Кінь уві сні переступає з ноги на ногу, тихенько ірже. Горобець ховає голову під крило й засинає. Місяць знову ховається за хмару. Вітер стихає, Дерева припиняють шуміти.

Гра «Традиція»

У коридорі квартири пропонується повісити спеціальну дошку або аркуш ватману, на якому можна писати фломастерами і протягом дня виражати в невеликому малюнку свій настрій, побажання для інших, почуття, адресовані комусь, тощо. Методика може використовуватися й для маленьких дітей (вони просто в захваті від цього, а крім того, розв'язується проблема малювання на шпалерах).

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ З НЕАДЕКВАТНОЮ САМООЦІНКОЮ

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей — безумовно, належить до базових якостей особистості. На думку багатьох дослідників, саме вона багато в чому визначає взаємини з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка людини залежить від багатьох факторів. Водночас психологи давно вже користуються так званою «формулою Дженса», яка має такий вигляд:

Самооцінка = успіх / домагання.

З цієї формули ми бачимо, що підвищити самооцінку можна, або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі, і старшокласники повинні достатньо чітко розуміти, що відмінності між амбіціями й реальною поведінкою людини призводять до викривлення самооцінки та, як наслідок, її неадекватності, що загрожує емоційними зривами в поведінці. Саме по собі дослідження самооцінки виявляється дуже корисним і для організації навчального процесу, і для самоусвідомлення учнів, ставлення яких до себе, як відомо, описується повною драматичних суперечностей формулою «геній або нікчема».

Самооцінка як один з її основних структурних компонентів самосвідомості є важливим регулятором поведінки й діяльності людини. Самооцінка впливає на всі сторони її життя, емоційне самопочуття, взаємини з оточуючими, розвиток здібностей, становлення до успіхів і невдач.

Дослідження свідчать про те, що у сфері самопізнання дошкільників і молодших школярів переважають зовнішні дії та вчинки, а в підлітків домінують інтерес до себе — свого внутрішнього життя, якостей своєї особистості, потреба в самооцінці, порівнянні себе з іншими. Така потреба зумовлюється практичною життєдіяльністю підлітка: бурхливою перебудовою організму, змінами в житті, становищем у сім'ї, появою нових обов'язків і розширенням їхніх прав; підвищеними вимогами до навчальної діяльності. Рушійними силами розвитку самосвідомості є самостійність індивіда, що зростає, проявляючись у зміні його взаємин з оточуючими.

Будучи ядром особистості, самооцінка є важливим регулятором поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Отже, самооцінка впливає на ефективність діяльності

людини й подальший розвиток її особистості. Самооцінка тісно пов'язана зі ступенем складності мети, які людина висуває перед собою. Відмінності між амбіціями й реальними можливостями людини призводять до того, що вона починає неправильно оцінювати себе, унаслідок чого її поведінка стає неадекватною (виникають емоційні зриви, підвищена стурбованість та інше). Самооцінка отримує об'єктивне вираження в тому, як людина оцінює можливість та результати діяльності інших (наприклад, принижує їх у разі завищеної самооцінки).

Якщо людина недооцінює себе порівняно з тим, ким вона є насправді, ми говоримо, що в неї занижена самооцінка. У тих випадках, коли вона переоцінює свої можливості, результати діяльності, особисті якості, зовнішність, для неї характерною є завищена самооцінка. Як завищена, так і занижена самооцінка дуже ускладнює життя людини. Нелегко жити невпевненим у собі, сором'язливим, важко жити й пихатим. Неадекватна самооцінка ускладнює життя не лише тих, кому вона властива, а й тих людей, які в різних ситуаціях — виробничих, життєвих та ін. — спілкуються з ними. Конфліктні ситуації, в яких опиняється людина, її непоступливість дуже часто є наслідком неправильної самооцінки.

Безперечним є той факт, що соціальний статус учня впливає на його самооцінку, тому що в підлітків домінує інтерес до себе, свого внутрішнього життя, якостей особистості, потреба в самооцінці, порівнянні себе з іншими. Звернення підлітка на себе, усвідомлення себе як особистості, включеної в різноманітні людські взаємини, висуває на перший план спілкування з оточуючими. Такий стан справ є для підлітка засобом самооцінки та взаємин з однолітками.

Психологами доведений вплив самооцінки на пізнавальну діяльність людини (сприйняття, уяву, розв'язання інтелектуальних задач) і на систему міжособистісних стосунків, а також розроблені методи формування адекватної самооцінки, а для випадку її деформації — коригувальна програма.

Визначити свою самооцінку для людини дуже важливо для нормального спілкування, формування відносин з іншими. Особливо важливо враховувати самооцінку дитини. Як і все в дитині, вона ще тільки формується й саме тому більшою мірою, ніж у дорослого, піддається змінам. Відомо, що в процесі навчання учні закріплюють знання, розвивається їхнє мислення, з одного боку, а з іншого — у них формуються певні особистісні якості. Коли кажуть про розвиток мислення, то мають на увазі формування в дитини вмінь і навичок розумової діяльності: уміння аналізувати, узагальнювати, порівнювати тощо. Коли кажуть про формування особистості, то мають на увазі розвиток її інтересів, ідеалів, організованість, відповідальність тощо. Утім, саме практичне навчання свідчить про те, що виконання навчальних завдань залежить не лише від розумових можливостей дитини, але й від її особистісних якостей, як зазначених вище, так і багатьох інших.

Засвоюючи в процесі навчання й виховання певні норми й цінності, дитина під впливом оціночних тверджень інших (учителів, однолітків, батьків) починає певним чином ставитися як до реальних результатів своєї навчальної діяльності, так і до самої себе як до особистості. З віком вона дедалі із більшою впевненістю відрізняє свої справжні успіхи й ті, яких вона могла б досягнути, якби мала певні якості та здібності. У такий спосіб у навчально-виховному процесі в учня формується установка на оцінювання своїх можливостей — один із основних компонентів самооцінки.

Відзначаючи особливості розвитку самооцінки в молодшому шкільному віці, слід зауважити, що, по-перше, вона стає більш адекватною і диференційованою порівняно з дошкільним віком; по-друге, на основі оцінки вчителя дитина порівнює себе з іншими (свої здібності, знання, уміння, навички, риси характеру та ін.); по-третє, дитина описує типову для себе поведінку.

ІГРИ ТА ВПРАВИ

Вправа «Хто Я?»

Школярам пропонують відповісти на запитання «Хто Я?» двадцятьма словами. Під час аналізу відповідей звертають увагу на таке:

запитання «Хто Я?» не повинне підмінятися відповідями на запитання «Який Я?»; соціальні ролі не слід перелічувати — вони «безликі»;

у якому співвідношенні перебувають позитивні й негативні прояви особистості.

Вправа «Я»

Запропонуйте учням написати твір з теми «Особисті риси, що визначають мій успіх».

Важливо, щоб учні з різноманіття своїх достоїнств назвали кілька найбільш значущих для них. Запропонуйте їм згадати, які достоїнства виділяли їх у десять років, а які в п'ять.

Зверніть увагу учнів на те, що важливо пам 'ятати себе в різні періоди часу й фіксувати зміни.

Вправа «Самооцінка»

Запропонуйте дитині намалювати в ряд вісім кіл і поставити в одному з них своє «Я».

Чим ближче до лівого краю знаходиться коло з «Я», тим вища самооцінка дитини.

Вправа «Соціальна зацікавленість»

На аркуші паперу зображений трикутник, вершинами якого є кола, що позначають інших людей (наприклад, батьків, брата, сестру, учителя, друзів та ін.). Учням пропонують розмістити на аркуші коло, позначене «Я».

Якщо коло розміщене всередині трикутника, це означає, що учень сприймає себе як частину певної соціальної групи (сім'ї, класу) ззовні цілого, а якщо поза — то окремо.

Вправа «Егоцентричність»

Перед учнями — два кола.

Ведучий. Намалюйте два кола, що позначають ваше «Я» і «Я» вашого друга. Розмістіть ці кола всередині намальованого великого кола.

Якщо учень «ставить» своє коло ближче до центра, ніж коло друга, то це свідчить про егоцентризм.

Вправа «Коло твого життя»

Гра змушує замислитися над своїм життям. Перед школярем лежить аркуш паперу, на якому намальовано коло. Учневі дають інструкцію, у якій пропонують уявити, що коло — це зріз життя, одного дня. Спочатку коло ділять пунктирними лініями на чотири умовні частини. У кожній чверті умовно — 6 годин. Учням пропонують показати схематично, відзначаючи на колі, скільки часу в них витрачається:

на сон;

школу;

друзів;

виконання домашнього завдання;

виконання домашніх доручень;

все інше.

Дивлячись на коло, доцільно запропонувати школярам відповісти на питання: чи задоволені вони самі тим, як минає їхній день? Що вони хотіли б змінити у своєму житті?

Вправа «Мої позитивні риси»

Школярі сідають у коло. Після невеликої паузи кожен член групи повинен розповісти про свої позитивні риси — про те, що він любить, цінує і приймає в собі, про те, що йому дає відчуття впевненості. Важливо, щоб мовець при цьому не применшував своїх достоїнств, не іронізував над собою, говорив прямо, без натяків.

Ця вправа спрямована на розвиток уміння мислити про себе позитивно, тому, виконуючи її, необхідно уникати будь-яких висловлювань про свої недоліки. Завдання вчителя й усіх членів групи — стежити за цим і припиняти кожну спробу самокритики.

Вправа «Напишу собі листа»

Учням пропонують написати собі листа, якого вони хотіли б отримати.

Вчителеві слід звернути увагу на те, що це за лист: прохання, порада, вияв радості або суму, згода, нагадування, що людина не самотня, тощо.

Вправа «Який колір»

З-поміж учнів вибирають ведучого. Йому говорять, що за його відсутності група вибере один із п'яти кольорів (червоний, синій, жовтий, зелений або чорний). Після того як колір обрано, ведучий вертається в коло, а інші школярі починають по черзі демонструвати фігури, які, за їхніми відчуттями, мають виражати задуманий колір. Ведучий повинен угадати, який колір було задумано. При цьому фігури не повинні бути прямими підказками. Наприклад, не можна зображувати предмети, пофарбовані в задуманий колір. У рухах мають бути показані не речі, а власне колір.

Вправа «Якби я був...»

Ця гра-перевтілення веде до саморозкриття, учні вчаться змінювати себе, управляти своїм настроєм.

Кожен школяр повинен вибрати собі якусь річ (парасольку, лампу тощо) і поринути в її світ, уявити себе цією річчю, відчути її «характер». Від імені цієї речі він починає розповідь про те, що її оточує, як вона живе, що відчуває, про її турботи, пристрасті, її минуле й майбутнє.

Бажано, щоб ця гра відбувалася в трохи затемненому приміщенні, містила елементи театралізації.

Вправа «Витягни ім'я»

Психолог заздалегідь пише ім'я кожної дитини на окремій картці й перемішує їх. Потім з коробки або сумки дістає дві картки.

Попросіть одну дитину, чиє ім'я ви витягли, промовити певну фразу про іншу дитину, чиє ім'я ви також витягли. Прикладом такої фрази або твердження може бути: у що одягнена, що їй подобається робити, або, можливо, щось, що знає тільки одна дитина (наприклад, допоміг мені, простягнув руку допомоги, захистив тощо). Повторіть вправу з новими іменами. Усі діти повинні взяти участь у виконанні вправі.

Рекомендації. Якщо ведучий не встиг назвати все імена, можна зупинитися й продовжити вправу наступного дня. Залежно від складу групи теми тверджень можна змінювати. Наприклад, попросити одну дитину розповісти про іншу: що робить її хорошим другом, як вона допомогла тобі цього тижня та ін.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ З НИЗЬКОЮ ЗДАТНІСТЮ ДО АДАПТАЦІЇ

Особливості переходу до середньої школи

Розглядаючи проблеми переходу з початкової школи до середньої, необхідно звернути увагу на те, що в п'ятому класі умови навчання докорінно змінюються: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівник — учителі - предметники»; уроки, як правило, проводяться в різних кабінетах. Нерідко діти змінюють школу (наприклад, вступають до гімназії), у них з'являються не лише нові вчителі, але й нові однокласники. За віком перехід з початкової школи до середньої збігається з кінцем дитинства. Як свідчать дослідження психологів, більшість дітей переживає цю подію як важливий крок у своєму житті. Поява кількох учителів з різними вимогами, різними характерами, різним стилем взаємин є для них наочним показником їх дорослішання. Також слід відзначити, що певна частина дітей усвідомлює своє нове становище як шанс заново почати шкільне життя, налагодити несформовані відносини з педагогами. Перехід з початкової школи до середньої передбачає збільшення навантаження на психіку учня.

Психологічні та психофізіологічні дослідження свідчать, що на початку навчання в п'ятому класі школярі переживають період адаптації до нових умов навчання, багато в чому подібний до того, що був характерний для початку навчання в першому класі. Різка зміна умов навчання, розмаїтість і якісне ускладнення вимог, що висуваються до школяра різними вчителями, і навіть зміна позиції «старшого» в початковій школі на « наймолодшого » в середній — усе це є досить серйозним випробуванням для психіки школяра. В адаптаційний період різні діти можуть стати більш тривожними, боязкими або, навпаки, «розв'язними», надмірно галасливими, метушливими. У них може знизитися працездатність, виникнути забудькуватість, неорганізованість, іноді в дітей порушується сон, апетит тощо. У більшості з них подібні відхилення мають тимчасовий характер і, як правило, зникають через два-чотири тижні після початку навчання.

Однак є діти, у яких процес адаптації затягується на два-три місяці й навіть довше. У цей період важливо забезпечити дитині спокійну, комфортну обстановку, чіткий режим, тобто зробити так, щоб п'ятикласник постійно відчував підтримку й допомогу з боку батьків. У разі занадто тривалого процесу адаптації, а також за наявності безлічі функціональних відхилень необхідно звернутися до шкільного психолога.

Основні причини ускладнення адаптації до середньої школи

Однією з основних причин таких ускладнень є суперечливість вимог різних педагогів. Школяр уперше опиняється в ситуації множинності вимог, і якщо він навчиться враховувати ці вимоги, співвідносити їх, долати пов'язані з цим труднощі, то опанує вміння, необхідні для дорослого життя. Також труднощі в п'ятикласників може викликати й необхідність пристосовуватися до темпу ведення різних уроків, особливостей мови, стилю викладання кожного вчителя.

Другою основною причиною ускладнення адаптації є знеособлювання підходу педагога до школяра. У деяких п'ятикласників виникає відчуття самотності: нікому з дорослих у школі вони не потрібні. Необхідно показати, що певне знеособлювання підходу до школяра — дуже значущий момент для його розвитку, зміцнення в нього почуття дорослості. Важливо лише допомогти йому освоїти цю нову позицію.

Третьою причиною, яка часто ускладнює шкільне життя п'ятикласників, можна вважати невиправдано високі вимоги до них з боку

вчителів -предметників, які спеціалізуються на роботі переважно в старших класах. Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин:

зміст навчальних предметів основної школи систематизований і передбачає наявність у школярів добре розвиненого теоретичного мислення. У п'ятикласників же воно лише формується; вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами. Щоб не перевантажувати дітей, наукові терміни й поняття слід уводити поступово, учити п'ятикласників виділяти їх, характеризувати, використовувати в різних ситуаціях під час уроків з різних предметів. Причому не лише на репродуктивному рівні (запам'ятай, повтори), але й на основі сформованих уявлень і досвіду практичної діяльності; високі вимоги до самостійності й відповідальності підлітків без урахування їхніх вікових особливостей можуть становити загрозу для емоційного благополуччя дитини; дорослі очікують від підлітків здатності розуміти інших людей, співіснувати з ними на засадах рівноправності й толерантності, натомість, у п'ятикласників ці властивості лише починають формуватися і їхній розвиток вимагає терпіння, обережності, діалогового навчання, створення ситуацій, у яких підлітки вчаться враховувати різні точки зору.

До того ж нової якості в п'ятикласників набувають взаємини з однолітками. Діти хочуть відчувати себе частиною цілого колективу, жити з ним загальним життям, бути визнаними друзями. Спілкування з друзями стає самостійною діяльністю. Вона існує, з одного боку, у вигляді вчинків підлітків один щодо одного, а з другого — у формі осмислення вчинків однолітків і стосунків з ними, що має значення для формування уявлення про себе. Ця сфера життя і спілкування стає для підлітків надзвичайно важливою й особистісно значущою. Водночас досить часто у школярів цієї групи проявляється так зване « почуття дорослості»: діти мають потребу в пова -жанні й самостійності, серйозному й довірливому ставленні до них з боку дорослих. Якщо ж основна школа не пропонує учням засобів реалізації їх почуття дорослості, то в підлітків формується упередження щодо несправедливості і необ'єктивності вчителів. Подоланню труднощів періоду адаптації учнів 5-х класів у навчанні в основ ній школі можуть сприяти цілеспрямована координація дій учителів, їх професіоналізм і досвідченість.

Організаційними формами роботи з підготовки педагогів, які працюють у 5-х класах, можуть бути:

спеціальні курси й семінари підвищення кваліфікації для вчителів, які працюють у 5-х класах;

проведення спеціальних тренінгів з проблем подальшого навчання;

система відкритих уроків, на яких самі педагоги відстежують динаміку форм і методів навчання учнів протягом 1-5-х класів;

організація різнорівневої співпраці дітей 1-5-х класів за активної участі вчителів початкової та основної шкіл;

використання інформаційних ресурсів і технологій для організації різноманітних форм взаємодії дорослих і дітей з метою розв'язання особистісно- значущих проблем молодших підлітків.

Отже, адаптаційний період у школі полягає в тому, щоб зробити неминучий процес адаптації більш інтенсивним, ефективність якого значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного та психічного здоров'я дитини.

У зв'язку з цим тренінгова робота психолога з цієї проблеми проводиться за чотирма напрямами: соціально-психологічної компетенції особистості, мотиваційно-поведінкового, комунікативного та пов'язаного з подоланням важких ситуацій.

Соціально-психологічна компетенція особистості

Робота з учнями в цьому напрямі дає можливість допомогти їм сформувати вміння приймати й розуміти себе та інших людей, при цьому адекватно усвідомлюючи свої та чужі достоїнства й недоліки, і, крім того, розуміти необхідність підтримки та зміцнення власного фізичного й психологічного здоров'я.

Мотиваційно-поведінковий напрям

Проводиться робота з формування в дітей інтересу до навколишнього життя й уміння навчатися, здатності самостійно набувати знання, потреби активно ставитися до тієї діяльності, до якої вони залучаються

Комунікативний напрям

Допомагає формувати ефективність спілкування й сумісність із іншими людьми; опанувати комунікативні навички.

Подолання важких ситуацій

Тут діти навчаються життєво важливих умінь і навичок, здатності зберігати стан психологічного благополуччя й адекватної поведінки у взаємодії із зовнішнім світом

Форми та прийоми тренінгу передбачають як групову, так і індивідуальну роботу.

Для подолання труднощів у навчанні необхідно: розвивати психічні процеси (уяву, увагу, пам'ять, мислення, мову); навчатися способів, що поліпшують запам'ятовування матеріалу, допомагають зняти напруження перед відповідями на уроках та іспитах.

М'яка корекція стресів дозволяє: навчити способів зняття напруження в стресових станах; адекватно реагувати на ситуації; управляти своїми емоціями.

Корекція поведінки дітей і підлітків передбачає: навчання школярів спільної роботи; взаємодію підлітків з учителями й батьками.

Формування базової складової психічного розвитку дитини: довільної регуляції сенсомоторної активності, емоцій і поводження; формування просторових уявлень; окорухова гімнастика з учнями.

ІГРИ ТА ВПРАВИ

Гра «Ноєв ковчег»

Необхідно заздалегідь підготувати пари картинок із зображенням тварин (наприклад, дві картинки із зображенням корови, дві — собаки та ін.). У грі беруть участь не менш ніж десять учнів, кількість гравців має бути парною. Діти об'єднуються у дві команди. Кожній з них надається однаковий набір картинок. Гравці, не дивлячись, беруть по одній з них. Потім усім зав'язують очі, після чого кожен починає видавати звуки, властиві обраній тварині. Завдання гравців — знайти свою пару в темряві за цими звуками. Коли двоє, що зображують однакових звірів, зустрінуться, вони беруться за руки й замовкають. Гра завершується, коли запанує тиша. Перемагає пара, що зустрілася першою.

Рекомендація. Бажано, щоб картинки не зображували тварин, що видають схожі звуки.

Гра «Невидимий оркестр»

Необхідно заздалегідь підготувати записи дитячих музичних творів, виконуваних на різних музичних інструментах (один із варіантів: симфонічна казка С. Прокоф'єва «Петя й Вовк»).

Діти сідають у коло. Один за одним вмикають записи, і гравці починають зображувати музикантів, що грають на інструменті, який вони чують. Потім ведучий говорить, на чому насправді виконувалася музика.

Гра «Хто літає?»

Ведучий пропонує дітям пограти в гру й попереджає, що якщо він назве комаху або птаха, які літають, то вони повинні хором промовити: «Літає!» —і підняти руки. А якщо згадає таких, які неліта-ють, то слід мовчати й не піднімати рук. (Варіанти: орел, горобець, сонечко, кажан, змія.)

Гра «Займи своє місце»

Навчає дітей працювати в колективі, узгоджуючи свої дії.

Ведучий. Подивіться на своїх однокласників у півколі, зверніть увагу на колір волосся кожного з них. Тепер поміняйтеся місцями так, щоб праворуч з краю сидів учень із найсвітлішим волоссям, поруч — з більш темним, а крайнім ліворуч був би найбільш темноволосий.

При цьому дітей попереджають, що жодні гучні обговорення не допускаються. Сидячи на місці мовчки, кожен учень орієнтується, куди він повинен перейти, і після сигналу педагога всі одночасно міняються місцями.

Далі можна запропонувати пересісти за алфавітом прізвищ, імен, за зростом.

Гра «Годинник»

Навчає дітей зосереджувати увагу. У грі беруть участь тринадцять учнів— дванадцять «годин» і один «диспетчер».

Дітям пропонують стати широким колом, розрахуватися один по одному зліва направо від одиниці до дванадцяти. Диспетчер — посередині. Ведучий. Якби це був циферблат великого годинника, а кожен з вас - певною годиною, що може «звучати», то як можна було б відбити на цьому годиннику час? Зараз точно 11-та година. Цифро 11, плесніть у долоні, потім цифра 12 нехай проспіває «бам-мм!». Так і розташовані стрілки о цій годині — одна на одинадцяти, друга — на дванадцяти. Показання годинної стрілки має йти першим.

— За тридцять п'ять хвилин година. Що показує годинна стрілка? Перша година. Одинице, плесніть у долоні. Хвилинна стрілка на якій цифрі? На сімці. Сімко, співайте «бам-мм!».

Далі повідомляти час пропонується диспетчерові, а інші — цифри — відбивають свій час.

Гра «Плескання»

Учні сідають у коло. У заданому ритмі вони по черзі;, за годинниковою стрілкою, плескають у долоні.

У певний момент учитель сам плескає в долоні, промовляючи «Хоп!» — це є сигналом, що тепер удари повинні відбиватися у зворотному напрямку, проти годинникової стрілки. Головне — не збитися з ритму в цей момент переходу. Команда «хоп!» має прозвучати для учня за мить до плескання, щоб його сусіди, правий і лівий, встигли зорієнтуватися: хто з них повинен зробити наступне плескання.

Гра «Математичний м'ячик»

Учні стають у коло обличчям один до одного. Ведучий пропонує дітям, кидаючи м'ячика, називати будь-яке число від одиниці до дев'ятнадцяти. Той, кому кинули м'ячик, повинен миттєво відгукнутися, назвавши число, на одиницю більше, і знову кинути м'ячик, назвавши нове число. Коли кидаєш м'ячик, забороняється називати число, що йде відразу за тим, яке тільки-но назвали.

Це вдається не відразу. Коли два числа вимовляються одне за одним у швидкому темпі, наступне за названим число так і намагається зіскочити з язика. Навичка робочої зосередженості допоможе учневі подолати цю рефлекторну послідовність.

Гра «М'ячики зі словами»

Учні перекидаються двома м'ячиками — білим і чорним. Обидва вони літають по колу, підкоряючись заданим ритмам. Учень, що кидає чорний м'ячик, називає будь-який іменник у називному відмінку. Той, хто ловить м'ячик, миттєво додає відповідне за змістом дієслово.

Ця проста на перший погляд вправа виконується легко лише в порівняно повільному темпі. Тільки добре натренована робоча зосереджена увага дозволить мобілізувати механізми переключення, і тоді можна буде виконувати вправу у швидшому темпі.

Гра «Пісня в русі»

Навички координації рухів створюються спеціальними вправами. Педагог визначає порядок рухів учнів у той час, коли вони співають яку-небудь пісню. Наприклад:

швидко підвестися й, повільно обійшовши свій стілець, зупинитися біля його спинки — на три перших рядки пісні; зупинившись, проспівати два наступних рядки; перенести стілець у певне місце, зупинитися — на три рядки; не рухаючись проспівати рядок;

стати на стілець і повільно випростатися — на один рядок;

швидко зістрибнути — пауза між рядками;

стоячи проспівати два рядки;

швидко перенести стілець на колишнє місце — на початку рядка;

повільно обійти стілець довкола й сісти — на чотири рядки.

За сигналом починається пісня, й, не порушуючи ритму, учні виконують задані рухи, спочатку тренуючи окремо кожен пункт, потім — від початку пісні, не перериваючи її.

Гра «Друкарська машинка»

Учні сідають півколом. Зліва направо вони розраховуються за алфавітом: а, б, в, г... Залежно від кількості учнів у кожного може бути по дві-чотири літери, тобто за кожним учнем закріплюється по кілька літер.

Педагог задає яку-небудь фразу або рядок вірша, і вона «друкується на клавіатурі». Педагог плескає в долоні («натискає на клавішу літери»), учень «друкує» свою літеру, чергову в слові («б'є рукою по паперу»). На паузу плескають усі.

Коли вправу в такому вигляді освоєно, педагог ускладнює її — задає відразу не один рядок, а кілька і змінює ритм «натискання на клавіші», то прискорюючи його, то вповільнюючи.

Ця вправа має сенс, якщо вона тренує активний взаємозв'язок з партнером (яким у цьому випадку є педагог). Оскільки це так, учням потрібно стежити лише за педагогом, помилки товаришів не повинні їх збивати. Кожна літера чекає лише натискання своєї клавіші. Нехай сусід пропустив свою літеру або сталася «помилка», — важливо вчасно відгукнутися ударом на натискання своєї клавіші. Стежачи за всім текстом, проте не звертаючи уваги на «помилки» (а це найважче — не звертати на них уваги), учень чекає на свою літеру та друкує її.

Четвертий етап — «Знайди художників».

Обирається ведучий з табличкою будь-якого кольору. Якщо це базовий колір спектра, то ведучий вибирає гравців з табличками тих кольорів, що утворюються в результаті зсуву його кольору до інших. Якщо у ведучого табличка похідного кольору, то він обирає гравців, кольори яких утворюють його колір.

Знайдені «художники» беруть ведучого за руки, а потім за тим же принципом шукають своїх «художників». У результаті всі гравці повинні триматися за руки, утворивши коло.

П'ятий етап — «Це я».

Гравці шикуються в одну шеренгу. Ведучий називає предмети. Почувши назву предмета свого кольору, гравець піднімає табличку й говорить: «Це я!» Якщо предмет може бути різних кольорів, то таблички піднімають кілька гравців: наприклад, почувши слово «світлофор», — зелену, жовту й червону, а після слова «футболка» — усі.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ ПОГАНО НАВЧАЮТЬСЯ

Психологи виділяють три основних чинники, які можуть бути причиною неуспішності дитини:

соціальний;

пізнавальний;

фізіологічний.

Проаналізуємо кожен із трьох чинників.

До соціальних факторів належать:

труднощі у стосунках з дорослим, наприклад нерозуміння професійної ролі вчителя, невміння будувати відносини в процесі навчальної діяльності;

труднощі у стосунках з однолітками, наприклад невміння встановлювати контакт з однокласниками, будувати спільну діяльність з іншими дітьми;

проблеми у визначенні самооцінки (самооцінка зазвичай завищена або занижена) і, як наслідок, невміння правильно оцінити свої дії, учинки;

відсутність мотивації навчання.

До пізнавальних факторів належать:

недостатня довільна увага (дитина не може утримувати увагу необхідний час, відволікається тощо);

несформованість розумового плану дій (школяр не може виконувати завдання подумки, потрібна зовнішня опора);

розлади короткочасної пам'яті (опрацьовує незначний обсяг інформації, погано утримує проміжні матеріали);

мовні недоліки (плутає слова за звучанням, неправильно вимовляє окремі звуки, відповідає вигуками).

Фізіологічні фактори тісно пов'язані з властивостями нервової системи. Як відомо, серед основних властивостей нерпової системи виокремлюють силу й рухливість. А протилежні їм властивості — інертність і слабкість нервової системи. Діти з такими особливостями нервової системи часто зазнають труднощів у процесі навчальної діяльності, які за відсутності контролю можуть стати причиною неуспішності школяра.

Незалежно від предмета в роботі з такими учнями вчителеві рекомендується дотримуватися таких правил:

не ставити такому учневі несподіване запитання, а також вимагати від нього швидкої відповіді;

якнайменше відволікати його, намагатися не переключати його увагу;

запропонувати дати відповідь у письмовій формі;

заохочувати формування впевненості у своїх силах.

Аналізуючи особливості труднощів в учнів у процесі навчання, виокремлюють два види можливих причин подібного:

психологічні причини, що передбачають недостатній рівень розвитку окремих пізнавальних процесів;

специфічні причини, які пов'язані з найбільш імовірними помилками в методиці викладання.

ІГРИ ТА ВПРАВИ

Настільна гра «Мій внутрішній світ»

Для проведення гри необхідні кубик і шість наборів карток з тем: «Мислення й мова», «Увага», «Пам'ять», «Уява», «Почуття й емоції», «Характер».

Заздалегідь обговорюється, що якщо на кубику випадає «одиниця», то гравець тягне картку з теми «Мислення й мова», «двійка» — «Увага», «трійка» — «Пам'ять», «четвірка» — «Уява», «п'ятірка» — «Почуття й емоції», «шістка» — «Характер».

Завдання на картках з теми «Увага»

Пропонується підрахувати кількість літер у реченні, прочитаному ведучим один-два рази. (У реченні має бути двадцять п'ять — сорок літер.)

Один учень пише на класній дошці числа (дев'ять-дванадцять знаків). Інший учень майже слідом за ним витирає написане. Учень повинен запам'ятати, що було написано.

Пропонується полічити вголос, причому числа, що містять 3 або діляться на 3, слід пропускати. Замість цих цифр необхідно вимовити: «От так я!»

Дитина виходить з класу. Один з восьми-десяти учнів, які беруть участь у грі, щось змінює у своєму зовнішньому вигляді, наприклад розстібає ґудзика, знімає годинника тощо. Потім до класу вертається відсутній школяр і намагається визначити, у чиїй зовнішності відбулися зміни.

Дитині дається аркуш паперу, на якому написано кілька речень з пропуском і перестановкою літер у деяких словах. Учневі дозволяється прочитати цей текст лише один раз, відразу виправляючи помилки кольоровим олівцем. Потім він передає аркуш сусіду праворуч, який виправляє пропущені помилки олівцем іншого кольору. І так доти, поки не буде виправлено всі помилки. Завдання на картках з теми «Мислення й мова»

Необхідно пояснити зміст пропонованого прислів'я. Варіанти прислів'їв:

Куй залізо, поки гаряче.

У чужі чоботи не взувайся.

Де не горить, там не куриться.

Не все те золото, що блищить.

У лісі дрова рубають, а до села тріски літають.

Шила в мішку не сховаєш.

Тиха вода греблю рве.

Любиш поганяти — люби й коня годувати.

Що посієш, те й пожнеш.

Психолог називає прізвище якогось відомого письменника. Учень повинен назвати твір цього письменника. Психолог після кожного названого твору повільно лічить до трьох, обмежуючи в такий спосіб гравців у часі. Наприклад: «Чарівник Смарагдового міста», «Пригоди Буратіно» таін.

Учневі пропонується тема виступу. За дві-три хвилини (з підготовкою або без неї) він повинен виступити за темою. Орієнтовні теми виступів: «Моє улюблене місто», «Спорт у моєму житті», «Сучасна музика», «Остання книга, яку я прочитав» тощо.

Для виконання наступного завдання-гри знадобиться м'яч. Ведучий кидає дитині м'яча й промовляє одне з трьох слів — «земля», «вода», «повітря». Гравець повинен піймати м'яч і кинути його назад, назвавши після слова «земля» яку-небудь тварину, після слова «вода» — рибу, слова «повітря» — птаха.

Отримавши опис незаселеного острова, дитина складає список із п'яти-шести предметів, які вважає на ньому найважливішими.

Потім ведучий ставить такі запитання:

У чому готуватимете їжу?

Чим розпалите вогонь?

3 чим підете на полювання?

Чим вилікуєте рану? та ін.

Дитина відповідає на запитання, називаючи відповідні слова зі свого списку. Якщо жодна відповідь не підходить, називає будь-яку. Потім ведучий ставить останнє запитання: «Що ви робитимете з рештою?»

Завдання на картках з теми «Пам'ять»

Питання можуть стосуватися особливостей кімнати, предметів,

що знаходяться в кімнаті, учасників, їх одягу тощо.

Наприклад:

Скільки вікон у цій кімнаті? і

Скільки ламп у цій кімнаті?

Яка дверна ручка на вхідних дверях? (Описати.)

Якого кольору шпалери?

У що вдягнений сусід ліворуч?

Яке взуття в сусіда праворуч? та ін.

Необхідно записати якнайбільше слів, що стосуються однієї із запропонованих тем, наприклад таких: «Школа», «Місто», «Літо», «Музика», «Спорт» та ін.

Усі учні по черзі кладуть на стіл по одному предмету. Завдання — запам'ятати, хто що поклав, і повернути кожному його предмет.

Усі учні стають у ряд. Ведучий уважно дивиться на їхнє взуття, потім відвертається. У цей час двоє гравців міняються взуттям. Завдання ведучого — повернувшись, угадати, чиї ноги взуті в чуже взуття.

Ведучий відвертається від решти дітей. Гравці мовчки радяться,

користуючись жестами, і вирішують, кого описуватимуть. Потім

по черзі описують деталі зовнішнього вигляду цього гравця, наприклад:

«У когось синя сорочка (чорне волосся, карі очі). Хто це?» Завдання ведучого — назвати, кого описують гравці.

Завдання на картках з теми «Уява»

1. Скласти казку, де казковими персонажами є Буратіно й троє поросят (додаткові варіанти: Ємеля й Попелюшка, Вінні-Пух і Чебурашка, Білосніжка й Карлсон).

2. Придумати не менше трьох способів незвичайного використання

запропонованого предмета (варіанти: сірникова коробка, плас-

тикова пляшка, прищіпка та ін.).

Знайти слово, що об'єднує запропоновані предмети, наприклад: «чайник» і «вода», слово «кипить» — «у чайнику кипить вода» (варіанти пар слів: каша — сокира, газета — окуляри, лійка — город).

Назвати три синоніми до запропонованих слів: яскравий, веселий, організований.

Пропонується набір слів, наприклад: ручка, гребінець, волоський горіх, газета, шапка. За обмежену кількість часу (наприклад, 10 хвилин) необхідно скласти оповідання, героями якого мають бути ці предмети

Гра «Ліс, озеро, болото»

Грають не менше десяти учнів.

Попередньо необхідно відгородити три кути приміщення, які одержують назви: «ліс», «озеро», «болото». Гравці стають на вихідну позицію приблизно на рівній відстані від усіх кутів.

Ведучий називає звіра, птаха, рибу — мешканця лісу, озера або болота, і рахує до п'яти. За цей час кожен гравець стає в той кут, що, на його думку, відповідає місцю існування названої тварини (наприклад, якщо названо «щуку» — то в «озеро», якщо «жабу» — у будь-який кут, тому що жаби живуть і в озері, і на болоті, і в лісі).

Вправа «Поетичний турнір»

Вправу можна проводити за трьома варіантами.

Варіант І. Ведучий називає слово, гравці по черзі підбирають до нього рими.

Варіант II. Ведучий вибирає закінчення рядків вірша або сам складає рими,наприклад: ...доріжка; ...звір; ...мишка; ...мир.

Гравцям необхідно скласти вірш із цими римами.

Варіант III. Ведучий пропонує перші рядки вірша, наприклад: Якщо супиться природа, Якщо дощик цілий день... Гравці повинні дописати вірша.

Вправа «Обмін»

Учні сідають у коло. Учитель пропонує слово, з якого можна отримати інше, замінивши один звук, наприклад: гайка («чайка», «лайка», «майка» та ін.). Учні по черзі повинні зробити таку заміну.

«Чорна скринька»

У чорну скриньку вчитель кладе один предмет, причому учні не знають, який саме. їхнє завдання — угадати, що там, ставлячи лише такі запитання, на які ведучий може відповісти «так» або «ні».

Гравці запитують по черзі, причому, якщо запитання вже пролунало, гравець не може висунути версію, поки до нього знову не дійде черга.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

Обдарованою називають дитину, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або мас внутрішні передумови для таких досягнень) у тому чи іншому виді діяльності.

Пізнавальний розвиток обдарованих дітей має такі особливості:

Допитливість. Перший рівень допитливості — цікавість, тобто прагнення новизни, інтелектуальної стимуляції, потреба в розумових враженнях. Однак у багатьох дітей цікавість не переростає повною мірою в допитливість. Обдарованим дітям більшою мірою властиве прагнення до пізнання, дослідження навколишнього світу. Обдарована дитина не любить обмежень на свої дослідження.

Надчутливість до проблем, пов'язана з характером навчання. Догматичний зміст у поєднанні з домінуванням репродуктивних методів навчання — основні фактори, що пригнічують дитячу надчутливість до проблем. І навпаки — проблемне, орієнтоване на самостійну дослідницьку практику дитини навчання розвиває як цю здатність, так і інші необхідні для творчості якості. Розвиток цієї здатності тісно пов'язаний з умінням змінювати свою думку щодо проблеми. Саме ця властивість часто й забезпечує прорив до невідомого раніше.

Надситуативна активність (пізнавальна самодіяльність). Ідеться про постійне прагнення до занурення в проблему.

Високий рівень розвитку логічного мислення. Відомий психолог В. М. Дружинін у психолого-педагогічній літературі вирізнив три основні позиції щодо проблеми, чи допомагає у творчості вміння мислити логічно:

перша відкидає будь-який поділ цієї функції; друга ґрунтується на твердженні, що між інтелектом і креативністю існують граничні відносини; для прояву креативності потрібен інтелект не нижчий за середній (немає «нерозумних креативів», а є «нетворчі інтелектуали»); третя стверджує, що інтелект і креативність — незалежні якості.

Підвищений інтерес до диверґентних завдань. Практично всі завдання, що використовуються в традиційному навчанні, належать до конвергентних, тобто умова завдання передбачає існування лише однієї, єдино правильної відповіді, яка може бути віднайдена шляхом чітких логічних міркувань на основі використання засвоєних правил і алгоритмів (законів, теорем та ін.).

Обдаровані діти віддають перевагу диверґентним завданням, у яких кінцевий розумовий продукт (відповідь) не виводиться безпосередньо з умов. їх розв'язування вимагає пошуку різних підходів, передбачає й частково припускає їх зіставлення. А неможливість виведення відповідей з умови й недомовка, що проявляється в такий спосіб, потребує не просто мобілізації й об'єднання вже отриманих знань, а інтуїції, осяяння (інсайту).

Оригінальність мислення. Здатність висувати нові несподівані ідеї, що відрізняються від широко відомих, банальних, зазвичай називають оригінальністю мислення. Проявляється ця особливість у мисленні й поводженні дитини, у спілкуванні з однолітками й дорослими, у всіх видах діяльності. Оригінальність (або її відсутність) яскраво виявляється в характері й тематиці самостійних малюнків, творів історії, конструюванні та інших продуктах дитячої діяльності. Багато психологів розглядають оригінальність мислення як одну з основних особливостей мислення творчо обдарованої людини. Але при цьому поряд зі здатністю продукувати оригінальні ідеї можливий також інший спосіб творчості — розроблення наявних. Якщо перший спосіб особливо цінується у творчості науковій і технічній, то другий — у художній.

Гнучкість мислення. Здатність швидко й легко знаходити нові стратегії розв'язання питань, установлювати асоціативні зв'язки й переходити (у мисленні й поводженні) від явищ одного класу до інших, часто далеких за змістом. Гнучкість мислення тісно пов'язана з багатством і розмаїтістю минулого досвіду дитини (обсяг знань, умінь, навичок тощо), однак повністю ним не визначається. Зв'язок між ними має дуже складний характер. Так, у деяких ситуаціях обсяг знань не тільки не сприяє генеруванню нових ідей і стратегій, але, навпаки, виступає як стримувальний фактор.

Легкість генерування ідей (продуктивність мислення). Пов'язують із креативністю, гнучкістю мислення. Чим більше ідей, тим більше можливостей для вибору з них оптимальних, зіставлення, розвитку, поглиблення тощо. Значна кількість ідей, з одного боку, є основою, а з іншого — необхідною передумовою творчості. Генерування ідей є тим вищим, чим менший тиск стереотипів, які засвоюються в процесі набуття досвіду (знань, умінь, навичок) і часто прямо диктуються його змістом.

Легкість асоціювання. Може бути представлена як здатність до вироблення узагальнених стратегій на основі виявлення прихованих від звичайного погляду зв'язків і відносин та їх подальшої деталізації.

Найбільше вона виражена в умінні знаходити аналогії там, де традиційно їх не вбачають, у здатності знайти шлях до розв'язання проблеми, використовуючи різну інформацію.

Здатність до прогнозування. Це рідкісна якість, що включає в себе уяву, інтуїцію, здатність до аналізу. Здатність до прогнозування значною мірою залежить від ступеня розвитку схильності до завдань диверґентного типу, гнучкості мислення, легкості генерування ідей та асоціювання.

Висока концентрація уваги. Виражається, по-перше, у високому ступені занурення в завдання, а по-друге, можливості успішного налаштування уваги, навіть якщо існують перешкоди до сприйняття інформації, що стосується обраної мети. Обдарована дитина часто буває охоплена цікавим для неї заняттям настільки, що її практично неможливо відволікти, причому вона здатна займатися своєю справою тривалий час і може повертатися до нього протягом кількох днів.

Чудова пам'ять.

Здатність до оцінювання. Є похідним критерієм критичного мислення. Здатність до оцінювання, на думку О. М. Матюшкі-на, забезпечує самодостатність, самоконтроль, упевненість обдарованої, творчої дитини в собі, у своїх здібностях, своїх рішеннях, визначаючи цим її самостійність, неконформність і багато інших інтелектуальних і особистісних якостей.

Особливості схильностей та інтересів. В обдарованих дітей схильності широкі й при цьому стійкі й усвідомлені. Націленість, відданість справі служить одним із найточніших показників обдарованості. Також слід відзначити характерну для обдарованих дітей широту інтересів. їм багато чого вдається, багато чого до душі й тому хочеться спробувати себе в найрізноманітніших сферах.

У психолого-педагогічній літературі сформульовано принципи, на яких може ґрунтуватися діяльність школи для обдарованих дітей.

Знаходження точки росту. Для успішної роботи школа повинна знайти сильну сторону дитини й дати їй можливість виявити її, відчути смак успіху й повірити у свої можливості. Лишетоді в учня з'являється інтерес і мотивація.

Виявлення індивідуальних особливостей. Методи виявлення

обдарованості розглядаються окремим питанням.

Заняття за індивідуальним розкладом. Мета підтримки дитини в її точках росту передбачає можливість індивідуальної швидкості вивчення різних навчальних дисциплін. Дитина повинна мати можливість займатися математикою та іншими науками не зі своїми однолітками, а з тими дітьми, які мають однаковий з нею рівень знань і вмінь.

Невеликі розміри навчальних груп. Доцільно, щоб склад навчальних груп не перевищував десяти осіб.

Неквапне навчання в тих галузях, де учень стикається з труднощами.

Спеціальна допомога. Допомога передбачає як індивідуальні заняття з фахівцями, так і спеціальні засоби на заняттях.

Готування особистості, а не професіонала.

Виховання лідерських якостей.

Навчальні програми, що відкривають простір для творчості. Програми для обдарованих дітей мають надавати широкі можливості для творчості.

Організація за типом «вільного класу», що можливе за невеликих розмірів навчальних груп, передбачає можливість переміщення учнів по класу під час занять, утворення груп, зайнятих різними питаннями, і відносно вільний вибір робіт дітьми.

Стиль учителя — спільна творчість з учнями.

Підбір учителів має ґрунтуватися не лише на компетентності, але й на вмінні знаходити підхід до учнів.

Робота з батьками. Батькам має надаватися інформація про їхніх дітей: їх сильні та слабкі сторони й перспективи розвитку.

Формування коректних стосунків між учнями.

Індивідуальна психологічна допомога.

Також виокремлено деякі форми навчання, що зарекомендували себе як досить ефективні в роботі з обдарованими дітьми поза школою. Найбільш популярними з-поміж них є такі:

менторство;

бібліотерапія.

Ментори — це Вчителі з великої літери. Це досвідчені, творчо працюючі педагоги з великим досвідом, які мають бажання і відповідний рівень знань для роботи з обдарованими дітьми.

Ментори можуть:

подеколи залучатися до роботи з окремими обдарованими дітьми або групою, для того щоб розширити їх знання про світ професій, спеціальностей і види діяльності; працювати з малою групою або однією обдарованою дитиною над проектом протягом досить тривалого часу; досягати рівня класичного розуміння цього терміна — наставник, особистий учитель, той, ким учень захоплюється, кого прагне наслідувати, і той, хто впливає на все його життя.

Добираючи ментора, корисно звернути увагу на особистісні якості, що сприяють найкращій співпраці з обдарованими дітьми:

високий ступінь зацікавленості у виконанні функцій ментора;

компетентність у своїй галузі;

любов до людей;

гнучкість;

почуття гумору;

уміння слухати;

ентузіазм щодо своєї галузі діяльності, «закоханість у свою роботу».

Слід зазначити, що менторство як форму навчання слід застосовувати починаючи із 7-8-го класу.

Бібліотерапія особливо ефективна в роботі з обдарованими дітьми завдяки тому, що: такі діти рано починають читати й цікавляться книгами;

книги надають можливість спілкуватися з талановитими людьми всіх часів і народів.

Успішна бібліотерапія вимагає:

прочитання спеціально підібраної книги, що тією чи іншою мірою відбиває аналогічну проблему; обговорення прочитаного.

Необхідно пам'ятати й виконувати кілька положень, пов'язаних з використанням бібліотерапії:

самому педагогу слід читати якнайбільше;

книги мають бути легкодоступними для учнів, які повинні мати достатньо часу для читання із задоволенням;

пропоновані книги обов'язково мають відповідати рівневі розвитку обдарованої дитини;

обговорення, що проводяться після прочитання книги, мають зосереджуватися не на вчителі, а на дітях — вони повинні бути активними учасниками обговорення.

Бібліотерапія за умови належної організації надає значні можливості для розв'язання багатьох наявних труднощів і запобігання майбутнім.

ІГРИ ТА ВПРАВИ

Вправа «Круглий стіл»

Учні сідають за круглий стіл. їм пропонується уважно прочитати навчальний текст протягом певного проміжку часу й розподілити між собою ролі: Редактор, Критик, Автор, Рецензент, Незнайко, Доцент, Академік. Потім кожен повинен викласти навчальний текст у своєму амплуа. Інші учасники конференції оцінюють виступ. Вони також мають право доповнювати виступи одне одного.

Вправа «Постав запитання»

Учням пропонується уважно прочитати текст і написати записку, у якій ставиться складне запитання до тексту. Усі записки поміщають у коробку. Після цього всі повторно читають текст, виймають з коробки по одній записці й по черзі відповідають на запитання. Оцінюються змістовність, глибина питання та якість відповіді.

Вправа «Доповідь»

Читається текст. Кожен учень кодує зміст тексту за допомогою знаків, схем, малюнків і передає таку записку сусідові праворуч. Тепер кожний робить доповідь за цим текстом, використовуючи малюнки або схеми свого сусіда.

Вправа «Зобрази текст»

Учні об'єднуються в групи по три-чотири особи. Усі читають навчальний текст, а потім кожна група зображує його зміст за допомогою сценки, пісні, пантоміми. Решта учасників повинна словами пояснити побачене.

Вправа «Знайди помилки»

Учням пропонується уважно прочитати текст, зрозуміти його зміст і основну думку. Потім їм дають той самий текст, але зі зміненим певною мірою змістом. Завдання — знайти й виправити всі неправильні твердження. Кожний виконує завдання письмово, після чого зроблені виправлення обговорюються. Якщо учні помітили не всі неточності, пропонується ще раз переглянути початковий навчальний текст і відзначити недогляди.

Вправа «Постав запитання»

Учням дається така інструкція: «Відомо, що дрібні подробиці навчального матеріалу потрібні для міцного засвоєння. Зараз ми прочитаємо текст швидко, але уважно. Потім ви складете перелік запитань до тексту. У кого цей перелік буде довшим, той і виграв у цьому інтелектуальному змаганні. Важливо, щоб запитання охопили весь навчальний матеріал, усі його нюанси. Після складання запитань ви по черзі ставитимете свої запитання решті учнів, а вони по черзі коротко відповідатимуть на них. Так ми дізнаємося, хто підготував найбільше запитань».

Вправа «Опонент»

Учням дається така інструкція: «Прочитайте навчальний текст. Уявіть, що ви — укладач навчальної програми з цього предмета. Програма має відбивати основний зміст, розділи, теми, труднощі, які можуть виникнути під час вивчення цього матеріалу, прийоми, що полегшать засвоєння матеріалу. Потрібно скласти найбільш зручну, раціональну й оптимальну програму, якою могли б користуватися інші учні». Потім програма виноситься на загальне обговорення.

Вправа «Цікаві історії»

Учням дається така інструкція: «Ознайомтеся з навчальним текстом. Виділіть і випишіть у стовпчики ключові слова цього тексту. Складіть смішну історію, у якій усі ці слова послідовно, одне за одним, пов'язані в якусь осмислену, можливо, навіть неймовірну історію». Кожному учневі дається свій варіант навчального тексту. Після певного часу учні міняються роботами. Тепер школярам пропонується відтворити початковий навчальний текст, спираючись лише на свої ключові слова. Перемагає той, хто переказує текст якнайближче до оригіналу.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ПАСИВНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

Основні причини пасивності дітей:

знижена інтелектуальна активність;

недоліки фізичного здоров'я;

дефекти розвитку.

Нас більше цікавлять причини, пов'язані з інтелектуальною активністю.

На думку вчених, інтелектуально пасивні діти мають такі психологічні особливості: недостатня сформованість інтелектуальних умінь і навичок;

негативне ставлення до інтелектуальної діяльності;

відсутність пізнавального ставлення до навколишнього світу.

У психологічній літературі виділяють чотири групи таких дітей у молодшому шкільному віці:

Група з «мотиваційною» інтелектуальною пасивністю. Вони вибирають переважно легкі шляхи досягнення мети, не зацікавлені в роботі, прагнуть одержувати швидкий результат без достатнього осмислення, перебувають у стані емоційного дискомфорту в ситуації інтелектуального напруження. Основними причинами цього виду пасивності називають наявність надлишкової розважальної інформації в родині, суб'єктивно-пасивну роль дитини в процесі її одержання;

Група дітей з «операційно-технічною» інтелектуальною пасивністю. Вона спричинена комплексом факторів: проблемами в знаннях; невмінням застосовувати ці знання в новій ситуації; відсутністю вміння організувати навчальну роботу (засвоїти умову завдання, правильно сформулювати питання, самостійно працювати з підручником); відсутністю уміння самостійно виконувати завдання. Така інтелектуальна пасивність школярів проявляється в шаблонності розумової діяльності, надлишкових операційних діях і наявності несуттєвих («зайвих») питань у процесі роботи; використанні обхідних шляхів у виконанні навчальних завдань або застосуванні нераціональних і навіть недоречних під час виконання певного завдання прийомів; наданні переваги репродуктивній діяльності та знайомим, простим завданням;

Група дітей з «частковою», або вибірковою, інтелектуальною пасивністю. Вони пасивні лише в окремих видах роботи або деяких навчальних дисциплінах;

Група дітей з «розлитою», або загальною, інтелектуальною пасивністю. Вони недопитливі. Такі пасивні діти не прагнуть одержання нових знань, уникають напруженої розумової роботи. Інтелектуальна пасивність проявляється в них як у навчанні, так і у грі.

У свою чергу, відомий психолог Н. О. Менчинська виділяє такі причини інтелектуальної пасивності:

недоліки у вихованні дієвих мотивів навчання;

ускладнення навчального матеріалу на середньому щаблі шкільної освіти;

небажання старанно займатися навчальною працею у зв'язку із завищеною самооцінкою й легкістю оволодіння знаннями в початковій школі або із заниженою самооцінкою, що виникла через стійку неуспішність;

ослаблення контролю батьків за школярами або, навпаки, занадто прискіпливий контроль;

переключення уваги багатьох підлітків на позашкільну діяльність: участь у гуртках, спортивних заходах, дрібна торгівля тощо.

Також не можна не відзначити, що пригнічення активності школярів може бути спричинене їхньою хворобою або перевтомою.

Хвороба завжди підриває фізичні й розумові сили школяра, позбавляє бажання чим-небудь займатися. Тому млява поведінка дитини має серйозно турбувати батьків і вчителів, адже це може свідчити про можливість захворювання. У випадку виявлення хвороби завдання видужання слід поставити на перше місце. Причому важливо не лише вилікувати дитину, але й істотно зміцнити, оздоровити, у разі потреби навіть на тривалий строк звільнити її від навчання. Ослаблений учень навчатиметься без інтересу й досить посередньо. Коли учень одужає і повністю зміцніє, він із задоволенням наздожене товаришів, якщо йому цього дуже хочеться.

Пасивність нерідко виникає через перевтому школярів, яку може спричинити перевантаження на уроках, невміння швидко готувати домашні завдання, занадто довге перебування біля комп'ютера або телевізора та ін.

Крім зазначених причин пасивної поведінки можна назвати ще деякі, наприклад неправильне ставлення батьків до дитини.

По-перше, пасивна поведінка зазвичай виникає унаслідок надмірної опіки дітей з боку батьків, а по-друге, через вимагання безумовного підкорення батькам.

Причини пасивності дитини можуть бути внутрішніми. Деякі з них зумовлені несприятливим впливом темпераменту дитини.

Так, школяр-флегматик нерідко буває інертним, млявим, малорухомим і сонливим. Для подолання такого стану школяра важливо не тільки тормосити його, зовні спонукати до діяльності та зменшення зайвої споглядальності, як це зазвичай роблять педагоги, але й допомогти виробити внутрішні мотиви діяльності: інтереси, переконання, прагнення.

Школяр-холерик, навпаки, часто буває метушливим і непосидючим, розсіяним. У нього потрібно виховувати стриманість і вміння тривалий час проводити в спокійних заняттях: читанні, ручних роботах, що вимагають зосередженості (ліплення, малювання та ін.).

Школярі із сангвінічним типом темпераменту вирізняються високою швидкістю реакції на те, що відбувається навколо них у процесі навчальної діяльності. Характеризуються відносною стабільністю у своїй працездатності. Водночас педагогові необхідно пам'ятати, що відсутність постійної мети перед ними може призвести до пасивності.

Учні з меланхолійним типом темпераменту швидко втомлюються й утрачають працездатність. їм притаманна невпевненість у собі, що призводить до інертності й остраху зробити помилку. Педагогу необхідно стежити за цим.

Виникненню й закріпленню пасивності в дітей сприяють такі риси, як сором'язливість, уразливість і невпевненість у собі.

ІГРИ ТА ВПРАВИ

«Вправи-забавки»

Під музику учні виконують такі вправи:

«Гуси-гуси, га-га-га». Діти присідають, трохи зігнувши ноги в колінах, руки за спиною, ходять на напівзігнутих ногах, витягуючи на кожному кроці шию.

«Ведмедик клишоногий». Діти ставлять ноги врізнобіч, руки згинають на рівні грудей. Вони переступають з ноги на ногу, трохи нахиляючись з боку в бік і піднімаючи одну ногу.

«Угадай, у якій руці». Пальці рук стискаються в кулаки то однієї, то другої руки, а потім розтискаються.

«Бокс». Діти різко згинають-розгинають руки, пальці при цьому стиснуті в кулаки.

«Жаба». Діти сідають, торкаючись руками підлоги. Стрибають на ногах, не розгинаючись.

«Неваляйка». Діти сідають на підлогу, ноги згинають так, щоб стопи стикалися, рукою беруться за пальці ніг і перекочуються праворуч-ліворуч.

« Тик-щак». Положення таке саме, як і у вправі «Іван-Покиван ». Діти нахиляють голову то до одного, то до другого плеча.

«Петрушка». Сісти, поставивши ноги врізнобіч, позаду — руки, які спираються на підлогу. Підняти одну ногу, опустити, потім іншу.

«Круті повороти». Діти сидять на полу, ноги зведені разом, руками тримаються за «кермо». Повертають «кермо», нахиляючи тулуб то праворуч, то ліворуч.

«Кішечка». Діти сідають рачки, округливши спину, голову опускають долілиць, потім прогинаються й дивляться вперед.

«Іван-Покиван». Діти з вихідного положення стоячи швидко лягають на спину й так само швидко підводяться.

«Паровоз». Необхідно повільно просуватися вперед на напівзігнутих ногах, при цьому зігнутими руками водити вперед-назад.

«Жук упав». Діти лежать на спині й дриґають ногами. Кожна вправа повторюється кілька разів. Ведучому необхідно

стежити за тим, щоб учні не втомлювалися.

Гра «По місцях»

Учні стають у шеренгу й розраховуються по одному. Потім учитель називає номери й просить їх помінятися місцями: «Номери З й 14, поміняйтеся, будь ласка, місцями! Номери 8, стань поруч із номером 17» і т. ін.

Помінявши частину дітей місцями, шеренга знову розраховується по одному. Учитель просить школярів запам'ятати не тільки свій порядковий номер, але й тих, хто стоїть поруч із ними — праворуч і ліворуч. Коли діти готові, учитель командує: «Розійдися!» —і вмикає рухливу музику.

Учні можуть бігати, стрибати, ходити, найголовніше — не стояти на місці. Через якийсь час лунає команда: «По місцях!» Діти повинні якнайшвидше знайти своє місце в шерензі — стати так, як вони стояли до команди «Розійдися!».

Гра «Знайди свою групу»

Перед грою вчитель пише на окремих маленьких аркушах паперу (за кількістю учнів) одне із семи слів: «Служба порятунку», «Чудові хлопці», «Гумористи», «Телепузики», «Гості з майбутнього», «Вінні-Пух і всі-всі», «Шукачі пригод». Папірці згортає й роздає учням. Учні за командою розгортають аркуші й читають назву своєї групи. Необхідно якнайшвидше зібратися всій групі разом.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ ПРОБЛЕМИ В КОМУНІКАТИВНІЙ СФЕРІ

У взаєминах з однолітками дитина може посідати різні позиції:

бути в центрі уваги;

спілкуватися з великою кількістю однолітків;

прагнути бути лідером;

спілкуватися з обраним колом однолітків;

триматися осторонь;

дотримуватися лінії співробітництва;

бути доброзичливою до всіх;

вишукувати в інших помилки й недоліки;

прагнути надавати допомогу іншим.

Вибір варіантів поведінки дитини пов'язаний з різними установками родини, школи, однолітків, з їхніми очікуваннями, позицією, умовами, у які потрапляє дитина.

Для дитини відкриваються нові можливості розвитку. Виникають і труднощі, проблеми, які їй доводиться розв'язувати. Дорослі повинні підтримувати дитину на цьому важкому для неї шляху входження в суспільство й життя в ньому.

Доведено, що осмислений досвід спілкування сприяє розвитку особистості дитини. Якого ж досвіду спілкування повинна набувати дитина?

Дорослі повинні навчити дитину:

установлювати й підтримувати контакт з іншими людьми в найрізноманітніших ситуаціях: під час знайомства, бесіди, спільного заняття, у дружніх відносинах; спостерігати за іншим у спілкуванні й намагатися зрозуміти його; звернути увагу на розмаїтість рис, особливостей різних людей (порівнюючи себе з іншими, дитина отримує уявлення про свою індивідуальність, свої комунікабельні можливості);

розуміти, з ким та як слід спілкуватися:

а) з ким краще веселитися, грати;

б) обговорювати певні питання;

в) виконувати певну роботу;

г) дружити;

вибирати залежно від особливостей співрозмовника найкращі форми спілкування.

Дитині потрібно пережити все розмаїття досвіду спілкування, відчути його, зрозуміти, як її саму сприймають інші.

У взаєминах дитина пізнає інтелектуальну, емоційну й поведін-кову сторони спілкування.

ІГРИ ТА ВПРАВИ

Гра «Узгоджені дії»

Завдання на парні фізичні дії, що тренують навички взаємозв'язку та взаємозалежності партнерів:

Пиляння дров. Уявна колода ставиться на козла. Учні пиляють уявною пилкою — це тренує особливо гостру увагу до партнера. Потрібно домогтися, щоб пила не змінювалась у своїх розмірах, напруження й розслаблення м'язів чергувалися доцільно, щоб працювали всі види пам'яті чуттів.

Насос. Пожежна помпа, яку качають двоє учнів.

Веслування. Тут може бути два варіанти: двоє на одній лавці (по одному веслу в кожного) і на двох лавках (у кожного по два весла).

Кузня. Один учень тримає уявний предмет щипцями на ковадлі, другий б'є молотом.

Гра «Правда-неправда»

Тренуючи вміння учня відразу ж орієнтуватися в будь-яких пропонованих обставинах і виправдовувати їх, педагог раптово, під час роботи, ставить кому-небудь запитання:

Як здоров'я Сергія Андрійовича?

Учень навіть не уявляє, хто такий Сергій Андрійович, але він зобов'язаний негайно відгукнутися й придумати відповідь:

Видужує. Температура вже нормальна.

А звідки ви знаєте? — збиває його педагог.

Учень не здається:

До нас учора приходила його племінниця, розповіла.

Маша? — підтримує гру педагог. — 3 рудими кісками?

Так-так, з кісками, смішне дівчатко в окулярах.

Педагог звертається до іншого учня:

Чому ви вчора в'язались у цю бійку? До третього:

Коли ви повернете мені книгу? До четвертого:

Ви що, погано почуваєтеся?

Готовність учня має бути такою, щоб на будь-яке запитання він дав негайну відповідь, і причому так, ніби говорить щиру правду.

Гра «У лісі»

Ведучий. Згадайте ліс. Хто що бачить на своєму внутрішньому екрані? Тепер уявіть собі, що ви не люди, а рослини цього лісу.

Між учнями йде розподіл «ролей»: берізка, кущ горобини, височенна сосна, ромашка, кульбаба, трава, шишка не гілці, старий дуб та ін.

Ведучий. Оскільки ви — дерево, виходить, ваші руки — найбільші з ваших гілок. Розкиньте їх ширше! А ноги — корінь. Відчуваєте, як мураха повзе по вашій руці-гілці? Чуєте шелест свого листя?

А якщо ви — трава, як вам живеться? Тягнете руки-стеблинки вгору, щоб бути ближче до теплого сонця? Як вітер колише вас?

Яскравий сонячний день, легкий вітерець. Добре грітися? Спокійне, безтурботне життя... Раптом налетіли хмари, подув сильний вітер. Що робиться з кульбабою? Чи не страшно шишці?

Злива! Дуб у захваті, а для ромашки — трагедія: усі пелюстки провисли.

Дощ минув, знову визирнуло сонце. Берізко, суши свої листочки!

Гра «Ручний годинник»

Дітям пропонують уявити, що кожен є деталлю ручного годинника. Учнів ділять на групи, у яких вони розподіляють обов'язки:

один — годинна стрілка;

другий — хвилинна;

третій — секундна;

четвертий — заводна пружина;

п'ятий, шостий і сьомий — три єднальні шестірні.

Ведучий. Шукайте «самопочуття» кожної деталі. Хто спокійніший за всіх? Годинна стрілка: їй поспішати нема куди. А секундна — трудяга, любить точність і пишається своєю пунктуальністю й невтомністю. Як показати її в дії? Як завгодно. Ви можете, наприклад, описувати пальцем велике коло й говорити при цьому « тік-тік-тік». А годинна стрілка, як витягнула руку, так і застигла...

Гра « Іграшки»

Ведучий. Уявіть собі, що ви — різні ляльки: ви (одному учневі) — величезна лялька, що вміє заплющувати очі й пищати: «Мама»; ви (іншому учневі) — плюшевий ведмідь;

ви — заводна мавпа, яка вміє дряпатися по дереву, якщо її завести;

ви — тигреня з байки;

ви — надувний заєць (стежте, щоб з вас не вискочила пробка, інакше повітря вийде);

ви — металева заводна жаба; ви — дерев'яний Буратіно та ін.

— Нумо «влазьте в шкіру» іграшки. Не зображуйте іграшку, а уявіть себе, наприклад, плюшевим ведмедем. Як це робиться? Вирішіть (і відразу ж спробуйте в дії):

Як би ви ходили по кімнаті, якби у вас були плюшеві ноги? Якби ці ноги не згиналися в колінах? Якби ці ноги могли вертітися в усі боки (ледь проґавив — і роз'їхалися)? Якби у вас були такі ноги, хіба не довелося б вам повільно ступати, перевалюючись із боку в бік? Ходіть, пробуйте! Не забувайте про підступну гуму, не робіть занадто широких, великих кроків, бо розтягнетеся на підлозі!

Як би ви рухали своїми руками, якби вони не згиналися ані в кисті, ані в лікті? Якби плюшеві руки були прикріплені до вашого плюшевого тулуба такою ж підступною гумкою, як і ноги? Якби у вас були такі руки, то як би ви ними віталися, відштовхували, притягали, брали речі? Пробуйте!

Які б звуки ви вимовляли, якби раптом перетворилися на ведмедя, але зберегли людський розум? Якби ви не мали змоги говорити по-людськи, то як би ви спілкувалися? Спробуйте — ревіть по-ведмежому, але спонукайте оточуючих зрозуміти, чого ви хочете!

Як би видивилися та якби рухалися обидва ваші ока, якби вони були скляними намистинками?

— Ставте перед собою ці та інші магічні «якби» і дійте.

Гра «Групи тварин»

Вправа на орієнтування тіла й думки в незвичайних обставинах.

Птахоферма

Ведучий. Усі ви — качки. Гуляйте на сонечку. Зараз розсунуться шторки механічних годівниць, і ви зможете смачно попоїсти. Потім вирушайте на ставок (він у кутку кімнати), відпочиньте, поплавайте.

Колгоспна череда

Ведучий. Вирішіть самі, хто ви. У череді є коні, корови, вівці та свині. Є два сторожові собаки. Ви пасетеся на гарному пасовищі. Незабаром вас поженуть додому.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ З НЕДОСТАТНЬОЮ МОТИВАЦІЄЮ НАВЧАННЯ

Молодший шкільний вік характеризується входженням дитини в навчальну діяльність, оволодінням видами навчальної діяльності.

Мотивація навчання в цьому віці розвивається за кількома напрямами. Широкі пізнавальні мотиви можуть уже досередини цього віку перетворитися на навчально-пізнавальні мотиви(інтерес до способів одержання знань); мотиви самоосвіти представлені інтересом до додаткових джерел знання, епізодичним читанням додаткової літератури. Широкі соціальні мотиви розвиваються від загального розуміння соціальної значущості навчання до більш глибокого усвідомлення причин необхідності навчатися. Позиційні соціальні мотиви представлені бажанням дитини одержати схвалення вчителя. Мотиви співпраці наявні в молодших школярів лише в найбільш загальному прояві.

Слід відзначити, що в цьому віці школяр учиться розуміти та сприймати цілі, що пропонуються вчителем, утримувати їх у пам'яті впродовж тривалого часу. Він також виконує дії за інструкціями. У разі правильної організації навчальної діяльності в молодшого школяра можна закласти вміння самостійної постановки мети, у нього починає формуватися вміння співвідносити мету зі своїми можливостями.

Існує зв'язок різних типів ставлення школяра до навчання з характером його мотивації та станом навчальної діяльності. З огляду на це виокремлюють п'ять типів ставлення до навчання:

негативне;

байдуже (або нейтральне);

позитивне аморфне;

позитивне пізнавальне, усвідомлене;

позитивне відповідальне, особистісне.

Стисло проаналізуємо особливості ставлення учнів до навчання.

Негативне ставлення школярів до навчання визначається такими ознаками: дріб'язковість і звуженість мотивів; пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату; несформовані вміння ставити цілі, долати труднощі; несформовані навички навчальної діяльності; відсутнє вміння виконувати дію за розгорнутою інструкцією дорослого; відсутня орієнтація на пошук різних способів дії.

У разі позитивного аморфного ставлення школярів до навчання в мотивації спостерігаються нестійкі переживання новизни, допитливості, раптового інтересу; поява перших уподобань щодо повних навчальних предметів; широкі соціальні мотиви обов'язку; розуміння й первинне осмислення цілей, поставлених учителем.

За позитивного пізнавального ставлення школярів до навчання мотивація характеризується постановкою нових цілей, виникненням нових мотивів, осмисленням співвідношення своїх мотивів і цілей. Навчальна діяльність включає не лише відтворення завдань і способів дій за зразками вчителя, але й вироблення самостійно поставлених цілей, а також виконання дій за власною ініціативою. Відбувається оволодіння вміннями планувати й оцінювати свою навчальну діяльність до її здійснення, перевіряти й контролювати себе на кожному етапі уроку.

У разі позитивного особистісного, відповідального ставлення школяра до навчання мотивація характеризується стійкістю й неповторністю мотиваційної сфери; умінням ставити перспективні, нестандартні цілі й реалізовувати їх; умінням долати перешкоди на шляху до мети. У навчальній діяльності спостерігається пошук нестандартних способів розв'язання навчальних задач, гнучкість і мобільність способів дій, освоєння навчальних дій і вмінь на рівні навичок і звичок культури праці, вихід з навчальної діяльності в самоосвітню, перехід до творчої діяльності.

Основні причини мотивації навчання школяра:

навчається, тому що примушують дорослі;

схильний ставити вчителю запитання, прагнучи одержати додаткові відомості про досліджуваний матеріал;

часто цікавиться ставленням товаришів до виконаного ним завдання;

виявляє цікавість до аналізу власних помилок;

розв'язує задачі, щоб показати, що він не гірший за інших;

навчається заради схвалення батьків, учителів;

упоравшись із задачею, шукає інші способи її розв'язання;

зазнає насолоди від надання допомоги товаришам у виконанні завдань.

Анкета для визначення шкільної мотивації (за Н. Г. Лускановою)

1. Тобі подобається в школі?

а) Так;

б) не дуже;

в) ні.

2. Уранці ти завжди з радістю йдеш до школи чи тобі часто хочеть-

ся залишитися вдома?

а) Іду з радістю;

б) буває по-різному;

в) частіше хочеться залишитися вдома.

3. Якби вчитель сказав, що завтра до школи не обов'язково приходити всім учням, ти б пішов до школи чи залишився б вдома?

а) Пішов би до школи;

б) не знаю;

в) залишився б удома.

4. Тобі подобається, коли відміняють уроки?

а) Не подобається;

б) буває по-різному;

в) подобається.

5. Ти хотів би, щоб тобі не задавали ніяких домашніх завдань?

а) Не хотів би;

б) не знаю;

в) хотів би.

6. Ти хотів би, щоб у школі залишилися лише перерви?

а) Ні;

б) не знаю;

в) хотів би.

7. Ти часто розповідаєш про школу своїм батькам і друзям?

а) Часто;

б) рідко;

в) не розповідаю.

8. Ти хотів би, щоб у тебе був інший, менш суворий учитель?

а) Мені подобається наш учитель;

б) точно не знаю;

в) хотів би.

9. У тебе в класі багато друзів?

а) Багато;

б) мало;

в) немає друзів.

10. Тобі подобаються твої однокласники?

а) Подобаються;

б) не дуже;

в) не подобаються.

Опрацювання результатів За кожен варіант «а» — 3 бали, варіант «б» — 1 бал,і варіант «в» — 0 балів.

25-30 балів — сформоване ставлення до себе як до школяра, висока навчальна активність,

20-24 бала — ставлення до себе як до школяра практично сформоване. ,

15-19 балів — позитивне ставлення до школи, але школа більше приваблює поза навчальними сторонами.

10-14 балів — ставлення до себе як до школяра не сформоване.

Менше 10 балів — негативне ставлення до школи.

Методика «Мотивація навчання».

Варіант 1

Учням пропонується відповісти на питання. Уявіть, що під час самостійної роботи вам пропонується вибрати на власний розсуд задачу:

таку, яку ви ніколи не розв'язували, і відомо, що для цього знадобиться кмітливість; таку, що вимагає відмінного знання вивченого матеріалу з деякими більш ускладненими моментами; подібну до якої ви розв'язували на одному з останніх уроків, але з якими не завжди справлялися самостійно;

таку, з якою точно впораєтеся; найлегшу з усіх запропонованих.

Перед вами список позицій, що відображають причину вибору того чи іншого завдання.

Бажання випробувати себе.

Краще дізнатися про свої можливості в певному предметі.

Інтерес до предмета.

Бажання якнайбільше дізнатися з певної галузі науки.

Корисно, стане в пригоді в майбутній роботі.

Цей предмет і знання з нього необхідні для подальшої освіти.

Упевненість в успіху з цього предмета.

Легко вчитися.

Бажання подолати труднощі.

Цікаво спілкуватися з товаришами на уроках з цього предмета.

Бажання мати авторитет серед однокласників.

Подобається вчитель, і хочеться одержати від нього похвалу.

Бажання бути обізнаною й освіченою людиною, цікавою для ДРУЗІВ.

Бажання бути готовим до самостійного життя.

Бажання бути корисним суспільству.

Щоб не лаяли батьки, учителі, це неприємно.

Усі названі мотиви можна розподілити за вісьмома домінуючими напрямами:

самовизначення — причини 5, 14, 15;

пізнавальні — 3, 4;

вузькопрактичні — 5, 6;

саморозвитку — 1, 2, 9;

спілкування з учителем — 12;

спілкування з однолітками — 10;

самоствердження — 7, 11, 13;

запобігання неприємностям — 8, 16.

Отримані результати заносяться в таблицю.

Показники мотивації навчання в учнів класу

(на уроці _ )

Методика «Мотивація навчання».

Варіант 2

«Скласти розклад на тиждень». Учням пропонують включити будь-яке число уроків з різних предметів, передбачених шкільною програмою, а також викреслити з розкладу уроки з предметів, що їх не цікавлять.

«Методика з конвертами». Школяру пропонують вибрати серед конвертів той, на якому написано назву найбільш цікавого для нього навчального предмета, а потім відкрити конверт і вибрати з-поміж карток ту, на якій написано найцікавіший для нього тип завдань у цьому навчальному предметі (теоретичний, прикладний та ін.).

«Методика незавершених речень». Учням пропонують дописати речення на зразок:

Щоб учневі на уроці було цікаво, потрібно...

Найбільше на уроці мені подобається...

У мене завжди викликають інтерес завдання, які...

Я часто читаю наукову літературу з...

У вільний час я люблю...

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УЧНІВ П'ЯТОГО КЛАСУ

(психологічний лекторій для вчителів які викладають у данному класі та їх батьків)

Цінність отроцтва визначається його особливим статусом у житті людини. Це і початок складного віку, що невипадково зветься перехідним, і самостійна фаза, відносно незалежна від інших і цінна сама по собі. Без повноцінного проживання цього періоду безліч рис особистості, індивідуальні особливості виявляються нерозвиненими або розвиненими недостатньо, багато згодом компенсується або коригується.

Як перехідний етап отроцтво — час ламання старих форм, руйнування специфічно дитячих утворень, що можуть гальмувати повноцінний розвиток. Протиставлення себе дорослим, що виявляється в цей період, активне завоювання нової позиції є продуктивними для формування самостійної особистості.

Це сприятливий період для розвитку багатьох сторін особистості — пізнавальної активності, допитливості. Найважливішим тут є вік 10—12 років.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧН0Г0 РОЗВИТКУ

Отроцтво — етап онтогенезу між дитинством і ранньою юністю. Він охоплює період від 10—11 до 13—14 років, що збігається у сучасній школі з часом навчання дітей у 5—8-х класах школи. Отроцтво — час бурхливого і плідного розвитку пізнавальних процесів.

Період 10—12 років — час переходу від мислення, заснованого на оперуванні конкретними уявленнями, до мислення теоретичного, від безпосередньої пам'яті до логічної.

В інтелектуальній діяльності школярів у період отроцтва підсилюються індивідуальні особливості розвитку, пов'язані з розвитком самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого підходу до вирішення завдань, що дає змогу розглядати вік 10—14 років як сензитивний період для розвитку творчого мислення.

Центральне особистісне новоутворення цього періоду — становлення нового рівня самосвідомості, Я-концепції, що виявляється в прагненні зрозуміти себе, свої можливості й особливості, свою подібність до інших людей і свою відмінність — унікальність і неповторність.

Нагадаємо, що сучасні теорії вікового розвитку містять уявлення про те, що кожен його етап ставить перед людиною особливі, тільки цьому етапові властиві проблеми. Те, що людині належить сформувати, називається завданнями розвитку.

Вікові завдання розвитку — це досягнення людини на певному етапі, щоб повноцінно прожити його і мати можливість конструктивно розвиватися надалі.

ЗАВДАННЯ РОЗВИТКУ

П'ятий клас (10 років) — кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому. У цей час діти врівноважені, спокійні, вони відкрито і довірливо ставляться до дорослих, визнають їхній авторитет, чекають від учителів, батьків, інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості з погляду виховних впливів.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ РОЗВИТКУ УЧНЯ П'ЯТОГО КЛАСУ

Опанування базових шкільних навичок і вмінь.

Формування загально-навчальних умінь та навичок, уміння вчитися.

Розвиток навчальної мотивації, формування інтересів.

Розвиток навичок співпраці з однолітками, уміння змагатися з іншими, правильно й різнобічно порівнювати свої результати з успішністю інших.

Формування уміння домагатися успіху і правильно ставитися до успіхів і невдач, розвиток впевненості в собі.

Формування уявлення про себе як про людину з великими можливостями розвитку.

ПОЧАТОК НАВЧАННЯ В СЕРЕДНІХ КЛАСАХ ШКОЛИ

У середній школі докорінно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівник — учителі-предметники», часто — до кабінетної системи. Те, що перехід цей збігається з кінцем дитинства (досить стабільним періодом розвитку), сприяє адаптації школяра до нових учителів, нових умов.

Як свідчить практика, більшість дітей переживає цей перехід як важливий крок у житті. Центральне місце посідає, по-перше, сам факт закінчення початкової школи, на чому наголошують учителі й батьки, по-друге, предметне навчання. Незважаючи нате, що й раніше діти вивчали різні предмети, саме під час переходу до середньої школи вони починають розуміти й усвідомлювати зв'язок цих предметів з певною сферою знань. На питання, чи відрізняються чимось навчання в 5-му класі й у початковій школі, п'ятикласники відповідають: «Маля просто вчиться рахувати, а ми вчимо математику», «Раніше ми просто читали розповіді про те, що було, а тепер вчимося сприймати історію».

Для багатьох дітей, що навчалися спочатку в одного вчителя, перехід до кількох учителів з різними вимогами, різними характерами, різним стилем викладення також є зовнішнім показником їхнього дорослішання. Вони із задоволенням і з гордістю розповідають батькам, молодшим братам і сестрам, друзям про добру вчительку математики або «поганого» історика. Крім того, певна частина дітей усвідомлює такий перехід як шанс заново почати шкільне життя, налагодити несформовані взаємини з педагогами.

Бажання добре вчитися, робити все так, щоб дорослі були задоволені, «не засмучувалися й не переживали», «раділи», «щоб мама, коли подивиться щоденник, не засмучувалася» — досить сильне у п'ятикласників. Певне «розчарування» у школі, зниження інтересу до навчання, помітні наприкінці початкових класів, змінюються чеканням змін, діти сподіваються, що у школі їм стане цікаво.

Аналіз свідчить, що учителі середньої школи часто не бачать різниці між п'ятикласниками й іншими учнями середньої школи і ставлять до всіх однакові вимоги. Це може ускладнювати адаптацію п'ятикласників до середньої школи. Високі вимоги найчастіше виявляються їм не під силу. Звідси — підвищена залежність певної частини дітей від дорослих, нелюбов до класного керівника, плач, капризи, виникає відчуття самотності, того, що нікому з дорослих у школі вони не потрібні. Іноді за певною формою поведінки (наприклад, за відвідуванням 1 -го класу, у якому працює їхня колишня вчителька) приховані зовсім різні потреби І мотиви: від бажання знову опинитися у знайомій, звичній ситуації опіки, коли тебе знають, про тебе дбають, до прагнення утвердитися як «старший», хто може опікуватися меншими. Причому в однієї й тієї самої дитини це може поєднуватися.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ

Важливо, насамперед, звернути увагу вчителів і батьків на вікові особливості дітей. Практика свідчить, що педагоги і батьки найчастіше «одорослюють» п'ятикласників, вважаючи, що вони повинні бути самостійними, організованими, і наголошують на їхній «дитячості». Це зумовлює подвійність, суперечливість стосунків і системи вимог до школярів. Вони швидко вчаться маніпулювати дорослими за допомогою цієї подвійності.

У цей час у школярів дуже виражене емоційне ставлення до навчального предмета. Дослідження свідчать, що практично всі п'ятикласники вважають себе здібними в певному навчальному предметі, часто критерієм такої оцінки є не реальна успішність у цьому предметі, а суб'єктивне ставлення до нього. Така оцінка власних можливостей створює сприятливі умови для розвитку здібностей, умінь, інтересів школяра. Тому важливим є те, щоб заняття викликали в десятирічного школяра позитивні переживання (а якщо згадати, що діти в цей період переважно всі життєрадісні, то завдання видається ще простішим).

Проблеми, пов'язані з віковими особливостями

1. Великого значення набуває емоційний фактор в самооцінці здібностей, що взагалі характерно для цього періоду. Таким чином відбувається домінування певних емоцій і це зумовлює все психічне життя дитини, зокрема «робо

ту» психічних процесів. Але відомо, що занадто сильні або занадто тривалі емоції, як негативні так і позитивні, можуть негативно впливати на психічне життя дитини, можуть сприяти виникненню своєрідної «емоційної втоми», що виявляється в роздратуванні, капризах, «скандалах», плачі. Отже, надмірне захоплення емоціями, прагнення максимально позитивно забарвити будь-яку діяльність школяра можуть привести до зворотного ефекту.

2. Загальне позитивне ставлення до себе і уявлення про свої можливості, що не спирається на оцінку реальної успішності, призводить до того, що діти охоче беруться за багато справ, впевнені, що вони зможуть це зробити, але при перших трудне тла кидають, не зазнаючи при цьому особливих переживань. Стандартне поясненя цьому («перестало подобатись, не хочеться, не можу») відображає, як це не дивно для дорослих, реальну причину: немає позитивного ставлення і, як наслідок, знижується самооцінка в цій сфері. При цьому через переважання емоційної регуляції такі ситуації не впливають на загальне позитивне ставлення школяра до себе. Негативні оцінки оточення, власні невдачі сприймаються дітьми як ситуативні, тимчасові, а головне — не мають прямого відношення до їхніх здібностей і можливостей. Усе це необхідно враховувати у будь-якій роботі з дітьми цього віку.

Найважливішою є орієнтація дітей на вироблення об'єктивних критеріїв успішності й неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

Ще одним напрямком роботи підчас адаптаційного періоду дітей є виявлення та обговорення індивідуальних особливостей школярів. Саме індивідуальні особливості дітей (підвищена повільність або імпульсивність, боязкість, надмірна чутливість до зауважень), до яких пристосувався вчитель початкових класів, зненацька стають «каменем спотикання» у середній школі. Для вирішення цієї проблеми необхідна участь психолога у знайомстві вчителів середньої школи зі своїми майбутніми учнями. У практиці також добре зарекомендували себе педагогічні консиліуми по кожному п'ятому класу, що проходять наприкінці вересня — жовтня. їх готує психолог за участю всіх учителів класу і вчителя початкової школи.

Учні п'ятих класів особливо чутливі до такого стилю керівництва з боку дорослого, коли він виявляє ініціативу, задає деякі рамки їхньої діяльності, але при цьому дозволяє учням самим приймати рішення, не встановлює покрокового контролю. Не випадково відомі експерименти К. Левіна, що свідчать про ефективність саме такого — «демократичного» — стилю керівництва порівняно з «ліберальним» (потуральним) і авторитарним, проведені саме на 10-річних дітях.

Рекомендації для адміністрації та педколективу загальноосвітнього навчального закладу

Взяти до уваги, що система вимог для учнів п'ятих класів орієнтована на вікові особливості, які визначено у цих методичних рекомендаціях.

Розробити план загальних заходів адаптаційного періоду для педагогічних працівників з метою відстеження проходження дітьми цього періоду.

Наприклад:

усім педагогічним працівникам, що працюють у п'ятому класі, щомісяця протягом І семестру збиратися на малу нараду з аналізом та корекцією сумісних дій. Мета нарад: обговорення деяких аспектів психологічних особливостей переходу дітей з початкової школи в середню, їх адаптації та готовності до навчання в середній школі тощо;

2)організувати обмін спостереженнями вчителів, що працюють у п'ятих класах, з метою всебічного вивчення особистості кожної дитини та індивідуальних особливостей;

наприкінці І семестру провести психолого-педагогічний консиліум: «Результати адаптації п'ятикласників до навчання у середній школі»;

практичному психологу — організувати та провести психолого-педагогічне заняття для педагогів за темою: «Подолання психологічних бар'єрів при переході від роботи зі старшокласниками до роботи з п'ятикласниками»;

заступнику директора з навчально-виховної роботи — аналізувати перевірені зошити та класні журнали, відвідувати класні години та уроки з метою відстеження завантаженості учнів, врахування особливостей адаптаційного періоду, відстеження взаємодії вчителів та учнів з урахуванням певних рекомендацій.

3. Класному керівнику та практичному психологу розробити заходи щодо всебічного вивчення кожної дитини та соціально-психологічного патронату учнів п'ятих класів.

Наприклад:

1) класному керівнику — проводити відповідні класні години для покращення неформальних стосунки між дітьми з використанням активних форм роботи;

2) практичному психологу — спостерігати за дітьми на перервах та уроках з метою вивчення психологічного клімату, малих угрупувань; проводити анкетування, соціометричне спостереження та інші діагностичні методики, корекційно-розвивальні заняття; з педагогічними працівниками проводити семінари-практикуми за цією проблемою.

ФОРМУВАННЯ УМІННЯ ВЧИТИСЯ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

Один з головних напрямків роботи у п'ятому класі — продовження формування загально-навчальних умінь і навичок, уміння вчитися. Якщо сформовані в початковій школі уміння і навички не відповідають матеріалу і вимогам п'ятого класу, діти підвищено сенситивні до навчання. Найбільш успішно воно здійснюється тоді, коли навчання певних умінь на уроках поєднується з особливими заняттями, наприклад, «Вчимося вчитися», «Як учитися в середній школі», «Психологічна година». Такі заняття можуть проводити як практичні психологи загальноосвітнього навчального закладу, так і психолог-учитель.

Заняття включають елементи, що пов'язані з розвитком загально-навчальних навичок, мотивації навчання й емоційного ставлення до навчання.

Необхідно також звернути особливу увагу на розвиток логічної пам'яті і довільної уваги школярів. Якщо цього не робити, то вони розвиваються стихійно з певними порушеннями в більшості дітей.

Заняття доцільно складати з коротких пояснень, виконання спеціальних вправ і їхнього обговорення. Саме вправи, навчання конкретних прийомів, які школяр може одразу використовувати у своїй навчальній роботі, складають основний зміст заняття.

На заняттях з п'ятикласниками важливо використовувати гумор. Гумор має дуже велике значення для розвитку дитини цього віку. У цей час діти дуже люблять жартувати, розповідати анекдоти. Дуже важливо, щоб дорослі розуміли значення гумору для розвитку дітей, були терпимими до дитячих жартів і уміли використовувати гумор у навчальній роботі. Як відомо, багато досить складних речей запам'ятовуються досить легко (іноді на все життя), якщо вони подані в жартівливій формі, з дотепними порівняннями. На заняттях з набуття загально-навчальних навичок діти можуть навчитися самі використовувати гумор для кращого запам'ятовування.

Рекомендації;

— проводити спеціальні корекційно-розвивальні заняття. Наведемо, як приклад, деякі теми таких занять: «Як слухати вчителя», «Як виконувати домашнє завдання», «За що ставиться оцінка», «Як перевіряти свою роботу», «Як можна вчитися на власних помилках», «Як підготуватися до контрольної», «Як дізнатися, що ти знаєш, а чого не знаєш», «Як краще запам'ятовувати»,

«Що таке лінощі», «Як правильно готувати усні завдання», «Як виконувати письмові домашні завдання», «Як навчитися краще мислити» тощо;

— значну увагу на таких заняттях варто приділяти розвитку довільності, організованості, розвитку уваги і спостережливості.

ТРУДНОЩІ У НАВЧАННІ

Розглянемо причини труднощів у навчанні учнів п'ятих класів.

1. Насамперед, ці причини пов'язані з недоліками навчальної підготовки за нормального і навіть високого рівня розвитку мислення й інших пізнавальних процесів у дітей, а саме:

значні проблеми в знаннях за попередні періоди навчання,

не сформованість загально-навчальних і спеціальних навчальних умінь і навичок.

Слід зазначити, що зовнішня картина виявлення цих недоліків може нагадувати інтелектуальні порушення, аж до легкого ступеня розумової відсталості. Основна робота психолога з такими дітьми може полягати в допомозі педагогам у визначенні й ліквідації прогалин.

2. Наступна група причин пов'язана з не сформованістю необхідних розумових дій і операцій — аналізу, синтезу, поганого мовного розвитку, недоліків уваги і пам'яті. Відповідні причини є суто психологічними. Тому необхідна робота психолога з виявлення та усунення цих причин. Для діагностики причин і вироблення способів подолання труднощів у навчанні можуть бути використані інтелектуальні тести, рекомендовані

Центром практичної психології і соціальної роботи ХОНМІБО.

Школярі 10—12 років дуже цікавляться способами розвитку уваги і пам'яті, оскільки спостережливість, уважність, уміння помічати деталі є тими властивостями, які вони дуже цінують у собі й інших. Це створює сприятливі можливості для спеціальних занять з розвитку і корекції уваги і пам'яті. Оскільки в житті дітей цього віку значне місце ще посідає гра, розвиток уваги спочатку краще проводити на матеріалі й у ситуації, відмінних від навчальної. Добре зарекомендували себе як методи тренування і корекції уваги і пам'яті численні ігри з розвитку спостережливості (у слідопита), зосередженості, стійкості до перешкод, зорової пам'яті, підрахунку на малюнках тощо. Усі ці ігри особливо ефективні, якщо в них є елемент змагання, що відповідає потребам дітей цього віку. Але важливо пам'ятати, що, по-перше, навички в грі виявляються при досить сильному мотиві й тому виявляються більш вираженими, ніжу навчальній діяльності, ^по-друге, перенесення сформованих таким чином навичок на навчальну ситуацію є окремим завданням. Тому необхідно поступово, під час залучення школярів до заняття, наблизити ситуації до навчальної, поставивши це за мету.

Неуспішність школяра може бути пов'язана з особливостями навчальної мотивації підлітків.

Причиною зниження успішності може бути слабка довільність поведінки і діяльності — небажання, «неможливість», за словами школярів, змусити себе постійно вчитися. 10—12-річні школярі можуть виконувати досить складну роботу, долаючи значні труднощі заради привабливої мети. Але вони відчувають значні труднощі в подоланні як зовнішніх, так і внутрішніх перешкод у тих випадках, коли мета їх не приваблює. Тому таку роботу бажано супроводжувати формуванням і тренуванням застосування економічних способів, що дозволяють школяреві продуктивніше впоратися.з повсякденними обов'язками. Важливо організувати цю роботу так, щоб школяр зрозумів: запропоновані способи діяльності кращі, ефективніші, і захотів їх опанувати.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують звичайно спільної активної роботи не тільки психолога і педагога, а й батьків, а головне — самого підлітка.

Рекомендації:

перший місяць навчання дітей у п'ятому класі не писати зауважень у щоденники;

проводити оцінювання на користь дитини;

більшість урочного матеріалу орієнтувати на повторення;

дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а також знизити їх до мінімуму на вихідні дні.

Висновки:

Отже, центральний напрям роботи в п'ятих класах — це орієнтація на вирішення завдань періоду дитинства з урахуванням попередніх рівнів розвитку учня.

В учня молодшої школи сформовані:

розвинуте теоретичне мислення;

уміння вчитися, самостійно здобувати нові знання;

адекватна самооцінка.

На основі цього у п'ятому класі слід розвивати:

абстрактне мислення;

рефлексію власних досягнень;

схильність до самоаналізу.

У п'ятикласників є сильна потреба у спілкуванні з однолітками, тому вони охоче залучаються до групових форм роботи з активними та інтерактивними методами навчання, де є можливість суперничати, вигравати.

ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОМУ НАПРЯМКУ ЗДІБНОСТЕЙ

І. Рекомендації для створення соціально-сприятливих умов розвитку обдарованих дітей.

1. Створення сприятливих фізіологічних умов, а саме:

а) забезпечення стану стабільності і спокою;

б) усунення факторів, які відволікають.

Створення атмосфери розуміння і чуйності.
У взаємостосунках дорослим дотримуватися особистісно-орієнтованих підходів, а саме:

а) відрізняти вчинок від особистісних якостей дитини;

б) не припускати авторитарного нав'язування своєї думки і суджень.

в) уникати засудження, мати мотив позитивної установки на учня.

II. Рекомендації для розвитку інтелектуальної сфери і творчого росту обдарованої дитини.

1. Сприяти розвитку пізнавальних інтересів пріоритетного напрямку, при цьому створю вати сприятливий фон щодо інших предметів основного програмного курсу.

2. Формувати й розвивати конвергентне мислення на основі розвитку ораторського мистецтва, риторики, досліджень різного типу, на основі встановлення причиново-наслідкових зв'язків, пошуково-дослідницької роботи, умінь і журналістських навичок, складання ігрових програм, пошуку різних форм діяльності.

Формувати і розвивати дивергентне мислення на основі уміння емпатійно- вживатися в образ героїв, предметів, подій, написання творів, есе, роздумів тощо від імені героя; на основі уміння інсценувати художні твори, описування емоційно-художньої сфери; на основі поєднання і створення нових образів через збагачення власного досвіду знань і почуттів, завдяки розкриттю всіх каналів доступу інформації. Залучати до «мозкових атак», дискусій із метою уміння сприймати різні погляди.
Практикувати індивідуальні творчі роботи зі складання прогнозів моделей досліджень художньо-естетичних, історик-правових проблем.

ЯК ДОПОМОГТИ П'ЯТИКЛАСНИКАМ АДАПТУВАТИСЯ

Поради вчителям

Педагоги мають бути готові до того, що, якщо не допомогти дитині в цей період, може відбутися зниження інтересу до навчання. Може з'явитися симптом «розчарування» школяра у своїй позиції як учня (через невдачі у виконанні тих чи інших видів навчальних робіт), а також небажання виконувати навчальні завдання на уроках і особливо вдома, небажання відвідувати школу через невиконані уроки. Як результат — виникнення конфліктів.

Цього можна уникнути, якщо правильно пояснювати дитині, що з нею відбувається. У цей період у школярів формуються власні погляди та уявлення про цінності життя, а головне — про значущість навчання. Багато дітей бувають не готові відповісти собі на всі ці запитання. Тобто в дітей виникає «вакуум мотиву» навчання, що характеризується тим, що колишні уявлення дитини про навчання, цінності вже не влаштовують, а нові ще не вироблені, не усвідомилися, не виникли. Тому на запитання: «А чи любиш ти вчитися?» — діти часто відповідають: «Не знаю...»

Велика роль належить вчителям та батькам, які мають допомогти дітям сформувати певні поняття, мотиви навчання: «Для життя вчимося, а не для школи»; «Яким я стану — залежить тільки від мене»; «Я дорослішаю, і це робить мене більш відповідальним.

Формувати ці мотиви, поняття, цінності мають значущі для дитини особистості на власному прикладі. Компетентність класного керівника в питаннях життєдіяльності класу, його позитивне емоційне ставлення до учнів, до своїх обов'язків, які знаходять вияв у поведінці і спілкуванні з дітьми — одна із головних умов успішної адаптації школярів.

Співпраця педагогів із учнями в такому процесі украй потрібна. І вона — найрізноманітніша. Наприклад, можна полегшити участь п'ятикласників організаційними заходами.

1. Діти не знають імен учителів — предметникам варто одягати бейджики (ім'я і по батькові великими літерами) на уроках упродовж першого семестру.

Діти не знають імен нових учнів — у перший тиждень класний керівник знайомить клас із ними (шляхом рольових ігор, тренінгів).
До першого вересня добре організувати зустріч класного керівника з новою дитиною. Рекомендується спільна діяльність із метою знайомства одне з одним.
Дітям варто носити бейджики з іменами і номером класу.
Класний керівник має ознайомити школярів із правилами для чергових.
На перші батьківські збори мають прийти всі вчителі, щоб ознайомити батьків із програмою і вимогами до предмету.
Варто категорично заборонити затримувати дітей після дзвоника на перерву.
Щоб організувати підготовку дітей до уроку, рекомендуємо вчителям упродовж місяця перевіряти, як діти підготувалися до нього, чи забезпечені необхідними навчальними посібниками.

9. Виробляти єдині вимоги до уроків із різних предметів:

— щодо дисципліни:

вітаємося стоячи;
при відповіді вставати необов'язково (або обов'язково);
не перебиваємо вчителя і товаришів;
піднята рука — сигнал про запитання чи відповідь;
приходимо на урок вчасно;

— щодо етики стосунків дітей:

повага одне до одного;
уміння слухати і чути одне одного;
увага під час відповіді товариша.

Домовитися, що щоденник потрібен для того, щоб записувати домашнє завдання (учні) і виставляти оцінки (класний керівник або вчитель-предметник).
Класний керівник забезпечує кожного учня інформацією про телефони, дні народження, імена і по батькові батьків однокласників.
У перші дні навчального року провести спеціальні заходи на зразках тренінгів, спрямовані на згуртованість колективу, які знімуть основні проблеми в спілкуванні дітей.

Здійснити корекцію і можливу координацію навчального навантаження з різних предметів.
Забезпечити гуманне втручання педагогів у відносини до старшокласників і п'ятикласників.

Це лише можливі варіанти. їх реалізація залежить, звичайно, від умов відповідної школи, дітей, батьків, вчителів. Тому згадаємо слова відомого педагога Я.Корчака:

Ви кажете: Діти мене втомлюють.

Ви праві.

Ви пояснюєте:

Треба опускатися до їхніх понять.

Опускатися, нахилятися, згинатися, стискатися.

Помиляєтесь.

Не від цього ми втомлюємось.

Л від того, що треба підніматися до їхніх почуттів.

Підніматися, ставати навшпиньки.

Тягнутися.

Щоб не образити.

СЕМІНАР-ПРАКТИКУМ ДЛЯ КЛАСНИХ КЕРІВНИКІВ

Мета: ознайомити вчителів з особливостями роботи з п'ятикласниками в період адаптації у системі особистісно-орієнтованої освіти.

Обладнання: ватман, маркери, бейджики, стіки, роздатковий матеріал, конверти. Семінар розрахований на роботу упродовж двох днів.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ І. Вступ

Перший день починається зі знайомства. Тренер звертається до учасників: «Сьогодні ми зібралися, щоб краще пізнати себе, своїх учнів, навчитися допомагати учням у складний адаптаційний період. У цьому нам допоможуть вправи нашого семінару-практикуму, який проводитиметься у формі тренінгу».

1. Тренінгова вправа «Знайомство» (10 хв).

Мета: познайомити учасників між собою, створити умови для ефективної співпраці.

Хід вправи

Учасники сідають у коло, кожен по черзі називає себе (ім'я та інше, що вважає необхідним) і каже фразу, що починається зі слів: «Не хочу хвалити себе, але я...». Наприклад: «Не хочу хвалити себе, але я добре граю у футбол». Знайомство закінчується прикріпленням бейджика зі своїм ім'ям.

2.Вправа «Очікування» (10 хв).

Мета: сформулювати завдання семінару, налаштувати учасників на роботу під час семінару.

Хід вправи

Учасникам роздають стікери-«зерна» із завданням написати свої очікування від семінару. Результати прикріплюють на загальному стенді-полі та кожен учасник семінару проговорює їх.

3. Вправа «Правила роботи» (25 хв).

Мета: показати необхідність вироблення й дотримання певних правил, за якими будується взаємодія людей у групі; узгодити правила продуктивної роботи під час семінару.

Хід вправи

Ведучий дає кожному учасникові кілька маленьких стікерів жовтого кольору та просить написати одну чи кілька умов співпраці (кожну на окремому аркушику), потрібних саме йому для ефективної роботи в групі.

Час виконання — 2 хв.

Потім ведучий об'єднує учасників у малі групи, яким дає таке завдання:

На великому аркуші паперу намалювати сонечко, а потім у вигляді променів прикріпити до нього папірці з вписаними умовами. В одному промені — ті пропозиції, що збігаються за змістом.
Переформулювати пропозиції умов у вигляді норм поведінки (правил), необхідних на тренінгу. Записати їх під відповідним променем.

Час виконання — 7 хв.

Учасники залишаються у своїх групах на місцях, і представник кожної групи по черзі пропонує своє правило (спочатку — найдовші промені), а учасники інших груп, у разі необхідності, доповнюють.

Потім відбувається прийняття правил для всіх учасників групи: обговорюється кожне правило — що воно означає, для чого потрібне. Тільки після того, як уся група прийме правило, тренер записує його на аркуші паперу.

Орієнтовні правила:

Дотримуватися регламенту.
Слухати і чути (один говорить— усі слухають).
Бути доброзичливими.
Бути активними.

Говорити тільки за темою і від свого імені.
Поважати думку кожного.
Дотримуватися принципу конфіденційності.
Говорити коротко, по черзі.
Правило «піднятої руки».

П. Основна частина

1. Вправа «Сонечко і хмарки» (15 хв).

Хід вправи

Тренер ділить учасників на групи.

Кожна група отримує завдання обговорити і виділити по три типових проблеми, що виникають у п'ятикласників та вчителів. Проблеми записують на стіках-хмаринках і фіксують на основному плакаті.

Підсумком є інформаційне повідомлення ведучого.

2. Інформаційне повідомлення (2 хв).

Адаптація — це процес пристосування індивіда до вимог нового середовища, умов життя та діяльності, її результат — пристосованість як особистісна якість, що виступає показником життєвої компетентності індивіда.

Адаптація дитини до навчання в середній ланці школи відбувається не одразу. Необхідно досить часу, щоб звикнути до нових умов навчання. Це — довгий процес, пов'язаний зі значним навантаженням усіх систем організму.

Починаючи роботу з учнями 5-х класів, необхідно брати до уваги вікові особливості раннього підліткового віку.

Наступна вправа допоможе вам визначити ці особливості, зрозуміти їхнє значення в житті п'ятикласників, зрозуміти, як враховувати ці особливості у своїй роботі.

3. Тренінгова вправа «Спікер» (20 хв).

Мета: визначити психофізичні особливості п'ятикласників; обговорити їх вплив на навчально-виховний процес, урахування цих особливостей у роботі класних керівників.

Хід вправи

Учасники діляться на групи по чотири особи (за допомогою розрізаних листівок-пазлів). Кожна група отримує завдання: розробити психофізіологічні особливості п'ятикласників та обдумати, враховувати ці особливості в навчально-виховному процесі.

Під час роботи учасники кожної групи розподіляють ролі.

«Спікер»:

а) зачитує завдання групі;

б) організовує порядок виконання;

в) пропонує учасникам групи висловлюватися по черзі;

г) заохочує групу до роботи;

д) підбиває підсумки роботи;

є) визначає доповідача.

«Секретар»:

а) веде записи результатів роботи групи;

б) записи веде стисло й розбірливо;

в) як член групи має бути готовим висловити думку під час підбиття підсумків чи допомогти доповідачу.

«Посередник»:

а) стежить за часом;

б) заохочує групу до роботи;

в) як член групи має бути готовим висловити думку групи під час

підбиття підсумків чи допомогти доповідачу.

«Доповідач»:

а) чітко висловлює думку групи;

б) доповідає про результати роботи групи;

в) бере участь в обговоренні.

Такі інструкції роздають кожній групі.

Після закінчення роботи кожна група презентує свої результати, відбувається обговорення.

Підсумкове слово тренера, за необхідності — доповнення.

4. Тренінгова вправа «Витинанка» (10 хе).

Мета: наочно показати учасникам семінару проблеми взаєморозуміння між людьми.

Хід вправи

Учасники отримують аркуш паперу, стають у коло спиною до центру. Психолог дає інструкції: «Згорніть аркуш паперу навпіл, відірвіть лівий куток. Згорніть іще раз, відірвіть правий куток; згорніть ще раз, відірвіть лівий куток; згорніть ще раз, відірвіть правий куток».

Після цього всі розгортають свої аркуші і порівнюють. По закінченні вправи відбувається обговорення результатів:

Чи є однакові витинанки?
Чому, адже інструкції були однаковими для всіх?

5. Тренінгова вправа «Мозаїка» (15 хв).

Мета: за короткий час ознайомити всіх учасників семінару з особливостями емоційних станів п'ятикласників, розробити рекомендації щодо їх урахування.

Хід вправи

Учасники діляться на групи. Кожна група ознайомлюється з роздатковим матеріалом, де зазначені особливості емоційних станів п'ятикласників (тривожність, агресивність, асоціальність, невпевненість) та розробляє певні рекомендації. За рахунок почергового переміщення груп відбувається повний обмін новою інформацією.

Рефлексія проходить у формі озвучення наробленої інформації та фіксації її на загальному стенді.

III. Заключна частика

1. Тренінгова вирова «Очікування» (10 хв).

Мета: підсумувати роботу учасників семінару, налаштувати на роботу наступного дня.

Хід вправи

Учасникам роздають стїкери-квіти із завданням написати к враження та побажання відносно першого дня семінару. Результати вивішуються на загальному стенді-полі та проговорюються кожним учасником.

2. Гра-розминка «Булочка з корицею» (5 хв).

Мета: сприяти згуртованості групи, зняти напруження після заняття.

Хід вправи

Психолог запитує: «Хто любить корицю?». Ті, хто любить, стають у центр кімнати, взявшись за руки. Поступово до них приєднуються ті, хто любить шоколад, мак, ссшїдкий крем тощо, аж поки всі не стануть в один ланцюжок. Тоді психолог бере останнього за руку і починає, ходячи навколо першого учасника, «намотувати» всю групу на нього — «пекти булочку з корицею».

Коли всі щільно «намотаються», потрібно хвилинку постояти, щоб відчути всіх разом, прислухатися до цього відчуття і аж тоді розійтися.

ДЕНЬ ДРУГИЙ

1. Вступ

1. Тренінгова вправа «Ім'я — рухи» (15 хв).

Мета: закріпити в памятї імена учасників, підвищити рівень згуртованості групи; дати змогу учасникам проявити власну індивідуальність.

Хід вправи

Учасники семінару сідають у коло. Психолог пропонує учаснику, який сидить праворуч, назвати своє ім'я, супроводжуючи це будь-яким рухом.

Уся група повторює ім'я цього учасника та рухи, які він зробив. Після цього хід передасться наступному учаснику.

У вправі беруть участь усі учасники семінару.

2. Очікування учасників. Вправа «Чарівна скринька» (10хв).

Мета: налаштувати учасників на роботу; уточнити завдання другого дня семінару.

Хід вправи

Учасникам роздають невеликі аркуші-стікери. Психолог просить написати на них, чого саме учасники чекають від другого дня семінару. Після цього кожен зачитує свій напис і прикріплює аркуш на підготовлений заздалегідь плакат із зображенням скриньки.

3. Вправа «Відгадай правило».

Мета: нагадати учасникам семінару правила роботи в групі в умовах тренінгу.

Хід вправи

Психолог об'єднує учасників у групи. Кількість груп дорівнює кількості сформульованих на попередньому занятті правил. Кожна група отримує одне надруковане на окремому аркуші правило і завдання зобразити його за допомогою міміки та жестів. Інші учасники семінару відгадують показане правило.

П. Основна частина

1. Тренінгова вправа «Бінго» (25хв).

Мета: сприяти формуванню позитивної самооцінки; усвідомленню унікальності кожної людини; розумінню, що знайти щось спільне можна з кожною людиною.

Хід вправи

Кожному учасникові дають аркуш паперу А4. Необхідно без ножиць, тільки руками вирізати «фігурку «Бінго» —силует людини. Після цього кожен учасник пише на «Бінго»:

на голові — про свою мрію,
на правій руці — про улюблене місце відпочинку;
на лівій руці — про улюблений музичний стиль;
на правій нозі — про своє захоплення (хобі);
на лівій нозі — про свою улюблену страву.

На все це — 5 хв.

Наступний етап — учасники встають зі своїх місць, підходячи один до одного, мають знайти та записати на відповідних частинах «Бінго» імена тих, із ким у них однакові одна або кілька позицій.

Після цього учасники повертаються в коло. Психолог ставить запитання:

Чи є такі учасники, у яких однакові всі позиції?
У кого збіглася одна позиція?
У кого збігаються кілька позицій?
Чи є учасники, у яких усі позиції різні?
Про що можна сказати, аналізуючи цю вправу? Психолог підбиває підсумки з огляду на висновки, зроблені учасниками семінару.

2. Тренінгова вправа «Ідеал» (20хв).

Мета: уточнити та сформулювати вимоги учасників семінару до ідеальної моделі учасників навчально-виховного процесу.

Хід вправи

Учасники розбиваються на З групи.

Кожна група отримує завдання: зобразити на аркушах паперу модель ідеального учня; учителя; батьків.

Шляхом передачі малюнків по колу, доповненням кожного створюється повний портрет учасників навчально-виховного процесу. Психолог робить висновок, що ідеальних людей у суспільстві не існує, тому й виникають різні конфлікти.

3. Тренінгова вправа «Як на долоні» (5 хв).

Хід вправи

Учасникам пропонують заплющити очі, витягнути вперед руки долонями вгору та уявити у себе на долонях конфлікт. Потримавши його в руках, кожен учасник може зробити з ним усе, що захоче. Обговорення вправи. Підсумок ведучого.

Висновок: розв'язання будь-якого конфлікту — у наших руках і залежить від нас, від нашого ставлення до конфлікту, від уміння конструктивно поводитися в конфліктній ситуації.

4. Інформаційне повідомлення (5хв).

Важливо вміти виявляти толерантність під час спілкування. Це передбачає не тільки прийняття іншого, а й уміння підтримати й допомогти йому. У конфліктній ситуації, коли людина переживає сильні негативні емоції, з'являються проблеми. Одним із ефективних засобів розв'язання цієї проблеми є усвідомлення своїх почуттів: здатність сказати про них партнеру. Саме цей спосіб самовираження і називається «Я-повідомленням». «Я-повідомлення» — це усвідомлення та проголошення власного стану, викликаного ситуацією що склалася. Використання під час розмови засобів вправи «Я-повідомлення» допомагає висловити свої почуття, не принижуючи іншої людини. Порівняйте: «Я дуже хвилююся, коли тебе немає вдома об 11-й вечора» та «Ти знову прийшов об 11-й вечора?!»

Орієнтовна схема «Я-висловлювання»:

Опис ситуації, що викликала напруженість («Коли я потрапляю у таку ситуацію...», «Коли я бачу...»)
Точне визначення власного почуття у певній ситуації («Я відчуваю, що...»)

3. Побажання щодо зміни ситуації («Я буду вдячний тобі, якщо...»).

5. Тренінгова вправа «Я-повідомлення», «Ти-повідомлення» (20 хв)

Мета: допомогти учасникам семінару усвідомити різницю між «Я-повідомленням» і «Ти-повідомленням», навчитися формулювати свої зауваження та вимоги у формі «Я-повідомлень».

Хід вправи

Учасники об'єднуються у пари і складають «Я-повідомлення»- до певних ситуацій:

діти не підготувалися до Вашого уроку;
діти не порадилися з Вами стосовно підготовки та проведення позакласного заходу;
діти голосно розмовляють у класі;
у їдальні дитина не помила руки;
дитина розчарувала вас своїм вчинком. Обговорення вправи.
Як, на вашу думку, учні сприйматимуть подібні повідомлення?
Чи призведуть до конфліктів сформульовані таким чином зауваження?

Підсумкове слово психолога.

6. Гра «Переговори» (З0 хв).

Мета: навчити учасників семінару розуміти позицію всіх учасників навчально-виховного процесу, знаходити аргументи на підтримку іншого погляду, поважати думку інших.

Хід гри

Психолог ділить учасників на чотири групи, кожна з яких є представником інтересів якоїсь зі сторін:

адміністрації школи;
учителів;
учнів;
батьків.

Групи отримують опис ситуації і 10 хв часу на уточнення своєї позиції та підготовку переговорів. Пропонується така ситуація: «Учні п'ятих класів разом з учителем-організатором готували вечір відпочинку «Тато, мама і я — дружна сім'я». Учні та батьки кожного класу готували номери художньої самодіяльності, конкурси, ігри для своїх однолітків та їхніх батьків. Однак за кілька днів до свята з'ясувалося, що діти, задіяні в підготовці номерів художньої самодіяльності, проводять репетиції під час уроків, . пояснюючи це тим, що після уроків їм важко знайти вільний час. З'ясувалося також, що успішність багатьох дітей знизилася. Адміністрація школи відмінила свято і повідомила про це учнів і батьків. Завдання кожної групи — обстоювати власні інтереси і прийти до компромісу.

Після закінчення гри учасники обговорюють власні дії та дії опонентів, знаходять у них сильні та слабкі сторони. Психолог робить підсумок і переходить до наступної вправи.

7. Тренінгова вправа «Установки» (10 хв).

Мета: показати роль установок у навчально-виховному процесі і в подальшому житті дитини.

Хід вправи

Психолог пропонує для прикладу кілька позитивних та негативних установок, які дають дітям учителя та батьки.

Ти такий самий, як твоя мама (тато)

Який молодець! Ти достойний син (донька) своїх батьків

Я віддаю тобі стільки сил, а ти...

Я розумію, поважаю, люблю тебе, впевнена у тобі

Це не твоя справа

Мені цікава твоя думка

Далі учасникам семінару пропонують негативні установки, які потрібно переробити на позитивні.

Так і будеш усе життя побиватися, як і твій тато (мама, батьки).
Яблучко від яблуньки недалеко падає.
Ти завжди робиш усе гірше за інших.
Скільки разів тобі говорити?
Коли ти вже навчишся?
Якщо ти так поводитимешся, з тобою ніхто не приятелюватиме.

По закінченні вправи психолог підбиває підсумки.

III. Заключна частіша

1. Підсумкове слово психолога (5хв).

Колись у давньому Китаї жив дуже розумний, але пихатий мандарин. Увесь день його складався з розмов з підданими про свій розум. Так минали дні, роки.

Але одного разу пройшов по всій країні поголос, що неподалік від кордону з'явився мудрий чернець, розумніший за всіх на світі. Дійшов той поголос і до мандарина. Дуже розлютився він: хто може називати якогось ченця найрозумнішою людиною у світі?! Але вигляду про своє обурення не подав, а запросив його до себе у палац. Сам він замислив обдурити його: «Я візьму в руки метелика, сховаю його за спиною і запитаю, що у мене в руках — живе чи мертве. І якщо чернець скаже, що живе — я роздушу метелика, а якщо мертве — я випущу його...»

І ось настав день зустрічі. У пишній залі зібралося багато людей, всім хотілося послухати словесний поєдинок найрозумніших людей у світі. Мандарин сидів на високому троні, тримав за спиною метелика і з нетерпінням чекав приходу ченця. Аж ось двері відчинилися і до зали увійшов невеличкий худорлявий чоловік. Він підійшов до мандарина, привітався і сказав, що готовий відповісти на будь-яке його запитання. І тоді мандарин промовив: «Скажи-но мені, що я тримаю в руках — живе чи мертве?» Мудрець трохи подумав, усміхнувся і відповів: «Усе в твоїх руках!»

Збентежений мандарин випустив метелика з рук, і той полетів на волю, радісно тріпочучи крильцями.

Отже, лише від вас залежить, чи зможете ви знайти спільну мову з учнями свого класу і чи легко буде їм пристосуватися до нових умов навчання.

2. Підбиття підсумків. Вправа «Дерево підсумків» (10 хв).

На столі лежить аркуші-стікери різного кольору: синього і рожевого. Психолог інструктує учасників:

— Ви бачите на столі аркуші. Вони знадобляться нам для підбиття підсумків заняття. На аркушах рожевого кольору ви напишете свої позитивні враження від семінару, а на аркушах синього — побажання щодо поліпшення нашої роботи або про те, що вам не сподобалося на семінарі і чому.

Не обов'язково брати і рожевий, і синій аркуші. Ви можете скористатися (за бажанням) тільки одним кольором. Після того, як ви опишете свої враження, підійдіть, будь ласка, до малюнка дерева і наклейте аркуші на нього.

Наклеюючи аркуші, кожен учасник промовляє свої враження вголос. Після наклеювання ведучий проводить бліц-аналіз. З'являється нагода проаналізувати як емоційний стан учасників семінару, так і його результативність.

На допомогу вчителю

АНКЕТА ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ (ВЧИТЕЛЮ)

ВІДКРИТТЯ ОБДАРОВАНОСТІ ВЛАСНОЇ ДИТИНИ

КРИТЕРІЇ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ ДИТИНИ

ОЗНАКИ ОБДАРОВАНОСТІ ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ ЗА А.І. БОРОВСЬКИМ

ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ. ОСНОВНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

СОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ЛІВОРУКИМИ ДІТЬМИ

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З АГРЕСИВНИМИ ДІТЬМИ

ІГРИ ТА ВПРАВИ ДЛЯ ПРИБОРКАННЯ ГНІВУ

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ З НЕАДЕКВАТНОЮ САМООЦІНКОЮ

ІГРИ ТА ВПРАВИ

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ З НИЗЬКОЮ ЗДАТНІСТЮ ДО АДАПТАЦІЇ

ІГРИ ТА ВПРАВИ

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ ПОГАНО НАВЧАЮТЬСЯ

ІГРИ ТА ВПРАВИ

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

ІГРИ ТА ВПРАВИ

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ПАСИВНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

ІГРИ ТА ВПРАВИ

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ ПРОБЛЕМИ В КОМУНІКАТИВНІЙ СФЕРІ

ІГРИ ТА ВПРАВИ

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ З НЕДОСТАТНЬОЮ МОТИВАЦІЄЮ НАВЧАННЯ

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УЧНІВ П'ЯТОГО КЛАСУ

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ В ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНОМУ НАПРЯМКУ.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ В

ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОМУ НАПРЯМКУ ЗДІБНОСТЕЙ

ЯК ДОПОМОГТИ П'ЯТИКЛАСНИКАМ АДАПТУВАТИСЯ

СЕМІНАР-ПРАКТИКУМ ДЛЯ КЛАСНИХ КЕРІВНИКІВ