8 клас географія
Шановні учні вітаю вас в новому навчальному році.
Скачати електронний підручник можна тут: https://portfel.info/pidruchnyky/8-klas/geografija-08/dovgan-2021-rik/
Атлас з географії тут: drive.google.com/file/d/1I3KGRTYIQN958JBHITbDTwS_IZLLDkxI/view?usp=sharing
Постійте посилання на відеоконференції тут https://meet.google.com/xss-bcod-rio
Контурну карту необхідно придбати, або можна завантажити тут znayshov.com/Books/Details/heohrafiia/8klas/kont_kart_8_kapustenko/1656
13-17.05
Дніпропетровська область. Географічне положення, адміністративно-територіальний устрій, історія формування і розвитку.
Знайдіть літературу про нашу область
Підготуйте коротку довідку про географічне положення, адміністративне положення, історію формування і розвиток області
06.05-10.05
Зайнятість населення
Прочитайте параграф 53
Перегляньте відеоурок https://youtu.be/RKZJOd9QRTE?si=i9QK4zR5HOywlw4a
Дослідіть чи є в нашому місті служба зайнятості. Чим вона займається?
29.04-02.05
Релігійний склад населення
Прочитайте параграф 51
Перегляньте відеоурок тут
Дослідіть ,, Які релігійні громади є в нашому місті''
22-26 квітня
Міста і села України
Прочитайте параграф 48
Перегляньте відеоурок тут
Чи згодні ви з тим що потрібно змінювати радянські топоніми в назвах міст, сіл, вулиць, областей України
Свою думку обгрунтуйте. ( письмово)
16-20 квітня
Густота населення. Територіальні відмінності густоти населення в світі й Україні.
Прочитайте параграф 46
Перегляньте відеоурок тут
Виконайте в контурних картах практичне завдання на стор 233 підручника.
8-12 квітня
Практична робота №11.
Аналіз статево-вікових пірамід України та окремих країн світу
Виконайте практичну роботу на стор 227 підручника
Як аналізувати піраміду див відео тут
1-5 квітня
Кількість населення в світі та Україні. Чинники, що впливають на кількість населення: природний рух
Прочитайте параграф 43
Перегляньте відеоурок тут
За матеріалом параграфа складіть схему «Чинники, що впливають на кількість населення». ( письмово в зошиті)
Прочитайте параграф 41 ( самостійне опрацювання)
Перегляньте відеоурок тут
11-15 березня
Природоресурсний потенціал України
( додаткові матеріали)
Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.
Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.
В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно-цільового та багатоцільового призначення.
Мінерально-сировинні ресурси
Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.
В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А + В + СІ станом на 1997 р. складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля - переважно в Дніпровському басейні.
В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.
На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.
Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані - у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.
Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті - у Донбасі і Закарпатті; титану - в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів - у Дніпропетровській області; алунітів - у Закарпатті; нефелінів - у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.
Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.
Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важко-видобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин - золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5-2 рази та скоротити імпорт сировини на 60-70% (без урахування вуглеводнів).
Земельні ресурси
Виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.
Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%, розораність - 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.
За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41, 9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, - (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).
Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями:
державні та колективні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства - 46,7 млн. га, або 77,3% земельного фонду;
лісогосподарські підприємства - 7,2 млн. га, або 11,9%;
підприємства промисловості, транспорту, зв'язку та ін. - 2,1 млн. га, або 3,5%;
заклади науки, культури, освіти, охорони здоров'я та ін. - 0,2 млн. га, або 0,3%;
установи природоохоронного та рекреаційного призначення - 0,3 млн. га, або 0,5%;
водогосподарські підприємства - 0,5 млн. га, або 0,8%;
житлово-експлуатаційні організації - 0,1 млн. га, або 0,2%;
землі державної власності - 3,3 млн. га, або 5,5%.
Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства.
Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі:
Запорізької (88,3%),
Миколаївської (86,6%),
Кіровоградської (85,7%),
Дніпропетровської (82,8%),
Одеської (83,2%),
Херсонської (81,4%) областей.
На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми.
Напрями вирішення цих важливих народногосподарських проблем пов'язані з посиленням ролі держави в управлінні земельними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг.
У найближчій перспективі необхідно скоротити вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб, знизити рівень землемісткості певних галузей народного господарства до нормативних величин.
Водні ресурси
Це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.
Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.
Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб. км, приток - 157,4 куб. км.
Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використовується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жителя України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів - у західних і північних областях України.
Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів - Донбас, Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України.
Основними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господарство. Для пом'якшення територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.
Використання водних ресурсів поділяється на:
водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах (промисловість, сільське господарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.);
водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм).
В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік - 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% - за її межами (транзитний стік).
Головні ріки України:
Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середній річний стік 53,5 км3),
Дністер (загальна довжина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3),
Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км3),
Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км3).
Дунай протікає по території України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 - переважно транзитний.
Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна кількість - 1057; здатні вмістити 55 км3 води).
Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро-Донбас - 550 км, Сіверський Донець-Донбас - 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні системи (Верхньо-прип'ятська, Латорицька та ін.).
Озер у країні понад 20 тисяч, 43 з них мають площу, яка перевищує 10 км2. Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся - Світязь. Синевир - найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2. Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов'язані з поверхневим стоком.
В цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недостатні. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.
Щонайбільше свіжої води (48% загального споживання) споживає промисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12% припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів.
До заходів ощадливого і раціонального використання водних ресурсів належать: впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного водокористування (із циклом повного очищення відпрацьованих вод); розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення (поливу); заміна водяного охолодження агрегатів повітряним; зменшення в структурі господарства України частки водоємних виробництв; проведення комплексу заходів щодо охорони поверхневих і підземних вод від забруднення тощо.
Річкова система - це головна ріка з усіма своїми притоками.
Дніпро утворює основну річкову систему України. Довжина Дніпра - 2201 км (у межах України 981 км), площа басейну 504 тис. км2. Найбільші праві притоки - Прип'ять, Тетерів, Рось, Інгулець, ліві - Десна, Сула, Псел, Ворскла, Самара. Від гирла Прип'яті до греблі Каховської ГЕС Дніпро являє собою каскад водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське). Середній річний стік - 53,5 км3.
Дністер із своїми притоками утворює річкову систему на південному заході України. Довжина Дністра - 1362 км (в Україні - 705 км). Площа басейну - 72,1 тис. км3. Основні праві притоки - Стрий, Бистриця, Свіча, Реут, Лімниця, ліві - Золота Липа, Серет, Смотрич, Збруч. У верхів'ї Дністер - гірська ріка. На ріці споруджено ГЕС і водосховища (Дністровське, Дубоссарське). Річний стік - 10 км3.
Південний Буг бере початок на Подільській височині. Довжина ріки - 806 км, площа басейну - 63,7 тис. км2. Основні ліві притоки - Синюха, Мертвовід, Інгул, праві - Згар, Кодима, Гнилий Яланець. На річці працює 13 невеликих ГЕС. Річний стік - 3,39 км3.
Дунай - одна з найбільших рік Європи. Довжина - 2960 км, у межах України - 174 км. Площа басейну - 817 тис. км2. Середній річний стік - 123 км3. У межах України найбільші притоки - Тиса і Прут (ліві). У гирлі Дунай розділяється на кілька рукавів, один з яких (Кілійський) протікає по території України.
Ріки України мають мішане живлення. Взимку, коли вони замерзають, переважає підземне живлення; навесні, при таненні снігів - снігове; влітку і восени - дощове і підземне. Зміна рівнів води протягом року називається режимом ріки. Для річок України є характерною весняна повінь, що настає внаслідок танення снігу. Паводок - це підйом рівня води в річці через дощі.
Межень - це найнижчий рівень води в річці. На рівнинних ріках України межень звичайно буває літня і зимова. Взимку спостерігається льодостав. Влітку багато дрібних рік на півдні України часто пересихають.
Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси - запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку.
Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44,7 млрд. кВт • год.; з них технічно можливі для використання - 21,5 млрд. кВт - год.; економічно доцільні для використання становлять 16 млрд. кВт - год.
Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та збереження водних ресурсів України полягають у:
забрудненні водних об'єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побутовими стічними водами;
інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруд;
недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних систем;
незбалансованій за водним фактором системі господарювання, що характеризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.
Перспективи вирішення відзначених проблем полягають у формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлюваних функцій водних джерел.
У найближчій перспективі необхідно посилити соціальну спрямованість водокористування, забезпечивши права людини на сприятливе водне середовище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел.
Лісові ресурси
Вони відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.
Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10, 8 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21-22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.
Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скорочення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 p., тобто майже на 30%.
Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями:
молодняки займають 45,4% площі,
середньовікові - 37,7%,
достигаючі та стиглі - відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5-2 рази нижче оптимальних величин.
За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових насаджень загинула від промислових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім того, загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.
Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва; скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.
Вирішення названих проблем тісно пов'язано з розширеним відтворенням лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охорони і використання.
Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій і лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні можливості лісового господарства України.
Рекреаційні ресурси
Забезпечують відновлення та розвиток І життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.
Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України - на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.
Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреаційними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов'язаних регіонів).
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих [5, с. 395]. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів.
Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері.
Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.
Висновки. З вищенаведеного видно, що Україна досить багата на природні ресурси: зокрема на земельні та окремі види мінеральних ресурсів. Разом з цим відчувається гостра нестача паливних ресурсів, лісових ресурсів.
Важливим питанням стає ресурсозберігаючий момент.
Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600-700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість.
У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.
Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%.
Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається:
запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств;
провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств;
впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих мало-витратних технологій;
запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв;
залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.
Чим багатший і різноманітніший ПРП, тим більше для економіки країни шансів бути високо-розвинутою. Однак, якщо нераціонально використовувати природні ресурси, можна не мати бажаного економічного ефекту.
Тому вивчення особливостей розміщення природних ресурсів України – вкрай важливе та необхідне завдання. Особливо при врахуванні того, що Україна не так багата на нафту та газ, ліси її щороку різко скорочуються і повільно відновлюються тощо.
Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, тому варто глибоко досліджувати питання розміщення природних ресурсів, раціонального використання. Тільки так можна сподіватися на високі прибутки і раціональне господарювання.
4-8 березня
Порівняльна характеристика Чорного та Азовських морів
Прочитайте параграф 38
Заповніть другу колонку таблиці( перша план) про Чорне море
Пункт плану
1. Розміри
2. Глибина максимальна
3. Глибина пересічна
4. Об’єм води
5. Походження котловини
6. Геотектонічні структури
7. Пересічна солоність
8. Льодовий режим
9. Поверхневі течії
10. Число видів риб
11. Екологічні проблеми.
Г
Щоб отримати файл,
оберіть свій
мо Вас на вебінар
Громадянська та історична освітня галузь: реалізація цілей і завдань у 7 класі НУШ
26-29 Лютого
Кримські гори
Прочитайте параграф 36
Перегляньте відеоурок тут
Продовжуємо заповнювати таблицю в робочих зошитах.(3 колонку)
В кінці порівняння Карпат і Кримських гір пишемо висновок
Виділяємо спільні і відмінні риси гір.
19-23 лютого
Українські Карпати
( Додаткові матеріали до уроку)
Українські Карпати – один із наймальовничіших куточків нашої держави. Їх називають «зеленими», тому що майже всі їхні схили та округлі вершини вкриті густим лісом, оповитим легким серпанком. Безлісими є лише найвищі точки гір, на яких розкинулися яскраво-смарагдові луки – полонини. Здіймаються до неба буки, смереки, ялини. Між ними знаходять притулок неповторні тварини Карпат. Тут водиться більше ніж половина всіх відомих представників фауни України. На крутих карпатських скелях росте окраса гір – едельвейс. Квітка приносить щастя тому, хто її побачить. З глибоких розломів земної кори б’ють цілющі мінеральні води. З гір несуть чисту воду стрімкі річки, що, неначе посковзнувшись на вологому камінні, утворюють невисокі, але шумні водоспади. Чарівними перлинами Карпат є бездонні озера і так звані висячі болота. Ось такі Українські Карпати, неповторна природа яких сформувалася під впливом багатьох чинників.
Фізико-географічне положення
Українські Карпати є фізико-географічною провінцією Альпійсько-Карпатської гірської країни, яка тягнеться смугою через території 13 країн Європи: від південного сходу Франції до західних частин України. На крайньому заході України розташована частина Східних Карпат, які називають Українськими, або Лісистими Карпатами. Протяжність гір сягає 270 км, ширина – 100–110 км. Окрім власне гір, до складу гірської провінції Українських Карпат входять Передкарпатська височина та Закарпатська низовина. Разом з горами вони становлять близько 6 % площі України, а самі гори – 4 %.
Українські Карпати на сході межують із зоною широколистих лісів. Їхньою межею є долини річок Дністер і Прут.
Геологічна будова і формування Карпат
Карпати – здебільшого молоді складчасті гори, які утворилися в кайнозойську еру, в епоху альпійського горотворення. Тому вони є частиною величезного Альпійсько-Гімалайського поясу складчастості, що виник унаслідок насування Африканської літосферної плити на Євразійську. Складені гори пухкими осадовими гірськими породами, які нашаровувалися на дні давнього моря, що вирувало на місці сучасних Карпат у мезозойську еру та в палеогеновому періоді кайнозою. Це пісковики, глинисті сланці, вапняки. Більша частина карпатських гір складається з потужних товщ пісковиків і сланців, що ритмічно чергуються. Такі товщі називаються флішем.
Тектонічні структури та корисні копалини
Тривалий розвиток земної кори у Карпатах вплинув на формування сучасних тектонічних структур. У будові Карпатської гірської країни можна виділити три великі тектонічні структури, які витягнуті паралельними смугами з північного заходу на південний. Це Передкарпатський крайовий прогин, Карпатська складчаста споруда та Закарпатська западина.
Передкарпатський крайовий прогин – глибока поздовжня западина на межі зі Східноєвропейською платформою, заповнена семикілометровим шаром осадових тонкошаруватих порід, які накопичувалися на дні давнього моря під час підняття Карпатських гір. У ньому чергуються пісковики, глини та мергелі. У цій товщі порід є поклади нафти, природного газу, калійних солей, самородної сірки. Відомі також мінеральні джерела (Трускавець, Моршин).
Карпатська складчаста споруда має складну будову. Її утворюють дві системи опуклих складок – Зовнішня та Внутрішня, між якими лежить одна ввігнута складка – Центральна. Між складками пухких порід затиснутий Рахівський кристалічний масив. На межі з Закарпаттям тягнуться вулканічні структури – ланцюжок згаслих вулканів. Із ним пов’язані незначні поклади ртутних і поліметалевих руд.
Закарпатська западина являє собою неглибокий прогин, заповнений шаром осадових порід: піском, глиною, кухонною сіллю, бурим вугіллям. Є мінеральні джерела (Свалява). У середині кайнозойської ери западина зазнала розколів. На ній, у районі міста Берегова, виникли невисокі вулкани. З ними пов’язані родовища золота.
Рельєф: хребти Українських Карпат
Українські Карпати мають середні висоти. Простягання їхніх хребтів пов’язане з відповідними тектонічними структурами. Так, гірська область Українських Карпат об’єднує Передкарпатську підвищену рівнину, власне Карпати та Закарпатську низовину.
Передкарпатська підвищена рівнина має висоти 200–700 м. Простягається вузькою смугою до 30–45 км. Для її поверхні характерні горбисті рівнини.
Власне Карпати складені чотирма паралельними ланцюгами хребтів. На межі з Передкарпаттям на ширину 30–40 км тягнуться Зовнішні Карпати з пересічними висотами 900–1800 м. До їхнього складу входять гірські масиви, системи хребтів: Бескиди, Горгани, Покутсько-Буковинські Карпати.
Західніше, паралельно до Зовнішніх лежать низькі Вододільно-Верховинські Карпати. Їхні висоти коливаються в межах 750–1000 м. Основні частини хребта складає верховина – полого-хвилясті низькогірні малозаліснені місцевості. У минулому тут росли ялинові ліси, які вирубали люди. Верховина найгустіше заселена.
Далі на південний захід лежить найвищий із карпатських хребтів – Полонинсько-Чорногорські Карпати. Середні висоти становлять 1500 м, а найбільші перевищують 2000 м. Тут розташовані шість найвищих вершин України: Ребра (2007 м), Гутин Томнатик (2016 м), Петрос (2020 м), Піп-Іван (2022 м), Бребенескул (2032 м) і Говерла (2061 м). Говерла – найвища точка не лише України, а й усієї території Європи на схід від Карпат. Полонинсько-Чорногорські Карпати поперечними долинами розбиті на окремі масиви: Чорногора, Свидовець, Боржава, Красна та інші.
Найзахіднішим є Вулканічний хребет із пересічними висотами 600–700 м. Ширина хребта – 8–20 км. Лавові потоки товщиною понад 1 км свідчать про активний вулканізм у доісторичні часи. Тут є багато старих зруйнованих кратерів – кальдер. Схили круті, важкодоступні. У наймальовничішому місці створено геологічний заказник «Зачарована долина». Річкові долини розділили хребет на низку масивів: Синяк, Маковиця, Вигорлат, Гутин, Великий Діл та інші.
Перпендикулярно до чотирьох паралельних карпатських хребтів неподалік від кордону з Румунією тягнуться Рахівсько-Чивчинські гори, які називають Гуцульськими Альпами. Рельєф тут нетиповий для Карпат. До відміток 1500–1950 м здіймаються гори зі шпилястими вершинами, складеними з давніх магматичних порід. Гори важкодоступні. Тут є льодовикові кари та морена.
Закарпатська низовина являє собою плоску рівнину. Має невеликі абсолютні висоти – до 120 м. Тягнеться смугою у 22–35 км. Над її поверхнею здіймаються невисокі конуси згаслих вулканів із максимальною висотою 367 м.
Кліматичні умови
Карпатська гірська країна розташована в межах помірного кліматичного поясу і відрізняється від навколишніх рівнин дещо нижчими пересічними температурами повітря, меншою тривалістю безморозного періоду та значно більшою кількістю опадів.
У зв’язку з географічною широтою Карпати одержують 95–100 ккал/см² на рік сонячної радіації, як і сусідні з ними рівнинні території. З огляду на ступінь віддаленості від Атлантичного океану, висоту над рівнем моря та орієнтацію схилів хребтів кліматичні умови різних частин Карпат дещо різняться.
Середні температури січня у Закарпатті становлять –3 °С. Зима тут м’яка, з тривалими відлигами. Літо тепле: +20 °С. Такий температурний режим у Закарпатті зумовлений захистом низовини гірськими хребтами від проникнення більш холодних повітряних мас із півночі та сходу. Річна кількість опадів – 770–850 мм. Це пояснюється більшим наближенням території до Атлантичного океану, з якого із західним перенесенням надходять вологі повітряні маси.
Натомість у Передкарпатті зими холодніші: –4…–5 °С. Зима триває 2,5 місяця. Літні температури – +18…+19 °С. Річна кількість опадів становить 700–750 мм.
У самих горах температура повітря знижується з висотою: взимку від –6 °С до –12 °С, влітку від +13 °С до +7 °С. Зима холодна, із сильними хуртовинами та періодичним сходженням снігових лавин. Вона триває 4 місяці. Річна кількість опадів коливається від 800 мм на низьких хребтах до 1000–2000 мм на більш високих. Найбільше опадів одержують навітряні схили найвищих хребтів. Найвологіше місце в Україні саме в Карпатах. Це село Руська Мокра – 2238 мм. Сніговий покрив тут лежить у середньому 116 днів на рік.
Води суходолу
У зв’язку з надмірним зволоженням у Карпатах сформувалася найгустіша в країні річкова мережа. Тут беруть початок близько 500 річок. Серед них вирізняються за протяжністю річки басейнів Дністра та Дунаю.
Серед карпатських річок найбільшу протяжність має Прут – найдовша з лівих приток Дунаю. Це типова гірська річка. Використовується для лісосплаву. Найдовша права притока Пруту в межах України – Черемош. Річка утворюється при злитті Білого Черемошу та Чорного Черемошу.
Найдовшою річкою Закарпатської низовини є Тиса – друга за протяжністю ліва притока Дунаю. У верхів’ях – типова гірська річка. Виходячи на рівнину, сповільнює свою течію, але залишається порожистою.
Майже на всіх карпатських річках багато невисоких водоспадів. Через сильний гуркіт і шум їх називають гуками, або ж шипотами. Живляться річки Українських Карпат талими сніговими водами і дощами. Під час раптового потепління та сильних злив на річках у будь-яку пору року трапляються сильні паводки. Річки виходять з берегів, несуть із собою пісок, уламки дерев, зносять мости, проривають водозахисні дамби, заливають сади й поля.
Озер у Карпатах небагато. Вони невеликі за площею, але дуже мальовничі. Найвідоміше – загатне озеро Синевир, яке утворилося після завалу землетрусом річки Теребля. Є в Карпатах і карові озера, що виникли під дією давнього льодовика. Це найбільш високогірне озеро України Бребенескул, а також Марічейка, Несамовите та інші. До вулканічних озер належать Липовецьке, Синє.
Вертикальна (висотна) поясність ландшафтів
У зв’язку з закономірними змінами клімату з висотою в Карпатах спостерігається вертикальна поясність ландшафтів. У горах виділяють п’ять поясів, кожному з яких притаманний певний ґрунтово-рослинний покрив.
Передгір’я підіймається до висоти 600 м. Тут на дерново-підзолистих ґрунтах ростуть широколистяні ліси з бука, дуба, граба, вільхи.
Низькогір’я досягає 900–1200 м. Там на бурих гірсько-лісових ґрунтах панують мішані ліси з бука та смереки (ялиці білої).
Середньогір’я тягнеться до висоти 1500 м. У ньому на сіро-бурих ґрунтах на схилах ростуть хвойні ліси з ялини та смереки.
Субальпійське високогір’я доходить до висоти 1700 м, де гірсько-лучні ґрунти вкриті стелюхом з гірської сосни (жерепа), що утворює важкопрохідні зарості. Тут також ростуть вільха зелена, ялівець, злакові трави.
Альпійське високогір’я займає найвищі точки Карпат. Там на гірсько-лучних ґрунтах сформувалися полонини – безлісі вершини хребтів, укриті травами та чагарниками. Тут ростуть чорниця, брусниця, арніка, костриця, рододендрон. Полонини – місце заготівлі трав і випасання овець.
Тваринний світ має яскраво виражений лісовий характер і налічує половину всіх видів тварин України. Тут живуть 280 видів птахів, 74 види ссавців, 53 види риб, численні види земноводних, плазунів і комах. У Карпатах із ссавців водяться благородний олень, лось, білка, рись, дикий кіт, бурий ведмідь, вовк, лисиця, тхір лісовий. Птахи представлені глухарями, дятлами, кедрівками, беркутами, канюками. З риб відома струмкова форель. Серед земноводних ендеміками Українських Карпат є кумка гірська, карпатський і гірський тритони, плямиста саламандра.
Природні області Українських Карпат
У межах Карпат виділяють сім природних областей: Передкарпатську височину, Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати, Полонинсько-Чорногорські Карпати, Вулканічний хребет, Рахівсько-Чивчинські гори, Закарпатську низовину.
Охорона природи Українських Карпат
Природа Українських Карпат зазнає сильного впливу господарської діяльності людини. Неправильна організація вирубування лісу призводить до стихійних явищ: паводків на річках і селевих потоків. Для охорони й відновлення неповторної природи Карпат було створено низку природоохоронних територій.
Карпатський біосферний заповідник має на меті охорону букових пралісів, лісів зі смереки, ялини, альпійських луків. Тут зберігаються рідкісні види рослин (тис ягідний, ялівець козачий, нарцис вузьколистий, орхідеї) і тварин (лісовий кіт, беркут, чорний журавель, тритони). Окрасою біосферного заповідника є Говерла.
Карпатський національний природний парк – перший зі створених природних парків в Україні. Він покликаний показувати охочим унікальні куточки карпатської природи. Тут є мальовничі водоспади, кілька озер, печер і цінних пам’яток дерев’яної архітектури.
В Українських Карпатах створено й інші національні природні парки: Синевир, Вижницький, Сколівські Бескиди, Гуцульщина, а також природний заповідник Горгани.
12-16 лютого
Продовжуємо виконувати практичну роботу на стор 178 підручника.
Заповнюємо останню колонку таблиці.( Природна зона степу)
В кінці роботи пишемо висновок.( Див нижче)
5-9 лютого
Природні зони мішані широколисті ліси і лісостеп
Прочитайте параграфи 32-33
Перегляньте відеоурок тут
Запитання для самоперевірки в кінці параграфу
30.01-03.03
Ландшафт як просторово-цілісна система. Карта «Ландшафти України»
Прочитайте параграф 30
Перегляньте відеоурок тут
Вивчіть основні поняття теми
Складіть у зошиті схему ,, Класифікація ландшафтів''
22-26 січня
Урок 1-2
Рослинний, тваринний світ України
Прочитайте параграфи 28-29
Перегляньте відеоурок тут
Знайдіть з додаткових джерел інформацію про рослини і тварини Дніпропетровської області занесені до Червоної книги України.
Підготуйте коротке повідомлення про один із видів.
15-19 січня
Умови ґрунтоутворення, структура ґрунту, ґрунтові горизонти, родючість
Прочитайте параграф 27
Перегляньте відеоурок тут
Вивчіть основні поняття теми
Запитання для повторення вивченого матеріалу на стор 141
8-12 Січня
( 2 семестр)
Озера, їх типи.
Практична робота №7.
Позначення на контурній карті назв найбільших річок, озер, водосховищ, каналів. України.
Прочитайте параграф 25
Перегляньте відеоурок тут
Виконайте практичну роботу.( позначте на контурній карті річки, озера, водосховища ( стор 130 підручника)
18-22 грудня
Пройдіть тести по темі ,,Клімат'' за посиланням
Несприятливі погодно-кліматичні явища. Метеорологічна служба. Прогноз погоди за даними синоптичної карти, народними прикметами. Вплив погодно-кліматичних умов на здоров’я і господарську діяльність людини. Охорона атмосферного повітря. Кліматичні особливості своєї місцевості.
Дослідження №4
Прогнозування погоди за народними прикметами та порівняння з прогнозом в інтернет-джерелах, Змі.
Прогноз погоди в інтернеті базується на дослідах метеорологічних станцій, які щодня проводять дослідження,роблять аналіз та установлюють найбільш ймовірну прогоду.
Колись люди щоб дізнатись погоду спостерігали не лише за явищами,а й за тваринами. Таким чином склалися народні прикмети. Деякі з них: якщо ластівки низько літають, то буде дощ. якщо під час заходу сонця взимку небо має червоні або ж рожеві відтінки,то буде мороз,але ці прикмети не є цілковито правдивими й іноді трапляється збій.
Дайте відповідь на запитання
1.основні показники погоди
2. які прилади використовуються для спостереження за погодою
3 народні прикмети щодо зміни погоди
Погода мінлива, а відомості про неї надзвичайно важливі для різних видів діяльності, у першу чергу для сільського та комунального господарства, будівництва, авіації, автомобільного та морського транспорту. У деяких випадках складаються спеціальні прогнози, де особлива увага приділяється несприятливим погодно-кліматичним явищам, наприклад можливим заморозкам, сильним вітрам, рясним опадам, граду тощо.
Знайдіть в інтернеті інформацію чи збігаються народні прикмети з прогнозом погоди.
Відповідь запишіть в робочому зошиті
11.12- 15.12
Кліматичні показники: температура, опади, коефіцієнт зволоження та їх розподіл на території України.
Практична робота №5.
Визначення вологості повітря за заданими показниками.
Пори року. Кліматологи пов’язують настання пір року з датами переходу середньодобових температур повітря через значення 0°С і +15°С. Отож, кліматична весна настає, коли середні температури доби наростають від 0°С до +15°С, літо – з температурами понад +15°С, осінь – коли температури знижуються від +15°С до 0°С, а зима – період з добовими температурами, нижчими від 0°С.
В Україні пори року виражені доволі чітко.
Весна настає найраніше на Південному березі Криму – вже наприкінці лютого, натомість на північному сході країни – лише наприкінці березня. Для ранньої весни характерна нестійка погода: бувають різкі похолодання, до травня спостерігаються заморозки, іноді випадає сніг. У степовій зоні виникають пилові бурі. Навесні починаються грози і сильні дощі.
Літо – найтепліша і найвологіша (крім Південного берега Криму) пора року. На півдні воно настає на початку, а на півночі – наприкінці травня, а закінчується приблизно у першій декаді вересня. В Українських Карпатах його тривалість значно коротша. Максимум опадів припадає на червень – липень, часто гримлять грози, ллють зливи, іноді випадає град. У бездощові періоди, особливо у південних районах країни, бувають суховії, пилові бурі та посухи.
На початку осені зазвичай панує суха, сонячна погода. Часто під впливом теплих тропічних повітряних мас буває «бабине літо», коли температура повітря перевищує +20°С. Вторгнення холодних арктичних мас у вересні – жовтні спричиняють заморозки. У другій половині осені внаслідок активізації циклонів переважає похмура погода з дощами і туманами.
Зима настає наприкінці листопада – на початку грудня (на Закарпатті – в середині грудня). Це найхолодніша пора року, якій властива морозна погода з випаданням снігу і встановленням снігового покриву. Проте загалом українська зима порівняно м'яка, часто бувають відлиги. Проте часом бувають хуртовини, ожеледь, тумани, в горах – снігові лавини. На Південному березі Криму тривалого зимового періоду не буває, сніговий покрив не встановлюється, хоча сніг випадає щороку.
ПРАКТИЧНА РОБОТА №5
Розв’язування задач на визначення вологості повітря за заданими показниками
Мета: розвивати вміння розв’язувати задачі на визначення вологості повітря.
Використання таблиць: таблиця «Максимальна абсолютна вологість повітря залежно від температури».
Завдання
1. Запишіть визначення понять:
Абсолютна вологість – це ______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Відносна вологість – це ______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Точка роси – це ____________________________________________________________________________________________________________________________________
2. Розв’яжіть задачі, користуючись показниками довідкової таблиці (див. Додаток Б).
Задача 1. Знайдіть відносну вологість повітря при температурі 0° C, якщо абсолютна вологість 3 г/м³, а за даної температури повітря стає насиченим за абсолютної вологості 5 г/м³.
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Задача 2. Визначте відносну вологість повітря, якщо відомо, що при температурі 20°С в 1м³ повітря водяної пари міститься 12 г (при даній температурі в 1м³ повітря може міститися 17 г водяної пари).
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Задача 3. Визначте абсолютну вологість повітря, якщо відносна вологість дорівнює 55%, а вологість насичення за температури +15°С становить 10 г/м³.
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Задача 4. Визначте відносну вологість повітря, якщо абсолютна вологість становить 15 г/м³, а вологість насичення – 20 г/м³.
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Задача 5. Визначити відносну вологість повітря, якщо в 1 м³ повітря міститься 15 г водяної пари, а за даної температури могло б міститися 25 г.
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Задача 6. Визначте відносну вологість повітря, якщо абсолютна вологість повітря становить 18 г/м3, а температура повітря +30°С.
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Висновок:
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Виконайте практичну роботу №6 за посиланням ( потрібно вибрати із збірника) тут
4-8 Грудня
Урок 1.-2
Кліматичні показники на території України
( додаткові матеріали)
Розподіл кліматичних показників в Україні
Температура повітря
Середньорічні та середньомісячні значення температури повітря залежать від кількості сонячної радіації, яку отримує поверхня, і сезонних змін циркуляції атмосфери. Зміни температури повітря протягом року майже збігаються з річним надходженням сонячної радіації. Внаслідок цього середні температури всіх місяців змінюються за широтою, наростаючи з півночі на південь. Особливо чітко ця закономірність проявляється на Лівобережжі і півдні України. Натомість під впливом морських повітряних мас, що надходять з Атлантики та поступово трансформуються, рухаючись на схід, середньомісячні температури повітря змінюються також з наростанням довготи. Це характерно, насамперед, для Правобережної України, де вплив західного перенесення повітря найбільший. У гірських регіонах температури повітря дещо понижені порівняно з навколишніми територіями. Особливості температурних умов території України ілюструють на кліматичних картах ізотерм січня і липня – найхолоднішого і найтеплішого місяців.
Середні температури січня знижуються від –1°С у рівнинному Криму до –8°С на крайній півночі України і від –4 °С на заході до –8 °С на крайньому сході країни. Найтепліше взимку – вздовж південно-західного і південного узбережжя Криму, де середні температури січня додатні й сягають +4 °С. Найхолоднішим січень є, крім північних і східних районів, у Карпатах (–8 °С).
Середні температура липня зростають від +18 °С на півночі України до +23 °С на півдні і від +17 °С на заході до +21 °С на сході. У Кримських горах середня липнева температура знижується до +16 °С, а в Українських Карпатах (на висоті понад 1000 м) – до +14 °С.
Найвища температура повітря, зареєстрована в Україні, становить +42°С. Вона була зафіксована в Криму.
Найнижча температура повітря, зареєстрована в Україні, становить –42 °С. Вона спостерігалася на крайньому сході країни в Луганську.
Кількість опадів. Ізолінії, які на кліматичних картах України відображають середньорічну кількість опадів (ізогієти), мають приблизно такий самий напрямок простягання, як й ізотерми. Середня річна кількість опадів на території України зменшується від 650 – 550 мм на півночі до 450 – 350 мм на Чорноморсько-Азовському узбережжі та у північному Криму і від 750 – 700 мм на заході до 500 – 450 мм на сході. Найбільша кількість опадів за рік випадає в гірських районах – у високогір’ях Карпат (понад 1 500 мм) і гірському Криму (1 200 мм). На Південному березі Криму середня річна кількість опадів приблизно така сама, як на Закарпатті, – 600 – 650 мм.
Основна кількість опадів (80%) в Україні випадає у вигляді дощу, решта – у вигляді снігу. На всій території максимум опадів припадає на літо, і лише на Південному березі Криму – на зиму.
Найбільша кількість опадів в Україні зареєстрована в Карпатах в Чорногорі – 2 361 мм за рік, найменша – на узбережжі Каркінітської затоки і в Присивашші – менш як 300 мм за рік.
Пори року. Кліматологи пов’язують настання пір року з датами переходу середньодобових температур повітря через значення 0°С і +15°С. Отож, кліматична весна настає, коли середні температури доби наростають від 0°С до +15°С, літо – з температурами понад +15°С, осінь – коли температури знижуються від +15°С до 0°С, а зима – період з добовими температурами, нижчими від 0°С.
В Україні пори року виражені доволі чітко.
Весна настає найраніше на Південному березі Криму – вже наприкінці лютого, натомість на північному сході країни – лише наприкінці березня. Для ранньої весни характерна нестійка погода: бувають різкі похолодання, до травня спостерігаються заморозки, іноді випадає сніг. У степовій зоні виникають пилові бурі. Навесні починаються грози і сильні дощі.
Літо – найтепліша і найвологіша (крім Південного берега Криму) пора року. На півдні воно настає на початку, а на півночі – наприкінці травня, а закінчується приблизно у першій декаді вересня. В Українських Карпатах його тривалість значно коротша. Максимум опадів припадає на червень – липень, часто гримлять грози, ллють зливи, іноді випадає град. У бездощові періоди, особливо у південних районах країни, бувають суховії, пилові бурі та посухи.
На початку осені зазвичай панує суха, сонячна погода. Часто під впливом теплих тропічних повітряних мас буває «бабине літо», коли температура повітря перевищує +20°С. Вторгнення холодних арктичних мас у вересні – жовтні спричиняють заморозки. У другій половині осені внаслідок активізації циклонів переважає похмура погода з дощами і туманами.
Зима настає наприкінці листопада – на початку грудня (на Закарпатті – в середині грудня). Це найхолодніша пора року, якій властива морозна погода з випаданням снігу і встановленням снігового покриву. Проте загалом українська зима порівняно м'яка, часто бувають відлиги. Проте часом бувають хуртовини, ожеледь, тумани, в горах – снігові лавини. На Південному березі Криму тривалого зимового періоду не буває, сніговий покрив не встановлюється, хоч
27-30 листопада
Кліматотвірні чинники: сонячна енергія, циркуляція атмосфери, підстильна поверхня, їх взаємодія. Розподіл сонячної енергії в земній поверхні
Додаткові матеріали
Перегляньте презентацію за посиланням тут
Дайте відповіді на запитання в кінці тесту.
20-24 листопада
Корисні копалини України
Додаткові матеріали до уроку
Мінерально-сировинна база України – одна з найбагатших у світі за номенклатурою корисних копалин (120 видів) – представлена паливними (вугілля, нафта, газ, горючі сланці, торф), металевими (залізо, марганець, нікель, титан, уран, хром, золото) та неметалевими (кам'яна сіль, каолін, вогнетривкі глини, цементна сировина, флюсові вапняки тощо) корисними копалинами. Такого обсягу достатньо для розвитку в країні галузей промисловості, зорієнтованих на використання власної сировини.
Нині в Україні розвідано 94 види корисних копалин і розробляється 8000 родовищ. Особливе значення для економіки мають поклади марганцевої (75% запасів СНД), залізної (31%), титанової (40%) руд, кам'яного вугілля (25%), самородної сірки (80%), каоліну (60%), графіту (50%) та вогнетривких глин (35%). Основним вугільним басейном країни є Донецький (Донбас), запаси якого оцінюються в 109 млрд тонн.
Незважаючи на розташування на території України двох нафтогазоносних провінцій і двох областей, видобуток нафти та газу не покриває потреб країни. Ці енергоносії імпортуються з Росії та Туркменістану. Проте, Причорноморсько-Кримська провінція є перспективною щодо відкриття нових родовищ нафти й газу, а інші потребують нових технологій видобутку.
Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцеворудний басейни є одними з найбільших у світі.
Серед рудних покладів кольорових металів є унікальні родовища титанових руд у Житомирській і Дніпропетровській областях та розвідані нещодавно родовища золота в Закарпатті. За запасами ртутної руди (Микитівське родовище в Донбасі) наша країна – один із лідерів у світі.
Одне з провідних місць у світі Україна посідає і за запасами нерудних корисних копалин:
- родовища самородної сірки й озокериту (Передкарпаття) – найбільші у світі;
- за запасами гранітів і лабрадоритів (Житомирщина) Україна поза конкуренцією в Європі.
Є в нашій державі й родовища дорогоцінного та напівдорогоцінного каменю (берилу, аметисту, бурштину, яшми, гірського кришталю) в Криворіжжі, Приазов'ї, Криму і Закарпатті.
Усі види мінеральної сировини складають потужну базу гірничо-видобувної промисловості.
Продукти видобутку забезпечують функціонування таких галузей господарства, як енергетика, чорна та кольорова металургія, промисловість хімічна, скляна, фарфоро-фаянсова індустрія та промисловість будівельних матеріалів. Мінеральні води та грязі використовуються як у сфері матеріального виробництва (промисловий розлив мінеральних вод), так і безпосередньо у сфері охорони здоров'я.
Наявні ресурси деяких видів корисних копалин значно перевищують власні потреби економіки України.
Багатства її надр зумовлені поширенням різних тектонічних структур, які протягом тривалого (у кілька мільярдів років) геологічного часу заповнювалися гірськими породами різного походження і віку. З унікальною за формуванням структурою – Українським щитом – зв’язана більшість родовищ рудних і нерудних корисних копалин магматичного й метаморфічного походження (залізні, нікелеві та уранові руди, граніти, базальти, лабрадорити, гнейси, графіт). У платформному чохлі зосереджені осадові породи, що утворилися в результаті відкладання зруйнованих кристалічних порід щита (марганцеві й титанові руди, каоліни), а також внаслідок нагромадження уламкових та органічних відкладів на дні колишніх морів (вапняки, крейда, пісковики, глини). До тектонічних западин і прогинів приурочені здебільшого родовища паливних і нерудних корисних копалин (вугілля, нафта, природний газ, солі, сірка, будівельні матеріали), а складчасті споруди та їх передгірні окраїни мають у своїх надрах різноманітні за походженням мінеральні ресурси.
13-18 листопада
Додатковий матеріал до параграфу 15
Основна частина території України сформувалася у докембрійський час. Це південна частина давньої Східноєвропейської платформи. На її місці в архейську і протерозойську ери неодноразово виникали острівні дуги, окраїнні моря, океанічні жолоби тощо. Вертикальні і горизонтальні рухи земної кори призводили до зминання в складки і виникнення гірських масивів. Давні гори зруйнувалися і утворили жорсткий кристалічний фундамент платформи, що уповільнило тектонічні рухи у її межах.
Приблизно 1700 мли років тому завершився етап формування Східноєвропейської платформи. Подальший її розвиток пов'язаний в основному з повільними коливаннями суходолу. Найдавніше ядро, навколо якого формувалася платформа,— це Український кристалічний щит.
В архейську еру континентальна земна кора в межах нашої країни складалася з кристалічних порід магматичного і метаморфічного походження. Вона була тонкою й досить пластичною. Внаслідок дії внутрішніх сил планети земна кора зазнавала різних рухів: вертикальних і горизонтальних, плавних і розривних. В одних місцях вона вигиналася у складки, утворюючи складчасті гірські споруди, в інших – розламувалася на окремі блоки. Вздовж розломів проявлявся магматизм. Інколи гаряча магма пропікала тонку земну кору і заливала великі площі на її поверхні. Наприкінці ери окремі великі частини земної кори втратили пластичність і перетворилися на цупкі стверділі ділянки. Так почалося формування давньої Східноєвропейської платформи, в межах якої лежить більша частина території України. Земна атмосфера в цей час була насиченою різними газами, але без кисню. Водяна пара скупчувалася на значній висоті; лише з охолодженням земної поверхні на неї почали випадати опади. У водних басейнах з'явилися бактерії і водорості.
У протерозойську еру внутрішні сили Землі розбили кристалічну основу платформи на блоки різної величини. Одні з них залишилися на поверхні чи припіднялися, їх породи постійно руйнувалися і зносилися під дією зовнішніх сил. Інші блоки опустилися вниз і над ними нагромаджувалися осадові відклади. Особливо активно це відбувалося в морських басейнах, які то наступали на суходіл, то відступали з нього залежно від напрямку вертикальних рухів земної кори. На відміну від платформи земна кора на півдні і південному заході України залишалася пластичною та нестійкою. Це частина Середземноморського рухомого поясу планети, який проліг через південь сучасної Євразії. Там упродовж всієї геологічної історії земна кора то опускалася, то піднімалася. При опусканні неодноразово з’являлися прогини земної поверхні з глибинними розломами. Прогини затоплювалися морем і в них нагромаджувалися потужні товщі осадів. Коли прогин зазнавав підняття, утворювалися складчасті гори (епоха гороутворення або складчастість). У тріщини розломів з надр проникала магма, формуючи окремі вулканічні масиви або цілі хребти.
У палеозойську еру центральна частина території України здебільшого була суходолом. На інших територіях континентальні та морські умови змінювали одні одних. Максимальний наступ моря внаслідок опускання земної кори відбувся в середині ери. В палеозої мали місце дві гороутворюючі епохи, які вплинули на формування земної кори України. У каледонську складчастість виникли гірські споруди на місці сучасних Карпат – Пракарпати, які островами виступали з води. У герцинську складчастість (наприкінці ери) вони зникли під водами мілководного моря Тетіс, що зайняло прогин в Середземноморському рухомому поясі. Натомість нова складчаста споруда з’явилася на сході країни на місці Донецького прогину. Клімат був близьким до субтропічного: переважно жарким, змінювався від сухого до вологого. Ще на початку ери розвинулися одноклітинні організми. Потім з'явилися багатоклітинні водорості, морські безхребетні і хребетні тварини, а ще через мільйоноліття – наземні рослини і земноводні. У кам’яновугільному періоді панувала пишна рослинність: гігантські плауни, хвощі, деревоподібні папороті, що сприяло утворенню значних товщ вугілля.
Протягом палеозойської і мезозойської ер платформна частина України зазнавала значних підняттів та опускань, герцинського складкоутворення на Донбасі та кіммерійського у Криму. У ньому накопичувалися відклади, знесені з Українського щита. Незначне підняття території в ордовицький період знову змінилося наступанням моря. Зароджувався новий океан, а суходолом у межах України у девонському періоді залишався тільки кристалічний щит.
У кам'яновугільний період рифтова зона Дніпровсько-Донецької западини припинила своє розширення. Розколені блоки платформи почали рухатись назустріч один одному, що призвело до піднять і розширення площ суходолу. У межах Дніпровсько-Донецької западини море стало більш мілким. На суходолі у цей період панував вологий субтропічний клімат з розкішною і різноманітною рослинністю. У дельтах річок, морських лагунах нагромаджувалася велика кількість стовбурів дерев та інших органічних решток. Найактивніше процес нагромадження такого матеріалу відбувався у Донецькому басейні та Галицько-Волинській западині, тому тут сформувалися в наступні епохи поклади кам'яного вугілля.
У пермський період південно-східна частина Дніпровсько-Донецької западини зазнала такого сильного стискування, що породи були зім'яті у складки. Сформувалася Донецька герцинська складчаста область.
У мезозойську еру на платформній частині України переважав рівнинний суходіл. Окремі водні басейни існували на Лівобережжі та в Середземноморському поясі. Правда, в крейдовому періоді відбулося найбільше для всієї геологічної історії України поширення морських площ. Вони вкривали майже всю територію нашої країни, крім центральної частини. У мезозої проявилася кіммерійська складчастість, внаслідок чого сформувалася гірська споруда на місці Криму, Азовського моря і північної частини Чорного моря. Однак згодом гори зруйнувалися і стали морським дном. В Закарпатті активно діяли вулкани. Клімат здебільшого був теплим і сухим. Розвивалися голонасінні та покритонасінні рослини. З’явилися ссавці та птахи.
Мезозойська ера ознаменувалася значним наступанням морів. Активна тектонічна діяльність супроводжувалася вулканізмом у Криму, Причорноморській западині, Донбасі. У крейдовому періоді вздовж південних окраїн Східноєвропейської літосферної плити в океані Тетіс розвивалася система острівних дуг. Наприкінці мезозою западина цього океану почала замикатися і океанічна плита, занурючись під Східноєвропейську платформу, змушувала її підійматися. Тому, якщо в середині крейдового періоду майже вся територія України була морем, то наприкінці його стала суходолом.
На початку кайнозойської ери морський басейн знову поширився на більшу частину території України. З плином часу море поступово відступило. В результаті альпійської епохи гороутворення остаточно формуються Карпатська і Кримська гірські споруди. У четвертинному (антропогеновому) періоді відбулося підняття майже всієї території України, крім Причорномор’я. Клімат переважно був помірно теплим і вологим. Рослинність і тваринний світ поступово набули сучасних рис, з’явилася людина. В антропогені відбулося загальне охолодження й осушення клімату, що призвело до кількох льодовикових епох у Європі. Найбільше – дніпровське зледеніння – поширилося на значну частину території України. Після танення льодовика сформувався сучасний вигляд природного середовища – рельєфу, річкової мережі, ґрунтів, рослинності та тваринного світу.
У кайнозойську еру відбулися інтенсивні рухи земної кори, які привели до утворення сучасного суходолу та гірських систем Карпат і Криму.
У найдавнішому періоді цієї ери (палеогені) переважали опускання. Найбільше виявилися вони у середині періоду, коли островами залишалися лише окремі частини Українського щита та західна частина Подільської плити. На цих ділянках суходолу панував субтропічний клімат.
На початку неогену почалися активні зустрічні рухи літосферних блоків, які привели до сильних горотворчих процесів (альпійська епоха гороутворення), загального підняття території платформи. Занурення Чорноморської плити (частини океанічної плити Тетісу) під Кримський півострів спричинило підняття Кримських гір.
Зустрічні рухи твердих материкових літосферних блоків (Східноєвропейської платформи і Панонської плити) привели до закриття океанічної зони в межах сучасних Карпат. По тріщинах на поверхню виходила магма, зумовивши виникнення Вулканічного хребта. Оскільки материковий схил Східноєвропейської платформи був вкритий потужним шаром осадових порід, то вони зривалися, утворюючи своєрідну скибову зону Східних Карпат. Підповзаюча частина платформи — Подільська плита відколювалася лініями розломів, і частини її зазнали значних опускань, сформувавши Передкарпатський крайовий прогин. Поступово море відступило у південно-східному напрямку, суходіл прийняв сучасних контурів, а клімат став помірним.
В антропогені під впливом неотектонічних рухів та дії зовнішніх сил формувався сучасний рельєф, розвивалася річкова сітка, нагромаджувалися континентальні відклади різного походження. Особливу роль у процесі рельєфотворення зіграли материкові зледеніння. Льодовик, що розростався із Скандинавії, двічі заходив у межі України: під час найдавнішого (Окського) зледеніння — у західну частину Полісся; під час найбільшого (Дніпровського) — по долині Дніпра до широти сучасного Дніпропетровська.
Нагорнуті ним породи залишалися у вигляді моренних валів чи горбів. Талі води розмивали морени, розносячи дрібні частинки по широкому просторі. Так сформувалися виположені піщані рівнини — зандри.
Материкові зледеніння спричинили, очевидно, і утворення лесів, які поширені майже по всій рівнинній території України. Лес — це пухка жовта пилувата порода, що легко розмивається водою.
Похолодання клімату у льодовикові епохи приводило до зниження висоти снігової лінії у горах. Тому в Карпатах на найвищих вершинах виникали гірські льодовики. На місцях давнього залягання гірських льодовиків сформувалися великі виїмки у схилах гір округлої форми, які називають карами.
Тести "Геологічна будова України"
Тести від Меркатор "Геологічна історія України"
Тести від Меркатор "Геологічна будова України"
Урок
"Геологічна історія Землі. Геологічне літочислення. Геологічні ери."
Прочитайте параграф 14
Перегляньте презентацію тут
Вивчіть геологічні ери
Запитання для самоперевірки в кінці параграфу