Мета (формувати компетентності ): предметні: систематизація знань навчального матеріалу, який стосувався знань про життєвий і творчий шлях письменників, зміст їх творів, понять з теорії літератури, читацьку активність; ключові: комунікативні: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок і почуттів оточення; інформаційні: навички роботи з книгою; уміння і навички аналітичного характеру; загальнокультурні: формування естетичного смаку, кругозору, світогляду; виховання почуття любові до книг, рідного слова, культури українців, їхніх звичаїв, обрядів, пошану до митців слова, відповідальність за доручені справу. 

1.  «Твір ‒ автор ‒ твір»

1. Автор роману «Диво» (П. Загребельний)

2. Хто написав твір «Я (Романтика)» (М. Хвильовий)

3. Хто автор роману «Маруся Чурай» (Ліна Костенко)

4. Автор повісті «Тіні забутих предків» (М. Коцюбинський)

5. Автор повісті «Поза межами болю» (Осип Турянський)

6. Автор кіноповісті «Україна  в огні» (Олександр Довженко)

7. Автор новел и «Залізний острів» (Олесь Гончар)

8. Автор новели «Три зозулі з поклоном» (Григір Тютюнник)

9. Автор роману «Дім на горі» (Валерій Шевчук )

10. Автор поезії «Балада про соняшник » (Іван Драч)

Категорія 2. «Літературні процеси в Україні у 20 - 30х роках»

1.Які літературні угрупування об'єднувалися за спільним світовідчуттям, естетичними принципами та певною політичною платформою в 20 - 30х рр. 20 ст.? ( "МАРС ", "ВАПЛІТЕ ", "Авангард ", "Плуг ", "Молодняк ", "Нова генерація ")

2. Хто утворив літературну організацію "ВАПЛІТЕ" у 1926 році?(М. Хвильовий )

3. У яких містах Європи була заснована " Празька школа "? ( Прага, Подєбради )

4. Назвіть поетів, що творили у " Празькій школі ", та яких друкували в журналі

" Вісник "? (Юрій Драган, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга )

5. Що називають " Розстріляним відродженням "? ( літературно-мистецький рух 20-30х рр., для якого характерне духовне піднесення, представників якого знищили )

6. Хто належав до літературно-мистецького руху " Розстріляне Відродження "

( Микола Хвильовий, Микола Куліш, Григорій Косинка, Микола Зеров )

7. Хто розпочав літературну дискусію і в якому році?(М. Хвильовий у 1925 р. )

8. Хто вважав, що українські митці будуть першими заспівувачами " азіатського ренесансу", а їхній стиль - активний романтизм – стане основним у час українського відродження? ( Микола Хвильовий )

9. У чому було звинувачено Миколу Хвильового? ( в націоналізмі )

10. Якій літературній течії характерні такі ознаки: відмова від реалістичного змалювання світу, художнє зображення, суб'єктивізм? ( авангардизм )

Категорія 3.  «Хто сказав, написав … »

1. Хто є автором слів:" Поете, любити свій край не є злочин, коли це для всіх! " ( П. Тичина )

2. З якої поезії рядки:" Чому не можна перевернути світ? Щоб поставити все догори ногами?.."? ( " Бажання " М. Семенко)

3. Як називається сонет, у якому оспівується золотоголове вічне місто? ( " Київ - традиція " М. Зеров)

4. Хто сказав:

Він України мав чарівну вроду,

Носив її наймення гордолиць,

Він виріс від суниць аж до зірниць,

Великий гранослов свого народу"?( Д. Павличко про М. Рильського )

5. Хто сказав: " Ознаками стилю Плужника є філігранна витонченість образів, досконалість побудови поезій, інтелектуальна гра нюансами емоційної та звукової сфери"? ( М. Бажан )

6. Який відомий письменник оцінив збірку Григорія Косинки " На золотих богів "? ( М. Рильський )

7. Який роман Юрій Яновський писав потай, а потім приніс рукопис Ю. Смоличу? ( " Вершники " )

8. Хто сказав «Поезіє ,  сонце моє оранжеве!» (Іван Драч)

9. Чиї слова «Душа належить людствам і епохам» (Ліна Костенко)

10.  Автор слів «А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі» (Василь Стус)

Категорія 4 «Уривок з вірша – назва твору, автор»

1.                    Мріють крилами з туману лебеді рожеві,сиплють ночі у лимани зорі сургучеві (В. Симоненко «Лебеді материнства»)

2.                    Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий. ( Б.-І.Антонич «Різдво»)

3.                    Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

І ми живем уже після потопу.( Ліна Костенко «Життя іде…»)

4.                    Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником (І. Драч «Балада про соняшник»)

5.                    Сеньйорито акаціє, добрий вечір,

Я забув, що забув був вас,

Але осінь зійшла по плечі,

Осінь, ви і осінній час…(М. Вінграновський «Сеньйорито акаціє»)

6.                    Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її, -

Знов молодість не буде!» (О. Олесь «Чари ночі»)

7.                    Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? –

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі (П. Тичина «Ви знаєте, як липа шелестить…»)

8.                    Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання… (В. Сосюра «Так ніхто не кохав…»)

9.                    Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю.

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю. (В. Симоненко «Задивляюсь у твої зіниці»)

10.          В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене,

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці. (І. Драч «Балада про соняшник»).

Категорія 5. «Тема – твір»

1. Тема міщанства й українізації («Мина Мазайло» М. Куліш)

2. Розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника у формі гуморески («Моя автобіографія» Остап Вишня)

3. Протистояння добра і зла в душі героя («чекіста і людини»), його роздвоєність ( «Я (Романтика)» М. Хвильовий)

4. Підкорення людиною міста («Місто» В. Підмогильний)

5. Зображення дитинства й джерел формування митця («Зачарована Десна» О. Довженко)

6. Тема першого юнацького кохання (« Залізний острів» О. Гончар)

7. Любові всевишній присвячується… («Три зозулі з поклоном» Г. Тютюнник)

8. Про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить християнство («Диво» П. Загребельний)

9. Багатостраждальна українська історія з її трагічною героїкою, кохання дівчини- козачки. («Маруся Чурай» Л. Костенко)

10.          Філософські роздуми зрілої людини – митця про людське буття, роль дитинства у формуванні особистості («Зачарована Десна» О. Довженко).

Категорія 6. «Асоціації»

Визначити, з яким твором асоціюються поняття.

Чорний трибунал («Я (Романтика)»), дезертирство з армії («В житах»), злочини братів («Вершники»), урбанізація («Місто»), зміна прізвища («Мина Мазайло»), семеро товаришів («Поза межами болю»), «ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи» («Тигролови»), українська родина в роки Другої світової війни («Україна в огні»), старий корабель стає мішенню для літаків («Залізний острів»), передчуття приходу листа («Три зозулі з поклоном»).

Народилася 17 листопада 1982 року в Україні в Iвано-Фран-
ківську. Дочка письменника Юрія Андруховича.
Закінчила природничий ліцей в рідному місті (2000) та Українську академію друкарства.
Співредакторка часопису «Четвер». Має низку публікацій у періодиці. Стипендіатка програми Вілли Деціуша у Кракові (2004). Мешкає в Києві.
10 березня 2008 року народила дочку Варвару.
Після семирічного затишшя Софія Андрухович видала новий роман «Фелікс Австрія». Книга вже встигла наробити галасу, отримавши спеціальну відзнаку Форуму видавців. Що вже говорити про численні відгуки та коментарі у періодиці та соцмережах.
Софія починала роботу над романом у Кракові на творчій стипендії, яка привела її в гуртожиток «Фелікс». Коли батько письменниці, Юрій Андрухович, дізнався про це, то сказав, що все правильно — «Фелікс Австрія!». З’ясувалось, що це частина відомої цитати: «Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби». Все стало на свої місця — роман і один з його героїв отримали імена.
Події відбуваються в 1900 році в Станіславові (нинішньому Iвано-Франківську) — окраїні Австро-Угорської імперії. Сюжет розгортається послідовно, з невеликими прогалинами в часі та короткими екскурсами в минуле. Читачі знайомляться зі світом очима головної героїні, Стефи, крізь призму її почуттів, комплексів і вподобань.
Iсторія розповідає про дивні та складні стосунки Стефи та Аделі — доньки лікаря, в домі якого минуло дитинство дівчат. Долі жінок тісно переплелись, як стовбури двох дерев, які одночасно є і опорою, і згубою один для одного. У творі виникне любовний трикутник, «але не такий банальний, як усім уявляється», — стверджує сама авторка. I з цим важко не погодитись: сторони трикутника та розв’язка — дві несподіванки роману.
Хтось називає роман історичним, інші кажуть, що історія — лише тло основних подій. У будь-якому разі, Станіславів початку ХХ ст. виглядає більш ніж переконливо. Софія каже, що шукала матеріал та черпала натхнення з монографій, спогадів, історичних

нарисів, краєзнавчих праць. I ця ґрунтовна робота не була даремною — читаючи, ти з головою занурюєшся в цісарську епоху, ні на мить не виникає відчуття фальші. Одяг, плітки, страви, світські події — все складається в гармонійну яскраву картину.
Жіночим образам у романі приділено більше уваги, ніж чоловічим. Завдяки тому, що розповідь ведеться від першої особи, найглибше розкритий психологізм головної героїні. Та це ніяк не позначається на глибині інших персонажів. Кожен наділений індивідуальним характером: Стефа — натура з міцним внутрішнім стрижнем, Адель — тендітна, малопристосована до життя пані, Петро (чоловік Аделі) криє в собі значно багатший та бурхливіший внутрішній світ, аніж здається на перший погляд. Iсторія будь-кого із героїв може бути доповнена та продовжена, здатна перерости в окрему розповідь.
Загальна динаміка роману неспішна, як шпацер (прогулянка). Події набирають обертів наприкінці.
Твір насичений галицькими діалектизмами, які й досі можна почути на Заході України. Читач знайомиться з, мабуть, новими для себе словами на зразок «пулярес» «румбарбар», «зупа», «п’єц» тощо. Родзинки, які часом складно зрозуміти, роз’яснюються у примітках. Ці колоритні акценти роблять мову героїв соковитою. У романі немає звичної сучасному читачеві лайки, окрім, хіба що, виразу «йди до дупи». Відсутність згрубілої лексики не робить діалоги штучними чи неповними, така мова цілком відповідає епосу та середовищу. Кожне речення твору — як шматок запашного галицького пляцка.

Iнтерв’ю з письменницею
Ти нарешті дописала роман. Як відчуття?
— Відчуття змішані, але здебільшого приємні: радість і сатисфакція, тому що я добре попрацювала і довела справу до логічного завершення. Розгубленість, бо я досить довго жила цим романом, жила процесом його написання — і новий стан широко розчахнутих обріїв трохи незвичний. Але водночас цей стан дуже приємний, захоплює дух — передчуття нових можливостей.
Присутній момент здивування. Тому що у процесі мені доводилось переживати гострі моменти невпевненості в собі — бувало, я просто не вірила, що здатна зробити цю справу. Було багато напруження, дуже інтенсивних емоцій. Можливо, я взагалі ставила таке невластиве для себе завдання — написати історичний роман — тому що вважала, що маю надто мало шансів його виконати.
— У чому складність праці над історичним романом?
— Я ніколи доти спеціально не цікавилась історією, до того ж моя неорганізованість не грала на руку. Якщо ти ставиш собі за мету написати історичний роман, ти не можеш покладатись тільки на художні прийоми, стилістику, добре володіння мовою тощо. Ти мусиш знати матеріал — хоч на практиці застосуєш лише його частину.
Як тут було не злякатись людині, яка постійно сумнівалась, чи варто їй писати в принципі. Адже вибравши декорацією сюжету Східну Галичину початку 20 століття, я мусила поглибити свої знання з історії Австро-Угорської імперії, зацікавитись династією Габсбургів, з’ясувати тогочасну політичну, соціальну, культурну ситуацію на Заході України і багато іншого. Але найважливішим для мене було створення особливої атмосфери, в яку читач повірить і в яку захоче зануритись — достовірної атмосфери того часу, яка складається з дрібниць, із повсякденних деталей. У моєму романі йдеться не про історичні процеси, а про повсякденність. Ось що мене завжди займає: мить, яку ми зараз проживаємо — куди вона щезає? Що з нею стається? I — якою вона була: на смак, на дотик, на звучання? Так само, як ми по-своєму робимо це сьогодні, сотню років тому люди проживали власну мить. I я спробувала уявити, відтворити це проживання. Для цього з особливим зацікавленням досліджувала побут, одяг, їжу, звички, архітектуру, технічні новинки. Шукала відповідей на запитання: про що розмовляли сусіди, зустрівшись на вулиці? Як люди розважались? У якому посуді готували їжу? Якими були їхні помешкання, вулиці, якими вони пересувались? Про що вони мріяли?
Ось це останнє вже не стосується історичного роману. Тому що те, що відбувається всередині людини — найцікавіше і найбільш

повторюване. Сто років тому людина мріяла приблизно про те ж, про що мріє сьогодні. Обставини інші, предмети навколо — інші, почуття — ті самі. I яким чином ці мрії і почуття не втрачають свіжості та пронизливості? Чому ми ніколи не знаємо відповіді на запитання, хоч вона залишається незмінною? Праця над романом «Фелікс Австрія» допомогла мені відповісти собі на деякі важливі запитання.
З часу виходу твоєї попередньої книжки минуло 7 років. Що спонукало тебе зробити таку тривалу перерву? Чим займалася в цей час?
— Свідомо я нічого не планувала. Так вийшло. Я щаслива, що маю змогу писати тоді, коли дозріваю до цього, а не тоді, коли мушу з якихось причин. Цих 7 років, власне, були періодом дозрівання у багатьох сенсах. Почалось воно, мабуть, із роману «Сьомга», в якому я досліджувала досвід дорослішання, перемивала собі кістки, бажаючи довідатись, що ж зі мною станеться, що від мене залишиться, коли я це зроблю. Насправді я не була готова до того, що зробила. Не була готова до реакцій. Це був дуже болісний досвід: відкритися у такий спосіб і говорити на теми, які викликають у нашому суспільстві настільки різке відторгнення. Це був дуже повчальний урок із прийняття — наскільки я сама приймаю себе і наскільки люди здатні прийняти когось іншого, хто приходить до них із потребою бути вислуханим. Ми зараз багато говоримо про інакшість. Про потребу порозуміння, про знаходження спільних точок дотику. Мені здається, що «Сьомга», власне, була маленьким тестом на це.
— Але ж мав бути і позитивний досвід від цього твого маленького тесту?
— Водночас я пересвідчилась, що досвід, озвучений в «Сьомзі» — це спільний досвід багатьох, про який не говорять вголос. Я отримувала багато відгуків від людей, які ділились схожими історіями і говорили про полегшення, яке відчули, читаючи мою книгу. У нашому суспільстві існує заборона на деякі теми. Своєрідна заборона на відвертість. Людина, яка розповідає про себе відверто, ділиться болісним, викликає агресію — тому безпечніше мовчати. Але прийняття якраз полягає у тому, що кожен досвід цінний і заслуговує уваги та співчуття. «Сьомга» закінчується ритуальним розчленуванням тіла. Тепер я так добре розумію, що йшлося про болісне вивчення себе. Я спробувала розгледіти аспекти, на які боялась дивитись — і примиритись із ними. Водночас відбувалось дуже багато нового і найважливішого: я стала мамою — і це неабияк змістило акценти в житті, відпало дуже багато зайвого, загострилось розуміння того, що важливо по-справжньому. Я вчилася просто жити своїм життям у чудовому місці біля лісу з улюбленою сім’єю та собаками. Перекладала книжки. Читала. Подорожувала. Робила помилки. Дозрівала.

— «Сьомга» таки наробила багато галасу. Тебе звинувачували у надмірній відвертості, епатажності. Тепер ти зробила різкий поворот у історичну романістику. Чому так?
— Ти дуже вдало сформулювала запитання: мене звинувачували у відвертості. Якраз це я і мала на увазі. Надмірна відвертість вважається злочином. В уяві відразу виникає охоплений праведним гнівом натовп, який звинувачує надмірно відвертого злочинця. Десь так я себе і почувала після виходу «Сьомги». Дуже сильний досвід, який багато в чому мене сформував. Я не назвала б «різким поворотом» процес, який тривав 7 років. До того ж, роман «Фелікс Австрія» — це не діагноз. Так само, як «Сьомга» не була діагнозом. Це не означає, що тепер я буду писати винятково історичні романи. I не означає, що я більше ніколи не писатиму відвертих особистих речей, які викликатимуть сором, огиду та відторгнення у читача. Мені дуже важливо зберігати внутрішню свободу писати про те, що мене по-справжньому захоплює і хвилює. Мені цікаво експериментувати, цікаво випробовувати себе. Тому всі мої «повороти» — цілком логічні. До того ж, «Сьомга» і «Фелікс. Австрія» мають багато спільного, тому що і там, і там я досліджую людську душу і пси-
хіку.
Якими джерелами користувалася при написанні роману?
— Я вибрала місцем дії своє рідне місто, Iвано-Франківськ — тодішній Станиславів, який у 1900 році був частиною Австро-Угорської імперії. Тому багато корисного з історії знайшла в серії «Моє місто» видавництва «Лілея-НВ», в якій — історичні монографії, спогади та краєзнавчі праці. Дуже стали в пригоді книжки Михайла Головатого та Володимира Полєка, монографії та нариси Iвана Монолатія про міжетнічні стосунки на території Галичини та його ж книжка «Цісарська Коломия. 1772–1918», яка залишає по собі дуже яскраве враження; праця Жанни Комар про архітектуру Станиславова; видання Austriackie Gadanie czyli Encyklopedia Galicyjska Мєчислава Чуми та Лєшка Мазана, інтелектуальний путівник Тараса Возняка «Штетли Галичини», відповідні номери часопису «Ї», кулінарна книга Осипи Заклинської «Нова кухня вітамінова», спогади Лілі Цеклер про пастора Теодора Цеклера «Бог чує молитву», листування митрополита Андрея Шептицького зі своєю матір’ю, Софією Фредро, спогади Софії Фредро-Шептицької, пастирські послання до вірних та духовенства Станиславівської Єпархії Андрея Шептицького, «Нариси з історії та культури євреїв України». З художньої літератури того часу читала прозу Iвана Франка та Ольги Кобилянської, Йозефа Рота, Стефана Цвейґа

Розкажи, як підібрала назву для свого роману.
— Над романом я починала працювати на творчій стипендії «Ґауде Полонія» у Кракові. Я їхала туди писати роман про Австро-Угорщину і уявляла, що житиму десь у старій частині міста, милуватимусь із вікна старою архітектурою, питиму вранці каву в кав’ярні початку століття і надихатимусь атмосферою. Але мене поселили на околиці Кракова, яка ще зовсім недавно і до міста не належала, у спальному районі — у велетенському бетонному гуртожитку, куди вряди-годи заселяли групу якихось пожежників, які приїхали на навчання. Гуртожиток називався «Фелікс». Коли я розповіла про це батькові, він сказав: «Все правильно. Фелікс Австрія!». Я поцікавилась висловом і з’ясувалося, що це частина відомої цитати «Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби», в якій ідеться про династичні шлюби, що укладалися австрійськими монархами для розширення імперії.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Прочитати твір Олександра Iрванця «Маленька п’єса про зраду».

Відео до уроку. 

https://www.youtube.com/watch?v=HgOqTWJNf3E

Завдання до уроку. Опрацювати матеріал - інтерв’ю з автором

Підручник. С. 248 – опрацювати довідку про автора, скласти до зошита гроно про життєвий шлях О.Ірванця.

Домашнє завдання:

1. Знати про життєвий шлях автора.

2. Прочитати п’єсу за посиланням -

 https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14844

3. Повторити с. 118-124. 

Дуже цікава невеличка драма, драма-антиутопія, як характеризують її критики. Читаючи її неоднозначні емоції переповнюють: спершу шкода головну героїню, потім шкода аж до мурашок, апогея наступає, коли Она дізнається про зраду...так шкода, коли ми розуміємо, що її коханий зрадник, саме через нього вона у інвалідному візку, здається, що можна далі передбачити розвиток дій (самогубство), а тут раз, і Она підіймається з візка та ще й ми розуміємо, що вона працює на якусь партію...непередбачений поворот.

Дія відбувається в умовному «сьогодні», невизначена країна і рік, але ми ніби розуміємо, що це розпад СРСР, оце порівняння з паріями і вказівка на те, що від того часу нічого не змінилося. Люди бідують, ми це бачемо з того, як живе сама Она, економить, дуже економить: «Ще лишилася у вас для мене заморочечка? Одна, маленька порційка… А підливка яка у вас до неї? Жучинка? Павучинка? Тарганівочка?»

Цікавим є те, що є кілька дійових осіб, але їхніх реплік нема, ми їх розуміємо тільки з відповідей Они, не виникає ніяких труднощів у сприйнятті, про що свідчить майстерність автора. Мова емоційна, експресивна, відчуваються почуття Они, велика кількість знаків питання, знаків оклику, часто зустрічається три крапки. Саме це нам демонструє повну картину подій і характеризує образ.

Якщо аналізувати систему образів, то можна сказати, що кожна дійова особа викликає певні почуття, має свої особливості, характерна. Она — старанна, відмінниця, усього досягла своїми силами, на початку драми, ще й мучениця, бідна, а уже у кінці до характеристик можна додати хитрість, підступність, лицемірство та неперевершені акторські дані. Про усіх інших (подругу й коханого) ми дізнаємося зі слів Они і сприймаємо, як правду, хоча уже аналізуючи, я маю сумніви, можливо, переповідаючи свою історію, вона десь і прибрехала. Образ подруги — Мона має впливового батька, усе їй дістається легше, але вона, на мою думку, відчуває себе нижчою від Они, бо повторює постійно за нею «І не тільки у школі, не тільки в науці — у всьому! Коли на першому курсі ми їздили до лісу, і я маленький букетик жумжини приколола собі на куртку, ти одразу ж зробила й собі це саме. Іще й в університет наступного дня з ним прийшла! А всі дивуються, кайфують — ах, ця Мона, ах, ця Моночка, який смак, яка фантазія! А це мій смак, і це моя фантазія!.. Коли я почала палити, ти також не забарилася. І не якусь іншу марку, а теж “Фільборо”! А потім я, одного разу, ми сиділи у кав’ярні, утрьох, ти мусиш пам’ятати, — тож я одного разу діставала сигарету з пачки, а вона була остання, ще й надламана. І я відірвала фільтр і викинула. І палила її так, без фільтру. А через хвилину ти дістала з сумочки пачку — і теж відщипнула фільтр і запалила сигарету. Я пила мепс без цукру — і ти пила мепс без цукру. Я гризла трик — і ти гризла трик. Ти крала в мене все — мої фасони, мої смаки, мої вирази, мій стиль життя!»

Коханий постає перед нами, як дуже розумний юнак, справедливий, чесний, порядний, вірний, але потім усе це розвінчується, коли ми дізнаємося про зраду, підставу коханої Они і про те, що вигіднішою для нього є Мона, перспектив більше. Виходить, що у одній невеличкій драмі так подається зміна, повна зміна характеристики образів.

У драмі простежується як зовнішній, так і внутрішній конфлікт. Зовнішній конфлікт — це зрада коханої людини. Можна зазначити, що коханий зраджує її двічі: вперше, коли радить, я думаю, що вмовляє її прикути себе наручниками до брами, а сам викликав поліцію, навіть не замислючись над тим, що ж буде з Оною. Вдруге він зраджує Ону з її подругою, бо таки, бувши, з моною у нього більше перспектив. Тут ще й переплітається оцей конфлікт між подругами. Внутрішній конфлікт — це протистояння двох політичних сил. Глибинний сенс внутрішнього конфлікту криється у назві твору. В "Маленькі й п’єсі про зраду для однієї актриси" йдеться про тотальну зраду — не лише кохання і дружби, але й ідеалів, і власного народу, який стає розмінною монетою у запеклій політичній боротьбі за владу.

Безумовно цінність драми величезна, на емоційному рівні — це отримання задоволення від прочитання, неординарний, непередбачуваний (підтверджується поглядами друзів, яких я вмовила почитати) сжет, може пережити величезну кількість почуттів, від смутку до обурення. Пізнавальним є аналіз і порівняння ситуації з сьогоденням і те, як такі умови впливають на суспільство загалом і кожну людину окремо.

Марія Матіос постає перед нами в ролі тонкого психолога, виписуючи настільки непересічні сюжетні лінії й просто вибиваючи з колії густим імпресіонізмом останніх речень. Жах від описаних у першій новелі подій притягає магнітом, змушує шукати пояснення. Читач переймається, співпереживає, лякається і відчуває справжній катарсис. Певно, це одна з небагатьох книжок, де читач до останніх сторінок залишається у підвішеному стані зі своїми припущеннями-передбаченнями (Д. Анцибор). 2. Загалом, після прочитання книги залишається дивний емоційний присмак: і легке спустошення від разючих перипетій сюжету, що розгортається таки у двох планах — подієвому та мотиваційно-психічному; і неймовірна насолода від стилю (це неможливо цитувати, це треба читати, проте, обережно — поетична краса мови тільки поглибить «ефект присутності» читача у творі, змусить його пережити всі пристрасті персонажів, а вони ж гіркі!) (Ю. Джугастрянська). 3. Епіграфом до повісті М. Матіос вибрала слова Ф. Ніцше: «Час був моїм єдиним сучасником». Символіка вислову є промовистою. Для неї час є категорією об’єктивною і чи не найбільшою реальністю. Вона розуміє, яке прокляття несе у собі цей час, але трагізм усвідомлення цього спонукає до активних рефлексій, в основі яких глибока й щира правда про сенс людського буття та людину як істоту передовсім морально-етичну (Б. Червак). 4. Марія Матіос від природи є психологом емоцій і прагне зазирнути в безодню людських станів. Наодинці з безоднею людських почуттів її зору відкривається те, що я назвав би віконцем у вічність. Вона проникливо, щемно, глибинно передає психологічні перипетії своїх персонажів, що також має знаки — ознаки безальтернативної традиційності. Вона цілком традиційно практикує психологічне розроблення фабули, композиції, характеру з тим, щоб довести інтонаційні, настроєві регістри до максимуму, до найдраматичніших нот напруги. I саме на психологічних говерлах, ельбрусах, еверестах тримаються художньо найсильніші, найсокровенніші її тексти… (Я. Голобородько).

Колись Кирило Чев’юк знехтував великим коханням, одружився за розрахунком на багатій. Щастя не знайде жоден із родини. У новелі «Чотири — як рідні — брати» йдеться про трагедію родини Чев’юків. Найменший Дмитрик «пішов у глину через молоду свою кров, не маючи й двадцяти років», господаря Кирила застрелено на полюванні, а брати: Павло, Оксентій, Андрій — посварилися за землю. Новела «Будьте здорові, тату» увиразнює головні події першої. Тут ідеться про одруження Петруні (саме через неї загинув Дмитрик) з «невдатним до жінки» Iваном Варварчуком, її любов до найменшого сина Чев’юків, плекання ганчір’яної дитинки. Третя новела «Гойданка життя» семантично пояснює дві попередні. Вона розповідає про подружні стосунки Кейванів, про Мариньку й Кирила, зраду останнього, переживання Олекси Німого, потай закоханого в Мариньку. Марія Матіос застосовує так званий «багатоярусний» сюжет. Отож, скеровує читача від першої через другу до третьої новели, а потім передбачає вторинне читання другої — третьої — першої частин.

Роман, який сама письменниця назвала сімейною сагою, «Майже ніколи не навпаки» зачаровує бездоганним стилем. Одразу читача захоплює інтрига — чому ж сталося те, що сталося? Однак відповідь на це питання віднаходимо лише наприкінці твору. «У світі завжди одне й те ж: одні люди вбивають інших людей, а якісь інші люди в цей самий час — люблять іще інших. А ще інші — ненавидять тих, хто любить.
I не можуть собі дати ради ні перші, ні другі.
Ні з любов’ю.
Ні з ненавистю.
I майже ніколи не є навпаки».
Невипадковою й є назва. Марія Матіос використовує не іменникову форму, не вербальний образ, а своєрідну метафору-афоризм. Як зазначає С. Жила: «Назва як метафора — символ, як констатація і надія. Стверджувальне «ніколи» групується з обнадійливим «майже», «навпаки» (перевернутість світу) — з «не». Мовні структури граються з читачем, але це не просто гра. Це — розуміння в кінці логічного словесного лабіринту».

Сімейна сага складається з кількох новел: «Чотири — як рідні — брати» (алюзія на твір Юрія Федьковича «Три як рідні брати»), «Будьте здорові, тату» та «Гойданка життя». Слова «сага» означає «сказання». Саги були поширені в Iрландії та Iсландії у VIII–ХIII століттях та містили розповіді про життя простих людей. У романі М. В. Матіос ідеться про родину Кирила Чев’юка. Чоловік має чотирьох синів: Павла, Андрія, Оксентія та Дмитрика. У першій новелі авторка розповідає про трагічну загибель наймолодшого сина — Дмитрика, якого забили до смерті його хрещений батько Грицько та сусід Iван Варварчук. Хлопець «пішов у глину через молоду свою кров, не маючи й двадцяти років». Перед смертю юнак розповів дружині свого брата Павла — Докії — про те, що його били за перелюб із дружиною сусіда. Далі на полюванні вбили Кирила, а брати — Павло, Оксентій та Андрій — розсварилися між собою через землю.
Друга новела доповнює головні події. Тут ідеться про історію одруження Петруні (яку й покохав Дмитрик) з «невдатним до жінки» Iваном Варваруком. Підступність чоловіка (він зазначив, що Петруня «не була чесною дівкою» й на весіллі осоромив її перед гостями) відштовхнула від дівчини батька та друзів.
Третя новела прояснює попередні. Автор розповідає про любов Мариньки богодухої до Кирила, зраду останнього, переживання Олекси Німого (який був закоханий у Мариньку). Також ідеться тут про родину Кейванів. Під час війни, коли Грицько поїхав на фронт, його дружину — Теофілу — зґвалтував черкес і вона народила двох дітей. Свою лють Грицько й вимістив на Дмитрикові.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Прочитати твір М. Матіос «Солодка Даруся».

Де й коли народився Ю. Андрухович? 2. До якого літературного угруповання входить майстер слова? 3. Як розшифровується Бу-Ба-Бу? 4. Чому Ю. Андруховича називають Патріархом? 5. Хто ще входить до складу Бу-Ба-Бу? 

Новий, неканонічний погляд на Шевченка, сформулював, зокрема, Юрій Андрухович. В есеї «Shevchenko is OK» ідеться про «культ Шевченка», і Андрухович з відтінком іронії говорить про поета: «Шевченко — наше все», натякаючи цим на поширений у Росії вислів «Пушкін — це наше все». Андрухович об’єднує різні сучасні уявлення про поета у шість груп і завдяки цій класифікації дистанціюється від часто емоційно навантажених поглядів на «правильний» образ Шевченка:
Шевченко комуністичний». Висувається теза про соціальне походження (пригноблені низи), якому він усе життя залишався вірний; ненависть до панів, панства і панськості; безпосередні заклики в поезіях до насильницького повалення панівного ладу (сокири, кров, народна революція); послідовний егалітаризм; схильність до комуністично-утопійної візії майбутнього («оновлена земля»). Особливо наголошено на близькості Шевченка до російських «революційних демократів», його залежності від їхніх упливів. Деякі радянські жерці саме цієї відміни його культу пішли ще далі, говорячи про Шевченків радянський профетизм (образ сім’ї великої, вольної, нової із «Заповіту» потрактовано як «передчуття сім’ї народів Радянського Союзу»).
«Шевченко націоналістичний». У творах поета домінує козацько-лицарський дух, Шевченко першим розбудив приспану українську національну свідомість, націю назвав нацією, окреслив її ідею та історичну перспективу. Iдеалом поета є Воля, що її, безперечно, слід розуміти як волю для України. У його творах знаходимо вияви ненависті чи принаймні погорди до інших, ворожих, націй (москалі, жиди, ляхи), часом дістається навіть німцям («куций німець узловатий»).
«Шевченко християнський». Саме життя Шевченка є взірцем християнського мучеництва. У його творах знаходимо безліч біблійних мотивів, образів і алюзій (Біблія взагалі була улюбленою книжкою, що до неї він вічно повертався). Шевченко є творцем певної послідовної й цілісної етичної системи, яка полягає в неухильному ствердженні правди, добра, любові до всіх і всього, а найперше — до слабких і пригноблених, отже засадничо є глибоко

християнською. Своєрідність Шевченкового християнства — ніде правди діти — полягає в тому, що він був у конфлікті з офіційними церквами і церковниками, поступово у своїй вірі рухаючись у бік персоналістського протестантизму.
«Шевченко атеїстичний». Нелюбов і навіть різке неприйняття Шевченком усього, що пов’язане з церквою та церковниками, очевидні в його текстах. Ксьондзи, попи, ченці годовані, ритуальна атрибутика викликають у нього сталу ідіосинкразію. Про православно-візантійський обряд він записує у своєму «Щоденнику»:
«…Цілком щось чуже й далеке, якийсь Тибет чи Японія». Не варто робити з нього ікону, адже саме іконами він закликав піч топити, а з багряниць дерти онучі. Але річ не тільки в нетерпимості до обрядів і попівства як суспільного інституту. На рівні чистих ідей він теж виявляє протест, пишучи, що заради України він здатний проклясти й самого Бога.
«Шевченко дисидентський». Доля Шевченка — це приклад індивідуальної боротьби самотнього ідеаліста з тоталітарним режимом. Шевченків етос — це, власне, етос протистояння людини чомусь значно більшому, потужнішому, знеосібленому, якійсь гігантській машинерії пригнічення.
«Шевченко анархічний». Насамперед він був вільною людиною, справжнім богемним гулякою, душею товариств, не останнім пияком і відвідувачем борделів. Його нетерпимість до умовностей (станових, звичаєвих, ритуальних) не має меж. Iноді він просто шокує оточення своєю стихійністю та непередбачуваністю. Звідси — його часті бунти, але годі вбачати в них якусь політичну запрограмованість, він свідомо аполітичний (I. Котяш).

Бесіда з учнями

1. Яким Шевченка бачить Ю. Андрухович? 2. Чи збігається візія Ю. Андруховича з традиційним ушануванням Кобзаря? 3. Чи знижує уявлення Ю. Андруховича важливість постаті Т. Шевченка для української літератури зокрема та України в цілому? Свої міркування аргументуйте. ВІДПОВІДІ ЗАПИШІТЬ У ЗОШИТ.ЧЕКАЮ У ВАЙБЕР ФОТО
   .ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
   Прочитати твір Оксани Забужко «Казка про калинову сопілку».

Мета: знати життєвий і творчий шлях С.Жадана; аналізувати визначені твори; формувати усвідомлення того, що мистецтво є засобом саморозкриття особистості; формування сучасного погляду на світ, людину в ньому.

Хід уроку

Опрацювати матеріал підручника с.306-308.

Опрацювати матеріал який я вам скинула. 

«Музика, очерет…»

1.Жанр: інтимна лірика

2.Ліричний герой глибоко переживає розлуку з коханою („нам з то-бою тепер падає різний сніг“). Йому залишаються спогади про музику ламких очеретів, про висоту, де були удвох. І солодко завмирає, „тихо росте душа“ в пригадуванні щастя і в його передчутті.

3.розлуку з коханою

4.Тема твору: зображення суму від завершення романтичних стосунків

5.Ідея: передати особливе почуття туги й прийняття розлуки з коханою людиною

6.Художні засоби:

Епітети: голос печальний, різний сніг, ламкий очерет.

Метафори: проступа тепло / через ріки, міста; Все, що трималось вій, / голос печальний, плач, / я скидаю на твій / автовідповідач; Поїзд твоїх химер / не зупиняє біг, / нам з тобою тепер; Нарізно кров поспіша.

Персоніфікація: тихо росте душа.

Літота: Все, що у нас було — / тільки ця висота.

Порівняння: тихо росте душа, / мов ламкий очерет;

«Смерть моряка»

1.Тема твору: зображення смерті моряка річкового флоту далеко від свого дому.

2.Ідея: показати нелегку долю моряка, який, покинувши рідну землю, приречений на смерть вдалині від дому.

3.Тому що моряк, обравши своїм шляхом далеку дорогу, таким чином відрікається від свого дому.

«Тамплієри»

1.«Тамплієри» — 39 віршів про війну, яку ніхто не оголошував, про біль, із яким ніхто не може впоратися, про любов, від якої ніхто не може відмовитися, та надію, на якій усе тримається.

2.про війну

3.Збірка постійно посилається до Середньовіччя, прирівнюючи його до теперішніх подій,тому що вони як середньовічні воїни воювали за батьківщину

Домашня робота: Прочитати програмові вірші С.Бажана.

Поезія Ю. Іздрика вкрай суб'єктивна й асоціативна, заснована на несподіваному погодженні дуже різних понять.

Ось, наприклад, «вишиванка»: від цієї назви очікуємо чогось на кшталт «Двох кольорів» Д. Павличка із «вишитим життям» на полотні. А зі світу Ю. Іздрика визирає людина у «вузлів плутанині», прошита «недбалою стьожкою гладдю чи хрестиком» — у цьому абсурдному світі, де кожен виплутує свою «нитку» й шукає «павутинку зі світла». За цими образами ниток, шиття й вишивання — немов ціла філософія життя в підвішеному «на нитках» світі без опори, що його нафантазувала свідомість (чи підсвідомість) збентеженого ліричного героя.

Асоціативна поезія багато чого залишає «на розсуд» читачів. У «молитві» так само: тут і світ, який «повертається спиною» і «пахне війною», а ось уже «розгораються перші битви»... Лише словом (тільки так для ліричного героя) долаються «відстань і стіни». А ще повтори у вірші (багато разів): «говори зі мною» — така виходить незвичайна молитва.

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Як у статті підручника схарактеризовано поезію Ю. Іздрика? Як це налаштовує нас на сприймання його творів?

• 2. Як Ю. Іздрик характеризує «роботу письменника», свою творчість? На вашу думку, чого більше в цій характеристиці — правди, іронії, сарказму, блазнювання?

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Яке враження справили на вас поезії Ю. Іздрика? Які асоціації вони викликали? До яких роздумів спонукали?

• 2. Як ви гадаєте, до кого звернута «молитва» ліричного героя поезії Ю. Іздрика?

• 3. Яким постає ліричний герой поезії «молитва»? Чи можуть читачі визначити, що його хвилює, дратує, завдає болю, утішає, дарує надію тощо? Обґрунтуйте свої міркування.

• 4. Які образи привернули вашу увагу в поезії «вишиванка»? Яким ви уявляєте світ, створений автором? Доберіть п'ять слів, які, на вашу думку, найточніше схарактеризують цей світ.

• 5. Яким постає ліричний герой поезії «вишиванка»? На вашу думку, він оптиміст чи песиміст? Обґрунтуйте свої міркування.

• 6. Об'єднайтеся в малі групи, запропонуйте гіпотези, обґрунтуйте їх і презентуйте однокласникам та однокласницям.

• Чому в поезії «молитва» автор не використовує розділових знаків?

• Із якою метою в поезії «молитва» автор використовує повтори?

• Чому автор назвав свій вірш «вишиванка»?

• Які алюзії використовує автор у поезії «вишиванка»?

Домашня робота: виразне читання поезій

-Ознайомтесь із навчальним матеріалом:

ПОСТМОДЕРНІЗМ (лат. post — за, після, далі; франц. modeme — сучасний, новітній) як літературна течія виник у США та Європі в останню третину XX ст. Естетичну природу цього мистецького явища пов’язують із плюралізмом — поєднанням і органічним співіснуванням різних художніх 

Постмодернізм виник унаслідок відчуття письменниками кінця історії сучасної епохи. Тому він передбачає опозицію до модернізму і будується у таких параметрах: модернізм — постмодернізм; закрита форма — відкритість дискурсу; цілеспрямованість мистецтва — мистецтво як гра, карнавал; художня майстерність — деконструкція, мовчання; закінчений твір — хепінг, перфоманс (вистава), кітч (термін для означення низькоякісної речі масової культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку). 

Характерні ознаки сучасної поезії«Переобтяжена цвітінням» (Юрій Андрухович у 90-х роках висловив думку, що сучасна українська поезія стає дедалі кращою, «незабаром її читатимуть виключно поети»). Багатство тематики, стильових і жанрових знахідок. Юрій Андрухович 

Представлена кількома поколіннями поетів:*«шістдесятники» (Ліна Костенко, Іван Драч, Ірина Жиленко, Борис Олійник та ін.);*«київська школа» поетів (Віктор Кордун, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Василь Рубан та ін.),* поети-дисиденти (Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Степан Сапеляк та ін.);* «вісімдесятники» (Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко та ін.);*«дев’яностники» (Кость Москалець, Роман Скиба, Павло Вольвач, Сергій Жадан, Іван Андрусяк, Віктор Неборак, Василь Махно та ін.). 

Домашня робота: Перегляньте відео, прочитайте поданий нижче матеріал, випишіть ознаки постмодернізму. 

Завдання: прочитайте матеріал у підручнику http://www.e-litera.com.ua/upload/grade-11/books/grade-11-ukr_lit-profil.pdf ст.289-293. 

Дайте відповіді на запитання (1-10) ст. 293.

Автор – Ервін Умеров

Рік написання –  1961

Рід літератури – епос

Жанр – оповідання

Тема – зображення примусового виселення кримськотатарського народу з історичної батьківщини — Криму у часи Другої світової війни.

У творі розповідається про останній день життя пса Сабирли, через відчуття якого подано найдраматичнішу сторінку в історії кримських татар.

В оповіданні трагедію народу зображено в умовно-алегоричний спосіб у розповіді про собаку Сабирли, сина вівчарки й вовка (Сабирли означає Терплячий). Письменник звернувся до образу собаки, бо він уособлює вірність. Свого героя наділив деякими рисами людини: пес гостро реагує на несправедливість, немов людина, розмірковує над побаченим.

Історія собаки Сабирли показана від народження й до останніх його днів. Першим господарем пса був вівчар Сулеймен та його малий син Айдер. Коли господар помер Сабирли довго сумував і його віддали новому господареві, теж вівчареві. Коли той ні за що відшмагав його батогом, обурений і скривджений Сабирли пішов від нього до Айдера. Злий вівчар хотів забрати пса, але Айдер вийшов з рушницею і не віддав.

Незабаром Айдер виріс і пас вівці. Для Сабирли це були добрі часи – допомагав заганяти отару на пасовисько, а вночі охороняв кошару. Не стало і матері Айдера, постарілої, висохлої від горя і сліз Пакізе.

Коли собака був уже немолодим, коли почалась Друга світова війна і його хазяїн Айдер відправився на фронт. Відчуття самотності посилюється і не дає Сабирли спокою. Пес був прив’язаний до людей і дуже страждав без них. Іноді старий Дагджи годував Сабирли. Але незабаром його не стало, і Сабирли знов залишився один.

Хворий і голодний Сабирли якось вибрався зі свого лігвища й пішов до села. Автор описує трагічний момент в житті кримських татар – депортацію, разом із Сабирли уважно стежить за тим, що відбувається:  «Довго стояв, спостерігав, як жінки, діти і старі потяглися з вузлами й лантухами до школи і там, на майдані, збились у жалюгідну купу. Діти плакали, дорослі перемовлялися тихо й розгублено. Потім під’їхали машини кольору хакі, хвацько розвернулись. Люди на майдані мовчки, наче уві сні, почали вантажитися в машини, лише якась стара заголосила, заплакала дитина тонким і немічним голосом. І все стихло. Вантажівки, підскакуючи на вибоїнах, поспішно поїхали».

Собака з подивом спостерігає за спустошенням рідних місць: «Пес, звісно, скучав, і не міг знати, що люди зібрались і покинули свої хати, худобу, могили предків не з доброї волі і що це не тільки село, яке Сабирли знав з цуценячих літ, порожнє, а спорожніло й сусіднє село, і третє, п’яте, десяте, соте, і так аж до самого моря, яке хлюпоче з усіх боків півострова».

Для покинутого собаки найбільшим випробуванням була самотність. Через якийсь час він побачив людину в шинелі і з милицею — це фронтовик, який хотів зустрітися з рідними: «Я повернувся з фронту додому, до сім’ї, а їх немає. Поки я воював, кров проливав за батьківщину, їх звідси виселили — усіх, усе село, весь народ! За що? За що? Він не ворушився і, здається, не дихав. Точно кам’яний… Однак Сабирли помилявся. Просто в темряві не помітив, що по щоках людини котяться сльози…».

Фронтовик, не знайшовши рідних, бере жменю землі на згадку і покидає село. А Сабирли вже не має сил жити далі: «Він подивився вслід людині, доки та не зникла за черговим горбом, звернув з дороги і, трохи пройшовши, заліг у межі, зарослій густою травою. Якийсь час незмигно дивився на посіріле небо, потім поклав голову на лапи і витягнувся. На розплющене око Сабирли сіла муха, але він уже не міг її прогнати».

   Поміркуйте, чому Сабирли називають кримськотатарським Хатіко?https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%BA%D0%BE

Домашня робота: складіть сенкан до образу Сабирли

Матеріал до уроку

1. Прочитати наданий матеріал.
   На розвиток кримської літератури післявоєнного періоду негативно вплинула де­портація кримських татар в Узбекистан, оскільки було перервано літературну традицію. Сам факт існування літератур і найважливіших її авторів замовчувався в СРСР до 1970-х рр. Вважалося, що кримської літератури не існує взагалі. Найбільш обдарованих, найвідоміших літераторів забуто разом з їхніми творами, заборонено навіть згадува­ти їхні імена. Тому нині вивчення історії кримської літератури – одне з найважливі­ших завдань. У 1970–80-х рр. роз­вивали прозу А. Осман, У. Едемова, Е. Умеров та ін. Кримськотатар. автор Дж. Дагджи писав турецецькою мовою. До опозиції поетів належали Л. Ібраїмов, Ю. Османов, Е. Фазилов, політичну лірику писав І. Асанін. У 1990-і рр. майже всі кримськотатарські письменники повернулися у Крим. Серед перших – Ш. Се­лімов, Ю. Кандим. Найстарші кримськотатар. письменники, які повернулися на батьківщину, – М. Аблялімов, Дж. Аметов, Ш. Алядін, А. Осман. Завдяки їхній активній діяльності у Криму почалося відродження сучасної кримської літератури , яка зазнавала значних втрат упродовж історії. Твори кримськотатарських письменників зберігаються у книгосховищах Туреч­чини, Румунії, РФ, Франції, Великої Британії, США та ін. На батьківшині знищено сотні тисяч томів у вирі воєнних і політичних подій 18–20 ст., тому непросто знахо­дити тексти творів. 1992 кримськотатарські письменники увійшли до складу НСПУ (нині – понад 30 осіб).

2. Розгляньте презентацію, напишіть конспект.  Ервін Умеров

3. Прочитати оповідання: Ервін Умеров. Самотність

Домашнє завдання.

Дати письмові відповіді на запитання (оповідання Ервіна Умерова. Самотність).

 1. Яка тема твору?

 2. У чому полягає його ідея?

 3. Яка основна думка оповідання?

 4. Чому автор обирає за героя пса? Символом чого зазвичай постає собака?

 5. Чому Сабирли постійно відчуває свою самотність?

 6. Як пес реагує на смерть Сулеймана?

 7. Як скла­даються стосунки з Айдером?

 8. Чому інші собаки поважають Са­бирли?

9. Як переживає депортацію Сабирли? Що пес думає з цього приводу?

 Мета: допомогти учням зрозуміти ідейно-художній зміст п’єси М.Куліша «Мина Мазайло» , вчити працювати з текстом твору, робити висновки, читаючи уривки з п’єси; розвивати навички критичного мислення,аналізу, увагу, спостережливість, культуру мовлення, вміння висловлювати власні думки; виховувати толерантне ставлення до думок опонентів, почуття національної самоповаги. 

Друга половина 20-х років була сповнена  різних політичних подій, щоб не двозначно охарактеризувати історичний відрізок часу, який відображено у п’єсі Куліша «Мина Мазайло» давайте звернемося до мови документів: В. Чубарь у квітні 1926 року на сесії ЦВК СРСР  сказав: ( читає учень)«Я заявляю со всей ответственностью, что у нас русский язык так же общепринят, как и украинский, но  надо добиться того, чтобы, когда в учреждение приходит крестьянин, знающий родной язык, ему ответили  на том языке, который он понимает…»

Наче б то досить гуманна  ідея, проте з самого початку визначено, що українська мова – це мова селян. Також чітко окреслено завдання: примусити службовців вчити мову. А у що вилилась «українізація» ми дізнаємося з п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло». Свою комедію М.Куліш писав на живому матеріалі, який давав процес українізації, запроваджуваної у 20-х роках ,

Цей герой не літературний привид , а реальна істота, український тип манкурта, нігіліста.

Дружина М.Куліша зазначає що ще працюючи над своїм «Миною», Микола якось зайшов до загсу і там прочитав список змінених прізвищ. Між іншим там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазов. Це його так розсмішило, що він вирішив вставити цей епізод у п’єсу.»

Мина, тьотя Мотя, Баранова-Козино мали й інших прототипів , які належали до найвищих московських та харківських елітних верств. 

«Філологічна» комедія Миколи Куліша «Мина Мазайло» тріумфально йшла на сценах багатьох театрів України, але після 1930 року, коли «українізація в Україні була згорнута», навколо п’єси тривала дискусія і вона все-таки стала заборонена. У «Літературному Ярмарку» було навіть надруковано лист службовця Мини Мазайла до наркома освіти М.Скрипника зі  скаргою на українізацію. Цей лист-фейлетон переносить ситуацію із твору М.Куліша в життя.

Тож перед сучасним читачем постає питання: чи готове було українське суспільство 20 –х років ХХ ст. бути українським?

• Що потрібно брати до уваги, щоб знайти відповідь? (цитати із твору, аналіз їхньої поведінки, вчинків)

• Поміркуйте: як «філологічна» комедія стала політичною сатирою?

Орієнтовні відповіді:

Микола Куліш зачепив проблеми, які під час коренізаціі були на слуху не тільки літераторів, а політиків, пересічних громадян.

Проблема ставлення до своєї мови українців зачіпала глибоко завжди, а особливо під час українізації.

Почуття меншовартісності українців – це багатовікова проблема, вона не розв’язана і до нашого часу. А час від часу потріпається політиками.

Специфіка п’єси в тому, що жоден із персонажів не може сприйматися серйозно. Всі вони ніби вихоплені з життя, але відірвані від багатовікової національної культури свого народу.

Мина Мазайло – малорос - кар’єрист. Мина, сам того не підозрюючи, продемонстрував три типи чиновників, показавши, що жоден з них не готовий до українізації.

 Мазайлиха і Рина – інтриганки, які вважають українізацію непотрібною. Проблеми вирішують чужими руками.

Мокій закоханий лише у мову, тому українізація поверхова. Захоплення українською мовою робить Мокія відірваним від життя. Він ніби не живе , а грається в життя. Такий патріотизм не витримає випробування.

Дядько Тарас – анахронічний націоналіст

Тьотя Мотя із Курська має великодержавницькі погляди зрусифікованої людини.

Друзі-комсомольці  мають взагалі свою теорію, що скоро прізвищ не буде, а лише нумери.

Кожен з них хоче зробити щось докорінно важливе, але воно таке далеке від них.

І тут випливає риторичне запитання: чи має право на особисте вільне життя Україна, якщо члени однієї родини не можуть жити мирно?

• Займіть ви свою позицію. З ким ви згодні вже зараз? Чию думку підтримуєте?

• Як добре те , що моя висловлена позиція не знайшла своїх однодумців. Як добре те, що Мокій чи Мина Мазайли змусили вас задуматись над найважливішим питанням багатьох поколінь:

хто ми? Чиїх батьків, чиї ми діти?

Домашня робота: ознайомитися зі змістом комедії

Вродлива дівчина з багатьма залицяльниками нарешті закохується й вірить, що знайшла своє щастя, але її обранець одружується з іншою. Така собі «невеличка драма», здається, нічого особливого.

     Цей нескладний сюжет автор поклав в основу інтелектуального роману.

Історія написання.

     Серед прозових творів, опублікованих у журналі «Життя й революція», який  згодом був заборонений та вилучений з бібліотек УРСР і тепер є бібліографічним раритетом, за 1930 рік (зокрема В. Петрова «Куліш і Глібова», Ю. Смолича «По той бік серця», Б. Тенети «Петренко й Мері», Д. Тася «Залізі кігті») - роман Підмогильного «Невеличка драма» посів чільне місце. У передмові до окремого видання, яке так і не було здійснене, автор наголошував: задум роману виник ще 1926 р., а через три роки він був завершений. У складних соціально-психологічних умовах писався цей твір, що частково й визначило спектр проблем, порушених у ньому: від екзистенційних пошуків окремої особистості до проблем національних та загальнолюдських.

Вивчаючи людину письменник порушив ряд проблем у романі, а саме:

- проблеми раціонального й ірраціонального;

- психологічної роздвоєності особистості;

- механізації людського існування й утрати духовності;

- негативний вплив на людину міщанської психології;

- проблеми національного питання;

- ролі літератури й мистецтва;

- морально-етичні проблеми — кохання і шлюб, особисте щастя і страждання.

1. Дія роману відбувається в...

2. Про якого героя йде мова: «Буркотливий і ображений на світ через своє звільнення. Жовчний бурчун, нецікавий і примітивний»?

3. Хто з героїв пережив зраду, через це став аскетом і відлюдником?

4. Про якого героя йде мова: «Живе у простій кімнатці, його не цікавлять походи в гості і спілкування з друзями, він вважає це марною тратою часу та енергії»?

5. Хто знайомить Марту з Юрієм Славенком?

6. Про яку героїню йде мова: «Їй було 29 років, зрівноважена і досвідчена жінка»?

7. Про якого героя йде мова: «Цей практичний, працьовитий хлопець усього добився важкою працею і наполегливістю, будучи сином селянина, йому важко було здобувати інженерський фах»?

8. Хто надсилав Марті білі хризантеми?

9. Скільки часу тривав роман Марти і Юрія?

10. Що розвіяло гармонію Мартиного нового життя?

11. Хто знайшов нову світлу і простору кімнату для Марти?

12. Роман було вперше надруковано...

Головні персонажі: 

• Марта Висоцька – молода, вродлива 22-річна дівчина. Піднесено-захоплене звертання Льови до неї: «Ви – цариця землі»!»; «… була на вдачу моторна і всі життєві дії робила на диво швидко – за хвилину прибиралась, їла ніби похапцем, ходила прудко, а капелюх і пальто мов самі на неї надягались, коли вона рушала з хати. Така сама була й на посаді, так що безпосереднє начальство її, завідувач статчастиною махортресту, на що вже похмурий та неговіркий, а й то якось, щоправда, наодинці назвав її "добірною робітницею"»; «Конечна потреба пристойно вдягатись примушувала, цілком природно, дівчину заощаджувати на їжі, добираючи харчів простих, дешевих…»; «… мені хочеться, – сказала вона в підступі нудьги, – закохатись безтямно, так, як у романах колись писали... Я хочу так, як у романі!»; «… молодість без мрії – це якось нудно…»; «Після кожного прочитаного роману вона ще глибше, ще сп'яніліше свою вищість почувала, бо ж ніде нічого подібного на свою любов, на її незрівнянний кінець не знаходила. Ніхто ще не любив так, як вона!»; «Погнавшись за химерами, втратила дійсне». У завершальному епізоді роману Марта поринає в глибокий сон, «у цей могутній спочинок, що з глибини болю підносив її назустріч новому сонцю, що зійде завтра над землею».

• Юрій Олександрович Славенко – біохімік, 30 років. «… почував велику приємність від своєї мови, своєї особи і своєї переваги на усіма присутніми».Його вислови: «Митці нічого не розв'язують у життєвих проблемах... Наука викрила колосальні закони природи, наука щораз обдаровує нас новими теоріями та винаходами, а поезія тим часом нічогісінько не викрила і нічим новим нас не порадувала»; «Нема чого робити, от і сходяться люди докупи. Жалюгідна річ! Бо такі сходини аж нічогісінько не додають до нашого досвіду»; «Смерть нізвідки не приходить, а постійно пробуває всередині нас… іноді дуже довго чекаючи слушної хвилини… Ми носимо свою смерть у собі… Обмін речовин припиняється… потім починається процес розпаду білка»; «… доба так званої диктатури пролетаріату є, насправді, доба боротьби розуму за абсолютну першість»; «Мистецтво для людини вищої організації є такий самий анахронізм, як і ворожіння на кавній гущі». 

• Льова Роттер – залицяльник Марти. «Лікпом Роттер від дружинної зради дістав сильну моральну контузію, що поклала невиводні сліди на все його дальше життя»; «… поринав у самоспоглядання… зберігав і збагачував свою таємницю, сам собі егоїстично втішаючись скарбами душного й похмурого підземелля своїх розумувань»; «…він чимраз вище підноситься над людьми, хоч насправді він провалився в одну з душевних ковбань, яку легко спіткати на життєвому льоді»; «Я не вважаю себе за розумного»; «… дуже мало читаю… але я іноді думаю…»; «Льова робився добровільним козлом відпущення для Мартиного чорного настрою, послужливою метою для проявів її гніву. Який ви непристойно м’який та добросердий! Справжній Ісус Христос...». 

• Ірен Маркевич – наречена Славенка. «Ірен любила тепло, власне, органічно не могла терпіти холоду»; «На тридцятому році свого життя, завдяки високій організованості своєї вдачі, завдяки розважливості, що керувала, не ушкоджаючи, її чималими жіночими пристрастями, вона була в розцвіті своєї принади. Через три-п’ять років вона неминуче мусила погладшати, але зараз повнота була їй тільки за окрасу»; «На повну міру перебрала від матері крайню ощадливість, відповідно перевтіливши її в приємну акуратність. Затишний і теплий порядок був у її хаті, де вона сама й прибирала, попіл з її цигарки ніколи не падав інде, крім мушлі-попільниці, навіть панувала якась внутрішня стрункість у безладді на етажерці з безділлям, де стояла дрібна старовина, навіть маленькі хінські бовванці та чудернацькі гіндуські божества. Поруч на спеціальному столику вишикувано тринадцятеро білих слонів, від чималого, з дециметр заввишки, й кінчаючи крихітним, як півмізинця». 

• Дмитро Стайничний – залицяльник Марти, інженер. «… шлюбу в наш час будувати на коханні не можна. Що таке кохання? Це чуття, Марто! Воно спалахне й перегорить. Димок собі піде, та й годі»; «Я не лицемір, і плутати “кохання” з “уподобанням” не буду»; «Кохання – це всяке божевілля, всякі нісенітниці… а вподобання – це чуття, яке не перешкоджає ні жити, ні працювати»; «Я, знаєте, пролетар – менше слів і більше діла»; «Я думаю, що генії зараз непотрібні. Ми живемо в час систематичної практичної роботи. А геній, може, й зіпсував би нам справу». 

• Андрій Романович Безпалько – начальник Марти, завідувач матчастиною махортресту, 50 років. «Похмурий та неговіркий»; «Він був із тих, кого слухаються мимоволі, без жодного примусу чи нагадування високий, з великим чолом, з сивиною на скронях, колишній красун, зразковий представник чоловічої статі». 

• Давид Семенович Іванчук – безробітний кооператор, сусід Марти. «… був просто жовчний буркун, нецікавий і примітивний у своїх висловах», а зовні «нагадував лиху, але немічну тварину з завжди вищіреним, тільки що беззубим ротом». 

• Тетяна Ничипорівна – дружина Іванчука, завідує буфетом. «Тетяна Ничипорівна, жінка заокруглених форм у своїй побудові, була до байдужості спокійна. В лагідності, з якою вона до життя ставилась, можна було б убачати високу мудрість, коли б це ставлення виявлялось у філософських трактатах, а не хатньому побуті»; «Ця жінка, через непохитну вдачу свою, скрізь приносила застиглість, лад і тиху вигоду – була жінка затишку, симетрії, рівноваги»; «Дбайливість і смак господині, якась глибока й непохитна зацікавленість хатнім побутом почувалась у її голосі, рухах, у всій її постаті, огрядній і заразом неважкій»; « Вона ширила круг себе симпатичну врівноваженість, спокій і родинне тепло. Любила до безкраю цей момент вечірнього повороту після роботи додому, до свого рідного дому, де дружина й дочка»; «Її почуття були раз назавжди скеровані, життєві шляхи невхильно назначені, випливаючи з передумов її вдачі та холоднуватості її жіночого темпераменту». 

Другорядні персонажі: 

• Степан Григорович Маркевич – батько Ірен, лікар.

• Марія Миколаївна – мати Ірен, «суха й висока, на вигляд дуже старовинна».

• Пелагея – служниця Маркевичів.

• Ліна – співробітниця Марти, машиністка «… сумирна й негарна з себе дівчина».

• Жених Ліни.

• Ворожій – співробітник Марти, рахівник.

• Фрау Гольц – сусідка Марти та Іванчуків по квартирі.

В. Підмогильний розкриває одвічний конфлікт між почуттям та інтелектом, логікою і життям, двома контрастними промовистими епіграфами:

• перший – («з дуже сентиментального романсу»), перефразований вірш К. Білиловського, що став народною піснею;

• другий – («з дуже гарного роману») – центони з роману «Майстер корабля» Ю. Яновського. (Центон – стилістичний прийом, уведення в текст певного автора фрагментів із творів інших авторів).

Роман поділений на розділи, дещо іронічні назви кожного служать своєрідною підказкою до розвитку сюжету й відіграють певну роль у побудові композиції твору: «На світі Іва зовсім не сама…» (експозиція), «Четверо в кімнаті, крім дівчини» (зав’язка), «Двоє в кімнаті, крім дівчини» (розвиток дії), «Весняної ночі все в саду шепоче, все любити хоче…» (кульмінація), «И любовь – это тоже камин, где сгорают все лучшие грёзы...» (розв’язка). 

Домашня робота: ознайомитися зі змістом роману

Мета: допомогти учням усвідомити глибину проблем і характерів твору письменника, його індивідуальний стиль; розвивати навички аналізу прозового твору великої форми, характеристики героїв; поглиблювати вміння висловлювати власні враження та думки, виділяти провідні риси й деталі, робити висновки; виховувати повагу до літератури, загальнолюдських цінностей, естетичний смак. 

Роман В. Підмогильного «Місто» — психологічний твір, історія людської душі. Письменник пильно вдивляється в головного героя, аналізує його «Я», переходить від конкретного образу до філософського узагальнення, таким чином у виразній метафоричній формі створюючи образи Людини, Міста, Світу. Літературознавці говорять і про «україномовне втілення філософії екзистенціалізму, що полягає у відчутті щастя від буття як такого: «почував у собі дивну повінь існування», що дає радість саме з себе». (Л. Ставицька)

Які відчуття, думки та враження залишилися у нас від героїв роману «Місто», дізнаємося на уроці.

Складіть «ланцюжок» світоглядної та психологічної еволюції характеру головного героя.

СВІТОГЛЯД

На початку твору. Він — «нова сила, покликана із сіл до творчої праці. Він, як йому здається, один із тих, що повинні стати на зміну гнилизні минулого й сміливо будувати майбутнє», вважає, що «не ненавидіти треба місто, а здобути… таких, як він, тисячі приходять до міста, туляться десь по льохах, хлівах та бурсах, голодують, але працюють і вчаться, непомітно підточують його гнилі підвалини, щоб покласти нові й непохитні. Тисячі Левків, Степанів і Василів облягають ці непманські оселі, стискують їх і завалять. В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту. І він — один з цієї зміни, що їй від долі призначено перемогти».

Далі. На молодіжній вечірці Степан спостерігає за «собі подібними» і в його душі піднімається хвиля протесту: «Невже і він такий? Невже вічна доля села бути тупим, обмеженим рабом, що продається за посади й харчі, втрачаючи не тільки мету, а й людську гідність?»

Разом із тим «він заздрив їм, і не ховав від себе цього, бо теж хотів висунутись і бути обраним. Сміх і оплески, що були нагородою тим щасливцям, мало його не ображали, і кожен новий з них, з’являючись коло кафедри, ставив йому боляче питання, чому це не він, бо він хотів бути кожним із них, однаково — прозаїком чи поетом».

У кінці. «Що більше Степан свою кімнату встатковував, то чужішою вона йому була»; «вечори обнімали його лячним неспокоєм, почуття страшної самотності гнітило його. І він терпів божевільний біль людини, що втратила особисте…»

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАН

Тверда впевненість → переконання у власній правоті → сумніви → заздрість → неспокій → розгубленість → відчуття самотності → «осяяння», відчуття переможця.

✵ Робота над характеристикою героїнь.

Схарактеризуйте жіночі образи та їхню роль у долі головного героя. 

                                      ЖІНОЧІ ОБРАЗИ У ТВОРІ

Степан не знає справжнього почуття любові, кожну з жінок використовує для свого сходження на вершину слави, достатку. Разом із тим, він хапається за кожну нову жінку, як за свій порятунок від самотності, дисгармонії, душевної роздвоєності. 

Домашня робота: дайте перелік позитивних і негативних (з вашого погляду) рис характеру Степана Радченка. Яких, на ваш погляд, більше. Поясніть свою думку.

Мета: познайомити учнів з біографією та творчим шляхом Ю.Яновського, донести до їх розуміння непересічність митця, ліризм та поєднання реалістичного з романтичним у його творах; виховувати в учнів активну життєву позицію. Складний і важкий, іноді й суперечливий творчий шлях пройшов Юрій Яновський, шлях, будні якого були сповнені пристрасної творчості й горіння. Девізом його стали крилаті слова Еміля Золя: «Ні дня без рядка».

Ключ до справжнього розуміння і злетів, і протиріч, та й деяких творчих невдач Яновського — у сумлінному вивченні його спадщини.

Максим Рильський у статті «Правда завжди правда», присвяченій пам’яті письменника, закликав «при ясному денному світлі уважно переглянути всю творчість Яновського, — не для того, щоб її таки всю прийняти й визнати бездоганною, не для того, щоб канонізувати й поставити поза критикою деякі окремі, особливо ранні, твори письменника, а для того, щоб над іменем нашого видатного майстра й чесного громадянина засіяло в усій своїй красі сонце правди».

Ю. Яновський розвинув і утвердив в українській прозі цілком самобутній, художньо продуктивний романтичний напрям. Романтичне письмо часом завдавало письменникові більше болю, ніж приносило радощів. Войовничий міф про реалізм (та ще й соціалістичний!) як єдино «правильну» мистецьку форму підминав під себе будь-які спроби творити інакше, а Ю. Яновський карався й мучився, і часом ламався, але завжди лишався вірним переконанню. Про це він висловився у листі до О.Довженка: «Якби мене доля позбавила не половини шлунка, а руки, я й тоді писав би, як пишу — співав би». Саме романтичним співом уявлялася цьому талановитому майстрові слова художня творчість, і такою вона й була.

Основні дати життя й творчості

1902 року, 27 серпня у селі Майєрове Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Компаніївський район Кіровоградської області) у хліборобській родині Івана Миколайовича та Марії Мусіївни Яновських народився син Григорій, якого згодом стали називати Юрієм.

1909 р. — вступив до церковно-приходської школи в с. Майєровому, через рік — до земської в селі Нечаївці.

1911 р., серпень — зарахований до Єлисаветградського реального училища.

1918–1919 рр. — боєць добровільної санітарної дружини в місті Єлисаветграді, бере активну участь у боях проти банди Никифорової.

1920 р. — інструктор Єлисаветградсього повітового статистичного бюро та інспектор карткової системи продовольчого комітету.

1921 р. — інспектор Елисаветградської повітової робітничо-селянської інспекції.

1922 р. — завідуючий відділом адмінсектора при Елисаветградському міськвиконкомі; 4 червня — у київській газеті «Пролетарська правда» з’являється перша публікація — вірш російською мовою «Море» під псевдонімом Ней.

1922–1925 рр. — студент Київського політехнічного інституту.

1924 р., 17 лютого — у київській газеті «Більшовик» з’являється перша публікація українською мовою — вірш «Дзвін» під псевдонімом Юрій Ней.

1924 р., 2 березня — у тій же газеті друкується перше оповідання «А потім німці тікали».

1925 р. — у Харкові (видавництво «Книгоспілка») виходить перша книга — збірка оповідань «Мамутові бивні»; жовтень — переїзд до Харкова, знайомство з В. Блакитним, О. Довженком, Остапом Вишнею, П. Тичиною, М. Кулішем.

1925–1927 рр. — редактор ВУФКУ, головний редактор Одеської кінофабрики.

1927 р. — у журналі «Вапліте» (№ 3) друкується повість «Байгород».

1928 р. — виходить книга поезій «Прекрасна Ут» і роман «Майстер корабля».

1930 р. — виходить роман «Чотири шаблі».

1932 р. — з’являється друком перша п’єса «Завойовники».

1935 р. — друкується роман «Вершники» спочатку в перекладі російською мовою в журналі «Знамя» та «Роман-газеті» (Москва), потім у Держлітвидаві України.

1937 р. — у театрах Москви, Ленінграда, Харкова та інших міст з успіхом іде п’єса «Дума про Британку».

1939 р. — переїзд на постійне проживання до Києва; 31 січня — нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

1941 р., 3 вересня — у газеті «За Радянську Україну» друкується перша новела воєнного часу «Коваль».

1941–1946 рр. — відповідальний редактор журналу «Українська література» (з січня 1946 р. — «Вітчизна»).

1942 р. — виходять збірки оповідань: в Уфі — «Американський кум» та «Генерал Макодзьба», у Саратові — «Новели».

1945 р., листопад — 1946 р., березень — спеціальний кореспондент газети «Правда України» на Нюрнберзькому процесі.

1947 р. — у журналі «Дніпро» (№ 4–5) друкується роман «Жива вода».

1948 р., квітень — за цикл «Київські оповідання», опублікований у журналі «Знамя», присуджено Державну премію СРСР.

1954 р., 16 лютого — прем’єра п’єси «Дочка прокурора» на сцені Київського драматичного театру ім. Лесі Українки.

1954 р., 25 лютого — помер Ю. І. Яновський. Похований у Києві на Байковому кладовищі

«Що таке талант? Дехто, шукаючи відповіді, копирсається у наукових фоліантах. Пригадуючи Юрія Івановича, робиш висновок, що талановита людина — це людина, яка має полум’яне серце, винятковий розум, особливу увагу…» (Дмитро Гринько).

«…У Яновського вийшло у світ багато творів, але писав він протягом свого життя одну книгу — книгу мудрого великого Буття» (Микола Строковський).

«Юрій Іванович завжди був шукачем цікавих пригод, але шукав він їх не для того, щоб одразу пустити в якийсь твір. Вони йому потрібні були як доказ його принципових життєвих настанов, він підкріплював ними своє впевнення, що людина може й повинна бути кращою, ніж вона є. Прагнути цього він учив нас своїм життям і своєю творчістю, і за це йому щиросердний уклін» (Матвій Талалаєвський).

«Юрій Яновський — наша національна гордість» (Микита Шумило).

«Яка ж то була напрочуд приваблива людина!.. Стриманий і м’який, надзвичайно простий і привітливий у стосунках з людьми, з товаришами, скромний і вдумливий…» (Наталя Забіла).

«Письменницький талант Юрія Яновського наскрізь пройнятий поезією українського народу, завжди викликав у нас справжню радість за українську літературу…» (Петро Панч).

Домашнє завдання

Скласти хронологічну таблицю життєвого й творчого шляху Ю. Яновського.

Прочитати роман у новелах «Майстер корабля».

Мета: активізувати вміння учнів зіставляти деталі, а також майстерність узагальнення; сприйняти образ матері як символічний; зацікавити учнів неординарною творчою постаттю письменника; прищеплювати учням навички самостійно досліджувати твір; виховувати в учнів високі морально-етичні цінності, вміння орієнтуватися у складних реаліях буття. 

• Який образ ви можете назвати центральним гуманістичним символом новели? (Образ матері Марії. Вона не дає свідомості ліричного героя повністю зануритися у непроглядну чорноту зла.)

•              Які прийоми використовує письменник для втілення цього образу? (Прийом полі- стилістичної мовної характеристики).

• За допомогою чого Микола Хвильовий творить образ матері? (Експресії).

•              Назвіть портретні деталі образу матері. («Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди…», «…там ішла моя мати з похиленою головою», «…Тоді я звів цю безвихідну голову й пожадливо впився устами в білий лоб»).

•              Що в даній сполуці передає епітет «безвихідний»? (Ідею смерті).

•              Отже, безвихідна голова – це  розстріляна, мертва мати. «Розстріляна мати» - уявлення, насичене специфічною експресією кривавої дійсності.

•              Який ще мікрообраз засвідчує опосередкований зв'язок з ідеєю смерті матері? (Образ м’яти).

Кожне слово пахне, мов листочок м’яти.

Та, мов квітка з короваю, пахне слово «мати».

Дмитро Павличко

М’ята – символ оберегу від напасти, здоров’я.

•              Невипадковим тут є також звуковий збіг мати-м’ята. Наприклад, «Мати каже, що вона поливала сьогодні м’яту, м’ята вмирає в тузі», «Я відчував: пахне м’ятою». Вислів «М’ята вмирає в тузі» на початку твору ніби прогнозує його трагічний фінал, а метафора «пахло розстрілами» в ситуації бою повертає уяву читача до конкретно-чуттєвого запахового уявлення і знову ж таки продукує оригінальну художню асоціацію м’ята-розстріл. Варто зауважити, що запахові образи властиві творчій манері М.Хвильового. Через запах письменник сприймає світ, людське життя у його емоційно-психологічному розмаїтті, що було новаторським явищем в українській художній літературі 20-х років.

•              Зверніть увагу на ідейно-смислову опозицію загальної назви: у мові автора і головного героя вживається тільки форма мати з відтінком урочистої експресії, набутої в тексті, а у мові Тагабата з’являється форма мама, інтимно-побутовий ореол якої з великою емоційною силою виявляє безглуздя і жорстокість терору: «Зумій розправитися і з «мамою» (він підкреслив «з мамою»), як умів розправлятися з іншими». Що дає нам такий аналіз слова? (Допомагає усвідомити суть згаданого емоційного контрасту).

•              Що ж у новелі М.Хвильового «Я (Романтика)» передає слово «мати»? (Не так певний образ, як відчуття, що збурюється ним).

•              Доведіть це, навівши приклад. («Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом»).

• Чи існує якась ідея, за яку потрібно платити життям людей, матері?

•              Чи варта цього комуна? (Ні. Найкраще на це запитання відповідає біблійна заповідь «Не убий!»).

«Цитата для роздумів».

 Немає в світі таких ідей, за які можна було б заплатити людським життям – чужим чи власним!

Лесь Курбас

•              Це революція чи еволюція?

•              Чому ви так вважаєте?

Словникова робота.

Революція – докорінний переворот у житті суспільства, який призводить до ліквідації віджилого суспільного ладу і утвердження нового, прогресивного.

Еволюція – поступовий розвиток сутності при збереженні її якості в процесі кількісних змін.

Ситуативне завдання.

•              Уявіть себе в ролі героїні новели М.Хвильового «Я (Романтика)» - Марії. Якою ви її бачите?

•              Як би ви вчинили на її місці? Чому?

• Домашня робота: за бажанням, прочитати твір "Іван Іванович"

"Як в нації вождя нема, Тоді вожді її — поети". 

Хто автор цих слів?

 Що вони означають? 

Чи є підтвердження цим словам? Якщо не згодні, спростуйте тезу.

Мета: дати інформацію про те, як надати художній мові більшої переконливості, виділити істотне, підкреслити певні деталі та як підсилити смислове значення.

Красномовство - це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.

Емоційність будь-якого тексту сильніша, якщо мовець знає і вміло використовує в своєму мовленні засоби виразності.

Рито́ричні фігури

(від гр. rhētōr — оратор та лат. gura  — образ, вигляд, зображення)—

  — особливі форми мовних конструкцій, які підсилюють виразність (експресивність) виступу, збільшуючи силу впливу на слухачів.

Мета використання риторичних фігур  -

— увиразнення змісту виступу через його форму (будову словосполучень, речень, тексту)

Риторичні фігури поділяють на такі групи:

•прийоми діалогізації мовлення:

•риторичне звертання,

•риторичне запитання

•засоби полегшення сприйняття та запам’ятовування сприйнятого:

•порівняння

•засоби полегшення сприйняття та запам’ятовування сприйнятого:

•порівняння,

•повтор

•вирази, зміст яких визначає співвідношення лексичних значень ужитих у  ньому слів:

•антитеза,

•градація.

Що таке риторичне запитання?

Це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки, наприклад: «Кати знущаються над нами, А правда наша п'яна спить.

Як визначити риторичне звертання?

Це звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути до нього увагу читача й висловити ставлення мовця. Наприклад: «Україно моя!

Домашня робота: знайти приклади риторичних фігур у творчості Євгена Плужника (6)

Мета:  продовжити ознайомлювати школярів із творчістю Є. Плужника; сприяти виробленню в учнів уміння працювати з додатковою літературою, поглибити навички ідейно-художнього аналізу поезії; виховувати високі духовні цінності.   

1. Яка думка утверджується у поезії «Вчись у природи творчого спокою»?

2. Над чим поет  змушує задуматись читача?

    У маленькій (дві строфи) поезії «Вчись у природи творчого спокою» утверджується філософська думка про те, що взірцем для творчої людини має бути природа. Тільки в її «творчому спокої» все досконале й гармонійне, тому у творі звучить заклик шанувати «визнаний взірець» — природу. Євген Плужник ніби втікав від дійсності, заглиблюючись у свій власний світ, але прагнув і нащадкам передати думку про те, що все минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім світом.

   Усвідомлення зовнішнього спокою, урівноваженості - це ознаки душевного стоїцизму

Стоїцизм (грец. sto — портик (галерея з колонами в Афінах, де Зенон, засновник Стої, навчав філософії)) — філософське вчення, згідно з яким світ-космос перебуває в нескінченній пустоті, будучи живим сферичним тілом, розумною істотою, що організовує всі свої частини в доцільно упорядковане ціле. Долю окремого тіла, за стоїцизмом, визначає його природа, що доцільно включається у всезагальну природу. Найважливішим своїм завданням стоїцизм вважав обґрунтування міцної і розумної основи морального життя людини, яку вбачав у подоланні пристрастей, силі духу, що виявляється у підпорядкуванні своїй долі. Основними чеснотами стоїка було проголошено стійкість, твердість у житті.

Робота над паспортом твору

Тема: взірець для творчої людини  - природа, у якій все гармонійно поєднане, включене в життєвий коловорот.

 Ідея: захоплення красою навколишнього світу і біль з приводу відсутності душевної гармонії, заклик шанувати природу, тому що все минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім світом.

Основна думка:  людині притаманно сумніватися, помилятися. Тому і потрібно  вчитися у природи, прислухатися до свого серця, своєї натури як частки цієї природи. І вірити, мати якісь ідеали, співзвучні загальнолюдським, щоб не схибити, не піти манівцями.

Жанр: пейзажна лiрика.

Римування:  перехресне                Віршований розмір:ямб

Художні особливості твору:

порівняння – як від озер, порослих осокою.  інверсія – дні вересневі

риторичні запитаття - хто ж твоїй науці допоможе

На певний шлях ступити з манівців?

3. Опрацювання поезії   «Ніч... а човен — як срібний птах!..»( зi збiрки "Рiвновага").

Євгена Плужника

Автор вдається до вiдомого в лiтературi образу човна -  симво¬лу людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою свiту.  У поезії звучать космічні мотиви. Ліричний герой поезії Є.Плужника усвідомлює себе часткою космосу.

 Виразне читання поезії з відповідним коментарем

 Нiч... а човен -  як срiбний птах!

(Що слова, коли серце повне!)

 Не спiши, не лети по сяйних свiтах,

Мiй малий ненадiйний човне!

I над нами, й пiд нами горять свiти...

I внизу, i вгорi глибини...

О, який же прекрасний ти,

Свiте єдиний.

Обговорення ідейно-художнього змісту поезії за запитаннями

1.Які думки і почуття викликає у вас ця поезія?

2.Що символізує образ малого ненадійного човна, що летить по річці, «як срібний птах» ?

3. Розкрийте алегоричний підтекст поезії, що передається словами:

Не спiши, не лети по сяйних свiтах,

Мiй малий ненадiйний човне!

4. Яким настроєм пройнята поезія Є.Плужника? З чим це пов’язано?

5.Яка основна думка твору?

6.До якого виду лірики відноситься поезія?

Попри те, що у творах  Євгена Плужника відображено врівноваженість душевного стану ліричного героя, часто відчувається мотив туги за минущістю краси. Цією думкою наповнений вірш «Ніч… а човен, — як срібний птах!..» Поезія нагадує про те, який прекрасний світ. Образ малого ненадійного човна, що летить по річці, «як срібний птах», символізує людське життя, сповнене радості, гармонії, а подекуди — непевності й смутку. Мить і вічність у чуттєвому, образному вираженні знайшли в цій поезії найяскравіше втілення.

У вірші Є. Плужника конкретна картина ночі на човні поєднується з алегоричною, з глибоким підтекстом. Зачаровує порівняння «човен — як срібний птах» (конкретне значення) і тут же — «не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне!» (абстрактне, переносне значення, метафора, що може означати і людське життя, і вибір шляху людиною, і мрію).    Ліричний герой розуміє глибину й незбагненність світу, але в цьому його краса й привабливість, те, заради чого варто жити.

Автор вдається до вiдомого в лiтературi образу човна -  симво­лу людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою свiту.  У поезії звучать космічні мотиви. Ліричний герой поезії Є.Плужника усвідомлює себе часткою космосу.

 Робота над паспортом твору

 «Ніч... а човен — як срібний птах!..»( зi збiрки "Рiвновага").

Тема: відтворення  врівноваженості душевного стану ліричного героя,  мотиву туги за минущістю краси, щирих особистих почуттів людини, пов’язаних із  роздумами  про те, що людське життя сповнене радості, гармонії, а подекуди — непевності й смутку.

Ідея:  возвеличення любові до всього, що пов’язано з людським життям, вибором людиною життєвого шляху, глибокого зачарування красою свiту.

Основна думка:  світ такий  глибокий і й незбагненний, але в цьому його краса й привабливість, те, заради чого варто жити.           О, який же прекрасний ти,           Свiте єдиний.

 Жанр: філософська лірика

Римування: перехресне

 Художні особливості твору:  Образи-символи: образ човна -  симво­л людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою свiту:

метафори горять свiти,    не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне! (абстрактне, переносне значення, метафора, що може означати і людське життя, і вибір шляху людиною, і мрію).

  Полісиндетон – нагромадження у фразі великої кількості сполучників з метою підкреслення роздумів ліричного героя про глибину й незбагненність світу

I над нами, й пiд нами горять свiти...

I внизу, i вгорi глибини...

епітети - по сяйних свiтах, малий ненадiйний човне,

порівняння - човен -  як срiбний птах    інверсія – свiте єдиний

риторичне звертання  -  Не спiши, не лети по сяйних свiтах,

                                         Мiй малий ненадiйний човне!

                                         О, який же прекрасний ти,

                                         Свiте єдиний.

риторичні оклики    -    Що слова, коли серце повне!

                                        Нiч... а човен -  як срiбний птах!

Домашнє завдання: читати  стор. 65-68 за підручником , виписати основні риси притаманні творчій манері  Є.Плужника 

Мета уроку:

• Знати основні віхи життя і творчості письменника, проблематику творчості та творчого мислення митця;

• Визначати ідейно-художній зміст поезії «Холодна тиша. Місяцю надламаний…»

• Розвивати навички виразного читання, логічного мислення;

• Формувати вміння висловлювати й аргументувати власні думки;

• Виховувати почуття прекрасного.

-перша його збірка — «Ліричні поезії» (1922) — вийшла у світ, коли авторові було вже тридцять сім. (Не дійшла до наших часів);

--наступна книжка «Вересень» вийшла 1927 р. У пресі вона дістала різко негативну оцінку;

--вершина його творчості — це збірка «Поезії» (1940)

- Сьогодні можемо належно оцінити скромний стоїцизм малознаного поета, який упродовж майже тридцяти років жив тим і образно розкодовував те, що в реальній дійсності навіть не заперечувалося, бо лишалося їй незримим, абсолютно чужим, — до Божим, незглибимим світом «в ідеї». Він умів його бачити:

-Холодна тиша. Місяцю надламаний,

-Зо мною будь і освяти печаль мою...

-Збірка «Медобір» , збережена О.Веретенченком, видана у Мюнхені 1975 року

1. Яке враження справила на вас ця поезія? Які емоції викликала? Чим зацікавила?

2. Яким постає ліричний герой на початку твору?

      Які зорові образи допомагають зрозуміти його стан?

      Які асоціації, роздуми ці зорові образи викликають?

     Які художні прийоми застосовує поет для створення зорових образів?

3. Який звуковий образ є наскрізним у цій поезії? Поміркуйте, цей образ залишається сталим упродовж твору чи зазнає змін? Обґрунтуйте свої міркування.

4. Які абстрактні образи створює поет? Якими художніми засобами? Якого значення набувають вони в тексті?

5. Знайдіть у тексті антонімічні образи. Яку роль вони відіграють у відтворенні внутрішнього стану ліричного героя?

Домашня робота: за матеріалом підручника опрацювати тему

Модерністські напрями і течії в літературі кінця XIX - початку XX століття Модернізм (від фр. Moderne – сучасний) – комплекс літературно-мистецьких напрямів, що виникли наприкінці ХІХ ст. як заперечення натуралізму в художній дійсності 

Основні модерністські напрями:

• імпресіонізм

• експресіонізм 

• неоромантизм

• неореалізм

• символізм

• футуризм

• неокласицизм. 

Символізм-одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі по- ширилася на початку XX ст. Основна риса – конкретний художній образ перетворю- ється на багатозначний символ. Жан Дельвіль. Прометей 

Імпресіонізм -Клод Моне «Враження, схід сонця (фр. Impression, soleil levant)» (1872) Ця картина надала назву стилю(від фр. Impression-враження) - художній напрям, що заснова-ний на принципі без- посередньої фіксації вражень, спостере –жень,співпереживань. 

Неоромантизм - "Лісова пісня"стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Укра- їнкою «новоромантизмом». Неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. 

Футуризм – Умберто Боччоні. «Місто, відродження легенди», ескіз, 1910 р.(від лат. Futurum – майбутнє) – напрям в мистецтві, митці якого вважали головною цінністю віку динаміку, переможний хід науки і техніки. 

Футуризм — це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футу - ризму можна виразити трьома «М»:місто, машина,маса. Принципи динамізації («прискорення») свого художнього тексту: тексти записувалися без розділо-вих знаків, без великих і малих букв. Михайль Семенко-лідер українського футуризму 

Експресіоні́зм (від франц. Expression-вира - ження, виразність) – літера – турно – мистецький потік авангардизму,що сформував- ся в Німеччині на початку ХХ століття. Амєдео Модільяні. "Червона голова" 

Визначальні риси експресіонізмузацікавленість глибинними психічними процесами;заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою. 

МОДЕРНІЗМ - це 

• Декаданс (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

• Власне модернізм (20 – 60-ті роки ХХ ст.)

• Авангардизм (20-ті роки – кінець ХХ ст.).