Ясунарі Кавабата (1899 - 1972)
Ясунарі Кавабата (1899 - 1972)
Embedded Files
Ясунарі Кавабата: Майстер краси та самотності
Ясунарі Кавабата: Майстер краси та самотності
Уявіть, що ви опинилися у світі, де кожен рух – це мистецтво, кожне слово – як подих вітру, а кожен предмет приховує глибокий зміст. Саме такою є проза японського письменника Ясунарі Кавабати (1899–1972), першого японського лауреата Нобелівської премії з літератури (1968).
📜 Чому його варто читати?
Кавабата писав так, ніби карбував слова пензлем на рисовому папері. Його стиль – тонкий, лаконічний, медитативний. У його книгах майже немає бурхливих подій, але є глибокі почуття, меланхолія, краса та самотність.
🔹 Його головні теми – це крихкість людських почуттів, невловимість щастя та гармонія з природою. Він майстерно передає японську естетику, де важливим є не лише те, що сказано, але й те, що залишилося між рядками.
«Тисяча журавлів» – книга, що зачаровує тишею
«Тисяча журавлів» – книга, що зачаровує тишею
📖 «Тисяча журавлів» – це один із найвідоміших романів Кавабати, який пов’язаний із японською чайною церемонією. Але це не просто книга про чай – це історія про кохання, спокуту, втрату та пошуки гармонії.
💠 Про що роман?
Головний герой – Кікудзі – молодий чоловік, який приходить на чайну церемонію. Там він знайомиться з кількома жінками, кожна з яких уособлює певний етап його життя та долі. Одна з них – дівчина Юкіко, яка має носовичок із візерунком журавлів – символом чистоти й надії.
Але чи можна почати нове життя, якщо минуле не відпускає? У романі спливають тіні минулих пристрастей, таємниці старших поколінь, приховані страждання, а чайні чашки стають не просто предметами, а символами пам’яті та долі.
Чому це цікаво сучасним читачам?
Чому це цікаво сучасним читачам?
🌿 Роман про деталі. У Кавабати важливе кожне слово, кожен жест. Якщо вам подобаються книги, де атмосфера відчувається на рівні запахів і дотиків – «Тисяча журавлів» вам точно сподобається.
💔 Роман про складність почуттів. Якщо ви любите глибокі психологічні історії, де важливо не лише що відбувається, а як це сприймається, то ця книга – для вас.
🗺 Роман про Японію. Чайна церемонія, традиції, символи, японська філософія – все це відкриє вам новий світ.
Питання для роздумів перед читанням:
Питання для роздумів перед читанням:
❓ Чи можна втекти від минулого?
❓ Як речі та традиції можуть впливати на наші почуття?
❓ Чи можуть деталі (жест, слово, предмет) сказати більше, ніж голосні слова?
Якщо вас зачепили ці питання – «Тисяча журавлів» чекає на вас! 📚✨
Тисяча журавлів — повість японського письменника Ясунарі Кавабати, написана в 1951 році. Її написано на основі принципу вабі — приглушена, неяскрава краса, показ цінності кожної миті життя.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/tisyacha-zhuravliv-analiz
переклад: Іван Петрович Дзюб
I
Навіть опинившись на території храму Енгакудзі в Камакура, Кікудзі все ще вагався: йти чи не йти на чайну церемонію? Все одно він запізнився.
Влаштовуючи чайну церемонію в павільйоні храмового саду, Тікако Курімото завжди посилала йому запрошення. Але після батькової смерті він ні разу там не був. Кікудзі нехтував ними, бо вважав це лише формальним виявом пошани до покійного батька.
Однак цього разу в запрошенні була приписка: "Хочу познайомити вас з однією своєю ученицею".
Прочитавши її, Кікудзі мимохіть пригадав родиму пляму на тілі Тікако.
Одного разу — йому тоді було років вісім чи дев’ять — батько взяв його з собою до цієї жінки. Ще з передпокою вони побачили Тікако, що сиділа в їдальні розхристана й маленькими ножничками стригла волосся на родимій плямі. Та, темно-фіолетова, пляма, завбільшки з долоню, покривала половину лівої груді й доходила до ямочки внизу. На ній, очевидно, росло волосся, ото його вона й стригла.
— Ой, та ви з хлопцем!
Тікако ніби розгубилась, хотіла мерщій закрити груди, але, певно, збагнула, що поквапність у такій ситуації — погана помічниця. Отож ледь відвернулась і, поволі запнувши вилоги, заклала кімоно за обі.
Мабуть, її збентежив Кікудзі, а не батько. Те, що батько прийшов, вона мала б знати — про це її сповістила служниця, яка зустріла їх на порозі.
Батько не зайшов у їдальню, а присів у суміжній кімнаті — вітальні, де Тікако давала уроки чайної церемонії.
Неуважно поглядаючи на какемоно в токонома, батько спитав:
— Можна чашку чаю?
— Зараз, — відповіла Тікако, але вставати не поспішала.
На газеті, розстеленій на її колінах, Кікудзі помітив волоски, точнісінько такі, як на бороді в чоловіків.
Був ясний день, а на горищі гасали пацюки. Біля веранди цвіло персикове дерево.
Присівши біля вогнища, Тікако заходилась готувати чай. Щось її ніби непокоїло.
А десятьма днями пізніше Кікудзі почув, як мати розповідала батькові, наче неабияку таємницю: мовляв, Тікако не вийшла заміж через родиму пляму на грудях. Мати гадала, що батько про це нічого не знає. В її очах вбачалося співчуття.
— Атож… Атож… — погоджувався батько, вдаючи здивованого. — А втім, нічого страшного, якби вона й показала ту пляму женихові… Важливо, щоб він про неї заздалегідь знав… перед одруженням…
— І я так кажу! Але жінка є жінкою. Чи ж вона признається, що в неї на грудях родима пляма?
— Що ж тут такого?.. Вона вже не першої молодості…
— Все одно соромно… От якби така пляма була в чоловіка, то він міг би й посміятися… Навіть коли б про неї стало відомо після шлюбу…
— То вона показувала тобі ту пляму?
— Де там! Таке скажете!
— Тільки розповідала?
— Сьогодні вона приходила давати мені урок, от ми й розговорилися… Щось на неї найшло, й вона призналась…
Батько мовчав.
— А все-таки що сказав би чоловік, якби дізнався про пляму тільки після одруження?..
— Було б неприємно, що ж іще?.. Та, зрештою, в такій таємниці теж є своя принада. Лихо не без добра… А втім, як подумати, то й вада незначна.
— І мені так здається… Я її заспокоюю, кажу: нічого страшного. А вона заперечує — мовляв, усе-таки погано, пляма на самих грудях…
— Гм…
— Найприкріше, якби дитина вродилась і довелося б годувати її груддю… Чоловік ще як не є, а от з малям був би клопіт…
— Молока не було б через ту пляму?
— Та ні, не в цьому річ… Її турбує, що дитина побачить пляму. Мені таке й на думку не спадало… Але, мабуть, таки її правда. З першого дня, як маля почне ссати, як уперше гляне на світ, воно побачить огидну пляму на материних грудях… Де знаття, що це найперше враження не переслідуватиме його все життя?..
— Може, й так… Але, як на мене, ці побоювання даремні.
— Звісно… Кінець кінцем дитину можна поїти коров’ячим молоком або найняти мамку.
— Пляма — це дрібниця, важливо, щоб молоко було.
— Боюсь, що ні… Я стільки про це наслухалась, що аж заплакала. Ні, я не змогла б годувати нашого Кікудзі, якби в мене на грудях була родима пляма!
— Можливо…
Кікудзі справедливо обурився — навіщо батько вдає, ніби нічого не знає! До того ж і його має за ніщо. Адже Кікудзі теж бачив пляму на грудях Тікако.
А тепер, через якихось двадцять років, Кікудзі не стримав посмішки: певно, батько тоді добряче перехвилювався!
Ще довго Кікудзі був під враженням від побаченого й почутого. Йому минуло вже десять років, а він усе не міг забути материних слів і побоювався, що в нього раптом з’явиться брат або сестра, які ссатимуть груди з огидною плямою.
Кікудзі не лякало, що його брат чи сестра народяться в чужому домі, лякало тільки те, що вони взагалі можуть з’явитися на світ. Йому не давала спокою думка, що дитина, вигодувана грудьми з волохатою плямою, матиме щось від нечистої сили.
На щастя, Тікако не народила дитини. Можна здогадуватися, що цього не допустив сам батько. Напевно, ця історія з малям і родимою плямою, яка так засмутила матір, змусила його відрадити Тікако від такої затії. В усякому разі, в Тікако не було дітей ні від батька, ні від когось іншого після його смерті.
Тікако, мабуть, вирішила випередити події і тому відкрила матері свою таємницю, бо побоювалась, що хлопець все одно вибазікає.
Заміж вона не вийшла. Невже родима пляма визначила її долю?..
А втім, і Кікудзі не міг забути тієї плями. Очевидно, вона мала відіграти якусь роль і в його житті…
І коли Тікако з нагоди чайної церемонії сповістила, що хоче познайомити його з однією дівчиною, Кікудзі відразу згадав ту пляму й подумав: якщо вже Тікако рекомендує дівчину, то в неї, певно, шкіра чиста, як перлина.
"Цікаво, чи батько часом не гладив пальцями цієї плями? А може, й покусував зубами?.." — І такі химерні думки іноді зринали в голові Кікудзі.
А тепер, коли він проходив храмовим гаєм у горах, що дзвенів пташиним щебетом, ті ж самі думки обсідали його.
Відколи Кікудзі бачив пляму на її грудях, Тікако дуже змінилася. За якихось два роки після цього вона стала чоловікоподібною, а останнім часом і зовсім перетворилася на безстатеву істоту.
От і сьогодні вона вестиме чайну церемонію з підкресленою гідністю… А в самої груди з родимою плямою, мабуть, уже зів’яли… Кікудзі мало не засміявся, та в цю мить його наздогнали двоє дівчат.
Даючи їм дорогу, Кікудзі зупинився.
— Скажіть, будь ласка, цією стежкою я дійду до чайного павільйону Курімото-сан? — спитав Кікудзі.
— Так! — в один голос підтвердили дівчата.
Кікудзі міг обійтися і без розпитів, бо святкові кімоно свідчили, що й дівчата йдуть на чайну церемонію. Кікудзі запитав навмисне, щоб покласти край власним ваганням.
Дівчина, що несла в руці рожеве крепдешинове фуросікі з вибитими на ньому білими журавлями, була вродлива.
II
Кікудзі підійшов до чайного павільйону саме тоді, коли дівчата перевдягали табі й готувалися зайти всередину.
З-за їхніх спин він глянув у кімнату: досить простора, на вісім татамі[1], і повна людей. Жінки сиділи впритул одна коло одної, всі у яскравих кімоно.
Тікако відразу помітила Кікудзі й поспішила йому назустріч. На її обличчі був подив і радість.
— О, такий довгожданий гість! Заходьте, заходьте! Ласкаво просимо! — Вона вказала на сьодзі поряд з токонома.
Кікудзі зашарівся, відчувши на собі жіночі погляди.
— Тут, здається, самі дами?
— Так. Були й чоловіки, та вже розійшлися. Тепер ви один будете окрасою нашого товариства.
— Ну що ви, яка з мене окраса!
— Е ні, Кікудзі-сан, ви цілком гідні бути нею. Не сумнівайтесь.
Кікудзі дав знак рукою, що хотів би зайти через бокові двері.
Дівчина, загортаючи табі в фуросікі з журавлями, ввічливо пропустила Кікудзі вперед.
Кікудзі зайшов у суміжну кімнату. На татамі валялися коробки з-під печива, з-під начиння для чайної церемонії, лежали різні речі. В кутку служниця мила посуд.
Прийшла Тікако й сіла перед Кікудзі.
— То як, подобається? Гарна дівчина?
— Яка? Та, в якої фуросікі з журавлями?
— Фуросікі?.. Не знаю… Я маю на увазі вродливу дівчину, яка щойно стояла в передпокої. Доньку Інамури-сан.
Кікудзі непевно кивнув.
— О, ви помітили таку дрібницю, як фуросікі? З вами треба пильнуватися… Я навіть здивувалась — от, думаю, Кікудзі-сан спритний, уже встиг познайомитися з дівчатами!.. Гадала, що ви прийшли разом.
— Та що ви!
— Якщо ви вже зустрілися на дорозі, значить, так судилося. До речі, й ваш батько був знайомий з Іна-мурами.
— Хіба?
— Інамура-сан з багатого купецького дому. Колись у Йокогамі вони торгували шовком-сирівцем. Дівчина й гадки не має… Нічого про наші наміри не знає. Тож можете спокійно за нею стежити.
Тікако говорила голосно, й Кікудзі побоювався, що гості за тонкою фусумою можуть почути. Та раптом Тікако нахилилась до нього й прошепотіла на вухо:
— Все було б гаразд, якби не одна прикрість… Прийшла Оота-сан та ще й з донькою… — Вона допитливо глянула на Кікудзі. — Не думайте, що я її запросила… Так уже ведеться, що на чайну церемонію може зайти будь-хто. Скажімо, нещодавно тут побувало дві групи американських туристів. То ви вже не сердьтеся… Я ж не винна, що вона довідалась про чайну церемонію і прийшла. Однак про ваші наміри вона, звісно, нічого не знає.
— А я сьогодні й не… — Кікудзі хотів сказати: "А я сьогодні й не збираюсь влаштовувати оглядини", але слова наче застрягли в горлі.
— Нехай їй буде незручно, а не вам. Ви поводьтеся так, наче нічого й не сталося.
Ця порада роздратувала Кікудзі.
Напевно, любовні стосунки Тікако з його батьком були нетривалі й не дуже серйозні. До його смерті Тікако часто бувала в їхньому домі, не тільки допомагала влаштовувати чайні церемонії, але й прислужувала на кухні, коли збиралися гості.
Ревнувати до неї батька було б просто смішно — настільки чоловікоподібною вона стала останнім часом. Врешті-решт мати, певно, здогадалася, що батько був добре обізнаний з родимою плямою на грудях Тікако, але на той час буря пролетіла мимо, й Тікако, вдаючи, ніби все забулося, стала материною спільницею.
Та й ставлення Кікудзі до цієї жінки змінилося: він поступово звик, що Тікако ладна задовольнити будь-яку його примху, й непомітно огида перейшла в легку зневагу.
Можливо, втративши жіночу привабливість і ставши незамінною помічницею в сім’ї Кікудзі, Тікако обрала собі, відповідно до своєї вдачі, нове заняття.
В усякому разі, завдяки їхній родині Тікако здобула собі сяку-таку славу вчительки чайної церемонії.
Після батькової смерті Кікудзі навіть трохи жалів її: хтозна, можливо, цей короткочасний любовний зв’язок з батьком був першим і останнім у її житті.
Мати не виказувала до Тікако особливої ворожості.
....
III
Дівчина з журавлями на фуросікі й не здогадувалася, що Тікако вирішила показати її Кікудзі.
Спокійно, без зайвої сором’язливості вона приготувала чай і піднесла його Кікудзі.
Випивши чай, Кікудзі глянув на чашку. Це була чорна орібе: на одному боці, в білій поливі, був нанесений чорний візерунок — паростки папороті.
— Ви, мабуть, пам’ятаєте її? — запитала Тікако.
— Начебто… — непевно відповів Кікудзі, опускаючи чашку.
— Пагінці папороті викликають у пам’яті гірську місцевість, правда? Ця чашка особливо годиться для ранньої весни. Ваш батько пив із неї саме в таку пору… Тепер вона, звичайно, трохи не по сезону, але для вас, Кікудзі-сан…
— Та що ви!.. Для такої чашки нічого не значить, що нею користувався мій батько… В неї така багата історія! Її, мабуть, передавали з покоління в покоління від самого Рікю з епохи Момояма. Протягом кількох сотень років не один знавець чайної церемонії дбайливо зберігав її для нащадків, — сказав Кікудзі, намагаючись забути, як людські долі переплелися навколо цієї чашки.
Чашка від пана Оота перейшла до його вдови, від неї — до батька Кікудзі, а від батька — до Тікако. З них двоє — чоловіки — померли, а жінки тут, на чайній церемонії. Вже цього досить, щоб визнати долю чашки незвичайною.
Цю чашку брали руки пані Оота і її доньки, Тікако й доньки Інамури, та й інших дівчат; її країв торкалися їхні губи.
— Я б теж хотіла випити з цієї чашки. Останнього разу я пила з іншої, — раптом сказала пані Оота.
Кікудзі її слова знову неприємно вразили: що з нею — з глузду з’їхала чи зовсім сорому позбулася?
На її доньку, що не сміла підвести очей, жаль було й дивитися.
Інамура приготувала чай і для пані Оота. Всі дивилися на дівчину. Вона, певно, не здогадувалася, які пристрасті вирують навколо чашки. Завченими рухами виконувала чайний обряд.
Робила все щиро, без жодної манірності. Від її стрункої постаті віяло благородством.
На сьодзі позад дівчини падала тінь від молодого листя, а її яскраве кімоно немов світилося м’яким відбитим сяйвом. Волосся теж ніби промінилося.
Як для чайної церемонії в кімнаті було надто видно, зате світло підкреслювало вроду дівчини. Її шовкова серветка, червона як полум’я, вражала не так м’якістю, як свіжістю. Здавалось, у руках дівчини розпускається червона квітка.
Кікудзі здавалося, ніби навколо дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики.
Пані Оота взяла орібе в руки.
— Зелений чай у чорній чашці — яка це краса! Мимоволі спливають у пам’яті зелені весняні бруньки… — сказала вона. А про те, що ця чашка належала її чоловікові, не прохопилася й словом.
Потім почався традиційний огляд чайного начиння. Дівчата не дуже на цьому розумілися, а тому слухали дещо з пояснень Тікако.
Глечик і бамбуковий черпачок теж належали батькові Кікудзі, але Тікако про це не згадала, Кікудзі промовчав і собі.
.....
Для глибшого розуміння роману «Тисяча журавлів» Ясунарі Кавабати пропоную три ключові уривки для читання та обговорення в класі. Вони допоможуть нам відчути стиль письменника, символіку твору та головні теми.
1️⃣ Зустріч Кікудзі з Юкіко та її носовичок із візерунком журавлів
1️⃣ Зустріч Кікудзі з Юкіко та її носовичок із візерунком журавлів
📖 Чому цей уривок важливий?
Символ журавлів як чистоти, світлої надії, майбутнього, яке ще не зіпсоване минулим.
Контраст між Юкіко (молода, ніжна, невинна) та іншими жінками, пов’язаними зі спогадами Кікудзі.
Початок головного конфлікту: чи може Кікудзі вибрати чисте кохання, чи минуле затягне його назад?
🗣 Питання для обговорення:
Що символізує носовичок із журавлями?
Чому Кікудзі так зосереджується на ньому?
Як цей момент впливає на подальші події?
2️⃣ Чайна церемонія та вплив пані Оота
2️⃣ Чайна церемонія та вплив пані Оота
📖 Чому цей уривок важливий?
Чайна церемонія тут не просто традиція – вона стає місцем емоційних зіткнень і спогадів.
Пані Оота (коханка батька Кікудзі) – символ минулого, яке він не може забути.
Контраст між спокоєм чайної церемонії та бурхливими почуттями всередині героїв.
🗣 Питання для обговорення:
Чому чайна церемонія така важлива для сюжету?
Як пані Оота впливає на Кікудзі? Чи він її справді кохає, чи це відлуння стосунків його батька?
Яку роль у романі відіграють речі (чашки, серветки, традиційні предмети)?
3️⃣ Фінальна сцена та значення минулого
3️⃣ Фінальна сцена та значення минулого
📖 Чому цей уривок важливий?
Підсумовує основну ідею роману: чи можливо почати з чистого аркуша?
Відчуття незавершеності, яке характерне для Кавабати: фінал не дає однозначної відповіді.
Читачеві залишається вирішити: чи змінився Кікудзі?
🗣 Питання для обговорення:
Чи став Кікудзі вільним від минулого?
Як змінилося його ставлення до Юкіко?
Чи вважаєте ви фінал відкритим чи логічним завершенням історії?
🔎 Підсумок
🔎 Підсумок
Ці три уривки розкривають символіку, глибину почуттів і унікальну атмосферу роману «Тисяча журавлів». Вони допоможуть нам відчути стиль Кавабати та зрозуміти, чому ця книга – не просто історія про чайну церемонію, а глибоке дослідження людських почуттів.
📚 Чи можливо звільнитися від тягаря минулого? – головне питання, яке можна залишити учням для роздумів після обговорення.
Ясунарі Кавабата: Красою Японії народжений https://www.ourboox.com/books/yasunari-kawabata-struck-by-the-beauty-of-japan/
Перегляньте матеріали на сторінці уроку. Прочитайте пару сторінок роману або прослухайте уривок аудіокниги.
Пройдіть тест "11.23/17. Ясунарі Кавабата «Тисяча журавлів»".
Наші помилкові уявлення "У самурая немає мети..." (стаття)
Ямамото Цунетомо «Хагакуре»
ЦИТАТИ
ЦИТАТИ
Зустріч за чаєм — та ж «зустріч почуттів».[1]
Приємний або холодний, або гарячий напій, а в тепленькому немає ніякого смаку.[1]
Прекрасна і досконала у своїй красі чашка сама по собі не може викликати гірких думок і нездорових почуттів, і, якщо у кого-небудь виникає щось подібне при погляді на цю чашку, винна не вона, а наші спогади. Ми дивимося на неї недобре, важким поглядом.[1]
Якщо один грає в жорстку гру, інший змушений відповідати жорстко, інакше йому доведеться погано.[2]
Іноді ми дуже страждаємо, але проходить час, і минуле з усіма його стражданнями стає нам дорогим.[2]
Коли встановлюється який-небудь закон, негайно виникає бажання його обійти.[2]
Справжній професіонал продовжує боротьбу до кінця — хай він навіть помре за дошкою. Великий майстер приносить себе в жертву мистецтву.
Під впливом звичаїв і порядків, заведених у світі, людина втрачає здатність відрізнити зло від добра.[2]
Варто тільки виникнути сумнівам, як їм вже не буде кінця.[2]
Тисяча журавлів (яп. 千羽鹤) — повість японського письменника Ясунарі Кавабати, написана 1951 року. Її написано на основі принципу вабі — приглушена, неяскрава краса, показ цінності кожної миті життя.
“Тисяча журавлів” аналіз твору
Автор: Кавабата Ясунарі
Рік: 1951
Жанр: повість
Тема: японська чайна церемонія та безнадійне кохання.
Основна проблема: гармонія природи і людини.
Головні герої: Кікудзі, Тікако Курімото, пан Мітані, пані Оота, її дочка Фуміко, Юкіко.
Сюжет “Тисяча журавлів”
Головний герой відчуває потяг до коханки свого покійного батька, а після смерті жінки – до ії дочки, яка безслідно зникає з його життя. Усі події життя Кікудзі позначені впливом “фатальної жінки” Тікако Курімото. Вона – хозяйка чайного павільйону, берегиня чайної церемонії. Тікако – коханка пана Мітані, батька Кікудзі. Навідуючись до неї, батько брав сина з собою. Під час такого визиту хлопчик побачів на тілі жінки родиму пляму, що видалася йому жахливою. Надалі героєві здаватиметься, що огидна мітка лежить на всьому, до чого торкається ця жінка.
Пан Мітані вже й сам хотів би, та не здатен позбавитися Тікако. Вона переслідує чоловіка навіть у його власному будинку. Вдаючи, що хоче допомогти дружині коханця, Тікако стежить за ним, оскільки пан Мітані опікується пані Оотою. Тікако принижує гідність Ооти, навіть мати Тікако просить ії бути стриманішою.
Минає років двадцть. Тікако запрошує Кікудзі на щорічну чайну церемонію у павільйоні хромового саду. Після смерті батька молодий чоловік, ніколи не відвідував цього заходу, але цього разу вирішив піти. На церемонії Кікудзі зустрічає колишню батькову коханку пані Ооту і між ними виникають почуття.
Однак Тікако має щодо молодика свої плани – цього вона виступає в ролі свахи. Чаювання було приводом, аби познайомити Кікудзі з дівчиною, яка, на думку Тікако, має стати його дружиною. Дізнавшись про це, Оота, відчуває огиду, тепер вона сприймає свої стосунки з Кікудзі як гріх. Невдовзі жінка позбавляє себе життя.
Навіть обговорюючи смерть колишньої суперниці, Тікако не змогла втриматися від перемивання кісток. Здивований ії словами Кікудзі запитує: “Виходить, це ви її убили?”. І дістає відповідь: “Вважайте, що я. Я звикла грати роль шахрайки. Ваш батько й цінував у мені саме те, що я вміла завжди виконувати цю роль…”.
Особливості твору “Тисяча журавлів”
читач повісті дивиться на світ не “очима автора”, а очима персонажа” – підлітка, а потім молодого чоловіка Кікудзі, заздалегідь знаючи, що його бачення подій не є досконалим, а його “вироки” – не остаточні;
етика дорівнює естетиці, а естетика – етиці;
невизначений фінал.
У своїй Нобелівській лекції Кавабата сказав: “Яка б не була міра відчуженості людини від світу, самогубство не може бути формою протесту. Якою б ідеальною не була людина, якщо вона здійснює самогубство, то їй далеко до святості”.
Художні прийоми у творі “Тисяча журавлів”
Прийом контрасту: Кікудзі вражений, захоплений Юкіко. Він думає, що не може одружитися з нею, адже вона така чиста, як джерельце, як сонячний промінчик, а він у порівнянні з нею — брутальний, бридкий.
Прийом контрасту використано для того, щоб читач міг побачити різницю між життєвими настановами кожного, як між світлом і тінню, між днем і ніччю. Тікако не може закрити собою ні Фуміко, ні Юкіко, ні пані Оота.
На початку повісті: на горищі «безсоромно шурхотіли пацюки, а біля самої галереї цвіло персикове дерево»;
· яскрава художня деталь — рожевий фуросікі Юкіко з тисячекрилим журавлем;
· гармонійне поєднання природи з почуттями та настроями героїв;
· опис чарівності предметів побуту, мистецтва;
· історичні натяки, літературні посилання, поетичні образи майстрів художнього слова тощо;
· місцевий колорит;
· вставні конструкції — лист-щоденник Фуміко.
Чотири правила чайної церемонії:
· гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність можлива лише тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом. Пошуки гармонії — призначення традиційного мистецтва японців;
· чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець, «зустріч почуттів» не за правилами поведінки, а завдяки тому, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихиляється до добра. Чайний дім — це обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям із поганими думками;
· чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні;
· спокій. Головне в чайному домі — тиша і спокій, які необхідні для рівноваги духу, для бесіди «серцями».
Посольство-Японії-презентація.pdfЗначення творчості Ясунарі Кавабата
Значення творчості Ясунарі Кавабата
o Основна тема - тема самотності людини у світі; змалювання японської душі і стосунків людини з природою.
o Особливості художнього мислення письменника пов'язані з естетикою дзен-буддизму, яке заперечило розумове сприйняття світу і ствердило принцип природності і безпосередності.
o Використовував своєрідну триєдність: єдність спогадів, вчинків і марень.
o Велику роль приділив природі; через її образи Кавабата розкрив рухи людської душі.
o Використання прийому підтексту.
o Експресивність, незвичайне бачення світу, щирість інтонації.
o Основа письма - це органічне поєднання надбань західноєвропейського модерну з традиціями японської класичної літератури, зокрема "школи жіночого письма", яка відзначалася вишуканістю стилю, глибиною чуттєвого переживання, простотою і прозорістю образів, кожен з яких приховував глибинний підтекст, частково символічний.
o Піднесеність думок та вірність вченню про прекрасне.
Ясунарі Кавабата - один із визначних прозаїків XX століття, якому в 1968 році була вручена Нобелівська премія за "письменницьке мистецтво, що виражає сутність японського мислення". Талант Ясунарі Кавабата одночасно відобразив і традиційне, і нове у житті японського народу, знаходячи для відтворення цього синтезу найбільш природні і виразні форми.
Ясунарі Кавабата народився 11 червня 1899 року в місті Осака у родині лікаря. Батько майбутнього письменника, крім своєї спеціальності, цікавився літературою та мистецтвом. Однак, коли хлопчику виповнилося лише два роки, він, а ще через рік померла й мати. Ясунарі виховували бабуся та дідусь (батьки матері); після смерті бабусі та сестри він залишився з дідусем, якого дуже любив.
У шкільні роки Кавабата захоплювався живописом, мріяв стати художником. Але у 12 років змінив своє рішення і спробував сили в літературі. Перший твір - "Щоденник шістнадцятирічного" (1914, опуб. 1925) - передав щирі й безпосередні почуття дитини, на очах якої відбулося стільки трагедій і поступово згасали дні дідуся, останньої близької людини. Ще в юнацькі роки у поета виявився талант спостереження за іншими людьми. На сторінках його творів з'явилося багато цікавих думок про тих, хто його оточував, про їхні співчуття, безкорисність, душевну щедрість.
Великий вплив на становлення майбутнього письменника справили твори японської класики, насамперед "Гендзі-моногатарі" - роман про принца Гендзі. Однак не тільки середньовічні епопеї з їхніми батальними сценами й кодексом честі самураїв привертали увагу юнака. Він із захопленням читав твори зарубіжної літератури, особливо скандинавських та російських авторів. Серед російських класиків надав перевагу Л. Толстому, Ф. Достоєвському, І. Тургенєву, А. Чехову. Вступивши у 1920 році до Токійського університету, значно розширив коло своїх мистецьких уподобань. Він серйозно займався вивченням не тільки літератури, а й шедеврів світового мистецтва. Ознайомився з творами Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рембрандта.
В університеті разом з іншими студентами Я. Кавабата видавав літературний журнал "Сінто" ("Новий рух"), в одному з випусків якого було надруковане оповідання "Картина для поминання", що привернуло увагу японських літераторів. По закінченні університету в 1924 році взяв участь у створенні журналу "Бунгей дзі-дай" ("Сучасна література"), з яким в Японії пов'язали початок нового літературного напряму - сіканкакуха (неосенсуалізм). Великий вплив на засновників видання мали модерністські письменники Заходу (Дж. Джойс, Г. Стайн). Із точки зору японських сенсуалістів, література не повинна бути тільки копією об'єктивної дійсності, вона, на їхню думку, - завжди плід суб'єктивних вражень, переживань, почуттів, сумнівів автора. Однак Я. Кавабата у цій групі молодих митців посів особливе місце. На відміну від інших, він не відмовився від національних художніх традицій, класичних уявлень про прекрасне. Пізніше він писав: "Узахопленні від літератури Заходу я намагався наслідувати кращі її зразки. Але по суті я - східна людина і ніколи не втрачав свого власного шляху".
Невелика повість Ясунарі Кавабата "Танцівниця з Ідзу" (1925, опуб. 1926), створена у традиціях класичної японської літератури, одразу привернула увагу японської літературної критики й здобула авторові популярність серед публіки. По суті, це перший його значний твір, в якому виявилися характерні риси стилю митця - задушевність, м'якість, спокійність.
Однак справжній успіх і заслужене визнання прийшли до автора після появи нової повісті - "Снігова країна" (1934-1947). Цей твір визнано одним із найкращих у прозі Японії. Таємниця людського кохання і природа снігового краю стали предметом філософських роздумів митця, котрий намагався знайти ключ до відкриття вічної гармонії світу. Твір написаний на основі принципу вабі (неяскравої, приглушеної краси). Цей принцип дозволив письменникові показати цінність кожної миті людського життя і неповторність природи. Взаємини токійця Сімамури та сільської гейші Комако зображені на тлі різних пір року, як цього вимагала дзен-буддійська естетика. Крім реального плану, у повісті велике значення мав психологічний план. Автор заглибився у підсвідоме, у світ почуттів і вражень, які для нього не менш значущі, ніж навколишній світ. Кавабата заявив про себе як талановитий майстер ліричної прози, в якій знайшла відбиток духовна суть сучасного японця.
Під час Другої світової війни і в повоєнні часи письменник багато подорожував по Маньчжурії, приділив увагу вивченню класичного японського роману XI століття.
У 1960 році Ясунарі відвідав кілька американських університетів, де читав семінари з японської літератури. У своїх лекціях наголошував на неперервності її розвитку з XI до XIX століття, а також на тих змінах, які відбулися в японському мистецтві XX століття, коли особливо посилився вплив Заходу.
У повістях "Тисячокрилий журавель" (1951), "Голос гір" (1954), "Давня столиця" (1962), що розвивають усталені традиції класичної японської словесності, прозаїк порушив проблеми моралі й краси, намагаючись врятувати суспільство XX століття від бездуховності. Тривоги й хвилювання цілих поколінь, їхні моральні та естетичні ідеали дали поштовх для творчих шукань митця, для якого завжди були близькими і духовні традиції світової літератури, і цінності японського народу. Він впевнений, що зв'язок часів не розпався, що минуле існувало в теперішньому, пронизавши його невидимими променями. Кавабата володіє здатністю відтворювати цей ланцюг часів, відчуваючи світ у трьох часових вимірах: у минулому, теперішньому і майбутньому. Ця тривимірність нерідко виступала як єдність спогадів, вчинків і марень його літературних героїв. Найбільш відчутно це виявилось у повісті "Тисячокрилий журавель".
Письменник завжди зберігав політичний нейтралітет, але наприкінці 60-х років порушив цей принцип, підписавши петицію проти "культурної революції" в комуністичному Китаї.
16 квітня 1972 року важкохворий Ясунарі Кавабата покінчив життя самогубством у себе вдома в Дзусі. Мотиви самогубства залишилися нез'ясованими.
Чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні.
Спокій. Головне в чайному домі - тиша та спокій, необхідні для рівноваги духу, для бесіди "серцями".
Як неодноразово підкреслював сам Кавабата, його мета - не докладний опис чайної церемонії, а застереження від вульгаризації її сучасністю. Небезпека духовного знецінення давньої традиції у повісті йде від Тікако Курімото, яка "здобула собі неабияку славу вчительки чайної церемонії". Із нею пов'язані всі життєві труднощі головних героїв повісті. Колись Тікако була коханкою батька Кікудзі, котрий вже по-дорослому осмислював свої дитячі спогади про неї. Пізніше ця жінка змогла увійти в довіру до його матері, ставши незамінною помічницею в родині Кікудзі, допомагаючи влаштовувати чайні церемонії і навіть прислуговуючи на кухні, коли збиралися гості. Тікако опікувалася і вже дорослим Кікудзі, котрий втратив батьків. Вона вплинула на розвиток його стосунків із нареченою Юкіко Інамурі й чинила перешкоди його контактам із пані Оота та її дочкою Фуміко. Тікако пересувала людей та їхні доля, як чашки: спочатку підсунула Кікудзі Юкіко і відсунула пані Оота, потім її дочку Фуміко, врешті-решт, і Юкіко, повідомивши, що обидві дівчини вийшли заміж.
Слід зазначити, що на сторінках повісті чайний посуд і взагалі вся кераміка - вази, чашки і чайники - жили немовби власним особливим життям, пов'язаним із минулим. Старовинні речі, яким по кількасот років, відтінили швидкоплинність людського існування, втілили віковічну мудрість, нагадали про неминущі цінності.
Огорнений романтичним серпанком образ Юкіко, котра тримала в руках крепдешинову хустку із зображенням літаючих журавлів, заполонив уяву Кікудзі з самого початку твору. Він закохався в неї, шукаючи в ній втілення своїх мрій. Іншу сюжетну лінію повісті становили досить складні стосунки (у тому числі й любовні) Кікудзі з пані Оота та її дочкою Фуміко. Із пані Оота його пов'язали спогади про батька. Оота-сан шукав у синові риси батька, люблячи його і шануючи пам'ять про нього. Зближення з Кікудзі викликало в неї почуття провини, а сам Кікудзі відкривав в Оота невідомі раніше привабливі риси й краще розумів тепер почуття свого батька. Оота не чинила перешкод запланованому шлюбу Кікудзі з Юкіко. Однак піклування і співчуття самого Кікудзі до дочки Оота - Фуміко (після раптової смерті її матері від паралічу серця) і зближення з нею, а також наполеглива турбота Тікако про Кікудзі зробили дівчину з літаючими журавлями на фуросікі недосяжною мрією для хлопця.
Образ журавлів у творі - символічний. В японській символіці - журавлі - символ надії, благополуччя і щастя. Малюнок із зображенням білосніжних птахів на рожевому фоні мав глибокий смисл: героїня повісті повинна мати щасливу долю. Мрія про щастя взагалі стала провідною ідеєю твору, але вона лишилася недосяжною.
Природа у творах Я. Кавабата посіла особливе місце. Життя природи і людини на його думку, поєднані невидимими ланцюгами. Рядки про природу - це своєрідне тло, на якому взаємодіяли герої, проте нерідко природа набувала і самостійного значення, ставши одним із образів твору. Я. Кавабата закликав вчитись у природи, проникати у її нерозгадані таємниці, він бачив у спілкуванні з нею шлях до морального та естетичного вдосконалення людини. У зображенні поета природа прекрасна й велична, через показ змін в ній автор відтворив порухи людської душі, тому майже всі його твори багатопланові, мали прихований підтекст. У повісті "Тисячокрилий журавель" природа ніби співчувала героям. Ця лірична повість написана на основі давнього естетичного принципу японського мистецтва - міябі (яскрава краса). Краса у творі показана всебічно: і як чуттєва, земна, втілена в образі пані Оота, і як вишукана, вічна, уособлена в образі дівчини Юкіко, і як прихована, внутрішня краса, втілена в образі Фуміко. Автор передав відчуття краси за допомогою особливого прийому - натяку (йодзю), який створив настрій, викликав "надпочуття", змусивши працювати думку й уяву читача.
Повість "Тисячокрилий журавель" мав глибокий гуманістичний зміст. Назва твору промовиста: тисячокрилий журавель - це символ чистоти та щастя, яких шукала кожна людина, інколи не здогадуючись, що вони зовсім поруч.
Page updated
Report abuse