Михайло Опанасович Булгаков, перша дитина в сім’ї професора Київської Духовної академії Опанаса Івановича Булгакова та його дружини, вчительки Варвари Михайлівни, народився 15 травня 1891 року в Києві. Обидва його діди були священиками. Ім’я хлопчикові дали на честь хранителя Києва архангела Михаїла.

Сім’я часто змінювала квартири: жили на різних вулицях і провулках київського Подолу. У Булгакових народилося ще шестеро дітей. Останньою міською адресою тепер уже повної сім’ї став будинок № 13 на Андріївському узвозі (де в майбутньому письменник Михайло Булгаков поселить у квартирі № 2 своїх Турбіних, героїв «Білої гвардії»). Дитинство чотирьох сестер і трьох братів Булгакових було щасливим і безхмарним.

Михайло навчався в одному з кращих навчальних закладів Російської імперії — у Першій чоловічій Олександрійській гімназії Києва, яку закінчив у травні 1909 року.

Булгакова-гімназиста запам’ятали в гімназії за його винахідливість у жартівливих витівках і містифікаціях, уміння давати викладачам влучні прізвиська.

Прізвище бабусі Булгакова по матері Анфіси Іванівни — Турбіна. Це прізвище Булгаков дав персонажам свого автобіографічного роману «Біла гвардія» та п'єси «Дні Турбіних».

Мати письменника говорила дітям: «Я не можу вам дати майно або гроші. Проте я можу вам дати єдиний капітал, який у вас буде, — це освіту».

У роки навчання Булгаков стає пристрасним, захопленим читачем. Він відкриває для себе Гоголя, якого обожнюватиме все життя, захоплюється пригодами героїв Фенімора Купера, у старших класах звертає увагу на сатиру Салтикова-Щедріна. Судячи з атестату зрілості, який Михайло Булгаков отримав у травні 1909 року, він учився в гімназії не блискуче. Найвищі бали отримав тільки з двох предметів — закону Божого та географії. Натомість захоплювався театром і літературою, брав участь у домашніх виставах, якийсь час навіть мріяв стати оперним співаком. І писав: маленькі гуморески, невеликі оповідання, сатиричні вірші, драматичні сценки.

Восени 1906 року в родині Булгакових сталося нещастя — смертельно захворів Опанас Іванович (від спадкової хвороби страждатиме згодом і його син Михайло). У березні 1907 року Опанаса Івановича не стало.

Перед останнім класом гімназії Михайло Булгаков познайомився з юною Тасею (Тетяною Лаппа), яка приїхала із Саратова на канікули до тітки, приятельки Варвари Михайлівни Булгаковой Між ним і Тасею виникли романтичні стосунки, непроста доля яких (батьки Тасі справедливо вважали, що закохані надто молоді) завершилася у квітні 1913 року, коли молоді обвінчалися в Києво-Подільській Добро-Миколаївській церкві. Михайло був тоді студентом медичного факультету Київського університету, Тетяна вчилася на Вищих жіночих курсах.

Закінчивши гімназію, Булгаков, попри свої гуманітарні схильності та інтереси, вирішив вивчати медицину і вступив на медичний факультет Імператорського університету св. Володимира в Києві. Учився він зосереджено, терпляче, і йому ніколи не довелося пошкодувати про роки вивчення медицини. Знання анатомії, психології й фізіології людини виявиться для нього безцінною школою і як для літератора. Коли почалася Перша світова війна, студент-медик працював лікарем у військових і прифронтових госпіталях.

У 1916 році він отримав диплом лікаря із відзнакою й призначення в Саратовську губернію завідувати сільським медичним пунктом. Робота дала Булгакову безцінний досвід спілкування з різними людьми, він не тільки навчився лікувати різні хвороби, а й ознайомився із прозою життя звичайних людей, став краще розбиратися в людських стосунках, темпераментах і характерах. Саме цьому періоду його життя завдячують читачі блискучим циклом автобіографічних оповідань «Нотатки юного лікаря» (1925—1926).

Тетяна Лаппа і Михайло Булгаков прожили разом 11 років, Тетяна була з чоловіком у всіх його мандрах у роки Першої світової та громадянської війн, у Києві, у госпіталях Південно-Західного фронту російської армії, на Смоленщині, на Кавказі та в Москві.

У 1918 році Булгакова звільняють від військової служби через хворобу. Він із дружиною повертається до Києва, оселяється на Андріївському узвозі і відкриває приватну лікарську практику. Роботи вистачало: влада в місті постійно змінювалася — німці, білі, червоні, петлюрівці — і щоразу Булгакова як лікаря мобілізовували на службу. «Кияни нарахували в себе вісімнадцять переворотів, — писав пізніше Булгаков. — Я точно можу повідомити, що їх було чотирнадцять, причому десять із них я пережив особисто».

На рубежі 1919—1920 років Булгаков залишає службу в госпіталі й узагалі заняття медициною, починає друкуватися в місцевій пресі. З цього часу на Північному Кавказі почалася його письменницька діяльність.

Булгаков улаштувався на роботу завідувачем літературної секції підвідділу мистецтв відділу народної освіти, почав писати п’єси. Постановки деяких його творів мали успіх, і він усе більше утверджувався у виборі майбутньої професії.

До Москви Булгаков приїхав без грошей, без речей, щоб залишитися в ній назавжди. Перший час письменник підробляв фейлетоністом і репортером у газетах, вони з дружиною поневірялися по гуртожитках і квартирах родичів.

1 лютого 1922 року в Києві померла Варвара Михайлівна, а в Булгакова навіть не було грошей, щоб поїхати на похорон.

Проте найважчий період життя Булгакова в Москві завершувався. У березні він улаштувався на роботу, його статті й фейлетони, нариси й репортажі почали публікувати московські газети та журнали. Визнаний успіх висунув Булгакова в перші ряди московських літераторів, молодих прозаїків «нової хвилі». На середину 1920-х на його творчому рахунку дві повісті («Дияволіада» і «Фатальні яйця»), автобіографічні «Нотатки на манжетах», десятки оповідань, нарисів, фейлетонів — все це склало три книги вибраної прози, які вийшли друком у Москві й Ленінграді. На початку 1925 року було написано повість «Собаче серце», яку друкувати не дозволили, й вона побачила світ тільки за кілька десятиліть.

Усі ці твори сам автор розглядав як підготовку до втілення в життя по-справжньому великих задумів. Працюючи ночами, у 1923—1924 роках він пише свій головний твір того часу — роман «Біла гвардія». Повністю роман було надруковано наприкінці 1920-х років у Парижі й тільки 1966 року в Москві.

Тоді ж відбулися зміни і в особистому житті письменника. На початку 1924 року він познайомився з Любов’ю Євгенівною Білозерською, яка походила зі старовинного дворянського роду, захоплювалася літературою й театром, дружила з московською творчою інтелігенцією. Вона стала другою дружиною Булгакова.

Цей час для Михайла Булгакова — початок справжньої драматургічної діяльності. Він написав «Дні Турбіних», «Зойчину квартиру», «Багряний острів», московські прем’єри яких відбулися у другій половині 1920-х років. Його «роман» із Художнім театром, за власним висловом письменника, відобразився в прозі 1930-х років: це «Записки покійника», або «Театральний роман». Вистави йшли з великим успіхом.

Однак літературний і особливо театральний успіх Булгакова викликав заздрість і ненависть «пролетарських» критиків і письменників, «комсомольських поетів» та інших ідеологів від культури. У пресі з’явилися терміни «булгаківщина», «підбулгачник». Керівництво культурою не гасило пристрасті, а тільки підливало у вогонь олії, то забороняючи вистави, то знову даючи дозвіл. Письменника припинили друкувати журнали й газети.

1929 рік Булгаков назвав «роком катастрофи». Цього року зняли з репертуару його п’єси. Доведений до відчаю письменник розіслав на адресу Сталіна та інших членів Політбюро лист із проханням вирішити його долю й або надати йому право емігрувати, або дозволити працювати режисером-асистентом у театрі.

Питання про «літератора Булгакова» обговорювалося на засіданні Політбюро й було вирішено позитивно: 18 квітня письменнику зателефонував Сталін і запропонував йому звернутися до Художнього театру. Булгаков не встиг зателефонувати до театру, як його туди запросили й запропонували посаду режисера. Уже в травні він почав роботу над інсценуванням «Мертвих душ» Миколи Гоголя, у 1932 році відновили постановку «Днів Турбіних» і почалися репетиції «Кабали святенників», п’єси про Мольєра.

Рубіж 1929—1930 років був сповнений для Булгакова драматичними подіями не тільки творчого характеру. У лютому 1929 року він познайомився з майбутньою третьою дружиною — Оленою Сергіївною Шиловською. Спочатку в них були дружні стосунки, але невдовзі обоє зрозуміли, що кохають одне одного.

Саме в таких складних обставинах — і драматичних, і радісних, — почав Булгаков роботу над своїм головним твором — романом «Майстер і Маргарита». Першу редакцію майбутнього роману «Майстер і Маргарита» письменник знищив. У ранньому варіанті не було головних героїв — Майстра і Маргарити, які з’явилися в рукописах в середині 1930-х років. Причина появи цих героїв була суто біографічна — третє одруження письменника. Адже саме в Олені Сергіївні Булгаков знайшов нарешті кохану, для якої в житті головним була його творчість (очевидно, цього не вистачало першим двом дружинам, що й сприяло розриву). Саме вона стала головним прототипом героїні «Майстра і Маргарити», саме їй присвячено в романі гімн істинного кохання.

Головною роботою для Булгакова на початку й у середині 1930-х років, без сумніву, стала п’єса про Мольєра — «Кабала святенників».

Ідея Булгакова — трагічна залежність великого комедіографа від ницої влади — не могла сподобатися цензурі. Нарешті 16 лютого 1936 року відбулась прем’єра «Мольєра». Публіці вистава сподобалася, а драматургу не дуже. Пишні декорації та гра акторів робили з «Мольєра» історичну п’єсу. Здавалося, все було добре й ніщо не віщувало катастрофи. Проте долю вистави було дуже швидко вирішено без урахування думки глядачів. Влада побачила в ній приховані натяки. Удар було нанесено у березні 1936 року. У газеті «Правда», головному державному офіційному друкованому органі, було надруковано статтю «Зовнішній блиск і фальшивий зміст», де Булгакова звинувачували в перекручуванні фактів життя великого французького комедіографа, а МХАТ звинувачували у прикритті недоліків п’єси блиском костюмів і декорацій. Керівники театру самі відмовилися від продовження вистав.

Булгаков знову опинився в напівопальному стані: публікуватися не давали, але й не віднімали засобів до існування. Він працював лібретистом у Большому театрі. Середина 1930-х була для Булгакова часом звернення до творчості свого улюбленого Гоголя і до біографії Пушкіна. Розпочалася робота над кіносценаріями за творами Гоголя «Мертві душі» та «Ревізор», п’єсою про Пушкіна.

І весь цей час письменник працював над своїм улюбленим романом. У 1938 році він продиктував його машинописну редакцію сестрі своєї дружини.

У вересні 1939 року Булгакови поїхали відпочити до Ленінграда. Тут письменник відчув раптову втрату зору. Вони повернулися до Москви, де лікарі встановили гострий гіпертонічний нефросклероз. Булгаков, як лікар, згадав смертельну хворобу батька й усвідомив безнадійність свого становища.

Кінець 1939 — початок 1940 років для Булгакова були творчими, попри прогресуючу хворобу. У Ленінграді у складі 3-го тому зібрання творів Мольєра вийшла п’єса «Скупий» у його перекладі. У цей же час відбувається посилена правка («авторська коректура») машинописного варіанта роману «Майстер і Маргарита». Хоча з твору викреслювались старі й вписувались нові сюжети й окремі сцени, сам роман набув уже відомої тепер завершеності й фабульної структури. Письменник вносив правки до 13 лютого 1940 року — всього лише за місяць до смерті (коли остаточно втратив зір) він продовжував диктувати.

Помер Михайло Булгаков 10 березня 1940 року. На його могилі на Новодівичому цвинтарі неподалік могил Чехова та видатних акторів МХАТу, на прохання його дружини О. С. Булгаковой було встановлено камінь, названий «Голгофою», що раніше лежав на могилі Миколи Гоголя.

Київ відіграв особливу роль у житті та творчості письменника. Про це він сказав у ліричному нарисі «Київ-місто». Будинок на Андріївському узвозі, 13, де впродовж тривалого часу мешкала родина Булгакова і де відбувалася дія «Білої гвардії» та «Днів Турбіних», перетворено на літературно-меморіальний музей письменника.

«Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд... і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро... Немає красивішого міста на світі, ніж Київ», — говорить герой одного з оповідань Булгакова.

Як митець і мислитель, Михайло Булгаков перебував під значним впливом творчості письменника Миколи Гоголя та філософа Григорія Сковороди.

Можна говорити і про зв’язок творчості Булгакова та сучасної української літератури. Риси міфологізму, притаманні його творам, знаходимо в українському химерному романі 1970-х років (Василь Земляк, Павло Загребельний, Володимир Дрозд, Валерій Шевчук), у баладі (Іван Драч, Павло Мовчан, Ігор Калинець).

Також в українському химерному романі («Марко Пекельний» Олекси Стороженка, «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки Альчести по Слобожанській Швейцарії» Майка Иогансена, «Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай і Чужа Молодиця» Олександра Ільченка, «Лебедина зграя», «Зелені млини» Василя Земляка та інших) простежується чимало рис магічного реалізму, притаманного творчості Михайла Булгакова.

Міфологізм — це інструмент художньої організації матеріалу в творах художньої літератури.

Діалог літератур

Михайло Булгаков спирався у своїй творчості на найвищі досягнення російської та європейської літератури. У його художньому світі простежується вплив Данте й Гете, Гоголя й Достоєвського, Салтикова-Щедріна й Толстого. Притаманні його творам і характерна для модерністської естетики манера осмислювати сучасне, плинне з позицій вічного, непроминущого, і переосмислення традицій минулого за допомогою нових форм творчості. Крім того, письменник широко використовував у своїй творчості принцип міфологізму, запроваджений модерністською літературою.

Перегук із творчістю Михайла Булгакова можна відстежити у латиноамериканському романі (Ґабріель Ґарсія Маркес, Мігель Гастуріас, Хорхе Луїс Борхес, Хуліо Кортасар), німецькому романі (Герман Гессе, Макс Фріш), а також у творах італійця Умберто Еко та англійця Роберта Толкіна. Суттєво вплинула творчість письменника на сучасну російську літературу.

Роман «Майстер і Маргарита» — головна книга письменника. Саме завдяки їй доля Булгакова являє собою сходження, весь час спрямоване у височінь, і цей наполегливий злет перериває лише смерть.

Автор «Майстра і Маргарити» в кінці свого життя досяг вершини, знайшов спокій, як і його герой. І тому роман — це ніби музичний твір, це літературна симфонія, «Реквієм» самому собі.

Роман уперше було опубліковано в журналі «Москва» в кінці 1966 на початку 1967 року з передмовою поета Костянтина Симонова. Прийшовши до читача через чверть століття після смерті автора, роман одразу став знаменитим. Перший повний текст книги вийшов окремим виданням 1967 року в Парижі, й тільки в 1973 році — в СРСР. Дивом здається те, що роман, який сьогодні є одним із найпопулярніших творів прози XX століття, «культовою» книгою декількох поколінь читачів, зберігся в роки Другої світової війни й у ті десятиліття, коли саме ім’я його автора було під забороною. «Рукописи не горять» — ці слова автора виявилися пророчими щодо його улюбленого твору.

Булгаківський принцип використання Євангельського сюжету полягає в тому, що з ним співвідноситься роман Майстра.

ВИСОКА ПОЛИЦЯ

Спершу Михайло Булгаков хотів написати «роман про диявола», сатиричну фантасмагорію зі вставною новелою про Христа і Пілата. У 1931—1932 роках до роману ввійшли образи Майстра і Маргарити, а в 1937—1938 роках з’явилася остаточна назва — «Майстер і Маргарита».

У романі розвиваються досить поширені у світовій літературі схеми: пригоди диявола у світі людей, продаж душі, варіації на Євангельські теми тощо.

Диявол Воланд відрізняється від традиційного сатани перш за все тим, що не творить цілеспрямованого зла. Сутність Воланда — світ не знає добра і зла, його єдиний оцінний критерій — «з погляду вічності».

В образі головного героя роман Булгакова підкреслює розрив між творчим титанізмом і людською «звичайністю». По суті, єдиним творчим стимулом для Майстра виявляється прагнення втекти із сучасності, знайти ілюзорне існування в іншому часі. Створивши геніальну книгу, відновивши історичну реальність в її живій первозданності, Майстер як культурний герой і як художник, «володар душ», наблизився до межі знань, до розриву зв’язків із земним буттям.

Щоб зрозуміти роман «Майстер і Маргарита», необхідно знати джерела, на які спирався автор. Це твори Данте, Гете, Сковороди, Гоголя, Гофмана, Достоєвського, Сенкевича, Ренана, демонологія, різні міфи тощо. Читаючи роман, можна помітити, що автор був детально обізнаний з образотворчим мистецтвом, яке використовувало біблійні сюжети, а також оперою Шарля Ґуно «Фауст».

Епіграфом до твору взято слова з «Фауста», які визначають філософську спрямованість роману і його зв’язок із геніальною трагедією Гете.

Готуємося до діалогу

Майстер — це своєрідний московський Фауст, який, на відміну від Фауста Гете, убачає сенс людського буття не в діяльності, а в моральному самовдосконаленні. Проте з героєм трагедії «Фауст» Майстра пов’язує чимало спільних рис: допитлива думка, незадоволення досягнутим, прагнення зазирнути за лаштунки зовнішнього буття і відчути свою єдність зі світом.

Мефістофель у Булгакова перетворюється на Воланда. Разом зі зміною імені відбувається трансформація й характеру героя. Воланд зовсім не злий, він говорить про людей значно м’якше, ніж Мефістофель Гете, і визнає в них наявність милосердя як позитивної, суто людської риси. Булгаков позбавляє свого героя і тих функцій, які виконував його прототип у трагедії Гете. Воланд не є рушійною силою прогресу в масштабах Всесвіту, він виконує лише караючу місію на Землі. Сила, яку він втілює, діє вибірково й осмислено.