Чемеровська Зінаїда Олександрівна.  3 уроки по темі Альбер Камю. 

Усне опитування

   1. Поняття про екзистенціалізм, межову ситуацію (див. Урок 1)

   2. Визначення особливостей жанру і стилю роману (див. Урок 2)

   3. Визначення символіки назви твору (див. Урок 2)

   4. Визначення теми і проблематики роману (див. Урок 2)

Перевірка домашнього завдання (знання змісту роману)

   Літературний диктант

1. Хто з персонажів роману першим помирає від чуми? (Мішель – воротар у домі, де мешкав доктор Ріє).

2. З якою метою приїхав до Орану з Парижа Раймон Рамбер? (Написати репортаж про умови життя арабів і санітарний стан корінного населення).

3. Чому Раймон Рамбер хотів вибратися із зачумленого Орану? (Його в Парижі чекала кохана).

4. Хто з персонажів веде статистику чуми? (Жозеф Гран).

5. Кому з персонажів належать слова: «Соромно бути щасливим одному»? (Раймону Рамберу).

6. Кого з персонажів задовольняє стан речей в зачумленому місті? (Коттара).

7. Який вид міського транспорту порадив використовувати для перевозки трупів один із службовців мерії? (Трамвай).

8. Яка подія змінила світогляд отця Панлю? (Смерть сина слідчого Отона).

9. Хто з персонажів займався розробкою нової вакцини від чуми? (Доктор Кастель).

10. Батько якого з персонажів був прокурором? (Жана Тарру).

11. Хто з персонажів перехворів на чуму і одужав? (Жозеф Гран).

12. Хто з персонажів є автором хроніки? (Доктор Ріє).

 1. Бернар Ріє

   Характеристика підготовленими учнями образу доктора Бернара Ріє і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал).

   Запитання: Як характеризують доктора Ріє наступні цитати?

   1) «…Говорить просто мовою людини, яка втомилася жити в нашому світі, а проте відчуває прихильність до своїх ближніх і поклала для себе особисто не миритися з жодною несправедливістю й компромісами» [Ч. 1]

   2) «– Будь-що завжди варте заходу» [Ч. 1]

   3) «Он що дає певність: повсякденна праця. Все інше тримається на ниточці, все залежить від отого найменшого поруху. До цього не приліпишся. Головне – це добре робити свою справу» [Ч. 1]

   4) «Наприкінці тих виснажливих тижнів <…> Ріє раптом усвідомив, що йому більше не треба боронитися від жалю. Надто вже стомливий жаль, коли він даремний» [Ч. 2]

   5) «– Я надто довго вештався по шпиталях, щоб захопитися думкою про колективну відплату. Але ж ви розумієте: християни часом люблять побалакати на цю тему, хоча самі по-справжньому в це не вірять. Вони кращі, ніж видаються на перший погляд.

   – Отже, ви, як і отець Панлю, вважаєте, що чума має свої добрі сторони, що вона розкриває людям очі, змушує їх думати?

   Лікар нетерпляче труснув головою:

   – Як і всі недуги на цім світі. Те, що слушно відносно хвороб світу сього, слушно і щодо чуми. Можливо, дехто й стане кращим. Але ж коли бачиш, скільки біди й горя приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» [Ч. 2]

   6) «…Але ж коли бачиш, скільки біди й горя приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» [Ч. 2]

   7) «Все ще стоячи в сутіні, лікар сказав, що <…> що коли б він вірив у Бога всемогутнього, то облишив би лікувати хворих і передав їх до рук Господніх. Але річ у тім, що жодна людина на світі, атож, навіть і отець Панлю, який вірить, що вірує, не вірить у такого Бога, бо ніхто цілком не покладається на його волю, він, Ріє, вважає, що принаймні тут він на правдивій дорозі, борючись проти усталеного в світі ладу» [Ч. 2]

   8) «Я не знаю, ні що мене чекає, ні що буде по всьому цьому. Зараз є хворі і треба їх лікувати. Роздумувати вони будуть потім, і я з ними також. Але найпильніша справа — лікувати їх. Я бороню їх як умію, та й усе» [Ч. 2]

   9) «Так от, оскільки світовий лад визначається смертю, можливо, для Господа Бога взагалі краще, щоб у нього не вірили і щосили боролися проти смерті, не підводячи очей до небес, де він так уперто мовчить» [Ч. 2]

   10) «(Тарру):

   – …Проте всі ваші перемоги завжди були і будуть лише минущими, ось у чім заковика.

   Ріє спохмурнів.

   – Знаю, так завжди буде. Та це ще не привід, аби зректися боротьби.

   – Справді, не привід. Але уявляю собі, що ж тоді для вас ця чума.

   – Так, – мовив Ріє. – Нескінченна поразка» [Ч. 2]

   11) «Але в моєму випадку певен: бути чесним – значить робити свою справу»  [Ч. 2]

   12) «І навіть на смертній постелі я не прийму цей світ Божий, де мордують дітей» [Ч. 4]

   13) «Ну а він, Ріє, що він виграв? Хіба одне – спізнав чуму і пам'ятає про неї, спізнав приязнь і пам'ятає про неї, спізнав ніжність, і тепер його обов'язок час від часу про неї згадувати. Все, що людина здатна виграти у грі з чумою і з життям, – це знання і пам'ять» [Ч. 5]

   14) «Але воднораз за велінням серця він добровільно став на бік жертв і хотів бути разом з людьми, своїми співгромадянами, в єдиному, що було для всіх безперечне, – в любові, муках і вигнанні. Тим-то він поділяв зі своїми співгромадянами всі їхні страхи, тому будь-яке становище, в яке вони потрапляли, було і його власним» [Ч. 5]

   Запитання: Що обумовлює вибір доктора Ріє, що визначає його екзистенцію?

   Орієнтовні висновки: З усіх героїв роману доктор Бернар Ріє найбільш відкритий для рішення екзистенціальних питань. Він опиняється у самому центрі епідемії. Але не тільки клятва Гіппократа зобов’язує його само самовіддано боротися з чумою. Він прагне насамперед зберегти в собі людину, чесну людину, яка просто виконує свою роботу, свій обов’язок.

   2. Жан Тарру

   Характеристика підготовленими учнями образу Жана Тарру і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал)

   Запитання: Як характеризують Жана Тарру наступні цитати?

   1) «Життєрадісний, з незмінною усмішкою на устах, він, здавалось, був душею всіх доступних розваг, але аж ніяк не їхнім невільником» [Ч. 1]

   2) «Я ненавиджу смертні вироки» [Ч. 2]

   3) «Тарру сказав, що більшість людей сидить згорнувши руки, що пошесть – справа кожного, і кожен повинен виконати свій обов'язок» [Ч. 2]

   4) «Ось тоді я й зрозумів, що я принаймні протягом усіх цих довгих літ як був, так і зостався зачумленим, а сам усіма силами душі вірив, ніби саме з чумою і борюся. Зрозумів, що хай не безпосередньо, але я засудив на смерть тисячі людей, що я навіть сам сприяв тим смертям, схвалюючи дії і принципи, які неминуче тягли їх за собою» [Ч. 4]

   5) «Уже давно мені соромно, до болю соромно, що і я, хоча б непрямо, хоч і з найкращих спонук, теж був убивцею. З часом я не міг не помітити, що навіть найкращі не здатні нині утриматися від убивства своїми або чужими руками, бо така логіка їхнього життя, і в цьому світі годі кроку ступити, не ризикуючи заподіяти комусь смерть. Так, мені, як і раніше, було соромно, я зрозумів, що всі ми живемо в чумній скверні, і я втратив спокій. Навіть тепер я все ще шукаю спокою, силкуюся зрозуміти їх усіх, намагаюсь не бути нічиїм смертним ворогом<…> Я вирішив відкинути все, що хоча б віддалено, з добрих чи лихих намірів, завдає смерть або виправдовує вбивство» [Ч. 4]

   6) «Кожен носить її, чуму, в собі, бо не існує такої людини на світі. атож, не існує, якої б вона не торкнулася <…> Людина чесна, яка нікого не заражає, це саме той, хто ні на мить не сміє розслабитися» [Ч. 4]

   7) «Я тільки вважаю, що на цій землі існують лихо і жертви і що треба по змозі не ставати на бік лиха <…> Я намагаюся бути безвинним убивцею <…> Ось чому я поклав собі у всіх випадках ставати на бік жертв, аби хоч якось обмежити розмах лиха» [Ч. 4]

   8) «– Власне, одне лиш мене цікавить, – просто сказав Тарру, – знати, як робляться святими.

   – Але ж ви в Бога не вірите.

   – Ваша правда. Тепер я знаю тільки одну конкретну проблему: чи можна стати святим без Бога» [Ч. 4]

   9) «(Старий астматик): …Кращі завжди відходять. Таке життя. Це була людина, яка знала, чого хоче» [Ч. 5]

   Запитання: Не дивлячись на високу моральність героя, автор «дає» чумі вбити Тарру. Чому? Якщо вважати, що чума – це покарання, то у чому в такому разі провина Тарру?

   Варіанти відповідей:

   - Смерть завжди забирає найкращих (за словами старого астматика).

   - Він ніс у собі надзвичайну втому від боротьби.

   - Його провина (гріх) у тому, що під час своєї революційної діяльності він мимоволі теж був убивцею.

   Орієнтовні висновки: Жан Тарру – один із найцікавіших і суперечливих образів роману. Мужній життєлюб, людина з почуттям внутрішньої свободи і власної гідності, неординарна особистість, Тарру усе життя розривався між моральністю і політичною боротьбою. Сповідуючись доктору Ріє, Тарру каже, що ще з 17 років він теж «зачумлений», заражений протиріччями світу, готовий вбити людину, виправдовуючи при цьому себе. У певний момент він усвідомлює, що і представники влади, і борці за свободу людства (революціонери) є  мимовільними вбивцями «живих людей».

   Його життєвим кредо сталє переконання, що завжди треба «ставати на бік жертв, щоб хоча б якось обмежити розмах лиха». Саме він є ініціатором створення санітарних дружин у зачумленому Орані.

   3. Жозеф Гран

   Характеристика підготовленими учнями образу Жозефа Грана і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал)

    Запитання: Як характеризують Жозефа Грана наступні цитати?

   1) «Бачте, я і його самого не так уже добре знаю. Але треба допомагати одне одному» [Ч. 1]

   2) «Він належав до людей, однаково рідкісних у нашому місті, як і деінде, які мають відвагу віддаватися своїм добрим почуттям. Те мале, що він сказав про себе лікареві, і справді свідчило про наявність доброти і щирої прихильності, про що в наші дні не кожен наважиться сказати вголос» [Ч. 1]

   3) «Ох, докторе, – казав він, – як би мені хотілося навчитись висловлювати свої думки!» [Ч. 1]

   4) «З певного погляду оповідач схильний вважати, що Гран навіть більшою мірою, ніж Ріє, чи, скажімо, Тарру, втілював ту спокійну мудрість, що надихала дружини в їхній праці. Він сказав «так» без вагання, з властивою йому доброю волею» [Ч. 2]

   Запитання і завдання: Які риси «маленької людини» наявні в образі Жозефа Грана? Що відрізняє Грана від інших «маленьких людей» (Башмачкіна, Мармеладова, Грегора Замзи)?

   Орієнтовна відповідь:

   1) Невисокий соціальний стан, скрутне матеріальне становище, відсутність особливих талантів, невдаха; добрий, нікому не чинить зла.

   2) У Грана присутня сила характеру: він бере участь у спільній боротьбі проти зла, допомагає Коттару; у нього є сенс життя (захоплення) – його роман.

   Орієнтовні висновки: Цікавим прикладом протесту проти епідемії абсурду і зла є «маленька людина» Жозеф Гран – дрібний службовець мерії. У ньому знайшли втілення дві важливі для Камю теми – творчості і любові, хоча і в дещо абсурдному втіленні. Дружина пішла від невдахи багато років тому, єдина фраза його роману про амазонку є його «роботою», його порятунком. Але саме Гран без жодних вагань стає «адміністративним серцем» санітарних дружин, ведучи страшну статистику чуми. Можна вважати саме ці сухі й суворі записи Грана його істинним шедевром. Гран знайшов у собі сили чинити потужний опір чумі, подолавши хворобу і виживши, незважаючи на те, що за всіма ознаками повинен був померти саме він, а не здоровані Тарру і Панлю.

Важливо, що герої Камю роблять свій вибір свідомо. Ідея морального вибору є стрижнем кожного з персонажів роману. Письменника менше цікавлять факти біографії і особливості характеру його героїв. Головну увагу Камю зосереджує на екзистенційному кредо героїв.

   За логікою, за законами буття перемогти чуму, зло остаточно людина не в змозі. У фіналі міркування доктора Ріє про безсмертя бацили чуми є швидше застереженням, закликом бути пильними, ніколи не забувати, що небезпека завжди поруч. І якою б всесильної не була чума, світове Зло, боротьба Ріє і його друзів не виглядає марною, і в цьому проявився невичерпний гуманізм Альбера Камю. «Трагічний гуманізм» бунту героїв Камю полягає в тому, що, навіть усвідомлюючи обмеженість своїх можливостей у боротьбі зі злом, вони не складають зброї.