Embedded Files
Домашнє завдання. Контрольна робота. Твір «У світі завжди була чума…» (Зображення пошесті чуми у творах Альбера Камю та Джованні Боккаччо).
Об'єм: 100 слів мінімум.
Повторення
Повторення
Митці, починаючи з XIV століття і до наших днів, звертаються теми чуми.
Значення назви роману А. Камю "Чума":
пряме: інфекційна хвороба;
символічне: «коричнева чума» – фашизм;
алегоричне: світове зло у будь-якому з його проявів.
Жанр: поліфонічний роман-притча, міф, хроніка.
Сама можливість існування у ХХ столітті чуми вважалася майже нереальною.
Місто як дійова особа. Воно примушує людей жити по своїх законах. Особливо в період чуми. Тоді воно стає тюрьмою.
Екзистенційний вибір кожного: в залежності від свого вибору – герой стає Людиною, або ні.
Все, що могла запропонувати людям цивілізація у боротьбі із чумою на певному етапі – це нові, більш дієві методи звільнення від мерців, що накопичувалися надзвичайно швидко.
В європейському мистецтві відображення теми епідемій чуми має давню і багату традицію. На сьогоднішньому уроці ми спробуємо розібратися, чому митці, починаючи з XIV століття і до наших днів, звертаються до цієї теми, порівняємо зображення чуми у творах Боккаччо і Камю і зробимо висновки щодо еволюції цього образу у світовій літературі і його значення.
Завдання №1: Поясніть пряме, алегоричне та символічне значення назви роману А. Камю. (Інфекційна хвороба; «коричнева чума» – фашизм; світове зло у будь-якому з його проявів).
Запитання №2: До якого жанрового різновиду можна віднести роман «Чума»? (Роман-притча; поліфонічний роман; роман-міф; роман-хроніка(!))
Чума як явище по традиції асоціюється у читача із далекими часами Середньовіччя і Відродження, а роман Альбера Камю чимось нагадує хроніки тієї епохи: «Цікаві події, що взято сюжетом цієї хроніки, відбулися 194... року в Орані».
Є у цієї хроніки і оповідач-літописець, спочатку безіменний, який розчиняється у масі мешканців Орану. Він так і пише: «ми, наше», тому що змальовує ситуацію, з якою знайомий безпосередньо, учасником якої є сам, змальовує її зсередини, з точки зору тих, кого спіткала біда. Така безособовість властива авторам середньовічних хронік, це дозволяє сконцентрувати увагу майбутнього читача не на оповідачеві і його інтерпретації подій, а безпосередньо на самих подіях.
Також анонімність в деякій мірі обумовлює об’єктивність, безпристрасність, фактичну достовірність зображення.
«Факти ці одним здадуться вірогідними, іншим, навпаки, неймовірними. Проте хроніст не може зважати на такі суперечності. Його завдання лише сказати: «Так було», якщо він знає, що так воно й було насправді, якщо випадки безпосередньо торкнулися життя всієї людності і, отже, є тисячі свідків, котрі поцінують у душі правдивість його розповіді» [Ч. 1].
Однак епідемія чуми вибухнула не в середньовічному місті, а в сучасному (194… рік), і це надає їй якісно нових рис, ще страшніших тому, що сама можливість існування у ХХ столітті чуми вважалася майже нереальною.
Доктор Кастель так і каже: «…Один колега мені сказав: «Це річ незбагненна, всім відомо, що на Заході вона зовсім щезла». Знати всі знали, крім тих, хто від неї загинув. Та й ви, Ріє, знаєте це не гірше за мене».
Таке нещастя, як чума, не могло не залишити слід на сторінках написаних людиною книг.
«Декамерон» Боккаччо – це теж своєрідна хроніка подолання гніту чуми, бича Божого, що розповідає про те, як боролися зі страхом смерті люди того часу.
У них був вибір: або передати себе у руки Господа і сподіватися на Його милість, або прагнути поборотись із напастю власними силами – протиставляючи відчаю веселе, повне надій життєлюбство.
Ключове поняття роману «Чума» – місто. Цікаво, що твір розпочинається з докладного опису Орана.
«Найзручніший спосіб познайомитися з містом – це придивитись, як тут працюють, як тут кохаються і як тут умирають» [Ч. 1].
Звичайно в художньому творі місто – це всього лише декорація, на тлі якої виявляють себе люди, умовне «місто дії». (Місто як дійова особа). В романі Камю це не так. Місто поволі підкоряє собі життя тих, хто оселився у ньому: диктує їм, якими звичками вони мають обзавестись, щоб почувати себе комфортно у межах міських мурів; як працювати, як відпочивати і розважатись; і, найголовніше, як хворіти і як вмирати.
Місто, в яке прийшла чума, – це перш за все тісна (тісніша, ніж звичайно) спільнота людей, тому що хвороба ця така, що не робить виключень ні для кого, і кожен, хто опинився у зачумленому місті, ризикує однаково зі всіма. Чума максимально знеособлює смертних.
До того ж, як тільки в Орані вводиться карантин, місто стає тюрмою, адже віднині світ чітко розділяється на дві нерівні частини: уражене епідемією місто і все інше людство. Це ще щільніше зминає жителів Орану у єдину масу уражених смертю і страхом.
У зачумленого міста не може не з’явитися власних легенд про те, як вмирали і як рятувалися від смерті. В Орані легендарними стали поховання, які автор змальовує зі скрупульозністю офіційного звіту.
Все, що могла запропонувати людям цивілізація у боротьбі із чумою на певному етапі – це нові, більш дієві методи звільнення від уражених мерців, що накопичувалися надзвичайно швидко. І, можливо, однією із найяскравіших картин лиха була згадка про те, що «…якийсь службовець з мерії значно полегшив завдання адміністрації, порадивши використовувати для перевозки трупів трамваї…»
1. Чума у європейському мистецтві
В історії світової літератури не лише А. Камю звертався до зображення епідемії чуми або, як її іноді ще називали, «Чорної смерті». Ось лише кілька прикладів творів, де зображено цю страшну хворобу:
Джованні Боккаччо «Декамерон» (1350-1353);
Даніель Дефо «Щоденник чумного міста» (1722);
Джон Вільсон «Зачумлене місто» (1816);
Олександр Пушкін «Бенкет під час чуми» (1830);
Алессандро Мандзоні «Заручені» (1821-1842);
Едгар По «Маска Червоної Смерті» (1842);
Джек Лондон «Червона чума» (1912);
Карен Мейтленд «Маскарад брехунів» (2008);
Енн Бенсон «Чумні історії» (2007), «Вогняна дорога» (2008), «Щоденник чорної смерті» (2010).
У цьому ряду можна також згадати і англійського чиновника морського відомства Семюеля Піпса (1633-1703), який дружив із Ісааком Ньютоном. З 1660 по 1669 роки Піпс вів щоденник, у якому, окрім опису особистого життя, відтворив найважливіші події тієї доби: природні катастрофи, війни, політичні колізії, придворні чвари. Докладно змальована у «Щоденнику» і Велика лондонська чума 1665 року.
По-різному підходили автори до зображення цього лиха. Наприклад, оповідь Д. Дефо систематична і детальна, написана у безпристрасному стилі, а італійський письменник А. Мандзоні прагнув відтворити загальну атмосферу ураженого чумою Мілану, аналізуючи індивідуальну реакцію на чуму з властивою йому поетичною чуттєвістю.
З наведених прикладів можна зробити висновок, що чума є головним мотивом і у творчості деяких сучасних письменників. Але саме в романі «Камю» чума набула особливого символічного значення і як окремих небезпечних ідеологій (наприклад, фашизму), і як світового Зла взагалі.
Зверталися до зображення чуми і представники живопису, наприклад: Пітер Брейгель Старший «Тріумф Смерті» (1562), Ніколя Пуссен «Чума в Ашдоді» (1630), Орас Верне «Чума в Барселоні» (1822), Арнольд Бьоклін «Чума» (1898) та багато інших.
Історик Жан Делюмо зазначав, що «Чорна смерть» і подальші епідемії повернули європейське мистецтво «до жорстокості, страждань, садизму, безумству і мракобісся». Страх перед чумою знайшов відображення в сюжетах «Танку Смерті», «Тріумфу Смерті», «Трьох мертвих і трьох живих».
«Танок смерті» – це традиційний сюжет європейського мистецтва, який представляє танець кістяків, з віршованим коментарем. Виникнення цього сюжету як реакції на епідемію чуми відносять до середини XIV століття. У наступних століттях також простежувався зв’язок «Танку смерті» і чуми.
З чумою пов’язаний любекський «Танок смерті» 1463 року, коли хвороба вразила північ Німеччини. Німецький художник Бернт Нотке зобразив «Танок смерті» в Маріенкірхе, яка була зруйнована британськими бомбардувальниками у 1942 році.
Отримав розповсюдження сюжет, у якому образ чуми представлений у вигляді стріл, що вражають людей. Так, на фресці Беноццо Гоццолі в Сан-Джиміньяно (1464) зображений Бог-отець, який, незважаючи на прохання Христа і Марії, кидає отруєну стрілу на місто. Диптих Мартіна Шаффнера (1510-1514) зображує ангелів, які стріляють в грішників, благаючих про пощаду; а Христос на прохання святих-захисників від чуми жестом захищає місто, і стріли не потрапляють в нього. На фресці в римській церкві Сан-П’єтро-ін-Вінколі скелет крилатого демона пускає стрілу у жителів міста.
У сюжетах про чуму відзначалися раптовість і швидкоплинність хвороби. Голландські гравюри з музею ван Столька в Роттердамі зображують похорони, на яких падають люди, що несуть труну.
У чому ж причини такої «популярності» чуми у мистецтві? Справа в тому, що, починаючи з часів Середньовіччя, епідемія чуми багаторазово охоплювала європейські країни; масові спалахи хвороби продовжувалися до XVIII ст. У XIV ст. (1347-1352 рр.) Європа була уражена пандемією чуми, яка отримала назву «Чорна смерть».
Медицина того часу не могла пояснити причини виникнення і розповсюдження хвороби, а також запропонувати ефективне лікування. Чума сприймалася як покарання, яке послав розгніваний Бог. Папа Климент VI у своєму посланні від 26 вересня 1348 року назвав чуму «таємним судом Божим» і хворобою, «якою Бог уразив християнський народ за гріхи його».
Запитання: Як традиційні аспекти зображення чуми у європейському мистецтві наявні у романі А. Камю?
Очікувані відповіді:
- Прагнення відтворити загальну атмосферу, яка панує в суспільстві під час епідемії.
- Прагнення відтворити індивідуальну реакцію на чуму.
- Показ людських страждань.
- Відтворення мракобісся і забобонності людей.
- Зображення образу чуми у вигляді стріл, що вражають людей (проповідь отця Панлю).
- Сприйняття чуми як покарання за гріхи (проповідь отця Панлю).
- Зображення процесу похорон померлих.
- Також відгомоном стародавніх середньовічних переказів стали пацюки, які принесли в Оран чуму.
2. Компаративний аналіз «Декамерона» і роману «Чума» (робота з цитатним матеріалом); заповнення таблиці «Зображення пошесті чуми у творах Альбера Камю та Джованні Боккаччо» (Слайд 12)
Отже, можна зробити висновок, що у зображенні пошесті чуми Альбер Камю багато у чому продовжує традиції європейського мистецтва, і це доводить співставлення його роману із обрамленням збірки «Декамерон». І Боккаччо, і Камю – письменники-гуманісти, які у своїй творчості утверджували цінність саме земного життя людини. У романі Камю чумі протистоять борці з нею; десятеро персонажів-оповідачів «Декамерона», утворивши своєрідну «ідеальну» спільноту, теж, певною мірою, чинять опір чумі. Але все ж таки є головна відмінність у розумінні чуми Камю, з одного боку, та митців попередніх епох, включаючи і Боккаччо, з іншого.
2. Запитання: Що ж нового привніс Камю у традицію зображення чуми в європейському мистецтві?
Очікувана відповідь: У творах, де йдеться про епідемію чуми, можна побачити поступове поглиблення її символічного значення. Буде великою натяжкою стверджувати, що чума у Боккаччо означає щось більше, ніж просто хвороба. У Камю ж, як ми вже зазначали, чума – це і фашизм (та інші небезпечні ідеології), і світове зло взагалі.
3. Підсумкове запитання: Як ви розумієте фінальне речення роману? Чому саме цими словами Камю завершує твір? Чи згодні ви з таким пророцтвом? (Визначення головної ідеї роману). (Слайд 13)
Варіанти відповідей:
- Люди доброї волі можуть перемогти конкретне зло, але їм ніколи не досягнути перемоги над злом у світобудові.
- Так, остаточна перемога над злом недосяжна, але це не має паралізувати розум і волю людей, їхньої готовності боротися з чумою.
- Чума (світове зло) нездоланна, попри це людина повинна чинити їй опір.
- Зло ніколи не зникне остаточно, однак неможливість подолати його не звільняє людину від необхідності боротьби. У цьому і полягає сенс трагічного стоїцизму Камю.
- Боротися зі злом треба, яким могутнім воно б не було чи не здавалося, – такою є авторська позиція.
- Зло нездоланно, але персонажі роману виступають у боротьбу з ним. Причому таку позицію людини оповідач (один із борців) тлумачить не як подвиг, а як норму, як звичайний спосіб життя.
Запитання: У чому сенс такої боротьби, коли немає шансів на остаточну перемогу?
Очікувана відповідь: Людина у вирішальні моменти життя стає перед вибором, і в залежності від свого вибору – вона стає Людиною, або ні. Саме існування зла змушує людину робити вибір (можна згадати поняття діалектики добра і зла; слова Воланда до Левія Матвія у романі «Майстер і Маргарита»).
Page updated
Report abuse