Тема: Голодомор 1932–1933 рр. – геноцид Українського народу. 

Чому Голодомор 1932—1933 рр. кваліфікують як геноцид українського народу

Втрати зерна з урожаю 1932 р. виявилися величезними через нестачу посівного зерна, яке вивезли під час хлібозаготівлі й голоду, що вже лютував у третині районів України. До жовтня 1932 р. із колгоспників та одноосібників вдалося витиснути 132 млн пудів хліба, тобто менш ніж половину скороченого, порівнюючи з попереднім роком, плану.

Тоді Сталін надіслав в Україну з надзвичайними повноваженнями хлібозаготівельну комісію на чолі з головою радянського уряду В. Молотовим. Молотовська комісія викачала із села весь хліб для хлібозаготівель, але не виконала плану. Тоді задля покарання боржників вона запровадила «натуральні штрафи» м’ясом та картоплею. Одночасно за розпорядженням Кагановича в Україні було запроваджено систему «чорних дощок». Господарства, занесені на «чорні дошки», оточували збройні загони. З них вивозили всі продовольчі та насіннєві запаси, було заборонено торгівлю і постачання будь-яких товарів.

1 січня 1933 р. керівники УСРР у Харкові одержали телеграму за підписом Й. Сталіна, яка започаткувала кампанію повсюдного пошуку хліба. У всіх регіонах України, крім прикордонних, з активною участю комнезамівців і відряджених на хлібозаготівлі робітників із міст (яким говорили, що їхні сім’ї голодують через куркульський саботаж хлібозаготівель) почалися подвірні обшуки. Конфіскували запаси будь-якої їжі - сухарів, картоплі, сала, солінь, фруктової сутні, цибулі тощо. Забирали все продовольство, яким селяни мали харчуватися до нового врожаю. Конфіскація продовольства тлумачилася як справедлива кара за «куркульський» саботаж. Вона здійснювалася відкрито, з висвітленням у районних газетах. До того ж існувало законодавство про «натуральні штрафи».

У березні 1933 р. Генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор написав Сталіну доповідну записку з інформацією про підготовку до весняної сівби. У ній він ужив фразу, яка пояснює причини терору голодом: «Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму-розуму, показує незадовільна підготовка до сівби саме в найбільш неблагополучных районах». Під «найбільш неблагополучними» малися на увазі райони з величезною смертністю від Голодомору, який уже лютував в українському селі.

Організаторам голоду треба було вдавати, що його не існує. Навіть у стенографічних звітах пленумів ЦК КП(б)У та протоколах політбюро ЦК слово «голод» не згадувалося. Табу на слово «голод» щодо тогочасних подій дотримувалися в СРСР до грудня 1987 р.

Щоб адміністративно «прив’язати» селян до колгоспів, Сталін запровадив з грудня 1932 р. внутрішні паспорти для населення міст і новобудов. Жителі сільської місцевості, яким паспортів не видавали, вже не могли легально влаштуватися в місті. Паспортизація населення вимагала певного часу і не могла одразу виявити втікачів із села. Потік утікачів припинили за допомогою внутрішніх військ. Україна була оточена за периметром своїх кордонів загороджувальними загонами, щоб перешкодити появі голодних селян в інших республіках. Без спеціального дозволу селянам не можна було пересуватися залізницями.

У січні 1933 р. було видано декрет ЦК ВКП(б), який повністю забороняв виїзд селян «за хлібом» з УСРР.

Словник

Геноцид - дії з наміром навмисного створення для членів будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи населення таких життєвих умов, що розраховані на повне або часткове її знищення (стаття II Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 р.)

Жертвами Голодомору 1932-1933 рр. в радянській Україні стали мільйони українців.

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні». Згідно з першою та другою статтями Закону, Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом українського народу, публічне заперечення якого визнано наругою над пам’яттю мільйонів жертв, приниженням гідності українського народу і є протиправним. Те, що Голодомор є геноцидом українського народу, доведено в судовому порядку і відображено в Постанові Апеляційного суду м. Києва від 13.01.2010.

4. Як склалася доля колгоспного ладу після 1933 р.

На січневому (1933) об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) Сталін заявив, що настав час відмовитися від політики прискорених темпів індустріалізації, тому що, мовляв, її завдання виконані. Насправді треба було рятувати охоплене кризою сільське господарство. Поворот в економічній політиці мав наслідком заміну продрозверстки на податок, а також дозвіл колгоспам та одноосібникам реалізовувати вироблену продукцію, окрім твердо зафіксованої податкової норми, за цінами вільного ринку. Сталінський режим відмовився від суворого й неухильного втілення в життя комуністичної доктрини, яка прирікала селян на рабську працю в примусово створених комунах. А селяни (не одразу, а тільки після кампаній розкуркулення й терору голодом) змирилися з необхідністю працювати в сільськогосподарській артілі, коли їм дозволили розпоряджатися частиною виробленої в ній продукції.

У середині 1937 р. в Україні налічувалося 27 347 колгоспів, у яких працювало понад 7 млн селян. На той час ще залишалося 154 тис. одноосібних дворів, або менш ніж 4 % від загальної кількості. «Суцільна колективізація» стала реальним фактом. Позбавлені землі й засобів виробництва, прив’язані до сільської місцевості на все життя безпаспортним статусом, селяни були зобов’язані випрацьовувати «обов’язковий мінімум трудоднів». У колгоспах з 1933 р. організовували бригади з постійним складом працівників, за якими закріплювалися машини, реманент, робоча худоба. У рільничих бригадах, які спеціалізувалися на вирощуванні технічних культур, створювали ланки. Згодом ланкова система організації праці поширилася на вирощування зернових культур. Була запроваджена індивідуальна та дрібногрупова (ланкова) прогресивно-відрядна оплата праці. Матеріальна зацікавленість позначилася на продуктивності праці у громадському господарстві.

Запровадження матеріальної зацікавленості в господарюванні виявилося для держави набагато вигіднішим, ніж відбирання всього вирощеного врожаю насильницькими методами. У 1933 р. Україна дала державі 317 млн пудів хліба, в 1935 р. - 462 млн, у 1938 р. - 545 млн. Зростання хлібопоставок відбувалося паралельно з певним підвищенням життєвого рівня колгоспного селянства.

Д\з: опрацювати параграф 21 ст. 147-149