Історія школи

Відео до 90-річчя навчального закладу https://youtu.be/4sxzygmi9WA 
Авторський колектив: Кущенко Олександр, Касян М.О., Щекань М.С., Поліщук М.В.

Основні дати:

 20-і роки ХХ століття -   церковнопарафіяльна школа.

 1933 р. -  відкрита перша середня школа у Кам’янці.

 1936 р. – перший випуск 10 класу.

 1937 р. – школі присвоєно ім’я О.С.Пушкіна.

 1979 р. – збудовано новий корпус.

 2004 р.— відбулося об’єднання шкіл №1 та №4  в один навчальний заклад.

2019 р. - створення опорного закладу освіти - Кам'янський ліцей №1 (рішення від 03.06.2019 р.)

Родовід школи налічує більш як 60 випусків. 

Професія вчителя одна з найдавніших на Землі. Роль учителя у розвитку суспільства, у поступу цивілізації завжди була надзвичайно важливою, адже освітяни були носіями знань, які передавали наступним поколінням. Завдання вчителя в суспільстві не змінилося і тепер. Він так само, як і тисячоліття тому, повинен донести своїм учням певне коло знань і умінь, виховати їх свідомими, відданими членами суспільства. Навчання і виховання підростаючого покоління відбувається тривалий час у закладах шкільного типу. Розвиток освіти в Кам'янському районі має глибокі коріння і бере початок ще з XIX століття. Тоді, коли Кам'янка була Чигиринського повіту Київської губернії, мала 2 церковнопарафіяльні школи (одна -на Покровській, інша - на Миколаївській стороні), одну двокласну міністерську школу та єврейську синагогу. Дітей навчали піп, дяк та три вчителі. Навчались читати, писати, арифметики. Головним предметом в церковноприходській школі вважався "Закон Божий". 1 вересня 1916 р. в районі була відкрита двокласна земська школа, тепер це школа №3. У школах панувала сувора дисципліна, використовувалась жорстока міра покарання - різки. З перших років Радянської влади поліпшувались умови викладання в навчально-освітніх закладах. Протягом 1920-1922 рр. колишні міністерська та церковнопарафіяльна школи перетворено в семирічну та чотирирічну школи. Уже в 1924 р. семирічна школа називалася Трудова школа імені III Інтернаціоналу, учні якої закінчували 7 груп (класів). Саме з церковнопарафіяльної школи, реформованої в семирічку, в центрі міста і бере початок історія Кам’янської ЗОШ №1.

У 1933 році її було надано статусу середньої, учні отримали змогу закінчити 10 класів., У 1931-1932 рр. місцева влада, ведучи атеїстичну пропаганду, розібрала Миколаївську церкву, яка знаходилася на місці сучасного Будинку культури. Цегли з розібраної споруди вистачило для будівництва школи №1 і Будинку культури. Близько 4 років йшло будівництво школи.

У 1937 році учнів зі старого приміщення (сучасний магазин №16, в минулому - це приміщення суду), було переведено до нового двоповерхового приміщення (старе приміщення школи №4). У 1937 році проводилися Пушкінські дні (з нагоди сторіччя з дня смерті геніального поета).У Кам'янку з'їхались родичі Давидових, артисти столиці. Школі в ці дні було присвоєно ім'я великого поета О.С.Пушкіна. Це була лише одна середня школа в районі. Тут навчалися діти з Ревівки, Баландино, Косар, Юрчихи, Тимошівки. Крім звичних предметів викладалися тригонометрія, арифметика, креслення. У 30-х роках викладали такі вчителі: Іщенко Юлія Родіонівна (вчитель математики) Чернишенко Поліна Григорівна (вчитель математики) Керекеша Зінаїда Григорівна Сірченко Наталія Купріянівна (вчитель хімії) Першим директором середньої школи був Логвінов О.І. Середня заробітна плата вчителя становила 70-80 крб., піонерська вожата отримувала 50 крб.50 коп. На той час активно працювали гуртки: хоровий, танцювальний. Драматичний гурток очолювала Харлама Френя Сидорівна - вчителька української та німецької мови. Цей гурток відвідував Задніпровський Михайло Олександрович зі своїм другом Пономаренком, саме тут зародилася велика любов до театру у народного артиста України Задніпровського Михайла Олександровича. Діяв авіамодельний гурток під керівництвом завпеда Стрільцова та струнний гурток - вчителька української літератури Соловйова Анна Трохимівна. Школа складалася тільки з половини нинішнього старого приміщення школи №4. Права сторона від балкону. До школи був добудований хімічний кабінет і спортивний зал. Актового залу не було. Всі заходи проводилися на другому поверсі. В цій школі навчалася старша ланка, молодші класи навчалися в приміщенні бувшого суду. В кінці жовтня 1939 року школа проводить Урочисті Збори Возз'єднання України із Західною Україною - директор Шафет. При школі діяв філіал Корсунського педагогічного технікуму, після закінчення якого отримували освіту вчителя. Випускники 1937-1938 рр. Лутаєв Василь в майбутньому став головою міста Чертков, а Коваленко Олена Кононовна стала завідуючою музею О.Кобилянської на Закарпатті. У 30-х роках при школі діяла комсомольська організація, вчителі разом з учнями вирішували важливі питання, ставили перед собою нові плани. Спокійно і доброзичливо проходило навчання в школі №1. Щороку випускалася грамотна молодь.

Випускникам 1941 року судилося зустрітися лише через 40 років. У червні 1980 року школа радо відчинила перед ними двері. Приїхали 20 випускників з різних місць, а також їх класний керівник з Києва. Не всім судилося бути присутніми на цій святковій зустрічі, бо у багатьох випускників життя забрала війна. У роки Великої Вітчизняної війни школа не працювала, а її приміщення викостовувалося німцями, як пересильний пункт молоді до Німеччини. Молодь зганялася з усього району. На першому поверсі була кімната хлопців, на другому -кімната дівчат. Юрченко В. І. згадує, що їй вдалося всеж-таки втекти додому. На свято Калити мама запекла у хлібині мотузку і передала передачу дочці. Коли п'яні німці заснули, вона втекла. Цією вірьовкою скористалися, для втечі, багато інших дівчат та хлопців.

У 1944 році у приміщенні школи №1 в роки Великої Вітчизняної війни розміщався „Польовий госпіталь". Налагодження шкільної справи після вигнання гітлерівців наштовхнулося на великі труднощі. Не було наочних посібників лабораторних приладів, зошитів, підручників, карт, класних дошок. Учителі воювали на фронтах. Постало завдання в стислі терміни відбудувати школу і охопити навчанням усіх дітей шкільного віку. Не дивлячись на всі негаразди в 1945 році школа знову відчинила двері для навчання. Крім денної форми навчання при школі з 1948 року діє вечірня школа. Незмінним директором вечірньої школи була Коваленко Василина Олексіївна. Вечірня школа була переповнена. Навчалося паралельно по 3 класи: 9-ті, 10-ті та 11-ті. У вечірній школі освіту здобували представники робітничої молоді Кам'янського машинобудівного, цукрового, спиртового заводів, представники селянської молоді, які не мали можливості навчатися в роки війни або мусили рано почати трудову діяльність.

Велике бажання молоді здобувати освіту привело до 2-х, 3-ох змінного навчання Це спонукало дирекцію школи та владу району до розширення приміщень. В 1959 році була добудована ліва сторона школи №1 (актовий зал та 10 класних кімнат ). Траншеї під фундамент копали учні та вчителі. У підвалі розміщалися котельні. Добудова здійснювалася при директору школи Матвєєву Володимиру Васильовичу. Йому прийшлося їхати у Сибір і привезти вагон лісу для будування даху. Це будівництво стало можливим при підтримці директора спиртового заводу Куценко А.С., який звернувся до депутата Верховної Ради УРСР Сидора Ковпака (в роки війни - керівника партизанського руху) за допомогою. Лише при такій вагомій підтримці при максимальній допомозі вчительського, батьківського, учнівського колективів була здійснена добудова школи. Школа нараховувала 600 учнів. Молодь приїздила на навчання навіть з найвіддаленіших сіл. У 50-70-х роках працюють молоді серйозні, самовіддані вчителі: Македонська В.А., Кулініч С.Ю., Людна У.С., Синько М.В., Перемишленко П.В. та Перемишленко А.О., Дерун П.А., секретарем партійної організації була Нікіфоренко Тетяна Андріївна. У школі діяв танцювальний гурток Шульгіної Раїси Володимирівни, який виборював призові місця в районі та області. Був створений хор із 100 осіб та власний духовий оркестр. Школа мала великий авторитет серед учнів та батьків. У 1966 році відбувається перехід з 11-річного навчання на 10-річне. У цей рік випускалося 8 класів, 1948-1949 років народження, згадує Чернова Р.М. (вч. англ. мови), випускниця 1966 року. Класи були переповнені по 36 учнів. Кожен з випускних класів налічував близько 10 золотих і срібних медалістів. Зміст навчальних програм був доступнішим і цікавішим. 

У школі діяв виробничий комбінат: для хлопців-машинна та тракторна справа, для дівчат-швейна справа. Перед школою стояв гіпсовий пам'ятник О.С.Пушкіну. Кабінетна система діяла для уроків фізики та хімії, існувала піонерська кімната, де навчався зразковий клас, а така ж Ленінська кімната. Піонерська організація ділилася на менші загони, які мали певні завдання, підтримувалися тісні стосунки з підприємствами: піонери звітували перед трудовим колективами про навчання, а трудові колективи звітували про виконання планів у школі перед учнями. Діяла тимурівська команда яка допомагала ветеранам війни та праці, збирала про їх діяльність матеріали, оформляли альбоми. ' Великим внеском школи у розвитку держави було збирання макулатури і металолому. Проводились змагання між класами. Рада дружини району підводила підсумки. Школа №1 завжди отримувала перемогу. Їй вручали червону зірку, яка встановлювалася на балконі школи і яскраво світилась на свято Перемоги, в день піонерської організації. Піонери були учасниками районного злету піонерів. Діяли воєнізовані загони, які мали власну форму, пісню, звітували про проведену роботу. Школа нараховувала 1200 учнів, діяло 2 піонерські вожаті і організатор. Працювали самовіддано вчителі школи: Сугак Катерина Антонівна (вчитель української мови і літератури) Гавриленко Галина Лазарівна (вчитель української мови і літератури) Петренко Неля Олексіївна (вчитель російської мови і літератури) Приліпко Олександра Іванівна (вчитель російської мови і літератури) Мунтян Пантелей Степанович (вчитель історії), Дідух Давид Монтійович (вчитель історії) Петренко Василь Петрович (вчитель математики) Тура Яків Трохимович (вчитель фізики) Наземець Наталія Купріянівна (вчитель хімії) Щур Лідія Олександрівна (вчитель англійської мови)

Велике перевантаження школи приводить до будівництва нового сучасного приміщення школи №1, яке і починається з 1976 року при директору школи Осінському Петру Петровичу та завідуючим господарською частиною Гаврилюк М.С. Будівництво на місці бувшого парку вела будівельна бригада СМУ-26 під керівництвом головного інженера Лисенка Павла Івановича та начальника участка Макоти Миколи Павловича. Меблі закупилися заздалегідь і знаходилися в різних куточках району і міста. Вчителі, батьки, учні допомагали в будівництві та упорядкуванні школи та класних кімнат. Учні здійснили озеленення школи. 2 лютого 1980 року школа урочисто відчинила двері 1242 учнями. Ця триповерхова споруда нараховувала добре обладнані кабінети: 2 фізичні, хімічний, медичний, було підведено воду. Для молодших класів було відведено ліве крило школи, а для нульового класу зручний блок (спальня, ігрова кімната, клас, спортивний зал, коридор, туалети). Все заведено для зручності першокласників. Їдальня обладнана всім необхідним на 240 місць, де харчувалось майже 700 дітей. Був час, коли навчання велося в 2 зміни (7-8 класи). При школі діє хороша бібліотека, завідуючою працює Мельник Г.Ф. та бібліотекарем Швець В.М. Актовий зал має достойний вигляд. Він був обладнаний кіноапаратурою, яка застаріла на сьогодні. Класи були радіофіковані. Обладнані спортивний та ігровий майданчики.

У 1986 р. перед школою був встановлений бронзовий пам'ятник О.С.Пушкіну, який був виготовлений на одному із заводів м.Києва. При директору Приліпко О.І. був збудований басейн та теплиця. На сьогоднішній день школа успішно функціонує. За 24 роки не проводилось жодного капітального ремонту. У школі працює 53 вчителі (із них - 14 випускників нашої школи; 20 чоловік молодшого обслуговуючого персоналу, із них 7 випускників школи). Школа має висококваліфіковані кадри і нараховує 11 вчителів методистів, 12 вчителів, які мають звання „Старший вчитель", 18 вчителів вищої категорії. Директором школи є випускниця цієї школи Короленко Л.В. При школі діє літературно - музична вітальня з 1993 року під керівництвом Шатило Т.Б. та „Мала класна філармонія", засідання, якої проходить в музеї О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського.

5 травня 1995 року в школі було створено музейну кімнату „Історії рідного краю та бойової слави " вчитель історії Шамрай О.Г., яка реорганізована 15 лютого 2003 року Поліщук М.В. при сприянні директора школи Короленко Л.В. Тривалий час школу очолювали Мунтян Пантелеймон Степанович з 1962-1973р. Кваченко Анатолій Сергійович з 1980-1982 та 1994-2002 р. Варивода Григорій Якович 1984-1994 р. їх стаж директорства нараховує 10 і більше років. У школі здійснюється виховний процес під керівництвом Клименко Ж.Ю. Самоврядування діє на демократичних засадах за принципом „Самі вирішили, самі зробили, самі відповідаємо", згідно моніторингу інтересів вчителів, учнів. 5-й рік діє шкільний парламент, який має свого президента, статут і повноваження. Першого президента було обрано в 1999р. ним став учень 10-Г класу Міліціян Павло. У 1996 році написаний гімн школи Салабаєм Максимом, покладений на музику вчителем музики Шовкун Русланою Миколаївною.

На сьогодні діє при школі 21 гурток та спортивні секції: туристичний гурток „Краєзнавець”, правовий клуб старшокласників „Ми”, пісенний хореографічний „Водограй”, школа „Юного командира”, прикладної фізпідготовки, художня майстерня, „Волонтер”, „Козацька школа”, пісенний гурток „Перлина”, „Юний художник”, „Історія рідного краю”, „Юний журналіст”, „Весела палітра”. На високому рівні поставлена фізична культура та допризовна підготовка юнаків. Випускники школи №1 свої знання підтверджують при вступі у вищі навчальні заклади. Багато з них відомих діячів культури, науки, політичних діячів, підприємців.

В 2004 році школа №1 об’єдналась із школою №4 з ініціативи районної Ради. Першим директором об’єднаної школи стала Савова Р.І., заучем по старших класах Короленко Л.В., заучем по молодших класах Таран Л.Б., по виховній роботі Клименко Ж.Ю. школа зайняла 2 приміщення: молодша школа в приміщенні школи №4, а старша в новому приміщенні.

Використана література:

1. Історія міст і сіл .Черкаська область.

2 „Місто на скелястих берегах Тясмину”

3. Свідчення очевидців.