Першим художнім навчальним закладом в Україні була Одеська художня школа малювання, яка згодом утвердилася у статусі художнього училища. Газета «Одеський вісник» від 29 травня 1865 р., №14 свідчить про те, що 30 травня (за ст. ст.) 1865 року відкривається школа малювання та запрошує на супутню цьому заходу виставку «Предметів витончених мистецтв». Повідомлялося також, що на цьому заході можна буде придбати програму школи та каталог виставки. Характерно, що школа не була приватним навчальним закладом – вона була відкрита Товариством Витончених Мистецтв при заступництві відомих у місті осіб: С. Воронцова, генерал-губернатора П. Коцебу, міського голови М. Новосільського, князів Гагаріних, Манук-Бей, графів Толстих, італійського генерального консула Кастилія, видатних архітекторів Ф. Боффо, Л. Оттона, Ф. Гонсіоровського та багатьох інших.
За 160-річну історію Одеський художній фаховий коледж, який був започаткований як Одеська школа малювання, встиг бути і Політехнікумом образотворчих мистецтв і Мистецьким інститутом, за часів румунської окупації навіть академією, училищем, а в останні роки коледжем.
18 травня 1876 року міська Дума розглянула питання про надання школі в центрі Одеси місця для будівництва будівлі школи та ухвалила: надати місце та будинок на Преображенській вулиці, де містилася лікарська управа.
22 травня 1883 року було покладено перший камінь майбутньої будівлі художньої школи.
Згодом формувався згодом бібліотечний, натюрмортний, гіпсовий та методичний фонди.
У 1908 році був оголошений конкурс проектів на прибудову до існуючої будівлі флігеля, в якій розмістилися б спеціальні класи для малювання і скульптури. Конкурс виграв колишній випускник училища Я. Пономаренко у співавторстві із П. Клейном. Будівля була збудована за рік: 1909-1910, у ній і досі займаються студенти.
Серед мистецьких закладів України – це найкращі навчальні майстерні, побудовані з урахуванням специфіки роботи, які відповідають світовим стандартам та санітарно-гігієнічним нормам закладів такого типу.
Історія відділення починається у 1928 році, коли відкривається відділення майоліки, яке згодом перетворилося на керамічний факультет. Цей факультет очолює Михайло Іванович Жук, якого ще в 1925 році запросили на посаду професора – керівника графічної майстерні Одеського художнього інституту. Михайло Жук прагне відродити традиції української народної кераміки, впровадити її у сучасний побут та архітектуру. Художник пропонує різні способи декору: трафарет, друк, ручний розпис тощо.
Окрім навчального процесу, факультет займається лабораторними дослідженнями одеських глин, організовує експедиції зі збирання народних орнаментів півдня України.
Творчу та педагогічну діяльність художника перервала війна. В окупованій фашистами Одесі Михайло Жук намагається продовжувати роботу в училищі, проте його виганяють звідти через відмову написати портрети короля та королеви Румунії. Разом із друзями він розпочинає таємну боротьбу за збереження художніх цінностей. Одразу після звільнення міста М. Жук приступає до роботи в художньому училищі. Разом із учнями він відроджує керамічну майстерню, відновлює печі, гончарні верстати.
Михайло Іванович Жук
Художник працював у галузі станкового живопису, книжкової і станкової графіки (малював у техніці дереворита, офорта, ксилографії), художньої кераміки, плаката, екслібриса. Михайло Жук також просвітник, поет, мемуарист, перекладач та педагог. В його честь названа одна з вулиць Одеси. Алея зірок в Одесі поповнилася ім’ям Михайла Жука.