Сторінка історії закладу освіти

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА НА ДВІЧІ ГЕРОЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

ПОКРИШЕВА ПЕТРА ОПАНАСОВИЧА

24.08.1914 рік – народився Покришев П.О. у с. Гола Пристань, у сім'ї селянина.

Із жовтня 1922 року почав навчатися у Голопристанській початковій школі №3 ( нині Голопристанський ліцей №4). Із спогадів першої вчительки Петра Є.Х. Фоменко: "Самостійний хлопчина мені сподобався. Я перевірила його знання: він і справді непогано рахував і читав, швидко впорався з задачею другого класу. Ми прийняли його до школи і не пожалкували: учився Петрик старанно, особливо любив арифметику, захоплювався читанням історичних та пригодницьких творів".

У 1924 році ( хлопчику було 10 років) помер батько і Петро змушений був працювати у судно цеху артілі " Наддніпрянський човен".

У 1930 році Петро Опанасович переїхав до Харкова. Навчався у фабрично-заводському училищі  при  заводі " Серп і молот", який закінчив з оцінкою " відмінно". Опісля, маючи 4-й розряд слюсаря – жерстяника, працював ще два роки на цьому заводі.

       З 1932 по 34 рік навчався спочатку у планерній школі, потім у Харківському аероклубі, отримавши свідоцтво пілотів цивільної оброни. 

У березні 1934 році Петра Опанасовича, одного із 8 найкращих випускників льотної школи,  направили  до Одеси на навчання до школи військових пілотів.

З 1936 по 1938 рік служба в першому корегувальному загоні, 13-му винищувальному авіаескадрильї під командуванням Миколи Євдокимова.

       Узимку 1939 року лейтенант Покришев прийняв перше бойове хрещення під час фінської війни. Упродовж всієї кампанії Петро Опанасович заніс на свій рахунок 5 збитих ворожих літаків.

       Про початок віроломного нападу фашистів Петро Опанасович довідався о 6-й годині ранку 22 червня. О 10 –й годині він підняв свого " Яструбка". А вже 25 червня на фюзеляжі його літака з'явилася перша зірочка – знак першого збитого в бою фашистського літака. У найважчі для Ленінграда час Покришев робив щодня по 6-7 вильотів, знищував по 2-3 ворожих літаки.

У відомого поета Миколи Тихонова є вірш, який так і називається " Покришев", а в ньому слова:

       Вспомнил сегодня в саду я на роздыхе

       Годы блокады опять:

       " Ахтунг! Ахтунг! Покрышев воздухе!

       Боя не принимать!"

За 900 днів блокади Ленінграда льотчики 29-го винищувального авіаційного полку збили 300 фашистських літаків.

Особисто командир ескадрильї Покришев за роки війни здійснив 305 бойових вильотів, провів 60 повітряних боїв, 38 літаків збив особисто і 8- у групових боях.

У лютому 1943 року за відвагу і мужність, виявлені в боях за Ленінград, йому було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

Минуло півроку, і в госпіталь, куди був доставлений у непритомному стані після одного із боїв, 24 серпня 1943 року, в день, коли йому виповнилося 29 років, прийшло повідомлення про нагородження              П.О. Покришева другою Золотою Зіркою. Саме тоді майор Покришев став командиром 159-го винищувального авіаполку і опісля воював у небі  над Чудським озером, над Нарвою, над Естонією, за що був нагороджений орденом Олександра Невського.

І лише 1961 року генералу – майору авіації П.О.Покришеву довелося розлучитися з армією, якій віддав 27 років життя!

Востаннє Петро Опанасович приїхав до Голої Пристані у серпні 1967 року. 22 серпня 1967 року П.О. Покришев раптово помер удома – на рідній Голопристанщині. Поховали його на Алеї Героїв, поруч із його бронзовим бюстом, встановленим  у травні 1949 року.

Він любив приїжджати на Батьківщину, де минуло його босоноге дитинство, де так багато сонця, де живуть щедрі та добрі люди, його земляки. 

         ПОЛІТ У БЕЗСМЕРТЯ

1.Зірвиголова

 Хіба думало подружжя  Покришевих – Панас Васильович та Фекла Трохимівна,- що того дня 24 серпня 1914 року, коли у сім`ї з`явилася друга дитина, названа Петром, вони обоє увійшли разом з ним у безсмертя? Про таке не думалась тоді, бо життя було нелегким, а то того ж услід за Петром з`явилися на світ донька Олександра та синок Леонід. Четверо діток – це турботи від зорі до зорі, щоб одягти і взути їх, нагодувати.

А вони ж росли такими розбишаками, що одягу на них не настачишся, особливо Петрик. Мабуть, не було на селі огороду чи садка, де б не побував Петро зі своїми друзями. Знали вони, де і що росте, коли достигає, чого остерігатися, коли забиралися покуштувати достиглі дині, груші чи яблука.

Як і водиться, збиралася дитяча ватага на Вербичці. Саме так вони називали місцину на березі Конки, де й справді росла велетенська верба,що схилилася над водою. З неї так зручно було плигати у глибоку воду. Правда, кількох невдах ледь вдалось витягти з річки у непритомному стані та відкачати.

Але отой короткий політ з гілля у воду – чи не він став першим польотом у небо ? Може й так, але тільки незначним штрихом у подальшому виборі.

Десь у жовтні 1922 року в Голопристанській початковій школі №3 трапилася незвичайна подія: невисоке, чорноброве і темнооке хлоп`я прийшло «записуватися» до школи. Та ще й вимагає, щоб записували зразу в другий клас, адже він уже вміє читати й писати. Зі спогадів першої вчительки Петра Є.Х.Фоменко:

«Самостійний хлопчина мені сподобався. Я перевірила його знання: він і справді непогано рахував і читав, швидко впорався з задачею рівня другого класу. Ми прийняли його до школи. І не пожалкували: учився Петрик старанно, особливо любив арифметику, захоплювався читанням історичних та пригодницьких творів. Наприклад, коли в третьому класі вивчали уроки з повісті «Тараса Бульба», Петрик попросив однокласників прив`язати себе до дерева і,як Тарас,закликав козаків добре бути воріженьків. Пізніше під час зустрічей з учителями, він зізнався, що ніколи не міг спокійно дивитися картину І.Рєпіна «Козаки».

За своє коротке дитинство Петрусь Покришев зумів виробити в собі важливі риси: не боятися труднощів і переборювати їх, уміння самостійно вирішувати свої проблеми. Це пізніше ми дізналися, що таких людей американці називають словом «селфмейдмен» - тобто, людина, яка зробила себе сама. І в цьому йому допоміг срібний, маленький літачок високо в небі, який він побачив у дитинстві (літак у небі – тоді це було ще рідкісним явищем!) 

2.Крок у небо

Ледь виповнилось Петрику 10 років, як помер батько. Матері важко було самій підіймати на ноги чотирьох діток, і після 5-го класу довелося малому Петрові заробляти на життя. перший його робочий день відбувся в судно цеху артілі «Наддніпрянський човен». Та злидні не покидали сім`ю, і 1930 року Петро поїхав до Харкова, де жила старша сестра Марія.

Ой, ті 30-ті! Продрозверстка, колективізація, карткова система, нічого не варті гроші. Разом з такими ж підлітками Петро ходив на біржу праці з надією знайти-якусь роботу. Якось там з`явився немолодий чоловік у робочій спецівці – він виявляв охочих записатися на роботу на заводі і навчитися в фабрично-заводському училищі (ФЗУ) при заводі «Серп і Молот».

Так, завод вразив малого Петра: гігантські цехи, більше 120 видів  продукції – плуги,борони,сівалки,віялки,соломорізки… У групах по 40 чоловік, майстер не встигав кожному учню приділяти увагу, а тому все залежало від уміння вчитися самостійно.

І все ж через два роки Петро Покришев закінчив навчання з оцінкою «відмінно». Йому присвоїли 4-й розряд слюсара-жерстянника, і залишили працювати на заводі.

Минуло 2 роки робітничого життя. Якось обідньої перерви в цеху з`явилося двоє бравих пілотів – синів суконні гімнастерки, галіфе, до блиску начищені хромові чоботи… Хто тоді не мріяв про військову службу? Та ще таку! А льотчики до аероклубу. Як же хотілося Петрові стати таким же!

І він став вчитися льотній справі. Спочатку планерна школа, потім аероклуб. Заняття відбувалися щоденно з 8-ї до 14-ї години, а з 15-ї бігом на роботу. Зате коли він уперше з`явився в цеху у льотній формі, дівчата не зводили з нього захоплення поглядів.

Як швидко летить час! Нарешті, програму закінчено, заліки здані, курсанти отримали «путівки в небо» - свідоцтво пілотів цивільної авіації. Кілька днів по тому в Харківській аероклуб приїхали військові льотчики, познайомилися з особливими справами випускників і відібрали 8 найкращих. Серед них був і Петро Покришев. Запитали їх, чи не хочуть їхати в Одеську школу військових пілотів. Хто про це не мріяв у березні 1934 року!

Так в Одесі почалася його льотна біографія, тут він уперше витримав іспити на мужність.

Після закінчення школи військових пілотів Петро Панасович отримав призначення в перший корегувальний загін, що дислокувався в місті Вологді. Незабаром нове призначення – в 13-у винищувальну авіаескадрилью під командуванням Миколи Євдокимова, одного з перших парашутистів, який здійснив затяжний стрибок. У цій ескадрильї свого часу служив Валерій Чкалов. А вже 1938 року ескадрилью реформували у винищувальний авіаполк, для якого війна почалася раніше за всіх.

Йдеться про війну, яку в колишньому СРСР називали фінською, а в Фінляндії – зимовою. Ще й до цього часу ми мало знаємо про неї. Зате знаємо головне – не багато слави й престижу додала великій державі ті її зброї.

3.Бойове хрещення

Що ж, не солдатові думати над тим, на якій війні йому наказано воювати. Тож взимку 1939 року лейтенант Покришев прийняв перше бойове хрещення. Під час одного з жорстоких боїв він збив ворожий літак, але і його «птаха» було добряче «подзьобано» кулями. З великими труднощами йому вдалося посадити літак на полі, а тільки-но вибрався з кабіни, як зірвалися бензобаки. саме тоді товариші відзначили, що Петро «народився в сорочці»

Упродовж всієї кампанії Петро Покришев заніс на свій рахунок 5 збитих ворожих літаків. Для себе ж він відзначив не кількість знищених ворожих бойових машин, а досвід, який він набував у цих боях. Немов передчував, що справжні випробування ждуть попереду. І не лише його, а всю країну. І прийшла Друга Світова війна… 

4.Уже вістрі народного гніву

Уже одне те, що полк, у якому служив П.Покришев, базувався під Ленінградом ( нині - Петербург), говорить про значимість його служби. Про початок віроломного нападу німецьких загарбників Петро Панасович довідався о 6-й годині ранку 22 червня. О 10-й годині він підняв у небо свого «яструбка». А вже 25 червня на фюзеляжі його літака з`явилася перша зірочка – знак першого збитого в бою ворожого літака.

У найважчий для Ленінграда час Покришев робив по 6-7 бойових вильотів щодня, знищував по 2-3 ворожих літаки. Поступово він став грозою для загарбників. У відомого поета Миколи Тихонова є вірш, який так і називається – «Покришев», а в ньому слова:

Вспомнил сегодня в саду я на роздыхе

Годы блокады опять:

«Ахтунг!  Ахтунг! Покрышев в воздухе!

Боя не принимать!».

Як воював Покришев, його ескадрилья, його полк, говорить такий факт: за 900 днів блокади Ленінграда льотчики 29-го винищувального авіаційного полку збили 300 німецьких літаків.

Особисто командир ескадрильї Покришев за роки війни здійснив 305 бойових вильотів, провів 60 повітряних боїв, 38 літаків збив особисто і 8 – у групових боях. Історія зберігає багато бойових епізодів, які яскраво характеризують Петра Панасовича не лише як талановитого льотчика, а й як мужню, ініціативу людину, вірного товариша, великого патріота.

Його бойова майстерність не залишилася непоміченою. Батьківщиною: у лютому 1943 року за відвагу і мужність, виявлені в боях за Ленінград, йому було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Минуло півроку, і в госпіталь, куди він був доставлений у непритомному стані після одного з боїв, прийшло повідомлення про нагородження П.П.Покришева другою Золотою Зіркою. Це сталося 24 серпня 1943 року, в день, коли йому виповнилося 29 років. Саме тоді майор Покришев став командиром 159-го винищувального авіаполку і воював у небі над Чудським озером, над Нарвою, над Естонією, за що був нагороджений орденом Олександра Невського.

Але Петро Панасович не тільки воював, а й учився – літати, воювати, командувати, володіти собою у будь-яких ситуаціях. закінчив курси удосконалення для командного складу, Академію Генерального штабу. І все це, так би мовити, між боями та навчанням молодих льотчиків.

5. …А спокій лише сниться!

…Ось і відгриміла війна. Здавалося, на став час миру й спокою, коли можна забути все, відпочити. Та не знає спокою серце досвідченого воїна, адже Армія поповнюється молодими воїнами, які не знають справжнього ворога, не були в запеклих боях. Та все частіше даються взнаки роки війни, поранення. Як не хотілося, а 1961 року генерал-майору авіації П.П.Покришеву довелося розлучитися з армією. Їй віддав 27 кращих своїх років життя!

Та вірно сказав поет про спокій, який лише сниться справжнім людям,патріотам. На яких би посадах не працював Петро Панасович (остання – помічник начальника Ленінградського аеропорту), скрізь він віддавав роботі всього себе.

Якось Петро Панасович разом з діловими паперами отримав і листа з Голої Пристані, в якому повідомлялося, що на батьківщині буде встановлено його бронзовий бюст. Його запрошували на відкриття , яке мало відбуватися у травні 1949 року. Він любив приїжджати на батьківщину, де минуло його босоноге дитинство, де так багато сонця, де живуть щедрі та добрі люди, його земляки.

Востаннє Петро Панасович приїхав до Голої Пристані в серпні 1967 року. Так хотілося йому відзначити на батьківщині своє 53-ліття. Не вдалося… Якихось двох днів не вистачило йому… 22 серпня 1967 року П.П.Покришев раптово помер удома – на рідній Голопристанщині.

Поховали його поруч з бронзовим бюстом, в парку, де зараз простягалася Алея Героїв, а він колись бігав у дитинстві, де зі своїми однолітками саджав дерева.

Так, він помер. І ввійшов у безсмертя…

Із газети «Рідна Пристань» №7 від 18 лютого 2005 року 

НАША ІСТОРІЯ...

ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ....