Поради практичного психолога

"Сім’я-це простір без насильства"

Зневажання людських прав дитини, приниження її гідності сприяють виникненню дитячої психологічної травми, яка деформує особистість, порушує природний психологічний та фізіологічний розвиток дитини.

Основна стратегія запобігання дитячим психічним травмам – це виховання дитини в атмосфері постійної безумовної любові і турботи. Відомий американський психотерапевт Бері Уайндхольд стверджує, що для нормального емоційного дозріванням дітям треба, щоб їх любили, пестили, помічали, приймали всерйоз, стримували, опікали, співали їм пісні і задовольняли всі їх основні потреби. Це необхідно для того, щоб побудувати у дитини здорове самолюбування і здатність любити саму себе. Адже діти, основні потреби яких, пов'язані з любов'ю і турботою, задовольнялися, зростають істинно поступливими і неегоїстичними людьми. Вони здатні виявити турботу і співчуття до інших людей.Щоб подолати насильство в сім'ї, я хочу запропонувати такі шляхи вирішення проблеми: довіряйте вашій дитині та поважайте її. Визнавайте права дитини на свої власні почуття, право на вибір друзів та діяльності Отже, перш ніж карати дитину “за щось”, “для чогось”, треба розуміти: насилля породжує насилля, покарання призводить до покарання.Батьківська любов має бути безумовною, адже справжня любов умов не ставить. Безумовна любов – це найвища форма любові. Ми любимо дитину просто за те, що вона є, незважаючи ні на що. Ми приймаємо дитину будь-якою. Це не значить, що батьки мають схвалювати погані вчинки своєї дитини. Але їм необхідно пам’ятати: щоб дитина не зробила, вони від неї не відречуться. Часто дітям доводиться завойовувати батьківську любов різними способами: батьки люблять дитину за умовами – гарно поводитись, потім гарно вчитися і т.ін. звичайно ми маємо навчати і виховувати дітей, але спершу необхідно сповнити їхні серця впевненістю в нашій безумовній любові.Дитина – це квітка, і ваша любов живить її. Завдяки їй дитина розквітає і дарує світові красу. Чим більше способів виявити свою любов вона від нас навчиться, тим легше їй буде знайти спільну мову з друзями, однолітками, педагогами, а в майбутньому і з дружинами й чоловіками. Одна із якостей зрілої людини – здатність віддавати і приймати любов будь-якою мовою. Намагаючись навчити дитину володіти всіма цими мовами, ми розуміємо, що самі зростаємо духовно.  І якщо ви опануєте цими  поняттями, то ваша сім'я буде завжди щасливою.

Поради батькам: “Як підготувати дітей до школи.”

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мовлення, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Накопичення цих передумов – непроста справа. Що ж можна і чого не можна робити до школи?

Не слід:

• до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;

• оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;

• проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

Необхідно:

• прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

• навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

• вчити дитину слухати своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей – дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

Світогляд дитини, її знання – це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки – знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо:

Світогляд дитини – це те, що вона:

• знає про себе (прізвище, ім’я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);

• знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;

• знає про світ;

• полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, оповідання, письменники, художники, композитори);

• знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю – байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;

• знає про сучасну техніку, транспорт.

Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти називати звуки, з яких складається слово.

Ігри, у які Ви можете пограти з дітьми

1. “Жуки”

– Ось жуки розправили крила і полетіли: “ж-ж-ж”. (Діти бігають по кімнаті.)

– Яку пісеньку співає жук? – запитує дорослий.

– “Ж-ж-ж”, – відповідають діти.

– Давайте скажемо слово “жук” так, щоб почути пісеньку – “ж-ж-ж”. (Діти охоче повторюють слово, “гудять”, вслуховуються в пісеньку жука.)

– А давайте послухаємо, чи є пісенька жука в інших словах? Ж-ж-журавель.

– Є!

– А в слові нож-ж-жиці? Ж-жайворонок? (Є.)

– Метелик? Чи співає в цьому слові жук свою пісеньку? (Ні.)

“З” – політ комара (протягування);

“Ш” – шелест листочків;

“П” – пихтіння їжака (швидке повторення);

“Р” – працює мотор.

2. “Скільки звуків? На якому місці?“

Матеріал: картка із зображенням будинку.

– Давай будемо шукати звуки. Скажи слово “дім” так, щоб я почула в ньому перший звук. Закриємо першу клітинку фішкою (білою, жовтою).

3. “Хто уважніший”

– Тепер я називатиму звуки, а ти зніматимеш його зі схеми. Подивимось, який ти уважний. Прибери, будь-ласка, звук “д”.

4. Вправи на розвиток дрібної моторики руки та зорово-рухових координацій.

1. Змальовування графічних зразків (геометричних фігур та візерунків різної складності).

2. Обведення за контуром геометричних фігур різної складності з послідовним збільшенням радіуса обведення (по зовнішньому контуру) або його зменшенням (обведення за внутрішнім контуром).

3. Вирізання фігури з паперу за контуром (плавно, не відриваючи ножиці від паперу).

4. Розфарбовування й штрихування (потрібно цьому заняттю надати загального ігрового мотиву, щоб дітям було цікаво).

5. Різні види зображувальної діяльності (малювання, ліплення, аплікація тощо).

6. Конструювання та робота з мозаїкою.

7. Освоєння ремесел (шиття, вишивання, в’язання, плетіння, робота з намистом тощо).

5. Ігри та вправи на розвиток загальної моторики (сили, спритності, координації рухів).

1. Ігри з м’ячем (найрізноманітніші).

2. Ігри з резинкою.

3. Ігри на зразок “Дзеркала”: дзеркальне копіювання поз і рухів ведучого (роль ведучого може бути передана дитині, яка самостійно придумує рухи).

4. Ігри типу “Тир”: влучити в ціль різними предметами (м’ячем, стрілами, кільцями тощо).

5. Комплекс найрізноманітніших спортивних та фізичних вправ.

6. Заняття танцями (або підготовка до них – ритміка).

7. Аеробіка (виконання фізичних вправ під ритмічну музику).

6. “Пантоміма”

Ця гра розвиває уяву і творчі здібності. Попросіть дитину жестами, мімікою, звуками зобразити якийсь предмет (потяг, машину, чайник, літак) чи якусь дію (малювання плавання, вмивання).

Якщо з першого разу не виходить, покажіть самі, як це треба робити. Пограйте у “відгадайку”: дитина відгадує, що ви зображуєте, а потім навпаки – ви маєте здогадатися, що показує дитина. Намагайтеся придумати кумедні варіанти.

7. “Чарівна палітра”

Змішуючи фарби під час малювання, можна отримувати різні відтінки кольорів. Дитина може зобразити небо на світанку за допомогою синьої та білої фарб. Розмішувати синю фарбу треба на палітрі або тарілці, поступово додаючи білила та наносячи мазки на аркуш паперу. Чим більше відтінків, тим краще. Головне – щоб відтінки змінювалися якомога рівномірніше. Потім можна переходити до інших завдань (відтінки відрізняються за кольоровим фоном). Запропонуйте дитині намалювати захід сонця (перехід від жовтогарячого до червоного).

8. “Здогадайся, що приховано”

У цій грі дитина повинна вміти уявляти предмети за їх словесним описом та описувати різні предмети.

Заховайте якусь іграшку та опишіть дитині її зовнішній вигляд, наприклад: “Жовтого кольору, дзьоб гострий” (курча). Якщо дитина здогадається, відайте їй іграшку. Потім дитина ховає предмет і описує його. Гру можна урізноманітнити, ховаючи предмети у “чарівну торбинку” та пропонуючи дитині, після того як вона відгадає, знайти заданий предмет, намацавши його рукою серед інших.

9. “Чого на світі не буває?“

Гра на розвиток уяви, творчого мислення. Запропонуйте дитині намалювати те, чого не буває. Попросіть її розповісти, що вона намалювала. Гра пройде веселіше, якщо ви теж візьмете участь у малюванні.

10. “Назви сусідів”

Гра на розвиток навичок лічби.

У грі можуть брати участь двоє або більше дітей. Гравці стають у коло, один бере м’яч. Він кидає м’яч партнеру, називаючи число від одного до десяти. Той, хто піймав м’яч, повинен назвати сусідні числа (на одне більше та на одне менше від названого. Після цього він називає своє число і кидає м’яч далі).

Зупинимо булінг разом!

Що таке булінг? Булінг – це агресивна і вкрай неприємна свідома поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої дитини, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском. Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор. Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребують підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з однолітками і дорослими не лише у дошкільному закладі, але й у школі і протягом усього їх подальшого життя. Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до дитячого садка (школи) або ж можуть плакати, вигадувати хворобу

Діти, які страждають від булінгу не беруть участь у спільній діяльності, іграх. Часто у них змінюється поведінка: вони усамітнюються, поводять себе незвичайно. Можуть почати говорити про те, що не хочуть ходити до дитячого садка, не проявляють бажання брати участь у заходах.  Відсутній контакт з однолітками: немає друзів. Починають губити речі, приходять додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося – не можуть реалістично пояснити.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу?

•     Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

•     Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька… Садок (школа) — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і у навчальному закладі.

•     Атмосфера в групі (класі). Бувають колективи, створені самостійно або руками вихователя (вчителя), в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити педагогічним працівникам? Завдання педагогів – відслідковувати ситуацію. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви. Рекомендовано проводити з дітьми ігри, шоб визначити, хто з ким дружить, поділившись з тією дитиною своєю іграшкою. Коли вихователь проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім. Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в групі жертва, хто агресор, хто є лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Як допомогти дитині-агресору? Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

Якщо ваша дитина – агресор, радимо:

•     Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.

•     Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

•     Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.

•     Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

•     Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

•     Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з педагогами, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

•     Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

•     Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто булять:

•     частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;

•     частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто піддаються булінгу:

•     втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

•     відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

•     втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності

• втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

 Ті, хто вимушені спостерігати:

•     часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

•     потерпають від депресивних станів чи перезбудження, не хочуть відвідувати дошкільний заклад.

       Спільні дії педагогів і батьків, для допомоги дитині яку булять:

•     Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

•     Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

•     Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

•     Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

•     Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз

•     Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю(вчителю) або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.

•     Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

•     Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до навчального закладу.

•     Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

•     Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

•     Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

•     Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.