Поради психолога: як допомогти дитині подолати страх

Всі ми чогось боїмося – і це нормально. Адже, в деяких випадках страх захищає нас від необдуманих і небезпечних дій. Але так буває не завжди, оскільки межа між страхом, де існує реальна загроза, і фобією, дуже тонка. Особливо актуальною проблема страху стає в період катаклізмів, пандемій, і в дитинстві. Сьогодні я хотіла б зупинитися на страхах дітей і шляхах їх подолання. Адже всі ми були дітьми і у кожного з нас є хоча б один страх який «переслідує» нас. І кожного разу ми відчуваємо себе дітьми, які нічого не можуть вдіяти із тими емоціями, які виникають у нас, коли ми лише подумаємо про «дитячий страх». Тому, пропоную разом знайти можливу причину страхів у дітей і шлях боротьби з ними.

Отже, серед основних причин виникнення дитячих страхів можна виділити наступні:

• конкретні ситуації, які налякали дитину (вкусила якась тварина, потрапила в лікарню тощо). Стійкий характер страхів, які зумовлені конкретною ситуацією, характерний для тривожних, невпевнених у собі дітях;

• дитяча уява, фантазія. Діти часто під впливом фантазії та сильної уяви можуть вигадувати чудовиська, які ховаються під ліжком чи інших темних місцях;

• недостатня фізична активність може призвести до виникнення страхів у дітей, тому потрібно пам’ятати, що ігри є кращими «ліками» від страхів;

• стосунки з однолітками. Так, через негативні стосунки з однолітками, цькування, відсутність друзів у дітей може виникати страх і небажання йти в школу;

• стосунки з батьками і рідними (негативна внутрішньо сімейна атмосфера; надмірне піклування, гіперопіка; емоційне неприйняття чи відсутність контакту з дитиною; принциповість і велика кількість заборон; наявність страхів і тривожності у батьків; склад сім’ї; ранній вихід матері на роботу; наявність неврозів тощо).

Для того, щоб допомогти дитині подолати страх потрібно враховувати причини його виникнення і дотримуватися наступних правил:

Не применшуйте і не знецінюйте страх дитини. «Тут нема чого боятися, подумаєш, якийсь жук!» – такого типу твердження переконує дитину в тому, що її почуття неправильні, недоречні, а отже, з нею щось не так. Це призводить до виникнення напруженості і тривоги. Тому, краще визнати той факт, що дитина злякалася і поговорити про її почуття. Це допоможе їй швидше звикнути до незнайомого і страшного об’єкту, і страх поступово зникне.

Не переконуйте дитину в протилежному. «Мамо, цей собака злий! Я його боюся!» Часом так хочеться швидко переконати дитину: «Ну чого ти! Собака добра! А ти великий та сміливий, і зовсім не боїшся, правда?» У цьому випадку дитина може розгубитися. З одного боку вона відчуває страх, а з іншого – впевненість у тому, що мама краще знає. Можливо, зараз дитині вдасться побороти відчуття страху, але пригнічений страх повертається з подвійною силою.

Не закликайте до мужності. «Ти ж чоловік! Води він боїться! Іди купайся і не будеш боятися!». Іноді батьки залишають дитину в темній кімнаті, щоб побороти страх темряви. Тоді страх може перерости у жах, адже найближчі люди замість того, щоб захистити, зраджують. В дитини може сформуватися розуміння того, що допомоги немає звідки чекати, довіряти нікому не можна, більш того, це навіть небезпечно.

Не проявляйте агресію. Перелякана дитина потребує підтримки, розуміння. А якщо батьки в такий момент самі поводяться агресивно – кричать, штовхають, смикають за руку – дитина переживає подвійний страх. На рівні інстинкту їй хочеться втекти геть від страшного, а отже, небезпечного об'єкта. Така дилема поставить у глухий кут навіть дорослу людину, а в дитячому мозку це викликає буквально «коротке замикання».

Не прирівнюйте страх до примхи. Дитина не може регулювати свій страх вольовим зусиллям. Тому не можна розглядати дитячий страх як форму капризу. Для дитини її переживання – реальність.

Не карайте дитину за страх. Покарання завжди викликає страх. Страх помножений на ще один страх не навчить дитину мужності. Мужність народжується зсередини як здатність визнати, прожити свій страх і діяти в ситуації свідомо, а не під впливом чужого вольового впливу.

Не ізолюйте дитину від зовнішнього світу. Бажання повністю захистити дитину від страхів – ще одна помилка. Часом дорослі намагаються уникати будь-яких ситуацій, коли дитина може зустрітися з об'єктами, що можуть її налякати. Пам’ятайте, що варто дозволяти дитині «зустрітися» з тим, чого вона боїться, але при цьому обов’язково підтримуйте її, проявляйте турботу і спокій, озвучуйте усе, що відбувається. Це може виглядати приблизно так: «Я бачу, що ти боїшся підходити до цього великого пса! Він справді величезний і дуже сильний порівняно з тобою. Але ми можемо роздивитися його звідси, з безпечної відстані. Давай постежимо. Може, він і не злий? Бачиш, виляє хвостом – значить вітається! Так, він дуже голосно гавкнув! Я теж здригнулася від несподіванки! У нього дуже сильний голос! Може, він каже «здрастуйте» або кличе своїх друзів погратися?».

Якщо ви не можете самостійно допомогти дитині подолати страх – зверніться до спеціаліста. У цивілізованому світі звертатися до психолога чи психотерапевта цілком нормально. Хоча, ми звикли думати, що для того, щоб бути здоровим достатньо харчуватися здоровою і корисною їжею, займатися спортом, вести активний спосіб життя і не мати шкідливих звичок. Але ми забуваємо, що є ще психологічне здоров’я, проблеми з яким позначаються на якості життя і на функціонуванні організму людини. Тому, дбаючи про здоров’я дітей не забувайте про психологічну його складову.

Пам’ятайте, що кожен епізод страху, з яким зустрічається дитина, може допомогти їй повірити в себе, стати сміливішою, навчити довіряти вам і навколишньому світу, але тільки якщо ви точно знаєте, як допомогти їй пройти цей досвід.

Пам’ятка  БАТЬКАМ

   Булінг (від англійської — хуліган, забіяка, задирака, грубіян) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

Багато дітей соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу. Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу,  то скажіть їй:

  ü  Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви  на її боці).

  ü  Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

  ü  Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

  ü  Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

  ü  Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

  ü  Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

  ü  Якщо ви маєте підозри, що ваша дитина страждає від погроз, переслідувань або побиття - не тримайтеся осторонь і не чекайте допоки все налагодиться  саме по собі. Станьте на захист, будьте конструктивними та дійте.

Кілька порад  батькам, щодо протидії  булінгу:

1.Поговоріть з дитиною відкрито і доброзичливо, вислухайте її та запевніть, що завжди та попри все ви на її боці, а ще в тому, що кожна людина має право на повагу і безпеку.

2.Допоможіть дитині зрозуміти, що вона не є ані "ябедою", ані "наклепником". Вона смілива людина, яка не боїться говорити правду, щоб захистити себе та інших і, навіть, допомогти  виправити ситуацію.

3. Докладно з’ясуйте факти. Занотуйте: що і коли трапилось. Якщо є можливість - зберіть докази.

4. Домовтеся про зустрічі з дорослими, які опікуються вашою дитиною та дітьми агресорами (з батьками, вчителями, адміністрацією школи тощо).

5. На зустрічах - поясніть ситуацію, намагаючись бути максимально спокійним та конструктивним.

6.Спробуйте створити зрозумілий і максимально простий план щодо протидії  булінгу.

7.Пам'ятайте, що ваше пряме втручання, наприклад спроба "виховати" чужу дитину, особливо, якщо йдеться не про доброзичливу розмову, а про погрози  такі дії  можуть нашкодити та ще більше загострити ситуацію.

8.Дотримуйтеся плану та будьте уважні до власної дитини, її поведінки, реакцій, почуттів.