Життя, як нива довге  й  пречудове

    І на шляху  не  має вороття.   

 Важливо  нам  помітити дитину

Ту, що обділена  життям.

Піднятись їй поможуть наші крила,

Не забувай ніколи – ти ЛЮДИНА,

Ти ВЧИТЕЛЬ, що веде з незабуття …

Саме таким був епіграф засідання шкільного методоб’єднання педагогів інклюзивного навчання, яке відбулось в КУ Сумській спеціалізованій школі І – ІІІ ступенів №17. В роботі засідання взяли участь асистенти вчителів та класні керівники  інклюзивних класів, соціальний педагог школи, шкільний  логопед-дефектолог, вчителі інформатики, фізкультури, музики  інклюзивних класів, а також вчителі початкових класів та вихователі ГПД нашої школи.

   Засідання   МО розпочалось вправою «Мікрофон» , під час якої всі присутні  по  черзі називали  себе,  повідомляли своє педагогічне кредо  та  очікування  від  заняття. Свої  очікування  записували  на  листочках  і  прикріплювали  до  «Дерева  очікування та побажань».

Після заповнення  анкети « Ставлення до інклюзивної освіти» учасники засідання перейшли до обговорення  професійної компетентності вчителя в умовах упровадження інклюзивної освіти. Керівник МО, асистент вчителя  Чанцева Н.В.  презентувала «Пам’ятку педагогу інклюзивного навчання» , в якій зібрані  основні завдання для вчителів, що працюють у класі з інклюзивною формою навчання та  види знань, умінь і якостей, якими мають володіти вчителі для успішної роботи в інклюзивному середовищі.

Вчитель інклюзивного класу Коваленко Т.М .  ознайомила присутніх із особливостями інклюзивної освіти в країнах Європи та поділилась своїм досвідом роботи з дитиною , яка потребує  ООП.

Асистент вчителя  Могілат Д.О. та вчитель  Ветрова Ю.В. розповіли присутнім про створення  безпечного середовища для учнів з ООП  та співпрацю з їх батьками.

Соціальний педагог школи Устименко О.О. повідомила про надання спеціальних послуг  дефектолога-логопеда, шкільного психолога  відповідно до різних освітніх потреб дітей, а також  про створення  позитив­ної атмосфери  в шкільному середовищі та суспільстві загалом.

   По завершенню роботи учасники засідання  поділились своїми враженнями від отриманої інформації та прийшли до висновку, що через 100 років не буде важливим в якому костюмі ми ходили, на якій машині їздили, скільки грошей мали на своєму рахунку, буде важливим: хто були ми, і  що ми залишили  в душі хоча б однієї дитини…