Історія школи

Довгі роки у селі Видричі не було навіть початкової школи. Темрява та неуцтво панували на Західній Україні. З переказів старших людей відомо, що на початку ХІХ ст. у селі було лише кілька чоловік, які могли прочитати або написати листа. Історія зберегла їх імена. Це Шведик Потап Романович, Шведик Трифон Потапович, Мартинюк Лаврентій Андрійович, Мороз Дмитро і Какалюк Ульян Олексійович.

Як відомо, школи у ХІХ – на початку ХХ ст. були в основному церковно-приходськими. Напевне, ні церковна земля, ні прихожани Свято-Стрітенської церкви, яка діяла у Михнівці, не давали прибутку, достатнього для утримання школи. Опис за 1911 р. повідомляє, що «школи в приході ніколи не було і немає».

Коли Західна Україна відійшла до Польщі, потреби бідних українців в освіті теж нікого не цікавили. Неграмотними людьми краще управляти, експлуатувати, обманювати їх. Утиски інтересів корінного населення особливо проявилися у 1921 р., коли польський воєвода заборонив українську мову в освіті і створені раніше школи стали польськомовними. Прискорив цей процес прийнятий 1924 р. закон про «утраквізацію» шкіл, внаслідок якого в усьому краї не стало українських шкіл і звільнялись учителі, які тут викладали рідною мовою.

Газета «Наше життя», яка виходила в Холмі, у 1926 році писала, що «…українська людність залишається цілком без школи. Мусимо стверджувати гіркий факт, що на українських землях під Польщею, особливо на Волині, Поліссі, української школи немає, що в сільських школах не те, що вчитись, а й говорити українською мовою забороняється».

Проте все ж таки життя ішло вперед, вимагало освічених людей, відомі українські діячі дбали про народ, про його культуру і освіту. Влада була вимушена відкривати школи і в селах Полісся. Приміщень часто не було, використовували приватні будівлі.

Видричівська школа лічить свої роки від 1925 року, коли у низенькій, підсліпуватій хатині під солом’яною стріхою, яка належала місцевому жителю Уєвичу Якиму Федоровичу, зібрали з десяток дітей і стали їх навчати. Навчання велось польською мовою. У четвер викладався Закон Божий. Кожного ранку перед навчанням усі учні співали польський гімн. Школярі вчились по 2 роки у кожному класі і закінчували 3 класи. До школи ходили не всі діти шкільного віку. Селяни довго не розуміли користі науки, вважали, що у житті їхнім дітям більше знадобляться навики роботи на полі: орати, сіяти, косити і т.п. Влада, за свідченнями старожилів, і не наполягала. Хтось із селян пускав дітей навчатися, хтось не пускав – не карали. Було, що і в 10 років починали ходити до школи. У зимові місяці більше учнів відвідували заняття, а коли починались весняні та осінні польові роботи, клас був майже порожнім.

Після закінчення польської школи ніхто із сільських дітей не продовжував навчання. Тільки син священика Гутаревича вивчився на лікаря-хірурга та два сини поміщика Малюшкевича – на юристів.

Першою вчителькою у Видричах була Губаль Марія з міста Стрий Львівської області, яка працювала 2 роки. Була тихою, непомітною людиною, спогадів про неї майже не лишилось. З 1927 року вчителював поляк Юрек Бачинський, дуже жорстокий чоловік, який за найменшу провину бив дітей різками, поклавши на коліно чи стілець, і, за спогадами, так бив, що хто щось знав, то забував з переляку. Учні мусили самі на себе вирізувати палки, щоб не гнулися. Ще ставив на коліна на горох чи гречку. Учні звертались до нього: «пане керовнік». «Бжезова» (березова) каша запам’яталась багатьом. Учитель питає: «Цо ти уміш?» – «Ніц». – «А поцо ти на свєтє жиєш?» – «Так». – «А ноль і ноль – цо бендзє?» – «Два ноля». Було досить багато дітей, що вчились погано.

У одному класі вчились і хлопці, і дівчата, і молодші, і старші, тобто учні трьох вікових груп, від 8 до 14 років. Були парти, лавки, дошка. Зошити і книжки купували і передавали у сім’ї з рук в руки. Чорнильниці носили з собою, вони вкладались у парти з діркою. Ручки були дерев’яні, а перо залізне. Часто діти вчили вірші. Приїжджали перевірки. Уроки щодня починались і закінчувались молитвою. У суботу навчання не було. Канікули були на польські свята, на 2 тижні раніше, на Різдво і Великдень. На православні свята канікул не було, діти мусили обов’язково приходити до школи. Хто не приходив – карали, навіть кращих учнів. Вчили «Закон Божий» і перед Пасхою цілий тиждень ходили до церкви, потім на сповідь. А так як у селі церкви своєї не було, то строєм, з червоними прапорцями дітей водили до церкви у Бузаках. Перед причастям батюшка вчив, як поводитись і перевіряв, щоб знали напам’ять.

У 1929 році школу було переведено у хату Банери Макара Яковича. У 1934 році Бачинський переїхав у с. Бузаки, а до Видричі прибув новий учитель – білорус Олексій Сємак. Навчання і далі велося польською мовою. Але у католицьку віру не навертали. Щочетверга до школи приходив старенький піп Гутаревич, розказував по-українськи про потоп, про Ноя, як той будував ковчег та багато іншого і цікавого.

Старожили згадують, що Сємак був строгим, але вчив добре, старався дати учням більше знань, розширити їх кругозір. Кажуть, що ще при польській владі таємно вчив дітей співати українські пісні. Проте, як учні не слухали чи не вчили, то теж бив різками (березовими прутами) чи метровою лінійкою. Сам жив при школі, сім’ї не мав, платив жінці, яка готувала їсти. А один рік перед війною разом із Сємаком працювала Феліція Калиновська. Молода, гарна. У школі ставили п’єси під Коляду, учні грали, вчили вірші, виступали з концертами. А у 1939 році разом з кращими учнями вчителі зустрічали радянську владу хлібом-сіллю. Калиновська вперше розповіла учням про існування піонерської організації ім. В.І.Леніна, залучила в її ряди учнів Видричівської школи.

У 1941 році Сємак і Калиновська виїхали. На зміну їм прибула вчителька Коротинська Т.О. Працювала недовго, так як почалась війна і навчання у школі припинилося.

У роки окупації (1942-1944 рр.) у Видричах працювали дві сестри-вчительки з села Хотешів, які були дочками священика Гутаревича. За спогадами, вони підтримували тісні зв’язки із бандерівцями, після звільнення села від гітлерівців учителів заарештували і подальша доля їх невідома.

Відгриміли буремні роки війни, та у селі не відразу стало спокійно. У навколишніх лісах діяли загони Бандери, ОУН-УПА. Коли у 1945 році у школу прибули дві молоді вчительки із східної України: Тетяна Іванівна Мергес і Єлизавета Степанівна (прізвище невідоме), – то над ними учинили розправу. Однієї ночі забрали з квартири дому Банери Макара, де вони проживали, завезли у ліс, поглумилися, а через дві доби напівживих підкинули під село. Після цього вони у Видричівській школі більше не працювали.

15 серпня 1946 року у Видричівську початкову школу прибули працювати Грицишина Ганна Іларіонівна і Коваль Афанасія Володимирівна. Школа тоді була вже у двох приватних приміщеннях. Парт було мало, і ті старенькі. Книжок не вистачало. Зошити школярі робили із паперових мішків, писали також на газетах. Бібліотеки не було. Наочність виготовляли самі вчителі. Грицишина (Заліпа) Ганна Іларіонівна працювала у школі 34 роки, з 1946 по 1980 рр. За багаторічну сумлінну працю була нагороджена значком «Відмінник народної освіти України».

У 1949 році Видричівська початкова школа стала семирічною. Першим її директором була Рябенко Паша Іллінічна. Школа, як і раніше, розміщувалась у приватних будинках. У дві зміни навчалось 128 учнів. До школи ходили і діти з с.Дубровиця. Склад педколективу був таким: 2 учителі з незакінченою вищою освітою, 5 – із середньою спеціальною, 1 – з освітою за 4 польських класи.

Крім роботи у школі, вчителі, а також медпрацівник, завідуючий клубом були закріплені за десятихатками, проводили роботу з ліквідації неписьменності і малописьменності, тричі у тиждень проводили заняття з дорослими, які нарешті зрозуміли необхідність освіти.

Лише у 1953 році педколектив поповнився спеціалістами з вищою освітою, додалось і спеціалістів з незакінченою вищою освітою. Директором школи був Пилипчук Володимир С. Запам’ятались видричівським учням Дмитрук Людмила Володимирівна, вчитель російської мови і літератури, Шнайдерман Роза Захарівна, вчитель німецької мови, Солом’яний П.Т., вчитель історії.

У 1960 році побудовано нову, восьмирічну школу. ЇЇ директором стала Зубок Ася Костянтинівна. В школі тоді навчалось 248 учнів. У ті роки розпочали свою трудову біографію вчителі, які працювали у Видричах до виходу на пенсію: Панченко (Мартинюк) Марія Петрівна, вчитель математики, вчителі початкових класів Грицишина Віра Іларіонівна, Головчич (Питель) Олександра Тарасівна, Сорока Віра Савівна. Згадують колишні учні з почуттям любові і поваги вчителя початкових класів Громак Феню Варфоломіївну, людину прекрасної душі. Її чоловік, Громак Григорій Антонович, декілька років стояв на чолі педагогічного колективу.

Хорошим наставником для учнів та вчителів була Чорноіван Марія Іванівна, заступник директора школи, вчитель російської мови та літератури, яка працювала вчителем з 1951 року, віддала справі навчання і виховання дітей 35 років, за багаторічну роботу нагороджена орденом «Знак пошани», ювілейною медаллю «За доблесну працю». Нариси, статті про неї як про досвідченого, шанованого усіма педагога неодноразово друкувались у районній періодиці.

За часів Радянського Союзу про освіту у селі дбали непогано. Сільським дітям надавались переваги при вступі до вузів на деякі спеціальності. Багато випускників школи здобули вищу освіту за направленнями від колгоспів, які їм платили стипендію. Кращих учні преміювали книгами, екскурсіями. Влітку вони могли відпочити у піонерських таборах, правда, не такого типу, як «Артек».

Учителів забезпечували безкоштовним житлом, паливом, були пільги на світло. Єдине, в чому можна було поспівчувати сільським дітям, це постійна робота: влітку – вдома на полі (картопля, буряки, заготівля сіна) і у ланці з матір’ю (буряки, льон, картопля). Робота чекала їх і в осінні місяці у школі: мусили організовано допомагати колгоспу у зборі врожаю, ішли на поле після уроків, інколи уроки скорочували, ущільнювали навчальний матеріал. Дітям доводилось важко. Учителям теж: вони теж ходили на поле, були безплатними агітаторами, пропагандистами, дружинниками, а на великі церковні свята мусили чергувати біля церкви.

Проте у школі в ті роки вчити дітей було легше: вони хотіли вчитись, багато читали, з бажанням брали участь у різних конкурсах, КВК, вечорах відпочинку. Нині ж багато шкоди вихованню дітей завдає вплив телебачення та мобільних телефонів, вони майже не читають і не мають бажання щось робити в позаурочний час.

У 1974 році школа стала середньою. Крім видричівських дітей, у школі навчались учні із Дубровиці, Теклиного  та Бузак. Колектив очолював Уєвич Петро Харитонович. Колектив постійно поповнювався молодими спеціалістами, з них було багато колишніх учнів школи: Горбачук Степан Михайлович, вчитель географії, обдарована людина, активний учасник художньої самодіяльності, працював до 2005 року; Кривош (Зубок) Ганна Максимівна, вчитель хімії та біології, нині вчитель біології  НВК №1 м.Каменя-Каширського, заслужений вчитель України, лауреат Соросівської премії; Юрчик Г.Г., вчитель англійської мови; Мороз (Матвійчук) Катерина Олександрівна, вчитель російської мови та літератури; педагоги, які працюють у школі і досі: Савчук Володимир Григорович,  вчитель фізичної культури; Ворошик Галина Василівна, вчитель української мови та літератури.  Великим авторитетом в той час користувався вчитель військової підготовки Дейнека Павло Петрович. Завдяки йому багато випускників школи стали військовими.

Пізніше директорами були Батура Володимир Григорович, Калюх Марія Адамівна, Хитрик Валерій Макарович.  Серед шанованих дітьми вчителів слід згадати Соловей (Макарчук) Людмилу Володимирівну, нині директора БДЮТ, Хаймик (Козік) Галину Адамівну, нині заступника директора школи з виховної роботи ЗОШ І-ІІІ ступеня с.Раків Ліс, Сус (Юрчик) Валентину Іванівну, Жук (Коваль Віру Іванівну), тепер вчителів тої ж Раковоліської школи, Матвійчук (Мороз) Катерину Олександрівну, тепер заступника директора однієї із шкіл м.Ковеля.  Користувався заслуженою повагою і авторитетом серед педколективу і жителів села  Хитрик В.М., який нині працює у Камінь-Каширській районній Раді.

У 1986 році у школі навчалось 256 дітей.  Проте у 1988 році школа у Бузаках стала теж середньою, через це кількість учнів у Видричах зменшилась. За часів президентства Л.Д.Кучми закривались малокомплектні школи, в тому числі не працювала 3 роки Дубровицька початкова школа, навіть найменші школярі мусили добиратись до Видричів. Взимку батьки по черзі підвозили їх гужовим транспортом. Зараз там навчається 13 учнів, працюють хороші вчителі: Хлюстова Галина Андріївна і випускниця Видричівської середньої школи Зубок Ніна Кузьмівна.

Зараз приміщення має 10 класних кімнат площею 600 кв.м. Навчається 113 учнів. Під керівництвом Чопа Володимира Петровича працює педагогічний колектив у складі 22 вчителів. Серед них ветерани педагогічної праці Калюх М.А., Ворошик Г.В., Процик П.Д., Савчук В.Г.

Калюх М.А. – вчитель історії, відмінник народної освіти, вчитель вищої категорії, людина обдарована і багатогранна, яка за роки своєї роботи була і директором школи, і головою профкому, і досі залишається прикладом для інших. Завжди відповідальна, ініціативна, енергійна, доброзичлива, сповнена оптимізму, Марія Адамівна є вмілим натхненником та організатором учительського та учнівського колективів, мудрим, знаючим та вимогливим педагогом.

Дякуючи наполегливій, невтомній праці вчителя фізичної культури, вчителя вищої категорії Савчука В.Г., школа славиться своїми спортивними досягненнями. Його учні неодноразово займали призові місця як у районних, так і в обласних конкурсах та змаганнях. Володимир Григорович зумів прищепити любов до спорту, прагнення до здорового способу життя і багатьом мешканцям села. Про це свідчать неодноразові змагання між спортивними колективами навколишніх сіл, натхненним організатором яких є вчитель, і також нинішня першість у районі футбольної команди с.Видричі «Олімп», наставником якої є Савчук В.Г. Сам Володимир Григорович впевнено тримає першість у районі з настільного тенісу. Свій досвід щодо організації та проведення занять з цього виду спорту він узагальнив, представивши у минулому навчальному році матеріали на обласну виставку «Творчі сходинки педагогів Волині».

Творчо працює також вчитель фізики Процик П.Д., прищеплюючи любов до свого нелегкого предмета. На даний час три його випускники здобувають освіту на фізичних факультетах Волинського національного університету ім. Лесі Українки та Київського національного університету ім. П. Драгоманова. Педагогічну справу продовжує його донька Людмила, яка працює вчителем початкових класів і вже заслужила повагу і любов учнів.

Багато колишніх учнів школи стали також істориками. Немала заслуга в цьому вчителів історії: і Калюх М.А., і Хитрика В.М., колишнього директора школи, і також нинішнього директора школи Чопа В.П., які наполегливо працюють над розширенням історичних знань, глибоким розкриттям суті історичних понять, термінів та подій, вчать мислити, порівнювати, аналізувати, виробляти та аргументувати власну точку зору.

Зовсім недавно очоливши школу, Володимир Петрович за короткий час зумів змінити її обличчя, наблизити до сучасності обладнання класних кімнат та кабінетів. Директор завоював повагу та авторитет і серед колективу, і серед громадськості села, батьків учнів, які підтримують його у всіх починаннях, надаючи постійну матеріальну допомогу школі. Чоп В.П. вміє працювати з людьми, налагоджувати контакти. Завдяки йому школа має надійних спонсорів. Відчувається систематична підтримка добрих починань адміністрації відділом освіти і науки РДА під керівництвом Пася Віктора Івановича, теж випускника школи. Щорічно щедрі подарунки видричівському закладу освіти вручає Пась Микола Іванович, брат Пася В.І., – підприємець, який постійно надає спонсорську допомогу як школі, так і церковній громаді, місцевим жителям.

Хороших результатів у роботі досягають також вчитель біології та хімії Решетовська Г.В., вчителі української мови та літератури Денисюк Г.Я., Чоп Г.Д., Ворошик Г.В., вчителі початкових класів Какалюк М.Я., Мартинюк Г.М., вчитель світової літератури Ліщук Н.Ф., вчитель математики Карпік С.І., вчитель іноземної мови Копотун Н.Д. та інші. Ініціативністю та хорошими здобутками виділяються молоді вчителі географії Лесік М.І. та Мальчук С.М., вчитель історії та образотворчого мистецтва Хитрик М.Я. Усвідомлюючи необхідність упровадження інноваційних процесів в освітній системі, вчителі школи працюють творчо, уміють побачити в кожній дитині неповторну людську особистість, допомагають їй сформуватися, розвинути природні задатки та здібності, вміння мислити нестандартно.

Весь невеликий колектив ЗОШ І-ІІІ ступеня с.Видричі усвідомлює, що найголовніше – навчити дитину учитися впродовж усього життя, самостійно здобувати інформацію, виробити бажання вчитися. Педагоги прагнуть пробуджувати в юних серцях щирий інтерес до всього корисного та високоморального, бажання бути сьогодні кращими, ніж учора, піклуватися про те, щоб залишити прийдешнім поколінням світ, у якому варто буде жити.

ВИПУСКНИКИ-МЕДАЛІСТИ

Мороз Марія Трохимівна, Нивчик Катерина Григорівна, Приймачук Петро Васильович, Какалюк Ярослав Дмитрович, Мартинюк Галина Іванівна, Триндюк Галина Іванівна, Батура Валерій Трифонович, Савчук Галина Петрівна, Терещук Валентина Василівна, Прач Ніна Степанівна, Зубок Василь Кузьмович, Нивчик Лариса Миколаївна, Остапук Лариса Федосіївна, Зубок Ніна Кузьмівна, Процик Людмила Петрівна, Фещук Надія Петрівна, Павлович Ольга Сергіївна, Понедільник Іван Ярославович, Какалюк Наталія Вікторівна, Карпук Людмила Іванівна, Юрчик Сергій Олександрович

ВІДОМІ  ЛЮДИ  СЕЛА  –  ВИПУСКНИКИ  ШКОЛИ

Випускники школи розлетілись в усі кінці нашої країни та за її межі, працюють творчо та самовіддано, примножуючи славу та багатство України, і носять в серці імена своїх учителів, які стали для них ідеалами, світочами добра і знань. Вони впевнено вступають до вищих навчальних закладів нарівні  з випускниками елітних міських шкіл, творчо працюють,  пишуть наукові роботи, здобувають звання.

Школа гордиться своїми випускниками. Серед них багато не просто відомих, а й видатних людей. Є вчені, вчителі, лікарі, військові та представники інших професій.

Павляшик Ганна Григорівна

Закінчила Луцьке педагогічне училище. З 1974 року очолила Видричівський культосвітній заклад. Відліком часу для фольклорної  співачки став 1982 рік, коли на обласному конкурсі-огляді вона виконала пісню, яку співали у селі, «Ой воли мої, половейки». Упродовж багатьох років Ганна Григорівна Павляшик збирала пісні Камінь-Каширського краю у тих народних хранителів, які чули і запам’ятали ці твори від бабусь, дідусів, своїх ще давніших предків. Пісні, яким уже не одне століття, а може, й тисячоліття, оживають на сцені, звучать по радіо завдяки Г. Г.Павляшик. Своєрідна поліська манера виконання, автентичний фольклор, глибина голосу – все це відмічалось не на одному престижному огляді чи фестивалі в Україні. Особливо яскрава її участь у конкурсі «Золоті ключі». Була вона дипломантом першого ступеня всеукраїнського фестивалю «Покуть», отримувала високі відзнаки від авторитетних журі різних оглядів.

Ганна Павляшик – лауреат І премії Міжнародного свята літератури і мистецтва «Лесині джерела» в Новоград-Волинському; лауреат ІІ Республіканського фольклорного радіоконкурсу «Золоті ключі», 1982 року;

учасник програми «Шире круг», Москва, 1983 р.; лауреат творчого показу ВДНГ СРСР, жовтень 1982 р.; учасник ІІ Міжнародного фестивалю фольклору, Київ, 1990 р.; лауреат І премії Всеукраїнського фольклорного конкурсу «Покуть», Харків, 1996 р.; учасник фестивалю «Родослов», м.Івано-Франківськ, 2001р.; учасник І-VІ Міжнародних фестивалів фольклору «Берегиня», м.Луцьк; учасник численних концертів за рубежем: Німеччина, Польща, Прибалтика, Росія.

 Понедільник Григорій Володимирович

У 1971-1976 рр. закінчив фізичний факультет Львівського державного університету імені І.Я.Франка. У 1983 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук «Застосування методу функціонального інтегрування теорії структурно невпорядкованих систем», отримав вчене звання старшого наукового співробітника за спеціальністю «Теоретична фізика». Упродовж 1991-1996 років завідував кафедрою фізики конденсованих систем  тодішнього Львівського державного університету імені І.Я.Франка (нині Львівський національний університет)  З 1997 р. працює доцентом кафедри вищої математики Львівського політехнічного університету.

       Опублікував 85 наукових праць з питань теорії конденсованих і структурно невпорядкованих систем та методу функціонального інтегрування,  5 навчальних посібників, має 2 патенти України.

    З січня 2007 р. і на даний час працює завідувачем кафедри інженерного матеріалознавства та прикладної фізики Львівського політехнічного університету.

Мартинюк Петро Гаврилович

У 1956 р. – закінчив з відзнакою Камінь-Каширське медучилище. У 1963р. – закінчив Тернопільський державний медичний інститут (нині Тернопільська державна медична академія). Працює за спеціальністю. У 1970 році захистив дисертацію «Регенерація нерва в умовах комбінованої променевої травми, лікованої пересадками гомологічного кісткового мозку», став кандидатом медичних наук. У 1971 р. - «Відмінник охорони здоров’я», у 1976 р. нагороджений орденом «Знак пошани». У 1989 р. присвоєно звання Заслуженого лікаря України. Автор і співавтор понад 50 наукових праць.  

З 1983 року -  головний лікар Тернопільської обласної клінічної психо-неврологічної лікарні. На даний час пенсіонер, але продовжує працювати. Знаменитий земляк не забуває про рідне село, часто провідує рідних. Нещодавно він своїм коштом видав книгу спогадів про дитинство, рідні серцю місця та людей під назвою «Родинні витоки».