Чого не варто

говорити ветеранам

Не питайте: «А що було на війні?», «Ти бачив загиблих або як хтось помирає?», «У тебе стріляли?», «Ти бачив якісь відірвані частини тіла?», «А ти вбивав?»... — такі запитання можуть викликати доволі тяжкі й потенційно травматичні спогади.

Не говоріть: «Я тебе розумію». Якщо ви не були на фронті, не маєте досвіду участі у бойових діях — не варто говорити, що розумієте. Не можна жаліти: «Ох ти ж бідненький / бідненька!». Жалості не повинно бути. Адже захист держави, людей — це про гідність і повагу. Жалість знецінює, свідчить про вашу переконаність, що людина не впорається.

Не варто говорити про людину з бойовим досвідом, що вона «неврівноважена», «хвора», «з ПТСР»... Насправді всі ми переживаємо зараз війну — досить ненормальну ситуацію для звичайної людини. Всі хвилювання і надмірні реакції, з нею пов’язані, є нормальними. Як для цивільних, так і для ветеранів / ветеранок.

«Я й не думав, що ти підеш воювати..», «Чому ти взагалі туди пішов / пішла?» — не варто говорити такого знайомому чи знайомій. Це знецінює людину та її рішення, а ветерани / ветеранки дуже хочуть бачити сенс у тому, що роблять.

Говорити про смерті побратимів / посестер доречно, якщо йдеться про пам’ять, а не про факт загибелі. Як правило, більшість ветеранів / ветеранок зіштовхувалися зі смертю людей, яких вони знали. Результатом є так звана «вина того, хто вижив» — коли людина повертається і їй соромно за те, що вона вижила, а хтось — загинув. Така розмова викличе сумні спогади.

Запитувати у ветерана / ветеранки «Коли обміняють наших полонених?», «Чи вистоїмо ми у цій війні?», «Коли війна закінчиться?» не варто. Ці питання поза їхніми знаннями, трохи не «за адресою».

Не варто ставити занадто особисті питання: «А ти привіз якусь зброю?», «Як це — вбивати?», «Як місцеві ставилися до вас?» тощо.

Питання на кшталт «Чи ти когось убивав / убивала?», «А скількох ти вбив / вбила?», «Як це — вбивати?», мабуть, найгірші з можливих. Найчастіше правдива відповідь — «так, убивав / убивала». Вбивство накладає величезний відбиток на психіку людини, який супроводжується складними емоціями. Цю тему немає сенсу зачіпати, вона повертає жахливі спогади смерті. Нормальна людина зовсім не пишається тим, що вбила когось, прагнучи вижити і захистити себе, побратимів, сім’ю і країну — усе, що їй дороге. Вбивства для звичайних людей — не та діяльність, про яку хтось мріє чи хоче згадувати.

Теми, які можуть бути чутливими для розмови: війна, політика, справедливість несправедливість, почуття провини. Якщо людина сама прагне говорити на цю теми, нагадуйте собі, що вона має право думати так, як їй краще, що нема потреби її переконувати у протилежному що вона хоче бути почутою.

Не варто використовувати висловлювання, що принижують гідність, знецінюють досвід або можуть викликати бурхливу реакцію у ветеранів / ветеранок та сприйматися як образливі.

Я теж збирався / збиралась піти на війну, але..

Війна — це жахливо

Ви пройшли жахи війни

Скоріше те все вже закінчилося.

Я знаю [ім’я], він після війни став диким

А я чув / чула, що в зоні бойових дій твориться..

Кому та війна потрібна..

Я взагалі не розумі , що це за війна така, — завжди мирно жили

Ми вас туди не посилали

Росіяни — наші брати

Ми один народ.

Спілкування. Поради для коректної

комунікації з ветеранами

З ветеранами і ветеранками потрібно спілкуватися так само, як з іншими людьми, не варто робити з них «особливих людських істот», з якими треба комунікувати якось особливо. Як і в будь-якої іншої людини краще запитати «як справи?» або «як день?», без фраз на кшталт «тримайся» і «все буде добре».

Питання про війну краще ставити ті, які підкреслюють спроможність людини справлятися з різними ситуаціями: «Як ти справлявся / справлялася?» або «Я бачу, як тобі було непросто, але мені приємно, що ти зараз тут, поруч зі мною»...

Якщо потрібно підтримати ветерана / ветеранку, варто сказати: «Так, це справді важка ситуація», «Мені дуже шкода чути це». Так можна показати, що проблема важлива.

Якщо бачите, що співрозмовнику / співрозмовниці некомфортно говорити, уточніть, чи все добре. Завжди можна запитати: «Чи комфортно тобі, якщо я буду тебе про щось розпитувати?», «Чи є теми, на які тобі не хотілося б говорити?», «Можна жартувати з тобою на цю тему?» або «Чи ти вважаєш недоречним, коли я так говорю, не маючи такого самого досвіду?».

Замість того щоб говорити: «Ви герої, сонечки, красені, щит України» (хоч це і правда), краще сказати про свої почуття: «Я вам дуже вдячний», «Мені спокійно від того, що є ЗСУ», «Я дуже люблю ЗСУ».

Самі ж ветерани / ветеранки прагнуть більше особистого простору, тож нав’язувати спілкування — геть неприйнятно. У випадку, якщо людина прагне комунікації, краще бути активним слухачем / слухачкою:

- не перебивайте, поки він / вона не висловить думку!

- уникайте оціночних суджень чи образ!

- якщо людина не хоче щось розповідати — не тисніть!

- застосовуйте перифраз: повертайте співбесідника / співбесідницю до його або її слів, але в узагальненому, згорнутому вигляді. Ця техніка допоможе бути з людиною на одній хвилі. Почати можна зі слів: «Якщо я тебе правильно розумію...», «Ти маєш на увазі, що...» , «Ти можеш поясни ще раз?».

Інколи ми не знатимемо відповіді на запитання від ветерана / ветеранки. Не варто при цьому мовчати. Важливо щиро сказати: «Я не знаю, що тобі відповісти, але я з тобою, я поруч».

Принципи виховання без покарань

Часто, коли дитина не слухається батьків або робить щось не так, як їм хотілося би, її карають. Методи таких «репресій» можуть бути найрізноманітнішими, залежно від фантазії та жорстокості батьків: від заборони дивитися мультфільми до тілесних покарань (наприклад, побиття ременем). Ті батьки, котрі замислюються над своїми діями, напевне розуміють, що покарання не допоможуть досягти успіху. Виховувати дітей без покарань цілком можливо і правильно.

Як досягти золотої середини у вихованні дитини та зберегти власні нерви? В цьому допоможуть декілька нескладних принципів виховання.
Витримка. Якщо ви вирішили виховати щасливу, повноцінну особистість без криків та покарань, будьте готовими запастися терпінням. Зірватися на потурання та заборони дуже легко, набагато складніше взяти себе в руки та пояснити дитині, як необхідно себе поводити в тій чи іншій ситуації. Така терпляча поведінка обов'язково дасть позитивні результати через деякий час.

Безумовна любов до дітей. Любити дітей потрібно не за те, що вони слухняні, розумні, талановиті та кмітливі. Любіть їх всією душею просто за те, що вони є. Незабаром ви побачите, що дитина відповідає вам тим самим. Навіть найнеслухняніший малюк потребує батьківської любові. Разом з дитиною ви зможете подолати неприємні емоції та будь-які труднощі, якщо завжди пам'ятатимете, що рідніше одне одного у вас нікого немає.

Час з дитиною. Приділяйте своїй дитині достатню кількість часу. Для дитини вкрай важливим є контакт з батьками, вона має розуміти, що є потрібною мамі і татові. Час, коли тато сидить перед комп'ютером, а дитина поряд дивиться мультики - не рахується. Вам, можливо, не дуже цікаво гратися з малюком в пазли чи машинки, але для нього ці моменти неймовірно важливі.

Індивідуальність. З самого раннього віку дитина починає проявляти свій характер. Часто це супроводжується помилками, за яку малюка нерідко сварять, а іноді й карають. Цим матусі та татусі лишають дитину індивідуальності, тому в майбутньому вона може боятися проявляти себе. Заохочуйте будь-які намагання дитини продемонструвати особисті якості, і вона виросте сильною особистістю.
Така, яка є. Сприймайте свою дитину такою, якою вона є. Вона може бути неслухняною і вередливою, але вона - ВАША.

Особистий приклад. Якщо в сім'ї часто виникають сварки, батьки кричать один на одного, то марно вимагати від дитини не підвищувати голос. Вона бачить, як спілкуються дорослі, і точно копіює їх модель поведінки. Якщо вам щось не подобається у вашій дитини, спробуйте пошукати схожі риси у своєму характері та позбутися їх. Психологи стверджують, що діти краще сприймають дії, аніж слова, тому батькам варто слідкувати за своєю поведінкою чи вчинками.

Не змушуйте. Якщо ви прагнете чогось від малюка, спробуйте пояснити йому, чому краще зробити саме так, а не змушуйте його до цього.
Схвалення. Хваліть дитину, коли вона гарно поводиться, допомагає, збирає іграшки і т.д. Тоді вона розумітиме, що вчиняє правильно.
Послідовність. Якщо ви вчора сказали дитині, що їй необхідно йти спати о дев'ятій годині, а сьогодні вже дозволили сидіти перед екраном до десятої, майте на увазі, що наступного разу вона не сприйматиме ваші слова серйозно і буде знати, що правило можна порушити.
Для того, щоб навчитися виховувати дітей без покарань, необхідно замислюватися над кожною проблемною ситуацією і сприймати дитину як друга. 

rescentre.org.ua/poperedzhennia-zhorstokoho-povodzhennia-z-ditmy/printsipi-vikhovannya-bez-pokaran 

Якщо ви стикнулися з домашнім насильством....

Денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або за ознакою статі з «кризовою кімнатою» надає на безоплатній основі:  

психологічну підтримку в екстрених життєвих ситуаціях; 

корекції емоційного фону, тривожного стану, наслідків будь-яких форм насильства; 

групових та індивідуальних психопрофілактичних формах;  первинну правову допомогу в отриманні правової інформації; 

наданні консультацій та роз’яснень з правових питань; 

складанні заяв, скарг та інших документів правового характеру;

 взаємодії з правоохоронними та державними органами; 

 соціальний супровід в поліпшенні оздоровчих, сімейних та професійних сфер життя; 

наданні постраждалим від насильства безпечного місця проживання на 10 діб в комфортних умовах; 

відновленні соціальних зв’язків та формуванні нових з можливістю цілодобового перебування у безпечному місці терміном до 10 діб. 

Веб-сторінки центру: Фейсбук - https://www.facebook.com/profile.php?id=61554243656247 

Телеграм - https://t.me/CSPD_psy_help 

Інстаграм - https://www.instagram.com/psy_help_chernihiv/ 

Причини дитячої жорстокості: коли варто хвилюватися батькам

https://rubryka.com/blog/dytyacha-zhorstokist/

Техніки самодопомоги www.howareu.com/#techniques 

www.howareu.com  Як ти? Платформа збереження ментального здоров'я

Підліткові угрупування 

drive.google.com/drive/folders/1L5lDZctkJW0bGea1XvfHobza2w5abv81?usp=share_link 

Що потрібно знати, якщо попали в ситуацію та постраждали від ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ:

docs.google.com/presentation/d/1uy3pD9a6yvjkTMwKXIHinpyQOI8djhAn/edit 

ВІдео: drive.google.com/drive/folders/1zZOQK7hQqzpozGqP7y28jLpT8wYT3u4A 

Відео профілактика торгівлі людьми www.youtube.com/watch?app=desktop&v=Ci4LraiZcDw&ab_channel=LaStradaUkraine 

Важливо знати батькам!!!! До відома батьків і здобувачів освіти! 

docs.google.com/document/d/1-8DeP6P20qbFQNM5FKPFDydYo9UKeyLlP-1b0wdK-2Y/edit?usp=sharing 

ЗАГАЛЬНИЙ АЛГОРИТМ ДІЙ ПРИ ПОТРАПЛЯННІ В СИТУАЦІЮ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА ДЛЯ ДОРОСЛОЇ ОСОБИ 

drive.google.com/drive/folders/15xtJA_DSo-egdyOHWORdPmokKSZchZ2s 

Звернутися до органів Національної поліції України:

а) зателефонувати за номером 102;

б) звернутись особисто до найближчого відділу Нацполіції із заявою про вчинення домашнього насильства.

Якщо особа зазнала домашнього насильства у формі фізичного насильства, в неї є право:

а) звернутися до медичної установи для отримання невідкладної допомоги;

б) звернутися до органів Національної поліції;

в) якщо відповідний випадок домашнього насильства буде кваліфіковано як злочин і відомості про нього будуть

занесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор має видати постраждалій особі

направлення на проходження судово-медичної експертизи для встановлення факту нанесення тілесних

ушкоджень;

г) пройти судово-медичну експертизу у бюро судово-медичних експертиз.

Для невідкладного надання психологічної допомоги потрібно звернутися до відповідного центру соціальних служб

для сім’ї, дітей та молоді, центру соціально-психологічної допомоги або викликати мобільну бригаду

соціально-психологічної допомоги постраждалим особам (у складі бригади є психолог(-иня)).

Реалізувати своє право на перебування в безпечному від кривдника(-ці) середовищі, зокрема через застосування

спеціальних обмежувальних заходів.

• Виноситься кривднику(-ці) уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України в разі

наявності безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення

домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

• Може містити наступні обмежувальні заходи для кривдника (-ці):

- зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;

- заборону на вхід та перебування в місці проживання  (перебування) постраждалої особи;

- заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

• Виноситься терміном до 10 діб.

• Виноситься кривднику(-ці) винятково судом.

• Може містити наступні обмежувальні заходи:

- заборону перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

- усунення перешкод у користуванні майном, яке є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

- обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

- заборону наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи постраждалої особи та інших місць, які вона часто відвідує;

- заборону особисто та через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням

перебуває в місці, невідомому кривднику(-ці), переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборону вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через

інші засоби зв’язку особисто та через третіх осіб.

• Видається терміном до 6 місяців.

! Якщо звернення до органів Національної поліції є неможливим для особи, що постраждала від домашнього насильства, вона може скористатися консультаціями юристів, психологів і соціальних працівників на:

- Національній гарячій лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації за тел.

0 800 500 335 або 116 123 з мобільних або стаціонарних цілодобово (безкоштовно, конфіденційно); каналах

електронного зв’язку: електронній пошті hotline@la-strada.org.ua; Telegram NHL116123; Messenger lastradaukraine;

Skype lastrada-ukraine; Facebook https://www.facebook.com/lastradaukraine;

- гарячій лінії для осіб, що постраждали від домашнього насильства, яка створена на базі Урядового контактного центру

за номером 15-47. Сервіс доступний цілодобово, дзвінки є безкоштовними зі стаціонарних та мобільних телефонів,анонімними та конфіденційними.

​​🤬 Для чого нам зараз лайка?

🚢«Рускій воєнний корабль, іді…» — цю фразу нині знають чи не наймолодші діти. Відколи Росія напала на Україну, ми матюкаємося з ранку до вечора. Чи це нормально? Чому ми вживаємо так багато лайливих слів?

🤓Для чого потрібні матюки?

🔴 Зовнішнє і внутрішнє спостереження показує: наше ставлення до матюків зараз інакше, ніж було в мирний час. Психологія війни ніби-то про матюки нічого не каже. Але якщо мовознавці дають коментарі щодо правильності написання матюка, що позначає напрям руху (треба писати разом, бо прислівник), то психологічні коментарі теж потрібні.

🔴 Матюки (обсценна лексика, нецензурні вислови) — це особливий винахід суспільства, який виконує важливу психологічну функцію. Тут не йдеться про слова-паразити. Маємо на увазі саме емоційне використання матюччя для лайки. 

🔴 Яка це функція? Позначати емоційний стан, який виходить за межі нормального, і нам важко дібрати слово зі звичайного лексикону, щоб позначити і повідомити іншим про свій надзвичайний стан. 

🔴 Зараз ми відкидаємо цензурні вирази-лайки, бо не хочемо ображати порівнянням із терористами змій (гади), або тварин (скоти), або навіть мертвих тваринок (падли). 

🔴 Матюки — це вираз надзвичайно сильних емоцій: коли ми позначаємо їх забороненими словами, то вже починаємо опановувати їх цим називанням. Назвати стан — це вже почати його контролювати. 

🔴 Іншими словами, завдяки матюкам психіка захищає себе від зриву в зовсім неконтрольовані емоції, оберігає межу інтегрованості. Це культурна функція матюків — позначати лінію норми, тому вони і є забороненою лексикою (нецензурною).

🤓Чи нормально, що зараз матюків так багато?

🟠 Зараз матюки є надзвичайно поширеними, адже психіка мільйонів людей перебуває в надсильному напруженні. Тож коли ми чуємо/читаємо ці матюччя, використані іншими, ми і свій стан впізнаємо і приєднуємося. 

🟠 Є таке поняття, як стенічні стани: це злість, гнів, обурення. Астенічні стани послаблюють психіку, стенічні — посилюють її. Так от, емоційне єднання в стенічних станах — корисне для психіки зараз.

🤓Чи залишимося ми такими матюкливими після перемоги?

🟡 Це залежить від нас. Краще залишити матюки війні, а в мирний час повернутися до того, що сороміцькі слова є сороміцькими. Вони припустимі в окремих приватних ситуаціях, але абсолютно неприйнятні в публічних. 

🟡 Чому так? У матюччя є своя функція, і від надмірного використання не за призначенням ця функція втрачатиметься, послаблюватиметься. 

🟡 Якщо матюки нормалізувати в повсякденні, вони вже не виконуватимуть роль позначення надзвичайного емоційного стану. Тому вони залишаться в минулому, як дискурс війни, і потребуватимуть культурного опрацювання. 

🟡 Зараз — на здоров’я, після перемоги — будемо відбудовувати не лише міста, а й власну культуру мовлення.

🤓Як себе стримувати від матюків?

🟢 Мати кілька приказок, заготовок, прислів’їв чи смішний куплет, слово-замінник, яке можна використати. Це може бути твоє авторське, унікальне, з якого інші будуть брати приклад.

🟢 Матюками ми говоримо з ворогом, бо іншої мови він не розуміє. Цим ми виражаємо своє презирство. Матюками розмовляти одне з одним — це ставати схожим на ворога, приєднуватися до нього. 

🟢 Українці мають значно різноманітніші, яскравіші, дошкульніші лайливі слова, які винаходили і застосовували наші пращури. Творчість нашого покоління у лайливих висловах теж залишиться нашим нащадкам.

Доктор психологічних наук Любов Найдьонова

Джерело: Освіторія​​🤬 

Чи повертатися додому, якщо війна ще триває: психолог дала корисні поради 

www.unian.ua/health/yak-povernutisya-v-ukrajinu-bizhencyu-poradi-psihologa-11861097.html 

​​🤷Життя у війні: як налаштуватись жити тут і зараз?

🧓🏻Віктор Франкл – всесвітньо відомий австрійський невролог, психіатр та творець цілого напряму у психотерапії та екзистенційній психології – логотерапії (лікування змістом/сенсом).

☠️ Під час Другої світової війни ця людина була вʼязнем нацистських концентраційних таборів Освенцим, Дахау, Кауферінг III, Тюркхайм…

📚 Він вижив, і написав понад тридцять книг, одна з них – про концтабір. У ній він ділиться досвідом, як люди переживали війну і табори у дуже жорстких умовах:

📝 “Першими ламались ті, хто вірив, що скоро от-от все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив в те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися.”

❕Коли ми живемо в очікуванні, що все закінчиться: ми нібито хапаємось за попередню реальність - і нам тоді психологічно важко виживати в цій реальності. А виживають ті, які живуть тут і зараз.

Найправильніше налаштування жити тут і зараз.

☑️ Тут і зараз розв'язувати нагальні проблеми.

☑️ Тут і зараз розуміти, яка є актуальна ситуація.

☑️ Тут і зараз переживати втрати.

👆Дехто з психологів радить думати про те, що ви будете робити після війни. Це непогано. Головне  - не прив'язуватись до моменту в часі, що це має ось-ось скінчитися - і тоді я почну жити. Це означає все більше і більше себе виснажувати.

📍Ми маємо прийняти ту реальність, яка вона є. А реальність така, що ніхто не знає, коли закінчиться війна. Через місяць. Через три. Через п’ять чи десять років. Тому що ми знаємо в історії людства були війни, які тривали тридцять років. Наприклад, Тридцятилітня війна в Європі. Тому жити в очікуванні - це не дуже продуктивний шлях.

📍Ми маємо мріяти та малювати картинки мирного майбутнього, але не прив'язувати це до реальності. Це на план: наступного літа я поїду відпочивати в український Крим. Ми маємо вірити та мріяти, що одного дня - так, це станеться. Але якщо прив'язуватись до найближчого майбутнього, ви таким чином себе лише виснажуєте. І кожне загострення будемо сприйматися, як крах наших надій. Це буде постійне коливання  між надією і розчаруванням. Між ейфорією і депресією. А такі гойдалки дуже виснажливі для нашої психіки.

📍 Ми маємо прийняти, що реальність зараз така. Ми мріємо і хочемо, щоб це закінчилось. Але живемо ми в цій реальності: тут і зараз. І це ключ до виживання і перемоги.

Психотерапевт Павло Дзіковський, За матеріалами подкасту “Як ти? Про те, як пережити війну”

​​Поширені міфи про горе і скорботу за втраченим 

Людині зазвичай важко прийняти дійсність, в якій вона втратила близьку людину чи щось, що було ціннісним для неї. 

Наша психічна діяльність, підлаштовуючись під життєві обставини, намагається врівноважити тягар емоцій та можливість усвідомлено діяти: 

🔹дехто не визнає певний період емоційних змін чи факту втрати;

🔹хтось починає відчувати інші (більш знайомі) емоції, які перекривають тугу за тим, кого немає;

🔹для когось цілком раціональним здається поринути в життєві клопоти, пов’язані із традиціями трауру та поховання, тим самим зменшуючи біль від думок і спогадів. 

☝️Усі шляхи, які пропонує психіка, є нормальними і яка б не була причина горя, вона обирає ті шляхи, які здаються їй «здоровими» способами опанування внутрішнього болю саме на цей час.

Важливо пам’ятати, що в періоди життєвих криз чи перебуваючи у тривалому психоемоційному виснаженні, нервова система намагається підлаштуватися під умовний режим «економії». 

☝️Саме тому людині важче приймати рішення, складніше бути сфокусованою на чомусь одному, підтримувати соціальні стосунки чи віднайти в собі сили досягати поставленої мети. І тому вона стає більш вразливою до соціальних стереотипів, упереджень і міфів. 

💬Поширені міфи про горе та скорботу:

❌Міф № 1: Якщо ігнорувати біль втрати, він швидше минає

Емоційний або психологічний біль, який відчуває людина, є частиною туги. Він свідчить, що те, кого чи що ви втратили, є дійсно значущим для вас. Можна намагатися ігнорувати біль, забороняти думати про людину, яка померла, або «придушувати» його психоактивними речовинами, щоб отримати тимчасовий ефект полегшення. 

❗️Заборона «думати» лише посилює фокусування на тому, що забороняється, а під впливом алкоголю, зокрема, «розблоковується» доступ до наших спогадів і заборонених думок, і вони ще більше занурюють людину в біль втрати, вимагаючи або збільшення дозування, або страждань. 

✅ Шлях зцілення розпочинається із зустрічі зі своїм горем і втратою як фактом життя, і лише потім вам відкриваються шляхи поза «боротьбою».

Продовження у наступних публікаціях

Олександр Аврамчук, лікар-психолог, канд. психологічних наук

​​Поширені міфи про горе і скорботу за втраченим (Продовження)

Людині завжди важко прийняти дійсність, в якій вона втратила близьку людину чи щось, що було ціннісним для неї. Саме тому в такі періоди життя ми стаємо більш вразливими до упереджень та міфів. 

Продовжуємо розглядати найпоширеніші міфи про скорботу ⤵️

❌Міф №2: Важливо «бути сильним», тим паче, що моя «слабкість» може принизити пам’ять про людину, яка померла.

Емоційні прояви, поведінка чи наші недоречні думки (спогади) не є ознакою слабкості. 

✅Природним є відчувати пригнічений настрій і сумувати, плакати чи злитися, відчувати страх та розгубленість. Не потрібно захищати інших від проявів горювання (звісно, якщо в цих проявах немає безпосередньої загрози життю). 

Щирі прояви емоцій допомагають іншим усвідомлено відреаговувати на втрату та приймати, що вони не єдині у скорботі.

❌Міф №3: Плач лише погіршує ситуацію, але якщо ти не плачеш, це означає, що тобі байдуже.

Сльози і плач є адекватною реакцією нашого організму на больові відчуття, зокрема на психологічний біль. Коли людина плаче, виділяються нейроактивні хімічні сполуки в нашому мозку, які допомагають тамувати біль і посилюють відновлювальні механізми нашого тіла. 

✅ Відсутність сліз чи готовності плакати не свідчить про байдужість. Люди, які не плачуть, можуть відчувавідчуватити емоційний біль так само сильно, як і інші, але радше за все використовують інші шляхи для скорботи. 

📗У науковій літературі зустрічаються свідчення, що стримування сліз чи заборона на сильні емоційні прояви через плач може впливати на наше фізичне здоров’я, зокрема на імунну відповідь організму. 

💬Схожі упередження існують навколо гніву: «Від того, що я злюся, нічого не змінюється» або «Гнів нічого не вирішує». 

Гнів також є природною частиною процесу горювання. Заперечення або придушення гніву лише посилює його контроль над вами й дає змогу гніву вирішувати, як проявити себе. 

❌ Міф №4: Час усе лікує

У Ремарка був хороший вислів про те, що час найгірший лікар. Він не лікує, а лише накладає «заплати», в той час, як відкрита рана під усіма шарами з часом починає гнити.

✅ Для горювання немає поняття «часу» як вимірювальної шкали. Час у скорботі — це метафора. Це метафора прийняття й дозволу горювати. Немає визначеної тривалості, за якої людина повинна подолати втрату. 

☝️Проте в науковій літературі можна знайти аргументацію, що впродовж перших пів року океан емоцій вщухає, спогади тьмяніють, а наші рішення стають більш розсудливими. 

Важливо зрозуміти, що в якийсь момент людина не прокидається й не вирішує одномоментно «жити далі». 

Насправді, якщо ви втратили того, про кого дуже піклувались і любили, ви ніколи не перестанете сумувати за ним чи нею, але з часом ваше горе стане більш керованим. 

❗️Час скорботи залежить від самої людини, а не календаря. Шлях зцілення від болю втрати полягає в тому, щоби дозволити природному процесу горювання йти своїм темпом так довго, як це потрібно.

❌Міф №5: Якщо я не зможу пережити втрату, я не буду щасливий

✅Ви завжди пам’ятатимете того, кого любили, але ви навчитеся жити з тим, як втрата змінила ваше життя. 

Коли людина дозволяє собі бути активним учасником власного відновлення, вона зменшує ту напругу й хаос, які вирують у пустці соціальної депривації. 

🥺Часом вам буде здаватися, що все вже минуло (залишилося позаду) і слід дивитися тільки вперед, але особливі події, які пов’язані з людиною, яку ви втратили, можуть знову повернути вас обличчям до скорботи. 

У такі періоди _люди особливо вразливі, почуваються нещасливими й самотніми. До цього варто бути готовими, і залучення людей, яким довіряють, або формування нових родинних традицій може сприяти тому, що в цей час людина не залишається з пусткою сам на сам, але й не виключає потреби побути на самоті. 

☝️Також важливим є усвідомлення, що *жертовне страждання_ в ці періоди не є ні доказом, ні проявом любові*.

❌ Міф №6: Щоб продовжувати жити, потрібно забути про втрату

Продовжувати жити своїм життям не зобов’язує забувати того, кого ви втратили. Спогади про людину, якої вже немає, з часом можуть стати невіддільною частиною нашої мотивації чи ціннісних орієнтирів. Часто ми не усвідомлюємо, наскільки значущою людина була, поки не втратимо з нею зв’язок чи смерть не стане на шляху.

✅ Навчитися жити знову та віднайти себе в нових стосунках, можливо, найкращий спосіб вшанувати тих, кого ви втратили. Якщо людина вірить у любов чи повагу померлого до неї, то зможе повірити й у те, що він бажав би для неї зцілення та цілісності.

❌ Міф №7: Говорити про втрату однаково, що ятрити рану, яка загоюється, — лише погіршує ситуацію

Не слід примушувати до розмов про втрату. Якщо людина вирішує не говорити, вона може знайти інші шляхи. Її історія стосунків із близькою людиною, якої вже немає, може оповідатися в невербальний спосіб, включно із значущою для обох діяльністю, творчістю, благодійністю тощо. Гірше стає, коли людина заморожує в собі «голос почуттів». Забороняє йому звучати не тільки у спілкуванні, але й у діалозі із самим собою. 

✅ Спілкування наживо, пригадування спільних подій чи обговорення мрій, які пов’язані з померлим, допомагає спогадам та образам звільнятися з пастки травматичного досвіду. 

✅ Кожного разу, оповідаючи історію своїх почуттів, які пов’язані з померлим, ми ніби відновлюємо втрачений візерунок на полотні. І від цього він стає не тільки цілісним, але й міцнішає. Так із часом людина помічає, що вона вже оповідає чи згадує кохану людину без надмірних емоцій, але з не меншою глибиною теплоти, любові та вдячності.

✅ Розмова про втрату послаблює хватку емоційного болю й дозволяє почати дихати вільніше. Розкриває перед людиною нові горизонти розуміння, прийняття та впевненості приймати життя таким, яким воно є. Зазвичай рекомендують говорити про досвід втрати з тими, хто пережив втрату або ще на шляху горювання. Спільний досвід може дати надію на безпечний порятунок, а підтримка одне одного дозволяє задовольнити базові емоційні та соціальні потреби.

❗️Пам’ятайте, скорбота — це не емоція, а процес зцілення, який дозволяє пережити, прийняти, висловити та опрацювати почуття і спогади. У цьому контексті горювання не ворог людини, яка в горі, а її вірний товариш та орієнтир.

Олександр Аврамчук,лікар-психолог, канд. психологічних наук.

🍹Тривожність та алкоголь

🍷Алкоголь є поширеним механізмом подолання тривоги.

‼️ За даними Американської асоціації тривоги та депресії (ADAA), близько 20 відсотків людей із соціальним тривожним розладом також страждають від зловживання алкоголем або залежності, а недавнє дослідження показало, що ці два розлади мають більш сильний зв’язок серед жінок.

🧬 Алкоголь дійсно пригальмовує наш мозок, і знімає певні блоки. Чому? Бо він імітує дію гама-амінобутирової кислоти, гальмівного нейромедіатора. Саме гама-амінобутирату бракує мозкові людей, що переживають посттравматичне порушення. До того ж алкоголь блокує дію нейромедіатору збудження, глутамату. Тож гальмування алкоголем і зняття тривожності певною мірою діє.

🧠 Хоча алкоголь тимчасово стимулює "хімічні речовини для щастя" в мозку (імітує дію окситоцину, нейромедіатору та гормону), який виділяється коли нам добре і затишно із кимось, коли ми кохаємося чи просто обіймаємося, а також коли ми перебуваємо серед однодумців чи під час пологів. Медіа охрестила окситоцин гормоном любові, але це хибне визначення. Так ось, саме подібність дії алкоголю до дії окситоцину робить оточення привабливішими в очах п’яненької людини, і допомагає долати страх соціуму. Ви відчуваєте себе щасливішими та менш тривожними, але тут все хороше і закінчується: через кілька годин після вживання алкоголь може підвищити рівень тривоги.

🥴Коли алкоголь починає зникати, ви, ймовірно, будете відчувати себе більш тривожними, втомленими і пригніченими, ніж до того, як випили. Надмірне вживання алкоголю також може призвести до похмілля – із такими симптомами, як нудота, запаморочення, головний біль, зневоднення та низький рівень цукру в крові – що ще більше сприятиме проблемі тривоги.

🚫Але це ще не все, надмірне вживання алкоголю збільшує ризик хронічних захворювань та інших психічних розладів. Крім того, безпечної дози не існує, і вживати його не можна людям за кермом і вагітним жінкам. 

🧑‍🔬 Одне дослідження виявило значний зв’язок між рівнем споживання алкоголю та проблемами психічного здоров’я та успішністю. Студенти, які вживали алкоголь у надлишку, частіше відчували помірний/високий психологічний дистрес і частіше відчували академічні проблеми.

Рекомендація:

✅Якщо вам часто буває тривожно, виключіть алкоголь. Потім, коли ви навчитеся керувати симптомами тривоги, ви зможете час від часу пити.

​​📌Як знизити відчуття тривоги 

Повністю виключити тривогу зі свого життя зараз і в цілому — неможливо. Тривога підсвічує нам небезпеку. Чим вищий градус небезпеки, тим більше тривожність. 

🧩Проживання збудження може дієво допомогти справитись з тривожністю. Нам потрібно бути уважними до своїх імпульсів і давати їм вихід. Це знизить тривогу. 

🧩Намагайтеся не закидувати зараз вудочку ні в минуле, ні в майбутнє. Ви можете взяти якість фіксації, що зігрівають душу. Рефлексуєте і йдете далі. Ми не будуємо зараз довгострокових планів. Тримайте в фокусі уваги 1-3 дні наперед. 

👆🏻Чим далі ви закидаєте вудочку в думки «що буде з нашими дітьми, як вони підуть в школу», тим більше тривожність і дорога в нікуди. Зараз живемо без глобальних планів. 

🧩Додавайте ритуали. Це важливо для нашої психіки.

Це оже бути ранкова чашка чаю, посидіти наодинці, мінімальна практика йоги. Робіть те, що можете собі дозволити в тих умовах, в яких знаходитесь. Головне, не беріть в руки телефон з новинами в цей час. 

✅Якщо у вас є технічна можливість слухати афірмації, медитації — робіть їх. Зараз інших способів не існує. 

✅Обійми і погладжування — також дієвий спосіб справитися з тривогою. 

Гладьте по спині, голові. Синхронізуйтеся диханням.

Ярослава Федорчук, психологиня та тілесно-орієнтовний терапевттерапевт

​​«Якщо ти не можеш вплинути на ситуацію, то зміни своє ставлення до неї…» 

Але як це зробити і що це означає? 

Йтиметься про резильєнтність⤵️

Це наша здатність впоратися зі складними життєвими подіями та відновитися після труднощів чи стресу. 

🛡Метафорично ми можемо це уявити, як щит, який захищає наше ментальне здоров’я від зовнішніх стресогенних чинників.

Що впливає на резильєнтність?

– доброзичливе ставлення до себе;

– здатність реалістично планувати;

– розвиток асертивних комунікативних навичок;

– плекання своїх цінностей;

– розвиток власної «системи ресурсу»;

– плекання надії;

– розвиток здатності вирішувати проблеми.

 Як і інші навички, резильєнтність можна розвивати. Ось декілька порад, які зможуть посприяти вашій життєвій стійкості.

🔹Подивіться на ситуацію під іншим кутом. 

Замість того, щоби вишукувати тільки суцільний негатив у ситуації, яка склалася, спробуйте пошукати способи здорового вирішення ситуації чи принаймні способи підтримати вас.

Для більш глибокого аналізу можете відповісти на такі запитання: 

🤔Чи мої думки про цю ситуацію допомагають її вирішити? 

🤔У моменти, коли я би не переживав/ла цих емоцій, як тоді я дивився/лася на цю ситуацію?

🤔Які є сильні або позитивні сторони в мене або в ситуації, на які я ще не звернув/ла уваги?

Після подолання негараздів більшість людей переоцінюють свої погляди, наважуються на позитивні зміни та починають цінувати прості, радісні моменти і життя загалом.

🔹Зосередьтеся на тому, що ви можете контролювати або змінити. 

Іноді при зіткненні із труднощами нам здається, що ми наче збиваємося з ніг та не можемо за щось вхопитися, щоб втриматися «на плаву». Тим самим «рятувальним кругом» може слугувати повернення відчуття контролю. 

Саме для цього знайдіть і зосередьтеся виключно на тих елементах ситуації, на які ви можете вплинути, якими ви здатні керувати. Це може повернути відчуття безпеки або кращої стійкості.

🔹Складіть «абетку ресурсу». 

Потрібно на кожну літеру алфавіту написати своє джерело задоволення. В результаті ви отримуєте список дій, які завжди покращуватимуть емоційний стан. Добре, якщо там будуть справи, які можна зробити одразу, а також більш складні, які потребують планування. 

🔹Ведіть щоденник станів та емоцій. 

Коли змінюється настрій, ставте все на паузу та запитуйте себе: «Яка думка пронеслася в мене в голові?». Спробуйте її сформулювати та проаналізувати.

🔹Практика «Вдячність». 

Можете вести також окремий щоденник, в якому записувати 5-10 речень, за що ви вдячні за день.

9 фраз, які не можна говорити дітям про війну

Зброя для дитини зі здоровою психікою - не спосіб вбивати, на знак героїв. 

 Тати та мами зараз частіше ламають голову не над тим, як говорити з дитиною "про ЦЕ", а як говорити про АТО.

 Психотерапевти Роксана Ящук та Олена Ляшенко радять відповідати на всі запитання. Але важливо не сказати зайвого! Так що не варто репетирувати, як говорити - краще вивчити назубок, чого дитині не можна чути, в якому настрої ви не були б.

"Ти ще малий про таке думати. Не твого розуму справа"

 Заборони лише посилюють відчуття тривоги та невизначеності.

"Тату можуть убити на війні. Твій тато там, де небезпечно"

 Хоч би як ви самі хвилювалися, дитина повинна відчувати впевненість, що для її сім'ї все завершиться благополучно. Інакше в нього зникне відчуття безпеки світу, а у віці до 10 років такі переживання болючі і закладають на майбутнє такі риси характеру, як недовіра до оточуючих, песимізм.

"Виростеш - теж воюватимеш"

 Хоч би яких політичних поглядів ви дотримувалися, дитину треба готувати до мирного життя, а не до битв. Це питання навіть не моралі, а душевного здоров'я. "Захищати людей у ​​майбутньому" - формулювання, яке допомагає дитині рости сильним та сміливим. "Воювати, мстити" і т. д. - плани, які руйнівно діють на незміцнілу психіку.

"Ми повинні боротися, щоб перемогти всіх ворогів"

 Війну не можна представляти дитині у спосіб вирішення конфлікту. Не варто будувати фрази так, щоб дитина думала, що її близькі підтримують війну або вітали її початок.

 "Тебе я ніколи не пущу на війну!"

 Протилежна помилка: дитина, яка заявляє, що піде боротися, як тато, або всіх звільнить "від поганих", не повинна стикатися із засудженням, глузуванням, заборонами. Інакше він, особливо хлопчик, переживатиме, що "стане дезертиром, боягузом, бо мама надто боїться за нього". Найкраще підтримати його намір стати захисником. А потім пояснити, що до такої ролі треба готуватися: наприклад, робити зарядку та бігати, щоб стати сильнішим. Рятувати, але поки що пташенят, кошенят, щенят, а не людей. Важливо також наголосити, що воєнні дії скоро закінчаться, але він може застосовувати свої вміння у мирному житті.

"Наш ворог - така країна, люди такої національності"

 Не можна прищеплювати страх, підозрілість чи ненависть до цілої країни, народу. Знову ж таки, крім моральної сторони питання, це може викликати розщеплення у свідомості у дитини, яка має друзів різних національностей, родичів, улюблених акторів або музикантів.

"Ти злякався вибуху, побаченого по телевізору? А солдати не бояться, трусишко"

 Соромитись за прояв тривоги не можна. Так ви не допоможете позбутися дитині страху, а лише заженіть переживання вглиб, привчивши і в майбутньому секретничати. Страхи, які малюк намагається самотужки придушити, можуть обернутися фізичними нездужаннями, такими як нервові тики, заїкуватість, енурез, розлади сну та апетиту.

"Люди сварилися, билися, ось як ти з однокласниками, а потім почали боротися один з одним. Ось що буває, якщо не вмієш миритись"

 Добрі виховні наміри у разі недоречні. Для дитини небезпечно думати, що звичайні бійки можуть перерости у вбивства. Або малюк почне уникати будь-яких з'ясування стосунків, щоб не стати жертвою, через що інші діти можуть вважати його слабаком або робити "цапом-відбувайлом". Або дитина стане боятися сама себе, спалахів гніву - і такі переживання в дорослі роки чреваті депресіями, схильністю до зайвої самокритики.

 "Викинь свій пістолет. Зараз я розповім тобі, що таке справжнє поранення..."

 У жодному разі не можна описувати поранення, наслідки застосування зброї. Останніми місяцями психологи все частіше займаються дітьми, яким батьки самі живописали жахи битв. Наприклад, одна мама втомилася від того, що сини днями грали у війну, вигукуючи підслухані десь слова "колоради", "бандерівці", яких ніколи не вживали в будинку. Коли хлопці вкотре вибігли з криками "Ти вбита!" - Вона вирішила серйозно поговорити. Мовляв, коли поріжеш палець – боляче, а рани – це величезні криваві дірки по всьому тілу, від яких довго доводиться мучитися. Результатом розмови був нервовий зрив одного з дітей, після чого його довго довелося лікувати.

​​Як_вимушена_міграція_ впливає на дітей та що з цим робити?

Під час війни багато українців змушені були змінити своє місце проживання. В стресових умовах фізичної небезпеки важко дорослим і дітям. Вимушена евакуація може надзвичайно негативно впливати на емоційний стан дітей через можливі труднощі прийняття та адаптації до нової життєвої реальності. 

Зміна місця проживання, особливо, якщо це інша країна, може обумовлювати різні емоційні та поведінкові реакції у дітей:

🔹нестійкий емоційний стан (від надзвичайно позитивних емоцій до вкрай негативних);

🔹підсилення емоційних проявів (коли емоційні реакції є дуже бурхливими); 

🔹 порушення поведінки (навіть у дітей, які зазвичай були слухняними);

🔹проблеми спілкування та порушення стосунків з однолітками та дорослими (непорозуміння, конфлікти).

Як допомогти дитині? Читайте на каналі "Психологічна підтримка".

🐣Великодні поробки для дітей, які допоможуть подолати стрес

Діти не завжди можуть вольовим зусиллям контролювати свій емоційний стан, тож дорослі мають стати для них сильною опорою в ці складні часи. Для цього слід частіше створювати ситуації, в яких хлопці й дівчата могли б встановлювати над чимось контроль і відчувати себе в безпеці. 

🎨 Майстрування, малювання, ліпка та інші види творчості допоможуть опинитись у моменті: «Я створюю свій світ», «Тут і зараз я почуваюся у безпеці».

Маленькі секрети перед творчим зануренням

👨‍🎨 Концентруватися на виконанні великого проєкту дитині зараз може бути складно, а ось зробити щось невеличке, відчути бажання та успіх – це надважливо зараз. 

🧸 Ви створили щось чудове й гарненьке? Із цим варто погратись! Процес гри теж буде пов’язаний із доторками, рухом, спонтанністю у самовираженні. І це теж цінно, бо в стані стресу спонтанність «спить».

✂️ Усі матеріали для поробок – доступні й мінімально затратні, – чимало дітей покинули домівки, і, на жаль, не мають доступу до різноманітних творчих матеріалів. Навіть вирізки з газет можуть слугувати поштовхом до творчості й запобігати наслідкам стресу, в якому знаходилась малеча. Можна використовувати практично все, що під рукою. Творити можна і вдома, і в бомбосховищі, і на вулиці. Вік дітей теж не грає ролі – поробки можуть відрізнятись складністю.

💛Будь-яка творчість – це акт. Коли людина відчуває розслаблення, а напруга мінімізується – починається медитація. Потім можна пробувати навчитись переносити цей приємний стан на побут, стосунки або навчання.

👨‍👩‍👦 Добре, якщо творчість проходитиме в співпраці – дітей і дорослих, дітей з іншими дітьми. Адже в єднанні відчувається взаємна підтримка та емоційний контакт. Діти отримують задоволення від процесу творчості.

🧩Дуже хочеться, щоб наші діти війни зараз менше гралися в саму війну та більше часу віддавали творчості. Адже їхнє майбутнє має бути націлене на створення, а не на руйнацію. 

🐰Великодні зайчики 

✂️Що знадобиться:

Газети, журнали, фарби, кольоровий папір, нитки, ножиці, клей.

До Великодня можна прикрасити й декорувати оселю, навіть тимчасову, ось такими милими зайченятами й кроликами. І очам приємно, і інтер’єр вмить повеселішає.

🐥Неслухняні курчата 

✂️Що знадобиться:

Фарби, олівці та фломайстери, ножиці, нитки для в’язання, склянки, кольоровий папір.

Ще одна прекрасна поробка до великодніх свят. Курчаток можна малювати пластичковою виделкою і пальчиками, вирізати, майструвати з ниток і навіть “вирощувати” в склянках.

🗞 Колажі та аплікації зі рваного паперу

✂️Що знадобиться:

Газети, журнали, аркуші картону чи паперу, на які ви будете наклеювати аплікації.

Ця творча поробка захоплює увагу дітей на всі сто, розвантажує психіку, тренує уяву і розправляє крила фантазії.

Інна Большакова, методистика «Новопечерської школи», авторка педагогічних книг

БЕЗПЕЧНЕ СПІЛКУВАННЯ В ІНТЕРНЕТІ vilne.school.org.ua/bezpeka-v-interneti-18-17-56-19-05-2018/ 

Причини дитячої жорстокості: коли варто хвилюватися батькам

https://rubryka.com/blog/dytyacha-zhorstokist/

ЯКЩО ВАША ДИТИНА АГРЕСОР 

https://zp.gov.ua/upload/editor/6_zupinimo_buling_razom.pdf

Стопбулінг

zp.gov.ua/upload/editor/5_plakat_stop_buling_novij.pdf 

Безпека дітей в інтернеті.

 Булінг – соціально-педагогічна, психологічна проблема сучасності.