Перші згадки про Жуківські хутори відносяться до 1772 року. Із історичних джерел відомо, що за царською грамотою 1668 року Березань та навколишні села належали переяслав-ському полковнику , сербові Думитрашка Раїчу. З'явилися люди на хуторах, а разом з ними і діти, яких потрібно виховувати і навчати. Звичайно, що жуківляни виховують своїх дітей у традиціях, сформованих ще за часів Київської Русі. Яскравим прикладом були народні ідеали: люди, сповнені власної гідності. Це і трудівник-селянин-орач, і мужній захисник своєї Вітчизни, господар, господиня, господарський син, господарська донька. Виховували і навчали батьки.
З розвитком капіталізму виникла необхідність мати грамотних працівників. Діти робітників та селян отримали можливість одержати початкову освіту. З цією метою було відкрито церковно-парафіяльні школи. У Жуківці першою ластівкою була однокласна церковно-приходська школа, яку відкрито було у 80-х роках ХІХ століття. Її першим учителем був псаломщик Федір Гиренко. Він же був і її попечителем.
Після революції 1917 року, коли школа була відокремлена від церкви, початкову освіту діти здобували у початковій школі. Таку школу називали хата-школа, бо приміщення школи ще не було і навчання проходило у хатах, які залишилися після виселення заможних селян.Самою освіченою людиною на ту пору в селі був Могильний Данило Тимофійович. У його хаті мала три класи. Рекеда Семен Борисович був директором школи. Він був учителем у селі Мала Березанка. Ці хати були не тільки освітнім, а й культурним і політичним центром села.
У 1928-1929 роках будується нова школа-семирічка.
Першим її директором був Кроливець Іван Миколайович, а вчителями були Гладун Тодось Єгорович, Кроливець Галина Василівна, Теремецька Меліса Олександрівна, Крюкова Анастасія Олександрівна.
У перший кла нової школи прийшов майбутній Герой Радаянського Союзу Лук¢янець Андрій Микитович, який мріяв про польоти і після закінчення школи став льотчиком. Це свідчить про те, що цей перший педагогічний колектив – люди самовіддані, чесні, працьовиті. Це вони своїм буденним щоденним подвигом надихнули юного Андрія на героїчні справи.
У 1938 році директора Кроливця І. М.і вчителя Гладуна Т. С. було репресовано. Новим директором було призначено Мокрицького Зіновія Тишовича. У педагогічний колектив прийшли нові колеги: Мокрицька Антоніна Олександрівна, Волошин Михайло Олександрович, Чередніченко Михайло Федотович.
Під час Великої Вітчизняної війни у школі був військовий шпиталь. Свідком цього є братська могила на території школи. В ній поховано двадцять три воїни. Саме приміщення школи закликало бійців битися з фашиськими покидьками до останьої краплі крові.
Після визволення села у вересні 1943 року школа відновила свою роботу. Директором школи було призначено Баранніка Івана Петровича. До школи прийшло багато переростків. Всіх учнів було близко 250. Навчання проходило у дві зміни. Проте, не дивлячись на матеріальні нестатки, життя у школі билось чистим прозорим джерелом. У школу прийшли нові люди, опалені вітром війни, із зболеними серцями, добрими душами і з непохитною вірою у справедливість і щасливе майбутнє. Це - Крюкова Настя Олександрівна, Теремецька Меліса Олександрівна, Куриленко Катерина Пилипівна, Злиденна Галина Іванівна, Гришко Галина Денисівна, Дорошенко Надія Петрівна, Багатий Леонід Петрович, Клюшниченко Галина Панасівна, Лисенко Оксана Степанівна. У школі вирувало повноцінне життя. Все було підпорядковано відбудові. Уроки, допомога колгоспові, гурткова робота. Працювали співочий (хоровий), музичний, драматичний гуртки. Учасники цих гуртків до кожного свята у селі готували концертну програму і виступали перед односельчанами.
У 1949 році директором школи було призначено Орду Петра Івановича. У педколектив школи влилося нове поповнення із корінних жителів, які вирішили присвятити своє життя дітям, школі. Це - Рекеда Галина Омелянівна ( учитель російської мо-ви та літератури). Вона була закохана у літературу, магію слова, у свою країну. Ця невсипуща жінка всю свою відпустку проводила у поїздках з дітьми по славних куточках рідної країни. Молоді пагінці тягнулися до неї, як до сонця, тож і тепер згадають про неї, як про чарівницю фею із казки з гарним кінцем.
Могильна Віра Іванівна спочатку працювала учителем початкових класів, а пізніше – учителем української мови та літератури. Нікітін Михайло Іванович – учитель географії. Ці шляхетні люди були закохані до самозабуття у свій рідний край, свою землю і професію. Вони майстерно ці почуття передавали юній зміні.
У 1953 році директором семирічки було призначено Панасенка Михайла Васильовича. У середньому по школі в ті роки було до 30 учнів. У навчальні плани вводиться трудове і виробниче навчання, домоводство, суспільно-корисна праця, окрім гуртків художньої самодіяльності працюють літературний та фізкультурний, юннатів, белетний. У селі проводиться похід за ліквідацію неписьменності і малописьменності. За окремими жителями села закріплюються учителі. Широко використо-вується системи заохочення як учнів, так і учителів: подяки за самовіддану працю у справі навчання і виховання, преміювання за відмінні показники у навчанні іменними книжками.
З 1958 по 1960 роки директором школи був Руденко А. Т. У цей час починають працювати технічний гурток та виразного читання.
У 1960 році на посаду директора було призначено Прокопця Віталія Івановича. Педагогічний колектив знову поповнюється вчителями-земляками: Коржем Василем Пилиповичем (учитель біології), Багатою Марією Панасівною (учитель математики), Рекедою Федорем Панасовичем (учитель образотворчого ми-стецтва та трудового навчання). Школа набирає могутності ходи - живе повнокровно і яскраво. У ці роки при школі працюють гуртки: юннатів, краєзнавчий, літературний, драматичний, співо-чий, умілі руки, технічний, авіамоделювання. Розпочинає роботу вечірня школа. Всю навчально-виховну роботу сплановано під девізом “ Зв¢язок школи із життям”. Велика увага приділяється пришкільним дослідним ділянкам, виробничому навчанню.
З 1962 року посаду директора обіймав Нікітін Михайло Іва-нович, а з 1964 по 1966 роки – Цибуля Іван Антонович. Усі ці роки, починаючи з 1949 по 1966, незмінним завучем, умілим диригентом цього досить різноголосого хору, але завжди злаго-дженого і вміючого співати в унісон , була Дорошенко Надія Петрівна. Людина, яка любила народну пісню, грала на балалайці, весь час була керівником співочого і музичного гуртка. У 1968 році її змінив Благодир Іван Гаврилович.
У 1972 році на посаду директора школи було призначено Темченка Григорія Омеляновича, за фахом учителя історії. Приміщення школи не задовольняло вимог сьогодення і , дякую- чи зусиллям Григорія Омеляновича, було побудовано у 1985 році нову школу.
Багато ним зібрано матеріалів по історії села. Після виходу Темченка Г.О. на заслужений відпочинок у 1991 році директором уже середньої школи було призначено Мельник Надію Іванівну (учителя російської мови та літератури). З виходом її на пенсію у 2000 році Жуківську загальноосвітню школу І -ІІІ ступенів очолює Рокочий Микола Віталійович. Люди шляхетної професії завжди у вирі суспільного життя. Скільки доль пройшло через Жуківську школу, і якби все повернути заново , ніічого не змінилось би. Всі знову постали на свої місця і знову й знову своїм поглядом орлиним запалювали б дитячі серця полум¢яною любов¢ю до рідного краю, до життя на землі.
Расскажите о том, каких успехов вам удалось достичь. Ниже на странице опубликуйте интересные материалы на эту тему, например видео, документы или презентации.