МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ВИХОВАТЕЛЯМ

.

        Природа своєю різноманітністю змалечку привертає увагу дітей, збагачує їх, стає джерелом радісних відкриттів і переживань.

     Виховання дитини в дитячому садку повинно бути так організоване, щоб всіляко посилити пізнавальні можливості дітей завдяки формуванню в них допитливості та стійкого інтересу до навколишнього світу.

     Природа повинна відкритися перед дитиною як жива лабораторія, де можна спостерігати і вивчати життя її мешканців, як школа, в якій можна успішно оволодіти елементарними правилами поведінки, уміннями та навичками розумного використання природи, примноження її багатства.

       Виходячи із вищесказаного, перед педагогами і батьками стоять такі завдання:

• збагатити чуттєвий досвід дітей у процесі пізнання природи;

• знаходити можливості для прямих або опосередкованих контактів дітей з природою;

• розвивати пізнавальні інтереси;

• організовувати посильну трудову діяльність у природі;

• формувати   елементи   наукових   знань   про   основні   екологічні чинники у розвитку живої природи(світло, волога, температура);

• розвивати вміння класифікувати живу природу;

• активізувати знання і вміння в різних видах діяльності.

       Мета екологічного виховання дошкільників – формування системи знань, поглядів, переконань, які є основою відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища. Тобто, формування екологічної культури дошкільника.

Екологічна культура дошкільника – засвоєння норм і правил поведінки стосовно об’єктів навколишнього середовища, вироблення умінь для включення в природоохоронну роботу. Це – рівень сформованості природоохоронної свідомості у дитини, її ставлення до природи, що ґрунтується на бережному ставленні до неї.

       Основою екологічного виховання є:

•  емоційно – позитивне ставлення до природи;

• знання про природу;

• діяльність у природі;

• природоохоронна робота, доступна дітям.

      Основні завдання:

• зачарувати світом природи;

• розкрити взаємозв’язки та взаємозалежності у природі;

• розширювати   коло   уявлень   про   природоохоронну   роботу   в природі;

• розвивати пізнавальні інтереси;

• виховати допитливих натуралістів;

• виховати бережливих господарів землі;

• організувати посильну трудову діяльність у природі.

Умови екологічного виховання:

Об’єктивні:

• рівень   педагогічної   майстерності   і   кваліфікації   вихователів, загальна і соціальна підготовка з питань екологічного виховання.

• екологічна   спрямованість   педагогічного   процесу   дошкільного закладу і кожної вікової групи.

Суб’єктивні:

• готовність дітей дошкільного віку до сприймання, розуміння і засвоєння уявлень про природу;

• готовність дітей до практичної реалізації знань в доступних видахдіяльності. Тобто, дитина, одержавши знання, емоційно – ціннісного ставиться   до   природи.   У   неї   виникають   мотиви   практичної діяльності в природі.

     Таким   чином   знання  дітей  трансформуються  у  почуття   гуманного турботливого ставлення до природи. Зміст цих почуттів    складають знання, уявлення, теоретичні припущення.

Завдання вихователя:

• активізувати, стимулювати розвиток інтелектуальної, емоційно-чуттєвої і дієво-вольової сфер особистості дитини;

• враховувати її вікові та індивідуальні особливості;

• підібрати найефективніші форми пізнання природи.

Ефективність екологічного виховання залежить від:

• активної дослідно – пошукової роботи дитини в природі;

• рівня розвитку дітей;

• рівня розвитку словесно – понятійного мислення, вміння узагальнювати, порівнювати;

• змісту конкретного завдання.

         Зважаючи на пізнавальні особливості дітей дошкільного віку, вихователям слід забезпечити:

• наочну агітацію повідомлюваних знань;

• організувати активну дослідницько – пошукову діяльність;

• поетапне ускладнення знань;

• варіативність повідомлення другорядних ознак і характеристик на основі демонстрації суттєвої ознаки чи явища.

Основні методи:

• експеримент;

• спостереження;

• безпосередній контакт з природою;

• праця в природі;

• дослідницько — пошукова робота;

• поетапна фіксація результатів;

• дидактичні ігри;

• демонстрування картин, ілюстрацій, фотографій;

• бесіди;

• словесно — логічні завдання;

• проблемні завдання, запитання, ситуації.

Педагогічні прийоми:

• показ;

• пояснення;

• порівняння;

• зіставлення;

• створення проблемних і пошукових ситуацій;

• активізація знань і досвіду дітей про природу.

Організаційні форми:

• заняття;

• екскурсії;

• прогулянки;

• цільові спостереження.

Форми роботи поза заняттями:

• екологічні виставки кожної пори року;

• екологічні конкурси:

–  словесні    (відповіді   дітей    на    пропоновані    запитання,    описи малюнків, натуральних об’єктів або явищ, загадування загадок, розв’язання проблемних завдань);

–  графічні (діти малюють будь – яку пору року, ластівки, поштові марки природоохоронного змісту);

–  пантомімічні  (передбачають  наслідування  характерної  поведінки тварин, творчі уявлення про ту чи іншу рослину);

–  політехнічні (влаштовують для набуття вміння складати букети, композиції, збирати цілюще зілля, чистити годівниці та інших доручень).