Група №1 "Соняшник"

Вихователі: 

Група №2 "Берізка"

Вихователі: 

Група №3 «Ягідка»

Вихователі: 

Режим організованої життєдіяльності дітей

Вдома

Підйом, ранковий туалет 6.30-7.30

У закладі дошкільної освіти

Ранкова зустріч дітей,  ігри,  самостійна діяльність за вибором дітей індивідуальне спілкування, ранкова гімнастика

7.30-8.20

Сніданок

8.30-9.00

Ігри, організація різних видів діяльності дітей за освітніми лініями БКДО

9.00-10.00

Прогулянка

10.00-12.00

Обід

12.00 – 13.00

Денний сон

13.00-15.00

Поступовий підйом, гімнастика після сну,оздоровчі процедури

15.00-15.15

Ігри, самостійна діяльність за вибором дітей, заняття індивідуальні (спільні) заняття, гурткова робота

15.30-16.30

Полуденок

16.30-16.45

Прогулянка

Ігри, бесіди вихователя з батьками, повернення дітей додому

16.45-19.00

Вдома

Прогулянка з батьками

19.00-20.00

Спокійні ігри в родинному колі, дотримання особистої гігієни

20.00-20.30

Укладання в ліжко, вечірня казка, нічний сон

20.30 -  6.30

Особливості розвитку дітей молодшого віку

Четвертий рік життя — пора вступу дитини в дошкільне дитинство, початок якісно нового етапу в його розвитку. Психологічний вихід із спільної з дорослим позиції «Ми» і виникнення власного самостійного «Я», що становить основу кризи переходу в дошкільне дитинство, змінює ставлення дитини до всього, що його оточує. Якщо його інтереси в ранньому віці визначалися світом предметів, то в посткризовий період центральне місце в полі його усвідомлення займає світ людей. Він з цікавістю вивчає дорослих, «відкриває» для себе в новій якості однолітка. Починається активне пізнання соціальної дійсності. Людина, її діяльність, поведінка, і, головне, відносини між людьми, стають об’єктами пильної уваги, сприйняття, наслідування, спостереження, усвідомлення з боку дитини.

Результатом кризи, що знаменує перехід дитини з раннього в дошкільне дитинство, є прагнення дитини до самостійності і гордість за свої досягнення. Зміна позиції дитини змінює і характер його сприйняття навколишнього світу, перш всього світу людей.

Починає інтенсивно розвиватися соціальне сприйняття. Розвиток соціального сприйняття здійснюється за двома напрямками. Перше — це сприйняття світу дорослих (соціальна вертикаль). Бажання стати дорослим, робити все як дорослі, говорити, як дорослі, стає руйнівною  силою його розвитку. Він прагне вичленити, усвідомити, а потім і відтворити в грі перші стосунки, які стають доступними його розумінню (відносини дорослих до нього самого). Спілкування з дорослим на початку четвертого року життя в значній мірі ще має ділову мотивацію, але до кінця простежується і виражений ігровий мотив. Взаємодія будується на предметно-ігрової основі. Зміст відносин визначається взаємними побутовими та ігровими інтересами при провідній ролі дорослого на початку року з поступовою активізацією ігрової позиції дитини — до середнього дошкільного віку.

Другий напрямок — сприйняття однолітка (соціальна горизонталь). Раніше орієнтована тільки на дорослого, дитина «відкриває» для себе однолітка в якості об’єкта взаємодії, як ділового та ігрового партнера (виділяє людей що його оточують, ідентифікує себе з ними, прагне до спілкування і співпраці). Зазвичай одноліток викликає у нього цілий комплекс почуттів: непідробний емоційно-дослідницький інтерес, радість, збентеження і таке інше. Звичайно, взаємодія трирічної дитини з однолітком тільки починає складатися, вона досить нетривала і виникає епізодично. Спочатку це відбувається в процесі спільних предметно-ігрових дій, а до кінця молодшого дошкільного віку — ігрових.

Комунікативна діяльність дитини відрізняється активністю і прагненням діяти не тільки «поруч», але «разом» з однолітком. Серед використовуваних комунікативних засобів майже в рівній мірі представлені немовні (експресивно - жестові, мімічні) і мовні засоби. Співвідношення немовних і словесних засобів спілкування значною мірою індивідуальне, залежить від рівня розвитку мови і мовної активності дитини. У промові дітей в процесі ділового співробітництва переважають висловлювання, в яких фіксується зміст виконаної дії (дитина повідомляє партнеру, що він зробив). 

З гострої потреби дитини бути дорослим і неможливості це здійснити реально народжується нова ведуча діяльність, в якій дитина задовольняє свої соціальні потреби (у співпраці з дорослим і з іншими дітьми) у рольовій грі. Це стає можливим в результаті освоєння особливої ігрової техніки. Техніка гри полягає в різних рівнях заміщення, якими поступово опановує дитина:

— Предметні (поряд з реальними предметами дитина використовує предмети — заступники);

— Позиційні (соціальні), коли позиція «Я» заміщається позицією «Хтось, інший». Дитина діє від імені іншої особи, з позиції прийнятої ролі.

— Ситуативні (в результаті стійкої рольової поведінки відбувається заміщення реальної ситуації ситуацією уявною). Дитина діє в уявному плані .

У трирічної дитини в грі зазвичай домінує предметний зміст (головне — одягати, годувати, укладати ляльку спати, тобто здійснювати з нею предметні дії), то ближче до чотирьох років сенсом гри стає відтворення материнського дбайливого ставлення до ляльки як до дитини, тобто соціальний зміст. Таким чином у молодшому дошкільному віці відбувається розвиток соціальної спрямованості ігрових дій дитини. Він бере на себе перші ролі — близьких дорослих і відтворює в грі модель ставлення дорослих до дитини. Але ще дуже привабливими залишаються і перетворення в тварин, що з’являється в ранньому дитинстві і, по суті, ще позбавлене соціального змісту. Діти передають не відносини між ними (на відміну від казкових персонажів, поведінка яких побудована на соціальних відносинах), а лише зовнішні ознаки, характерні рухи (зайчик стрибає, ведмідь ходить перевальцем і т.і.).

В якості основного ігрового партнера в цьому віці виступає лялька (партнер, який не має своєї ігрової програми). Ставлення до ляльки не у всіх дітей однакове. В одних сенс гри має виражений предметний характер (лялька — красива, особлива іграшка). У інших — проглядається зародження справжньої ролі (мами), коли лялька стає заступником немовляти. У цьому випадку в ігровій поведінці дитини мають місце звернення до ляльки як до дитини, дії, що виражають ніжне, ласкаве ставлення до неї (заглядання в очі, усмішка,дотики, поцілунки і т.д.). Треба відзначити, що у частини дітей вже в цьому віці виявляється прагнення грати «за двох», тобто створювати ігрову програму ляльці. Лялька-дитина як би веде діалог з мамою. Це, безумовно, для молодшого віку є гарним показником.

По мірі виникнення у дитини інтересу до однолітка як до об’єкта взаємодії й усвідомлення себе в якості суб’єкта діяльності розвиваються і їх спільні ігри, формується ігрове партнерство. Але в цьому віці їх взаємодія дуже нетривала, виникає стихійно, без попереднього плану. Діти вчаться узгоджувати свої дії, повідомляючи (інформуючи партнера), про зміст своїх дій. Увага до партнера спостерігається у трирічних дітей далеко не завжди, але до чотирьох років вона стає стійкою.

Саме в процесі предметно-ігрових дій дітьми набувається перший досвід взаємодії, освоюються засоби комунікативної поведінки. У початкових формах ігрового партнерства створюються особливі умови для оволодіння комунікативною функцією мови, складаються перші форми словесної регуляції діяльності і довільності, розвивається уява.