Національна дитяча «гаряча лінія». Національна гаряча лінія з питань запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 

Завдячуючи підтримці Міністерства освіти і науки України, Представництво Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні надало фінансову допомогу щодо збільшення робочого часу Національної дитячої гарячої лінії, діяльність якої забезпечує Громадська організація «Ла Страда – Україна».

Наразі Національна дитяча гаряча лінія надає консультації в телефонному та онлайн — режимах:
в будні дні з 12.00 до 20.00
короткий номер 116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів),
0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Телефони довіри, куди можна звернутися уразі виникнення проблеми

§  Дитяча лінія 116111 або 0-800-500-225 (з 12.00 до 16.00)

§  Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116-000

§  Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116-123 або 0-800-500-335

§  Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0-800-50-17-20

§  Уповноважений Президента України з прав дитини 044-255-76-75

§  Центр надання безоплатної правової допомоги 0-800-213-103

§  Національна поліція України 102

§  – телефон довіри організації «People in Need» 0 800 210 160 (цілодобово) з метою сприяння отримання необхідної підтримки у разі потреби, зі збереженням безпечного простору конфіденційності.

ЯКІ  ВИДИ 

Булінг (від англ. to bull —переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

Булінг може проявлятися як тиск:

психологічний;

фізичний.

Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування,

непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

 ХТО ПРОВОКУЄ

Булінг серед дітей старшого дошкільного

віку можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу

сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за

зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

педагог або помічник вихователя —

– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

– глузує із зовнішнього вигляду дитини;

– образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини;

  батьки або члени сім’ї —

– б'ють та ображають дитину вдома;

– принижують дитину у присутності інших дітей;

– проявляють сліпу любов та виконують усі

забаганки дитини;

– ставляться до своєї дитини як до

неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих —

батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони

мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

 ЯК МІНЯЄТЬСЯ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така

дитина:

вдома ---

– не хоче одягатися вранці;

– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно

підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

– не контактує з однолітками у дворі;

– грає наодинці в парку;

  в дитячому садку —

– не бере участь у сюжетно-рольових та

рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

– усамітнюється при будь-якій нагоді;

– часто губить свої іграшки або речі;

– бруднить чи псує одяг;

– грає поламаними іграшками;

– відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

- не має друзів у групі.

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ

 § У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

§  Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

§  Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

§  Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

§  Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ЗДО тощо).

§  Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю

чи помічнику вихователя.

§  Поясніть різницю між “пліткуванням” та“піклуванням” про своє життя чи життя друга.

§  Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.

§  Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.

§  Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

§  Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

§  Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Пам'ятатйте: дитина, що стала учасником

цькування (нападник, спостерігач або жертва), яку б позицію вона не

дотримувалась при цьому, потребує серйозної  роботи з дитячим психологом.