Останнім часом психологи дедалі частіше стикаються з відхиленнями в поведінці дітей. З одного боку – нерозвиненість мови, сором’язливість. З іншого – агресивність, демонстративність, гіперактивність. Такі діти поводяться некеровано, гіперзбуджено, неуважно. Вони обожнюють бойовики, іноземні мультфільми та, на жаль, зовсім не дивляться вітчизняних. Усі ці діти з раннього віку захоплені комп’ютером, телевізором.

Дитяча гра та комп’ютер

Усі психологи стверджують: без гри неможливий нормальний розвиток дитини. А в дошкільному віці (3-7 років) гра є провідною діяльністю, тобто виявляє розвиток дитини у цьому віці й закладає основи його майбутнього становлення. Зупинимося детальніше на тому, як комп’ютер витискає рольову гру.

Що таке віртуальний світ? Чим він відрізняється від світу рольової гри, де ідеальні образи перетворюються в матеріальні дії, вчинки.

Віртуальний світ – це світ образів. Однак віртуальні образи не створюються самою дитиною, а задаються( або нав’язуються) зовнішньо. У віртуальному світі немає дій з матеріального втілення. Але є ілюзія всемогутності, коли достатньо натиснути на кнопку й можна зробити героїчний вчинок. У віртуальному світі образи не потрібно створювати, вони вже готові й можуть не відповідати дитині, його особливостям, віку. Віртуальні образи не треба втілювати, ними можна лише маніпулювати! До речі. Маніпулювання – характерний засіб того, хто хоче володіти і підкоряти своїй волі інших, чому успішно навчаються діти, граючи в «необразливі» комп’ютерні ігри.

Особливістю віртуальних образів є їх привабливість: яскравість  і динамізм, які збуджують дитину й викликають залежність, проявляються в непомірному бажанні розважатися. Дитина привчається натискати на кнопки, а не виконувати вчинки. Відбувається підміна живої реальності. Це може затримувати й, можливо, перешкоджати засвоєнню рольової гри. Дитина, яка не засвоїла рольову гру, згодом буде зазнавати труднощі у спілкуванні.

Комп’ютер може витіснити рольову гру, у якій формується навички спілкування. Взаємоповаги тощо, чого не може дати комп’ютер.

Не зосереджувати увагу на вплив телебачення на дітей нині неможливо. Телебачення є не просто електронною іграшкою або розвагою, воно впливає на життя дітей, на сімейні взаємини і традиції.

Біля екранів телевізора діти проводять більше часу, ніж за будь-яким іншим заняттям. Тому ми повинні замислитися про його вплив на розвиток дитини.

За даними експериментів, учені зробили висновки про те, що будь-який телевізійний фільм викликає (навіть у дорослих) значні біохімічні і психологічні зміни в організмі. Цей стан називається стресом.

Стресогенність – телебачення для дитини зумовлена певними чинниками.

По-перше, привчає до малорухливості, воно відволікає дитину від інших занять: читання, гри, спілкування.

Так, особливо з огляду на мультисенсорну стимуляцію телебачення, зайве захоплення переглядом телепередач може провокувати пасивне засвоєння та обмежувати роботу мислення, що негативно позначається на інтелектуальних здібностях дітей.

По-друге, викликає зайві довготривалі стреси, після яких здебільшого дитина відразу лягає спати.

А звідси – погане засинання, жахливі сновидіння, небажання прокидатися вранці.

Висновок

-         Сучасне мистецтво впливає на свідомість, задаючи моделі поведінки. Із віртуального світу в дитячу свідомість вриваються фальшиві й небезпечні цінності: сила «мистецтва», агресії, груба й аморальна поведінка, що призводить до гіперзбудженості дітей.

-         У західних мультфільмах відбувається фіксація на агресію. Багаторазове повторення сцен садизму, коли герой мультфільму завдає кому-небудь болю, викликає в дітей фіксацію на агресію і сприяє вихованню відповідних моделей поведінки.

-         Діти повторюють те, що бачать на екранах. – це наслідок ідентифікації. Ідентифікувати себе з істотою, яка не відповідає нормам поведінки, яка ніяк на екрані не засуджується, діти їй наслідують і засвоюють її агресивні моделі поведінки.

-         Убиваючи в комп’ютерних іграх, діти відчувають почуття задоволеності, уявно переступаючи моральні норми. У віртуальній дійсності відсутній масштаб людських почуттів: убиваючи і пригнічуючи дитина не переживає звичайних людських емоцій: болю, співчуття, співпереживання. Навпаки, звичайні почуття тут перекручені, замість них дитина отримує задоволення від удару й образи та особистої вседозволеності.

-         Агресія в мультфільмах супроводжується красивими, яскравими картинками. Герої гарно одягнені, перебувають у красивому приміщенні, або просто намальована красива сцена, яка супроводжується вбивством, бійкою та іншими агресивними моделями поведінки – усе це робиться для того, щоб мультфільм привертав увагу. Адже на основі уявлень про красу легше втілювати картинку садизму, так розмивається вже сформовані уявлення, формується естетичне сприйняття, нова культура людини. Такі мультфільми дітям хочеться дивитися, і вони вже сприймаються як норма.

-         Часто персонажі західних мультфільмів потворні. Для чого це потрібно? Справа в тому, що дитина ідентифікує себе не лише з поведінкою персонажа. Механізми імітації в дітей рефлекторні й такі тонкі, що дають можливість ловити найдрібніші емоційні зміни, найдрібніші мімічні гримаси. Чудовиська злі, божевільні. Ідентифікуючи себе з таким персонажем, діти зіставляють свої відчуття з виразом їхнього обличчя, і починають поводитися відповідно: неможливо перейняти злобну міміку й залишитися в душі добрим.

Атмосфера мультфільмів пронизана вбивцями, ґвалтівниками, чаклунами та іншими персонажами, спілкування з якими ніколи б не вибрали в реальному житті. А діти все це бачать на екранах телевізора. У дітей підсвідомість ще не захищена здоровим глуздом і життєвим досвідом, які дають змогу відрізнити реальне від уявного. У дитини все побачене – реальність, яка залишається на все життя. Екран телевізора з насильством світу дорослих залишив бабусь і матерів, читання, залучення до справжньої культури. Звідси – збільшення кількості емоційних і психічних розладів, депресій, немотивованої жорстокості в дітей.

-           Головна небезпека телевізора пов’язана з пригніченням волі і свідомості, аналогічна до того, що досягається наркотиками. Довготривалий перегляд матеріалу втомлює зір, виробляє гіпнотичне оціпеніння, що супроводжується послабленням волі уваги. За певної тривалості впливу світлового спалаху, блимання і певний ритм починають взаємодіяти з мозковими альфа-ритмами, від яких залежить здібність зосереджувати увагу й дезорганізують мозкову ритміку, розвивається синдром порушення уваги з гіперактивністю.

-          Потік зорової і слухової інформації, який не вимагає зосередженості й розумових зусиль, сприймається пасивно. Це з часом переноситься на реальне життя, і дитина починає його сприймати так само. І вже зосередитися на виконання завдання, зробити розумове й вольове зусилля дедалі важче. Дитина звикає робити лише те, що не потребує зусиль. Не відбувається розвиток пізнавальних психічних процесів.

-         Комп’ютер і телевізор відбирають у дітей дитинство. Замість активних ігор, здебільшого дійсних емоцій і почуттів, спілкування з однолітками й батьками, пізнання самого себе через довкілля, діти годинами, а буває днями й ночами просиджують біля телевізора й комп’ютера, лишаючи себе тієї можливості розвитку, що дається людині лише в дитинстві.

Раціонально використовуючи телевізор, можна розширювати світогляд дітей і допомагати їм позбутися стереотипних уявлень. Можна також навчити дітей різних тем: співпраця, співчуття, прихильність, дружба, завзятість у досягненні мети, контроль агресії тощо.

У дітей, які хоча б зрідка дивляться такі передачі, формується співчуття і турботливе ставлення до близької людини, співпраця тощо. Нині вберегти дитину від цифрових технологій просто неможливо. Та й не потрібно, адже майбутнє – за комп’ютером.

Але при цьому не можна забувати про те, що дитина надчуттєва й піддається впливу будь-якого медіа носія (це зумовлено низкою психологічних особливостей).

Це стосується і телебачення, і особливо - комп’ютерів.

Вони призводять до порушення постави, зниження зору, безсоння, безсоння, головних болів, пере напруженості, шкідливого випромінювання, емоційної залежності, проблем із суглобами рук тощо.

Діти й телевізор

1.     Дітям до трьох років телевізор дивитися не слід.

2.     Діти 3-4-х років проводити біля телевізора можуть 15 хвилин. Діти 5-6-ти років – близько 30 хвилин тричі на тиждень.

3.     Спільне визначення та обговорення телепередач для перегляду дорослими й дітьми на наступний тиждень.

4.     Віртуальні образи привертають увагу і створюють психологічну залежність, насамперед тому, що стимулюють збудження нервової системи, що виникає в наслідок швидкості, яскравості, ефекту «мерехтіння».

Тому необхідно спочатку дорослим самим переглянути мультфільми і фільми, які хочуть показати дитині, звертаючи увагу на те, чи не викличуть вони збудження нервової системи.

5.     До 7-ми років у дитячої свідомості немає захисного бар’єру від віртуальної агресії. Лише після 12-ти років діти вчаться розрізняти віртуальність і реальність.

6.     Тому не залишайте вашу дитину один на один із телевізором. Дитина сама не може встояти перед віртуальною агресією.

7.     Телевізор не має бути вагомою складовою життя батьків: це стане позитивним прикладом для дитини.  

Як зробити так, щоб комп’ютер був корисним?

1.     Ураховуйте чинники шкідливого фізіологічного впливу електромагнітного випромінювання на дитину, коли вона проводить час біля комп’ютера;

-         підвищена втомленість, роздратованість, виснаження нервової системи;

-         розлад сну, порушення пам’яті та уваги;

-         підвищення алергічних реакцій організму;

-         специфічні болі в зап’ястку й пальцях у процесі роботи з клавіатурою;

-         розвиток короткозорості;

2.     Обмежте час, протягом якого дитина сидить за комп’ютером.

3.     Пояснюйте дитині, що комп’ютер здебільшого має використовуватися не заради гри, а для справи.

4.     Не ставте комп’ютер у дитячій кімнаті. Це призводить до безконтрольного його використання.

1.     Зберіть свою власну колекцію добрих мультфільмів.

2.     Якщо ви показуєте дитині новий мультфільм, подивіться його самі з погляду корисності, якості та відповідності віку.

3.     Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила на екрані.

4.     Обмежте час перегляду. Що молодшим є маля, то коротшим має бути мультсеанс.

ТОЛЯ І АЙПАД. ТЕРАПЕВТИЧНА КАЗОЧКА ДЛЯ ЛЮБИТЕЛІВ КОМП’ЮТЕРІВ ТА ІНШИХ ГАДЖЕТІВ

Толі на Новий рік Дід Мороз під ялинку поклав чудовий айпад. Збулася Толина мрія! А то у всіх діток в дитячому садку є айпад, а у Толі немає. Тепер і у Толі з’явився айпад. Толя цілий день ходив щасливий і сіяв, як нова монета. Він ні на хвилину не розлучався зі своїм айпадом і цілував його в екран:

— Ах ти мій хороший! Я так давно хотів тебе!

Толя носив айпад з собою всюди. І їв з айпадом, і спав з айпадом. Тільки гуляти не ходив з ним, і в дитячий садок з собою не носив. Решту часу Толя присвячував тільки айпаду. Навіть про іграшки свої забув, в які раніше так захоплено грав, і про книжки, які йому на ніч читали мама з татом. Адже в айпаді було так багато всього цікавого, що відірватися складно!

Прокинеться вранці Толя, ще навіть не вмиється і не поснідає, а вже в айпад грає. Якщо мама забирає айпад у Толі, щоб він одягнувся, умився, поснідав, то Толя вередує і сердиться на маму. А часу вранці немає грати в айпад,  дорослі поспішають на роботу, а у дітей своя служба — вони ходять в дитячий садок.

Нарешті, Толя зі сльозами на очах збереться в дитячий садок і скаже на прощання айпаду: “Я буду весь день згадувати про тебе, мій любий айпадік”. Зітхне і відправиться в дитячий садок. Немає нічого кращого за айпад для Толі у всьому білому світі.

У дитячому садку хлопчик весь день мріє про Айпад і навіть не грається з дітьми. Він сумує за ним, як сумують за тим, кого сильно любиш: за мамою, за татом або за домашнім улюбленцем. Так і ходить Толя з кутка в куток. Нічого його не цікавить, крім улюбленого айпадіка. І ось одного разу в тиху годину, коли всі дітки спали, Толя підслухав розмову двох хлопчиків, які теж, як і Толя, не спали сьогодні. Вони тихо перешіптувалися і хвалилися своїми модними айпадами. Толине ліжечко стояло поруч, і Толя підслухав всю їхню розмову.

— У мене найкрутіший айпад в нашому дитячому садку. Такого більше ні у кого немає, говорив Костик.

Стасик відповідав йому:

— У мене теж хороший айпад. Але батьки мені дозволяють грати на ньому зовсім небагато. Інакше у мене очі починають сльозитися і я погано бачу. Нещодавно мене мама водила до окуліста. Це лікар такий, який лікує очі. Окуліст закапав мені в очі ліки і сказав, що мій зір падає. А я так хочу добре бачити…

Костя здивувався і запитав у Стасика:

— А до чого тут айпад і твої очі?

Стасик відповів:

— Якщо довго грати в Айпад, то з часом зір стає поганим, і очі перестають добре бачити. Так лікар мені сказав. А він вже точно знає! Я не хочу осліпнути. Адже я ще такий молодий! У мене очі кожного разу болять, якщо я довго пограю в айпад. І я потім плачу від болю.

— А чому айпад руйнує зір? Я не хочу носити окуляри і закапувати в очі краплі, — продовжував ставити запитання Костя.

Стасик охоче йому відповідав:

— Тому що очі під час гри на айпаді сильно напружуються і їм обов’язково потрібно давати відпочити і зайняти свій час чимось іншим. Наприклад, помалювати, поліпити, погратися конструктором, пограти в інші ігри. Моя мама розповідала, що коли вони з татом були ще маленькими, у них не було ніяких айпадів. І, незважаючи на це, вони дуже весело проводили свій час. Ось запитай у своїх батьків, у що вони грались!

Стасик був розумненьким хлопчиком і багато знав. Він вже навчився сам читати і мама з татом часто дарували йому цікаві книжки. Стасик читав багато захоплюючих розповідей. Звичайно ж, він любив ще й дивитися мультики, але тільки недовго. Стасик тепер беріг свої очі. Тому що очі у нього одні і дані на все життя!

Костя уважно вислухав сусіда по ліжку і сказав:

— А у мене теж вдома є багато іграшок. Наприклад, машини. І я вмію будувати для них гаражі. Приходь до мене в гості, пограємось! Побудуємо з тобою цілу автомобільну стоянку.

— Я з задоволенням! — Відповів Стасик. — Тільки маму треба запитати.

Ось таку розмову підслухав Толя сьогодні в тиху годину. Це спантеличило хлопчика. А ще йому дуже захотілося разом погратися з хлопчиками в будівельників і побудувати велику автостоянку. У Толі тато і мама будівельники. І він теж буде будівельником, коли виросте. Толя більше не став прикидатися сплячим, повернувся до хлопчиків і запитав:

— А можна я з вами?

Хлопчики від несподіванки здригнулися і поховалися під ковдри. Першим висунувся Стасик, за ним виліз і Костя.

— Ось ти даєш! А ми то думали, що тільки вдвох не спимо і, щоб нікого не розбудити, говорили пошепки, — сказав Костя. — Звичайно, можна, Толик! Ми давно хочемо з тобою погратися, а ти все невеселий і сумний, стоїш збоку і ні з ким не граєшся. Приходь і ти сьогодні до мене в гості! — Запросив Костя.

Толя зрадів і навіть зовсім забув про свій улюблений айпад. Цього вечора в гостях Толя почув ще одну дивовижну історію від Стасика, який розповів друзям про те, що в айпадах, виявляється, живуть невидимі липучки. І якщо довго грати на айпаді, то липучки-невидимки невидимо, але відчутно прилипають до очей і тому очі сльозяться, а зір псується. Липучки люблять липнути до будь-яких частин тіла і їх важко потім відклеїти. Вони люблять, коли айпад захоплює багато уваги у людини, а людина не помічає, коли вони до нього непомітно прилипають. Вони, як віруси грипу, люблять поживитися і забрати сили у людини. І тому великі любителі планшетів або айпадів часто вередують, у них поганий настрій, вони втомлюються, лінуються і сваряться з батьками, коли ті просять завершити гру. Так липучки-невидимки згубно впливають на людину.

— І що ж тепер, зовсім не грати в айпад? — Запитав засмучений Толя. Розумний Стасик знав відповідь і на це питання.

— Ну чому ж! Хорошого по трошку, як каже моя бабуся. Все повинно бути в міру. Пограв в айпад — пограй тепер що-небудь інше. Ось ми цікаво сьогодні з вами час проводимо?!

— Тааааак, — хором відповіли Толя і Костя. — Анітрохи не гірше, ніж гра на айпаді.
Але Толю хвилювало наступне питання:

— А як же ті самі липучки, які змушують весь час думати про айпад, їсти і спати з айпадом? І навіть в садку немає від них ніякого спокою, всі думки тільки про Айпад. Як же не потрапити на їх вудочку?

— Я знаю відповідь на твоє запитання, — вигукнув Костя. — Я зараз тобі все поясню. Я зрозумів. Я здогадався! Справа в тому, що невидимі айпадні віруси під назвою липучки липнуть до тебе лише в тому випадку, якщо ти цікавишся тільки айпадом і приділяєш йому весь свій час і увагу. Але ж можна зайнятися й іншими цікавими і корисними справами. Якщо ти не знаходиш справи сам, то дорослі завжди можуть підказати і допомогти тобі з вибором заняття. Адже в світі стільки всього цікавого! Не давай себе на поталу айпадним вірусам, — розсміявся Костик.

— Ну а якщо грати в Айпад дозовано, певну кількість часу в день, то що тоді? — Запитав Толя.

— Тоді ти будеш нецікавий липучкам і вони не зможуть прилипнути і завоювати твою увагу, —  відповів Костянтин.

— Все, мені тепер ясно! — Зрадів Толя. Він знайшов відповіді на свої запитання і хлопчики дружно продовжили грати в будівельників. Вони побудували відмінну автомобільну стоянку і спорудили багато будівель і будинків з кубиків і підручного матеріалу.

Весь вечір діти радісно грали в придуману ними гру! А коли прийшов час прощатися і розходитися по домівках, то хлопчики домовилися, що завтра в дитячому садку пограють в нову гру. Наприклад, в поліцейських, які будуть регулювати дорожній рух, або в водіїв, які розвезуть улюблені продукти по магазинах, або в продавців і покупців і навчаться рахувати гроші і робити покупки, а може навіть вони будуть, як лікар Айболить лікувати тварин, або ще що-небудь цікаве друзі придумають завтра. Адже у них багата фантазія! А пограти можна у що завгодно!

З тих пір Толін айпад спокійно лежить на поличці у його кімнаті і чекає свого часу. Толя в курсі, що більш ніж півгодини на ньому грати не рекомендується. Хлопчик знає, чому. А якщо хто ще не знає, він із задоволенням про це розповість.

У Толі тепер багато цікавих справ. Йому і дня не вистачає, щоб в усі ігри переграти. Він відмінний фантазер і майстер з вигадування захоплюючих і корисних занять!

Автор казки Ржевська М.К

Сьогодні, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює, людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень). Творчість не виникає на порожньому місці, її потрібно розвивати ще з дитячого віку.

«Загальновідомо, що творчість постає як наукова категорія, яка виражає визначальну сутність людської діяльності, полягає у невпинному прогресі й збільшенні різноманітності реальності як наслідку задоволення потреб та інтересів людини».

Творчість – це розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу або духовної культури.

«Творчість – продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення. Розвиток творчого потенціалу діяльності є важливою умовою культурного прогресу суспільства та виховання людини».

 «Людина із здібностями не народжується. Вона народжується із задатками. Не існує задатків до окремих видів діяльності – музики, математики, професійної діяльності тощо. Задатки – це недиференційовані, в основному, анатомо-фізіологічні, морфологічні особливості організму, які не мають прямого відношення до успішності людини в діяльності. Більше того, прихильники еквіпотенційної теорії здібностей сходяться на думці про те, що всі немовлята, які народилися без патологій, мають приблизно однакові задатки, достатні, щоб досягти значних успіхів у будь-якому виді діяльності».                                                                                                                Сім’я цілком здатна розвинути або ж навпаки, знищити творчий потенціал малюка ще у дошкільному віці.                                     

       Особливості та чинники розвитку і становлення творчих здібностей у дитинстві з погляду сучасної педагогіки

З педагогічної точки зору дошкільний вік є сприятливим періодом для розвитку творчих здібностей тому, що в цьому віці дитина вперше усвідомлює відношення між собою і навколишнім світом, моральних оцінках тощо.

Відмітна ознака творчої діяльності дітей дошкільного віку – суб'єктивна новизна продукту діяльності. За своїм об'єктивним значенням «відкриття» дитини може бути і новим, незвичним, але, в той же час, виконуватися за вказівкою педагога, за його задумом, з його допомогою, а тому не бути творчістю. І в той же час дитина може запропонувати таке рішення, яке вже відоме, використовувалося на практиці, але додумався він до нього самостійно, не копіюючи відоме..

З погляду сучасної педагогіки важливе значення у розвитку особистості має творчий потенціал – «здатність людини оригінально і конструктивно мислити, успішно розв’язувати нові задачі, тобто творчо діяти у нових ситуаціях».

Варто відзначити важливість забезпечення вільного доступу дітей до матеріалів, які сприяють розвитку творчості, та їхній різноманітності, можливості працювати з ними будь-якої хвилини, задля кращого забезпечення розвитку творчих здібностей.

Але нажаль за спотереженням багатьох вчених «Часто спостерігаю, як дорослі нав’язують дітям свою манеру читання віршів, а в результаті дитина взагалі відмовляється їх декламувати, зникає сила голосу. Це говорить про те, що штамп здатен погубити творчі задатки.

Іще є суттєва проблема, яка відома і болюча для всіх педагогів – батьки хочуть бачити у головних ролях тільки своїх дітей. Вони змушують дітей виступати, що психічно травмує дітей».

Педагоги доводять, що у дошкільнят величезний творчий природній потенціал, який за різними причинами не завжди реалізується повністю. Тому дуже важливо створити таку ситуацію, яка б сприяла бурхливому сплеску дитячої фантазії, атмосферу творчого натхнення».

Науковці виділяють наступні стадії прояву творчої активності:

1. Наслідування – копіювання готового; дитина, потрапляючи у нову ситуацію, репродукує готовий спосіб дії, повторює його за дорослим для досягнення бажаного результату.

2. Творче наслідування, де назва говорить сама за себе – внесення елементів новизни, прояв самодіяльності без внесення істотних змін у запропоновану схему дій, зразок, ідею. Це – перша заявка дитини про себе, своє бажання самовиразитися.

3. Репродуктивна творчість – уміння взяти за основу запропоновану схему (ідею), але істотно її переробити, внести зміни. Тут дитина вправляється в переробці інновацій, пропускає їх крізь себе, вносить елементи новизни й оригінальності. Ця стратегія характерна для дошкільників-креативів.

4. Справжня творчість, створення нового.

Зовнішні чинники можуть сприяти розвитку креативних здібностей дитини чи гальмувати його. Такими стимулювальними факторами, за словами Е. Торранса, є:

- орієнтація на потребу творчого розв'язання проблем;

- відсутність перешкод для проявів спонтанності й ініціативи;

- створення можливості маніпулювати предметами і висловлювати варіативні думки;

- навчання уважному ставленню до сигналів навколишнього середовища;

- виховні впливи, спрямовані на визнання дитиною цінності креативних рис своєї особистості.

До гальмівних факторів він зараховував:

- орієнтацію на успіх, побоювання дати неправильну відповідь;

- підсилену орієнтацію на думку однолітків, побоювання звинувачень у незвичайності;

- заборону запитань і обмеження ініціативи;

- надмірну фіксацію на стереотипах статевої ролі;

- уявлення про дивергентне мислення як про відхилення від норми;

- жорстке розмежування трудової та ігрової діяльності.

Враховуючи взаємозв’язок розвитку інтелектуальних та творчих здібностей американський психолог Е.П. Торранс запропонував схему розвитку креативності та інтелекту, де можна побачити відповідність креативності певному рівню коефіцієнта інтелекту.

Завдання батьків та педагога – стимулювати й збагачувати різні види творчої діяльності дітей: гру, малювання, ліплення, конструювання, які сприяли б максимальній об’єктивізації нових образів, формуванню системи та їх цілісного завершення».

«У реальному житті дошкільникові доводиться виконувати як творчі, так і нетворчі (що містять готову логічну програму, передбачають шаблонне рішення) завдання. Надаючи перевагу завданням творчого характеру, педагог виховує в старших дошкільнят інтерес до складних задач (практичних, інтелектуальних, комунікативних), бажання виконувати їх самостійно, не боятися помилитися».

.

Схильність дитини до творчості складається з таких якостей, як розмаїття інтересів, незалежність і гнучкість розуму, допитливість, наполегливість. Нарешті, істотне значення має й обстановка в родині дитини.     

Методики формування та розвитку творчих здібностей у дітей 3-6 років

Лише створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високим творчим потенціалом, або задля стимуляції його розвитку. Практика показує, що такого невтручання мало: не всі діти можуть самі відкрити дорогу до творення, і надовго зберегти творчу активність та бажання створювати щось нове.

  Але розвивати здібності неможливо, не розвиваючи особистість. Для дитячого і підліткового віку це означає, що не можна розвивати здібності, не враховуючи соціальних процесів, що відбуваються у контактній групі. Інші діти, батьки, учителі оцінюють успіхи і невдачі дитини у діяльності, що зумовлює соціальне прийняття чи відторгнення, лідерство чи аутсайдерство дитини, зрештою, її самопочуття, настрій, психологічний комфорт.

Необхідно виокремити педагогічні принципи формування креативності:

•  Уникати чіткого формулювання проблеми, творчого завдання;

•  обговорювати з дітьми не сааме творче завдання, а аналізувати деякі загальні моменти, які вводять їх у проблему, уточнюють її сенс;

•  пропонувати вихованцям не зупинятися на досягнутому, висувати нові ідеї, навіть якщо їм здається, що завдання розвязане;

•  якщо дитині не вдається розв’язати творче завдання, розбити його на підпроблеми;

•  спонукати дітей частіше вдаватися до аналогій;

•  бути тактовним, винахідливим;

•  стимулювати творчу уяву, прояви дотепності, фантазії

•  вдосконалювати своє вміння ставити запитання, робити часткові підказки, вносити уточнення, які спонукають до пошуку;

•  то звужувати, то розширювати поле пошуку дитиною розв’язання творчого завдання;

•  зважено аналізувати й відбирати найбільш оригінальні дитячі ідеї;

•  учити дітей не обмежуватися найбільш очевидним способом розв’язання завдання;

•  використовувати запитання, що сприяють концентрації уваги дітей;

•  спонукати вихованців знаходити у творчому завданні суперечності;

•  час від часу пропонувати дітям уявити (зобразити) щось у вигляді елементарної схеми.

Афоніна В.О. виокремлює такі методи навчання в контексті розвитку творчих здібностей дошкільників:

-   пояснювально-ілюстративні (розповіді, пояснення, бесіди, демонстрації та ін.);

-   репродуктивні (відтворювальні);

-   проблемно-пошукові (проблемне викладення матеріалу, частково-пошукові);

-   наочні (демонстрація слайдів, картин, малюнків, відеофільмів);

-   практичні (музичні ігри, вправи, рухи, спрямовані на формування музичних здібностей дошкільнят, розширення їхнього тезаурусу та вивчення української мови).

Дуже важливо створити таку ситуацію, яка б сприяла бурхливому сплеску дитячої фантазії, атмосферу творчого натхнення, зацікавити дітей можливістю створити свою історію.

«Цікаві думки про здатність дітей до творчості висловлював К.С. Станіславський – театральний режисер, актор та педагог. Він радив акторам учитися у дітей, гра яких завжди виділяється вірою та щирістю. Під час театралізованої гри діти часто виявляють емоції, які у житті ще не доступні їм.

 Дитячі письменники також не безпідставно вважають, що театр – один із найкращих способів розвинути дитячу творчість. Театралізовані ігри, на відміну від сюжетно рольових, передбачають присутність глядача (однолітків, батьків, працівників дошкільного закладу). В процесі підготовки та проведення театралізованих ігор у дітей формується вміння з допомогою засобів виразності (інтонації, міміки, жесту) точно передавати ідею художнього твору».

Творча сюжетно-рольова гра – один з найбільш  дієвих засобів виховання дитини, формування її особистісних якостей, творчих здібностей. Проте, на жаль, цей вид ігрової діяльності ще не посів належного місця в роботі дошкільних закладів, хоча теоретично всі розуміють її необхідність і значення.

Методичні рекомендації щодо розвитку зображувальної творчості дітей молодшого дошкільного віку:

-   ознайомлення з художнім матеріалом;

-   ознайомлення дітей із кольором;

-   використання елементів психогімнастики на заняттях;

-   імпровізовані казки, фантазування на заняттях з малювання;

-   сенсомоторні вправи для підготовки руки дитини до малювання.

Різні види діяльності, орієнтування у кольорах, формах, розмірі предметів, експериментування з використанням методу спроб і помилок, опора на творчу уяву, практична апробація нових способів дій з предметами – все це сприяє формуванню і розвитку у дітей креативності як здатності продукувати нове, виявляти індивідуальність.

 «Розв’язування творчих завдань – основний засіб моделювання мислення, адже передбачає знаходження й усвідомлення зв’язку між тим, що дано, і тим, що треба знайти. Найбільш поширені й найцікавіші для дошкільників завдання на конструювання».

Також великої популярності як засіб розвитку творчості, особливо у дитячому віці, набула «пісочна анімація (малювання піском, сипка анімація, техніка порошку) – стиль образотворчого мистецтва, а також технологія створення анімаційних фільмів».

Притаманним з дитячого віку також є вокальне мистецтво. Завдання соціального педагога – налаштувати на відповідний лад дитину та вчасно підказати педагогам, котрі працюють з дитиною щоденно, на цей варіант розвитку творчих здібностей дошкільника, що є доволі популярним як в дошкільних навчальних закладах, так і в школі. «Співи – основний і найдемократичніший вид музичної діяльності. Пісня дозволяє людині не тільки висловити свої почуття, а й викликати в інших відповідним емоційний відгук, співзвучний з тим настроєм, що передає виконавець».

Допомогти дитині розвинути свої творчі здібності і, водночас, зберегти та покращити свій фізичний стан допомагає і мистецтво хореографії. Танець поєднує в собі можливості впливу на фізичну, психічну і духовну сторони індивідуальності людини.

Беручи до уваги вищенаведені способи діагностики, формування та становлення творчих здібностей у дітей віком від 3 до 6 років, можна побачити, якими різноманітними можуть бути своєрідні методи впливу на дитину з метою стимуляції розвитку її творчості, художньо-естетичного виховання підростаючого покоління, прослідкувати за динамікою рівня розвитку творчих здібностей дошкільників.                                                

Кожна дитина має певні здібності, тому завдання педагогів і батьків – визначити, відшукати і допомогти їх розвинути. Успішне вирішення завдань навчання і виховання молодших школярів перебуває у прямій залежності від характеру взаємодії між педагогом та дитиною. Переорієнтація навчально-виховного процесу на формування творчої особистості реалізується за умов діалогізації, співробітництва, що мають особистісну спрямованість і стимулюють до творчого розвитку і самовдосконалення особистості.