Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує

місце, де народилася, де минуло її дитинство та пролетіла на білому коні юність.

То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини, де живуть її мама, тато, бабуся, дідусь, рідні, друзі, то є рідне село, селище чи місто...

Для жителів селища маленька батьківщина – селище Залізничне.

Історія Залізничного ( до 1937 року залізнична станція Гуляйполе, а з 1937 по 1962 роки селище ХХ – річчя Жовтня, з 1967 року смт. Залізничне) сягає в далеке минуле, коли в 1898 році на залізничній вилці Бердянськ - Чапліне за 8 кілометрів від поселення Гуляйполе було споруджено залізничний вокзал та два будинки. В них поселились перші залізничники, які обслуговували залізничну колію. У 1928 році неподалік від вокзалу почали споруджувати майстерні по ремонту тракторів. А з 1937 року - планова забудова робітничого селища. Історія Залізничнівської школи сягає своїм корінням далекого 1938 року. Саме тоді був набраний перший клас початкової школи.

Мета нашої роботи систематизувати та узагальнити матеріали історії становлення і розвитку Залізничнівського навчально - виховного комплексу “загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад”.

Завдання, яке ми ставили перед собою: формувати інформаційний банк історії освіти Запорізької області, узагальнити та розповсюдити позитивний педагогічний досвід, сприяти мотивації педагогів до творчої діяльності, ознайомити учнів та мешканців селища з історією рідної школи.

Перше приміщення початкової школи було розміщено по вулиці ім. Тельмана. В школі було два класи, навчалися учні в дві зміни. Першими вчителями була Любов Олексіївна Тур ( Гайворонська) та Лукерія Іванівна ( прізвище ніхто не пам’ятає ).

Закінчилася Велика Вітчизняна війна. Після звільнення нашого краю в селищі ставало все більше населення. В1944 році знову був набраний перший клас. Перші вчителі школи – це Іванова Любов Борисівна, Іванова Любов Федорівна, Кириченко Раїса Петрівна, Захарченко Любов Федорівна, Сьомка Катерина Павлівна (фото №1). Директором школи став Чучко Олександр Лазарович. За анонімним доносом у 1947 році він був репресований за участь у Спілці визволення України . 1946 року з армії повернувся Плетінь Василь Григорович, який потім очолив нашу школу.

Іванова Любов Борисівна згадує: “Пригадую 1943-1945 рр. Відгриміла війна. Почалася знову відбудова мирного життя. Справжньої школи не було ( приміщення відбудовували). Довелось навчатись чотирьом класам в двох кімнатах ( 1-2 кл.. і 3-4 кл.). Ці кімнати були маленькі: вміщалось по три парти і стіл. Піонерська організація налічувала 15 осіб ( фото № 2). Піонери брали активну участь у відбудові школи: рубали дерево, возили і носили пісок, глину разом з батьками. Відбудували ще дві кімнати. Топити не було чим. Учні з піонерами Сіріньком М., Федан Н., Мофою М., Соєю В. Мушенко М., Семенютою В. та ін. вирубували бур’ян ( після війни його було багато). У школі топили тільки бур’яном. Допомагали колгоспникам у збиранні перших післявоєнних врожаїв. Велику допомогу піонери надавали сім’ям, батьки яких загинули на фронті: пололи городи, рубали дрова, носили воду. Піонери брали участь у громадсько-корисній роботі: збирали

металобрухт, макулатуру. Читали книги, створили бібліотечку. Святкували свята. Новий рік проводили колективно. Спочатку за ялинку був фікус, а потім справжня ялинка. З боку учнів-піонерів не було абсолютно ніяких порушень, вони були прикладом в усьому.”

З 1949 року школа стала семирічкою при ММКР ( міжрайонна майстерня капітального ремонту ( фото № 3). Тепер піонерська організація вже налічувала до сотні піонерів. Піонервожатої спочатку не було. А у 1951 році ватажком піонерів від виробництва стала Крикунова Ольга Іванівна. Серед піонерів-активістів згадують Лук’янчук Людмилу, Іванову Валентину, Нечет Валентину, Малініну Тетяну, Романюту Ларису, Чучка Віктора та ін.(фото № 4).

Роки 1947 – 1959 рр. і 1965 – 1980 рр. коли директором школи був Плетінь Василь Григорович – зоряний час школи, яка була однією з перших у районі (фото № 5, № 6) ( 1959 – 1964 рр. директором була Прихідько Зоя Іванівна).

“Колектив школи, - згадує Мотроненко Раїса Єлисеївна, вчитель української мови і літератури, - був молодий. Середній вік вчителів близько 30-ти років. Всі бадьорі, життєрадісні, любили свою роботу і дітей.

Працювали в пристосованій школі, яка складалася з кількох корпусів. Школа працювала в дві зміни, в другу зміну навчалися учні – 5-7 класів.

В школі було заведено не тільки на уроці бути з учнями, а й на перервах. В традиції піонерських загонів були змагання на змістовний відпочинок на перерві. А як піонери тримали порядок в коридорі! Бешкетників не було. Уже тоді була старша піонерська вожата – Онопрієнко Ліда, яка колись була піонеркою цією організації. У 1959 році закінчили будівництво нової школи і в1959-1960 н.р. піонерія вже працювала в новому корпусі ( фото № 7). До речі, у 1958 році семирічна школа при ММКР реорганізована у восьмирічну і названа Гуляйпільською восьмирічною школою № 10. З 1980 року вона стане восьмирічною школою селища Залізничне, а 12 грудня 1978 року перейменовується в Залізничну восьмирічну школу.

Кожен шкільний день був насичений цікавими і корисними справами. Дуже поширеними були конкурси на кращого декламатора, художнього читця, дружно

виходили на трудові операції бригади “помагаїв”, влаштовували КВК, в яких брали участь не тільки учні , а і вчителі. Традиційними були і змагання “Нумо, піонерський активіст !”, “Нумо, хлопці !”. Крокуючи маршрутом “Піонербуд”, піонери зібрали за кілька років 27 тонн металобрухту, 48 тонн макулатури, посадили 3250 дерев – такими даними зустріли 50 – річчя піонерської організації.” Зокрема, піонерський загін імені Корчагіна у 1964 – 1965 н.р. поставив перед собою такі соціалістичні зобов’язання : “ Колектив учнів 7 класу, натхненний рішенням школи, при проведенні корчагінської декади зобов’язується проводити змагання під таким девізом: “

“З іменем Леніна в серці завжди !

Вірність партії ділом доведи !”

1. Домогтися високої успішності, глибоких знань, умінь і навичок учнів з усіх предметів.

2. На кінець навчального року добитися того, щоб було в класі 4 “відмінника” і 20 “хорошистів”. Навчальний рік закінчити без другорічників.

3. Мати зразкову поведінку в школі, дома, на вулиці і в громадських місцях.

4. Тримати в зразковому стані свою класну кімнату.

5. Домогтися зразкового зовнішнього вигляду учнів.

6. Тримати зошити, підручники, щоденники в зразковому стані.

7. Залучити всіх піонерів комсомольського віку в члени ВЛКСМ.

8. Приймати активну участь в збиранні врожаю в колгоспі ім. Ватутіна.

9. Допомагати Гуляйпільському пункту “Заготзерно” в збереженні врожаю.

10. Розповсюдити серед населення літератури на 50 крб.

11. Зібрати і здати металолому -2 тонни, макулатури - 170 кг, скла –170 кг, пір’я – 4 кг, ганчір’я – 170 кг.

12. Носити воду, копати город, підмітати на подвір’ї сім”ї Ковальчуків

( пристарілі інваліди).

13. Провести зустрічі і давати концерти шефам в бригаді Героя Соціалістичної Праці І.П. Мартиненка, на відгодівельному пункті колгоспу “Заповіт Леніна”.

14. Взяти шефство над братською могилою.

06.11.1964 р. Піонери 7 класу “

(Із загонового щоденника)

Піонерська організація школи завжди була правофланговою. Спочатку вона носила ім’я Зої Космодем”янської, з 1970 р. – Миколи Островського. Не було такого року, щоб піонерів школи не відзначали грамотами району ( фото № 8), а у Галини Іванівни Казаненко (Олійник), яка працювала на той час піонервожатою, була найвища відзнака за роботу – Грамота ЦК ВЛКСМ. І недаремно: вона зуміла так організувати дітей, що всі з великою охотою брали участь у конкурсах, змаганнях. Галина Іванівна віддала піонерській роботі понад 10 років. Проводилося багато походів по рідному краю. Не було жодного населеного пункту району, в якому б не побували учні. З кожного походу приносили щось цікаве: гербарій, спогади незвичайних людей, історію місць, де побували. Їздили також і в далекі місця. Цікавими були екскурсії в Крим з учнями 8-х класів, у Київ ( фото № 9), Асканію Нову, до Запоріжжя.

Найцікавішими були змагання під назвою “Зірниця”, що проводилися між школами. Щоб вибрати учасників гри з учнів школи, треба було пройти справжнісінький відбір. І це було заохоченням стати кращим із кращих. Мабуть, тому і не поверталися із змагань додому без призових місць.

Як приклад роботи дружини маємо статтю в районній газеті “Зоря комунізму” від 18 травня 1974 року: “ Районна рада піонерської організації підвела підсумки роботи піонерських дружин на маршруті “ Завжди напоготові”. Правофланговими визнано такі дружини: ім. М. Островського восьмирічної школи сел. Залізничного (старша піонервожата Г.І. Казаненко, голова ради дружини Л. Мотроненко) ( фото № 10)...

Особливої уваги вимагає робота на дослідницьких ділянках школи, якою керувала вчитель праці і біології Плетінь Раїса Іванівна, яка за свою працю була нагороджена Орденом Знак Пошани ( фото № 11). Над кожним дослідом юннати працювали не менше 3-х років, і тільки після цього робились підсумки. В школі

була традиція кожного року в першій половині вересня проводити декаду біології в школі. Учні вели альбом “Справи юннатські”, в якому ретельно записувалося все, що робили юннати. І було що. Адже дослідна ділянка школи довгі роки була гордістю усього району, як і кабінет біології . Сюди приїздили переймати досвід, вчитися. На фотографіях можна побачити і роботу по вирощуванню помідорів ( дослід “Вплив стимуляторів росту на ріст і достигання плодів”, врожай: 1 га – 120 ц) і роботу в шкільному саду ( де 100 плодових дерев), збирання врожаю винограду (дослід “Вирощування винограду з позакореневим підживленням”, дослідний кущ в 1976-1977рр. дав 14-15 кг). Юннати провели багато дослідів і спостережень в куточку живої природи. Як от: “Вироблення умовних рефлексів у акваріумних риб на стук акваріума”, “Розвиток комах з повним перетворенням”, “ Умови, необхідні для розвитку лялечки” та ін. Результати своїх спостережень і дослідів юннати, як правило демонстрували на уроках ботаніки в 5 і 6 класах .

З ініціативи юннатів проводилися конкурси “На краще озеленення класної кімнати” ( І місце, як правило, здобуває біологічний кабінет, у ньому близько ста кімнатних рослин), “На кращий класний квітник і клумбу”. Але завдання юннатів озеленити не лише шкільне подвір’я , а й своє селище.

Активну участь брали учні щороку у зборі лікарської сировини та насіння дерев: акації, лоху. А щозими виготовляли по 40-50 пташиних годівничок, 5-6 з них обов’язково розміщували у шкільному саду. Щовесни - 70-80 штучних будиночків для птахів, з них 8-10 – для шкільного саду.

У школі велика увага приділялася природоохоронній роботі. Ініціаторами всіх заходів по охороні природи були юннати. За це вони неодноразово відзначалися районним товариством охорони природи і нагороджувалися грамотами та цінними подарунками.

Звичайно високий рівень шкільних досягнень був можливий лише завдяки серйозній злагодженій роботі усього учнівського та вчительського колективу на чолі

з мудрим директором ( фото № 18).

Плетінь Василь Григорович ( 11.11.1918 – 24.07.1992) за свої заслуги нагороджений медалями “За трудову відзнаку”, “За трудову доблесть”, значком “Відмінник народної освіти УРСР”. А 30 вересня 1977 року Указом Президії Верховної Ради УРСР за невтомну працю на освітянській ниві, за яскравий талант педагога Василю Григоровичу присвоєно почесне звання “Заслужений вчитель Української РСР”.

Вчителі школи:

• Тріщук Федір Федорович, завуч школи, вчитель географії,

• Приходько Зоя Іванівна, вчитель російської мови, керувала районним методоб”єднанням,

• Плетінь Раїса Іванівна, вчитель праці, біології та хімії,

• Ніколаєнко Лідія Петрівна, вчитель математики,

• Кириченко Раїса Петрівна, вчитель фізики,

• Соя Олексій Іванович, вчитель фізичної культури і праці,

• Синельникове Марія Іванівна, вчитель російської мови,

• Мотроненко Раїса Єлисеївна, вчитель української мови,

• Литвиненко Ольга Гаврилівна, Сьомка Катерина Павлівна, Захарченко Любов Федорівна, вчителі початкових класів.

Педагоги вели активну агітаційну пропагандистську роботу серед жителів селища, були лекторами товариства “Знання”, політінформаторами – агітаторами.

Після виходу на пенсію у 1987 році Плетіня Василя Григоровича директором восьмирічної школи сел. Залізничне був призначений Книш Василь Іванович (фото № 19). 1982 року Василь Іванович переходить на партійну роботу, 1982 – 1987 рр. школу очолює Кудряшова Наталія Василівна. А з 1987 року і до 1997 року - знову Книш В.І.

Школа продовжує традиції попередніх років, активно ведеться робота з усіх напрямків. “Але особливо запам’яталися, - згадує Захарченко Людмила Михайлівна, вчитель іноземної мови – виступи на підприємствах селища з концертами, де завжди радо приймали школярів. Це і наш найближчий сусід “Ремонтно-механічний завод”, “Нафтобаза”, “Сирзавод”, “Елеватор”, “Райагропостач”. У школі був організований вокально-інструментальний ансамбль під керівництвом Дьоміна Володимира Миколайовича. Колектив виборював перші місця в районі. Вчителі теж брали участь у конкурсах художньої самодіяльності”.

1992 року школа перейменована в ЗОШ І-ІІ ступенів сел. Залізничне.

1997 – 2000 – роки керування школою Шамрай Світланою Олександрівною. А з 2000 і до сьогодні – директор Бурда Людмила Григорівна.

За роки існування школи з її стін вийшло багато учнів. Серед них нині знані і шановані як у нашому районі ( Чуб Олександр Григорович – директор ПСП “Мир” (с. Темирівка), Савченко Василь Васильович – директор ТОВ “Авангард” (с. Новозлатопіль)) так і за його межами ( Білий Сергій Валентинович – капітан ІІІ рангу, що служить в м. Мурманську, Побочий Іван Андрійович – доцент Української Національної Металургійної Малої Академії м. Дніпропетровськ).

З серпня 2002 року шкільний колектив об’єднався із колективом селищного дитячого садка, утворивши Залізничнівський навчально - виховний комплекс І-ІІ ступенів.

Нові часи висувають нові вимоги і перед педагогами , і перед учнями. Але і сьогодні керівництво , вчителі та учні школи докладають зусиль, щоб організувати цікаве і змістовне шкільне життя ( фото № 20 - 25). Агітбригади юних пожежників, борців за здоровий спосіб життя виборюють призові місця на районних змаганнях.

Серед вчителів останніх років слід згадати:

* Толочко Лідію Федорівну ( була завучем школи, вчителем історії, загалом віддала педагогічній праці 50 років життя, має медаль “За трудову доблесть”, значки “Відмінник народної освіти СРСР” (1976р.), “Відмінник народної освіти України ( 1983 р.), медаль “Ветеран праці” );

* Захарченко Людмилу Михайлівну, вчителя іноземної мови, що працювала в цій школі 20 років;

* Кузекіну Людмилу Василівну, вчителя початкових класів;

* Миколаєнко Людмилу Василівну, вчителя початкових класів.

Педагогічний колектив школи постійно “молодіє”, приходять нові вчителі. В їх руках – майбутнє.