Ізраїль та арабські війни

Утворення держави Ізраїль

Наприкінці XIX ст. ідея утворення єврейської держави зародилася в голові австрійського журналіста Т. Герцля.

1897 р. Сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія) ухвалив рішення про утворення держави євреїв на території Палестини. Сіоністи запропонували турецькому султанові продати цю територію, але він відмовився.

листопад 1917 р. Палестину окупували британські війська.

З 1922 р. на основі мандата Ліги Націй Велика Британія управляла Палестиною. Після Другої світової війни питання про долю Палестини було передано на обговорення в ООН.

29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію про скасування британського мандата й утворення на території Палестини двох держав — єврейської (57% території) та арабської (43% території). Місто Єрусалим виділялося в самостійну адміністративну одиницю з особливим міжнародним режимом. Велика Британія зобов’язувалася вивести свої війська з території Палестини.

14 травня 1948 р. на підставі цієї резолюції було проголошено створення єврейської держави Ізраїль. Першим її прем’єр-міністром став Давид Бенг-гуріон.

Арабську самостійну державу не було створено. СРСР підтримав Ізраїль, розраховуючи зміцнити свої позиції в цьому регіоні та сприяти розпаду Британської імперії.

Монізм — ідейно-політична течія, яка проповідувала особливий шлях суспільного розвитку євреїв та їхню “винятковість”, необхідність відродження єврейської національної самосвідомості через сприяння імміграції євреїв до Палестини та створення там єврейської держави.

ВИНИКНЕННЯ І ЗАГОСТРЕННЯ БЛИЗЬКОСХІДНОЇ ПРОБЛЕМИ

Причини близькосхідної проблеми:

• Палестинська проблема, яка виникла після рішення ООН створити на території Палестини єврейську державу;

• правлячі кола Ізраїлю перешкоджали наданню палестинцям права створити власну державу, повернутись до своїх земель, як це передбачалося рішенням ООН;

• взаємна неприязнь євреїв і арабів та їх небажання врахувати інтереси обох народів;

• виступ сусідніх арабських країн проти створення держави Ізраїль.

Арабо-ізраїльські війни

Перша арабсько-ізраїльська

(травень 1948-1949 pp.)

Сторони конфлікту:

Сусідні арабські держави не визнали Ізраїлю і почали воєнні дії. Об’єднані сили арабських країн — Єгипту, Йорданії, Лівану, Сирії, Саудівської Аравії, Йемену, Іраку — складалися з: 10 тис. єгиптян, 4 тис. йорданців, 4,5 тис. сирійців, 3 тис. іракців, 2 тис. ліванців

Хід війни та результати:

Війська арабських держав зазнали поразки. Між сторонами було підписано договір про перемир’я:

• сусідні арабські держави визнали Ізраїль;

• Ізраїль захопив 60% території, яка за рішенням ООН мала відійти до палестинської арабської держави;

• решта території так і не створеної палестинської арабської держави відійшла до Єгипту (невелика смуга землі в районі сектора Газа вздовж узбережжя Середземного моря) та Йорданії (Західний берег р. Йордан);

• близько 950 тис. арабів втекло в сусідні арабські країни.

Висновки:

• ця війна була початком близькосхідного конфлікту;

• справжній мир так і не встановився на Близькому Сході;

• перша арабсько-ізраїльська війна породила проблему палестинських біженців і загострила їх трагічну долю;

• палестинські араби були змушені залишатися на становищі вигнанців, а значній частині їх жити в умовах окупації.

Друга арабсько-ізраїльська

(1956 р.)

Сторони конфлікту:

Англо-франко-ізраїльська коаліція проти Єгипту: 100 тис. євреїв, 45 тис. британців та 40 тис. французів проти 150 тис. єгиптян.

Хід війни та результати:

• Англія і Франція вирішили застосувати зброю у відповідь на націоналізацію Єгиптом Суецького каналу;

• до них приєднався Ізраїль, бо єгиптяни блокували Арабську затоку і позбавили ізраїльські кораблі виходу в Червоне море;

• британські та французькі літаки бомбардували єгипетські міста, а ізраїльські війська наступали в Сінаї;

• за рішенням Генеральної Асамблеї ООН сторони були змушені припинити воєнні дії і відвести війська.

Четверта арабо-Ізраїльська

"Війна Судного дня"

(жовтень 1973 р.)

Сторони конфлікту:

Єгипет, Сирія, Йорданія та Ірак проти Ізраїлю.

Хід війни та результати:

• відмова Ізраїлю повернута арабським країнам окуповані землі, відновити законні національні права арабського народу Палестини спричинили нову війну;

• єгипетська армія форсувала Суецький канал, а сирійці захопили значну частину Голанських висот;

• ізраїльська армія перейшла в контрнаступ, оточила арабські війська і почала швидко просуватися до столиці Єгипту — Каїра;

• 22 жовтня 1973 р. Рада безпеки ООН ухвалила рішення про негайне припинення військових дій.

П'ята арабо-Ізраїльська

"Ліванська війна"

(6 червня-вересень 1982 р.)

Сторони конфлікту:

Ізраїль проти військових формувань Організації визволення Палестини та Сирії на території Лівану.

Хід війни та результати:

• Ізраїль завдав збройного удару Лівану з метою знешкодження палестинських бойових угруповань;

• стотисячна армія Ізраїлю дійшла до Бейрута і захопила його;

• Ізраїльські війська змусили бійців Організації визволення Палестини залишити територію Лівану.

Висновки:

• на початку 1950-х pp. СРСР став на шлях відкритої підтримки арабських країн в їхньому конфлікті з Ізраїлем;

• конфлікт на Близькому Сході став складовою частиною глобального протистояння двох військових блоків — НАТО та Варшавського договору;

• війна в жовтні 1973 р. ледве не привела до ядерного конфлікту між СРСР і США.

Близькосхідне врегулювання

Воєнне протистояння виснажувало арабські країни та Ізраїль. Вони почали шукати мирних шляхів урегулювання близькосхідної проблеми.

Мирні шляхи врегулювання проблеми:

• 1951 р. перша, спроба мирним шляхом урегулювати арабсько-ізраїльський конфлікт була здійснена королем Йорданії, який згодом був убитий;

• 1978 р. за участі США в Кемп-Девіді (США) були підписані угоди між Єгиптом та Ізраїлем, за якими між ними припинявся стан війни;

• березень 1979 р. на основі кемп-девідських угод між Єгиптом та Ізраїлем було укладено мирний договір;

• вересень 1993 р. прем’єр-міністр Ізраїлю І. Рабин та лідер Організації Визволення Палестини Ясир Арафат вперше зустрілися і домовилися про створення палестинської автономії у межах Ізраїлю;

• жовтень 1994 р. підписано мирний договір між Ізраїлем (прем’єр-міністром І. Рабином) і Йорданією (королем Б. Хусейном). Згідно з договором автономія палестинців поширювалася на райони Західного берега р. Йордан;

• 4 листопада 1995 р. від рук фанатика-єврея загинув прем’єр-міністр Ізраїлю І. Рабин;

• травень 1996 р. після парламентських виборів новим прем’єр-міністром Ізраїлю став Б. Йетаньяху, який категорично відмовився від територіальних поступок арабам, а також заперечував можливості створення Палестинської держави. Він заявив про початок будівництва єврейської Держави в Єрусалимі;

• 2001 р. прем’єр-міністром Ізраїлю був обраний Аріель Шарон. Ізраїль увів блокаду палестинської автономії, почали громити поселення палестинців;

• 2003 р. США запропонували ворогуючим сторонам план мирного врегулювання “Дорожня карта”. Він передбачав: на першому етапі — припинення насилля з обох сторін, на другому — розмежування палестинської та ізраїльської територій (за винятком Єрусалима), на заключному — проголошення незалежності Палестинської держави;

• серпень 2005 р. відбулася ліквідація 21 єврейського поселення в секторі Газа.

Екстремізм (від лат. extremus — крайній) — схильність до крайніх поглядів, методів, дій.

Радикалізм — суспільно-політична течія, яка обстоює необхідність рішучих дій і глибоких змін у політичному та соціально-економічному ладі.

Тероризм — ведення політичної боротьби методами систематичного терору, залякування, насильства, політичних вбивств, провокацій.

Сепаратизм — прагнення до відокремлення, відособлення, рух за надання частині країни автономії, рух за створення нової держави.

Висновки:

• незважаючи на мирний процес на Близькому Сході щодо врегулювання “палестинської” проблеми, остаточне вирішення цього складного питання залишається відкритим;

• до подолання близькосхідного конфлікту вороже ставляться екстремісти в арабському світі та в самому Ізраїлі;

• арабо-ізраїльське протистояння породило тероризм у всьому світі;

• після зміни палестинського керівництва радикальні опозиційні рухи дещо призупинили акти насильства на Близькому Сході;

• не розв’язано питання про повернення до Палестини 3,5 млн біженців;

• мирний процес на Близькому Сході став незворотним і можливо вдасться вирішити близькосхідну проблему, особливо після прийняття рішення про ліквідацію єврейських поселень у секторі Газа.