Індія після Другої світової війни

Перемога народів Індії в боротьбі за незалежність

У роки Другої світової війни Індія працювала на військові потреби метрополії, понад 2 млн індійців були у британській армії.

Індія — це багатонаціональна країна, в якій протистоять дві основні релігійні громади — індуси (близько 70% населення) і мусульмани (близько 25 % населення). Після Другої світової війни в Індії наростає національно-визвольна боротьба.

Причини:

• неврожаї в деяких провінціях;

• масове безробіття внаслідок скорочення виробництва і демобілізації індійських солдатів;

• вплив національно-визвольної боротьби народів Індокитаю та Індонезії. Національно-визвольною боротьбою керували дві політичні партії — Індійський національний конгрес, який виступав за створення незалежної держави, і Мусульманська ліга, яка виступала за створення незалежної держави мусульман.

Листопад 1945 р. заворушення в Індії, які супроводжувалися сутичками з військами і поліцією. Багато людей загинуло, сотні було поранено.

Початок 1946 р. у боротьбу включилися індійські моряки і військовослужбовці. Страйк розпочали моряки на військовій базі в Бомбеї.

Вони вимагали:

• урівняння в правах англійських та індійських військовослужбовців;

• поліпшення матеріального становища їх та їхніх сімей;

• звільнення політв’язнів.

До моряків приєдналося населення міста. Війська жорстоко придушували страйк. Тільки в Бомбеї загинуло 270 осіб і 1700 було поранено.

1947 р. уряд Великої Британії заявив про готовність вивести свої війська з Індії.

15 серпня 1947 р. набув чинності ухвалений парламентом закон про незалежність Індії. Колишня колонія Індія поділялася на два домініони — Індійський Союз і Пакистан (“Країна мусульман”).

Розчленування Індії було зроблено за релігійною ознакою: в Індійському Союзі більшість індусів; у Пакистані — мусульман.

До складу Пакистану ввійшли західні та східні провінції Індії, які становили два окремих регіони, віддалені один від одного на тисячі кілометрів.

1971 р. Східний Пакистан проголосив незалежність, утворивши Республіку Бангладеш.

Не було врегульовано чимало територіальних питань, не враховано історичних і національних особливостей, що призвело до численних збройних сутичок.

У практику багатьох політичних організацій увійшла політика комуналізму.

Комуналізм — політика, основана на інтересах релігійних общин та їх протистоянні. Між індусами і мусульманами була спровокована різанина. Тільки в Пенджабі вбито 500 тис. осіб, 2 млн осіб позбулися майна і житла.

Кількість утікачів з Індії та Пакистану на 1951 р. досягла 16 млн осіб.

26 січня 1950 р. набрала чинності конституція, за якою Індія було проголошено “суверенною”, демократичною республікою.

Конституція Індійської Республіки проголосила:

• демократичні свободи;

• ліквідацію поділу суспільства на касти;

• рівноправність жінок;

• заборону національної, расової, релігійної дискримінації;

• заходи щодо розвитку освіти тощо.

Індійська Республіка — федеративна держава, що складається з 22 штатів і 9 союзних територій - входить до Британської співдружності.

Курс Дж. Неру у внутрішній політиці

Модернізація промисловості:

• Прискорення розвитку держсектора в промисловості за рахунок будівництва державних підприємств;

• індустріалізація країни;

• розвиток металургії, хімії, машинобудування, авіабудування, автомобільного і морського транспорту, електроенергетики (в тому числі й атомної);

• залучення іноземних держав (СРСР, Великої Британії, ФРН) у будівництво підприємств важкої індустрії;

• активна підтримка приватного дрібного і середнього бізнесу;

• контроль за діяльністю монополій;

• контроль за цінами, валютно-імпортними операціями та діяльністю акціонерних компаній;

• створення сприятливих умов для розвитку національної економіки, обмежуючи доступ в країну іноземного капіталу;

• орієнтація на вільний ринок;

• розвиток змішаної економіки.

Проведення аграрної реформи:

• Поміщиків позбавлено функцій збирання податків;

• обмежено розміри поміщицького землеволодіння;

• у поміщиків за викуп забиралася частина землі;

• орендатори дістали право викупити ділянки землі, яку вони обробляли;

• більшість індійських селян стали господарями землі;

• заохочувалося створення кооперативів;

• у сільське господарство впроваджуються передові агротехнічні методи — так звана “зелена революція”.

Висновки:

• за 10 років реформи частка орендарів зменшилася з 70% до 12-18%;

• значна частина селян не змогла скористатися правом викупу землі через великі розміри платежів;

• зі Завдяки аграрній реформі, незважаючи на швидкі темпи приросту населення, була розв’язана проблема забезпечення його продуктами харчування.

Реорганізація адміністративного управління відповідно до національно-мовних принципів (1956 р.):

• ліквідовано князівства;

• штати розмежовувалися за національною і мовною ознаками;

• держава складалася з 25 штатів і 6 союзних територій;

• мову хінді запроваджено як державну.

Висновки:

• виникли численні протести проти запровадження мови хінді як державної;

• національне питання залишилося гострою проблемою і породжувало сепаратистські національні рухи деяких народів за самовизначення;

• виник і набув широкого розвитку рух релігійної общини сикхів у штаті Пенджаб за відокремлення штату і створення суверенної держави Халістан (“країни сикхів”).

Невирішені проблеми і негативні явища у внутрішній політиці Дж. Неру

1. Недостатня ефективність роботи державних підприємств.

2. Невиконання п’ятирічних планів.

3. Зростання бюрократії.

4. Не вирішено проблеми малоземелля і безземелля.

5. Рівень споживання окремих груп населення залишався низьким.

6. Не повністю було подолано кастовий поділ і найнища каста — “недоторканні” — через старі традиції не могла отримати землю.

7. Конституція встановила гарантії для забезпечення прав “недоторканних”, але більшість з них стосувалися лише індусів і не поширювалися на “недоторканних” іншої віри. Зроблено перший крок до фактичної рівноправності індійців.

Курс Дж. Неру в зовнішній політиці:

• Дж. Неру дотримувався концепції ненасильства, проводив миролюбну зовнішню політику;

• дотримувався принципу “позитивного нейтралітету”, неприєднання до військово-політичних блоків;

• у стосунках з іншими країнами використовував п’ять принципів мирного співіснування (“панча шіла”), які були сформульовані в договорі Індії й Китаю 1954 р. про торгівлю та зв’язки між тибетськими районами двох держав:

• ненапад;

• взаємне признання територіальної цілісності та суверенітету;

• невтручання у внутрішні справи один одного;

• рівність і взаємна вигода;

• мирне співіснування.

• початок 60-х pp. погіршилися індійсько-китайські відносини через перебування на території Індії буддистів далай-лами Тибету і 20 тис. їх прихильників, які втекли від репресій Китаю. Китайські війська окупували частину території Індії в гірських областях, яку утримують і тепер;

• Дж. Неру виступив одним із ініціаторів Бандунзької конференції (1955 р.) і створення Руху неприєднання.

1964 р. після смерті Дж. Неру прем’єр-міністром Індії став Лал Бахадур Шастрі, відомий діяч ІНК, який продовжив політику Дж. Неру.

1965 р. новий уряд спіткала нова індійсько-пакистанська війна, яка завершилася підписанням за допомоги міжнародних політичних сил Декларації, яка містила умови політичного врегулювання, відкривала шлях до нормалізації індійсько-пакистанських відносин.

Осінь 1966 р. Шастрі раптово помер. Правляча партія ІНК висунула на посаду прем’єр-міністра дочку Дж. Неру — Індіру Ганді, яка в уряді Шастрі була міністром інформації та радіомовлення.

Внутрішня політика Індіри Ганді

• націоналізація 14 великих комерційних банків;

• проведено заходи щодо зміцнення державного сектора в економіці;

• встановлено державний контроль над системою страхування, над іноземними й індійськими страховими компаніями;

• скасовано пенсії та привілеї князів;

• проведено націоналізацію і взято під контроль держави виробництво міді, багато підприємств вугільної й текстильної промисловості;

• обмежувалася діяльність монополій;

• створено низку фінансових установ для інвестицій у сільське господарство та промисловість;

• встановлено контроль держави над експортною і внутрішньою торгівлею;

• організовано кооперативну торгівлю товарами широкого вжитку в містах і в сільській місцевості;

• продовжувалися реформи в сільському господарстві (“зелена революція” — перехід до самозабезпечення сільгосппродукцією):

• заохочувалося аграрне підприємництво;

• впроваджувалися прогресивні методи обробітку землі;

• поліпшувався насіннєвий фонд;

• зменшено податки на невеликі ділянки землі.

1969 р. в ІНК стався розкол після націоналізації великих банків і зміцнення державного сектора в економіці. Індіра Ганді розпустила парламент і провела дострокові вибори. Березень 1971 р. на виборах до парламенту ІНК на чолі з І. Ганді одержав більшість місць у парламенті (350 осіб із 542).

Середина 1970-х pp. в Індії соціально-економічна криза. Причини:

• непослідовність урядової політики у багатьох питаннях соціально-економічного розвитку;

• підвищення світових цін на нафту;

• посилились релігійні, етнічні зіткнення, які супроводжувалися погромами, загибеллю людей;

• необхідність виділити значні кошти на потреби біженців (3 млн доларів щоденно);

• усе це викликало в країні економічні труднощі та призвело до підвищення цін, інфляції, безробіття, антиурядових виступів і демонстрацій.

1975 р. в таких умовах уряд запровадив надзвичайний стан.

1977 р. опозиційні партії утворили блок “Джаната парті” (“Народна партія”), завоювали більшість у парламенті і більше двох років були при владі.

1978 р. поразка на парламентських виборах призвела до остаточного розколу ІНК. Індіра Ганді оголосила про створення партії своїх прихильників — ІНК (І), проголосила себе спадкоємцем основних ідей М. Ганді та Дж. Неру.

1980 р. на чергових парламентських виборах ІНК (І) одержав перемогу й Індіра Ганді знову повернулася до влади.

31 жовтня 1984 р. у результаті злочинного замаху від рук своїх охоронців-сикхів загинула Індіра Ганді — видатний державний діяч, стійкий борець за національну єдність країни проти етнічних, релігійно-общинних та кастових конфліктів.

Сикхи — послідовники релігійно-реформаторського руху, який виник в Індії на території Пенджабу ще наприкінці XVI ст.. Сикхи проголошували рівність усіх людей перед єдиним богом, незалежно від касти і соціального становища. Збройні загони сикхів ведуть боротьбу з індійською армією і тепер. Сикхські екстремісти вдаються до жорстокого терору проти індусів, виступаючи за створення незалежної країни — Сикхистану.

Зовнішня політика Індіри Ганді

Індіра Ганді проводила успішну зовнішню політику:

• продовжила політику Дж. Неру на нейтралітет і неприєднання до військово-політичних блоків;

• дотримувалася п’яти принципів мирного співіснування;

• Індія підтримувала національно-визвольні рухи;

• активізувалося співробітництво з СРСР, особливо у військовій сфері, що відіграло важливу роль у нормалізації відносин із Пакистаном та Китаєм;

• у грудні 1971 р. чергова війна з Пакистаном була успішно завершена;

• у 1983 р. як глава уряду Індії Індіра Ганді стала головою руху неприєднання;

• зріс авторитет Індії на міжнародній арені.

Політична:

• продовжував боротьбу з національними та релігійними екстремістами;

• сприяв дальшому зміцненню єдності країни.

Соціальна:

• надавав допомогу найбіднішим верствам населення;

• допомагав регіонам, де відбувалися конфлікти;

• намагався підвищити життєвий рівень населення;

• проводив політику щодо зменшення майнової нерівності;

• ліквідовував безробіття;

• сприяв ліквідації неписьменності.

Висновки:

• програму економічних перетворень Р. Ганді довелося згорнути вже в 1986 р. внаслідок опору великого капіталу, появи “тіньової економіки”;

• економічне становище в країні погіршилося, зростало безробіття, корупція і зловживання владою;

• авторитет Р. Ганді впав і ІНК (І) у 1989 р. не зміг одержати більшість місць у парламенті. Партія ІНК (І) відмовилася від спроби створити коаліцію і перейшла в опозицію;

1991 р. Під час виборчої кампанії терористи вбили Раджива Ганді.

В області зовнішньої політики Сінгх доклав особливих зусиль до нормалізації і розвитку відносин Індії з сусідніми країнами. У 2005 р. він став першим за 29 років індійським лідером, який відвідав Афганістан. У квітні 2005 р. відбувся історичний візит до Індії Первеза Мушаррафа, президента Пакистану, країни, з якої у Індії традиційно складні відносини. Сінгх також неодноразово проводив переговори з керівництвом Китаю, що має з Індією неврегульовані територіальні суперечки, в грудні 2007 р. індійська і китайська армії навіть провели спільні військові навчання. Однак введення в силу ядерного угоди між Індією і США знову викликало невдоволення Лівого фронту - коаліції комуністичних партій, які чинили зовнішню підтримку уряду в парламенті, - і кабінет Сінгха опинився на межі падіння.

Подав у відставку 17 травня 2014 р. після поразки партії ІНК на минулих парламентських виборах. Президент прийняв його відставку і попросив виконувати обов'язки до вступу на посаду нового прем'єр-міністра.

Розвиток Індії наприкінці XX — на початку XXI ст.

Сучасна Індія — це індустріально-аграрна країна з багатоукладною економікою, яка запускає у космос власні супутники, має атомні електростанції, високорозвинені електронну, автомобільну та інші сучасні галузі промисловості, яка посідає провідне місце у світі за виробництвом і експортом чаю, джуту, бавовняних тканин, за збором рису, арахісу і цукрової тростини.

Індія посідає 3-те місце в світі за обсягом ВВП (після Китаю та США, на 2020 р.), має велику кількість наукових працівників. Це дає можливість їй успішно розвиватися.

Проблеми сучасної Індії:

Соціально-економічна:

• значна частина населення живе у злиднях;

• майже половина населення неписьменна;

• існує значне безробіття і великі соціальні контрасти.

Національно-релігійна:

• відбувалися часто і не врегульовані на сьогодні протиріччя на національній, релігійній основі;

• ведеться боротьба окремих народів Індії та релігійних общин за політичну автономію і навіть за власні незалежні держави;

• сепаратизм етнічних меншин підриває цілісність країни.

Демографічна:

• швидке зростання населення (з часів деколонізації майже в 2 рази) загрожує країні катастрофою;

• населення Індії щорічно зростає на 14-20 млн. осіб;

• на сьогодні в Індії проживає 1 млрд. 380 млн. чоловік (на 2020 р., в 1990 р. - 844 млн.);

• програма регулювання темпів приросту населення провалилася (впроваджувалася примусова стерилізація).

Проблема каст:

• хоча закони Індії формально проголошують рівність людей, касти продовжують відігравати в Індії важливу роль;

• вони породжують політичну пасивність більшості населення;

• в Індії процвітають традиції, забобони.

Проблема кордонів:

• неодноразово велась війна з Пакистаном за князівство Кашмір (у 1947 p., 1965 p., 1971 p.);

• не вирішено проблеми кордонів з Пакистаном та Китаєм.

Проблема ядерної зброї:

• у 1998 р. в Індії було здійснено випробування ядерної зброї;

• Індія володіє ракетною зброєю;

• перед міжнародним співтовариством виникла проблема зростання небезпеки гонки ядерних озброєнь.

Проблема зовнішнього боргу:

• в Індії великий зовнішній борг, що сягає понад $529 млрд. (на 2019 р.)