Розвиток економіки в 1964-1985 рр..

Стан народного господарства СРСР після усунення від влади М. С. Хрущова

1. Семирічний план розвитку народного господарства (1959-1965 рр.) не було виконано.

2. Посилилося безсистемне перенасичення України промисловими підприємствами, що згубно позначилося на її екології.

3. Постійно знижувалися темпи приросту промислової продукції.

4. Давалася взнаки відстала структура виробництва.

5. Практикувався випуск продукції низької якості.

6. Зменшувався приріст продуктивності праці.

7. Виробничі фонди використовувалися неефективно.

8. Колгоспи перебували в скрутному становищі.

9. Знизився життєвий рівень більшості населення СРСР.

10. Поглиблювалася диспропорція у розвитку галузей народного господарства.

11. Перед мільйонами людей постала житлова проблема.

Висновок:

• тяжка ситуація в країні вимагала негайних і глибоких економічних і соціальних реформ;

• спроба реформування економіки у 1/2 1960-х рр..

Економічна реформа — це зміни в системі господарського механізму, що їх проводить держава, спрямовані на розвиток і підвищення економічної ефективності виробництва, система заходів із вдосконалення управління виробництвом, які відповідали б потребам часу.

Програму економічних реформ розробив голова радянського уряду Олексій Косигін і спробував реалізувати їх у 1965-1967 рр.

Березень 1965 р. — пленум ЦК КПРС. Обговорив питання “Про невідкладні заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР” і схвалив новий порядок заготівель сільськогосподарської продукції.

У квітні 1965 р. ЦК КП України схвалив заходи із забезпечення виконання рішень березневого пленуму ЦК КПРС:

• було взято курс на інтенсифікацію сільського господарства;

• держава визначала тверді плани заготівель сільськогосподарської продукції на кілька років;

• підвищувалися закупівельні ціни з урахуванням кліматичних умов та умов виробництва в окремих районах;

• запроваджувалася надбавка за надпланову продукцію;

• передбачалися заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, що мали сприяти ліквідації відставання аграрного виробництва, створення в країні достатку продовольства і сировини для промисловості.

Висновки:

• заходи, намічені березневим пленумом ЦК КПРС і квітневим пленумом ЦК КПУ, дещо пожвавили сільськогосподарське виробництво, але суттєво вплинути на стан справ не могли;

• всі заходи проводились у рамках колгоспно-радгоспної системи у дещо оновленому вигляді;

• вони не змінювали виробничих відносин на селі, за якими селянин залишався підневільним;

• для колгоспно-радгоспної системи була характерною низька продуктивність порівняно з підсобними господарствами;

Займаючи лише 5,8% земельних угідь України, особисті підсобні господарства, наприклад, у 1970 р., забезпечили майже три чверті загального виробництва картоплі, третину молока, овочів; половину — свинини, 61,9% яєць тощо.

• склалася система розкрадання, з’явилася зневага до збереження вирощеного.

Вересень 1965 р. — пленум ЦК КПРС. Прийнято постанову “Про поліпшення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва".

1. Було взято курс на інтенсифікацію промислового виробництва.

2. Передбачалося підвищення наукового рівня планування економіки.

3. Основним критерієм господарської діяльності підприємств передбачалося зробити не валові показники, як було раніше, а обсяг її реалізації.

4. Встановлювали економічно обгрунтовані ціни.

5. Вводилися ринкові економічні регулятори. Було зроблено переоцінювання діяльності підприємств із планових показників на рентабельність, госпрозрахунок і прибуток.

6. Передбачалося розширення самостійності підприємств і скорочення чисельності затверджуваних показників.

7. Передбачалося скоротити практику внесення змін до затверджених планів.

8. Створювалися спеціальні фонди для матеріального заохочення робітників і службовців залежно від результатів їхньої праці.

9. Підприємства для своїх потреб вперше могли використати 40% прибутку.

10. Було ліквідовано ради народного господарства, а всі підприємства підпорядковано загальносоюзним міністерствам за галузевим принципом. Це означало обмеження прав союзних республік та їхніх територіальних органів. Після проведеної перебудови в Україні налічувалося 22 союзно-республіканські міністерства і 7 республіканських:

• автомобільного транспорту і шосейних шляхів;

• будівництва;

• комунального господарства;

• місцевої промисловості;

• освіти;

• охорони громадського порядку;

• соціального забезпечення.

1966-1970 рр. — період реформування.

1966-1970 рр. — восьмий п’ятирічний план розвитку народного господарства. Восьма п’ятирічка припала на період реформування.

Її підсумки були найкращими за останні 35 років.

На певний час підприємства одержали відносну самостійність.

1. Виробництво промислової продукції в Україні зросло на 50%, продуктивність праці у промисловості — на 28%, національний дохід на 30%.

2. Дві третини промислової продукції отримано завдяки підвищенню продуктивності праці.

3. Україна освоїла виробництво 440 зразків нової техніки й матеріалів.

4. На підприємствах було введено в дію 310 повністю автоматизованих виробництв.

5. З виробництва було знято 1115 зразків старої техніки.

6. Було споруджено 250 великих підприємств.

7. Завершилося спорудження найбільших в Європі теплових електростанцій — Придніпровської, Зміївської, Бурштинської, Старобешівської, Луганської.

8. Було створено єдину енергетичну систему республіки з долученням до неї промислових підприємств, радгоспів.

9. Позитивні зрушення відбувалися переважно у важкій промисловості — металургії, енергетиці, промисловому машинобудуванні. Виробництво предметів споживання й надалі відставало від потреб населення.

10. Валова продукція у сільському господарстві зросла на 16,6%.

11. Було завершено електрифікацію сіл України.

12. Зростало застосування мінеральних добрив (з 2,1 млн тонн у 1965 р. до 3 млн тонн у 1970 р.), впроваджувалися більш урожайні сорти зернових і технічних культур.

13. Було запроваджено гарантовану оплату праці працівників колгоспів за тарифними ставками відповідних категорій робітників і службовців радгоспів.

14. Дещо зміцнився кадровий склад спеціалістів колгоспів і радгоспів.

15. Утім, плана п’ятирічки в повному обсязі виконано не було. Щорічно Україна не добирала до плану 4 млн тонн зерна,

16. Продовольча ситуація і надалі залишалася складною.

Після 1970 р. темпи економічного зростання почали падати.

Причини неуспіхів економічних реформ:

• економічні реформи не зачепили основ командно-адміністративної системи;

• ринкові ідеї не було сприйнято у вищих ешелонах влади;

• реформа не зачепила сферу управління, в якій процвітав формалізм, бюрократизм;

• посилилося директивне планування і силове управління, що поступово вело до вихолощення реформи, а на початку 1970-х рр. — до її згортання;

• владні структури намагалися посилити централізм в економіці, а паралельно — впровадити ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо). Це були спроби вмонтувати елементи економічного стимулювання в командну систему;

• повільно впроваджувалися досягнення НТР;

• за такими показниками, як упровадження нових технологій, електронної техніки СРСР помітно відставав від світового рівня;

• економіка зберегла екстенсивний характер, що зумовлювало зростання затрат, вимагало залучення до виробництва додаткових робочих рук;

• якість продукції залишалася низькою;

• збереглася диспропорція у розвитку галузей народного господарства;

• виробництво предметів народного споживання значно відставало від розвитку важкої промисловості;

• запровадження повного господарського розрахунку на підприємствах здійснювалося повільно і непослідовно.

Висновки:

1. Реформа мала негативні як економічні, так і політичні наслідки:

• перервалися усталені економічні зв’язки;

• зросла собівартість продукції;

• впала дисципліна постачань.

2. Позбавлення республік права управляти підприємствами на своїй території, насадження централізаторських тенденцій, посилення командно-адміністративних методів управління — все це позбавляло реформу реальних перспектив.

3. Потужною перепоною на шляху реформ став бюрократичний апарат.

4. Економічне реформування не є можливим без політичного, без демократизації влади та управління, без реального державного суверенітету республік.

Визрівання економічної кризи

Згортання економічних реформ означало:

• придушення господарської ініціативи, ледь помітної самостійності підприємств, нових економічних методів управління виробництвом;

• збільшення управлінського бюрократичного апарату, який зростав дуже швидко. Тільки за 1960-1965 рр. він зріс на 41 тис. осіб;

• повернення командно-адміністративної системи до узвичаєних директивних способів керівництва;

• панівним залишався екстенсивний напрямок розвитку виробництва. Тобто, зростання обсягів виробництва досягалося за рахунок залучення додаткової робочої сили, будівництва нових підприємств на старій технологічній основі, розширення посівних площ тощо;

• слабкою була механізація робіт. Майже 40% промислових робітників працювали вручну, а в будівництві — понад 60%;

• стимулювання не залежало від результатів праці;

• характерне розходження інтересів трудівників, підприємств і суспільства, нежиттєздатність виробничих відносин;

• поширилася практика коригування планів у бік зниження;

• 95% підприємств України належало центру, який по-хижацьки експлуатував республіку, перетворивши її в сировинний придаток імперії.

Особливості індустріального розвитку УРСР

За 1965-1985 рр. зменшилися середньорічні темпи приросту основних показників економічного розвитку, що свідчило про значну кризу в промисловості.

Темпи приросту основних показників економічного розвитку.

Валовий суспільний продукт:

• 1966-1970 рр. - 6,7%

• 1971-1975 рр. - 5,6%

• 1976-1980 рр. - 3,4%

• 1981-1985 рр. - 3,5%

Національний дохід:

• 1966-1970 рр. - 6,7%

• 1971-1975 рр. - 4,6%

• 1976-1980 рр. - 3,4%

• 1981-1985 рр. - 3,7%

Продукція промисловості:

• 1966-1970 рр. - 8,4%

• 1971-1975 рр. - 7,2%

• 1976-1980 рр. - 3,9%

• 1981-1985 рр. - 3,5%

Продуктивність праці:

• 1966-1970 рр. - 6,1%

• 1971-1975 рр. - 4,1%

• 1976-1980 рр. - 3,0%

• 1981-1985 рр. - 3,8%

1. Хронічним стало невиконання “накреслених” партійними з’їздами п'ятирічних планів.

2. Почався різкий спад виробництва, промисловість працювала неритмічно.

3. За збільшення чисельності робітничого класу та інженерно-технічних працівників у промисловості темпи зростання загального обсягу її продукції знизилися.

4. За період з 1961 р. по 1985 р. майже вдвічі зменшилася рентабельність підприємств.

5. Спрацьованість основних виробничих фондів становила 1961 р. 28%, 1985 р. — вже 43%, а чорної та кольорової металургії, паливно-енергетичного та хімічного комплексів — 50-60%.

6. За темпами зростання основних виробничих, фондів республіка посідала останнє, 15-те місце в Радянському Союзі.

7. Основна частка капіталовкладень спрямовувалася не на оновлення й реконструкцію діючих виробничих потужностей, не на впровадження нових технологій, а на будівництво нових підприємств.

8. Для України була характерною деформована структура продуктивних сил, переважали паливні й сировинні галузі.

9. У 1970-80-ті рр. Україна залишалася одним із найважливіших виробників зброї та різноманітних видів військової техніки.

10. Партійно-державне керівництво не зуміло використати “нафтодолари” для створення потрібних галузей промисловості, модернізації народного господарства в цілому. Ці кошти просто “проїдалися”.

11. Якість продукції залишалася низькою.

12. Катастрофічно не вистачало металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, транспортних засобів, предметів першої необхідності тощо.

13. Частка галузей, що працювала на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 30%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягав 50-60%.

14. Вироблялося чимало нікому не потрібних речей лише тому, що це було заплановано.

15. Пріоритетний розвиток мали екологічно шкідливі виробництва і технології (хімія, металургія, атомна й теплоенергетика тощо).

16. Широкого розмаху набули приписки на виробництві, хабарництво, казнокрадство, формування мафіозних структур і зрощування їх із державним апаратом.

Деструктивні процеси на селі

1. У 1970-ті рр. суттєво сповільнилися темпи розвитку сільськогосподарського виробництва.

2. Було характерне зростання капіталовкладень у сільське господарство без істотних результатів.

Розмір капіталовкладень (п’ятирічки):

• 1966-1970 рр. - 15,8 млрд крб

• 1971-1975 рр. - 22 млрд крб

• 1976-1980 рр. - 25,5 млрд крб

• 1981-1985 рр. - 30,5 млрд крб

3. Нераціонально використовувалася земля:

• багаті чорноземи відводили на індустріальне будівництво (по 135-140 тис. га щороку);

• 2% ґрунтів було затоплено штучними морями та великими водосховищами;

• 6% земель, придатних для сільськогосподарського використання, опинилось у критичному стані через ерозію;

• необгрунтовано здійснювалася хімізація;

• були антинауковими плани меліорації (за період 1971—1985 рр. вкладення в меліорацію України становили 12 млрд крб, а середньорічна віддача не перевищувала 3-4 млн крб);

• насиченість ґрунтів хімічними добривами і пестицидами зросла в 9 разів тощо;

• щороку 600 млн тонн ґрунтів змивалися водами рік і морів тощо.

4. Безгосподарське використання земель призвело до того, що з 1965 р. по 1985 р. посівні площі в Україні зменшилися більш як на мільйон гектарів.

5. З року в рік збільшувався розрив між зростанням фінансування сільського господарства та обсягом виробленої продукції. За 1966-1985 рр. середньорічні капітальні вкладення в сільськогосподарське виробництво збільшились у 2,5 рази, а валовий збір зерна — лише на 18%.

6. У 1980 р. 40% колгоспів були нерентабельними, збитковими.

7. Із господарств-боржників щорічно списували мільярди карбованців.

8. Держава систематично підвищувала ціни на техніку, транспорт, мінеральні добрива, залишаючи незмінними ціни на сільськогосподарську продукцію.

9. Переважала ручна праця. Так, 1985 р. ручною працею у рослинництві було зайнято 71,4% колгоспників і 79,8% працівників радгоспів.

10. Була характерною низька продуктивність праці, відсутність необхідної техніки, що зумовило гострий дефіцит робочої сили в сільському господарстві.

11. У процесі збирання, заготівлі, перероблення, зберігання і транспортування українські колгоспи і радгоспи втрачали значну частину врожаю.

12. Різко зросла чисельність управлінського апарату в сільськогосподарському виробництві.

13. Представники партійного і державного апарату постійно втручалися в діяльність колгоспів і радгоспів, спускали “зверху” безліч директив щодо технології ведення рослинництва і тваринництва.

14. Умови життя і праці на селі залишалися дуже тяжкими. У глухому куті опинилася соціальна та духовна сфера. Протягом 1966-1985 рр. чисельність сільського населення зменшилася на 4,5 млн душ.

15. Гальмувався розвиток особистих підсобних господарств, що призвело протягом 1966-1975 рр. до скорочення поголів’я свиней на 1 млн 976 тис. (або 34%), овець і кіз — на 702 тис. (54,5%), корів — на 620 тис. (18,2%).

16. Ліквідовувалися “мало перспективні” населені пункти, населення яких переселялось у центральні садиби. Протягом 1972-1986 рр. в Україні зникло 1502 села. Цьому штучному процесові не було ні економічного, ні соціального виправдання.

17. Науково-технічна революція мало торкнулася сільського господарства України.

Висновки:

1. Колгоспно-радгоспна система на селі виявила цілковиту нездатність забезпечити високоефективне функціонування.

2. Не допомогла і прийнята травневим (1982 р.) пленумом ЦК КПРС і продубльована того ж року листопадовим пленумом ЦК КПУ Продовольча програма. Її чекала доля попередніх програм.

3. Аграрний сектор економіки поглинав величезні ресурси, а його продуктивність знижувалася.

4. Неефективна екстенсивна економіка, адміністративно-командна система управління загострили суперечності між потребами суспільного розвитку, перебігом науково-технічної революції та рівнем політичного керівництва, його здатністю вивести країну з кризи та домогтися вирішення болючих проблем країни.