сторінка вчителя -логопеда

Вчитель-логопед: Броварська Наталія Семенівна, Малолєтня Олена Валеріївна

Роль сім'ї в розвитку мовлення дитини

Фізичне, психічне та інтелектуальне виховання дитини починаєть­ся в ранньому дитинстві. Усі навички, в тому числі правильного мов­лення, формуються в сім'ї. Мовлення дитини формується на прикладі мовлення рідних та близьких їй людей: матері, батька, дідуся, бабусі, старших сестер та братів. Існує думка про те, що мовлення дитини розвивається самостійно, без спеціального втручання та допомоги до­рослих, начебто дитина сама, поступово оволодіває правильною вимо­вою. Насправді ж, невтручання в процес формування дитячого мовлення, майже завжди стає причиною відставання в розвитку. Мовленнєві недоліки, що з'явилися в дитинстві, з великими труднощами перебо­рюються в наступні роки. Саме тому важливо, щоб у родині були ство­рені умови для формування мовлення дитини, починаючи з раннього віку. Дуже важливо, щоб маля чуло правильне, чітке мовлення, на прикладі якого формуватиметься його особисте.

Недоречно і навіть небажано говорити з малюком його ж мовою, повторюючи спотворені слова (дитина часто чує «диви» замість «ди­вись», «маєнький» замість «маленький», «мольоцько» — «молочко» тощо), це може гальмувати розвиток мовлення.

Особливо чітко потрібно вимовляти незнайомі, нові для дитини, а також багатоскладові слова. Звертаючись безпосередньо до дитини, ви спонукаєте її до відповіді, а вона уважно прислухається до вашого мовлення.

Батьки повинні привчати дитину дивитися прямо на того, хто гово­рить, тоді вона полегшено перейме правильну артикуляцію.

ЩО ТАКЕ ФОНЕМАТИЧНИЙ СЛУХ І ЯК ЙОГО РОЗВИВАТИ ВДОМА

Часто від батьків можна почути «у моєї дитини каша в роті» або «немає багатьох звуків». Причиною таких проблем у дітей часто є недостатньо розвинений фонематичний слух. Фонематичний слух – це здатність аналізувати те, що ми чуємо.

Сформовані фонематичні процеси є основою для чіткої звуковимови, правильної побудови складової структури слова, фундаментом для оволодіння граматичної сторони мовлення, успішного опанування письма і читання.

Для розвитку слухового сприймання головною умовою є розбірливе чітке мовлення дорослого, без сюсюкання та без неправильних слів якими користується дитина.

Ваше мовлення – це еталон для дитини; те, як ви розмовляєте – означає, що ви хочете щоб так говорила ваша дитина.

Фонематичний слух можна розвивати з малечку. Наспівуйте своєму дитяті колискову, адже його мозок вже у 10 місяців може проаналізувати ритм, а згодом і наспівувати мелодію за вами. Забавлянки та потішки так само розвиватимуть слух малюка. Читайте дитині казки! Ви навіть уявити не можете наскільки це впливає на фонематичний слух та розвиток мовлення загалом. Можна в грі без особливої підготовки розвивати фонематичний слух дитини.

Фонематичний слух розвивається на немовних та мовленнєвих звуках.

Підбірка ігор:

«Звукові коробочки». Разом з малюком насипте у пластикові коробочки, які ми дістаємо з Кіндер-Сюрпризу, крупу, ґудзики, скріпки, квасолю, маленькі гвинтики, половинки зубочисток…. Добре буде також роздрукувати невеликі картинки цих предметів, що всередині. Дитина по звуку повинна вгадати, що всередині і співставити з картинкою, а тоді відкрити коробочкуі перевірити себе. Можна зробити пари коробочок та шукати однаковий звук.

«Домашній оркестр». Влаштуйте музичну гру на кастрюлях, баночках, коробках, паличками по поверхні.

“Три ведмеді”. Дитина відгадує за кого з персонажів казки говорить дорослий. Більш складний варіант – дитина сама говорить за трьох ведмедів, змінюючи висоту голосу.

“Відгадай, що звучало”. Уважно послухайте з дитиною шум води, шелест газети, дзвін ложок, скрип дверей та інші побутові звуки. Запропонуйте дитині закрити очі і відгадати – що це звучало?

“Запам’ятай слова”. На столі під серветкою лежать предметні картинки або іграшки. Ви пропонуєте дитині послухати два-три слова-назви, запам’ятати їх, а потім знайти на столі відповідні картинки (іграшки).

«Слова правої і лівої ручки». Вправа зі словами-паронімами. Пароніми – це пара слів, один звук (буква) які відрізняють ці слова, наприклад, піч-ніч, вуха-муха. Для цього роздруковуємо предметні картинки. Долоні дитини повертаємо догори і кладемо одну пару картинок на них. Наприклад, на праву – картинку із зображенням суниць, а на ліву – синиць. Запитуємо де синиці. Дитина може припідняти відповідну руку вище, або сказати, що зліва.

Гра «Довгий-короткий». Готуємо набір стрічок або смужок паперу: короткі по 5-6 см та довгі – по 10-12 см. Називаємо слова (іменники), а завдання дитини визначити, яке слово за звуковим складом коротке, а яке довге. Спочатку краще брати слова, які легко відрізнити на слух, наприклад, мак, бегемот, дуб, петрушка, ключ, горобина. Як варіант, можна взяти стрічки (смужки) різних кольорів і почувши слово, яке ви назвали, дитина показує вам стрічку, колір якої буде відповідати почутому слову (це ще і розвиток уяви). Наприклад, ромашка – біла довга стрічка, лис – коричнева коротка.

Причини затримки мовлення

Перша причина. Домінування процесу розуміння мовлення співрозмовників пригнічує процес активної

мовленнєвої діяльності дитини. Вона здатна показати рукою, вказати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій предметної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено та з розумінням слухає дорослого, то зрештою він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.

Друга причина. Етапи оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час є незмінним. Дорослі просто називають предмети та об'єкти, які викликають у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхніх ознак та властивостей, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літератури, спільні ігри з малюком лише поодинокі.

Третя причина. Батьки вважають, що прояви їхньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї протягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування (як вид діяльності) має домінувати значно коротший відтинок часу.

Четверта причина. Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Дитині досить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й дорослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова.

П'ята причина. Поява дитячих слів — цілком закономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Розвиненість м'язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків. Дитячий же варіант слова розчулює, захоплює дорослих і вони, щоб продовжити свій емоційний стан чи викликати таку саму втіху у знайомих чи родичів, вживають це слово у власному мовленні. Тож дитина має спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.

Шоста причина. «Зчитуючи» жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізується потреба докладати мовленнєвих зусиль.

Сьома причина. Дорослі переважно доглядають за малюком, а мовленнєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, стимулу до їх активізації та розвитку немає. Отже, збіднене мовленнєве середовище перешкоджає мовленнєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншого способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.