дочерна Коханівки, 14 км на північний захід від Rворова, 7 км на північний схід від Краківця (повітовий суд) і 6 км на південний схід від поштового уряду у Великих Очах. На північ була Божа Воля, на сході-Нагачів і Коханівка, на півдні-Коханівка та на заході - Свидниця. Простір села обнижується до півдня і в цьому напрямі спливають води до Ретичина, притоки Шкла. До двора належало: (в 1937 р. Копятор Антін Ляхович) 13 моргів рiллi, 8 моргів лугів пасовищ, 11 моргів пасовищ і 118 моргів лісу; селяни мали 101 морг piллi, 23 морги лугів і городів, 3 морги пасовищ і 19 моргів лісу., В 1880р. були 33 хати з 188 мешканцями, з яких 172 були греко-католики, 8 римо- католиків і 8 жидів: по національності-159 українців і 29 попяків, отже до поляків зараховано 13 греко-католиків. Греко-католики належали до парафії в Коханівці, римо-католики-в Краківці.

Війна кривавим плугом переорала людські душі. Родюча українська земля вкрилась ранами, міста і села лежали в руїнах. Ціною життя мільйонів людей фашистів було розбито. Пам’ятаємо, що це тобі й мені на бойовому знаменні у рідну сторону солдат приніс весну 9 травня 1945 року.

Плине життя....Проте і в післявоєнні роки не було цілком мирно і весело. На західних землях України вели ще боротьбу загони УПА, які прагнули здобути волю, відновити незалежну Україну.

Серед них були і селяни Вовча Гори:

Лядрик Дмитро

Льода Констянтин

Качмар Степан

Яремко Олексій

Зубач Петро, Михайло, Іван

Прус Пилип

Твердохліб Микола

Із живих залишилася тільки Гірняк Ганна Іванівна. Довгий час роль УПА в боротьбі за незалежність України замовчувалась, а на сьогоднішній день ми дізналися правду про героїчні сторони УПА за створення вільної Української держави. У 1947 році на території Західної України почались масові репресії кожного хто був запідозрений у зв’язках з ОУН і УПА - карали. В’язниці були переповнені арештованими, їх катували, висиляли в сибірські табори. Не обминула ця трагедія і нашого села Вовча Гора.

Вовчогірська свічка пам'яті горітиме, допоки в наших серцях житиме Україна

‌По закінченню урочистостей мешканка села 83 літня бабуся Ганна Гірняк організувала у своїй хаті для гостей урочисті святково-поминальну густину. Крім того, в багатьох вовчогірських садибах пригощали друзів-приятелів, піднімали чарку, згадували минуле, тішилися з того, що відроджується рідна земля, відкрилися проблемами, роздумували про майбутнє, в тому числі і про вибори. Бо обирати маємо українську будучність- або таку, про яку мріяли і за яку віддавали молоді життя герої Української Повстанської Армії, або іншу, яку пропонує Україні, ненависний і колишнім повстанцям і нам нинішнім, червонозоряний Кремль. Обирати маємо, обирати будемо. А ще мусимо пам'ятати, що обиратимемо і за себе, і за них. Лише тоді не помилимося у виборі.

‌ ... Тоді недільного вечора Вовча Гора гомоніла ще довго. Бо нагода була направду важливою й, без сумніву, благословенною Небесами ...

‌ ...А почалося все з того, що колись, ще зовсім юна зв'язкова УПА, а нині вже 83- літня, але й надалі, напрочуд, енергійна бабуся Ганна Гірняк з Вовчої Гори, нарешті, достукатися до чиновницьких кабінетів і до наших сердець. До декого, навіть, додому проходила. Про це говорили на урочистому відкритті пам'ятного знака і голова райдержадміністрації Степан Новосядло, і голова райради Іван Карпа, сільський голова Андрій Паньо ...

Але про все за порядком.

...Після чергового наполегливого відвідування ганною Гірняк яворівського „білого дому" голова райради Іван Карпа запропонував керівнику районного відділу культури і туризму, депутату райради Семенові Жилі, головному архітектору району Любомиру Новосільці та голові профільної депутатської комісії райради, поїхати у Вовчу Гору і почути- побачити, чого хоче- добивається невтомна баба Ганя. (Задля справедливості зауважу, щодо того запрошував туди і тамтешній сільський голова Андрій Паньо.).

... Зустріла пані Ганна Гірняк як довгоочікуваних рідних. Тішилася, що зрушила заповідну справу- мрію з „мертвої точки". Згадувала про ті „упівські", вже давні, часи усе, що згадала. Повідала, як одні упівці- герої згоріли в стодолі, де переховувалися, а інші, пробиваючись до лісу, загинули у нерівному бою, ... десь тут чи ось тут..."