Тут є віра, є молитва, є надія на світле майбутнє держави. Недаремно гість свята заступник голови районної ради Володимир Сичак порівняв це невеличке тихий мальовниче село з барвистим хрестом на вишитому рушнику України.А в тому рушничкові так багато всього, дорогого в серцю людини:

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала.

І чую: на гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знову чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м'ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулася люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало...

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала...

Гості могли помилуватися виставкою вишиття « Вузорах рідної землі- душа народу», яке вимережили руки місцевих майстринь, а також творчими роботами- малюнками, вироби в декоративно- прикладного мистецтва та світлинами.

Мов той рушник, де на калині співають солов'ї, який зове додому крізь відстані роки, так скликала село до батьківських порогів своїх синів і доньок. Тож у неділю, 15 липня, у Вовчій Горі святкували спільний ювілей, на який приїхали багато вихідців села та гостей, серед яких заступник голови РДА Роман Станько, який передав вітання від імені керівництва Яворівського району.Розпочалися- урочистості з молебню до Пресвятої Богородиці, який відслужив настоятель місцевого храму отець Роман Лабінський біля фігури Матінки Божої. Свято продовжилося на сільському стадіоні, де була споруджена сцена. Лунали вірші, пісні, побажання, спогади.

«Вовча Гора- село не таке як усі, бо воно- наше, рідне, бо тут- хати рідної поріг»,- переконували ведучий Оксана Кобзяк і Ганна Череба. За сценарієм свята, були згадані імена і тих, чиї долі переорала кривавим плугом II Світова війна- хто захищав землю від німецьких зайд, і хто був насильно вивезений на примусові роботи до Німеччини. і хто ціною власного життя здобував Україні волю і незалежність, взявши до рук зброю і приєднавшись до лав воїнів УПА. Своїм землякам вовчу гірці спорудили пам'ятник- на білій колоні-свічі полум'я підносить стилізована тризуб, який, коли дивитися зверху, має форму хреста (автор проекту головний архітектор району Любомир Новосілець). А берегинею пам'яті- натхненницею увічнення для нащадків імен героїв-повстанців, а її побратимів була місцева жителька Ганна Гірняк.

В унісон з серцями присутніх звучали слова молитви «Отче наш» як пошанівок в згадка про всіх українських героїв, величним омріяним пам'ятником для яких є вільна і незалежна Україна.

Не забула на святі згадати і найстарший в жителів села, і тих, хто у сімейні любові злагоди святкує «золоте» весілля, і хто тішиться своїми діточками. А в селі живе 20 багатодітних сімей, у яких виховується троє і більше діточок. Усім ненька дарунком була пісня «Мамина сорочка». Як зауважив священик отець Роман, коли дивимося на діток, які своїми усміхненими обличчями, виступами- піснями, віршами, гуморесками, а також різнобарвними вишивками прикрасили це свято, розуміємо, що Бог благословляє вовчогірці в нащадками, а відтак село має майбутнє.

Депутат районної ради від Свидницької сільської ради, підприємець, який долучається до добрих справ і цієї громади, уродженець Свидниці Василь Федик пригадав, як його, малого, мама у дитинстві взяла за руку і повела на празник на Вовчу Гору. З того часу журавлями у вирі відлетіло 50 життєвих років.

Вітання надсилав і директор цегельного заводу Микола Кулявець, котрий зауважив, що цінує вовчогірців як роботящих людей, про що свідчить, зокрема, і їхня сумлінна праця на заводі. Підтримала пана Миколу і директор Коханівської школи Оксана Паньо, де вчаться вовчогірській діти. Пані Оксана сказала, що у Вовчій Горі живе багато чудових людей, які ніколи не рахується ні з часом, ні з працею, якщо треба потрудитися для справи і добра громади:

- Як іду по селу, всі запрошують мене у гості, адже тут живе дуже багато господинь, які не тільки готують для своїх рідних смачні обіди, а й вміло порядку й на весіллях, забавах. А якими голосами обдаровані ці люди, як, для прикладу, дяк Михайло Юрчик чи учасниці церковного хору

Любов Кобик

Ганна Ільо

Оксана Сохацька

Стефа Маковецька

Олена Висоцька

Дві Іванни, що має також і однакове прізвище- Череба.

‌ Світлими і сумними спогадами, скомпонованими у поетичну форму, поділилася уродженка Вовчої Гори, яка нині мешкає у Новояворівську, Ольга Мусенко (з дому Тераз). І в тих віршованих рядочка пахло прив'ялене гарячим сонцем сіно матусині смачні пиріжки, лунала українська пісня, і лелечі гнізда кликали до себе думками про рідний поріг. «Я ніколи не забувала про своє село, хоч довелося жити і далеко за межами району, у Центральній Україні. Особливо важко було на чужині, коли надходили великі свята-Різдво, Великдень,- туга за рідними людьми, за улюбленими з дитинства традиціями краяла серце. - розповідає пані Ольга. - І зараз я часто навідуються у село- таке рідне і дороге для мене».

‌ «по вербовій кладочці у дитинство повернусь»,- співали учасниці гурту «Родина» з Яворова Леся Бачинська та її невістка Ірина, яка народилася і виросла у селі Вовча Гора, а її мама Іванна Череба співає тут у церковному хорі. «Родина» подарувала вовчогірцям три пісні: « Кароока Україна », «Цей край», «Пісня про тата».

‌ Усі присутні підхопили пісню «Літа минають» у виконанні церковного хору, який своїм співом оздоби в святковий концерт. Вірш прочитала місцева жителька Дарія Кушнір.Хати білі чепурненький, люди добрі і веселі... У селі мешкає 230 осіб, є 60 добротно споруджених будинків. З настанням Незалежності України було збудовано храм Покрови Пресвятої Богородиці, а пізніше встановленої свячену фігуру Матінки Божої. Вовча Гора славна і своїми успіхами у футболі. Село здавна відома як виробник цегли і вапна, є поклади глини, тож виробництво цегли має розвиватися. Про це розповідає Свидницький сільський голова Андрій Паньо, який також прибув привітати вовчогірці.

Депутат обласної ради Тарас Козак, який фінансово підтримує добрі справи місцевої громади, вітаючи вовчогірців, зауважив, що держава повинна нарешті повернутися обличчям до проблеми села, його соціального, культурного розвитку, щоб подібні свята проводилися не під відкритим небом, в гарному сучасному Народному домі.

Попри те, що вовчогірці не мають ні клубу, ні бібліотеки, ні школи, культурно освітніх питаннях завжди раду виручає добрі сусіди- коханівчани . Ось і над сценарієм цього свята творча попрацювала головна режисерка дійства-завідувачка бібліотеки Ольга Маковецька та директорка народного дому села Коханівки Любов Родич.

свіжа і дзвінкоголосий звучали пісенні вітання дівочого вокального ансамблю «Дзвіночок» НД с. Коханівки. Линули побажання і від ще однієї гості- Евеліни Кобзяк з с. Свидниці, яка багато років працювала у сільській раді, була і секретарем, і головувала, тож і у Вовчій Горі знає кожну людину, кожен двір і куточок. Бо для неї, яка приїхала на Яворівщину 18 річною дівчинкою і прожила тут вже понад 50 років, де народилися і виросли її сини, цей куточок яворівський землі став найріднішим. Тому й вовчогірці для неї- як рідня, у багатьох була на весіллях, на святах. Але село на майбутнє зичить, щоб щорік не міліло піснями і традиціями, щоб багатіло не тільки доларами, а й молодими сім'ями та дітками, що земля тішила врожаями, щоб не зимовкали солов'ї на калині і вільно розправивши крила у позолоченому щедрим сонцем небі кружляли лелеки.

‌Відтак усе продовжилося конкурсами, спортивними розвагами, пісня, танцями. За чудову організацію свята варто подякувати сільському голові Андрію Паню, Тарасу Козаку, Василю Федику, Миколі Кулявцю, Юрію Тарабасу, Степану Зубача, Ярославу Родичу, лісничому Свидницького лісництва Борису Москві, Іванові Родичу, який завжди активно долучається до справи: і сільських, і церковних, а часто й очолює їх, ще й у хорі співає, а також усій громаді.

‌

‌