В Україні більше 5 мільйонів громадян, які є власниками більше 20 мільйонів гектарів землі сільськогосподарського призначення!

Ворогом власника землі є орендар та так званий фермер – вони окупанти.

Ворогом власника землі є Міністерство аграрної політики, бо воно працює на орендарів та так званих фермерів та допомагає їм в окупації.

Ворогом власника землі є Уряд, бо він працює на орендарів.

Ворогом власника землі є Верховна Рада, бо вона приймає закони проти власників землі в інтересах орендарів та так званих фермерів.

Ворогами власника землі є практично всі вчені-аграрії, бо останні роки вони тільки тим і займались, що писали про вдосконалення оренди в інтересах орендарів та необхідність ринку землі з метою концентрації землі за «хазяйвами» бо український народ це бидло, яке не має права на землю.

Ворогами власників землі стали й деякі країни з так званих країн-партнерів. Адже певні організації за фінансуванням країн партнерів та кураторством посольств підтримують орендарів та їх асоціації й допомагають Міністерству аграрної політики та продовольства, яке все робить проти інтересів власників землі. 

Але з цієї трагедії для України теж є вихід. Можна переобрати Верховну Раду, яка обере, нарешті, народний Уряд з народним Міністерством аграрної політики, які всі разом змінять та приймуть законодавство про прогресивні відносини в інтересах власників землі та самостійне господарювання без орендарів. А країни-партнери відкриють очі й будуть шукати громадянське суспільство не в бізнесі та орендарях, а в українцях-господарях.

Тож, відкриваємо очі!

Замість організованого публічного самостійного господарювання, запропонованого Україні розвинутими країнами світу на початку 90-х років, українська влада обрала шлях підтримки орендних відносин.

Замість покращення добробуту громадян й розвитку громадянського суспільства влада обрала збагачення та панування кількох тисяч осіб.

Замість суспільних інтересів влада обрала інтереси олігархів та корупціонерів.

Як наслідок, Українські латифундії перевершили російські – 10 українських латифундій володіють 25% землі в Україні.

За відсутності самостійного господарювання на землі та пануванні оренди, в Україні відбувся суцільний занепад тваринництва та переробки аграрної продукції, в селах запанували безробіття та бідність. Підтвердженням цього є те, що з  24 мільйонів голів великої рогатої худоби в Україні залишилось менше 2 мільйонів голів.

Оренда землі неймовіро збагачує орендарів. Заради шалених прибутків від землі орендарі здатні йти на все - можуть легко вдаватись до шантажу, погроз, шахрайства, підробки документів та іншого криміналу.

За 2-5 років до закінчення оренди, орендарі наполегливо пропонують продовжувати оренду ще на 7-20 років. Тим, хто не погоджуються на продовження, перестають платити орендну плату, щоб змусити цим власника землі все ж таки продовжити договір оренди. Якщо несплата оренди не дієва, то орендарі можуть робити інші неправомірні речі.

У різні способи та під різні мотиви орендарі отримували підписи на чистому папері, який потім ставав  договором оренди землі ще на 49 років.

Масова підробка договорів оренди землі стала абсолютно нормальною практикою. Підробити підпис чи дату орендареві найлегше, адже й реєстрацією права оренди землі займається орендар. 

Такі незаконні й навіть кримінальні дії орендарів порушують права власників землі. Ви скажете, що можна ж звернутись до суду для захисту порушених прав. Так, можна, але є проблеми: коштовний доступ до правосуддя, що унеможливлює захист права для 95% власників землі: власники землі збідніли від орендних відносин і в них не має коштів, щоб оплатити судовий збір та послуги адвокатів; судова корупція діє в інтересах орендарів й виносить рішення на їх користь; навіть отримавши рішення суду на свою користь, власник землі фізично не може отримати доступ до своєї земельної ділянки, адже, коли місцева влада, поліція, судді є друзями, родичами або ж самими  орендарями правди добитись важко. Така недієвість судів та органів правопорядку в захисті порушених прав власників землі вбиває будь-яку віру у дієвість та справедливість закону.

Масовими є випадки, коли власник землі, отримавши рішення Верховного Суду України про повернення йому земельної ділянки, згодом дізнається, що його земля в день отримання рішення суду знову була забрана орендарем в оренду за підробленим орендарем договором й всі судові процеси власнику землі необхідно починати знову.

Поліція щодо підробки договорів дає відповідь, що це цивільно-правові відносини й в підробці договору не має ніякого криміналу.

Орендарі створюють свої служби безпеки, яких власники землі називають ніяк інакше як бандитами, та й самі орендарі є з бандитів. Показовою є така погроза до якої теж вдаються орендарі, коли вони біля входу до двору власника землі залишали лопату чи жалобний вінок, що означало «копай могилу або віддавай землю в оренду.

На законодавчому рівні орендарям допомагають народні депутати, удосконалюючи законодавство в інтересах орендарів.

Власник землі відповідно до частини третьої статті 19 Закону України «Про оренду землі» зобов’язаний укладати догові оренди землі не менше ніж на 7 років. Тобто, якщо власник землі хоче тільки на 2 роки, то не можна – тільки 7 та більше. Це пряме порушення законом прав однієї особи (власника землі) в інтересах іншої (орендаря) - це порушення конституційних прав громадянина.

В орендних відносинах в Україні існує «мовчазна згода», яка діє не в інтересах власника землі. Згідно статті 33 Закону України «Про оренду землі», якщо власник землі не надіслав заперечення орендареві у поновленні договору оренди землі, а орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Як правило, маючи низький рівень правової обізнаності та складнощі в реалізації прав, власники землі не зможуть дотримуватись норм закону й з часом будуть здивовані, що без їхнього волевиявлення у них забрали землю на роки в оренду. Щоб не дати пролонгувати оренду, власник землі мусить написати не менше 9 заперечень, одні правильно їх зареєструвати, а інші правильно й вчасно відправити орендареві. Але і на цьому не кінець – орендар не пускає власника землі на його землю, чим змушує власника землі здатись і поновити оренду або звертатись до суду, де для власника землі вмикається «карусель» беззаконня, а тим часом орендар користується землею й багатіє на ній, а власник землі з кожним днем стає все біднішим.

З липня 2020 року діє автоматична пролонгація договорів оренди землі. Це означає, що орендареві вже не потрібно укладати додаткову угоду про продовження оренди, не потрібно запитувати дозволу на оренду у власника землі – це означає, що договір оренди землі автоматично продовжує діяти на той самий строк й на тих самих умовах – така собі нескінченна історія. Щоб зупинити таку негативну історію, власник землі повинен найняти адвоката та зробити кілька юридичних та реєстраційних дій в захист своїх прав власника землі.

В плані поновленнями договорів оренди землі зроблено все на користь орендаря й можливостей порушити права власника землі.

Законодавці для договорів оренди придумали норму, що договір оренди є укладеним не з моменту, коли сторони досягли згоди, а з моменту державної реєстрації договору. Тут постає запитання: «А як можна реєструвати договір чи право оренди, яке виникає з договору, якщо договір є неукладеним й за ним не виникають цивільні права та обов’язки у сторін, в тому числі право оренди, яке мають зареєструвати. Разом з цим безглуздям орендарі навмисно не реєстрували договори оренди роками, адже вважається, що договір діє від моменту його реєстрації й відтягування реєстрації збільшує строк оренди.

При такого стану порушення прав власників землі не є дивним, що  в Україні вже з’явилась традиція дарувати на весілля чи на день народження цілі села не тільки з землею, а разом з людьми.

Все це жахіття на Україні стало можливим за підтримки влади, розвиненої корупції, відсутності у власника землі доступу до чесного й недорогого правосуддя.

Нажаль мовчать з цього приводу й міжнародні партнери й з причини цього люди думають, що саме міжнародні партнери задумали так званий ринок землі, щоб позбавити українців найдорожчого.

Зараз постійно чуємо як про велике економічне надбання, що в Україні відкрили ринок землі, але не може ніхто толком сказати, що від того українському суспільству, що від того власнику землі.

А самий цікавим є те, що відкриття ринку землі по-українськи полягає в тому, що відповідно частини 3 статті 131 Земельного кодексу України власник землі без дозволу орендаря не має права продати землю, а може тільки подарувати комусь з рідні.

В результаті законодавчих маніпуляцій, корумпованій судовій та правоохоронній системі, через вічну оренду власник землі позбавлений права користуватись та володіти землею, а так званий ринок землі по-українськи забрав у власника землі й право розпоряджатися землею за власним баченням.

Виявляється, Українець-власник землі є власником тільки на папері! Українці для влади просто облікові одиниці, просто м'ясо, просто «галочка» в бюлетені для голосування.

Зовсім свіже порушення прав власності, прав людини, Конституційних норм є прийняття чергового закону в інтересах орендарів. Законом 2145-IX від 24.03.22 перехідні положення Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, відповідно до якого договір оренди землі, строк якого закінчився після введення воєнного стану, вважаються поновленими на один рік без волевиявлення власника землі і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ми знову маємо закон, який своєю дії порушує права одних осіб (власників землі) в інтересах інших (орендарі) й не витримує ніякої критики з точки зору основ права, коли законом за громадян укладаються угоди з поновлення договору на незрозуміло яких умовах.

Не здивуємось, коли черговим законом українські законотворці визнають всі договори оренди безоплатними й навіть нескінченними за строком.

Український ринок землі зроблено під орендарів, щоб вони могли рано чи пізно скупити за безцінь орендовану землю.

Верховна Рада України завжди була представлена орендарями та їх лобістами в дуже потужній кількості, тому й годі дивуватись, що Європа чи США можуть радити правильні речі, але закони приймають українські орендарі.

Як бачимо, на жаль, Україна отримала земельні відносини, які вона не хотіла та так званий ринок землі, який їй не потрібний.

Як бачимо, що коли говорять, що в Україні відкрили чи запустили ринок землі – це не те, що ви подумали чи не те, що ви знаєте.

Земля не є товаром, адже вона не може вироблятись й це теж є підтвердженням певної вдаваності поняття ринку землі в Україні.

Ринок землі вдаване поняття. На ринку мають зустрічатись виробник та покупець. Але земля не виробляється, а значить не може бути товаром,  товаром, кількість якого можна збільшити за ринкової потреби, потреби попиту, потреб покупців, потреб зростаючого поживання.

Все, що обмежено в кількості та якості, повинно бути під контролем держави, повинно бути державною монополією та використовуватись в інтересах народу. Велика кількість власників землі розосереджують право власності на землю, формуючи тим самим практичну реалізацію належності української землі українському народу.

Земля - це особлива й унікальна категорія. Вона матеріальна основа держави, основа суспільно-економічних та суспільно-політичних відносин та потреб.

Ринок не бачить суспільних потреб. Ринок не бачить суспільно-економічних та суспільно політичних наслідків. Віддавати землі в антисуспільну та антиекономічну круговерть абсолютно нераціонально та небезпечно й про це говорить історичний досвід багатьох країн, в тому числі й України.

Просто сприйняти «ринок землі» за якесь стале й зрозуміле поняття чи категорію абсолютно не правильно й непрофесійно.

Навіть, якщо розглядати ринок як відносини, які виникають при купівлі-продажу землі, то на ці відносини можна накласти правила, які перекручують сутність необхідної потреби обігу прав на землю та від яких програє суспільство й держава.

Тому ринок землі, як поняття, не характеризує земельні відносини й навіть не характеризує й самі умови купівлі та продажу землі.

Для того, щоб Україна наблизилася до європейської спільноти, інтегрувалася до Європи, розвинула громадянське суспільство, посилила демократичні процеси, насамперед Україні необхідні ринкові відносини в земельних відносинах та ефективний обіг прав на землю, а не ринок землі за російською схемою.

Саме такий підхід сформував би систему прогресивних земельних відносин, за якими Україна наблизилась би до європейського рівня суспільно-економічних відносин, й, можливо, показала б нові приклади їх ефективної реалізації.

Створений за російською моделлю так званий ринок землі, який позиціонують як найголовніше досягнення в розвитку країни та розвитку суспільства, окрім загроз українському суспільству та державності нічого не несе.

Головною загрозою так званого ринку землі є його направленість на концентрування землі в «одних рука». Цьому сприяють наступні фактори:

• існування орендної концентрації землі, коли орендарі мають у користуванні та володінні десятки тисяч та десятки сотень тисяч гектарів землі;

• за прийнятим законодавством про так званий ринок землі тільки орендар має право купити землю, що автоматично означає, що й умови купівлі землі визначаються виключно орендарем;

• з орендних відносин власнику землі дуже важко вийти, адже всі закони на стороні орендаря;

• орендна плата як дохід набагато менше, ніж мала б бути, що спонукає власника землі до реалізації думки, що «краще продати землю за дешево, ніж отримувати ще менше у вигляді орендної плати»;

• зубожіння сільського населення за відсутності роботи та низьких соціальних гарантій змушує власників землі продавати землю для вирішення нагальних побутових потреб чи потреб зі здоров’ям.

Можливість та сприятливі умови для концентрації землі також створюють передумови, що українські землі в більшості згодом перейдуть у власність китайського, російського чи іншого агресивного капіталу. Вже зараз китайські, арабські, російські компанії володіють корпоративними правами підприємств-орендарів й питання переоформлення землі з оренди у їх власність є питанням часу. Таким чином,  захоплення української землі через так званий ринок землі є цілком реальним фактом, а можливо й так  і було заплановано  й нічого європейського в українському ринку землі не має.

Сама по собі концентрація землі, не залежно хто є власником капіталу, який зробить концентрацію, є загрозою для суспільно-економічного розвитку країни. Це створення неконтрольованих недержавних монополій – до чого призвела неконтрольована й недержана орендна монополія в Україні ми вже бачимо.

Таких проблем з концентрацією землі не має у розвинених європейських країнах. Це обумовлено історичним досвідом, сталим розвитком земельних та суспільних відносин, економічними аспектами та відповідним правовим регулюванням земельних відносин.

Не тільки концентрація землі є загрозою для суспільно-економічного розвитку країни, а й сам процес. В бажанні забрати землю у понад 5 мільйонів власників землі, орендарі та їх лобісти при владі будуть тиснути на власників землі та на самостійне господарювання.

Власників землі обклали додатковим податком – мінімальним податковим зобов’язанням, яке зовсім не є мінімальним й відповідає половині розміру орендної плати. Мінімальне податкове зобов’язання не звільняє власника землі від приведеного зобов’язання, яке може бути на багато більше мінімального. Цим хочуть спонукати власників землі віддавати землю в оренду та не виходити з оренди, адже коли земля в оренді, ці податки платити не потрібно). Ці податки направлені проти розвитку самостійного господарювання.

Звісно, що застосовуючи таке оподаткування, влада взагалі не збирається думати про розвиток самостійного господарювання. Влада переймається інтересами виключно орендарів, виключно інтересами бізнесу.

Так, самостійне господарювання на землі, яке є основою сільського господарства Європи, США, Канади та інших розвинутих країн та підтримується державою. В Україні ж відсутня будь-яка підтримка самостійного господарювання, а навпаки – воно придушується та  знищується.

Тому необхідно негайно припиняти дію антинародного законодавства про так званий ринок землі й розпочинати системний розширений перехід до прогресивних земельних відносин через впровадження публічного організованого самостійного господарювання на землі.

Взагалі, розпочинаючи земельну реформу передбачалось, що колишні колгоспники стануть новими індивідуальними власники роздержавленої землі й колгоспного майна та об’єднаються для спільного використання майна та землі, збережуть та розвинуть спільно отриманий потенціал.

Бачення перетворення колгоспів в кооперацію з власників землі було сформовано за підтримки США та Європейських країн. Україна розглядалась як країна з унікальною можливістю щодо стрімкого розвитку сільського господарства через визначення для українського селянина індивідуального майні і землі та їх кооперацію для формування ефективних суспільно-економічних відносин на селі.

Нажаль, подальші дії влади не сприяли розвитку самостійного господарювання на землі її власниками. Україна відійшла від цивілізованого курсу розвитку земельних відносин та аграрної галузі й була взята на озброєння безжальна російська модель земельних відносин. В Україні запанували безжальні орендні відносини. Спочатку це було за мовчазної згоди влади, а потім вже влада почала підтримувати й розвивати орендні відносини в інтересах орендарів та проти багатомільйонної спільноти власників землі. Колишніх колгоспників-власників землі було надурено.

Але Україна має великі шанси повернутись до запропонованої розвиненими країнами моделі земельних відносин, якою по суті й є організоване публічне самостійне господарювання на землі.

Що таке організоване публічне самостійне господарювання на землі?

Самостійна виробнича сільськогосподарська діяльність на землі – використання землі її власником у власній виробничій сільськогосподарській діяльності безпосередньо чи через участь у Товаристві власників землі, метою якого є об’єднання (кооперація) зусиль учасників для використання землі, яка належить учасникам товариства власників землі у власній виробничій сільськогосподарській діяльності.

Організоване – означає, що власники землі об’єднуються для зменшення витрат та збільшення прибутку.

Публічне – означає, що власник землі не працює в тіні, не веде незаконну підприємницьку діяльність, а навпаки публічно господарює, сплачуючи всі податки.

Прикладом й найефективнішою моделлю публічного організованого самостійного господарювання на землі є Товариство Власників Землі.

Товариство Власників Землі (ТВЗ) - це сервіс для власників землі, певна платформа, через яку будь-який власник землі може реалізувати ефективно своє право публічного самостійного господарювання.

Реалізуючи особливий статус для Власника землі, Товариство Власників Землі (ТВЗ), забезпечує вирішення питання високої ціни на врожай, виробничого сервісу, бухгалтерського обліку, прогресивного адміністрування податків та збільшення прибутків від самостійного господарювання.

ТВЗ забезпечує власнику землі можливість самостійного господарювання на власній землі незалежно від віку, стану здоров’я, фінансових чи організаційних можливостей.

ТВЗ – це самоорганізуючий та самодостатній механізм. Він має виконавчий орган, який забезпечує персоналізовану виробничу діяльність в інтересах кожного власника землі, який вирішив самостійно господарювати через ТВЗ.

Ефективність діяльності ТВЗ визначається діючим законодавством та умовами господарювання в Україні, об’єднуючими факторами, які значно зменшують витрати на бухгалтерський облік та податкове адміністрування. Власнику землі економічно вигідніше працювати через участь у ТВЗ – прибуток в такому разі може бути в 2-2,5 рази більше ніж непублічне (тіньове) господарювання.

ТВЗ – це кооперація, яка завжди була прогресом суспільно-економічних відносин у світі й має стати в основі прогресу відновлення та розвитку аграрної галузі в Україні.

Отже, можна визначити основні фактори, які визначають публічне організоване самостійного господарювання на землі основою прогресивних земельних відносин:

1. Земля – це державна монополія, монополія народу, представником якого є держава.

2. Публічне організоване самостійне господарювання забезпечує власникам землі більші прибутки від землі, ніж оренда чи продаж землі.

3. ТВЗ (об’єднання, кооперація власників землі) – це суспільнозначимі утворення, до яких можна застосовувати привілеї з прямого державного кредитування та особливих державних програм підтримки та розвитку.

4. ТВЗ – це консолідація землі, а примусовий продаж землі – це концентрація землі.

5. Концентрація землі буде конфліктувати з консолідацією землі, що не буде створювати умов суспільно-економічного розвитку та не сприятиме відновленню сільського господарства.

6.  Історично будь-яка концентрація землі створює суспільну необхідність в усуспільненні землі (націоналізація, одержавлення).

7. Курс на концентрацію землі в «одних руках» приватного капіталу призведе до суспільно-економічних та суспільно-політичних загроз, які можуть бути  реалізовані через революційні дії.

8. Публічне організоване самостійне господарювання має всі можливості самостійного розвитку.

Для розширеного розвитку публічного організованого самостійного господарювання можна й необхідно реалізовувати державні програми.

Для розширеного розвитку публічного організованого самостійного господарювання необхідно припинити порушення прав власників землі та забезпечити всі можливості для самостійного господарювання.

Найголовніше в припиненні порушення прав власників землі є надання  власникам землі права розривати орендні (користувальні) відносини за волевиявленням власник землі (попередження за 1 рік до розірвання).

Спільнота власників землі та членів їх родин – найчисельніша спільнота в Україні, які можуть об’єднатись під єдиною досяжною метою.

Нажаль, міжнародна спільнота не звертає уваги на проблеми власників землі. Та й в загалі не звертає увагу на власників землі. Різні міжнародні організації, організації співпрацюють й допомагають угрупуванням орендарів, по суті діють проти українського народу.

Цю ситуацію також необхідно змінювати, бо надія тільки на країни партнерів та «вила».

Необхідно, щоб вираз «український народ - захисник власної землі» був не фігуральним виразом,  а набув реальної економічної, правової та суспільної відповідності.