Відсутність роботи на селі, низькі пенсії, низька орендна плата змушувала власників землі фактично продавати землю, укладаючи договори оренди на десятки років чи продавати з порушенням закону.
Відкриття так званого ринку землі для власника землі не змінило ситуацію на краще, а продовжує концентрацію землі в руках орендарів. Орендна плата не зросла, без дозволу орендаря власнику землі заборонено розпоряджатися землею й єдиним можливим покупцем землі став орендар, оренду практично не можливо припинити. Не вбачаючи перспективи та під залякування орендарів, власники землі все частіше приймають рішення продати землю за безцінь. Але разом з цим у все більшої кількості власників буде зростати бажання обробляти землю самостійно. Сформуються два різні напрями формування земельних відносин: деструктивні та прогресивні. Це буде зумовлювати породження суспільно-економічних та суспільно-політичних конфліктів.
Скупка землі, концентрація землі в «одних руках» - це повна деструкція суспільно-економічних відносин в країні. Якщо коротко, то концентрація землі в «одних руках» спричинить суспільну необхідність усуспільнення землі (націоналізацію) – це підтверджено історичними фактами та науково досліджено. Необхідність такого усуспільнення спричинить серйозну політичну кризу та революційні дії. Тому розвинуті країни формують земельні відносини таким чином, щоб унеможливити будь-яку концентрацію землі.
Самостійне господарювання на землі формує прогресивні земельні відносини, але законодавчо українську землю виставили на розпродаж з подальшою концентрацією в одних руках.
Україна опинилась в ситуації тупикового напряму реалізації земельних відносин, які призвели до занепаду аграрної галузі, породили та породжують суспільні-економічні та суспільно-політичні суперечності та конфлікти. Таких земельних відносин не існує в жодній цивілізованій країні.
Єдиним виходом в цій ситуації є припинення розвитку деструктивних земельних відносин та розвиток прогресивних відносин на базі самостійного господарювання.
Господарювання, яке засноване на користуванні землею її власником (самостійне господарювання на землі) є потенційно найефективнішим й тільки воно може забезпечити власнику землі максимальний прибуток.
Формування власником максимального прибутку від землі унеможливлює породження суспільно-економічних та суспільно-політичних суперечностей та конфліктів на основі земельних відносин, адже власник землі отримує максимально можливе від землі, веде самостійну виробничу діяльність та несе самостійну відповідальність за результати діяльності.
Відносини держава-власник землі ефективніше, ніж власник землі-орендар-держава. Це визначає й переважаючу ефективність самостійного господарювання над орендою з точки зору державного управління. Тільки при самостійному господарюванні держава, як утворення, яке діє в інтересах громадян, має право та змогу повноцінно реалізувати політику з розвитку аграрної галузі - держава зобов’язана за допомогою державних програм наділити власника землі повноцінними можливостями для організації та ведення самостійного господарювання.
При переході від орендних відносин до самостійного господарювання ми отримаємо прогресивні земельні відносини, прогрес яких буде у наступному:
- створенні нових об’єктів для реалізації державної політики з розвитку аграрної галузі;
- створенні нових об’єктів для капіталовкладень;
- створенні умов та можливостей для інвестування та кредитування капіталовкладень в аграрну галузь;
- створенні можливостей для застосування прямого державного кредитування капіталовкладень в аграрній галузі;
- максимізації прибутку власниками землі;
- уникненні від суспільно-економічних та суспільно-політичних суспільно-економічних суперечностей та конфліктів на основі земельних відносин;
Отже, перехід від орендних (концентраційних) відносин до самостійного господарювання на землі вирішує ключові проблеми аграрного розвитку та суспільно-політичного життя країни.
Перехід до самостійного господарювання буде зупиняти процеси продажу землі українцями – земля все більше ставатиме цінним економічним ресурсом, втрата якого позбавляє власника можливості отримувати ефективні прибутки.
Фактично ми сформували проблематику та очікувані результати від реалізації нової аграрної політики для мобілізації аграрного виробництва, що дає змогу нам визначитись з первинними метою та завданнями нової аграрної політики.
Метою нової аграрної політики у сфері земельних відносин має стати мобілізація аграрного виробництва через організацію та розвиток самостійної виробничої сільськогосподарської діяльності на землі.
Самостійної виробнича сільськогосподарська діяльність на землі (самостійне господарювання на землі) – використання землі її власником у власній виробничій сільськогосподарській діяльності безпосередньо чи через участь у Товаристві власників землі, метою якого є об’єднання зусиль учасників для використання землі, яка належить учасникам товариства власників землі у власній виробничій сільськогосподарській діяльності.
Для організації та розвитку самостійного господарювання необхідно виконання певних завдань нової аграрної політики у сфері земельних відносин для мобілізації аграрного виробництва, а саме:
- переформування правового поля для ефективного обігу прав власності на землю;
- формування правового поля для забезпечення власнику землі права виходу з орендних відносин для подальшого публічного організованого самостійного господарювання;
- формування правового поля для забезпечення можливостей публічного організованого самостійного господарювання на землі;
- реалізація державної програми з організації та підтримки публічного організованого самосійного господарювання на землі;
- реалізація державної програми з фінансування (кредитування) публічного організованого самосійного господарювання на землі.
Мобілізація аграрного виробництва через надання прав, свобод та можливостей власникам землі для розширеного розвитку організованого самостійного гоcподарювання на землі забезпечить розширене відтворення та розвиток сільського господарства, у тому числі - і тваринництва та переробки. За такого розвитку подій держава зможе ефективно і в повному обсязі застосовувати систему державних програм, які неможливо було застосувати раніше.
У системі самостійного господарювання значною мірою зростають прибутки мільйонів власників землі, забезпечується контроль аграрної галузі та її централізована підтримка, а головне - гарантовано забезпечується продовольча безпека країни.
