Український народ мобілізувався. Українці віддають для перемоги все. Але водночас у ці важкі часи, часи відданості своїй державі, в українського народу змінюється  світогляд:  український народ усвідомлює несправедливість у ставленні влади до нього та своє приниження. Тож українці зараз формують нове бачення майбутнього, яке настане не після війни, а має наставати вже зараз, у час, коли йде війна за це майбутнє. Війна - це жах, але це й переосмислення: Україна вже не може бути такою, як раніше.

Фактично, зараз іде дві війни з двома фронтами – зовнішнім та внутрішнім. І українців задовольнить лише одночасна перемога  в обох війнах і на обох фронтах.

Внутрішній фронт – це там, де українців позбавляли й позбавляють землі, надр, справедливості, прав, гідності, роботи, можливостей і свободи. Без цього всього не буде українців та їхньої  мови й культури: усе це повинно мати матеріальну основу та суспільно економічну сутність.

Зовнішній фронт – це там, де хочуть змінити одних олігархів на інших і забрати те ж  саме: землю, надра, гідність, мову, культуру, права, можливості і свободу.

І український народ хвилює  не тільки те, якою Україна буде після війни, а й те, якою Україна має ставати вже зараз: з новою силою в українців формуються нові вимоги.

Українці мають повернути собі землю, надра, права, справедливість, соціально орієнтовану економіку, гідність – і саме це повинно бути нашим новим майбутнім.

Україна без майбутнього нам не потрібна, а ми не потрібні Україні без майбутнього!

Олігархія, корупція, несправедливість, антисоціальність, обкрадання людей –  це внутрішні вороги українців, і вони повинні зникнути в цій війні разом із зовнішнім ворогом.

Війна за нове справедливе майбутнє і є тим рушієм, який об’єднав усіх українців.

Тому ідея «український народ - захисник власної землі» має буде не фігуральним виразом,  а повинна набути реальної економічної, правової та суспільної відповідності.

У будь-якій війні мають бути своя мета та свої засади, свої стратегія та свої методи для досягнення мети.

Мобілізованій Україні необхідна мобілізаційна економіка, яка забезпечить країні нове майбутнє і яка відповідає умовам війни та умовам післявоєнного відродження і розвитку країни.

Наша економіка, її структура та взаємовідносини власності не задовольняли народ і раніше, а зараз тим паче не будуть задовольняти вимоги сучасного існування та розвитку країни.

З урахуванням сьогодення необхідні як кардинальні, так і координальні зміни в економіці – необхідні зміни процесів та їхніх основ. Необхідні суспільно-економічні перетворення як основа того, що країна буде діяти як єдиний механізм, забезпечуючи виконання економічних завдань та новий світогляд українців – українців-господарів.

Державі, державним органам та органам місцевого самоврядування необхідно брати у «свої руки» процес управління економічними та суспільно-економічними процесами в країні в інтересах українського народу та України.

Зараз країна не може існувати в режимі покладань, прохань, умовлянь та звернень влади до бізнесу чи ще будь до кого. Іде війна, і  кожна владна бездіяльність, корупція, спекуляція, неспроможність в державному управління проливається  кров’ю українців.

Мобілізаційна економіка – це соціально-орієнтована, спланована й керована економіка, в основі якої - українець-господар, прогресивні процеси усуспільнення,  державне управління в інтересах українського народу та суспільно значимі об’єднання українців.

Мобілізаційна економіка є вимогою сьогодення та гарантією майбутнього України.

Основні засади мобілізаційної економіки.

Як до мобілізаційної економіки висуваються вимоги, так і мобілізаційна економіка висуває свої вимоги.  Це формує відповідну її мету, завдання, методологію та інструменти.

З однієї сторони, економіка країни повинна зараз відповідати існуючим викликам,  бути дієвою й найефективнішою під час та після війни, а з іншої - відповідати назрілим в українського народу суспільно-економічним вимогам та діяти винятково в інтересах українського народу, а не в інтересах олігархів та бізнесменів чи корупціонерів.

У свою чергу, забезпечення виконання суспільно-економічних вимог українського народу є також необхідною умовою мобілізаційної економіки, без реалізації якої не буде забезпечена спланованість, керованість й дієвість економіки, не буде досягнута мета, не буде виконано завдання та не будуть діяти механізми мобілізаційної економіки.

Саме така взаємодія вимог часу та суспільно-економічних вимог робить мобілізаційну економіку унікальною та найефективнішою.

Там, де економічний лібералізм безсилий, мобілізаційна економіка даватиме ефективні результати.

Мобілізаційна економіка – це економіка, при якій відбувається владна концентрація управління зосередженими економічними ресурсами країни.

Метою мобілізаційної економіки є отримання необхідних максимальних економічних результатів з оптимальними витратами за найкоротший строк.

Головним завданням мобілізаційної економіки повинні бути:

• мобілізація промислового виробництва через плануванням економічної діяльності для переходу до режиму «агресивного розвитку промисловості», який ґрунтується на організованому імпортозаміщенні, збільшенню експорту та задоволенні потреб споживання, що зростає;

• мобілізація аграрного виробництва через надання прав, свобод та можливостей  власникам землі для розширеного розвитку організованого самостійного гоcподарювання на землі;

• мобілізація паливно-енергетичного галузі через сконцентроване державне управління процесами від видобутку та закупівлі до безпосереднього розподілу для військових потреб та продажу для потреб економіки і споживання;

• мобілізація фінансово-кредитної системи, яка забезпечить пряме кредитування суспільно значимих підприємств, а не бізнесу олігархів у збиток державі та українському народу.

По суті, зараз національною ідеєю в Україні є збагачення олігархів: інтереси українського народу підкорені бізнесу та олігархам. Під час війни олігархи продовжують збагачуватись на надрах та землі українців. Але так бути вже не повинно.

Від сільського господарства й промисловості до торгівлі та сфери послуг українець має бути власником, співвласником та тим,  у чиїх інтересах діє держава.

Українець-господар – це зміна відносин власності й зміна суспільно-економічних відносин, яка дасть позитивну мотивацію кожному українцю щодо розширеного відновлення та розвитку себе та країни в цілому.

Українець-господар – це та національна ідея та основа економіки, яка має бути відновлена і яка має діяти!

В основі мобілізаційної економіки повинна бути держава та суспільно значимі об’єднання українців-господарів, пряме державне кредитування суспільно значимих виробництв, усуспільнення (націоналізація) в інтересах українського народу.

Спланованість та керованість – головні ознаки мобілізаційної економіки.  Це означає максимально дієву та ефективну участь держави в усіх напрямах суспільно-економічного життя.

Бізнес, олігархат та надмірний лібералізм показали свою неспроможність забезпечувати країну необхідними економічними процесами. Як приклад - криза пального та криза експорту продукції рослинництва. Економіка держави, успішність військових дій та суспільно-економічний стан стали заручниками жадібності, меркантильних бізнес-інтересів та корупції. 

Зараз країні не потрібні заклики від влади про створення чи відновлення виробництв – це було недієвим і недієвим залишається. Під час воєнного стану необхідно не тільки планувати потреби, а й безпосередньо займатися управлінням задоволення цих потреб (виробництвом). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні самостійно займатися виробничими процесами та процесами життєдіяльності.

Не може бути звернень та прохань до органів місцевого самоврядування. Їм необхідно надати права й можливості для здійснення управління суспільно-економічними процесами на місцях із подальшою вимогою чіткого виконання поставлених центральними органами влади завдань для реалізації мобілізаційної економіки в інтересах українського народу.

Владна централізація та концентрація управління мобілізацією ресурсів, зміна та створення нової системи державного управління – це єдиний оптимальний напрям державного управління при мобілізаційній економіці.

Серед механізмів мобілізаційної економіки важливе місце посідатиме мобілізаційне усуспільнення (націоналізація), яке передбачає взяття державою під контроль критичної інфраструктури, виробництв та підприємств торгівлі, які задовольнять суспільно-економічні потреби, в інтересах українців-господарів.

Найкращим прикладом українця-господаря є приклад публічного організованого самостійного господарювання на землі.

На жаль, Україна перетворилась в країну з відсталою аграрною галуззю. Врожаї зернових аж ніяк не нівелюють занепад тваринництва та переробки, відсутність роботи на селі та занепад сіл. Змінити ситуацію можливо тільки за рахунок переходу до публічного організованого самостійного господарювання на землі, яке відкриває шлях до відновлення та розвитку тваринництва та переробки, створення нових високооплачуваних робочих місць і відродження села.

На перешкоді переходу до самостійного господарювання стоять корумповані орендні відносини. Вони за своєю природою не спроможні забезпечити реалізацію повноцінного сільськогосподарського циклу та ґрунтуються на нехтуванні прав власників землі. Українцям-власникам землі земля не належить: вони нею не можуть користуватися, володіти й мають заборону від орендарів на розпорядження нею, що сильно ускладнює перехід до самостійного господарювання.

Мобілізація аграрного виробництва через надання прав, свобод та можливостей  власникам землі для розширеного розвитку організованого самостійного гоcподарювання на землі забезпечить розширене відтворення та розвиток сільського господарства, у тому числі - і тваринництва та переробки. Власники землі як власники нових аграрних підприємств стануть підтвердженням того, що здійснення економіки повинно бути за запропонованим принципом «українець-господар». За такого розвитку подій держава зможе ефективно і в повному обсязі застосовувати систему державних програм, які неможливо було застосувати раніше.  

Самостійне господарювання найкращим чином відповідає вимогам мобілізаційної  економіки. У системі самостійного господарювання  значною мірою зростають прибутки мільйонів власників землі, забезпечується контроль аграрної галузі та її централізована підтримка, а головне - гарантовано забезпечується продовольча безпека країни.

Тож необхідно якнайшвидше провести мобілізаційну зміну земельних відносин: необхідно припиняти їхню орендну форму та перейти до самостійного господарювання на землі, заснованого на об’єднавчих принципах (кооперації власників землі та мобілізованих державою ресурсів).

Самостійне господарювання на землі через суспільно значиме об’єднання власників землі в Товариства Власників Землі є найефективнішою формою аграрного виробництва та відповідає вимогам мобілізаційної економіки й забезпечить умови її реалізації.

Принцип «українець-господар» є основою й для промислового відновлення та розвитку. Україні необхідні тисячі нових суспільно значимих промислових підприємств, які будуть працювати на імпортозаміщення, збільшення експорту та задоволення потреб  споживання, що зростає. Процеси створення таких підприємств мають бути сплановані й контрольовані та  супроводжуватися державними програмами. 

Держава повинна мати у своєму управлінні заклади торгівлі для контрольованого забезпечення продуктами та товарами, що робить актуальним питання створення національної торгової мережі. Немобілізована торгівля не справляється із забезпеченням населення продуктами та ліками.

Важливою необхідністю є створення нових виробництв, заснованих на суспільній значимості (державні, комунальні, колективні), які забезпечать сплановане імпортозаміщення, збільшення експорту та задоволення потреб споживання, що зростає.  

Проблемою економіки України була і є не відсутність охочих здійснювати інвестиції, а відсутність об’єктів для  капіталовкладень та ресурсів для них, головним із яких є мотивований трудовий ресурс. Створення та розвиток суспільно значимих підприємств за принципом «українець-господар» буде потребувати великих обсягів капіталовкладень, що автоматично вирішує одне із завдань мобілізаційної економіки: формування умов для розширених капіталовкладень. 

Капіталовкладення як процес використання (споживання, залучення) ресурсів – необхідний.  Для його здійснення необхідні ресурси для створення, покращення чи відновлення основних та обігових засобів.  Гроші (інвестиції) як засіб платежу та обігу є тільки інструментом пришвидшення капіталовкладень.

Важливо не забувати, що до економічних ресурсів належить і людина зі своїми станом здоров’я, рівнем  професійної й наукової освіти, культурним й ідеологічним станом та морально-етичним настроєм. Тому для економіки під час формування капіталовкладень є важливим правильне формування відносин власності та відносин громадянина з державою, адже громадянин є основою капіталовкладень і повинен бути матеріально мотивованим, а не найманим працівником на свій же землі.

Фінансова система України повинна відповідати вимогам та умовам мобілізаційної економіки й забезпечувати пришвидшення процесів капіталовкладення. Необхідно започатковувати пряме державне кредитування як нову форму фінансового (кредитного) забезпечення життєдіяльності економіки та її розвитку, метою якої є забезпечення організації та діяльності суспільно значимих підприємств.

Україна має свою грошову одиницю, що робить можливим забезпечувати грошові механізми платежу та обігу, а відповідно – здійснювати і пришвидшений ефективний механізм капіталовкладення. Це потужне внутрішнє джерело інвестицій як механізму забезпечення здійснення капіталовкладень, яке на сьогодні абсолютно не задіяне.

Якщо ми говоримо про ресурси, які відсутні в Україні або не можуть бути створені в розумні терміни, то забезпечення такими ресурсами відбувається за рахунок валюти, яка є в розпорядженні органу, уповноваженого здійснювати державну кредитну політику.

На створення умов для здійснення оптимальних, розширених та прискорених  капіталовкладень позитивно вплине мобілізаційне усуспільнення (націоналізація), що також сформує об’єкти для них.

Дуже важливо для країни провести процеси усуспільнення (націоналізації). Паливна криза стала показовою: вона виникла на байдужості бізнесу до національної безпеки та дії бізнесу  винятково в інтересах власного збагачення. Держава повинна робити не спроби  регулювати важливі галузі економіки країни, а повноцінно управляти ними. Нафтопереробка, обіг нафтопродуктів від початку військових дій мали б бути під державним управлінням й ефективно забезпечувати військові потреби та потреби економіки крани.

Тому, щоб не виникали нові кризи, критична інфраструктура, надра, економічні й природні  концентрації, монополії, важливі напрями промисловості та значимі виробництва повинні бути оптимально усуспільнені (націоналізовані).

До підтримки бізнесу будь-якого розміру необхідно ставитися прагматично: з точки зору суспільного інтересу й суспільної значимості та з врахуванням державного інтересу. Підтримка бізнесу відбувається за кошти українського народу: тобто коли влада підтримує бізнес, то мільйони українців за власні гроші безповоротно підтримують бізнеси олігархів, бізнеси орендарів та іншого паразитуючого на українцях капіталу. Тому логічно, що держава, яка уособлює український народ, повинна направляти кошти на створення, підтримку й розвиток усуспільнюючих процесів і виробництв, на діяльність усуспільнених (націоналізованих) виробництв та новостворених за участю українців суспільно значимих підприємства, у тому числі на організацію та діяльність Товариств Власників Землі як первинної ланки суспільно-економічного виробництва.

З подій сьогодення необхідно робити висновки, і мобілізаційна економіка - єдиний шлях повернення до конституційних норм соціально-орієнтованої економіки країни.