Що нового у сфері підвищення кваліфікації?

5 жовтня завершується громадське обговорення проєкту Положення про атестацію педагогічних працівників. Є імовірність, що ухвалення документа вплине вже на поточний рік, хоча основні зміни в ньому заплановані на 2023.

Що таке взагалі атестація педагогічних працівників?

Певно, такого вчитель не запитає, навіть новачок. Скоріше члени його родини чи батьки учнів, які переживають за улюбленого педагога. Це система заходів для оцінювання професійної діяльності вчителя. Вона прописана у статті 50 Закону України «Про освіту». Атестацію вчителі мають проходити раз на п’ять років або ж позачергово.

Яким може бути її результат?

Перевіряють відповідність посаді: чи може людина працювати педагогом. Якщо рішення атестаційної комісії несприятливе, це може бути підставою для звільнення.

Присвоюють педагогічне звання: для вчителя це старший вчитель та вчитель-методист. Їх присвоюють лише спеціалістам першої чи вищої категорії, які покращують якість освіти, впроваджують педагогічні новації, визнані переможцями, лауреатами міжнародних, всеукраїнських фахових конкурсів.

Присвоєння або підтвердження кваліфікаційної категорії (спеціаліст, спеціаліст другої, першої та вищої).

Як це пов’язано з грошима?

Відповідно до кваліфікаційної категорії директор школи встановлює вчителю певний тарифний розряд, за яким розраховується ставка.

Базовий оклад першого тарифного розряду (нині 2670 грн) помножують на тарифний коефіцієнт. Спеціаліст без категорії має 10-й розряд (коефіцієнт 1,82) або 11-й розряд (1,97), другої категорії — 12-й (2,12), першої — 13-й (2,27), вищої — 14-й (2,42). Утім, якщо отримана за розрядом сума нижча за мінімальну зарплату, до неї нараховується доплата (на вересень 2021 року доплачуватимуть до 6000 грн).

Нині спеціаліст другої категорії має ставку 6226 грн, першої — 6667 грн, вищої — 7107 грн. Це з урахуванням підвищення на 10% (постанова Кабміну «Про підвищення оплати праці»). Вже залежно від ставки обчислюють заробітну плату, враховуючи обсяг педагогічного навантаження, надбавки, доплати, тип навчального закладу, в якому освітянин працює. Отже, невеличка зміна ставки в разі зміни категорії може виявитися більш значущою, адже на неї нараховуються відсотки надбавок.

Якщо особа перебуває в декретній відпустці або з інших причин перервала діяльність, категорії та звання зберігаються.

І як це пов’язано з підвищенням кваліфікації?

Атестувати мають лише тих, хто відповідно до Закону України «Про повну загальну середню освіту» щорічно підвищує кваліфікацію, вільно обираючи форму навчання, програму і заклад освіти. При цьому з 2022 року діятиме така норма: за п’ять років цьому має бути присвячено не менш ніж 150 академічних годин.

У які терміни це відбувається?

На початку вересня у школах на рік утворюються атестаційні комісії. Утім, якщо йдеться про присвоєння вищої категорії, комісія може лише клопотати про це, а вирішує вже атестаційна комісія в органах управління освітою. Списки тих, хто цього навчального року проходить атестацію, подають у комісії до 10 жовтня і протягом 10 днів затверджують.

До 15 березня комісія вивчає педагогічну діяльність, відвідує уроки. Директор школи надає характеристику. До 1 квітня проходить засідання атестаційної комісії (а комісії в органах управління освітою — до 10 квітня). Рішення ухвалюють голосуванням. Вчителі мають право подати апеляцію до атестаційної комісії вищого рівня.

А сертифікація: що це таке і навіщо?

Чимало освітян скаржаться, що під час атестації заважає людський фактор. Приміром, робочі стосунки директора з учителем заважають об’єктивності, а позиція керівника стає визначальною для рішення комісії. Отже, давно йшлося про те, аби замінити атестацію у школі незалежним оцінюванням професійної компетентності вчителя, яким і є сертифікація. Про неї йдеться у статті 51 Закону України «Про освіту» та в Положенні про сертифікацію педагогічних працівників. Учитель за власною ініціативою проходить цю процедуру, яка складається з трьох етапів: незалежне тестування, самооцінювання та презентація практичного досвіду. Якщо учасник не набирає достатньо балів, то не переходить до наступного етапу. Про те, як відбувається сертифікація та які вимоги, «Освіторія» вже не раз писала.

Якщо вчитель успішно пройшов сертифікацію, то отримує підтвердження — сертифікат, який є чинним три роки. А головне — надбавку до зарплати в розмірі 20% на цей період. Якщо ж пройти професійне випробування не вдалося, це не має жодних негативних результатів для роботи в школі, не заважає проходити наступну атестацію.

Заяву про бажання пройти сертифікацію та пакет документів надають до регіональних центрів оцінювання якості освіти. Достатньо мати не менш ніж два роки стажу.

І все? Можна спробувати?

Планується, що сертифікація повністю замінить атестацію. Але поки що це пілотний проєкт, тому сертифікацію проводять не для всіх, а лише для вчителів початкової школи й лише в межах двох тисяч учасників (згідно з наказом МОН «Про деякі питання проведення сертифікації педпрацівників у 2021 році»). А наказом Держслужби якості освіти від 18 серпня 2021 року чітко прописано критерії та методику оцінювання професійних компетентностей.

Цьогоріч охочі вже пройшли до 17 березня «ЗНО для вчителя», як прозвали перший етап, та самооцінювання. А днями, з 20 вересня, розпочався третій етап, до якого дісталися 1171 вчитель. Сертифікація-2021 завершиться до 12 листопада.

А через карантинні обмеження сертифікацію не перенесуть?

Оскільки є імовірність того, що школи можуть перейти на дистанційне навчання, розглядають варіант оцінювання не занять у класі, а онлайн-уроків у форматі відеоконференцій.

Складно це: крім атестації ще й сертифікацію проходити!

Ні, успішна сертифікація зараховується як атестація. Сертифіката для атестаційної комісії має бути достатньо для присвоєння наступної кваліфікаційної категорії або підтвердження наявної вищої. І не потрібно жодних додаткових документів чи проведення «відкритих уроків». Це прописано у статті 51 Закону України «Про освіту».

А в нашій школі відмовляються враховувати сертифікацію!

Так, часто посилаються на те, що до Порядку присвоєння кваліфікаційної категорії педагогічним працівникам не внесено сертифікацію. Не допомогло навіть роз’яснення МОН «Щодо атестації вчителів початкових класів, які успішно пройшли сертифікацію», у якому зобов’язали враховувати сертифікацію як атестацію. Саме тому в проєкті Положення про атестацію педпрацівників, яке має скасувати попередні документи, прописано механізм такого зарахування. Зокрема, вчитель має податися на позачергову (чергову) атестацію, надати сертифікат. Наступні кваліфікаційна категорія та педагогічне звання мають бути присвоєні впродовж 10 робочих днів з дати набрання чинності наказом.

Які ще зміни пропонують у цьому документі?

Якщо проєкт ухвалять, терміни зміняться. Списки атестаційна комісія затверджуватиме аж до 20 грудня, а заяву на позачергове проходження вчитель зможе подавати до 15 січня. До 25 квітня атестаційна комісія ухвалює рішення. Апеляцію можна буде подавати в електронній формі, але швидше — за п’ять, а не десять днів, як нині, з дня отримання атестаційного листа.

Поки що вчителя, котрий викладає кілька предметів, атестують саме з того предмета, якого він має навчати за отриманою спеціальністю. Але нині диплом не так багато важить. Прикро, якщо новації особи, скажімо, у викладанні української мови не врахуються, бо її готували як вчителя іноземної мови. Тож пропонують атестувати вчителя за кожним предметом (це може здійснюватися одночасно).

Найбільша зміна: наступну категорію не доведеться чекати десятиріччями. Чимало директорів шкіл трактували так: після перших п’яти років роботи вчитель має підтвердити, що він — спеціаліст. На наступній черговій атестації можна сподіватися на другу категорію, а ще за п’ять років треба підтвердити, що педагог її вартий. І лише з 20 роками педстажу думати про першу категорію. Відтак на вищу в найкращому разі можна розраховувати перед пенсією.

Новий документ чітко внормовує це. Вперше подаватися на атестацію молодий вчитель зможе через рік роботи у школі (а не два, як нині). Для другої категорії досить трьох років педстажу, для першої — п’яти, для вищої — семи (якщо ж учитель матиме освітньо-науковий рівень, досить одного року).

Які обмеження діють для шкіл в умовах різних зон епіднебезпеки?

За «жовтого» і «помаранчевого» рівнів епідемічної небезпеки учні можуть відвідувати заклади освіти за умови, що в них не менш як 80 % працівників мають сертифікат (міжнародний, внутрішній або іноземний), що підтверджує:

вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини («жовті» сертифікати);

вакцинацію від COVID-19 повним курсом однодозної чи дводозної вакцини («зелені» сертифікати);

негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), що діє 72 години;

одужання особи від коронавірусної хвороби.

У разі введення «червоного» рівня епідемічної небезпеки заклади освіти працюватимуть лише якщо 100 % працівників мають сертифікат (міжнародний, внутрішній або іноземний), що підтверджує:

вакцинацію від COVID-19 повним курсом однодозної чи дводозної вакцини («зелені» сертифікати);

негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції;

одужання особи від зазначеної хвороби.

Чи є винятки для початкової школи і дитсадків?

Так, дитячі садки працюватимуть і учні 1–4-х класів зможуть відвідувати школи за всіх рівнів епідемічної небезпеки. Також це стосується спеціальних закладів освіти. Ми закликаємо педагогів та інших працівників цих закладів проявляти свідомість і щеплюватись, адже це, у першу чергу, потрібно для безпеки самих учителів.

Якими документами має бути підтверджений дозвіл працювати очно?

Це можуть бути «жовтий» COVID-сертифікат, який підтверджує щеплення однією дозою дводозної вакцини. «Жовтий» сертифікат можна отримати через портал або застосунок «Дія» наступного дня після першої дози вакцинації дводозною вакциною. Він діятиме 120 днів.

«Зелений» COVID-сертифікат, який підтверджує повний курс однодозної чи дводозної вакцинації, так само генерується через застосунок і діє 365 днів.

Також можна отримати міжнародне свідоцтво про вакцинацію в сімейного лікаря після отримання повного курсу щеплення від COVID-19. Довідку 063 сімейний лікар може видати після щеплення однією дозою дводозної вакцини.

Також згодом можна буде отримати COVID-сертифікат про одужання від цієї хвороби, який буде дійсним 180 днів. Зараз такі сертифікати проходять тестування в «Дії».

Хто збирає дані про рівень вакцинації в школі?

Міністерство охорони здоров’я через обласні державні адміністрації та регіональних координаторів із вакцинації.

Який механізм ухвалення рішення про роботу школи залежно від рівня вакцинації колективу?

На національному рівні такого механізму не розроблено. За кожен заклад освіти відповідає директор та засновник школи.

Хто аналізує ситуацію стосовно рівня вакцинації в школах та несе відповідальність за організацію цієї роботи?

За кожен заклад освіти відповідає директор та засновник школи.

За рішенням Кабінету Міністрів учителів зарахували до професій, для яких щеплення від COVID-19 буде обов’язковим. Як це регулюватиметься і коли цей наказ набере чинності?

Міністерство охорони здоров’я України своїм наказом від 04.10.2021 № 2153, зареєстрованим у Мін’юсті 07.10.2021 за № 1306/36928, затвердило перелік організацій, представники яких підлягають обов’язковій вакцинації проти COVID-19.

Згідно з наказом, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, обов’язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники:

центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів;

місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів;

закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказ набирає чинності через один місяць із дня його публікації.

Пріоритетні групи, які були визначені першими етапами дорожньої карти, а саме: працівники медичної сфери, військовослужбовці ЗСУ, структури МВС — вже досягли показників у понад 80 % охоплення. Групи з 3-го етапу — працівники сфери освіти та державні службовці — ще не досягли такого результату. Зважаючи на епідемічну ситуацію, для запобігання поширення коронавірусної інфекції, забезпечення безперервного та безпечного освітнього процесу і функціонування органів державної влади, особливо в частині надання адміністративних послуг, був визначений саме цей перелік.

Після запровадження обов’язкової вакцинації для вчителів, що робити тим, хто без медичних показань відмовлятиметься щеплюватись?

Працівники закладів освіти та органів виконавчої влади, які не щепляться проти COVID-19 протягом місяця, будуть відсторонені від роботи. Порядок відсторонення розробляється та буде опублікований на офіційних сайтах Міністерства охорони здоров’я та Міністерства освіти і науки.

Важливо, що освітяни та працівники органів влади, які мають абсолютні протипоказання до проведення щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595, не підлягатимуть обов’язковій вакцинації.

Коли можуть закрити на карантин клас або школу через хворих на коронавірус учнів або вчителів?

Відповідно до постанови № 10 Головного державного санітарного лікаря України, у разі підтвердження COVID-19 в одного зі здобувачів освіти, всі інші учні (студенти) цієї групи визнаються такими, що потребують самоізоляції.

Чи мають право в школі вимагати результати ПЛР-тестів від учнів, які захворіли?

Якщо учень захворіє на коронавірус, то від нього не можуть вимагати результати ПЛР-тестів або швидких тестів. Учні з ознаками гострої респіраторної хвороби мають залишатися вдома.

Також обов’язковою залишається термометрія перед початком навчального дня. Якщо температура підвищена або у школяра наявні ознаки гострої респіраторної хвороби, то дитину ізолюють у спеціальному приміщенні в школі, повідомляють батьків і в такому випадку сім’я має звернутися до свого лікаря. Лікар діє за інструкцією діагностики коронавірусної хвороби — швидкий тест на антиген або ПЛР.

Якщо в дитини виявлено COVID-19, то всі учні групи, в якій вона навчається, підлягають самоізоляції.

Проте школа не має права вимагати в учня надати його результати ПЛР-тестів або швидких тестів.

Чи дозволено дітям з кашлем або нежитем ходити в школу чи дитсадок?

Як діти, так і дорослі з ознаками гострої респіраторної хвороби мають залишатися вдома. Кашель, нежить, біль у горлі, загальна слабкість, сип, підвищена температура тіла — все це може свідчити про різні хвороби, зокрема й коронавірусну. Якщо в людини погіршилося самопочуття, підвищилася температура — необхідно звернутися до лікаря, який встановить діагноз та призначить відповідне лікування.

Якщо під час освітнього процесу у здобувача освіти виявлено ознаки гострої респіраторної хвороби, то дитина одягає маску, її ізолюють у спеціальному приміщенні в закладі освіти та інформують батьків.

Вигорання – це реакція людини на хронічну втому. Вона починає негативно ставитись до роботи та предмету своєї професійної діяльності, у неї знижується самооцінка.

Це захисний механізм організму, який часто не усвідомлюється. Він виникає, коли у нас на роботі стреси, і ми не можемо з ними впоратись. Ми не відпочиваємо, накопичуємо негатив і щоб якось з ним впоратись, людина перестає відчувати.

Професійне вигорання – це тема всіх, хто працює в соціальній сфері: вчителів, психологів, медиків. Симптоми в них одні, але проявлятись можуть по-різному. У вчителів це черствість, загнаність у певні рамки. Це проявляється в тому, що вчитель не змінює програму, яку вичитує з року на рік, бо в нього пропадають внутрішня творчість, бажання розвиватись, бути ширшим, давати більше дітям. У нього постійна втома на фізичному та емоційному рівнях. Вчитель перестає горіти своїм предметом. Він у ньому не зацікавлений, тому не зацікавлені і діти. Він приходить додому і відчуває, що хоче лягти на диван і більше нічого не робити.

Але може розвиватись і надвідповідальність: це все на моїх плечах, я мушу це зробити, на мене покладається керівництво. Батьки, діти та керівництво багато очікують від вчителів, вони все несуть на своїх плечах і не можуть видихнути.

Емоційному вигоранню піддаються не тільки люди зі стажем. Серед молодих вчителів є відсоток таких, які швиденько вигорають і знаходять собі іншу роботу. Такий вчитель приходить у школу і розуміє, що діти його не слухають. Він або розповідає нецікаво, або не впевнений у собі, а діти це відчувають. Якщо він не реагує на дітей, а просто хоче їх контролювати (сядьте рівно, не перемовляйтеся, слухайте тільки мене), вони в цих жорстких рамках починають бунтувати– дражнити, не приходити на його заняття, не робити домашні завдання. І для нього це завжди удар по професійній ідентичності.

Або стикається з темою, яку він не вчив, але в ній треба розбиратись. А в нього не завжди є на це час. Тому він готує її не дуже якісно, з його погляду. Воно може бути й класно, але в нього є певні вимоги до себе. І виходить: тут стрес, тут стрес – а цю напругу він ніде не випускає.

У результаті таких стресів у людини може розвинутись негативне сприйняття світу: все погано, ніякого позитиву в принципі не буває, усі люди злі, підлі, вас завжди надурять. Це стає життєвою позицією. Ти розумієш, що нема в цієї людини жодної радості в житті. Вона собі їх не дозволяє.

Стадії вигорання

Перша стадія. Напруга

Це адаптація до професійних вимог, коли вчителю дають певну зону відповідальності, але його навичок недостатньо. Є два варіанти: він або розширює свої навички (позитивна внутрішня мотивація), або каже, що не зможе. У другому випадку це – перший дзвіночок, що він прямує не в тому напрямку. На цій стадії в людини може коливатися самооцінка – від варіанту “я нічого не вмію” до “я все можу”. Але частіше проявляється “я нічого не вмію”. Можуть бути проекції про те, що інші думають, що ви не професіонал. Інші можуть так і не думати, але є внутрішня позиція. Часто в таких випадках вчителі не хвалять дітей: я себе не можу похвалити, тому й інших. Можуть з’явитися відчуття загнаності в клітку, тривожність, апатія або легка депресія.

Друга стадія. Резистенція

Вчитель відчуває сильний стрес. Це ситуації, які він не може конструктивно подолати. Наприклад, за два тижні треба зробити річний план, а він ніяк не встигає. І директор постійно запитує: “Ну, що, вже зробили?”. Це за два тижні виснажує вчителя більше, ніж він виснажився би за рік. Дві стадії складаються до купи, і людина вже думає: “У мене недостатньо компетенції, ще й постійно грузять”.

Тоді з’являються неадекватне реагування на певні події в житті (наприклад, безпричинна агресивність), емоційно-моральна дезорієнтація (можуть з’являтись любимчики, а до інших дітей – упереджене ставлення), знехтування професійними обов’язками. Часто знижується рівень емоцій, тобто вчитель не емпатує. Дитина приходить до нього і просить не ставити двійку, обіцяє вивчити, а у вчителя вже є упереджене ставлення – та що ти можеш?

Через обмеження своїх емоцій може виникати прискіпливість до деталей – щоб жодної помарочки не було на полях, щоб зробили тільки за інструкцією, ні кроку в бік. Це ригідна позиція – не давати творчості. Творчість – це завжди емоції, і вони зазвичай позитивні. А якщо людина забороняє собі емоції, то забороняє і творчість.

Третя стадія. Виснаження

До ознак двох інших стадій додаються психо-фізіологічні реакції. Вчитель починає часто хворіти, у нього щось болить. Це психосоматика, коли хвороба є виправданням, чого я на ту роботу не можу йти. Плюс – коли людина не дозволяє собі паузи, це робить за неї організм. Він виснажується і стає чуттєвим до вірусів, застуд. Це можуть бути хвороби, які заженуть у ліжко не на тиждень, а набагато більше.

Перша думка вчителя зранку – “я не хочу туди йти, не хочу бачити цих дітей”. Але треба. Відбувається ще більша емоційна відстороненість від інших людей. Ця стадія вже конкретна: або треба йти у відпустку, або змінювати роботу.

В останню стадію люди себе заганяють. Вже на першій і другій ви відчуваєте, що вам погано. Але люди просто відмахуються: я ще потерплю, тут треба наздогнати. Зазвичай так відбувається через гроші. Я вже відчуваю, що не хочу цього, але керівництво сказало “треба”.

Це загальні сипмтоми. Може бути набір двох-трьох. І це вже дзвоник. Та є психологічні та педагогічні методики, які діагностують емоційне вигорання. Наприклад, можна пройти тест.

Як боротися з вигоранням

Розслаблення

Я завжди раджу: посидіть у ванній, щоб тіло розслабилось, займайтесь спортом. Це ж не тільки емоційне, але й тілесне. Вчитель коли напружується, у нього кам’яніють плечі, болять шия, ноги. Треба робити собі масажі на руках, ногах. Можна слухати музику, тому що вона вирівнює емоції і дає заряд бадьорості, гуляти вечорами. Але вчителі мені кажуть: “У нас домашні завдання, контрольні, коли то відпочивати?”. Та треба знаходити час і для себе.

Не забувати про “хочу”

Треба пам’ятати, що емоційне вигорання з’являється, бо люди забувають про власні потреби. Про те, що їм потрібно не тільки їсти, пити і працювати, а є якісь задоволення від життя. Можна намалювати схему ваших справ, розділивши їх на “треба” і “хочу”. Коли в колонці “треба” багато всього, а в “хочу” – мало, то тут буде емоційне вигорання. Коли в нас ці категорії розділяються десь 50 на 50, нічого не буде. У вас у житті буде баланс. А емоційне вигорання відбувається, коли баланс порушений.

Піти у відпустку

Я уявляю емоційну сферу людини у вигляді глечика. Вигорання – це коли її позитивні емоції зменшуються, їх лишається зовсім трішки на дні. І коли вона йде у відпустку, то має цей глечик наповнити.

Але баланс можна тримати постійно. Ви щось віддаєте з цього глечика, але зразу його наповнюєте. Тиждень напружено відпрацювали – а на вихідні поїхали в ліс. І у вас знов є наснага.

Пробувати отримувати задоволення від роботи

Є дуже особливі люди, які себе налаштовують, що їм хочеться те, що треба робити. Наприклад, керівництво вирішило, що треба прочитати учням лекцію з медіаарту – які є новітні види мистецтва. На підготовку потрібно виділити час, але ці люди знають, що їм буде цікаво, бо вони будуть рости професійно, плюс – дітям буде корисно, і вони потім будуть вдячні. Так треба шукати позитив у будь-якій ситуації.

Або так: читаєте хорошу книжку і потім кажете дітям: “Давайте її разом прочитаємо і обговоримо”. Це буде цікаво і вам, і дітям. Школи, з якими співпрацює Інститут соціальної та політичної психології, займаються медіаосвітою та ведуть медіаклуби. Часто мені вчителі кажуть, що для них ресурсом є дивитися з дітьми фільми. Не блокбастери, а ті, про які можна подумати і щось з них взяти. І коли вони з дітьми це обговорюють, відчувають позитив, що підштовхують їх до роздумів, висновків. Їм приємно бачити, як їхня глибина розширюється. Вони не просто знають якийсь предмет, а по-іншому думають, сприймають світ, і ти до цього доклав руку.

Якщо вам щось кардинально не подобається у викладанні предмету, то треба або говорити з керівництвом, або домовлятися з колегами, або спробувати зробити предмет таким, як ви хочете. Моїй колезі у ВНЗ дали дурнуватий, на її погляд, предмет. Перші кілька лекцій вона намагалася йти за планом, але бачила, що студентам це нецікаво. Тоді вона змінила предмет: давала творчі завдання, вони робили презентації, знімали фільми, писали оповідання. Тобто змінювався формат роботи. Класичні уроки вже не діють. Тому можна шукати способи зробити уроки цікавішими як для дітей, так і для вас.

Чути себе

Ви відчуваєте дзвоник, коли щось не так, але від вас залежить, будете ви з цим щось робити чи далі йтимете стежкою, коли все погано. Треба чути себе. Коли потрібно вирости професійно, від вас залежить, чи сприймете ви це як можливість, чи опустите руки. І від вас залежить, чи дозволите ви собі розслабитись, відчуваючи втому.

Методика “Моє професійне дерево”

Я обожнюю методику Людмили Галіциної, яка називається “Моє професійне дерево”. Треба взяти аркуш: на одному боці написати “За що я можу сказати “спасибі” своїй роботі”, а на іншому – “За що моя робота може сказати “спасибі” мені”. До кожного треба написати щонайменше 20 тверджень. Якщо вийде, то емоційного вигорання нема.

Перша сторона аркуша показує відношення людини до роботи, від чого воно отримує кайф, а друга – наскільки вона може похвалити себе за свою роботу. За що, вона думає, її цінять та за що вона ціните себе. Це дає емоційний ресурс.

Якщо у вас виходить від 5 до 8 пунктів, а потім – “мені більше нема, про що писати”, це не просто дзвіночок, це вже набат. Якщо до 15 пунктів “дякую роботі” і 3, коли робота може сказати “спасибі” вам, то це знак того, що ви себе не цінуєте в роботі. І тут треба шукати моменти, чому ви важливі для своєї роботи.

Тайм-менеджмент

Одна з причин емоційного вигорання – те, що людина не може побудувати свій тайм-менеджмент. Тому мені подобається матриця Ейзенхауера. Потрібно розділи справи на важливі на найближче майбутнє, важливі на далеке, не такі важливі і ті, що можна взагалі відкласти. Ця матриця дозволяє вчителям збудувати плани та розподілити завдання. Тоді у вас між “треба” і “хочу” буде баланс.

Змінити роботу

Якщо людина доходить до третьої стадії, і нічого не допомагає, вона змінює роботу. І це буде вже інша сфера, не пов’язана з дітьми. На моїй пам’яті, коли доходили до стану повного емоційного вигорання, роки зо 2-3 люди ніяк не могли працювати з дітьми. Вони викладали для дорослих, студентів, йшли в міністерство працювати. Були вчителі, які працювали вдома, щоб не зустрічатися з людьми – коректорами, літредакторами. Робота з дітьми дуже емоційна, тому люди шукають сферу, де емоції будуть не так задіяні.

Що робити директору

З моєї практики, є два варіанти дій. Коли в колективі дружні і відкриті стосунки, директор може викликати до себе вчителя і по-людськи з ним поговорити: “Може, тобі у відпустку потрібно? Може якісь предмети змінити? Можливо, ти, навпаки, хочеш додатково провести якийсь предмет? Може, у тебе була мрія вести драмкружок? Ми можемо з наступного семестру виділити фінансування, закупимо костюми”. І тоді для цього вчителя буде віддушина. Це не психологічний, а адміністративний крок, коли керівництво надає підтримку вчителю та дає йому можливість видихнути.

Бувають колективи, де все чітко регламентовано. Є межі: директор турбується про свій колектив, але не так добре знає кожного працівника. Тоді психолог проводить опитування і каже, наприклад, що на початковому рівні симптоми вигорання помічені в 20% педагогічного колективу, 10% – на другій стадії. Тоді директор каже психологу провести тренінг. Він зганяє всіх вчителів зазвичай у неробочий день, “по обязаловкє”. І вони це сприймають у штики. Тоді шкільному психологу тяжко, тому що замість проведення тренінгу для відкритої аудиторії, він бореться з супротивом. Плюс вони його сприймають як рівнозначного колегу, а не як авторитета.

Є варіант, коли керівництво запрошує спеціаліста зі сторони. І тут є хитрість. Якщо вчителям сказати, що це для них, щоб вони не вигорали, буде, як у варіанті зі шкільним психологом. Якщо сказати, що ви проводите для них безкоштовний навчальний семінар з емоційного вигорання, з якого вони навчаться (тобто не для серця і душі, а для голови), тоді вони прекрасно прийдуть. Тому що школа ж оплачує, і вони ж там навчаться. Директор дає їм піар-хід, психологу ж на початку тренінгу краще прочитати лекцію, щоб вони могли казати: “Точно, у мене це є!”. Потім у них виникне запитання: а що з цим робити? Тоді вже можна давати практичні вправи.

Замовити тренінг можна в нас, в Інституті соціальної і політичної психології. Оскільки ми державна установа, до нас приходить запит, і ми їдемо в школу. Хоча будь-який психолог, якщо він професіонал, може зробити тренінг з емоційного вигорання, якщо йому дати час підготуватись. Тому що вони розуміють основи людської психіки. Але є психологи, які на цьому спеціалізуються, тому краще звертатись до таких.

– Що таке тривожність і як вона виникає?

Насамперед, варто зазначити, що є дві схожі емоції, які часто плутають – тривога і страх. Але вони суттєво різняться. Страх – це те, що ми відчуваємо прямо зараз як реакцію на події, що відбуваються, тоді як тривога стосується подій у минулому чи майбутньому, які ми переносимо на нинішній момент. Наприклад, якщо ви зустріли в лісі ведмедя, то відчуваєте реальну небезпеку тут і зараз, – це страх. А якщо ви зібралися до лісу за ягодами, але думаєте про те, що можете зустріти ведмедя, і це псує вам настрій – це тривога.

Ми звикли говорити, що страх, злість, тривога тощо – негативні емоції, щось погане. Проте насправді, це нормальні почуття, вони важливі та корисні для людини, як і будь-які інші. Аж до того моменту, коли людина повністю занурюється в цю тривогу, їй стає складно перемикатися з думок про минуле чи майбутнє на нинішній момент, коли вона перестає помічати, що насправді перебуває в безпечному місці й жодної загрози немає. Так виникає тривожність.

Поступово тривога починає контролювати наше життя настільки, що ми не можемо самотужки з нею впоратися. Людина перебуває в стані тривожності й начебто хотіла би позбутися цього відчуття, починає з ним боротися. А отже – ще більше тривожитися.

Проте ще раз підкреслю: тривога – емоція, властива всім людям без винятку, незалежно від професії, матеріального стану, статі, віку. Тож із тривогою треба не боротися, а “знаходити спільну мову”, щоби вона не заважала активному життю.

– Як можна “домовитися” зі своєю тривожністю?

Наприклад, тривожність можна спрямувати у творчий напрям. Якщо вас тривожить певна ситуація, уявіть, що ви вже перебуваєте в ній, та розробіть план дій.

Наприклад, з початком пандемії ми всі відчували тривожність. Натомість нині маємо чіткий план дій – звернутися до сімейного лікаря, зробити аналізи, контролювати дихання. Ми вже знаємо, що є друзі, які допоможуть, волонтери, що вже майже у всіх лабораторіях роблять швидко тести.

Тривога – це маркер: може бути якась небезпека, але я маю час до неї підготуватися або маю можливість зовсім її уникнути. Тоді тривога спадає.

– Як визначити, чи “здорова” в людини тривожність, чи вже варто звертатися по допомогу?

Треба поставити собі запитання: чи моя головна проблема в житті – відчуття тривоги та страху? Якщо відповідь позитивна, це означає, що в 99% таких випадків людина однозначно потребує допомоги спеціаліста, а іноді й не одного. Поясню.

Тривога може спричинювати фізіологічний відгук організму – тремор кінцівок, дрижання голосу, прискорене серцебиття, кидання в піт, озноб тощо. Якщо ми тривожимося постійно й безконтрольно, організм починає працювати неправильно, що може призвести до серйозних порушень здоров’я.

Змінюється якість життя, може порушуватися сон (безсоння чи постійний брак сил) та харчування (людина безконтрольно споживає їжу чи перестає їсти взагалі). Падає імунітет, ми починаємо постійно чимось хворіти. Наслідки для організму можуть бути різними, до того ж не завжди ми співвідносимо їх із внутрішнім рівнем тривожності.

Тож коли ми “ловимо себе” на відчутті тривоги, страху та й узагалі будь-яких емоцій, варто відслідковувати свої фізіологічні реакції на них. Спочатку це може бути складно, але з часом людина почне помічати такі прояви швидше, а отже – відчувати момент, коли треба заглибитися в себе, зрозуміти свої відчуття, докопатися до причини та швидко зреагувати.

Проте не варто чекати складних негативних наслідків, щоби звернутися до фахівця. Це можна зробити в будь-який момент, коли відчуватимете таку потребу.

– Чи є якісь вправи, які можна зробити тут і зараз, щоби в будь-який момент знизити чи позбавитися відчуття тривожності?

Якщо ми говоримо не про клінічні випадки, а про побутові ситуації – як скласти іспити, поговорити з керівництвом, вирішити питання, домовитися тощо, то, аби зняти напруження, потрібно повернути себе в момент “тут і зараз”.

Тривога – це проживання минулого чи майбутнього, тож варто зробити кілька вправ, і рівень тривоги знизиться.

Можна встати або присісти. Розкрити долоні й покласти їх на коліна (якщо ми сидимо) або просто опустити (якщо стоїмо). Поставити ноги треба так, щоби ступні повністю стояли на підлозі, не схрещувалися.

У цьому положенні потрібно зануритися у свої тактильні відчуття, “пройтися” внутрішнім поглядом по всьому тілу – від маківки до п’яток. Що я відчуваю прямо зараз? Протяг куйовдить волосся на маківці, очі трішки втомлені (чи, може, очі заплющені, і ви відчуваєте лоскіт вій на щоках), зуби зціплені, шия напружена, серце б’ється пришвидшено. Можна відчути дотик до повітря або ноги, відчути, як біжить кров пальцями, холодні вони чи теплі тощо.

Щоби повернутися в теперішній момент, можна сфокусувати увагу на предметах, які вас оточують, й описати їх. Ось це – ноутбук, він чорний, має гладку поверхню. Можна описувати текстури, запахи, смаки – будь-що.

Можна обійняти себе руками або загорнутися в плед, визначивши так межі свого тіла та вповні відчуваючи їх. У такий спосіб ми наче створюємо для себе кокон безпеки: я тут і зараз, тут немає загрози.

Виконуючи ці вправи, важливо пильнувати за диханням. Коли людина перебуває в стані тривожності, її дихання може бути як поверхневим (наче затримую повітря й не дихаю в повному обсязі), так і прискореним. Тому можна зробити ще кілька вправ на відновлення продуктивного дихання – глибоко вдихнути, затримати дихання на кілька секунд, а потім повільно видихнути так, щоби видих тривав приблизно вдвічі довше за вдих.

Є й різноманітні психологічні вправи. Наприклад, подивитися на двері приміщення, у якому ви перебуваєте, і сказати: “Дивись, вихід є!”. Або використати будь-яку фразу, яка допомагає вам підтримати стан позитиву.

І ще важливо не соромитися просити про допомогу. Не тоді, коли стан тривожності визначає все ваше життя, а тоді, коли вам некомфортно лишатися наодинці зі своїми думками. Говоріть, якщо відчуваєте в цьому потребу, іноді – аби впоратися з тривожністю, достатньо того, щоби вас хтось просто вислухав.

– Що ж таке невизначеність і як людині з нею жити?

Насправді все наше життя складається з невизначеності. Навіть якщо не брати до уваги глобальні проблеми, жоден із нас не знає, що з ним буде за 5 хвилин, завтра, через рік, коли він чи вона вийде на вулицю або зайде в приміщення.

Але є й гарна новина – наша психіка історично пристосувалася до стану невизначеності. Тому переважно ніхто з нас не думає про це щохвилини, а отже, невизначеність у побутових питаннях не спричиняє тривожності.

От уявіть, плануєте ви зварити на вечерю пельмені, але не впевнені, що вашому партнеру сподобається. А, може, краще зварити суп? Та чи будуть від цього в захваті ваші діти? То що ж вам приготувати, аби точно всім догодити? Це також приклади невизначеності, та чи переймаємося ми через них аж так сильно?

Проте коли таких невизначеностей багато, і вони глобальні – пандемія, економічний спад, тероризм, скорочення, – вони мають накопичувальний ефект, і впоратися з ними стає дедалі важче. З’являється відчуття тривожності.

З іншого боку, невизначеність може провокувати й позитивні емоції – передчуття приємних змін. Звільнили з роботи – знайду нову, там буде цікаво, я отримаю новий досвід, познайомлюся з новими людьми.

Є поняття резильєнтності – здатності особистості відновлюватися і продовжувати діяльність навіть тоді, коли все йде не так, як задумувалося, отримувати новий досвід, проживати ці події. Виховання в собі цієї здатності дає нам змогу підвищувати свою стресостійкість та переживати невизначеність із найменшими втратами для особистості.

Щоби “прокачати” свої резильєнтність та толерантність до невизначеності, потрібно, знову ж таки, бути уважним до себе, своїх емоцій та реакцій на те, що відбувається навколо. Причому варто пам’ятати, що робити це потрібно тоді, коли ви перебуваєте в стані порівняного спокою, тому що в стані стресу аналізувати події та сприймати інформацію адекватно може бути важко (залежить від людини, деяким, навпаки, саме в стресі легко акумулювати свої сили й навички та адекватно ухвалювати рішення й діяти).

Якщо емоції зашкалюють і це заважає аналізувати, вам потрібно знизити рівень стресу, а вже потім починати аналізувати. Наприклад, зараз я перебуваю в стресі, відчуваю тривогу й мені складно; у мене тремтять руки, поверхневе дихання й озноб; усе через те, що за годину в мене важливий іспит, який визначатиме, чи вступлю я в обраний виш; якщо так, то матиму гарну професію та вигідну роботу; якщо ні, то в мене може бути такий от план.

Коли ви так “розкрутите” ланцюжок причин свого стресового стану, то й рівень тривожності знизиться, ви зможете адекватно сприймати події.

– Як допомогти дітям переживати тривожність та невизначеність?

У дітей дуже пластична психіка, що дає їм можливість пристосовуватися до довкілля набагато легше та швидше за дорослих. Так, у них часто виникають стани тривожності та невизначеності: дистанційне навчання замість звичного, 1 клас, перехід у середню школу, зміна навчального закладу тощо. Проте якщо дитина зростає в доброзичливій та люблячій сім’ї, вона здатна самостійно пережити ці стани – несвідомо, за допомогою малюнка, ліплення, танцю, співу, гри та навіть бігу чи стрибання.

Звісно, увага дорослих до потреб дитини надзвичайно важлива. Адже саме вони допомагають дитині формувати та вирощувати емоційний інтелект, який дуже знадобиться їй із роками. Ми можемо аналізувати стан та емоції дитини та називати їй словами те, що вона відчуває в моменті. Це навчить її бути уважною до себе й розуміти власні емоції та потреби.

А ще дітям потрібен відпочинок. Можливо, скажу щось крамольне для освітньої спільноти, проте, якщо дитина перевантажена, у неї виникає почуття тривожності, яке згодом може переростати в стрес чи невроз. Дайте їй можливість відпочити – узяти додатковий вихідний, прийти на другий чи третій урок, щоби виспатися, не зробити сьогодні домашнє завдання, якщо бачите, що в неї немає сил.

З підлітками, з одного боку, простіше, бо з ними вже можна говорити про емоції практично на рівних, а з іншого – ще складніше. У них гормональні перепади, перша закоханість, випускні іспити й переконання, що ніхто ніколи до них не стикався з такими проблемами. Батьки традиційно налаштовані на успішне закінчення школи та вступ до вишу, примушують вчитися, нагадують про прийдешні зміни тощо. Хоча підлітки так само, як і молодші школярі, потребують уваги, турботи та додаткового відпочинку.

– А що можуть зробити педагоги, аби знизити рівень стресу для дітей у школі?

Пам’ятаєте, який сплеск адреналіну був у кожного з нас у дитинстві, коли вчитель на уроці говорив “а зараз дістаємо подвійні листочки”? У нинішніх дітей так само.

Я в жодному разі не закликаю вчителів повністю відмовитися від їхніх методів та інструментів навчального процесу й чудово розумію, яке шалене навантаження кожен із них витримує щоденно на робочому місці. Проте в силах кожного вчителя знизити рівень стресу для дітей на своїх уроках – менше кричати, менше карати за невиконане домашнє завдання (“погано, що не виконав, наступного разу доробиш і покажеш, двійку поки не ставлю” – цілком прийнятне для обидвох сторін), більше уваги й готовності до продуктивного діалогу.

Прикладів такого нового інструментарію спілкування з учнями чимало, і вони справді допомагають знизити рівень тривоги, зробити шкільну атмосферу рівною та спокійною для всіх.

ЧОМУ ВЧИТЕЛЮ ВАЖЛИВО ЕМОЦІЙНО ВІДНОВЛЮВАТИСЯ

У енергетичному полі вчителя перебувають багато й дітей, і дорослих, тому від його наповненості залежить співпраця всіх учасників освітнього процесу. Роботу педагога супроводжує постійний стрес, тож уміння керувати своїми емоціями та ресурсністю – надважливе.

“Найбільші нарікання, які я чую від учителів, стосуються перевтоми та стану тривожності. І так, психолог може сконцентруватися на тому, щоби прибрати симптоми, але тоді дуже висока вірогідність швидкого їхнього повернення. Тож працювати потрібно з причиною, а вона не так часто лежить на поверхні, її ще потрібно знайти”, – каже Ніла Ярко.

Важливо мати можливість повноцінно харчуватися, отримувати вітаміни, не забувати про рухову активність і якісний сон, а також – про відпочинок, коли є час на те, аби абстрагуватися від робочих питань, отримати задоволення від того, що подобається й що дійсно хочеться робити в певний момент.

“Цьому сприяють різноманітні вправи, які залучають різні органи чуття – зір, слух, доторки, смаки тощо. Арттерапію, на відміну від низки інших психологічних методик, можна використовувати для вирішення двох питань одночасно, – пояснює психологиня. – З одного боку, вона дає змогу виявити сховані причини емоційного виснаження, тривожності й інших психологічних проблем. З іншого – її можна використовувати як відновлювальний ресурс під наглядом фахівця або й самостійно”.

ЩО ТАКЕ АРТТЕРАПІЯ

Арттерапія – це різновид психоемоційної корекції, що базується на використанні прийомів різних мистецтв та творчості. За словами Ніли Ярко, зазвичай, коли людина приходить до психолога чи психотерапевта, їй пропонують довгу емоційно напружену розмову. Але не кожен готовий відверто розмовляти з незнайомцем (психотерапевтом). Тоді замість вербальної мови використовують мову мистецтва, пропонуючи вдатися до створення артоб’єктів. Те, що в результаті виходить у людини, є дуже показовим як для фахівця, так і для неї самої.

“Тобто ми не говоримо тільки про малювання, хоча це перше, з чим асоціюється арттерапія. Сюди можемо відносити й ліплення з глини та інших матеріалів, і малювання на піску, і шиття та вишивання, і спів, і танці. Навіть фотографування та знімання відео можна розглядати як елементи терапії.

Усе це дає людині змогу відкинути, хоча би тимчасово, робочі моменти й поринути у світ своїх емоцій. З одного боку, висловити ті, якими вона охоплена в цей момент, навіть якщо вони негативні. З іншого – врівноважити їх новими, отриманими під час творчості”, – каже Ніла.

Як правило, заняття з арттерапії проводять за участі фахівця-психолога, обізнаного в методиці. Він не лише задає напрям роботи групи чи індивідуально, але й відслідковує й аналізує мову тіла тих, хто працюють. Проте деякі вправи можна виконувати й самостійно й навіть використовувати для занять із дітьми.

“Варто пам’ятати, що робота над відновленням ресурсу має бути систематичною та планомірною, – наголошує арттерапевтка.

Кожен обирає для себе ті вправи, які найбільше відповідають потребам і дають можливість швидко відновитися. Якщо ви працюєте самостійно, без залучення спеціаліста, то просто починайте пробувати, й обов’язково віднайдете свою чарівну вправу, яка буде відновлювати ваш ресурс швидко й ефективно”.

ВПРАВИ

Намалюй своє ім’я

Вправа для групової терапії (можна використовувати для роботи з ресурсністю класу).

“З цієї вправи ми, як правило, починаємо знайомство та налаштовуємо учасників на роботу”, – пояснює Ніла Ярко.

Насамперед, кожному учаснику пропонують назвати своє ім’я та сказати одну фразу про себе – будь-що, що не стосується роботи чи навчання. Далі учасники мають намалювати свої імена на папері з використанням кольорів (як правило, від 3 до 5, хоча кількість кольорів можна й не обмежувати).

Далі – кожен має пояснити, що відбувається в нього на малюнку, чому обраний той чи інший колір тощо.

“Дехто пише ім’я маленькими літерами та в самому куточку. Дехто розмальовує цілу сторінку. У когось літери з нахилом, у когось рядок іде вверх чи вниз. Хтось пише чорним, а комусь мало тих п’яти запропонованих кольорів. Десь є квіточки чи геометричні узори. Насправді все це може дуже багато сказати фахівцю-психотерапевту.

Проте коли ми працюємо з групою учителів, то не маємо завдання аналізувати проблеми кожного. Тож спостерігаємо за реакцією. Мушу сказати, зазвичай що в групі під час обговорення починається суттєвий емоційний підйом, адже в цей момент у кожного починається самопізнання”.

“Намалюй коло”

“Цю вправу рекомендується виконувати щодня самостійно, бажано під вечір, коли робочі справи вже завершено, а домашні ще не розпочаті. Вона допомагає переключити увагу, підняти настрій та трошки відпочити”.

Візьміть аркуш паперу й накресліть на ньому велике коло. Далі – просто малюйте. Малювати можна будь-що, що спадає на думку. Або навпаки – те, що малюється без залучення свідомості. Використовувати для малювання можна будь-які матеріали – олівці, фарби, ручки тощо. Колір також не має значення.

Рекомендується виконувати цю вправу впродовж хоча би 10 хвилин. Ви можете поставити собі будильник, щоби не відволікатися на споглядання годинника.

Ця вправа допомагає відпочити нашим розуму та психіці, заспокоїтися та переключитися, а також (за регулярного виконання) зменшує відчуття тривожності.

“Солодкі спогади”

авторка цієї та двох наступних вправ – Вікторія Назаревич

Цю техніку можна використовувати як для відновлення свого ресурсу, так і для занять у класі з дітьми.

“Наші спогади – це безцінний дар. Ми пам’ятаємо емоційно яскраві для нас моменти. Але наша психіка працює так, що негативні моменти ми згадуємо швидше й більш яскраво. Тоді як приємні хвилини “дістаємо” з пам’яті довше і трошки складніше”.

Для виконання вправи визначте проміжок часу і згадайте позитивні моменти, які відбулися в цей період. Запишіть список на аркуші (одним словом, тезою – як завгодно, але щоби ви розуміли, про що йдеться). Не треба насильства над собою – записуйте те, що приходить на думку, але воно обов’язково має бути приємним для вас.

Візьміть інший аркуш і намалюйте ці спогади у вигляді солодощів. Вони можуть лежати у вазі, на тарілці чи столі або бути “розкиданими” по паперу – як забажаєте й “побачите”. Якщо ви проводите цю вправу в групі, можна обговорити малюнки і спогади.

Солодощі, які з’являться на вашому малюнку, – це ваші ресурсні фрази. Ця техніка має пролонговану дію. Картинку можна з часом домальовувати, заповнювати новими чи згаданими спогадами.

Вправу варто виконувати для боротьби з тривожністю, відпочинку та наповнення свого емоційного ресурсу.

“Подушка безпеки”

Це вправа для знімання тривожності.

“Ми звикли тривожитися. І від поганих моментів, і від хороших, і навіть від самої тривоги ми також тривожимося. І коли ми ловимо себе на цьому почутті, варто переспрямувати наш ресурс на позитив”.

Візьміть аркуш паперу й намалюйте на ньому ваші “подушки безпеки”. Наприклад, у вас є власне помешкання, і це – ваша подушка безпеки. У вас є робота, машина, рахунок, друзі, кохані – малюйте ще подушки. Вони можуть поєднуватися між собою або бути намальованими окремо.

Кожна подушка – це те, що вас підтримує. Їх може бути скільки завгодно – стільки, скільки ви зможете згадати.

Але намалювати їх потрібно так, щоби на кожній ви могли уявити зверху себе. Тож розташуйте аркуш максимально комфортно для вас. Кожну подушку треба підписати (щоби ви не забули, що малося на увазі), їх можна розмалювати в різні кольори.

Під час роботи намагайтеся відслідковувати ваші емоції: чому ви вибрали саме такий колір? яка кількість ваших подушок? чому вони розташовані саме так?

Цей малюнок нагадує нам, що, окрім тривожності, у нас є безліч інших моментів, які підтримують нас і дарують позитивні емоції. А за потреби – зможуть допомогти.

“Багаж щастя”

Уявіть, що за плечима у вас є сумочка чи рюкзачок, у якому лежить усе, щоби відчувати себе щасливим/-ою. Вам треба виписати ті речі та відчуття, які лежать у вашій торбинці. Дайте собі відповіді на запитання:

• що лежить там?

• хто збирав цей багаж?

• що в ньому ваше?

• що там не ваше?

• може, від чогось треба відмовитися чи, навпаки, щось додати?

• наскільки вам легко чи важко нести цей багаж?

Після того, як ви відповісте на ці запитання, намалюйте те, що лежить у вас у рюкзачку. Й обов’язково треба відслідкувати свій стан у момент, коли ви не лише думаєте над тим, що лежить у вашій торбинці, а коли бачите всі ці речі намальованими на папері. Вам, напевно, захочеться щось додати або від чогось відмовитися. Зробіть це.

Держави у всьому світі стимулюють працівників освіти вакцинуватися від COVID-19, адже вони в зоні підвищеного ризику зараження через постійне спілкування з людьми. Крім того, школи прагнуть залишати відкритими якомога довше: онлайн-освіта не забезпечує такого ж рівня соціалізації, як особисте навчання, може призвести до прогалин у знаннях та посилити наявну нерівність, особливо серед сімей із нижчими доходами.

Десь вакцинація педагогів повністю добровільна, в інших країнах – щепитися чи регулярно тестуватися обов’язково. Як вакцинують освітян Німеччини, Естонії, Канади та Данії – читайте в матеріалі “Нової української школи”.

НІМЕЧЧИНА

У Німеччині немає обов’язкової вакцинації від COVID-19 для вчителів, а рівень щеплень серед населення – високий. Повністю вакциновані проти коронавірусу майже три чверті людей, старше 18 років.

Також у Німеччині дозволено вакцинувати всіх дітей від 12 років. Рекомендуючи вакцинувати підлітків, Постійний комітет із вакцинації базувався на даних зі США, де майже 10 мільйонів дітей та підлітків уже вакциновані.

Канцлерка Ангела Меркель говорить, що в країні не планують запроваджувати обов’язкову вакцинацію для певних груп людей, зокрема і вчителів. Але це не означає, що рівень вакцинації серед педагогів залишається поза увагою держави. Роботодавець може збирати інформацію щодо того, чи вакцинувались учителі та інші працівники шкіл.

Німеччина – федеративна республіка, отже ковідні норми в різних регіонах можуть різнитися. На початку нового навчального року кожна земля розробила власні правила протидії COVID-19. Проте всі вони спонукають до вакцинації як педагогів, так і підлітків, а більшість – змінюють умови карантину в разі контакту з хворим або взагалі скасовують його для вакцинованих людей.

Наприклад, у Нижній Саксонії, якщо учень отримав позитивний результат тесту на ковід, усі діти з цього класу повинні піти на карантин. Проте вони можуть пройти тест на ковід і у випадку, якщо він негативний – повернутися до очного навчання. Також протягом першого тижня навчання учні та персонал повинні були кожен день робити експрес-тест. Повністю вакциновані люди або ті, хто нещодавно одужали, не підпадали під ці обмеження.

Схожа ситуація з карантином і в Бремені. Двічі на тиждень протягом перших трьох тижнів навчання, школярі щодня проходили тест на ковід. Знову ж – ті, хто вакцинувались або перехворіли, цього робити не мусили. Також щеплені люди не повинні проходити карантин за умови позитивного випадку в класі.

У багатьох німецьких містах вакцинацію проводять прямо в школах, щоби спростити доступ до щеплення для вчителів, дітей та їхніх сімей. У землі Шлезвіг-Гольштейн перед початком навчального року мобільні бригади з вакцинації працювали у 250 школах.

Крім вакцинації педагогів і дітей від 12 років, у школах і далі дотримуватимуться протиепідемічних норм, але в кожному регіоні по-різному. Проте правило носіння маски в будівлі школи, миття рук та провітрювання залишаються активними в усій країні. Маски в класі – на розсуд регіонів.

ЕСТОНІЯ

Перед початком навчального року вакцинованих від COVID-19 освітян в Естонії було 75%. Держава прагне щепити щонайменше 90% працівників закладів освіти, тож кампанія триває.

Наприклад, наприкінці серпня в Таллінні організували вакцинацію проти COVID-19 у школах. Насамперед, на щеплення запрошували учнів від 12 до 18 років, їхні сім’ї та педагогів, але вакцину також могли отримати й навколишні мешканці. Попередня реєстрація на таку шкільну вакцинацію не була потрібна.

А вже з 1 вересня в школярів від 12 років та вчителів є можливість щепитись у своїй школі по всій Естонії. Організацією вакцинації займається медичний працівник. Звісно, у школах неповнолітніх вакцинують тільки за згодою одного з батьків або опікуна.

Обов’язкової вакцинації вчителів в Естонії, на відміну від сусідньої Латвії, немає. Проте нещеплені педагоги щотижня повинні проходити тестування на COVID-19. За словами міністерки освіти й науки Лійни Кесна, держава забезпечуватиме тестами вчителів принаймні до кінця цього року.

Для вакцинованих школярів також є карантинні послаблення: вони не мають іти на самоізоляцію в разі контакту з інфікованою особою.

А для дітей до 12 років та невакцинованих старше 12 років працює спрощений карантин. Після близького контакту з хворим однокласником та за відсутності симптомів вони можуть і далі ходити в школу, проте не мають права відвідувати будь-які позашкільні заняття протягом 10 днів. Крім цього, невакциновані школярі, старші 12 років, після контакту з хворим мають пройти експрес-тест на ковід. В іншому разі вони мають піти на карантин.

Ці правила працюють у разі випадку в школі. Якщо ж невакцинована людина контактувала із хворим на COVID-19 поза школою, вона має самоізолюватися за загальними правилами. Щеплені люди самоізолюватися не повинні.

В Естонії далі діють і інші карантинні норми. Носіння масок не є обов’язковим, але рекомендується в закладах освіти, особливо тим, хто не щеплені, і всім іншим із високим ризиком негативних наслідків від коронавірусу. Також молодші класи радять навчати в так званих “бульбашках” – не перетинати дітей із різних груп. А для старших – забезпечити дистанцію, неодночасні перерви, “розсіювати” учнів будівлею школи.

КАНАДА

У Канаді також досить високий рівень вакцинації – понад 70% населення щеплено обома дозами. Тим не менше, там залишаються жорсткі правила продидії ковіду в школах, а деякі провінції зобов’язують нещеплених учителів регулярно тестуватись. У всій Канаді вакцинують від COVID-19 дітей від 12 років.

У провінції Онтаріо невакциновані вчителі та шкільний персонал повинні проходити тестування на COVID-19 двічі на тиждень. Для цього в аптеках можна отримати послугу швидкого тестування на антиген COVID-19, що фінансуються державою. Згодом такі тести мають з’явитися безпосередньо в школах. Це рішення підтримали вчительські профспілки в спільній заяві: “Щоби забезпечити найвищий рівень захисту учнів та громад Онтаріо, ми вважаємо, що кожен, хто працює або навчається в школі й має право на щеплення, має бути вакцинований”.

У цій же провінції є послаблення для щеплених педагогів та дітей: за умови відсутності симптомів вони можуть залишатися в школі в разі зараження когось іншого з класу.

Уряд Канади пропонує збільшувати рівень вакцинації серед населення з допомогою шкіл: наприклад, створювати мобільні пункти щеплення в закладах освіти. Якщо це неможливо, то школам радять гнучко ставитися до випадків, коли учні чи педагоги відсутні через запис на вакцинацію, сприяти довезенню школярів у пункти щеплень поза школою, допомагати із заповненням необхідних форм та поширювати інформацію про щеплення.

У Канаді, як в інших західних країнах, і далі дотримуються норм для запобігання ковіду: маски, дистанція, вентиляція. У провінції Британська Колумбія всі діти від садочка й до 12 класу мають носити маски. У більшій частині провінції Квебек також необхідно постійно носити маски в приміщенні школи. У північно-західних територіях Канади маски необхідно одягати лише в приміщеннях загального користування в школах, але там досі обмежені заняття з театру, співу, музики, висококонтактні види спорту та змагання.

ДАНІЯ

У Данії немає обов’язкової вакцинації від COVID-19 для певної категорії населення, але частка повністю вакцинованих становить 75%, а серед дорослих – майже 85%. Учителі в цій країні не були пріоритетною групою для вакцинації й щепилися за загальним алгоритмом – після онлайн чи поштового запрошення.

Данія, як і деякі інші країні, уже вакцинує дітей від 12 років. Вони планують, що до кінця 2021 року всі громадяни від 12 років отримають запрошення на вакцинацію і зможуть щепитись.

Незважаючи на необов’язковість вакцинації, нещепленим учням від 12 років та працівникам шкіл рекомендовано двічі на тиждень проходити тестування на коронавірус.

Поширена думка, що в Данії скасували всі ковідні обмеження. Це не зовсім так, але пом’якшення, особливо для вакцинованих людей, відбулись. Наприклад, класи більше не відправлятимуть на карантин, а школи не закриватимуть, якщо в однієї людини виявиться позитивний результат тесту на коронавірус.

Натомість пройти тестування на ковід мусять лише близькі контакти: ті, хто перебували на відстані до 1 метра з інфікованою людиною протягом більш ніж 15 хвилин. Ця відстань зростає до 2 метрів, якщо учні займалися діяльністю, коли вони дихають інтенсивніше: наприклад, співом, голосними промовами або кричали, фізичними навантаженнями, або ж перебували разом у закритих місцях із поганою вентиляцією.

Близькі контакти мають пройти перевірку тричі: якомога швидше (за допомогою швидкого або ПЛР-тесту), а також ПЛР-тесту на 4-й та 6-й день після контакту з інфікованим. Залишатися вдома рекомендовано до результатів принаймні першого тесту. Повністю вакциновані люди можуть не проходити перший тест, але однаково повинні здати два інші ПЛР-тести.

Чому Данія дозволяє собі такі послаблення? “Ми робимо це насамперед тому, що в Данії надзвичайно високий рівень охоплення вакцинацією, особливо серед людей похилого віку та вразливих груп, які ризикують серйозно захворіти”, – розповів директор Управління охорони здоров’я Данії Сорен Брострем.

Незважаючи на послаблення карантину завдяки високому рівню вакцинації, школи заохочують виконувати загальні рекомендації щодо профілактики інфекцій: щепитись усім, хто мають на це право, самоізолюватися в разі симптомів хвороби, дотримуватися дистанції, гігієни рук і поверхонь та провітрювати приміщення.