Національний портал з імунізації  

Вакцинація населення України – це питання національної безпеки. Тому важливо, щоб сторони, долучені до цього процесу, мали доступ до актуальної та достовірної інформації про вакцини, щеплення, процедуру та локації надання цієї медичної послуги. 

У квітні 2023 року розпочав роботу Національний портал з імунізації vaccine.org.ua (далі – Портал), створений ГС “Коаліція за вакцинацію” в рамках проєкту USAID “Розбудова стійкої системи громадського здоров’я“, який реалізується на підтримку Міністерства охорони здоров’я України та Центру громадського здоров’я МОЗ України. 

Портал має на меті покращити інформування населення та популяризувати щеплення серед дітей та дорослих. Він був розроблений за ініціативою Голови Національної технічної групи експертів з імунопрофілактики Федора Лапія, за підтримки Міністерства охорони здоров’я України та ДУ «Центр громадського здоров’я» МОЗ України. Портал покликаний стати національним джерелом інформації про імунізацію для медичних працівників та пацієнтів за прикладом подібних ресурсів у США, Канаді, Австралії та країнах Європи. 

На Порталі представлені інформація про інфекційні хвороби, а також Календар щеплень та рекомендації щодо вакцинації для різних груп населення. Публікуються національні та регіональні новини вакцинації. Надаються роз'яснення щодо нормативно-правової бази у сфері імунізації. Є бібліотека вакцинації, де зібрані методичні рекомендації та корисні матеріали для медичної та наукової спільноти, закладів освіти та пересічних громадян. На Порталі консультують експерти з різних регіонів України, оновлюється перелік пунктів щеплень. 

Також на Національному порталі з імунізації функціонує розділ “Навчання, події”, де розміщується інформація про офлайн- та онлайн-курси та заходи з теми імунопрофілактики для медичних працівників та громадськості. 

Робота Національного порталу з імунізації vaccine.org.ua сприяє підвищенню охоплення населення профілактичними щепленнями та збільшенню поінформованості людей шляхом поширення публікацій і навчальних матеріалів для громадськості та медичних працівників. 

«Безпека та довіра» 

Факти про вакцинацію, які можуть врятувати життя

Нормативні документи для батьків про щеплення

Дитина вірить у власну лінь

Як це? Ліні не існує, переконані фахівці. За цією назвою криється якась конкретна причина. Наприклад, коли батьки чи вчителі настільки хочуть вберегти від лінощів, що постійно повторюють: «Не треба лінуватися». Або будь-яку невдачу пояснюють: «Бо ти нічого не хочеш робити». І дитина починає вірити, що вона ось така просто від народження — ледача. 

Є такий феномен: якщо від людини чогось очікують, вона так змінює поведінку, що очікування збуваються. Наприклад, якщо екзаменаторам дають неправдиві відомості про високий інтелект одних студентів і низький — інших, вони завищують або занижують оцінки, причому не без підстав. Адже ті, на кого дивляться зацікавлено, приязно, відповідають краще, ніж зазвичай. А ті, кого слухають із несхваленням, «неуважно», щось мимрять. Батьківські крики «Геть нічого не хочеш робити!» тільки зміцнюють шанси, що справа з місця не зрушиться.

Що робити? Навіювати протилежне. Так, це працює, спробуйте! Повторюйте дитині, що в душі вона — трудяга. Шукайте докази, навіть дивні: «Напевно, складно такому активному хлопцеві (дівчинці), як ти, цілий день сидіти за комп’ютером? Але ж ти переходиш з рівня на рівень у грі, отже, ти наполегливий/а». Згадайте, як син чи донька допомагали вам, щось робили з натхненням тривалий час. Не змушуйте, не вимагайте хоча б кілька тижнів. Зачекайте, поки слова почнуть чарівним чином діяти. А потім спробуйте перенести позитивний образ трудяги на роботу над домашнім завданням. Мовляв, такій наполегливій дитині тут завдань — на якісь пів годинки. Школяр вважає, що домашнє завдання велике? Тоді зробіть виклик, але теж із позитивним настроєм: «Б’юся об заклад: завершиш математику за годину? Із твоєю вдачею можеш виграти». 

У дитини нерівномірна працездатність

Як це? Ледачими називали в школі багатьох видатних людей: наприклад, геніального вченого Альберта Айнштайна, винахідника Томаса Едісона, лауреата Нобелівської премії з фізики Вільгельма Віна. Можливо, проблема вашої дитини — не в байдужості до шкільних справ, а в асиметрії півкуль мозку, коли значно активніша права. Звісно, це далеко не завжди ознака геніальності, може принести проблеми в житті, тож візит до невролога не завадить. Але це й не хвороба. Люди з образним мисленням і такою яскравою «правопівкульністю» зробили свій внесок у мистецтво та науку. Втім, така дитина не здатна жити за графіком, особливо якщо підганяють.

«Правопівкульність» породила безліч міфів: насправді вона не пов’язана з емоціями та вже точно не є суто жіночою специфікою. Зате в такої дитини активність залежить від природних циклів значно більше, ніж в інших. Запланував купу справ, а сьогодні — магнітні бурі, сили на нулі, ось і «лінується». Зате у хвилини припливу енергії учень може гори звернути. Шкільний розклад для такого хлопчика або дівчинки — важке випробування, від якого хоч вдома хочеться відпочити. Саме від планів і тимчасових рамок, а не від інтелектуальної діяльності.

Що робити? Забудьте про пораду: «Не берись за справу, доки не завершиш попередню». Одноманітна діяльність втомлює таких дітей, і ефективність знижується. Нехай переходить з однієї справи до іншої, як би дивно це не виглядало. Розв’язав два математичні приклади, виконав граматичне завдання в зошиті з мови, подивився відео з біології. І знову математика. Головне, щоб увага перемикалася між різними видами навчальної діяльності, а ще потрібен відпочинок кожні 45 хвилин, коли дитина рухається, ходить, виходить на балкон подихати повітрям. 

Щоб не було проблем з уроками, допоможіть школяреві вивчити коливання своєї активності протягом дня, тижня. Рівень енергійності можна зобразити у формі графіка або позначати різними смайликами. Ця техніка називається «серфінг часом». Спортсмен на дошці завжди напоготові в море — чекає відповідну хвилю. Учня можна привчити робити найскладніші предмети, коли «понесе хвиля», а решту — коли сили на спаді.

У дитини конфлікти у школі

Як це? Булінг, сварки з однолітками в новому класі, великий конфлікт з учителем — усе це може призвести до того, що школа «викликає алергію». Протягом дня на заняттях дитина якось тримається. Але вдома підручники та зошити нагадують про болісні переживання, тож зникає відчуття захищеності у власній домівці. Ось тому син чи донька несвідомо намагається позбутися будь-якої згадки про школу. 

Що робити? Встановити довірливі стосунки, поговорити щиро, що відбувається у школі. Краще завжди неформально розпитувати про шкільні будні дитини, не обмежуючись тим, які оцінки вона отримала, цікавитися її друзями, стосунками з однокласниками, подіями, навіть тими, що здаються дорослим дрібними. Тоді ви вчасно зможете зрозуміти, якщо щось трапиться. 

У будь-якому разі перевірте цю версію. Якщо дитина відверто і радісно розповідає про шкільне життя, викреслюємо цю причину. Якщо ж підтвердився факт конфлікту чи булінгу (читайте про те, як відрізнити одне від іншого), слід розбиратися, і не лише з дитиною. Можливо, доведеться поспілкуватися з учителем, психологом. Якщо справа ще серйозніша і триваліша, можливо, йдеться про булінг, тоді доведеться звернутися і до фахівців, і до адміністрації школи. 

У дитини прихована гіперактивність

Як це? Така дитина не відрізняється від однолітків. Інтелект у нормі, по кімнаті не бігає, зі шкільною програмою справляється. Хіба ж це гіперактивність? Але будь-який зовнішній подразник (новий предмет, людина, шум) вибивають такого учня з колії. Робив уроки, відволікся на дзвінок друга… Повернувся вже не до зошитів, а почав прибирати в кімнаті, ніби забув, що робив. Якщо таких стимулів багато — перезбуджується і швидко втомлюється, але не може зупинитися, відпочити. Такого школяра можна порівняти з водієм машини зі зламаними гальмами. Структури мозку, які гальмують фізичну й емоційну активність, працюють слабо, а відповідальні за активацію — на всі сто.

Що робити? Відрізнити приховану гіперактивність зможе лише фахівець, тож варто звернутися до невролога. Є надія — за правильного підходу в підліткові роки дитина може «перерости» проблему. Хочете, щоб вона доводила справи до кінця? Правильний рецепт: більше фізичної активності, прогулянок на свіжому повітрі. Спочатку відправте на подвір’я, на спортивну секцію, а вже потім нагадуйте про домашнє завдання. Як не дивно, такому учневі треба дещо фізично втомитися, аби «заземлитися», зосередитися на одній справі. 

Дитина відстала за програмою

Як це? Зауважте, ми не розглядаємо варіанти, коли дитина не хоче, приміром, займатися математикою, а історію залюбки читає. Бо причин того, чому учень уникає якоїсь певної шкільної дисципліни, значно більше. Може, вона їй елементарно не подобається чи важко дається. Ми розглядаємо лише ситуацію, коли дитина відкладає виконання будь-якого домашнього завдання, а якщо змушувати — її настрій різко падає, можуть розпочатися сльози та бідкання. 

Чому в знаннях дитини можуть бути прогалини з усіх предметів, а результати навчання гірші, ніж в однокласників? Вона могла хворіти тривалий час, прогулювати уроки, їй загалом потрібен повільний темп навчання та додаткові пояснення, а в батьків немає на це часу. Можливо, змінилася школа або з початкових класів учень перейшов до базової школи, а тут вимоги вищі? В ідеалі має бути спадкоємність викладання матеріалу на різних рівнях освіти, але в житті трапляється, що в 4-му класі дозволяли читати ледь не по складах, а в 5-му очікують, що дитина самостійно опановує великі тексти та глибоко їх розуміє. 

Що робити? Допомагати дитині надолужити пропущене. 

Можна домовитися з учителем про індивідуальні заняття, найняти репетитора, якщо в тата й мами немає часу. Важливо розуміти одне: доки школяр не опанує те, що проходили раніше, годі вимагати від нього успіхів та гарно виконаних завдань. Чому це важливо? Дитині доведеться працювати вдвічі більше: і старий матеріал вивчати, і поточне домашнє завдання робити. Це і так навантаження. Якщо ж помилки або не дуже високі бали за домашку викликатимуть критику батьків, завдання для дитини стане і геть нездоланним тягарем із психологічної точки зору. Пообіцяйте не робити негативних зауважень, доки ваш школяр не наздожене за програмою однокласників, і тримайте слово. 

ЕТАПИ Й ЗАВДАННЯ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Підлітковий вік, коли відбуваються фізіологічна перебудова тіла і психічна трансформація (зміна інтелекту й емоційної сфери), умовно можна поділити на такі фази:

11–13 років – молодший підлітковий або вік максимальної вразливості. Так назвала його французька психоаналітикиня й педіатриня Франсуаза Дольто.

14–17 років – власне, підлітковий вік, коли відбуваються суттєві структурні зміни в організмі дитини. Для цього періоду характерні складні переживання.

17–25 років – старший підлітковий вік. До 25 років росте і збільшується в об’ємі мозок.

Завдання підліткового віку:

Усунення батьківських ролей. Батьки вже не є авторитетом.

Розчарування в дитячій обіцянці. Підліток стикається з тим, що не може мати все й бути всім.

Пошук свого місця у світі дорослих. Ровесники і їхня думка виходять на перший план.

Пошук об’єкту любові й відкриття своєї сексуальності.

ЛІНІЇ НАПРУЖЕННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Під час реалізації цих завдань підліткам стає важко будувати взаємини з дорослими, завойовувати місце серед ровесників, яке не завжди стабільне і яке постійно треба підтверджувати, мати справу зі своєю сексуальністю.

На це батькам варто дивитися під кутом: це не те, що спрямовано проти вас, це додаткові інструменти підлітка для дорослішання.

Коли агресія підлітка зустрічає перешкоду, може виникнути насилля. Воно може бути спрямоване на інших і на себе. Наприклад, депресія – це агресія, спрямована проти себе. Також можуть виникнути розлади харчової поведінки – анорексія, булемія, або спроби суїциду, самоушкодження.

Як реагувати на агресію підлітка:

Ставитися до такої поведінки як до неможливості підлітка поводитися інакше. Не приймати її на свій рахунок.

Не відповідати на агресію насиллям. У момент агресії не шантажувати підлітка, не погрожувати.

Звертатися до хорошої частини “Я” дитини. Коли ви розумієте, як непросто дитині жити в цей період, тоді не стаєте противниками.

Після того, як ситуація владналася, можна разом подумати: що це було, чому підліток поводився так грубо, як можна домовитися, щоби дитина реагувала інакше. Говорити потрібно від себе, про свої почуття, а не про дитину: “Мені це неприємно” замість “Ти так погано поводишся”.

Загальні рекомендації батькам:

• Батькам варто відвикати бути батьками маленьких дітей і вчитися бути батьками дорослих людей.

• Треба послідовно приймати те, що діти будуть відштовхувати батьків. Тому треба навчитися розчинятися, відходити в тінь і водночас залишатися включеними в ситуацію, якщо дітям потрібна допомога.

• Дати можливість підлітку пережити, впоратися, усвідомити те, що відбувається, самому. Батькам варто навчитися мовчазної присутності. Сепарація – це нормальний і закономірний процес психічного розвитку.

• Є діти, які не хочуть дорослішати й відокремлюватися. Відмова від дорослішання має більше непокоїти батьків.

• Прислухатися до думки підлітка без оцінних суджень.

БАЖАННЯ ДОРОСЛИХ, А НЕ ПІДЛІТКІВ

Батьків питання мотивації дитини хвилюють у ті моменти, коли вона займається не тим, чим хотіли б батьки, каже Нікіта Карпов.

“Частіше з питаннями мотивації ми зіштовхуємося, коли йдеться про навчання. Батьки вірять, що діти мають вчитися й достатньо добре. Ми віримо, що, крім навчання, дитині треба займатися спортом, правильно харчуватися, займатися мистецтвами, щоби була соціалізація”.

Ці переконання складаються в дорослого в єдину концепцію – як має складатися життя дитини, щоб у майбутньому вона була щасливою й успішною.

“Коли ми помічаємо в підлітка сигнали, що його мотивація рухатися за нашою концепцією зникла чи зменшилася (дитина починає гірше навчатися, не хоче відвідувати гуртки чи секції, не хоче говорити про майбутнє), ми б’ємо на сполох. Адже починається розходження з нашою концепцією. І це важливо усвідомлювати дорослим”.

Щойно концепція дорослого ставиться під загрозу, він починає вимагати від підлітка дотримуватися її. Водночас батьки дуже чекають моменту, коли підліток почне робити всі “правильні” речі з концепції самостійно, без нагадувань. А коли вимоги залишаються без відповіді, у дорослих ростуть тривога і провина.

МОТИВАЦІЯ ДІТЕЙ НА РІЗНИХ ЕТАПАХ ДОРОСЛІШАННЯ

• У маленьких дітей навчання не відокремлене від життя.

• Схвалення батьків. Для дошкільнят воно ще важливе.

• Схвалення вчителя. У початковій школі важливий учитель. Якщо він став суперфігурою в очах дитини, то мотивація не зникає.

• Схвалення ровесників. У середній школі значущими стають думка і схвалення ровесників. Якщо довкола середовище спрямоване на пізнання й досягнення, то дитина буде прагнути не втратити схвалення товаришів.

• Є розуміння “навіщо”. У старшій школі діти навчаються, якщо в них є розуміння навіщо. Коли дорослі кажуть “навіщо” – це ваші слова, а не внутрішні знання дитини. У підлітковому віці значущість батьківських слів знижується.

• Звичка – якщо сформована звичка навчатися. Звичка перестає працювати, якщо в підлітка сильний опір.

“Здебільшого до середньої школи цікавіть до навчання знижується, стає незначимим схвалення батьків і вчителя, а також ровесників, адже здебільшого навчання їх також не цікавить, “навіщо” ще не сформувалося, а звички або не має, або зійшла нанівець. Тому виходить мотиваційний провал у навчанні”, – каже Нікіта Карпов.

ЯК ФОРМУЄТЬСЯ ВНУТРІШНЯ МОТИВАЦІЯ ПІДЛІТКА

Внутрішня мотивація дитини – це не про те, що здається важливим батькам. Внутрішня мотивація може будуватися з огляду на такі чинники:

• Що дитина бачить у майбутньому? Розмови про майбутнє з дитиною важливі.

• Чого хоче? Кожна дитина має своє “хочу”, навіть якщо про це не каже дорослим.

• Що їй / йому подобається робити?

• Що вона / він хоче отримувати?

• Які зусилля вона / він він готова/-ий докладати для досягнення того, що бажає? Батькам варто частіше задумуватися, що потрібно робити, щоб у дитини збільшилося бажання, а супротив зменшився.

Що впливає на формування внутрішньої мотивації:

Модель – те, що є перед очима підлітка.

Важливо, що батьки показують і демонструють. Є шанс, що діти прислухаються, якщо не одразу, то в майбутньому.

Середовище – місце, де підлітки спілкуються і взаємодіють. Дорослі не завжди можуть на це вплинути. Однак, від батьків залежить вибір місця проживання, школи, додаткових занять.

Досвід. Важливий батьківський досвід, про який потрібно говорити з підлітком і демонструвати.

“Коли я щось захотів, почав робити ось так і так, і мені вдалося. А коли не вдалося – як я на це відреагував”.

Самооцінка / впевненість. У підлітка самооцінка нестабільна, скаче від заниженої до завищеної. До підліткового віку батьки ще можуть впливати на самооцінку – хвалити, підтримувати. У підлітковому віці батькам головне – не нашкодити.

Результат. Підліткам важлива ближня вигода – тут і зараз. Їм важливо швидше побачити результат. У підлітків ще немає терплячості й посидючості. Дорослим варто допомогти зрозуміти підлітку, що навіть за невелику дію можна отримати маленький, але результат.

Емоційний стан. Важливе позитивне налаштування.

ЧОГО ХОЧУТЬ ПІДЛІТКИ

“Вимогами ми не можемо вплинути на мотивацію. А коли ми змушуємо виконувати дію, то відкладаємо і відтягуємо момент появи внутрішньої мотивації”.

Внутрішня мотивація має вирости самостійно, адже вона пов’язана з розумінням “Що я хочу”.

“А щоби дитина почала себе слухати, у маленькому віці її мали слухати батьки, демонструвати, що думка і внутрішні бажання дитини – важливі”.

Що робити батькам:

• Усвідомити свою концепцію й чесно порівняти її з реальністю. Ваша картина світу відрізняється від картини світу підлітка. Він скептично ставиться до пропозицій батьків. Батькам через тривожність важко відпустити підлітка й дозволити отримувати свої результати, а не їхні.

• Сформулювати довгострокові цілі на основі своїх уявлень. Спробувати погодити цілі з підлітком. Створювати умови, за яких у підлітка почне з’являтися внутрішня мотивація.

• Підтримати емоційно. Мотивація зникає майже у всіх, це нормальна вікова історія. Психологічні завдання підліткового віку спрямовані на інші завдання. Потрібно уважно спостерігати за тим, що робить підліток, як він реагує, до чого в нього є покликання, запити.

• Найкращий формат спілкування з підлітками – відкриті запитання. Важливо не засуджувати відповіді підлітка, а із зацікавленням вислуховувати. Цікавитися в дитини: “що тобі подобається?”, “чого ти хочеш?”, “що тебе радує?”, що останнє тебе в цьому місяці порадувало?”. Також говорити про те, які герої у фільмах / книжках йому подобаються.

• Експериментувати з методами стимулювання – заохочення, покарання. Але важливо дотримуватися їх послідовності й адекватності. Також важливо погодити цю систему заохочень і покарань із підлітком.

• Зайнятися собою. У підлітковому віці для батьків важливо зберегти свою психіку в стабільному стані.

• Пам’ятати, що на другій чаші вагів – ваші взаємни з підлітком. Головне в підлітковому віці – їхнє збереження. Життя – довше, ніж школа.