Для чого ми тут?

Педагогіка партнерства набуває важливого значення як вектор гуманного і творчого підходу до кожного учасника освітнього процесу.

Це, як на наш погляд, ідеалізована ситуація. Насправді в сучасному житті все набагато складніше.

Останнім часом взаємодія дорослої частини освітнього процесу нагадує більше протистояння, а не співпрацю.

Для цього є і об’єктивні причини:

• батьки багато працюють аби зробити так, щоб їхні діти жили краще, ніж вони колись і це логічно, а як наслідок – брак часу на спілкування, на зв'язок зі школою;

• військові дії в країні (тривоги, укриття, дистанційна форма навчання, відключення світла);

• особисті драми (втрата домівки, переселення, втрата рідних, тощо)

«Градус вразливості та напруги» в суспільстві зростає, що призводить до збільшення конфліктів серед учасників освітнього процесу. Та заради об’єктивності, потрібно відмітити, що поруч з об’єктивними причинами цих протистоянь, є і суб’єктивні – всілякі маніпуляції на тлі непростої ситуації в країні, завищені вимоги до учителя, гіперопіка над дітьми, одноманітні батьківські збори, на яких зазвичай два основних питання (будемо відвертими) – навчання і гроші.

Конфлікт між батьками та вчителями в умовах війни часто є не відсутністю бажання зрозуміти, а наслідком «перехресного стресу». Кожна сторона несе свій непосильний тягар, і коли ці дві напружені системи стикаються, виникає іскра.

Основні причини роз'єднання двох досвічених учасників освітнього процесу у 2024–2026 роках:

1. Різні пріоритети (Безпека vs Знання)

Вчителі: Фокусуються на виконанні програми та дотриманні безпекових протоколів (спуск в укриття, звітність).

Батьки: Насамперед турбуються про психологічний комфорт дитини («навіщо мучити математикою в підвалі?») або, навпаки, вимагають високих оцінок попри обстріли.

2. Емоційне виснаження (Низький поріг терпіння)

Коли обидві сторони перебувають у стані хронічного вигорання, будь-яке дрібне зауваження сприймається як особиста атака. У втомленої людини вимикається емпатія — здатність поставити себе на місце іншого.

3. Перекладання відповідальності

Батьки іноді очікують, що школа повністю компенсує дитині відсутність нормального життя та соціалізації.

Вчителі, своєю чергою, можуть відчувати, що батьки недостатньо допомагають із дистанційним навчанням, залишаючи дитину саму перед монітором.

4. Труднощі онлайн-комунікації

Більшість конфліктів народжується в батьківських чатах. Відсутність живого контакту, інтонації та міміки призводить до того, що нейтральні повідомлення зчитуються як агресивні.

5. Різний досвід війни

Конфлікти часто виникають між тими, хто залишався під обстрілами, і тими, хто виїхав (або повернувся). Різне сприйняття небезпеки та «норми» створює прірву в спілкуванні.

Як знайти вихід?

Психологи програми «Ти як?» радять використовувати техніку «Разом проти проблеми, а не один проти одного». Вчитель і батьки — це не вороги, а партнери, які мають спільну мету: зберегти психіку та майбутнє дитини.

Для вирішення конфліктів між учителями та батьками в умовах війни важливо перейти від моделі «звинувачення» до моделі «партнерства заради дитини».

Як представник адміністрації, я часто зустрічаюся з батьками (батьківські збори, індивідуальні прийоми, телефонні дзвінки, тощо) і хочу сказати, що більшість цих зустрічей не бувають простими. 

Дивлячись правді у вічі, хочу сказати, що батьківські збори, в їх традиційному вигляді, вже доживають своє.

Київським департаментом освіти разом з директорами і громадським об’єднанням «БАТЬКИ SOS» було організовано анкетування батьків з Києва, Кременчука, Кривого Рогу, Харкова, Львова  щодо ефективності зборів як однієї з колективних форм роботи з батьками.

Дослідження засвідчило, що батьків найбільше цікавлять індивідуальні зустрічі з учителями, тренінги, де вони змогли би знайти відповіді на хвилюючі їх питання.

От і ми вирішили запропонувати класним керівникам нові форми роботи з батьками.

Результат перевершив сподівання – батьки гралися, посміхалися, знайомилися, замислювалися, відкривалися. Ми вчилися довіряти один одному.

Найбільшою нагородою для нас стали слова «А коли наступна зустріч?».

Звісно, потім було питання навчання, бо заради його результатів збираються дорослі учасники освітнього процесу.