місто обласного значення в Україні, центр Бережанського району Тернопільської області (до складу району не входить). На території міста діє Бережанський державний історико-архітектурний заповідник. Бережани розташовані в мальовничій пагорбистій місцевості, на річці Золота Липа. Залізнична станція на лінії Тернопіль — Ходорів. Міській раді підпорядковані села Рай і Лісники.
Населення — 19,5 тис. осіб (міськрада, 2017), з них українців — 95 %; проживають також росіяни, вірмени, азербайджанці, євреї, татари. Територія міста — 18 км².
Перша згадка про Бережани датується 1375 роком.
Бережани відомі своїми численними архітектурними пам'ятками, збереженими у первісному вигляді. Серед найвизначніших — міська забудова XVII ст., замок, Церква Пресвятої Трійці[2], Вірменська церква та інші.
Місцевість навколо Бережан людина заселила здавна. На околицях міста було виявлено залишки трьох стоянок доби пізнього палеоліту. Ці дані занесені до матеріалів і досліджень по археології СРСР, що видавалися ще в 1960 р.[3]
Пізній палеоліт — це приблизно 38-11 тисяч років тому. Зазвичай, люди які залишили нам про себе сліди селилися недалеко від води, тобто від річки Золотої Липи, на високих і сухих берегах, біля лісу. Так археологи на горі Звіринець виявили залишки крем'яної майстерні давніх часів. Висновок про те, що це була майстерня, можна зробити з великої кількості первісних знарядь праці з кременю: різці, скребки, ножі, та багато відходів від крем'яного виробництва — відщепів, пластинок, нуклеусів.
Після відступу льодовика на північ, кочівні гурти найдавнішого населення повільно просувались вгору Дністром і його притоками (Золота Липа) та височини, т. ч. і Бережанщину. Саме сліди цих людей знайшов Юрій Полянський у 1927 році на місці вищезгаданих трьох стоянок. Археологічні розкопки показали, що в межах сіл Мечищів, Саранчуки, Конюхи (нині Козівський район) є сліди селищ неолітичного періоду. З тих знахідок можна судити про те, що тодішня людина займалася примітивним обробітком ріллі, розводила домашню худобу, вміла ліпити глиняний посуд, варити страву, ткати полотно та шити одяг. Одним із занять первісних людей було полювання. Це засвідчують рештки тварин, що тоді водилися. Це ріг північного оленя, гомілкова кістка мамонта, зуб коня, що зберігаються у Бережанському районному краєзнавчому музеї, розташованому у приміщенні міської ратуші. Фонди музею зберігають ще роги оленя, зуб мамонта, колінний суглоб мамонта та інше.
Цікаву знахідку знайдено у 1935 році в с. Вибудів, що колись належало до Бережанського повіту. Селяни викопали скриньковий гріб з кількох кам'яних плит. Це швидше всього рештки представника напівкочового племені, що прийшло на наші землі з земель над Віслою і Сяном. Але ця знахідка на жаль, не була науково — опрацьована і досліджена. В с. Підвисоке теж розкопано могилу з обрядово-скороченими кістяками й кам'яними бойовими топірцями та глиняним посудом, прикрашеним відтисками шнурка. На жаль, поки що, ми дуже мало знаємо про той період на Бережанщині, коли на зміну каменю прийшов новий ужитковий матеріал — бронза (від середини ІІІ до поч. І тисячоліття до нашої ери). Але знайдена археологами бронзова сокира у с. Завалів (нині Підгаєччина), наконечні бронзові стріли у с. Потутори є доказом, що цей період в житті Бережанщини теж не випадкове з сув'язі поколінь. А в селі Волиця і Рибники є залишки поселення доби бронзи. Біля Бережан та в с. Котові археологи відшукали кілька глиняних посудин, що відноситься до так званої висоцької культури, це вже залізна доба (VI—IX ст.). Ці знахідки дають можливість уявити на якому рівні стояв розвиток хліборобства і скотарства, зародження первісного суспільства на території краю.
Розвиткові територій сприяло їх знаходження на торговельному римському шляху, про що свідчать викопані римські монети у селах Котові і Мечищеві.
Ескіз Бережанського замку
За даними Кароля Шайнохи, Бережани були передані королем Ягайлом у власність бояринові Васькові Тептуховичу, синові Васька Тептуха з Тисмениці[4]. Рафал Несторув уважає, що перша писемна згадка походить з 1445 року, коли тодішній власник Бережан Петро Цебровський свідчив у львівському суді під час слухання справи щодо злочину, вчиненого його селянами з сіл Бережани, Лісники, Лапшин[5].
23 січня 1464 р. в «Актах ґродських і земських» згаданий шляхетний Якуб, officialis Бережан.[6] 4 червня 1464 р. поселення згадане як власність Ядвиґи з Бережан (лат. magnifica Hedwiga de Brzeschany) — на той момент вдови Яна (Івана) Бучацького — старости теребовельського,[7] згадані їх сини Ян та Сиґізмунд[8]. 1469 року Бережани були королівщиною[5]. Наступні згадки — 20 червня 1474 р.,[9] 10 березня 1475 р.[10]
Магдебурзьке право Бережани отримали 1530 р. Тоді король Сиґізмунд I Старий передає Бережани у власність руському воєводі Миколаю Сенявському. До Бережан входили передмістя Підзамче, Містечко та Адамівка.
У 16-18 ст. містом володіли магнати Сенявські. За часи володіння містом родини Сенявських Бережани славилися своїм оборонним комплексом, а також архітектурним піднесенням. Після смерті останнього представника родини Сенявських — Адама-Миколи — замок переходить у власність його доньки Марії-Софії та її чоловіка — князя Августа-Олександра Чорторийського. Так замок з 1726 року потрапляє до родини Чарторийських. З другої половини XVIII ст. опиняється в руках Любомирських після заміжжя доньки А.-О. Чорторийського Ізабели[11] (Єлизавети, †1816[12]) за князем Станіславом Любомирським (бл. 1720—1783)[13]. Їх донька Александра (1760—1836) у 1776 році вийшла замж за Станіслава Костку Потоцького. З 1816 переходить до відомої родини Потоцьких.
Під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648 міщани-українці підтримали повстанців; 1649 і 1655 козацькі загони штурмували замок.
1695 року в місті було 404 будинки, 3475 жителів.
Чимале спустошення серед населення міста спричинили пошесті чуми у 1652, 1709, 1760, 1772 роках і епідемія холери у 1830 році. Про деякі жертви тих стихійних нещасть згадується в міських актах.
До початку XVII ст. міщани не мали родових прізвищ. В актах записано тільки хресні імена з описом даної особи, ремесла або якоїсь прикмети, як: Михайло — кравець, Іван — малий тощо
Від 1772 Бережани належали до Австрії; 1781 стали повітовим містом. Від 1789 в місті діяла гімназія, в якій в 1899—1901 навчався Мирон Зарицький, згодом видатний український математик, професор Львівського державного університету. 1895 року заснована філія «Просвіти».
Після прохання українців міста відкрити українські класи в гімназії за розпорядженням повітового старости поліція змушувала відкликати підписи під петицією.[14]
24 вересня 1909 року було відкрито залізничне сполучення між Бережанами та Львовом (через Перемишляни). Таке сполучення 1839 р. (залізниця Бохня — Львів — Бережани) пропонували Александр Фредро, Лєон Сапєга.[15]
У серпні-вересні 1916 у боях на горі Лисоня поблизу Бережан Легіон УСС героїчно стримував натиск російської армії. Під час 1-ї світової війни місто зазнало значних руйнувань.
3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 12 000 осіб.[16]