Завершивши навчання в гімназії, письменник вирушив у давно омріяний ним Петербург, сподіваючись на блискучу кар'єру й визнання, але дуже швидко розчарувався. У 1829 р. під псевдонімом В. Алов М. Гоголь видав поему „Ганц Кюхельгартен”, яка виявилася наслідуванням німецьких романтиків. І публіка, і критика сприйняли книжку дуже скептично. Розчарований автор скупив за останні гроші весь наклад і спалив його. А взагалі, цьому письменникові гарно писалося або в Україні, або ж тоді, коли від матері приходили довжелезні листи з детальними описами народних звичаїв, повір'їв і свят українців.
⬇
Митець готував статтю про народні пісні, студіював літописи, збирав матеріали для шеститомної історії України, розпочав роботу над романами „Полонянин” і „Гетьман”. Деякий час для набуття практики лектора викладав історію в Патріотичному інституті, працював вихователем у дворянських сім'ях.
⬇
У цей же період він написав свої перші прозові твори, що увійшли до напрочуд колоритної збірки „Вечори на хуторі біля Диканьки”.
⬇
Творче піднесення на тлі грандіозних планів сприяло появі другої збірки повістей „Миргород”, у підзаголовку якої було вказано, що це питоме продовження „Вечорів на хуторі біля Диканьки” (1835). Центральне місце в книзі посіла історична повість „Тарас Бульба”. Один із примірників цієї збірки М. Гоголь вручив міністру народної освіти Сергієві Уварову, щоб той власноручно передав його імператору Миколі I, який розпоряджався і преміями, і стипендіями, й поїздками російської талановитої молоді за кордон.