"Цвіте терен, цвіте терен"

Головний мотив пісні «Цвіте терен, цвіте терен» — нерозділене кохання молодої дівчини до парубка, який поїхав «іншої шукати». Драматизм почуття без взаємності підкреслюють засоби художньої виразності: художній паралелізм у першій строфі, антитеза («Хто в любові не знається,// Той горя не знає», «Іще очі не дрімали,//А вже сходить сонце»); слова-антоніми (цвіте — опадає, любов — горе). Це схвильований монолог дівчини, яка ділиться своїми переживаннями, розповідає історію кохання, зневаженого юнаком, «миленьким».

Особливу щирість, емоційність і довірливість зображуваного створюють пестливі слова: вечероньки, нічки, кріселечко, віконця, миленький. Образи-символи цієї пісні мають уже трохи інший зміст: терен — символ перешкод, які треба подолати; сонце — вища космічна сила, центр буття, осяяння.

Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав "іншої шукати". А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що "хто з любов’ю не знається, той горя не знає", усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя. Пісня має характерні ознаки фольклору — повтори, звертання, риторичні питання, зменшувально-пестливі слова.