Дитячий стрес порушення звичного ритму життя дитини. Відповідна реакція на зачеплену кимось зону комфорту дитини.
Види дитячого стресу:
1) Психологічний (емоційний) стрес. У цьому стані, дитина часто не сприймає себе такою якою є. А також зазнає труднощів у спілкуванні з друзями і близькими. Нерідко емоційний стрес у дитини може бути викликаний сваркою і розлученням батьків.
2) Фізичний стрес у дитини пов'язаний з впливом навколишнього середовища і матеріальних чинників на дитячий організм (холод / жара, інфекції, травми і т.д.)
Ознаки стресового стану у дітей:
Варто відзначити, що ознаки дитячого стресу різняться. У трирічних (в зв'язку з кризою 3-х річного віку) вони носять один характер, у дошкільнят-другий, а в учнів взагалі третій.
Молодший шкільний вік:
1) швидка стомлюваність (буває таке, що дитина, повертаючись зі школи спить протягом 1,5-2 годин). Це може бути викликано шкільними навантаженнями.
2) головні болі (одна з причин перевтоми);
3) нічні кошмари (після перегляду фільмів жахів, наприклад);
4) часті капризи;
5) погіршення сну і апетиту або навпаки-підвищені сонливість і апетит;
Ознаки стресового стану у дітей середнього шкільного віку часто бувають викликані настанням підліткового періоду (перехідного віку):
1) брехня;
2) погіршення настрою без причини;
3) падіння успішності;
4) прояв агресії;
5) не хоче ходити в школу, стає замкнутою.
Отже, причини прояви дитячого стресу:
різка зміна умов життя (переїзд, поява нового члена сім'ї);
сімейні проблеми: розбіжності між батьками дитини в проблемах виховання, сварки, розлучення;
конфлікти з викладачами та шкільними друзями;
втрата близької людини;
пережитий страх.
Як допомогти дитині подолати стрес.
Дитинство-це період знайомства з навколишнім світом. Це початок спілкування з ровесниками, перші спроби подолання дитиною різного виду труднощів.
І саме в цей період їй особливо потрібна підтримка батьків.
Способи боротьби з дитячим стресом:
Грайте з дитиною! Пограйте з нею в травматичну ситуацію; Нехай дитина грає роль кривдника;
Разом займайтеся творчою роботою (малюйте, танцюйте). Також можна слухати разом красиву музику або провести час за спільним читанням цікавої для дитини книги. Все це -прекрасна антистресова терапія;
Дозвольте вашій дитині трохи похуліганити і розслабитися. І обов'язково складіть їй в цьому компанію:
а) влаштуйте бій подушками;
б) частіше обіймайте і цілуйте свою дитину;
в) ходіть разом на прогулянку;
Необхідно також пам'ятати і про те, що у дітей психологічний стан тісно пов'язаний з фізичним. Тому в якості додаткового способу боротьби зі стресом в життя дитини обов'язково повинні бути включені фізичні навантаження.
Дорослі, маючи досвід переживань у різних життєвих ситуаціях, навчилися давати собі раду з негараздами.
Кожен має власний рецепт, як упоратися зі стресом, як угамувати негативні емоції, як "випустити пар", "прийти в норму" і далі рухатися наміченим шляхом.
А як дітям? Уявлення про світ, про безпеку, захист, стабільність, про добро і зло дають батьки. Але коли тривоги й страхи приходять у сім'ю, дітям потрібні особлива увага й підтримка.
Від того, наскільки дитина разом із батьками зможе впоратися з проблемою, залежить її подальше вміння зараджувати собі в критичних життєвих ситуаціях.
Для дітей їх батьки- найважливіші люди, які можуть захистити, які подбають про безпеку. Батьки відіграють ключову роль, мимоволі показуючи дітям зразок реакцій і поведінки у різних життєвих обставинах.
Якщо батьки посварились і не спілкуються.
Діти знаходяться у залежному становищі від дорослих і від їх рішень. А коли батьки діють неузгоджено, "не правильно", "не захищають", то хто ж тоді може стати на надійним щитом? Звичайно, дитина хвилюється. Вона не може вирішити проблему самостійно, вона не почувається захищеною поки дорослі не налагодять спілкування і не приймуть стабілізуюче рішення. Саме в такі гострі моменти підліток потребує захисту, любові, підтримки і , звичайно, щирого діалогу.
Якщо довелось виїхати без тата.
Буває, що слова й пояснення знайти важко. Інколи страшно й боляче говорити про деякі речі, складно підібрати слова або приборкати емоції, але це важливо робити. Обговорювати ситуацію, причини і дії, усе, що відбувається, - це дуже важливо, незалежно від віку дитини.
І головне - усе пояснити мають мама або тато, а не родичі чи чужі люди.
Якщо мама тихенько плаче щоразу, коли не може додзвонитися до тата або після перегляду чергових новин, а дитині, витираючи червоні очі, каже: "Не хвилюйся, сонечко, усе добре", - незріла ще психіка не може скласти пазли докупи, дитина не вірить і може замкнутись у собі за маминим зразком.
Будьте чесними з дитиною - скажіть, що теж тривожитесь і переживаєте, що важко, але ви разом, а отже впораєтеся з усіма негараздами. Поговоріть про тата, про його сильні сторони і те, що він має багато засобів захистити себе. Будь-які ситуації колись закінчуються і несуть за собою зміни. А зараз ми можемо попіклуватись один про одного як можемо. Люди - зграйні істоти. Таке необхідне кожному з нас відчуття безпеки, ми можемо відчути від спілкування з людьми. Особливо дієвим і корисним є особистий контакт, а не в месенджерах. Тому стан вашого підлітка, переважно, у ваших руках.
Головне - пам'ятати: спокійний і врівноважений дорослий - це спокійна і врівноважена дитина.
Для того, щоб діти легко ділилися з батьками тим, що їх хвилює, важливо мати налагоджені стосунки – з дітьми треба говорити.
Якщо батьки хочуть попередити якусь ситуацію, то вони мають поговорити з дитиною. Насправді для всіх вікових категорій важливо мати таку розмову. Розмовляти краще тоді, коли діти спокійні та не агресивні. Розмова має відбуватися відповідно до віку. Інформація має бути достатня для інформування, а не залякування. Треба дати зрозуміти, що ви завжди поряд. Вони мають знати, що батьки – це ті люди, до яких можна прийти з будь-якою проблемою.
Безоплатна конфіденційна психологічна підтримка для підлітків рекомендована Міністерством освіти і науки України тут:
https://www.unicef.org/ukraine/stories/psychology-students-offer-support-struggling-teens-ukraine
Пам'ятайте, що першим університетом життя для дитини є та сім`я у якій дитина народилася. Завдання обох батьків полягає в тому, щоб створити в сім`ї атмосферу любові, довіри, духовного настрою та комфорту.
Не дивіться на дитину як на особисту власність. Ви дали дитині фізичне тіло, а душа її належить їй. Сприймайте дитину як особистість єдину, унікальну та неповторну.
Не виражайте часто свого незадоволення, критика лише породжує антагонізм у стосунках дітей і батьків.
Давайте дітям можливість відчувати ваше визнання і схвалення.
Ніколи не намагайтеся запевнити дитину в тому, що вона погана.
Будьте тактовними в стосунках з дітьми.
Давайте приклад емоційного самоконтролю і витримки.
Показуйте приклад позитивних дій та вчинків дітям не на словах, а в конкретних справах.
Насильство над дітьми - це протиприродний акт, який забороняється законом. Так, у Сімейному кодексі сказано таке: «Забороняються фізичні покарання дітей батьками та інші види покарань, які принижують людську гідність. Дитина має право на належне батьківське виховання».
Завжди давайте дитині шанс бути кращою.
Пам'ятайте, що в сім'ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.
Іноді те, що батькам здається дрібницею, для підлітків може бути справжньою катастрофою. Небажання вислухати, відсутність підтримки та несправедливі покарання можуть призвести до тривожного розладу, депресії та залежностей. Ми поговорили з лікарем-психологом, когнітивно-поведінковим та схема-терапевтом Софією Лагутіною про психологічні проблеми підлітків, що можуть виникнути вдома, у школі та під час дистанційного навчання. Пані Софія розповіла, чому потрібно вислухати дитину, яка провинилась, як виконання власних обов’язків виховує відповідальність у підлітка та які є плюси онлайн-уроків.
Чому виникає прірва
Найбільша проблема — непорозуміння двох сторін. Більшість людей у суспільстві усвідомлює, що підлітковий вік — особлива пора, коли в людини змінюються певні психологічні та фізіологічні речі. Але часто батьки думають, що їм достатньо базової інформації про перехідний вік. Вони лише називають свою дитину складною, замість того, щоб розібратись у тих процесах, що відбуваються.
Варто розрізняти підлітковий вік і кризу підліткового віку. Якщо дитина у кризі, відбуваються зовсім інші прояви, радикальніші. У такому разі можна зовні помітити, що дитині погано. У неї буде високий афект та агресія. І це не окей, під час кризи потрібна особлива підтримка.
Необізнаність батьків може проявлятись у несприйнятті деяких фізіологічних процесів. Наприклад, мама і тато примушують дитину лягати о 21-й. Відповідно підліток каже, що не хоче спати о такій порі. Батьки вирішують, що дитина просто обманює, але насправді у підлітковому віці зменшується потреба в годинах сну. І це нормально, що дитина лягатиме о 23-й. Бо діти все одно знайдуть вихід та вчинять так, як їм хочеться. Врешті можна просто вкритися ковдрою і грати в ігри на планшеті чи листуватися в соцмережах.
А цей директивний стиль поведінки батьків породжує проблеми з порозумінням між сторонами. Тому таку велику роль грає саме обізнаність батьків.
Емоційний стан дитини в перехідному віці сильно змінюється, це має гормональні причини. А також зовнішній вплив, наприклад, відповідальність за вибір майбутньої професії. Тут проблема може бути в тому, що під час конфліктних ситуацій батьки не розмовляють з дитиною. Часто вони спершу розв’язують проблему, а вже тоді дізнаються, які в сина чи доньки емоції з цього приводу. Також дітей не навчають емоційної грамотності. А є дуже простий спосіб впоратися з емоціями: потрібно ввічливо сказати про те, що зараз відчуваєш. Бо коли ти не говориш іншим про свої емоції, вони автоматично вважають, що тебе все влаштовує. Також, коли людина говорить про свої почуття, вмикається частина мозку, яка відповідає за емоційну частину. У такому разі афект буде врегульований вже на перших етапах. Чудово, якщо дитина скаже «мене ображає, коли ти так говориш» або «мені сумно, що ти такої думки про мене». Важливо не переходити на особистості, а говорити лише про власні відчуття. Навчайте цього своїх дітей.
Так само важливо, щоб батьки висловлювали свої почуття таким самим чином. Можна сказати «Я здивований, що ти образився, бо я мав на увазі зовсім інше». Адже в усіх різне сприйняття, і величезну роль грає мотивація обох сторін. Але мотивація не розв’язати проблему, а зробити своїй дитині краще.
Намагайтеся не критикувати дії своєї дитини в минулому. Фрази типу «я ж тобі казав, що це погана ідея» — це подвійний удар для підлітка. Адже в цей момент він і так визнає, що зробив помилку, але при цьому ще й авторитетна людина психологічно його карає. Набагато важливіше звернути увагу на досвід у майбутньому і правильні висновки. Адже батьки — психотерапевти для своєї дитини. І їхнє завдання — зробити так, щоб дитина сама усвідомила свою помилку. Інакше підліток буде діяти лише так, щоб його не покарали, а це не найкраща стратегія. А коли обидві сторони хочуть одного і говорять про свої почуття, мозок обробляє цю інформацію, і афект не підіймається до високого рівня. Але якщо емоції постійно стримувати, це може вилитися в погані звички, протестну і радикальну поведінку.
Відповідальність
Великою проблемою в розвитку відповідальності є радикальні покарання від батьків. Наприклад, дитина відмовляється робити домашнє завдання, і за це батьки не дозволяють їй піти на тренування. Виходить, що як покарання батьки обмежують дитину у фізичному розвитку. Плюс ще й не дізнаються про її переживання. Цілком можливо, що вона не просто не хоче щось виконувати, а в неї є негативні очікування чи враження. Поговоріть зі своїм сином чи донькою. Можливо, тінейджер хоче поділитися своїми емоціями в цей момент. Небажання виконувати домашнє завдання може виникнути через конфлікт з учителем, наприклад. Допоможіть дитині спершу розв’язати цю проблему, а тоді вже наполягайте на дотриманні обов’язків.
Та найгірше, коли карають і не пояснюють, чому так. Дуже важливо визначити обов’язки дитини і назвати наслідки за їхнє невиконання. Але з іншого боку так само батьки мають виконувати свої обов’язки. Не варто очікувати відповідальності від дитини, якщо дозволяєте собі забувати про свої обіцянки.
Спонтанні покарання і невизначеність можуть викликати тривогу в дитини, яка з часом перейде в тривожний розлад. Також такі покарання можуть вплинути на формування глибинного переконання «очікування на катастрофу». У дорослому житті така людина буде чекати тільки найгірших наслідків за кожної помилки. Якщо в дитинстві ця модель постійно підкріплювалась: підліток ніколи не знав, що його чекає за певний вчинок, то це очікування на катастрофу перейде до автоматизму і стане звичкою. А з цим вже набагато важче боротись.
Розв’язання конфліктів
Коли батьки не вислуховують дитину під час конфліктної ситуації, порушуються дві основні потреби особистості: потреба в безпеці та прийнятті. Адже сім’я — це первинно безпечне середовище, де тебе приймають таким, який ти є. Звісно, є моменти, коли дитина повністю винна в ситуації. Наприклад, вдарила когось у школі. Але в кожного вчинку є мотив, і батькам потрібно його дізнатись. Це не означає, що потрібно заохочувати дитину робити так і далі або ігнорувати її погані вчинки. Та обов’язково варто обговорити те, що сталося, і зробити висновок на майбутнє. Якщо не розмовляти з підлітком, а лише карати, з часом він почне віддалятися від батьків. Для того щоб негативних вчинків з боку підлітка було менше, потрібно частіше хвалити його за хороше. Бо часто батьки ігнорують досягнення дитини у школі, але звертають велику увагу на безлад у кімнаті чи зауваження в щоденнику. Та найгірше — це порівняння з іншими. Слова «невже ти не міг краще, ніж однокласник» знецінюють старання дитини. Тоді вона перестає радіти за свої досягнення. А це може призвести до перфекціонізму в майбутньому.
Підлітки у своєму середовищі
У всіх людей є безумовний інстинкт приналежності до якоїсь групи. А в дітей це яскравіше виражено, адже бажання бути унікальним приходить вже в дорослому віці. Діти і підлітки все ж більше хочуть бути схожими на інших. Тому вони шукають групи за інтересами — середовище, де їх зрозуміють. Це можуть бути діти з однієї школи, гуртка, з однаковими проблемами. Батьки не є такою групою для своєї дитини. Саме тому тінейджери часто поводяться вдома зовсім не так, як серед своїх друзів.
Величезним стресом для підлітка є виключення з цієї групи. Річ у тім, що діти більш прямолінійні, ніж дорослі. Це тому, що їхня кора головного мозку ще недостатньо розвинена. Отже, якщо дитина відчуває неприязнь до іншого, вона не буде себе стримувати. А якщо є щось, що не подобається групі дітей, це може стати причиною булінгу. Наприклад, хтось у класі одягається гірше за інших. З нього можуть почати насміхатися через це, бо на інстинктивному рівні цю людину можуть вважати слабкою ланкою в групі. А виключення з колективу може стати причиною дитячої депресії, суїцидальних тенденцій у підлітків та розладів особистості. Також через булінг може сформуватися глибинне переконання, що світ небезпечний. У цьому випадку батькам і педагогам важливо зменшити кількість критеріїв для порівняння. Саме тому шкільна форма — хороша ідея. Тоді діти починають шукати нові способи для порівняння між собою: рівень інтелекту, успішність у навчанні.
Залежність як спосіб втекти від проблем
Нездорова їжа, алкоголь та комп’ютерні ігри — швидкий спосіб отримати позитивні емоції. А це може викликати залежність.
Насправді вкрай мало підлітків відмовляються від нехороших пропозицій через власні принципи. Якщо це й відбувається, то через страх, а не усвідомлення. А якщо в дитини є певні проблеми: неприйняття однолітків, конфлікти з батьками, то вона більш схильна погодитись на такого роду швидкі емоції. Адже будь-яка залежність — лише вершина айсберга. Завжди є незадоволеність власним життям. І за допомогою нехороших звичок підліток компенсує свої проблеми.
Саме тому так важливо розібратись у глибинних причинах того, що відбувається, змінювати життя на краще. Бо якщо просто обмежувати дитину, то ремісія довго тривати не буде.
Самоізоляція
Не можна сказати, що карантин однозначно негативно вплинув на всіх дітей. Усе залежить від того, що було на вході. Тобто якщо у підлітка було велике коло спілкування, багато інтересів, гуртків, то під час самоізоляції рівень його гормонів щастя — серотоніну і дофаміну знизиться. Якщо не знайти нові види активності, то може виникнути депресія або тривожний розлад. Але якщо дитина інтроверт і в неї немає купи друзів, то самоізоляція не вплине так погано на неї.
Причиною тривоги також можуть бути труднощі з дистанційним навчанням. Зміна обставин, відсутність у фізичному плані вчителя та класу, велика кількість домашніх завдань — це стрес для дітей. Те, як ці зміни перенесе ваш син чи донька, залежить від темпераменту підлітка. Якщо дитина чутлива, їй потрібно більше допомоги та підтримки від батьків. Та в самоізоляції є і свої плюси. Наприклад, підліток може дистанціюватися від негативу. Бо коли в класі тебе сварить учитель або насміхаються однолітки, ти не можеш просто вийти. А вдома можна відсунутись від екрана і так відгородити себе від негативу.
Якщо проблеми вже виникли
Обов’язково зверніться до спеціаліста. Поясніть дитині, що хочете її зрозуміти, а психолог чи психотерапевт краще допоможе це зробити. Не звинувачуйте підлітка в його проблемах, лише скажіть, що хочете більше дізнатися про його стан і допомогти.
Також я б порадила батькам більше дізнаватися про підлітковий вік. Адже це не тільки протестна поведінка, а й багато фізіологічних змін. Не потрібно читати всі підряд книги, розв’язуйте проблеми в міру їх виникнення.
Підліткам важливо розуміти, що їх підтримають, що б не сталося. Забезпечте це відчуття своїй дитині. Звертайте увагу на її емоційний стан та приносьте визначеність у її життя. Коли батьки підтримують свого сина чи доньку, це плекає впевненість у собі, вмотивованість та цілеспрямованість. Тоді дитина буде здоровою.
“Моя 14-річна дочка зовсім від рук відбилася: вона взагалі не реагує, коли я прошу її що-небудь зробити. Робить такий вигляд, ніби мене і немає зовсім поруч. А мені вже набридло повторювати:” Скільки разів тобі говорити ?! ! “- все одно немає ніякої відповіді.” Відстань! “- і то не завжди може сказати …”
Знайома історія? Що ж робити в таких випадках, як “достукатися” до своєї дитини?
Вам допоможуть наступні правила:
Правило 1. Звертаючись до дитини, говоріть менше, а не більше. У такому випадку у вас підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим. Чому? А тому, що дітям потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість переробки інформації, ніж у дорослих).
Таким чином, якщо ви задаєте своєму чаду питання або просите про що-небудь, почекайте, принаймні, п’ять секунд – дитина сприйме більше інформації і, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. Спробуйте говорити коротко і точно, уникайте тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію. Наприклад: “Прибери, будь ласка, в шафі перед тим, як підеш гуляти”, “Зараз тобі треба вивчити фізику” і т. Д. Іноді достатньо одного слова-нагадування: “Прибирання!”, “Література!”.
Правило 2. Говоріть доброзичливо, ввічливо – як би ви хотіли, щоб говорили з вами, – і … ТИХО. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов’язково зупиниться, щоб послухати вас. Адже недарма вчителі так успішно використовують цей прийом, щоб привернути увагу класу.
Правило 3. Будьте уважним слухачем, не відволікайтеся на сторонні справи, коли дитина вам щось розповідає. Слухайте її в два рази більше, ніж говорите. Ваше дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися. Переконайтеся, що самі можете служити прикладом того, що вимагаєте від своєї дитини (звертайте увагу на те, як ви слухаєте чоловіка, друзів, рідних і, звичайно ж, саму дитину).
Правило 4. Якщо ви дуже сильно роздратовані, розмову починати не варто. Ваше роздратування, агресія моментально передадуться вашій дитині, і вона вас вже не почує. Це пов’язано з тим, що однією з психологічних особливостей даного віку є емоційна нестабільність, в більшій мірі обумовлена гормональними змінами, що відбуваються в організмі дитини. Дорослі повинні бути стабільнішими в цьому плані.
Правило 5. Перш ніж щось сказати, встановіть зоровий контакт з дитиною. Переконайтесь, що вона дивиться на вас, а не в бік (якщо ні, то попросіть подивитися на вас – цей прийом працює і з дорослими, наприклад з чоловіками). Коли ви дивитеся один одному в очі – дитина у вашому розпорядженні, можна формулювати своє прохання або питання. Якщо робити так весь час, коли вам потрібна увага дитини, це привчить її слухати вас.
Правило 6. Нерідко підліткам буває складно з ходу переключити свою увагу на ваше запитання, особливо якщо вони зайняті тим, що їм дуже подобається. Мало того, дитина і справді може вас не чути (така особливість уваги в даному віці). У такому випадку можете зробити попередження – встановіть тимчасове обмеження: “Я хочу з тобою поговорити через хвилину, будь ласка, відволічись” або “Мені знадобиться твоя допомога через дві хвилини”. При цьому встановлений часовий інтервал не повинен перевищувати п’яти хвилин, інакше підліток просто забуде.
Як емоційний стан дорослого впливає на дитину?
Емоції відіграють важливу роль у житті кожної дитини. Неемоційну, “холодну”, дитину уявити важко. На емоційне благополуччя дитини, як власне, і на її емоційний розвиток, впливають виховання в родині, соціум. І, звісно ж, її темперамент, тип нервової системи – те, що зараз називають фізіологічними чи біологічними чинниками. Однак, якщо те, що заклала природа, змінити важко, на інше впливати можна. Тому в цій статті йтиметься про роль батьків та інших дорослих в емоційному розвитку дитини.
Емоції дітей – безпосередні та спонтанні. У дитини забрали іграшку – вона голосно плаче, віддали – знову сміється, наче нічого не трапилось. Діти, особливо маленькі, не ховають та не стримують своїх переживань. Тому вся їхня активність забарвлена емоційними проявами.
Дорослі допомагають дитині впоратися із сильними переживаннями. Наприклад, якщо дитина перезбуджена чи дуже втомлена, батьки створюють умови для відпочинку. Якщо дуже засмучена, – підбадьорюють. Дитина потребує любові дорослого, і її почуття залежать від наявності цієї любові. Буває, маленька дитина щось намалювала чи зробила власноруч і несе поробку тату чи мамі. Батьки її хвалять, і дитина – щаслива. Отже, опіка і любов дорослих є умовою позитивного емоційного розвитку дитини, її емоційного благополуччя.
З наукової точки зору, емоції – це фізіологічна реакція організму на події, людей, тобто все, що оточує людину. Емоційна реакція має своє “представництво” у гіпоталамічній ділянці, тобто під корою головною мозку. А оскільки підкіркові структури старіші, до кінця керуватись розумом над емоціями людині не вдасться.
Наприклад, як би батьки майбутнього першокласника не заспокоювали його щодо школи, однаково тривога залишається. Бо це – не лише об’єктивна тривога, а й глибше – реакція на небезпеку. А перший раз у перший клас – це подія, коли хвилюються і батьки, і діти. І, тривога батьків, впливає на посилення тривоги в дітей. Отже, чим спокійніші батьки – тим спокійніші діти.
Немовля має певні емоції (воно кричить, щоб задовольнити якусь потребу – наприклад, в їжі), але ще не має почуттів. Вони сформуються згодом у процесі виховання і соціалізації. Адже почуття утворюються і розвиваються на основі емоцій. Це стійкі емоційні ставлення людини до явищ реальності, що відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами та мотивами.
Наприклад, як дитина довідається, що таке провина та сором? Їй про це розкажуть батьки та інші дорослі: “Боже, як тобі не соромно! Не клади лікті на стіл! Хіба можна привселюдно колупатися в носі?”. Знайомо? Інший приклад: як дитина дізнається про почуття гордості? Коли дорослі скажуть, що пишаються нею.
Іншими словами, наші почуття формуються під впливом оточення, моралі, суспільних норм (зокрема, і релігійних), виховання у сім’ї. Є діти, яких дуже рано і часто соромили, і є ті, щодо яких ці “важелі” застосовували пізніше і рідше. Що відчували “перші” діти, а що – “другі”? Запитання риторичне. Комфортніше, вільніше там, де менше обмежень та заборон і більше спонтанності.
Емоції відіграють важливу роль у житті кожної дитини. Неемоційну, “холодну”, дитину уявити важко. На емоційне благополуччя дитини, як власне, і на її емоційний розвиток, впливають виховання в родині, соціум. І, звісно ж, її темперамент, тип нервової системи – те, що зараз називають фізіологічними чи біологічними чинниками. Однак, якщо те, що заклала природа, змінити важко, на інше впливати можна. Тому в цій статті йтиметься про роль батьків та інших дорослих в емоційному розвитку дитини.
Емоції дітей – безпосередні та спонтанні. У дитини забрали іграшку – вона голосно плаче, віддали – знову сміється, наче нічого не трапилось. Діти, особливо маленькі, не ховають та не стримують своїх переживань. Тому вся їхня активність забарвлена емоційними проявами.
Дорослі допомагають дитині впоратися із сильними переживаннями. Наприклад, якщо дитина перезбуджена чи дуже втомлена, батьки створюють умови для відпочинку. Якщо дуже засмучена, – підбадьорюють. Дитина потребує любові дорослого, і її почуття залежать від наявності цієї любові. Буває, маленька дитина щось намалювала чи зробила власноруч і несе поробку тату чи мамі. Батьки її хвалять, і дитина – щаслива. Отже, опіка і любов дорослих є умовою позитивного емоційного розвитку дитини, її емоційного благополуччя.