Як запобігти проблемі?

• Подумайте, як надати дітям достатньо можливостей для виходу почуттів в емоції.

• Емоційних зривів буде менше, якщо ви дасте дитині можливість діяти за власним планом і розумінню (з вашою підтримкою і наглядом), тобто не будете пригнічувати її ініціативу і самостійність.

Як впоратися з проблемою, якщо вона вже є?

• Намагайтеся не звертати уваги на істерики, тільки стежте, щоб проблема залишилася в межах безпеки. Пам’ятайте, що мета такої поведінки – домогтися бажаного або «випустити пар». У будь-якому випадку, якщо ви звертаєте на істерику увагу (неважливо, позитивне або негативне), ви сприяєте тому, щоб такі речі відбувалися частіше.

• Якщо своєю істерикою дитина приводить у замішання оточуючих, то швидко відведіть її убік подалі від «глядачів». Спокійно скажіть йому: «Буває так, що людина дуже сильно сердиться, і це нормально. Але зовсім НЕ нормально, коли ця людина починає заважати всім іншим. Коли ти відчуєш, що заспокоївся, можеш повернутися до нас (до дітей)».

• Попросіть, щоб разом з вами за дитиною поспостерігали більш досвідчені люди, – можливо, ви, самі того не відаючи, робите щось таке, що провокує дитини на істерики.

• Обговоріть можливі причини такої поведінки з іншими членами сім’ї. Разом подумайте над тим, як вирішиш цю проблему.

Вплив сім’ї

• Сім’я забезпечує базисне почуття безпеки, яке є одним з основних умов нормального розвитку дитини. Вона дає дитині можливість без побоювань і страху взаємодіяти із зовнішнім світом, освоювати нові способи його дослідження та реагування.

• Батьки є джерелами необхідного життєвого досвіду. Діти вчаться у них певним способам і моделям поведінки. Батьки впливають на поведінку дитини, заохочуючи або засуджуючи певний тип поведінки, а також застосовуючи покарання і визначаючи прийнятну для себе ступінь свободи дій дитини.

• Спілкування в сім’ї впливає на формування світогляду дитини, дозволяє йому виробляти власні норми, погляди, ідеї.

• Морально-психологічний клімат сім’ї – це школа відносин з людьми.

Відносини в родині мають вирішальний вплив на розвиток дитини!

Правила покарання

1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ані фізичному, ані психічному. Більше того, покарання має бути корисним.

2. Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо Ви зрозуміли, що занадто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».

3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по одному — за кожен вчинок. «Салат» із покарань – це «страва» не для дитячої душі. Покарання — не за рахунок любові. Щоб не сталося! Не залишайте дитину без нагороди і любові, на які вона заслуговує.

4. Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.

5. Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ані слова. Не заважайте дитині розпочати життя спочатку.

6. Без приниження. Щоб там не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви справедливі, дія покарання буде зворотною.

7. Дитина на повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву, а Вашої гіркоти, Вашого засмученн

Коли не потрібно хвалити

1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.

2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).

3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.

4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати.

Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день

Увага! Дуже важливо! Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…

Праця – великий вчитель і вихователь, вона допомагає формувати особистість, загартовувати характер, сприяє всебічному розумовому і фізичному розвитку, підвищує витримку, удосконалює координацію рухів. Дитину потрібно навчити не механічно відтворювати якісь дії, а працювати свідомо, адже праця спонукає її проявляти ініціативу, винахідливість, здогадливість – все те, що належить до творчих можливостей особистості.

Ви дали дитині якесь завдання, наприклад, виліпити з глини оладки для ляльки Катрусі, відремонтувати якусь свою іграшку. Дитина обмірковує, як це зробити, ставить запитання. При цьому активно працює її думка, розвивається уява, пам’ять, увага. Цього мало: виконуючи поставлену мету, малюк долає труднощі, усвідомлює їх. Так закріплюються вольові якості характеру, виховується дисциплінованість, зароджується почуття відповідальності. Так що ж може виконувати дитина дошкільного віку?

Починаючи з 2-х років прищеплюйте дитині найпростіші навички самообслуговування: коли вдягаєте, роздягаєте, вмиваєте малюка, надайте йому можливість самому приймати участь у цьому процесі, а не тільки бути об’єктом Ваших дій.

В 3 роки малюк вже повинен хоча б наполовину самостійно одягнутися і роздягнутися — Ви йому тільки допомагаєте; сам, під Вашим контролем він повинен намилити і вимити руки, вмитися, витертися рушником і обов’язково повісити його на місце. Діти дуже люблять допомагати дорослим – використовуйте це бажання і кожен день (обов’язково кожен день!!!) давайте дитині прості доручення: принести і поставити на стіл тарілку, подати татові безпечний інструмент, знайти бабусі окуляри, взяти ганчірку і стерти зі свого столу крихти.

В 4 роки дитина вже самостійно може зашнурувати черевики, застібнути ґудзики, розкласти перед обідом ложки. Нехай самостійно готує все необхідне для гри, малювання; заохочуйте її в помічники, коли виконуєте що-небудь. Звичайно, користь Вам невелика. Але неоцінимо велика користь, яку отримує сама дитина. Завдання, описані вище, приблизні, і Ви можете ускладнювати або робити легшими їх в залежності від характеру і рівня розвитку Вашої дитини. Але вони обов’язково повинні бути доступні дошкільнику, такі що виконуються, і, звичайно, цікаві. Головна Ваша задача — зробити так, щоб дитина полюбила працю і виконувала роботу із задоволенням. А для цього є два вірних шляхи.

Перший – гра. Запропонуйте малюку таким чином прибрати іграшки: ведмедика покласти спати, машину поставити в гараж, а песика посадити сторожем.

Друге – праця разом з дитиною, якій завжди цікаво і радісно щось виконувати з мамою, татом, бабусею. Варіанти такої взаємодії нескінченні – допомога може бути в усьому. Наприклад, нести в садочок запасні речі (трусики, маєчку).

Починаючи роботу разом з дитиною, батьки нерідко втрачають терпіння і беруться виконувати всю роботу самі, даючи їй, дитині, роль спостерігача, глядача. Користі від цього мало. Краще прослідкувати за роботою спокійно і ласкаво, доброзичливо поправляючи, якщо дитина помиляється і обов’язково потрібно відмітити і похвалити її маленькі успіхи.

Запамятайте: дитина не народжується ні лінивою, ні трудолюбивою – такою її робить виховання. І від нас, дорослих, залежить, стане для неї праця тягарем чи радістю!