Спогади друга дитинства, однокласника
Пінчука Станіслава Олексійовича
Я знаю Олега з 4 класу і навчався з ним до закінчення школи в 1990 році. У нас був дружний, сильний у навчанні клас. Ми дуже дружили: Олег, я, Бабко Станіслав, Савченко Валерій, Лозян Федір та Крикун Юрій, часто готувались разом до уроків у шкільній та сільській бібліотеках, були допитливими, про все хотіли знати. Наші запитання інколи шокували вчителів.
Нам було цікаво не тільки вчитися, а й разом проводити вільний час. Мені запам’яталися шкільні вечори, військово-спортивна гра «Зірниця».
Олег із задоволенням виконував ролі різних літературних героїв. Разом ми прикрашали сцену і готували різні декорації. З великим ентузіазмом ми готували і проводили шкільні ярмарки. Назавжди запам’яталися наші лижні походи в ліс та екскурсія з класним керівником Козіною Ларисою Борисівною до музею Великої Вітчизняної війни та парку Слави.
Олег був справжнім другом: ніколи не підводив товаришів, був справедливим, чесним, веселим. З ним ніколи не було сумно.
Ніколи не думав, що він такий запальний, веселий, гамірний стане офіцером і буде захищати Україну. Адже для мене офіцер – аж надто срйозна людина, чому Олег аж ніяк не відповідав, але це був його вибір. В одинадцятому класі він почав говорити про вступ до військового училища. А потім вступив до нього.
Приїжджаючи з Одеси він завжди говорив російською, кажучи, що забув «ураинскую речь». Але через дві години нашого з ним спілкування згадувалась і мова, і шкільні приколи, і смішні історії.
Стоїть перед очима як на зустрічі однокласників Олег, серйозний відповідальний офіцер і батько з багаторічним стажем, ставав знову колишнім школярем, веселим хлопцем.
18.11.2016 року
Спогади вчителя української мови та літератури
Вертіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені М.П.Кирпоноса
Горбатенко Галини Іванівни
З дня нашої останньої зустрічі з Олегом минуло 6 років. Переді мною стояв усміхнений, симпатичний чоловік у білому костюмі. Він привітався, подарував квіти і подякував за те, що вчили і виховували. Хоч він мав уже звання майора і відповідальну посаду, але переді мною стояла сонячна, життєрадісна дитина, з якою ми зустрічалися на уроках протягом 6 років.
Хлопчик на уроках був завжди зосереджений, допитливий і дисциплінований. Домашні завдання завжди були виконані. Якщо виникали якісь проблеми і він не міг підготуватися до уроку, завжди попереджав. Хлопчик жвавий, рухливий, веселий. Ніколи не впадав у відчай. Ми часто проводили літературно-тематичні вечори. Олег був одним із найактивніших учасників. Він запам’ятався мені у ролі Лавріна з «Кайдашевої сім’ї» І.С.Нечуя-Левицького, а також у ролі офіцера-панича з Шевченкової «Катерини». Він прекрасно зіграв роль Бонавентури з п’єси «Хазяїн» І.К. Карпенка-Карого.
Під час зустрічі однокласників у 2010 році Олег розповідав про службу, пишався обраною професією, гордився своєю сім’єю, показував світлини дружини та донечки. Цього вечора Олег не минув жодного танцю. Був надзвичайно веселий. Запам’ятався мені він своєю природньою вихованістю, ніколи не називав товаришів на прізвисько, а дівчаток називав лагідними іменами. Зі старшими був ввічливий, слухняний, не відмовлявся від доручень і добросовісно їх виконував.
У моїй пам’яті Олег залишиться сонячною, доброзичливою, щиросердною людиною. Він є гідним прикладом для учнів рідної школи.
22.11.2016 року