Офіційний сайт  

НАУКОВО-ДОСЛІДНА ЛАБОРАТОРІЯ З ВИВЧЕННЯ І РОЗРОБЛЕННЯ ГУМАНІТАРНИХ ІДЕЙ АКАДЕМІКА В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

RESEARCH LABORATORY FOR THE STUDY AND DEVELOPMENT OF THE HUMANITARIAN IDEAS OF ACADEMICIAN V.I. VERNADSKY

web: https://sites.google.com/view/vernadsky-lab;  e-mail: vernadsky.lab@gmail.com

Народився 4 жовтня 1949 року в селі Обіточне, Приморський район, Запорізька область, УРСР. У 1972 році закінчив Московський державний університет імені М. В. Ломоносова, історичний факультет, кафедру археології. У 1977 р. закінчив аспірантуру при Інституті археології АН УРСР, дисертацію кандидата історичних наук захистив у 1982 році.

У 1971-1998 рр. працював в Інституті археології Національної Академії наук України. Пройшов шлях від лаборанта до старшого наукового співробітника. Працював у відділах Первісної археології та Новобудовчих експедицій.

У 1975-1988 рр. паралельно з науковою роботою в Інституті археології НАН України працював вантажником на цегельному заводі комбінату «Прогрес» в м. Ірпінь.

У 1986 і 1989 рр. видав, у співавторстві, навчальний посібник для студентів-археологів Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. В 1990 р. у Москві, у Всесоюзній серії науково-популярних книг «рос. Эврика» вийшла книга Ю. О. Шилова «рос. Космические тайны курганов», а в 1994 р. у Києві – її авторський переклад, оповідання і нариси в збірці «Брама Безсмертя» українською мовою. Ці дві праці стали підставою для вступу автора до Національної Спілки письменників України (1994).

Робота над докторською дисертацією, затвердженою Ю. О. Шилову в Інституті археології АН УРСР у 1987 р. під робочою назвою «Духовна культура населення Південно-Східної Європи епохи міді та бронзи», втілилася у монографію «Прабатьківщина аріїв» – неповна редакція якої вийшла у м. Києві в 1995 р. Книга викликала значний резонанс. Підбірка друкованих відгуків та рецензій учених опублікована у другому виданні монографії, зокрема, найобґрунтованішими з позитивних були відгуки академіків і  директорів інститутів РАН – етимолога і арієзнавця О. М. Трубачова та археолога й історика Б. О. Рибакова.

 Невдала спроба захисту докторської дисертації у 1995 р. відвернула Ю. О. Шилова від офіціозу. Проте за вказану монографію йому були присвоєні звання академіка Міжнародної Української Академії оригінальних ідей, а також звання академіка й професора Православної Російської Академії при Відділі теоретичних проблем РАН. Членство у академіях «англ. New York Academy of Sciences, International Personnel Academy, International Academy of Cossacks» та звання Почесного доктора наук у другій із них надано Ю. О. Шилову  за монографії «Джерела витоків української етнокультури» (Київ, 2002) та «рос. Основы славянской цивилизации» (Москва, 2008).

Отримавши творчу відпуску в Інститут археології НАН України, академік Ю. О. Шилов очолював науково-культурологічний відділ Російського громадського руху (Москва, 1996-1997), де підготував до видання резонансні монографії київського археолога В. М. Даниленка «рос. Космогония первобытного общества» й свою «рос. Праистория Руси» (М., 1999), а також московського шумеролога А. Г. Кифішина «рос. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива XII–III тысячелетий до н. э.» (Київ, 2001); оригінал-макети усіх трьох книг були представлені ним на VII Всеслов’янському з’їзді (Прага, 1998). Там же «народного академіка» Ю. О. Шилова було затверджено головою Історичної секції Всеслов’янського Собору – Міжнародного об'єднання громадських позапартійних організацій слов’янських країн.

У 1998 році Ю. О. Шилова було звільнено з Інституту археології НАН України «за прогули». У 1999-2002 рр. він – завідувач відділом давньої історії київського громадського Міжнародного Інституту соціоніки. Із 2001 року на викладацькій роботі: професор, а у 2006-2015 рр. завідувач кафедри українознавства Українського Військово-Козацького інституту (з 2008 р. – Інститут соціальних наук і самоврядування) у складі Міжрегіональної Академії управління персоналом (м. Київ).

Виконуючи доручення керівництва Всеукраїнської громадської організації Товариство Нестора Махна «Гуляй-Поле», очолив створення (на Запоріжжі та в трьох штатах Індії, 2000-2001) науково-публіцистичного фільму «Шляхами Велесової книги». А на каналі «Культура» українського TV за сценаріями та участю Ю. О. Шилова у 2005-2013 рр. були створені 1-7-серійні фільми «Спогади про минуле», «Юрій Шилов: Прабатьківщина аріїв», «Спасительство» та ін. У 2008 р. разом із провідними археологами Румунії й Молдови був запрошений до Ватикану для наукового керівництва виставки «англ. Cucuteni-Trypillia: a great Civilization of Old Europe». Вершиною творчості академіка Ю. О. Шилова на 2015 р. стала монографія «англ. Ancient History of Aratta-Ukraine», перекладена в Англії й видана у США.

Засновник меморіального комплексу «Козацькі Могили» у м. Горішні Плавні на Полтавщині. Співзасновник (разом із О. С. Поліщуком та А. В. Гайдамакою) приватного музею «Аратта – Україна» у с. Трипілля під Києвом.

Був членом 6-ти недержавницьких академій України, РФ, США, – а також головою історичної секції Всеслов’янського Собору і членом Ради старійшин Українського козацтва (де присвоєно звання генерала).

Від жовтня 2009 Ю. О. Шилов – пенсіонер; працював над зібранням власних творів та над сценарієм художнього фільму про первинних, дохристиянських Спасителів.

У 2021-2025 р. – співзасновник і член Науково-дослідної лабораторії з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського (на громадських засадах) під егідою Комісії з наукової спадщини академіка В. І. Вернадського НАН України, на чолі з доктором педагогічних наук, професором А. П. Самодриним. За його редакцією видав книгу «Ноосферна теорія історії і проблеми сучасності» (2023).

Ю. О. Шилов протягом 1989-2025 рр. опублікував чимало наукових, науково-популярних, навчальних, публіцистичних і художніх книг – усього близько 45 видань. Співавтор і член редколегії 1-5-го томів колективної монографії лабораторії Вернадського «Ноосфера Вернадського, сучасна освіта і наука: під час випробувань і надалі» (2021-2025).

Засновник сайту в Фейцсбуці: Юрій Олексійович Шилов «Україна у контексті світової цивілізації». 

Талант Ю. О.  Шилова співмірний із масштабом постаті В. І. Вернадського, про що свідчать його геніальні наукові праці, в тому числі й видані у монографіях лабораторії Вернадського! Можна багато сказати про Юрія Олексійовича як великого вченого, громадянина і Людину, про такі якості його титанічної Особистості, як принциповість, патріотизм, енциклопедизм, щирість, відданість українській науці...

Подвижницька діяльність Ю. О. Шилова отримали високу оцінку  наукової громадськості світу і українського народу.

За ініціативою Польського Історичного товариства США, у м. Горішні Плавні Кременчуцького р-ну Полтавської області встановлено прижиттєвий пам’ятний знак «Академіку Шилову Ю. О.» (2005) – підставою чого стала його книга «Джерела витоків української етнокультури»; її ж ілюстрації взято художником-монументалістом академіком В. М. Прусом за основу обеліску «Культура моєї Батьківщини за 20 тисячоліть», який встановлено (2006) у м. Дніпропетровську. До цього слід додати слова Генерального директора Національного історико-етнографічнго заповідника «Переяслав» (Київська обл.), Героя України М. І. Сікорського, сказані (у 2002 р.) про книгу її авторові: «Ви врятували честь нації!». Нагороджений Почесною грамотою Міністерства культури і туризму України «За вагомий особистий внесок у створенні духовних цінностей та високу професійну майстерність» (жовтень 2009). Нагороджений грамотою-подякою «За великий внесок у зміцнення культурно-гуманітарного співробітництва на теренах СНД» від Міністерства іноземних справ  РФ (лютий 2013). Присвоєне Почесне звання «Герой Козацького народу» (Україна, 18 липня 2018).

      Серце Юрія Шилова після тривалої хвороби перестало битися на 76-у році життя 22 липня 2025 року. Смерть застала його за редагуванням своїх глав VІ-го тому щорічника «Ноосфера Вернадського, сучасна освіта і наука: під час випробувань і надалі», який члени лабораторії Вернадського почали готувати до 164-ої річниці від дня народження видатного українського вченого.

        Глибоко сумуємо з приводу цієї непоправної втрати... Царствіє Небесне Юрію Олексійовичу! 

Світла пам’ять про нього залишиться у спогадах, ділах, книгах, долях його близьких, вихованців і колег. Його творча спадщина – грандіозна! Тож зробимо так, щоб пам’ять про нього стала вічною – злилася з творчістю найвидатніших діячів України та світу, з їхніми долями.

        Ноосферні наукові, педагогічні та літературні здобутки видатного українця Юрія Шилова ще чекає висока оцінка і шана нащадків в Україні та світі.

    Похований видатний українець 23 липня 2025 р. на кургані неподалік села Пустотине Макіївської сільської територіальної громади Ніжинського району на Чернігівщині. Глибоко сумуємо з приводу цієї непоправної втрати... 

Члени лабораторії Вернадського висловлюють щирі співчуття дружині й усій родині нашого друга, колеги і побратима Юрія Олексійовича Шилова.

        Світла і вічна йому пам’ять...

Члени лабораторії Вернадського:

Володимир Моргун (Полтава), Олександр Вознюк, Олена Мирошниченко (Житомир), Геннадій Москалик, Віктор Шакотько (Кременчук), Інна Осадченко, Наталія Павлик, Володимир Піддячий, Микола Піддячий, Світлана Репетій, Валентин Рибалка (Київ)

Юрію Шилову –

Кобзареві слов’янської цивілізації –

на спомин

22 липня 2025 на 76-у році життя пішов до Бога видатний український історик, археолог, культуролог, філософ і письменник зі світовим ім’ям – Юрій Олексійович Шилов (4.10.1949-22.07.2025). В останні роки він став співзасновником і плідно працював у складі Науково-дослідної лабораторії з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського (на громадських засадах) під егідою Комісії з наукової спадщини академіка В. І. Вернадського НАН України, на чолі з доктором педагогічних наук, професором А. П. Самодриним (протягом 2020-2023 рр.), Почесним академіком НАПН України В. В. Рибалкою (протягом 2023-2024 рр.) та Почесним професором Полтавського педагогічного університету В. Ф. Моргуном (протягом 2024-2025 рр.), видав книгу «Ноосферна теорія історії і проблеми сучасності» (2023). Члени лабораторії вважають Юрія Олексійовича своїм другом, колегою, побратимом і пишаються, що мали честь працювати з ним. Юрій Олексійович, на превеликий жаль, ненадовго пережив свій 75-річний Ювілей. Нехай вірш на честь його Ювілею буде своєрідною епітафією на спомин про Видатного Українця.

Нащадку запорізьких козаків

сімдесят п’ять – на радість нам звершилось!

Юркові Шилу – Ювілейний спів,

і щоби довго серце його билось!...

Історик, археолог і письменник,

розвідник аріїв, Трипілля і Аратти!

Слов’янської цивілізації натхненник,

«Веди словени» зверхінтерпретатор!...

В Горішніх Плавнях йому пам’ятник стоїть!

Удостоєн звання Героя народу Козацького!

Велика честь із академіком дружить –

колеги по лабораторії Вернадського.

Від імені та за дорученням членів лабораторії Вернадського,

завідувач лабораторії (2024-2025) – В. Моргун

Талант Юрія Шилова співмірний

із масштабом постаті Володимира Вернадського

Із великим сумом дізнався про смерть нашого друга, колеги і побратима Юрія Олексійовича Шилова -- видатного українського історика, археолога і філософа, чиї думки збагатили українську історичну науку і культуру та будуть корисними для нашого народу ще багато років. Знав Юрія Олексійовича ще зі студентської доби, з далекого 1967 року, коли ми поступили вчитися на різні факультети МДУ імені М. В. Ломоносова і жили у гуртожитку на одному поверсі. Ю. О. Шилов розподілився після закінчення університету в 1972 році, так само, як і я, у Київ.

З тих пір більше пів-сторіччя слідкував за його творчими досягненнями, читав його чудові книга, часто зустрічався з ним на конференціях і його творчих вечорах у Спілці письменників України, членом якої він був декілька десятиліть. Мав велике задоволення брати участь, на запрошення Юрія Олексійовича, в одній із археологічних експедицій і розкопках під його науковим керівництвом арійського кургану на Кременчуччині. А в останні роки доля звела мене з Юрієм Олексійовичем в лабораторії з вивчення і розроблення
гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського. Він плідно співпрацював з фундатором лабораторії -- нашим незабутнім Анатолієм Петровичем Самодриним. Слід відмітити, що талант Юрія Олексійовича Шилова  співмірний з масштабом постаті В. І. Вернадського, про що свідчать його геніальні наукові праці, в тому числі й видані у монографіях лабораторії. Можна багато сказати про Юрія Олексійовича як великого вченого, громадянина і Людину, про такі якості його титанічної Особистості, як принциповість, патріотизм, енциклопедизм, щирість, відданість українській науці...

Щирі співчуття і слова підтримки дружині Людмилі Олександрівні й усій родині...

Тримаймося вічною пам'яттю про наших великих друзів і колег...

Почесний академік НАПН України, доктор психологічних наук, професор -- Валентин Рибалка

Юрій Олексійович Шилов —

людина великої душі, таланту і відданості науці та Україні

Сьогодні ми з важким серцем прощаємося з Юрієм Олексійовичем Шиловим — людиною великої душі, таланту і відданості науці та Україні. Його життєвий шлях є прикладом невтомної праці, мудрості та безмежної любові до рідної землі.
    Особливо пам’ятаю спілкування з Юрієм Олексійовичем — глибою історичної науки під час експедиції Кременчук — Горішні Плавні разом із науковцями та ініціатором експедиції нині покійним Анатолієм Петровичем Самодриним. Я відповідав за організацію кременчуцької частини експедиції та зустрічі з педагогами, і ці короткі години спілкування, співпраця з Юрієм Олексійовичем в організації експедиції стали для мене справжнім уроком відданості справі та наукової чесності, якими завжди відзначався Юрій Олексійович.
        Він залишив по собі не лише вагомий науковий спадок, а й світлу пам’ять у серцях усіх, хто мав честь працювати поруч із ним. Його щирість, доброта і підтримка надихали багатьох, а його внесок у розвиток української науки й культури назавжди залишиться у нашій історії.

Світла пам’ять про Юрія Олексійовича житиме в наших думках і справах. Нехай його душа знайде спокій у Царстві Небесному. Вічна пам’ять і шана нашому дорогому другу та наставнику.

З глибокою пошаною, ідейний учень —

доктор філософських наук, професор Геннадій Москалик

Юрій Шилов –

Людина епохи і сам Епоха

Фейсбук приніс сумну звістку... А зв’язавшись із дружиною, Людмилою Олексіївною Шиловою, отримав тому підтвердження.

Учора, 23 липня 2025 р., на кургані неподалік села Пустотине Макіївської СТГ Ніжинського району на Чернігівщині поховали відомого українського археолога, письменника, публіциста, члена національної та інших письменницьких спілок, а також близько десятка громадських українських й іноземних академій, кандидата історичних наук, професора Юрія Олексійовича ШИЛОВА (4.Х.1949 – 22.VII.2025).

Прискіпливий дослідник курганів України, археолог – фахівець у галузі вивчення енеоліту – бронзового віку, поборник української прабатьківщини аріїв, шукач прадавніх коренів легендарної Аратти, а ще дослідник старожитностей Подніпров’я, Одещини, Херсонщини, курганів в околицях Горішніх Плавнів на Полтавщині... У кількох рядках навіть важко перерахувати уподобання й напрямки злету думки і фантазій цієї непересічної людини. Про це свідчать також більше двох десятків монографічних і тематичних досліджень пана Юрія, не менша кількість його публіцистичних праць, літературно-художні твори, в тому числі й на полтавську тематику.

З Юрієм Олексійовичем здавна підтримував дружні стосунки. Починаючи з 80-х рр. ХХ ст. був причетний до редагування й виходу в світ окремих його статей, пізніше – публікації деяких монографічних досліджень. У 1990-ті запросив його провести розкопки курганів в окрузі Горішніх Плавнів (тогочасного Комсомольська). З 2004 і до 2014 рр. він – неодмінний учасник більшості археологічних експедицій, які я очолював, радник під час польових робіт, інтерпретатор окремих їх результатів. А це – участь у розкопках більше 50 курганів, кількох поселень, тривале перебування разом у польових таборах експедицій, участь у більше двох десятках полтавських і не тільки наукових конференцій, спільні лекції, зйомки телефільмів, інтер’ю тощо. І, чого гріха таїти, риболовля, розмови біля вогнища, подорожі. А під час них – неодмінні екскурсії-розповіді Шилова, розраховані як на загал, так й індивідуальні.

Юрій Олексійович причетний до становлення Краєзнавчого музею в Горішніх Плавнях, в основу якого лягли саме археологічні колекції із його розкопок. Він же – ініціатор створення кількох доволі значних пам’ятних комплексів у цьому місті. То ж і не дивно, що Горішніх Плавнях ще за життя археолога з’явився пам’ятний знак зі скульптурним зображенням Ю. О. Шилова. До наукового архіву музею надійшли й численні рукописи, відбитки наукових праць, фото та біографічні матеріали дослідника, частина його бібліотеки. До речі, близько 50 книг із особистої збірки Ю. О. Шилова стали надбанням книгозбірні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, в науковому архіві якого зберігаються рукописи його статей, книг і публіцистичних праць.

Людина епохи і сам Епоха. Вчений, популяризатор, археолог-польовик. Автор дискусійних припущень і яскравих полемічних праць, які ще тривалий час будуть приводом до обговорень нащадків...

Але якось дивно згадувати Юрія Олексійовича у минулому часі. Проте, факт залишається фактом. Юрія Шилова вже немає з нами. І про це ми із сумом маємо повідомити широким колам шанувальників, друзів, знайомих із цією непересічною людиною, причетною до вивчення стародавньої історії Полтавщини, її культурної спадщини, до діяльності музеїв Горішніх Плавнів, Полтави і Кременчука.

Царство Небесне... Спочивай із миром, друже. Пам’ятаємо... Сумуємо...

Олександр Супруненко – директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, канд. історичних наук, заслужений працівник культури України

Проведено позачергове засідання  членів Лабораторії

Розглянуті такі питання:

1. Виступи членів лабораторії зі словами  прощання і вдячності нашому завідувачеві А.П.Самодрину.

2. Організаційні питання, зокрема з налагодження роботи лабораторії.

3. Завершення роботи над 3-м томом щорічної монографії.

4. Відзначення 160-річного ювілею В.І.Вернадського 12 березня 2023 року.

5. Участь у спільному засіданні Теософського товариства в Україні 16.03.2023 року, присвяченого ювілею В.І.Вернадського (на запрошення керівництва Товариства).

6. Різне 

Детальніше

Пішов із життя видний учений, чудова людина, вчитель, наставник та друг – Анатолій Петрович Самодрін.  Людина, котру я добре знав і поважав як Людину, як Вченого, як видатного Педагога і як справжнього Патріота.

  Життєвий та творчий шлях Анатолія Петровича – це приклад успішного та талановитого вченого, високі моральні якості якого сформували авторитет і заслужену шану серед керівництва, колег, аспірантів і студентів.

          До горя неможливо підготуватися, неможливо знайти слова, щоб загоїти пекучу рану вічної розлуки з дорогою людиною для рідних, друзів, співробітників…У цей важкий час приношу щирі співчуття сім’ї, рідним, колегам.  Розділяю ваш біль та схиляю голову в глибокій скорботі. А слова підтримки допоможуть перенести ваше родинне горе та полегшать гіркоту втрати найдорожчої для вас людини.  

Академік НАН України                                  Олександр Пономаренко

ПІШОВ  У  ВІЧНІСТЬ

ВІДОМИЙ  ПЕДАГОГ,  ВЧЕНИЙ  І  ПОЕТ  ПОЛТАВЩИНИ АНАТОЛІЙ  САМОДРИН 

Самодрин Анатолій Петрович – доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки і психології Міжнародного гуманітарно-педагогічного інституту «Бейт-Хана» (м. Дніпро), завідувач Науково-дослідної лабораторії з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського (м. Кременчук) при Комісії з розроблення наукової спадщини академіка В. І. Вернадського Національної академії наук України (м. Київ), Почесний професор Кременчуцького інституту Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля.

Анатолій Петрович – народився 16 січня 1954 року в селі Котовка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Після закінчення середньої школи навчався на фізичному факультеті Дніпропетровського державного університету імені 300-річчя Возз’єднання України з Росією, нині – Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, який закінчив у 1976 році та отримав спеціальність «фізик, викладач фізики».

Першим робочим місцем 1 вересня 1976 року стала посада вчителя Шевченківської середньої школи Магдалинівського району Дніпропетровської області, з 1979 року працював заступником директора з навчально-виховної роботи цієї ж школи.

У 1980-1989 роках служив у Збройних Силах СРСР, майор у відставці. У 1989 році, після звільнення в запас за скороченням Збройних Сил, – викладач початкової військової підготовки в СПТУ № 20 м. Кременчука Полтавської області.

У 1990-1991 роках навчався в Харківському державному педагогічному інституті імені Г. С. Сковороди, нині – Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, отримав фах організатора народної освіти.

З 1991 по 2000 роки працював директором загальноосвітньої школи № 3 м. Кременчука Полтавської області, яка при ньому мала статус експериментального педагогічного майданчика і назву профільно-диференційованої школи. У 1998 році захистив кандидатську дисертацію «Організація діяльності профільно-диференційованої середньої загальноосвітньої школи» (спеціальність 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки).

З 2000 року – працював у закладах вищої освіти. У 2000-2002  роках – завідувач кафедри історії, культури і права Інституту економіки і нових технологій у м. Кременчук. У 2002-2004 роках працював проректором з наукової роботи Кременчуцького інституту Дніпропетровського університету економіки і права й одночасно разом із колегами створював Сучасний гуманітарно-економічний інститут. Новостворений заклад у 2004 році було передано до Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»: з 2004 року проректор Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» – директор Кременчуцької філії, завідувач кафедри психології і педагогіки.

У 2007 р. присвоєно вчене звання дійсного члена (академіка) Міжнародної академії проблем людини в авіації і космонавтиці.

З грудня 2007 року, після приєднання студентів Кременчуцької філії Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» до Полтавського інституту економіки та права Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», працював доцентом, а з 2011 – професором та завідувачем кафедри соціально-гуманітарних дисциплін (і соціальної роботи, з 2013) у Кременчуцькому інституті Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля (до жовтня 2014 року).

У 2011 році присвоєно вчене звання «доцент» та захищено докторську дисертацію «Теоретичні засади системи профільного навчання в умовах регіону», присуджено науковий ступінь доктора педагогічних наук (спеціальність 13.00.09 – теорія навчання).

У травні 2014 року присвоєно звання «Почесний професор Кременчуцького інституті Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля».

З жовтня 2014 року обіймав посаду професора кафедри соціальної роботи і соціально-гуманітарних дисциплін (з вересня 2017 року кафедра має назву економіки, маркетингу та соціальної роботи, з вересня 2018 року – економічного проєктування і соціальної роботи) КІДУ імені Альфреда Нобеля.

У 2017 році обрано дійсним членом Міжнародної Академії Біоенерготехнологій (м. Дніпро).

З серпня 2018 року  обіймав посаду професора кафедри педагогіки і психології, з лютого 2020 – посаду проректора з науки Міжнародного гуманітарно-педагогічного інституту «Бейт Хана» (м. Дніпро). 

А. П. Самодрин, працюючи в галузі педагогічної науки, видав понад 300 публікацій. Його основні праці: «Архітектоніка профільної освіти», «Формування навчально-освітнього простору регіону», «Впровадження системи профільного навчання в умовах регіону», «Концепція комплексного моделювання навчально-освітнього простору регіону засадами профільного навчання (Проект)», «Вступ до профільного навчання», «Профільне навчання в середній школі», «Педагогічна організація регіону: теорія і практика», «Технологія відбору учнів до профілів навчання в умовах профільно-диференційованої школи: формування профілів в 6-11 (12), 5-9 класах гімназії, 8-11 (12) класах ліцею», «Профільно-диференційована школа як педагогічна проблема» (в 2-х ч.), «Навколишнє середовище», «Кременчуччина – основа проєктування освіти регіону під час випробувань і надалі» та ін. На теренах Кременчуччини разом із колегами ініціював цикл конференцій «Ідеї В. І. Вернадського в освіті».

12 березня 2022 разом із членами лабораторії Вернадського опублікував «Звернення до науковців і освітян світу з приводу російської агресії проти України».

А. П. Самодрин був членом спеціалізованих вчених рад із захисту докторських і кандидатських дисертацій зі спеціальностей 13.00.01, 13.00.04, 13.00.09; членом редколегій наукових видань – «Імідж сучасного педагога» (м. Полтава), «Sience Rise» (м. Харків), «Вісник Університету імені Альфреда Нобеля», серія «Педагогіка і психологія» (м. Дніпро), «Збірник наукових праць» ПУ ВНЗ «МГПІ «Бейт-Хана» (м. Дніпро); науковим редактором заснованого ним монографічного щорічника лабораторії Вернадського «Ноосфера Вернадського, сучасна освіта і наука» (м. Київ, м. Кременчук).

Він автор чотирьох поетичних збірок. Рядки вірша «Я вже не Є...» з останньої збірки «Думками посміхаюся» (2021) водночас і філософські, й інтимно-ліричні, й пророче-антирашиські (мільйони росіян не спромоглися «подолати в собі звіра», в їх душах, на відміну від автора, так і не «прокинулася Людина») :

Я вже не Є, не ту становлю силу...

Стаю ніким, ніхто мені не мил...

Світ допива мою гірку наливу

Звитяжних з того ж світу сил.

Я просвітлів – але ж не янгол Богу...

Молочним шляхом сам себе жену.

До осі Світу відшукав дорогу,

Й довідався, що там завжди й живу.

Чому ж в мені прокинулась Людина,

Хто ж напустив у душу Неба край?

Звідтоді себе краю безупинно,

Отримавши на серці безліч ран...

Я просвітлів і вилікував душу,

Й навчився в серця зілля добувати.

Та на останок все ж сказати мушу:

Не зміг в собі тварину подолати...

...І з нею зліг негоду переспати.

Науково-педагогічна і громадська діяльність А. П. Самодрина високо оцінені державою та професійною спільнотою. Він нагороджений знаком «Відмінник освіти України» (1995 р.), Грамотою Міністерства освіти  України (1978 р.), присвоєне звання «Почесний професор Кременчуцького інституту Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля» (2014 р.), мав інші відзнаки.

Смерть застала Анатолія Самодрина 2 лютого 2023 за редагуванням ІІІ-го тому щорічника «Ноосфера Вернадського, сучасна освіта і наука», який члени лабораторії під його керівництвом підготували до 160-ої  річниці від дня народження видатного українського вченого, яка відмічається світовою науковою громадськістю 12 березня 2023 року.

Похований відомий педагог, вчений і поет на Свіштовському цвинтарі м. Кременчука.

Глибоко сумуємо з приводу цієї непоправної втрати... Царствіє небесне Анатолію Петровичу! 

Світла пам'ять Ваша залишиться у ділах, книгах, долях Ваших вихованців, у наших спогадах. Творча Ваша спадщина – грандіозна! Тож зробимо так, щоб пам'ять Ваша стала вічною – злилася з творчістю найвидатніших діячів України та Світу, з їхніми долями.

Наукові, педагогічні і поетичні ноосферні здобутки видатного українця Анатолія Самодрина ще чекає висока оцінка і шана нащадків в Україні та світі.

Члени лабораторії висловлюють щире співчуття родині пана Анатолія – дружині, дітям, онукам.

Світла і вічна йому пам’ять...

Члени лабораторії Вернадського:

Валентин Рибалка, Олександр Вознюк, Марія Лещенко, Володимир Моргун, Геннадій Москалик, Оксана Овчарук, Інна Осадченко, Володимир Піддячий, Микола Піддячий, Віктор Стрельніков, Лариса Тимчук, Віктор Шакотько, Юрій Шилов

17.11.2022 Проведено чергове засідання Науково-дослідної лабораторії з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського 

                            Обговорено питання: 

1. Культурна місія жіночої особистості науковця в умовах ноосфери атомізованого суспільства: психопедагогічний аспект. Осадченко І.І.

2. Про сайт Науково-дослідної лабораторії. Шакотько В.В.

3. Різне.

Детальніше

30.09.2022 Проведено чергове засідання Науково-дослідної лабораторії з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського 

                            Обговорено питання: 

1. Сферологія ноосфери: погляд історика. Ю.О. Шилов. 

2. Про сайт Науково-дослідної лабораторії. Шакотько В.В.

3. Різне.

Детальніше

ДО ОСВІТЯН СВІТУ

1. Пізнати наукову істину неможливо логікою, можливо лише життям, вважав Володимир Іванович Вернадський (1863-1945) – передвісник  ноосфери як данини нашого часу. Тож, ми – люди Землі підійшли до дуже відповідального періоду життя на планеті – до корінної зміни нашого наукового світогляду. В його основі – пізнання людини самої себе, освітнє вивищення її особистості на такий рівень розуміння єдності світу, що дозволить перетворити гармонію сукупного інтелектуального ресурсу суспільства і його творчої енергії в рушійну силу науки ноосферної доби, у вирішальний фактор еволюції. Подальший розвиток ноосферної цивілізації – коеволюція в складі всіх форм життя.

 2. Україною у 2022 році через її враження війною з боку російських націонал-патріотів зі спробою звільнення Європи від українства (території сучасної України, яку вони вважають недокраїною, недодержавою) розпочата Велика Ноосферна революція. Цим самим на планеті посилились процеси руйнування конформістської свідомості народної маси й позицій колективного егоїзму окремих країн і союзів на користь колективного морального розуму з виявленням позиції кожної етносоціокультурної цілісності, кожного соціального угрупування й кожної особистості.

 3. Коеволюція людства в умовах становлення і розвитку ноосфери – неперервно зростаючий діалог в складі персоніфікованих траєкторій розвитку кожної людини і всіх разом з життям і космосом з утворенням нових соціальних інститутів. Смисл  життя криється в адаптації його з допомогою розуму до космосу – тому й людські інституції мають бути розумно гнучкими, антропокосмічними, реально діючими. У нас нині вибір – між ноосферою і некросферою

4. У час російської Z-агресії Українська держава і країна діалогічно в онтологічному вимірі історії стверджують пускову клітину нообіосфери у Всесвіті, цим виявляють внутрішній резонанс історичного розвитку людства й Україна перед Світом постає камертоном монадної організації людства –  змушує коеволюцію культур на засадах раціогуманізму.

5. Ноосфера як науковий шлях розвитку людства здійсниться звільненою енергією колективно-диференційованої праці в соборній особистості планети як проєкт освіти. Ноосферною освітою слід повести пізнання еволюції живої речовини з побудовою голови ноосфери вцілому і в кожному регіоні біосфери – зокрема, фрактально.

6. Патріотизм українця сьогодні – це позиція кожного землянина, хто стоїть за розвиток ноосферної культури психозою, за науковий шлях розвитку людства, за торжество миру на планеті. Пам’ятаймо, за кожним на нашій планеті стоїть вчитель – вершитель майбутнього. Закликаємо усіх освітян планети і усіх небайдужих до подій в Україні – вплинути на агресора, припинити війну в Україні, вдатися до діалогу про мир і майбутнє людства Землі.

Слава Україні!

Анатолій Самодрин – доктор педагогічних наук, завідувач Науково-дослідної лабораторії з вивчення і розвитку гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського при Комісії НАН України з розроблення наукової спадщини академіка В. І. Вернадського

TO EDUCATORS OF THE WORLD

1. Cognizing scientific truth is impossible with logic, it is possible only with life, believed Vladimir Ivanovich Vernadsky (1863-1945) - the harbinger of the noosphere as a tribute to our time. Therefore, we, the people of Earth, have approached a very responsible period of life on the planet - a radical change in our scientific worldview. It is based on cognition of human being of him- or herself, on educational elevation of his or her personality to such a level of understanding the unity of the world, which will allow transforming the harmony of society's aggregate intellectual resource and its creative energy into a driving force of science of the noosphere epoch, into a decisive factor of evolution. Further development of noosphere civilization will be coevolution as a part of all forms of life.

  2. Ukraine, in 2022 because of striking war of the Russian national-patriots with an attempt to liberate Europe from Ukrainianism (the territory of modern Ukraine, which they consider to be underdeveloped, underpowered), began the Great Noospheric Revolution. Thus, on the planet the processes of destruction of the conformist consciousness of the people mass and the positions of collective egoism of individual countries and unions in favor of a collective moral mind with the identification of the position of each ethno-sociocultural integrity, each social grouping and each personality have intensified.

 3. The coevolution of humanity in the conditions of the formation and development of the noosphere is a continuously growing dialogue as part of the personified trajectories of development of each person and everyone together with life and the cosmos with the formation of new social institutions. The meaning of life lies in its adaptation with reason to the cosmos - hence human institutions must be reasonably flexible, anthropocosmic, realistic. We now have a choice between the noosphere and the necrosphere.

          4. During the Russian Z-aggression the Ukrainian state and country dialogically in the ontological dimension of history approve the trigger cell of the noobiosphere in the Universe, thus revealing the internal resonance of humanity's historical development and Ukraine before the World becomes the tuning fork of the monadic organization of humanity – makes the coevolution of cultures based on Rational-Humanism.

 5. Noosphere as a scientific way of mankind's development will be realized by the released energy of collective-differentiated labor in the collective personality of the planet as a project of education. Noosphere education should lead the cognition of the evolution of living matter with the construction of the noosphere's head as a whole and in each region of the biosphere – in particular, fractally.

 6. Ukrainian patriotism today is the position of every earthling, standing for the development of noosphere culture with psychosis, for the scientific way of development of mankind, for the triumph of peace in the world. Remember, behind everyone on our planet there is a teacher – the master of the future. We call on all educators of the planet and all those who are not indifferent to the events in Ukraine – to influence the aggressor, to stop the war in Ukraine, to resort to a dialogue about peace and the future of humanity on Earth.

Glory to Ukraine!

Anatolii Samodryn - Doctor of Pedagogical Sciences, Head of the Research Laboratory for the Study and Development of Humanitarian Ideas of Academician V.I. Vernadsky at the Commission of NAS of Ukraine on the Development of the Scientific Heritage of Academician V.I. Vernadsky

Щодо стратегії  і тактики діяльності Науково-дослідної лабораторії з вивчення і розроблення

гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського

Ми вже підійшли до дуже відповідального періоду життя на планеті – до корінної зміни нашого наукового світогляду. В його основі – пізнання людини самої себе, освітнє вивищення її особистості на такий рівень розуміння єдності світу, що дозволить перетворити гармонію сукупного інтелектуального ресурсу суспільства і його творчої енергії в рушійну силу науки ноосферної доби, у вирішальний фактор еволюції.  Ноосфера як науковий шлях розвитку людства здійсниться звільненою енергією колективно-диференційованої праці в соборній особистості планети як проєкт освіти.

Стратегічним напрямом діяльності Науково-дослідної лабораторії з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського є наукове вивищення педагогічної свідомості, ноосферна модернізація освітньої системи з готовністю виховувати і розвивати людину істинну – синхронну біосфері, хронотоп якої повинен мати більш високий ступінь звільнення внутрішньої енергії для більш ефективної участі в геологічних процесах, ніж було до цього – ноосферний. На цьому шляху постать В.І. Вернадського і його наукова спадщина у великій мірі стає маркером світогляду людини ноосферної доби і її культури, по особливому актуалізується для України і Світу. Вивчення і розробка гуманітарних ідей академіка В.І. Вернадського – на часі.

Метою діяльності Науково-дослідної лабораторії з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського обрано:

здійснення міждисциплінарних наукових досліджень у галузі гуманітарної спадщини  академіка В. І. Вернадського, що зумовлено ноосферними трансформаціями нашої планети, які супроводжуються прискоренням історичного розвитку людської цивілізації (психозойська ера), світовими глобалізаційно-інтеграційними процесами,  експоненційним зростанням і поновленням знань, інформації і технологій, кардинальними соціально-економічними перетвореннями в Україні й світі, формуванням засад демократичної соціально-орієнтованої української держави, необхідністю створення рівних можливостей для діяльності людей у різних сферах суспільних відносин.

Головні завдання наукових досліджень і прикладних розробок у галузі гуманітарної спадщини академіка В. І. Вернадського:

- вивчення ноосферного доробку В. І. Вернадського щодо утворення космосоціопланетарного феномену – космічної координати в складі сучасного світогляду людини;

- освітній розвиток гуманітарної сфери країни на засадах думок В.І. Вернадського;

- концептуалізація освітніх орієнтирів руху до монокультури світу –  образу гармонійної світобудови і механізмів посилення діалогу Людини і Природи; принципів ноосферного гуманізму та основ психоконституційного проєктування розвитку особистості в складі цифровізованого психозою;

- здійснення методологічної координації теорії ноосфери, науки і освіти, можливостей сучасної системи освіти на рівні ІТ-гібридизації психології і педагогіки та їх обопільності, що відповідає запиту часу, її здатності розвивати соціальну свідомість в умовах нинішньої кризи й тих змін, що спричинили посилення соціальної відповідальності за майбутнє;

- забезпечення психолого-педагогічної підтримки освітніх зусиль, що супроводжують  процеси цифровізованого переходу біосфери в ноосферу  в гуманітарній сфері та спрямовані на підвищення ефективності сучасної людини, хронотоп якої повинен мати більш високий ступінь звільнення внутрішньої енергії для більш ефективної участі в геологічних процесах, що, в свою чергу, призведе до нового порядку життєдіяльності людського співтовариства на глобальному і регіональному рівнях – реальної ноосфери;

- розв’язання протиріч, пов’язаних з інформологічним проєктуванням освітньо-культурного каналу світового людства та України на засадах збільшення звільненої, здатної до виконання колективно-диференційованої роботи енергії наукової думки, зосередженої науковим потенціалом соборної особистості;

-  удосконалення регуляторної політики в освітньо-гуманітарній сфері з перспективами створення психолого-педагогічного ресурсу гармонізації цифровізованої особистості, збагаченої глибинною національно-культурною спадщиною українського народу, який неперервно вивчає і розвиває ноосферну цивілізацію від мікро до космічного рівнів;

- виробити практичні рекомендації фундаторам освіти з питань проєктування механізмів трансформації творчого еgo до стану творчого со-ego на засадах персоніфікованої творчої еволюції;

- вироблення тематики перспективних розробок гуманітарної спадщини академіка В.І. Вернадського і його прибічників;

- розвиток парадигми інформології освіти в концептосфері Володимира Вернадського: філософія, психологія, педагогіка;

- здійснення та апробація наукових досліджень, отримання наукових теоретичних результатів та створення новітніх науково-прикладних, науково-популярних розробок в світлі думок В. І. Вернадського тощо.