«Життя прожити – не поле перейти»
Майже кожен із вас запитує себе: „Хто я? Навіщо прийшов у цей світ?Куди йде моє життя?” Здається, що це прості запитання, але відповіді на них дати дуже важко. Як же довідатися, ким ми станемо в цьому житті? Телебачення, реклама, журнали наводять нас на думку про те, що ми повинні бути красивими, багатими, успішними. Нам потрібно мати машину, дачу, роботу і фізичну досконалість. Тільки тоді ми можемо стати кимось. Що важливіше – будувати життя чи підбудовуватися під нього?
Жити потрібно в будь-якому випадку, адже життя неповторне. Життя – це ваша таємниця, але ви маєте реалізувати себе,свої внутрішні здібності, свою суть, пройшовши всі етапи життя: молодість, зрілість, потім ви залишаєте по собі якийсь спадок (посадити дерево, побудувати будинок, виростити сина).
Життя дуже багатогранне, це – яскравий світ, але для кожного він особливий, у кожного свої цінності й переконання.
Чи може кожна людина жити так, як вона хоче, і що для цього потрібно?
Що складніше і важливіше – будувати життя чи пристосовуватися до нього?
Казкотерапія
Дуже давно це було. Так давно, що багатьом не згадати цю історію про молодого юнака Еріка. А може, це було зовсім недавно. Імовірно, така сама історія відбувається з кимось і зараз. Ерік був веселим хлопчиком, а коли виріс, став привабливим юнаком. Він любив розмовляти з друзями і веселитися, та настав день, коли батьки сказали йому: „Ти вже дорослий. Обирай собі дорогу у житті”. Але Ерік не знав, що обрати. Він так звик, що не треба самому нічого вирішувати. Адже все вирішують дорослі. А зараз він замислився, та ненадовго. Він згадав, що його мрією була подорож на кораблі у веселій компанії друзів.
Ерік зібрався в подорож. Сів на корабель, який першим причалив до пристані. Спочатку він озирнувся, познайомився з капітаном корабля, з командою. Капітан був суворим, але Ерік подумав, що всі капітани мають бути такими. А команда корабля – добрі люди, не дуже веселі, серйозні, але вони були дорослими і могли навчити Еріка жити, допомогти йому порадою. Найбільше ж юнака хвилювала зустріч із пасажирами корабля!
- Як мене приймуть? Які вони – добрі чи злі, веселі чи ні? Адже я так довго подорожуватиму разом із ними!
Але все добре! Компанія чудова! Разом з новими друзями Ерік подорожує, дивується морю, красі морських пейзажів. Найбільше йому сподобалося розмовляти і жартувати зі своїми друзями. Здавалося, що все чудово, правильно і спокійно. От тільки погода була мінлива. То тихі, погідні дні, то сильний шторм. Ерік боявся коли штормило. Та й кого не налякає стихія? І ось якось під час грізної негоди Ерік почув у каюті чийсь тихий голос. Відчинивши двері, він нікого не побачив. Йому довелося піднятися на палубу. Сильно хитало, хвилі розбивалися просто біля ніг переляканого юнака. У голові запаморочилось, його почало нудити. Було так темно, що Ерік не міг нічого роздивитися. Про всяк випадок він надяг рятувального жилета і шукав у темряві далі. Раптом корабель сильно нахилила хвиля. Ерік послизнувся і… впав за борт!Що робити?! Темно! Страшно! І плавати він не вміє. Добре, що жилет встиг надягти. Ерік закричав: „Рятуйте!”. Але море вирувало, і крику юнака ніхто не чув. Ерік зрозумів, що він один, усі його покинули і забули, він згубився. Гірко стало хлопцеві. Він плакав, а від страху нудило, і сили покидали його. „Я так проведу решту свого життя, поки мене не з’їдять акули, або я не помру від голоду: самотній, забутий усіма!” – так він думав, і сльози змішувалися з морським бризом і ще більше підсилювали душевний біль. „Я нещаслива і жалюгідна людина. І ніхто не зможе зрозуміти і допомогти мені! Адже чудес на світі не буває!” Але рятувальний жилет утримував Еріка на поверхні, море стало заспокоюватися. Змученому страхом юнаку вдалося забутися…
Розвиднілося. Ерік розплющив очі. Життя триває… Уся гіркотаобрази знову повернулась до нього, страх знову опанував і душу, і тіло:„Нічого я не хочу в цьому житті. Треба все забути, заснути… або навіть померти. Але щоб усе це швидко минулося! Чому це трапилося зі мною? Ніхто не допоможе мені, уже ніколи я не буду разом з людьми. Я забутий, забутий!”А світ залишився колишнім. Світило сонце, на небі пливли прозорі хмари, вода мінилася і відбивала золотаві промені. Дельфіни стрибали, гралися, наче запрошуючи у свій світ.„Чому це так? – сумував далі юнак. – Світ залишився таким самим. Усе живе своїм життям. І тільки мене викинуло з життя. Як же так?!”.Інколи Еріку вдавалося заспокоїтися, іноді його душили сльози розпачу. Знову охоплював страх, паморочилося в голові, і самотність отруювала душу. Раптом Ерік почув дивні звуки, музику, пісні, сміх. Це був корабель, який юнак не одразу побачив, адже надто занурився угіркі роздуми. Ерік зрадів і став кричати: „Я тут! Врятуйте мене! Я тут!”. Але музика і сміх заглушували слабкий голос юнака. Сил у Еріка майже не залишилося. „Навіщо я їм? – думав він. – У них весело, добре, а я тут один. А якщо мене побачать, то врятують. Ні, я цього теж не хочу! Не люблю жалітися. Нехай я загину! Непомітно піду з цього світу!”.
Корабель тим часом плив собі далі, а Ерік приречено дивився на палубу. Але раптом щось прокинулось в ньому, закипіло бажання боротися. „Я теж хоч веселитися, сміятися, розважатися із друзями! Я теж хочу жити!!! До нових друзів! Я сильніший від них! Їм не довелося пережити такого лиха. Я став мудріший. Я багато чого пізнав!” – Ерік чимдуж став кричати, махати руками, навіть поплив до корабля. І йому вдалося привернути увагу! Матроси спустили шлюпку, витягнули Еріка з води. Чужі цікаві погляди навіть сподобалися Еріку: „Що ж, отже, я цікавий людям! Я знову живий!”. Ерік незабаром звик до нових супутників. Вони радували його бесідами, жартами. „Як люди схожі між собою! Як же добре з новими друзями! – думав він. – Яке це щастя жити!”.
Минули роки… Зараз Ерік має хорошу роботу, сім’ю. І він часто згадує свою першу подорож, яка навчила його боротися, вселила в нього волю до життя.
Як добре жити! Яке прекрасне життя! Тож радійте життю!
І на завершення відгадайте загадку: „Вона нічого не коштує, але створює багато чого. Вона збагачує тих, хто її одержує, не збіднюючитих, хто її дарує. Вона триває мить, а у пам’яті лишається надовго. Немає багатіїв, хто міг би прожити без неї, і немає таких бідних, які не стали б багатші її милістю. Вона створює щастя в домі, атмосферу доброзичливості у справах і є паролем для друзів. Водночас її не можна ані купити, ані випросити, ані позичити, ані вкрасти, бо вона – це цінність, яка не принесе жодної користі, якщо не йтиме від чистого серця” (Усмішка).
Усміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, прихиляться до вас.
Усміхайтеся і це приведе вас до щастя.