Василь Симоненко з художницею Аллою Горською (пізніше вбита за нез'ясованих обставин) і режисером Лесем Танюком тривалий час об'їжджали села довкола Києва, розпитували місцевих про репресивні 30-ті роки. Так намагалися знайти поховання людей, закатованих НКВС. Аж у Биківні вони знайшли те, що шукали. 1963 року під селищем Биківня біля Києва виявили поховання останків тисяч людей, розстріляних НКВС у 1937–1941 роках. І це не вдалося приховати від партії. Вимога оприлюднити правду про жахливі злочини, так званий "Меморандум №2", друзі відправили до Київради. Але відповіли їм не адресати, а КДБ. Після цього у Черкасах Василя Симоненка дуже сильно побила міліція, завдаючи великої шкоди ниркам, і він незабаром після того помер. Лесь Танюк був змушений якимось своєрідним способом втекти до Москви і там ховатися, і реалізовувати себе як режисер саме там.