Творчість

Писати почав ще в школі, й з розповідей однокласниці Василя можна зрозуміти, що вже тоді митець писав неприховану правду: “Симоненко дуже любив нашу вчительку з літератури, яка одночасно була і нашою класною керівничкою. Всі вірші їй показував, які написав. А вона йому казала: "Вася, сховай ці вірші і нікому не давай". Він питав: "Чому? Я ж правду написав". А вчителька йому відповідала, що коли подорослішаєш, то зрозумієш, чому, а поки або сховай або спали”.

Протягом короткого життя В. Симоненко видав усього одну збірку віршів "Тиша і грім"(1962), провідною темою яких є любов до рідної землі, відповідальність за її долю. Писав новели, пробував створити кіносценарій зі студентського життя, став автором численних статей, театральних і літературних рецензій, створив три казки для дітей і дорослих.

Його талант помічали усі значимі письменники та літературознавці. Олесь Гончар назвав Симоненка «витязем молодої української поезії», Василь Захарченко — «поетом з горніх Шевченкових долин». Стус говорив так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».

Клуб творчої молоді (1960-ті роки)

Напровесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді. Так з'явилася ініціативна група, яка ставила своєю метою об'єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України.

Хоч на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Ліною Костенко, Аллою Горською, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком він став душею цього Клубу.