300 км до третього привалу у Кременчуку

На цей день по прогнозу був гарний попутний вітерець і не така велика спека як напередодні. Тож думав встати рано і на світанку вирушати. Проте несподівано побачив, що павербанк зовсім не зарядився за ніч, а на гарміні залишилось 15% заряду. Один з двох 2 мікро-юсб проводів виявися поганим. Тож довелося ще з годину повідпочивати доки гармін поснідає.

Вирушив у дорогу вже після п'ятої ранку. Дорога по Осокорках була пласка, без трафіку та з гарним асфальтом. Летів собі не напружуючись 30-35 кмг аж за одним з поворотів несподівано асфальт скінчився і почалася адова бетонка. Гірша мені траплялася тільки біля Апостолово і то не факт. Поскакав кілометрів 5-7 по цьому хайвею поки не повернув на дамбу за Процівом. Дуже мальовниче місце - дорога не погана вздовж Дніпра, чудові краєвиди, безліч рибалок і відсутній трафік. Так і докотився до Кийліва де трек повертав від Дніпра до Воронькова та селами до Н-08. Котилося легко і невимушено. Не зважаючи на дуже сприятливий вітер, зовсім не хотілося поспішати. І як виявилось пізніше, не даремно.

Н-08 до Переяслава не дуже приємна - забагато машин. У Переяславі заїхав до Музею народної архітектури та побуту під відкритим небом. Трек туди проклав якимись городами та дачами. Сам музей доволі незвичне місце до можна побачити чимало цікавих експонатів.

Особливо мені сподобався станок на якому ковалі насаджували на дерев'яний обід металеву шину. С тих часів технології трохи розвилися і на безкамеркою навіть на шосерах вже мало кого здивуєш. До речі, проїхав весь маршрут на безкамерках 25 Schwalbe Pro One з шикарним накатом. Проблем не було. Хоча і взяв про всяк випадок дві запасні покришки але не знадобилося нічого. Хіба довелося в Києві на привалі підкачати колеса бо здалося, що за 1000 км тиск трохи впав.

Після музею завернув у Смерекову хату і остаточно розслабився насолоджуюсь чудовим видом на ставок. Ресторанчик просто супер. Вдень там зовсім нікого не було і я чудово поснідав "маленькими" порціями так що ледь виліз із-за столу.

Довелося докласти чи малих зусиль щоб таки вирушити далі. Швиденько пульнув до Черкаської області. Там почали траплятися ділянки з капітальним ремонтом дороги та реверсним рухом по одній зі смуг. Де ремонт не почали там був сумний асфальт. Біля Золотоноші почалися невеликі гірки і настав час обіду. Вирішив ні в чому собі не відмовляти та зупинився на перекус в ресторані Велес.

Дуже пристойне місце! Особливо сподобалося домашнє морозиво та симпатичні дівчата-офіціантки.

Далі дорога ставала трохи гіршою і останні 10 км Черкаської області виявилися дуже схожими на дорогу по П'ятихатському району Дніпровщини. Суцільні маневри і швидкість значно вища ніж у автівок. Межа областей проходить по річці Сула що впадає в Дніпро широким лиманом. Через лиман дорого йде дамбою та через короткий вузький міст. Доволі мальовничі місця.

Заправився водою у Липовому та без зупинок їхав аж до Гардижска. Дорога пласка, асфальт на чотири з мінусом, трафіка майже нема. Там знов долив води і рушив далі. Смеркалося.

Часу до ліміту залишалось більш ніж достатньо. Тож вирішив не напружуватися нічною їздою та припаркуватися в Кременчуку на відпочинок. Обрав найбюджетніший готель "Уют", якого цілком вистачило для моїх скромних потреб.

Ближче до Кремінчука з'явилися калюжі і поламані дерева. Схоже тут вирувала знатна негода. І як мені розповіла працівниця готелю, за пару годин до цього у них пройшла справжня буря. Тож мої затримки в дорозі цього дня врятували мене від близького знайомства з катаклізмом.

Перед ночівлею з'їв на диво смачний сендвіч з куркою та карі на Сокарі. Сніданок запланував у Макдональдсі поруч з готелем.