Кібербулінг — це одна з найбільших загроз для психічного здоров’я сучасних школярів. Віртуальне цькування проявляється у вигляді образ, поширення пліток, виключення з груп чи ігнорування в онлайн-просторах. Оскільки більшість дітей щодня перебуває в інтернеті, від онлайн навчання до розваг, виявити небезпеку вчасно складно. Завдання педагогів, адміністрації та батьків — навчити дітей розпізнавати ризики, грамотно реагувати, а головне створити систему профілактики протидії та підтримки. 

Трохи актуальної статистики про кібербулінг

Україна статистика 2024 року:

✅219 випадків булінгу зафіксовано в українських школах за 10 місяців 2024 року

✅124 протоколи (57%) стосуються підлітків віком 14-16 років.
✅37 справ пов’язані з груповим або повторним булінгом.

✅12 протоколів складено на педагогів, які знали про булінг, але не повідомили про нього.

✅160 судових рішень винесено у справах про булінг, що становить 73% від усіх складених протоколів

✅85 анонімних звернень надійшло через онлайн-кнопку для повідомлень про булінг, запроваджену в жовтні 2024 року.

✅53% учнів 5-9 класів стикалися з булінгом хоча б раз у житті.

✅40% дитячих самогубств в Україні пов’язані з Рубрика цькуванням.

Як виявити кібербулінг

Ключ до своєчасної реакції — уважне спостереження за поведінкою учнів. Насторожити повинні такі ознаки: раптова замкненість, небажання брати участь в онлайн-уроках, зниження оцінок, уникання гаджетів, сльози або роздратування після спілкування в мережі.

Рекомендується впровадити прості анонімні опитування у класі раз на місяць із запитаннями на кшталт: «Чи стикався ти з агресією в інтернеті останнім часом?», «Чи почувався ти пригнічено після онлайн-уроку?»

Ще один дієвий інструмент — «щоденники емоцій», де діти коротко позначають свій настрій перед і після навчання. Такі щоденники допомагають виявити тривожні сигнали на ранніх етапах. Корисно також проводити рольові ігри з моделюванням ситуацій, щоб діти вчилися впізнавати приховану агресію в чатах, коментарях і реакціях. Під час таких ігор також важливо аналізувати поведінку дітей у випадках кібербулінгу, їх розуміння ситуацій та поведінку під час імпровізованого булінгу.

Профілактика кібербулінгу

Профілактика починається зі знань. Перш за все, потрібно ввести уроки цифрової грамотності, під час яких учні дізнаються:

• як працюють алгоритми соцмереж і як це впливає на поширення контенту;

• чим небезпечне оприлюднення особистих фото, адреси, справжнього імені, чи іншої особистої інформації;

• як зберігати приватність і налаштовувати безпечні профілі.

Додатково в класі можна проводити тематичні тижні, наприклад, «Тиждень безпечного інтернету», під час яких організовують:

• конкурси на найкраще правило онлайн-спілкування;

• флешмоби на підтримку взаємоповаги;

• майстер-класи з фахівцями в галузі кібербезпеки, таких експертів легко залучити дистанційно завдяки можливостям сучасних інтерактивних панелей.

Також для цього підійдуть рольові ігри у класі. Вони дуже ефективні. Ось приклад такої гри:  один учень відіграє роль жертви, другий — агресора, третій — друга або спостерігача. Після гри обговорюється, хто що відчув, і як можна було змінити ситуацію.

У школі обов’язково має бути «Цифровий кодекс поведінки», погоджений з учнями, батьками й адміністрацією. Важливо, щоб кожен школяр мав уявлення, як користуватись функціями «поскаржитись», «заблокувати», «приховати сторінку» тощо. Для цього варто відводити час на уроці, або цілі уроки, щоб на практиці засвоїти навички та розібратись зі всіма можливими опціями приватності чи блокування у популярних месенджерах, соціальних мережах чи інших платформах.

Під час таких занять важливо дати дитині чітко усвідомити, яка поведінка є неприпустимою та може називатись кібербулінгом, а головне дати поради, щодо оперативної реакції та інформування дорослих. Важливо виховати у дитини звичку та продемонструвати інструменти, щодо збору доказів під час неетичної поведінки в інтернеті. Фіксування неприпустимих переписок чи дій за допомогою скриншотів, а також пошук іншої інформації про кіберагресора це не лише важлива  навичка на майбутнє, а й допомога дитині розібратися з класифікацією поведінки під час спілкування.

Міф 1: булінг є нормальною частиною дитинства, і варто просто ігнорувати його.

Факт:

Булінг не є “нормальним” або прийнятним у будь-якій формі, і ігнорування може не завжди призвести до його припинення. Якщо є така можливість, потерпілий має довіритись дорослій людині, можливо, це хтось із батьків, вчитель, шкільний психолог, які почнуть протидіяти булінгу. Просто терпіти – означає втратити самоповагу і залишити ситуацію безнаказанною.

Міф 2: повідомлення про булінг погіршить ситуацію.

Факт:

Можна переживати, що повідомлення про булінг може призвести до ескалації конфлікту, або що дитині, яка зазнала насильства, просто не повірять. Важливо довіритись тим людям, які готові і мають досвід протидії булінгу.

Міф 3: варто не боятись і дати здачу тому, хто залякує, це його зупинить.

Факт:

Фізичне протистояння є слабшою позицією і провокує продовження конфлікту. Соціальна реакція діє краще, коли з’являються активні учасники – дорослі, які готові протидіяти і припинити булінг.

Міф 4: діти виростають і припиняють чинити насильство.

Факт:

Найчастіше діти, які залякують, можуть вирости і стати дорослими, які знущаються або використовують агресивну поведінку, щоб отримати те, що вони хочуть. Ця модель поведінки у підлітковому віці закріплюється як успішна. Виняток становлять випадки, коли в ситуацію булінгу втрутились відповідні органи влади, школа чи батьки і поставили під сумнів успішність даної стратегії.

Міф 5: булери такими і народилися, у них така генетика.

Факт:

Діти, схильні чинити насильство, часто переймають цю поведінку з навколишнього середовища або деколи відтворюють поведінку насильства щодо них самих. Генетика не відіграє провідної ролі у даному процесі.

Міф 6: булери шукають влади, тому що відчувають себе безсилими.

Факт:

Булери використовують агресію щоб отримати те, що вони хочуть, і часто це працює. Багато дітей на ранньому етапі експериментують з агресивною тактикою, але модифікують поведінку відповідно до впливу середовища, у якому вони виростають.

Міф 7: діти, які стають булерами, самі зазнали зловживання.

Факт:

Довготермінові дослідження дуже маленьких дітей, які зазнали зловживання в дошкільному віці, показують, що вони стають скоріше жертвами, а не насильниками, які слабо контролюють свої емоції.

Міф 8: булінг є проблемою, яку повинна вирішувати школа.

Факт:

Це суспільна проблема. Школа – це просто місце, де найчастіше відбувається булінг, тому що саме там збираються діти. Дорослі встановлюють тон, який формує поведінку дітей.

Міф 9: булінг відбувається лише у школах.

Факт:

Це не так, адже булінг може відбуватися у будь-якому іншому місці. Це може бути поза школою, в коледжі, в університеті чи навіть на роботі.

Міф 10: ознаки булінгу легко помітити.

Факт:

Не завжди легко виявити ознаки булінгу, оскільки вони можуть не бути фізичними та очевидними. Емоційний, словесний та інтернет-булінг може часто залишати шрами, яких люди не побачать.

За матеріалами   Міністерства юстиції