Цьогоріч відзначаємо 135-ту річницю з часу публікації драми Михайла Старицького «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Ким же був її автор? Всесвітньо відомий письменник Михайло Старицький народився 14 грудня 1840 р. у с. Кліщенці Золотоніського повіту (нині – Черкащина). Інтелігентна шляхетна родина двоюрідного дядька – Віталія Лисенка, в якій жив, коли залишився сиротою, дала майбутньому драматургу культурне, літературне, музичне виховання та вплинула на долю.

    Михайло Старицький відомий як поет, либретист, перекладач, видавець та театральний благодійник. А дружні й родинні стосунки Михайла та Миколи Лисенка, якого вважають засновником української національної музики, дали Україні і світу неоціненний літературний скарб та заклали підвалини для розвитку культури та самобутньої ментальності українського народу.

    Серед драматургічного доробку М. Старицького найпопулярнішою і такою, що не втратила популярності донині, є п’єса, або драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», про яку піде розповідь.

Історія написання драми

    Михайло Старицький написав сценарій «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» для театральної постановки в 1887 році і тоді ж відбулася прем’єра, яка стала справжньою подією. Через три роки, у 1890-му, її було вперше надруковано у збірці п’єс М. П. Старицького «Малоросійський театр» у видавця С. Рассохіна.

    Це все, що відомо про прижиттєвий друк п’єси.

    Із сайту електронної бібліотеки DIASPORIANA.ORG.UA дізнаємося про видання 1919 року. Наступне, рідкісне видання 1927 року, взято з фонду Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. Івана Франка.

    Сюжет драми Старицький взяв із народної пісні та переказу про Марусю Чурай. У своїй першій редакції твір називався іменем героїні. Оскільки цензура заборонила виставляти п’єсу, письменник був змушений вступити у складні стосунки з автором уже дозволеної оперети з подібним сюжетом «Не ходи, Грицю, та й на вечорниці» В. Александровим. Письменники дійшли згоди, що драма піде під назвою п’єси Александрова, а Старицький натомість поліпшить його другу оперету – «За Немань іду». Обіцянку було виконано, і п’єса («За Немань іду») стала виставлятися, і за «Не ходи, Грицю, та й на вечорниці» В. Александров продовжував майже 3 роки отримувати авторський гонорар.

    Однак згодом, оскільки «Гриць» ішов під іменем Старицького, Александров став судитися з автором переробки. Як відомо, суд визнав п’єсу оригінальним твором Михайла Петровича. Опонент взяв свої слова назад, вибачився. До слова сказати, Старицький завжди на театральних афішах вказував «за мотивами такого-то автора». Письменник неодноразово «повторював» вже написані твори інших авторів, за що його звинувачували в плагіаті. Але переклади й запозичення творів інших авторів він сам називав «переспівами».

    «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» ставилася спочатку аматорськими гуртками М. Старицького, а згодом колективом театрів М. Кропивницького та М. Старицького. Постановка драми посідала одне з чільних місць серед класичних творів української драматургії.

    Пісня Марусі Чурай «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» була основою для творів українських письменників: «Малоросійська Сафо» О. Шаховського, «Маруся Чурай – українська піснетворка» Г. Бораковського, «Дай серцю волю – заведе в неволю» М. Кропивницького, «Чарівниця» Л. Боровиковського, «Маруся Чурай» Л. Костенко, «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Розмай» С. Руданського, «Маруся Чураївна» В. Самійленка та інших.

Хто така Маруся Чурай?

     Про життя Марусі Чурай, яку вважають авторкою і виконавицею пісні, немає прямих документальних підтверджень, окрім історичних розвідок українського поета Івана Хоменка, який знайшов у матеріалах козацького законодавства ХV–ХVІІ століть вирок полтавській піснетворці (була засуджена 1648 року на смерть за отруєння коханого). Текст документа, стиль і мовні особливості дають підставу вважати його справжнім історичним джерелом.

    Маруся Чурай – напівлегендарна народна поетеса-піснярка. За переказами, народилася близько 1625 року в родині козака Гордія Чурая, який брав участь у багатьох протипольських повстаннях. Потрапив у полон і був страчений. Маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в Полтаві через батька, якого вважали народним героєм.

     Маруся мала славний дар – складати і співати пісні. Одна з них ؘ– про себе і своє трагічне кохання до Гриця.