Тема 3. Русь-Україна (Київська держава)

Зміст історії України

• Розселення східнослов’янських племінних союзів (поляни, сіверяни, уличі, тиверці, хорвати (білі хорвати), волиняни (дуліби, бужани), древляни).

• Назва «Русь». Руська земля.

• Утворення Русі-України (Київської держави).

• Внутрішньо- та зовнішньополітична діяльність перших київських князів.

• Державотворення кінця X - середини XI ст.

• Запровадження християнства як державної релігії.

• «Руська правда».

• Правління наступників Ярослава Мудрого.

• Русь Україна (Київська держава) в першій третині XII ст.

• Боротьба з половецькою загрозою.

• Роздробленість Русі-України (Київської держави).

• Суспільно політичне та господарське життя.

• Культура й духовність.

Дати:

• 860 р. - похід Аскольда на Константинополь, укладення першого відомого договору Русі з Візантією;

• 907, 911, 941, 944 рр.- походи князів на Константинополь;

• 882 р. - об’єднання північних та південних руських земель Олегом;

• 988 р. - запровадження християнства як державної релігії;

• 1019 - 1054 рр. - князювання Ярослава Мудрого в м. Київ;

• 1036 р .- розгром печенігів князем Ярославом Мудрим;

• 1097 р. - Любецький з’їзд (снем) князів;

• 1113р.- укладення «Повісті минулих літ»; початок правління Володимира Мономаха в м. Київ;

• 1187 р .- перша згадка назви «Україна» в писемних джерелах, створення «Слова о полку Ігоревім».

Поняття і терміни:

Билини

Староруські епічні пісні-сказання про героїчні подвиги богатирів і знаменні події з життя народу.

Бояри

Збірна назва представників правлячого стану в Київській Русі, які займали друге, після князя, панівне становище в управлінні державою.

Віче

Народні збори в давніх слов’ян, у Київській Русі, на яких розв’язувалися важливі громадські та державні справи.

Вотчинне землеволодіння

Одна з форм феодальної земельної власності в часи Київської Русі, за якої власник вотчини мав право передати її у спадок, продати, обміняти, поділити тощо.

Закупи

Категорія залежних селян у Київській Русі ХІ - ХІІІ ст.; тимчасово залежні селяни, які через різні обставини втратили власне господарство та змушені були працювати на власника землі за купу (грошову позичку).

Ізгої

Особи, які з певних причин випали зі своїх соціальних груп населення Київської Русі й втратили з ними зв’язок; були особисто вільними, їхнє життя охоронялося великими штрафами.

Ікони

Зображення Ісуса Христа, Богородиці та святих, якому християнська церква приписує священний характер.

Книжкова мініатюра

Невеличкий кольоровий малюнок у старовинному рукописі або книзі.

Князь

Воєнний вождь племені, згодом – глава держави.

Літопис

Історичний твір в Київській Русі, а пізніше на українських, білоруських і російських землях, в якому розповідь велася по роках.

Мозаїка

Зображення або візерунок, зроблені з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців тощо.

Племінний союз

Об’єднання кількох племен, яке за певних умов ставало зародком державної організації.

Полюддя

Система стягування данини в Київській державі Х-ХІІІ ст. У її основі був щорічний об’їзд князем та його дружиною власних володінь та підлеглих племен із метою збирання данини.

Роздробленість

Поділ держави на окремі самостійні території.

Смерди

Вільні селяни, котрі мали своє господарство, володіли землею, виплачували державі данину, виконували на її користь певні повинності.

Фреска

Картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоці) по свіжій вогкій штукатурці.

Християнство

Світова релігія, названа за іменем її засновника – Ісуса Христа.

Шлюбна дипломатія

Встановлення дипломатичних відносин шляхом укладання шлюбів між представниками правлячих родів тих чи інших країн.

Язичництво

Багатобожжя, позначення дохристиянських вірувань; цілісна система представлення світу і людини в ньому.

Персоналії

Аскольд і Дір (? – 882 рр.)

• Розширення кордонів (владу Києва визнали племена деревлян,частина сіверян і дреговичів).

• Невдала спроба приєднати полочан і кривичів.

• Організація перших великих походів на Візантію (860 і 866 р.), політичним наслідком яких було укладення угоди, за якою Візантія сплачувала щорічну данину Києву, а Русь

• зобов’язувалася надавати їй військову допомогу.

• Зростання могутності Київської держави.

• Перетворення Києва на велике торговельне місто та центр наддніпрянської держави

Олег (882 – 912 рр.)

• Регент при малолітньому сині Рюрика Ігорі.

• Захоплення Києва після вбивства Аскольда і Діра, наслідком чого стало об’єднання Північної та Південної Русі, що створило основу для загальноруської державності.

• Розширення кордонів держави шляхом приєднання сіверян, радимичів, деревлян, а також неслов’янських племен меря, чудь і весь.

• Звільнення підкорених племен від данини Хозарському каганату; боротьба з хозарами.

• Сприяння централізації Русі.

• Боровся з угорським племенам, що проходили з Уралу в Подунав’я.

• Будівництво нових міст і фортець.

• Здійснення вдалих походів проти Візантії (907 і 911 р.), наслідком яких став вигідний торговельний договір, згідно з яким руські купці торгували без мита та проживали в Константинополі за рахунок імператора.

Ігор (912 – 945 рр.)

• Відновлення влади над повсталими деревлянами й уличами.

• Продовження об’єднання слов’янських племен.

• Жорстке укріплення центральної влади.

• Дав відсіч печенігам, що з’явилися біля кордонів Київської Русі, і навіть найняв їх у військо.

• Походи на Візантію (941 і 943 р.), але менш удалі, ніж в Олега.

• Був убитий деревлянами під час спроби зібрати повторну данину

Ольга (945 – 964 рр.)

• Помста деревлянам за вбивство свого чоловіка Ігоря (спалення древлянського міста Іскоростеня).

• Упорядкування збору данини: установлення уставів — порядку збору данини та погостів — місць для збору данини (полюддя).

• Розподіл податків на власне князівські та державні

• Здійснення візиту до Константинополя, де прийняла хрещення під ім’ям Олени.

• Укладення договору з Візантією, за яким Київська Русь допомагала імперії в боротьбі з болгарами, норманами й арабами в обмін на данину.

• Відновлення привілеїв для руських купців у Візантії.

• Спроба встановити дипломатичні контакти з Німецькою імперією.

• Сприяння створенню єдиної держави.

• Надання переваги в зовнішній політиці дипломатії перед військовою силою.

Святослав (964 – 972 рр.)

• Призначення своїх синів намісниками в Києві, Овручі й Новгороді.

• Прибічник язичництва, руйнував християнські храми.

• Приєднання племен в’ятичів (межиріччя Оки та Волги).

• Розгром Волзької Булгарії та Хозарського каганату, що відкрило шлях кочовикам, які завдавали великої шкоди Київській Русі.

• Здійснення двох походів на Дунайську Болгарію.

• Мав план перенесення столиці до болгарського міста Переяславця.

• Знесилення Русі численними війнами.

• Загинув від рук печенігів, найнятих Візантією.

• Більшість завойованих територій після смерті Святослава були втрачені

Володимир Великий (980 – 1015 рр.)

• Після смерті Святослава між його синами почалася міжусобна війна, у якій переміг наймолодший Володимир.

• Завершення формування території К.Р., приєднавши племена білих хорватів, дулібів, в’ятичів, радимичів (територія К.Р. простягалася від Чудського, Ладозького, Онезького озер на півночі до Південного Бугу на півдні, від Карпат на заході до межиріччя Оки та Волги на сході).

• Адміністративна реформа: передача земель, якими раніше правили місцеві правителі, своїм синам, вірним великокнязівським посадникам і найближчим боярам;

• Військова реформа: формуванні боєздатного війська з дружинників-слов’ян, а не з варягів; (це дає змогу укріпити князівську владу)

• Релігійна реформа: близько 980 р. — невдала спроба модернізувати язичництво з метою об’єднання племен навколо Києва, визнавши головним богом Перуна; 988 р. — прийняття Володимиром хрещення за православним обрядом і запровадження християнства на Русі; хрещення Русі зрівняло її з провідними європейськими державами.

• Оборона Київської Русі від печенігів, для чого були побудовані застави з військовими гарнізонами на кордонах держави.

• Сприяння розвитку освіти (відкриття перших шкіл).

• Розбудова Києва як столиці держави: укріплена фортеця —«місто Володимира», церква Пресвятої Богородиці (Десятинна), князівські палаци тощо.

• Початок карбування золотих і срібних монет (срібники і златники),

• Зміцнення дипломатичних зв’язків із Польщею, Угорщиною, Чехією, Норвегією, Швецією шляхом укладення династичних шлюбів

Ярослав Мудрий (1019 – 1054 рр.)

• Захоплення престолу в Києві після смерті Володимира в 1015 р. Святополком, який убив своїх зведених братів Бориса, Гліба та Святослава; Ярослав двічі воював зі Святополком і в 1019 р. сів князювати в Києві.

• Мав співправителя брата Мстислава до 1036 р.: Правобережжя Дніпра належало Ярославу, Лівобережжя — Мстиславу.

• Сприяння відновленню сильної князівської влади; посилення централізації Русі.

• Створення першого рукописного зведення законів — «Руської правди».

• Опікування будівництвом нових міст і розвитком уже існуючих.

• Будівництво в Києві Софійського собору, церков Св. Георгія та Св. Ірини, Печерського монастиря (майбутньої Києво-Печерської лаври); місто оточили валами з трьома брамами, одна з яких — «Золоті ворота» — була парадним в’їздом.

• Обрання першого руського митрополита Іларіона (1051 р.).

• Розвиток освіти й культури (відкриття шкіл, у тому числі для дівчат; започаткування літописання; заснування при Софійському соборі бібліотеки, де були зібрані твори античних авторів, тощо).

• Розгром печенігів, які припинили напади на Русь.

• Похід на Візантію, унаслідок якого було укладено договір про службу руських дружин у Константинополі, а дочка візантійського імператора стала дружиною сина Ярослава Всеволода.

• Розширення території Русі за рахунок угро-фінських племен.

• Дружні відносини із країнами Західної та Центральної Європи шляхом укладення династичних шлюбів (сам був одружений із дочкою шведського короля Інгігердою, одружив своїх дочок: Анну — із королем Франції, Єлизавету — із норвезьким королевичем, Анастасію — з угорським королем; сини взяли шлюби з німецькими принцесами).

Правління Ярославичів

1054 р. Розподіл Святославом перед смертю Русі між своїми синами (старші сини отримали головні міста: Ізяслав — Київ, Святослав — Чернігів, Всеволод — Переяслав). Ярослав наказував своїм синам жити в мирі та берегти державу

1054 – 1073 рр. Співправління старших синів Ярослава — Ізяслава, Святослава та Всеволода (тріумвірат)

1068 р. Битва на річці Альті, у якій половці (кочові племена) розгромили Ярославичів, що викликало повстання киян. Установити лад у Києві Ізяславу вдалося тільки за допомогою польського війська

1073 – 1078 рр. Початок міжусобних війн між Ярославичами, які насамперед були спричинені відсутністю єдиної системи престолонаслідування

1078 – 1093 рр. Правління останнього сина Ярослава Мудрого — Всеволода (його влада не поширювалася на західні й північно-східні землі; воювати він не любив, конфлікти розв’язував дипломатичним шляхом; після його смерті в Києві посів Святополк Ізяславич, останній онук Ярослава Мудрого)

1097 р. Любецький з’їзд князів, який прийняв рішення про припинення міжусобиць, щоб не послаблювати країну, і про наслідування князями своїх вотчин; таким чином, з’їзд закріпив поділ Русі на удільні князівства, які стали власністю окремих родин —нащадків Ярослава

Володимир Мономах (1113 – 1125 рр.)

• Онук візантійського імператора Константина Мономаха та Ярослава Мудрого.

• Після смерті батька Всеволода Ярославича поступився київським престолом Святополку Ізяславичу, а сам повернувся до Чернігова, а згодом – до Переяслава.

• Був запрошений киянами на князювання (1113 р.).

• Відновив централізовану одноосібну владу на Русі.

• Припинив князівські міжусобиці.

• Загальмував процес розпаду держави.

• Знизив податки залежних верств населення.

• Зменшив відсотки за позиками лихварів.

• Автор «Повчання дітям» про любов до рідної землі, батьків, ближніх; змалював образ ідеального правителя, який має зберігати єдність і могутність Русі, запобігати князівським чварам і захищати країну від нападників.

• Опікувався розбудовою Києва, освітою

• Був організатором усіх переможних походів проти половців.

• Забезпечив обороноздатність країни.

• Відновив міжнародний авторитет Київської Русі

Мстислав Володимирович (1125 – 1132 рр.)

• Старший син Володимира Мономаха, який став його наступником.

• Зберігав єдність Київської Русі.

• Успішно відбивав напади половців.

• Здійснив переможний похід проти литовських племен.

• Підтримував династичні зв’язки з Норвегією, Данією, Візантією. Угорщиною.

• Останній одноосібний правитель Київської Русі

Галицьке князівство

Ярослав Осмомисл (1152 – 1187 рр.)

• Розквіт Галицького князівства.

• Боротьба проти боярської опозиції;

• Розширення території князівства шляхом приєднання землі між Карпатами та Дністром, пониззя Дунаю;

• Будівництво й укріплення міст;

• Спорудження Успенського собору у Галичі (1153-1177pp.);

• Боротьба проти половців у союзі з іншими князями;

• Участь у боротьбі за Київ;

• Укладення союзницького договору з Угорщиною;

• Дружні відносини з Візантією та Священною Римською імперією.

Культура Русі-України

митрополит Іларіон (? – 1088)

Митрополит Київський та всієї Русі, перший митрополит русин (українець) Іларіон уславився також як оратор і письменник, був причислений до лику Святих.

Автор твору «Слово про закон і благодать».

Антоній Печерський (бл. 982 – 1073)

Церковний діяч Київської Русі, православний святий, засновник Печерського Монастиря Успіння Пресвятої Богородиці та будівничий Собору на честь Успіння Пресвятої Богородиці. З його ім’ям пов’язують реорганізацію києво-руських монастирів на засадах суворих чернечих традицій Святого Афону (Греція).

іконописець Алімпій (? – 1114)

Давньоруський живописець, ювелір та лікар, чернець Києво-Печерського монастиря. З 1083 р. Існує припущення, що Алімпій виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, зруйнованого у 1934 р.

літописець Нестор (бл. 1055 – бл. 1113)

Ченець Києво-Печерського монастиря, письменник, літописець Київської Русі, автор і упорядник «Повісті минулих літ», закликав князів боротися за єдність руських земель.

Конспекти ЗНО

Розселення східнослов'янських племінних союзів

VI - VIII ст. - форма суспільного устрою східних слов'ян: племінні об'єднання або союзи племен, які поступово розподілилися на три групи:

південно-західна група;

західна група;

північно-східна група.

У VIII - IX ст. східні слов'яни розселилися на території від Ладоги до Чорного моря та від Карпат до Оки.

На території сучасної України проживали племена південно-західної групи:

поляни - між притоками Дніпра - Тетеревом і Россю;

деревляни - уздовж річок Прип'ять, Тетерев, Горинь;

сіверяни - у басейні Дніпра, Десни, Ворскли, Сули, Дінця;

волиняни (дуліби) - у басейні Західного Бугу й Прип'яті;

тиверці - у нижній течії Дністра й Прута;

уличі - між річками Оріль і Дніпро, біля Південного Бугу;

білі хорвати - у межиріччі Збруча, Дністра, Прута.

Влада у племінних союзах зосереджувалася в руках племінної верхівки - князі та дружинники.

За допомогою дружин князі завойовували нові землі, збирали данину.

Найбільш знатні дружинники складали дорадчий орган при князі - князівську раду.

Руська земля

За правління нащадків Кия Руська земля посилила вплив на навколишні племена та активізувала зовнішню політику, спрямовану на зміцнення своїх позицій на чорноморських ринках.

Наприкінці VIII ст. руський князь Бравліп здійснив вдалий похід на Таврійський півострів, фактично підпорядкувавши його собі. Існують свідчення, що в той час він охрестився. У першій пол. IX ст. (не пізніше 842 р.) русини вторглися в і поширили свій вплив на значну територію малоазійського узбережжя Чорного моря, що належало Візантії.

Починаючи з VII ст., постійним суперником Русі на південному сході стає могутня Хозарська держава, яка утворилась у пониззі Дону й Волги та на Північному Кавказі. Протягом VIII ст. хозари прагнули підкорити собі значну частину слов'янських племен, в тому числі й тих, які проживали в Середньому Подніпров'ї.

Якщо східні сіверяни, радимичі платили каганату данину, то поляни у відповідь на таку вимогу кагана послали йому меч. Русини розселилися на території каганату, а в його столиці Ітилі навіть утворили колонію з власним суддею і язичницькими капищами. Руська мова та писемність поширювалася серед населення Хозарії поряд з давньоєврейською.

Важливим етапом в історії становлення Руської землі був період князювання у Києві останніх представників династії Києвичі в — Аскольда і Діра, що припадає, імовірно, на 30-ті — поч. 80-х років IX ст. Територія держави охоплювала сучасні Київщину, Чернігівщину та Переяславщину. Арабський історик X ст. Аль-Масуді, характеризуючи князя Діра, зазначав: «Перший між слов'янськими королями — король аль-Дир; він має великі міста, великі залюднені землі, до столиці його держави приходять мусульманські купці з різним крамом».

У той час Русь не тільки спустошує околиці Візантійської імперії, а й завдає ударів по її столиці — Константинополю. У 860, 863,866 та інших роках вона нападає на Константинополь і врешті-решт змушує візантійського імператора підписати між Візантією та Руссю союзницький договір, який, по суті, був дипломатичним визнанням останньої.

За договором Візантія платила Русі щорічну данину, а Русь зобов'язувалася надавати їй військову допомогу в боротьбі з арабами. Важливою була стаття про прийняття християнства Аскольдом та хрещення Русі, яке, однак, торкнулося тільки верхівки суспільства.

Аскольд

(Напівлегендарний варязький київський князь (860—882). Засновник Київського князівства в Наддніпрянщині. Згадується у «Повісті временних літ». Правив разом із Діром. Здійснив у 860 році похід на Константинополь. За візантійськими джерелами, охрестився близько 867 року)

Поряд із Візантією Руська земля підтримувала активні відносини і з деякими іншими країнами Близького Сходу та Європи. Це свідчило про утвердження її на історичній арені як могутньої держави середньовіччя, що впевнено входила в коло європейських народів.

Похід руських дружин на чолі з Аскольдом на Константинополь у 860 р став важливою віхою Русі. Як писав константинопольський патріарх Фотій, відбулося «Відкриття Русі». Саме з цієї події у візантійських та інших закордонних хроніках починається офіційний відлік історії Київської Русі. «Повість временних літ» зазначає, що з цього часу «начася прозивати Руська земля».

Крім Руської землі, у середині IX ст. у Східній Європі сформувалися ще два великі політичні утворення східнослов'янських племен. В арабських джерелах всі вони фігурують під назвами Куявії, Славії та Арсанії. Куявія (Куябія, Куяба) — це, на думку більшості істориків, Руська земля, центром якої була Куяба (Київ Арсанія (Артанія, Арта) знаходилася в Приазов'ї та Причорномор'ї.

Утворення Київської Русі

Становлення Київської держави відбувалося під впливом як політичної самоорганізації племінних об'єднань, так і завдяки активному проникненню в Східну Європу вихідців із Скандинавії (варягів).

Термін Київська Русь у сучасній історіографії використовується як для позначення єдиної держави, що проіснувала до середини XII століття, так і для ширшого періоду середини XII — середини XIII століть, коли Київ залишався центром країни й керування Руссю здійснювалося єдиним князівським родом на принципах «колективного сюзеренітету».

Ще в додержанні часи слов’янських правителів називали князями, а їхнє оточення — воїнами-дружинниками, вони мешкали у великих племінних центрах — городищах, які поступово перетворювалися на міста.

На капищах головними були служителі язичницьких обрядів — волхви. Держава з центром у Києві в другій половині IX ст. закріпила за собою назву «Руська земля»(Куявія), що було пов’язане з діяльністю руських володарів Аскольда та Діра. Частина істориків вважає їх нащадками Кия. Широко відомий похід руського війська під проводом Аскольда у 860 р. на Константинополь, що змусило Візантію визнати Русь як державу.

Причини провідної ролі Києва в державотворенні:

вигідне географічне розташування, зокрема на шляху «із варягів у греки»;

зростання Києва за рахунок притоку населення з інших земель;

можливість високого рівня соціально-економічного розвитку;

розташування на межі розселення кількох союзів племен, наявність природних рубежів.

Новгородський правитель Олег у 882 р. прийшов з військом до Києва, зрадницьки вбив Аскольда під час мирних переговорів. Владу в Києві захопила язичницька династія Рюриковичів., відбулося об’єднання південних і північних руських земель.

Протягом VII - VIII ст. із розпадом у східних слов'ян родоплемінного ладу виникли перші державні об'єднання:

дулібський племінний союз, який об'єднував дулібів, деревлян, полян, тиверців, уличів і хорватів;

полянський племінний союз, до його складу входили поляни, сіверяни, деревляни.

У IX ст. утворилися племінні княжіння:

Куявія на чолі з князем Аскольдом (землі полян із центром у Києві);

Славія на чолі з князем Рюриком (землі словенів із центром у Новгороді).

Вони заклали фундамент ранньофеодальної держави Київська Русь.

Щодо утворення Київської Русі існують кілька теорій.

Норманська теорія - вона стверджує, що першими правителями Київської Русі були нормани - князі Олег і Рюрик.

Теорія природно-історичного процесу - утворення держави у східних слов'ян доводить, що наприкінці VI - на початку VII ст., ще до приходу варягів, у Києві правив перший князь - слов'янин Кий. (Останніми представниками заснованої ним династії й першими князями Київської Русі вважаються Дір та Аскольд.

Київській Русі її історія розглядається як цілісний державний організм ІХ–ХІІІ ст., який хворів на феодальний сепаратизм. Лекції твердять, що з ІХ до першої половини ХІІ ст. на Русі сформувалися всі основні інститути влади, внутрішня адміністративно-територіальна структура, державні кордони.

Історики розглядають Київську Русь як ранньофеодальну монархію з виразними елементами федералізму.

Князь Олег (882-912)

(Напівлегендарний київський князь (882—912) варязького походження. Родич або соратник Рюрика. Регент при княжичу Ігору. Згідно з «Повістю минулих літ» завоював Київ, убивши місцевих правителів, варягів Аскольда і Діра; після чого промовив слова «хай буде се мати городам руським». Здійснив похід на Константинополь (911)

Новгородський правитель Олег у 882 р. прийшов з військом до Києва, вбив Аскольда й почав правити, відбулося об’єднання південних і північних руських земель.

Після смерті Рюрика у 879 р. Олег став правити у Новгороді як опікун (регент) малолітнього сина Рюрика Ігоря. Проте з часом фактично узурпував владу.

Вся політика Олега була орієнтована на захист економічних інтересів.

Діяльність князя Олега:

створення в державі опорних пунктів київської влади, визначення порядку стягнення данини;

приєднання значної кількості земель (деревлян, сіверян, кривичів, радимичів, словенів), у тому числі й не­слов’янських (весь, меря, чудь);

правління від імені малолітнього Ігоря, сина Рюрика, утвердження у Київській державі династії Рюриковичів;

угода з варягами, залучення протягом тривалого часу до походів варязьких загонів;

організація опору угорським племенам, які пройшли неподалік Києва;

здійснення кількох походів на узбережжя Каспійського моря проти Арабського халіфату;

два походи на Візантію 907 і 911 рр.,

укладення вигідних договорів з цією наймогутнішою державою того часу, міжнародне визнання Київської Русі.

Значення та наслідки діяльності князя Олега:

об’єднання Південної та Північної Русі, що стало основою для потужної Київської держави; централізація Русі, перетворення Києва на визнаний серед східних слов’ян центр держави;

зміцнення військової могутності Київської держави, активізація її зовнішньополітичної діяльності.

Князь Ігор (878-945)

(Руський князь із династії Рюриковичів. Князь київський (915—945). Згідно з «Повістю минулих літ» — син варязького князя Рюрика. Основоположник київської династії князів. Ймовірно, здійснив два походи на Константинополь (941 і 944), що закінчилися укладанням русько-візантійського договору. Організував виправи русів на Кавказ. Убитий слов'янським племенем деревлян за грабунки, непомірний збір полюддя і данини)

Наступник Олега князь Ігор продовжував справу свого попередника, хоч і не так вдало.

Перш за все він приборкав непокірних деревлян, приєднав землі тиверців та уличів між Дністром і Дунаєм. Двічі ходив на схід: в 913 р. за угодою з хозарами пройшов до берегів Каспійського моря і дістався Баку, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху.

У роки князювання Ігоря на кордонах Київської Русі вперше з'явилися печенізькі племена.

«Повість минулих літ» називає Ігоря сином Рюрика I, що є однією з підвали норманської теорії виникнення східнослов'янської державності.

Є такі версії, що він таки був сином Рюрика, або одним з воєвод Олега, або нащадком Аскольда, або просто чоловіком Ольги, яка у свою чергу була спадкоємницею князів-київичів. Заступивши на княжий стіл, князь Ігор продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія.

Визначними здобутками у внутрішньо- та зовнішньополітичній діяльності князя Ігора можна виділити наступні:

відновлення влади над деревлянами й уличами;

утримання великої дружини, військові походи вимагали значних коштів, тому особисто збирав данину (полюддя), загинув під час її повторного збирання з деревлян 945 р.;

укладення миру з кочовиками-печенігами, які у 915 р. вперше з’явилися поблизу південних кордонів Русі;

два походи на Візантію 941 і 944 рр., але вони були не настільки вдалі, оскільки новий договір був не дуже вигідний для Русі;

похід на Закавказзя, що увінчався значним успіхом.

Загинув Ігор в 945 р. під час спроби вдруге зібрати з деревлян данину. Така форма збирання, відсутність законодавчо встановлених розмірів податку призводили до того, що в населення часто забиралося майно, руйнувалося господарство. У країні загалом, а надто у волелюбних древлян та інших племен, зростало невдоволення. Древляни влаштували під Іскоростенем засідку, в якій загинули Ігор і його невелика дружина.

Значення та наслідки діяльності князя Ігоря: продовження об’єднання слов’янських племен, розширення Київської держави; послідовне зміцнення центральної князівської влади.

Княгиня Ольга (910-969)

(Руська княгиня із династії Рюриковичів. Княгиня київська (945—962), дружина київського князя Ігоря Рюриковича. Мати Святослава Ігоровича. Помстилася деревлянам за загибель чоловіка (945—946). Упорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти київської влади (погости). 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним і прийняла християнство. Канонізована католицькою і православною церквами як свята Ольга. У сучасній українській традиції очолює перелік найвідоміших жінок давньої та сучасної України)

Наступником князя Ігоря стала його дружина Ольга.

Становище Ольги при київському дворі було винятковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією у 944 р., полководці Ігоря одностайно визнали її регентшою, а юного сина Святослава спадкоємцем.

Під час правління княгині Ольги можна виділити наступні досягнення у внутрішньо та зовнішньополітичній діяльності.

Діяльність княгині Ольги:

придушення повстання деревлян, помста за вбитого чоловіка Ігоря;

здійснення першої державної реформи на Русі (податкової): чітке визначення земель, з яких збиралась данина, було передбачено такі види данини: оброки, уроки, устави; влаштування «становищ» і княжих «погостів»;

закріплення за княжою скарбницею земель, багатих на хутрових звірів, установлення «знамень»;

розбудова та зміцнення столиці — Києва, побудова дерев’яної християнської церкви;

мирне посольство на чолі з Ольгою відвідало Константинополь;

здійснення першої спроби установити дипломатичні контакти із Західною Європою (Німеччиною).

Значення та наслідки діяльності княгині Ольги:

об’єднання держави безпосереднім підпорядкуванням племінних князівств Києву;

відсутність значних військових конфліктів, надання пріоритету дипломатії; підвищення міжнародного авторитету Київської держави.

Князь Святослав (938-972)

(Правитель Київської Русі із династії Рюриковичів. Великий князь київський (945—972). Єдиний син київського князя Ігоря та княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964). Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику. Насамперед, князь Святослав здійснював завзяті походи на схід та південь, що призвели до розпаду двох великих держав Східної Європи: Хазарського каганату та Першого Болгарського царства. Князь підкорив численні східнослов'янські племена, аланів й волзьких болгар)

Наступником княгині Ольги став її син Святослав.

Десятирічне правління Святослава ознаменувалося швидким розростанням території Київської Русі, до її складу відійшли землі у долину річки Волга, понтійські степи та частина Балкан.

У 968 р. допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів.

Під час правління князя Святослава можна виділити наступні досягнення у внутрішньо та зовнішньополітичній діяльності.

Діяльність князя Святослава:

(належать вислови «Хочу на вас іти», «Не посоромимо землі Руської», «Мертві сорому не знають»):

здійснення адміністративної реформи, посадивши своїх синів намісниками в Києві (Ярополк), Овручі (Олег), Новгороді (Володимир);

прихильність до язичництва на відміну від матері християнки Ольги;

повернення до складу Київської держави племінного князівства в’ятичів;

розгром Волзької Булгарії, Хозарського каганату, поширення впливу на Північний Кавказ;

перший Ватіканський похід, вимушене повернення з Болгарії, щоб захистити Київ від печенігів;

другий Балканський похід, мета не досягнута, загибель від рук печенігів.

Результати діяльності князя Святослава:

адміністративна реформа сприяла зміцненню держави, війни Святослава виснажили Русь, талант полководця не завжди доповнювався далекоглядністю.

Значення та наслідки діяльності князя Святослава:

втрата налагоджених зв’язків із західноєвропейськими країнами;

розгром Хозарського каганату відкрив шлях на Русь печенігам, що завдавали великої шкоди населенню;

значна частина завойованих Святославом територій після його смерті Русь не втримала; часті війни виснажили Київську державу.

Володимир Великий (960-1015)

(Руський князь із варязької династії Рюриковичів. Великий князь київський (979–1015), правитель і хреститель Київської Русі. Новгородський князь (970–988)

Володимир Великий захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977–979).

В 988 р. прийняв хрещення під іменем Василь, розпочав християнізацію Київської Русі, встановивши Київську митрополію Константинопольського патріархату.

Приєднав до своєї держави землі в'ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів, греків, вірменів, поляків, печенігів (996, 1015). Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996).

Першим із руських князів розпочав карбувати власну монету. Заснував фортифікаційні міста — Володимир (988), Переяслав (992) та інші. Використовував особистий знак «тризуб», що став у ХХ столітті гербом України.

Для піднесення авторитету свого роду та значення своєї держави Володимир забажав одружитися з візантійською принцесою Анною, сестрою візантійського імператора. Після того, як дружина Володимира захопила в Криму Корсунь (Херсонес), імператор погодився на шлюб своєї сестри з Володимиром, але за умови, що той прийме християнство.

Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією і влітку 988 р. наказав жителям Києва прийняти хрещення. Обряд хрещення було здійснено в усіх містах і селах держави.

Після міжусобної боротьби синів Святослава наступником Київського престолу став Володимир, одержавши перемогу над своїм братом Ярополком.

Князювання Володимира Великого:

приєднання племінних князівств волинян (дулібів) і білих хорватів;

адміністративна реформа, позбавлення влади місцевої знаті, посадниками стали сини князя;

військова реформа, заміна найманців-варягів на дружинників-слов’ян; релігійна реформа, спочатку спроба реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом, запровадження в Київській Русі християнства як державної релігії (988 р.);

судова реформа, нове зведення законів усного звичаєвого права;

боротьба з кочівниками-печенігами, створення величезної системи укріплень («змієві вали»);

розбудова Києва, будівництво фортеці навколо центру міста (дитинець), зведення церков св. Василя та Богородиці (Десятинної), на яку витрачалася десята частина прибутків князя;

початок карбування перших руських монет — златників і срібників;

ведення боротьби з Польщею за червенські міста та на сході з Волзькою Булгарією;

протидія спробам Візантії перетворити Київську Русь на залежну державу; укладення дипломатичних відносин з Польщею, Угорщиною, Чехією, обмін посольствами з Німеччиною;

започаткування шлюбної дипломатії київських князів.

Значення та наслідки діяльності князя Володимира Великого:

завершення у цілому формування Київської держави, що об’єднала усіх східних слов’ян, але не лише їх;

утвердження сильної князівської влади, створення потужної централізованої держави;

зміна родоплемінного поділу суспільства на територіальний;

внаслідок прийняття християнства зрівняння Київської держави з провідними державами Європи.

Ярослав Мудрий (987-1054)

(Руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1015–1018, 1019–1054). Князь ростовський (988–1010) і новгородський (1010–1034). Другий син київського князя Володимира Святославича)

Взяв участь у міжусобній боротьбі за владу з братами, в якій загинули Борис, Гліб і Святослав.

В 1019 р. переміг київського князя Святополка на Альті.

В 1026 р. уклав угоду із братом Мстиславом, поділивши Руську землю по Дніпру; отримав Київ з Правобережжям

Після смерті Володимира чотири роки тривала боротьба за владу, в якій переміг Ярослав Мудрий (1019—1054 рр.).

Після смерті Мстислава (1036) став одноосібним володарем Русі. Доклав багато зусиль до зміцнення держави.

В 1036 р. розбив і назавжди відкинув від Києва печенігів. На початку 1030-х років відвоював у Польщі червенські міста і Белзьку волость. Здійснив успішні походи проти ятвягів і литовців. Розширив межі середньовічного Києва, спорудивши «місто Ярослава», окрасою якого стали Золоті ворота та Софійський собор (1054).

Започаткував укладання першого літописного зводу 1037—1039 років та першого писаного зводу законів — «Руської правди». Мав велику родину, уклав шлюбні відносини з багатьма європейськими правителями. За численні реформи та досягнення, що мали позитивний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Ярослав Мудрий.

Князювання Ярослава Мудрого:

відновлення централізованої держави, що послабилася під час міжусобної боротьби;

означення території та кордонів держави, удосконалення державного апарату;

остаточна перемога над печенігами, припинення їхніх нападів на Русь; піклування про розвиток культури: ведення літописання, виготовлення книг, виникнення шкіл, заснування першої бібліотеки при Софійському соборі; розбудова Києва та інших міст, побудова Софійського собору, Георгіївської та Ірининської церков, Золотих воріт з надбрамною церквою тощо;

створення першого писаного зведення законів Київської держави, що одержало назву «Найдавніша правда» чи «Правда Ярослава», що сприяло подоланню звичаїв кровної помсти;

відвоювання у поляків всієї Червоної Русі, розширення кордонів на північному заході;

підтримання дружніх зв’язків з Візантією, за винятком 1043—1046 рр.; підтримання постійних дипломатичних стосунків з Німеччиною;

подальший розвиток шлюбної дипломатії (Ярослава Мудрого називали «тестем Європи»).

Значення та наслідки діяльності князя Ярослава Мудрого:

підтримання Київської Русі на вершині розквіту та могутності як провідної держави Європи;

зміцнення міжнародного авторитету держави Ярослава Мудрого;

посилення єдності та централізації Київської держави, подолання пережитків родового ладу.

Хрещення Русі-988р.

(Масове хрещення 988 року мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром Святославичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі)

Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

Передумови запровадження християнства як державної релігії:

необхідність зміцнення влади київського князя, піднесення його авторитету; існування величезної Київської держави було несумісне з язичницьким багатобожжям;

сусідство на заході та півдні із християнським світом, підтримання з ним торговельних відносин;

християнами були попередники Володимира Аскольд і Ольга;

певне поширення християнства серед населення Київської держави; найтісніші зовнішньополітичні контакти в Київської держави були із Візантійською імперією.

Історичне значення запровадження християнства як державної релігії: зміцнення влади київського князя, тісніше згуртування навколо Києва різноплемінних територій;

подолання породжених місцевими язичницькими віруваннями настроїв замкнутості та відокремленості від інших територій;

встановлення рівноправних відносин із християнськими країнами, у першу чергу з Візантією;

поступове зменшення кількості воєнних походів як головного способу здійснення зовнішньополітичних намірів, дедалі більше зростання ваги дипломатії;

заснування Володимиром церковної організації;

створення в Києві першої школи, поширення освіти, що було пов’язано із прийняттям християнства.

«Руська Правда»

«Руська Правда»— збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI-XII ст. на основі звичаєвого права.

«Руська правда» Ярослава Мудрого - відомий нам кодифікований збірник юридичних норм українського народу 1015-1016 рр. З цього видно, як високо цінувалася людська честь, осуджувались злодії та вбив­ці. Наші предки шанували старших і були милосердними - не запро­вадили смертної кари на Русі. За всякий злочин існував штраф, і можна було відкупитися грішми.

Найважчою карою було вигнання з рідної землі - за крадіжку коней і за підпал. Князь Ярослав збирав бібліотеки, де знаходилися правові та політичні документи і намагався поширювати освіту на Русі.

Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку.

Характеристичною прикметою «Руської Правди» була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерті грошовою карою).

Перший юридичний кодекс «Руська правда» складається із двох частин:

І частина - Правда Ярослава (близько 1016 рр.), яка, поміж ін­шого, включала і правові настанови дохристиянських часів;

II частина - Правда Ярославовичів, складена синами князя Ярослава у Вишгороді (1072 р.), або Коротка і Поширена Правда.

Правда Ярослава складається із трьох частин:

І частина - Статті про вбивство.

II частина - Статті про поранення і образу.

III частина - Статті про порушення прав власності.

В цьому кодексі відсутні деякі норми права. Ця «Правда» є неповним джерелом українського права початку XI століття. Наприклад, відсутні норми про правове становище челяді, норми спадкового права. «Правда» говорить про право власності, але не говорить про власність на землю і про правове становище залежного населення. Це пояснюється тим, що право, його норми і форми відста­вали від еволюції соціально-економічного життя.

«Правда Ярославовичів» виникає за умов уже розвитку феодальних відносин, загострення класової боротьби і це відповідь на повстання населення 60-70 рр. XI ст. В подальшому українські пам’ятки права доби Київської Русі вплинули на подальший розвиток українського права.

«Руська правда» в Київській Русі ділила судочинство на два ві­домства:

1. Світське.

2. Церковне.

Найнижчою судовою інстанцією були громадські суди, які складалися із сільських старшин і розглядали не­значні справи. Складніші справи розглядалися за участю представників декількох сіл. На рішення громадських судів можна було скаржитися до княжих судів, де засідали самі князі, або посадники чи тіуни.

Холопів судив сам феодал - зем­левласник. Рішення суду феодала було остаточним і не оскаржувалось.

Церковні суди - це суд митрополита і владики. їх юрисдикція поширю­валася на духовенство і церковних людей.

«Руська правда» вперше офіційно захищала становище:

1. Жінки.

2. Дружини.

3. Матері.

За вбивство жінки було таке ж покарання як і за вбивство чоловіка. «Злочин» - це образа суспіль­ства. Це поняття ділили на такі види:

1. Злочин проти князя.

2. Злочин проти держави.

3. Злочин проти особи.

4. Майновий злочин.

«Руська Правда» є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм.

«Руська Правда» становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби.

Правління Ярославичів

Перед смертю князь Ярослав Мудрий роздав землі в управління синам. Київ він віддав найстаршому своєму синові Ізяславу, як пише літопис, сказавши своїм синам: «Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу даю я Чернігів, а Всеволоду – Переяслав, а Ігорю – Володимир, а В'ячеславу – Смоленськ».

Такий розподіл земель за часів стрункої феодальної ієрархії чітко свідчив про становище земель в державі. Головними містами Русі були Київ, Чернігів і Переяслав Руський.

Саме князі Русі – Київського, Чернігівського і Переяславського князівств – сформували «тріумвірат Ярославичів» – трійку синів Ярослава Володимировича, які одноосібно вирішували головні державні питання.

Решта князів – їхніх братів, призначених по інших менш важливих князівствах, як також і воєводи тих міст, які керувалися без князів, визнавали свою залежність від Києва й займалися лише справами своїх князівств, територій та міст.

Перед смертю Ярослав Мудрий заповідав синам утримувати єдність держави. Подальша історія Київської держави свідчить, яка це була мудра й далекоглядна порада.

Після смерті Ярослава Мудрого відбувається так зване «правління Ярославичів», а саме правління його трьох старших синів.

Співправління трьох осіб (тріумвірат) — Ізяслава, Святослава і Всеволода.

Діяльність Ярославичів:

усунення від участі в державному житті молодших братів, а після їх смерті — привласнення володінь;

1068 р. їхні війська зазнали поразки на річці Альті від половців, що викликало повстання киян, які звільнили ув’язненого полоцького князя Всеслава й оголосили київським володарем.

У 1067 р. князівський тріумвірат ліквідував вогнище сепаратизму в Полоцькому князівстві, захопивши Мінськ. Князі Русі перемогли місцевого князя Всеслава Полоцького в битві на ріці Немизі та посадили його до в'язниці.

У 1068 р. тріумвірат руських князів зазнав тяжкої поразки від половців. Коли переможені князі Ізяслав із Всеволодом повернулися до Києва, а Святослав до Чернігова, кияни скликали віче й сказали київському князеві, щоб він дав зброї і коней для боротьби з половцями, які роз'їхалися по околицях міста для пустошення й грабунку маєтків киян.

Його княжіння тривало трохи більше семи місяців. З допомогою польських військ Ізяслав 1069 р. повернувся на престол;

У 1072 р. відбулася нарада трьох братів у Вишгороді, де була схвалена «Правда Ярославичів», що разом зі статтями Ярослава Мудрого становила «Руську правду».

У 1073 р. менший брат Ізяслава, чернігівський князь Святослав Ярославич (1073-1076 рр..) скористався з непопулярності великого князя в столиці. Святослав звинуватив Ізяслава у змові з князем Всеславом Полоцьким й підмовив іншого свого брата, переяславського князя Всеволода, разом скинути Ізяслава із старшинства. Це сталося всупереч заповітові їхнього батька Ярослава визнавати старшинство Ізяслава й тримати єдність. За це вітчизняний літописець досить критично відгукується про князя Святослава. Таким чином, через майже два десятиліття після смерті Ярослава Володимировича, «тріумвірат Ярославичів» розпався.

Князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава у Києві

Володимир Мономах (1053-1125)

(Руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1113-1125). Князь смоленський (1073—1078), чернігівський (1076—1077, 1078—1094) і переяславський (1094—1113).

Син князя Всеволода Ярославича і візантійської княжни Марії (за іншими даними — Анни чи Анастасії) з роду Мономахів. Засновник князівської гілки Мономаховичів. Організатор успішних походів проти половців. Учасник Любецького (1097 р.) і Витичівського з'їздів (1100 р.). Розширив руське законодавство, додавши до нього свій «Статут» (бл. 1113 р.). Автор дидактичної праці «Повчання дітям» (бл. 1109 р.)

Наступником Святополка на столі в Києві стає князь Володимир Мономах у 1113 році.

Наприкінці XI століття укріпився на князюванні в Переяславі. Переяславське князівство найбільше потерпало від нападів половців, і тому Володимир Мономах особливо прагнув припинення князівських міжусобиць та об'єднання сил для боротьби проти нападників. Здобув популярність організацією спільних успішних походів князів 1103 р. і 1111 р. роках проти половців

Князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава в Києві: повсталі в 1113 р. кияни вимагали Володимира Мономаха собі за князя, після деяких вагань — згода;

зміцнення великокнязівської влади та посиленні державної єдності Русі заходами військового та дипломатичного характеру, придушення князівських міжусобиць;

схвалення «Уставу», що являв собою доповнення до «Руської правди», обмеження обсягів стягування лихварями відсотків за позику;

ведення активного будівництво в Києві та інших містах, спорудження першого моста через Дніпро;

відновлення міжнародного авторитету Київської держави, продовження шлюбної дипломатії; підтримка культури, «Повчання дітям» Мономаха тощо.

Після смерті Володимира Мономаха гідно правив його син Мстислав, прозваний Великим (1125-1132 рр.).

Він був останнім київським князем, чию владу можна схарактеризувати як монархічну. По його смерті в Київській державі почалася доба роздробленості — посилення самостійності удільних князівств та влади удільних князів.

Роздробленість Київської Русі

Із середини XII ст. Київська Русь вступає в період феодальної роздробленості, яка є неминучим періодом розвитку феодальної Європи.

Перші її ознаки з’явилися ще по смерті Ярослава Мудрого.

Надалі роздробленість була закріплена Любецьким з’їздом князів (1097 р.), на якому було вирішено: «Хай кожен тримає вотчину свою». Верховенство належало великому київському князю, а удільні князі правили в інших містах і землях, спираючись на підтримку бояр.

З початку XII ст. починається політична роздробленість.

Причини феодальної роздробленості Київської Русі:

Поступове утвердження приватної власності на землю сприяло зростанню продуктивності праці, робило власника повним господарем, його залежність від великого князя ставала незначною.

Зростання кількості міст, розвиток містобудування спричинило формування декількох сильних економічних і політичних центрів, здатних до самостійної тривалої оборони.

Кожне князівство за умов натурального господарства могло являти собою самостійну господарську одиницю, а торгівля й економічна співдружність хоч і були вигідними, але не край необхідними.

Перед смертю Ярослав Мудрий заповів кожному з п'яти синів окремий уділ.

Найстарший Ізяслав отримав Київ, Святослав — Чернігів.

Всеволод — Переяслав.

Молодші Ярославичі Ігор і В'ячеслав одержали відповідно Волинь і Смоленщину. Внукові Ростиславу було виділено Галицьку землю.

Найбільшими князівствами стали:

Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Волинське, Галицьке, які стали основою формування Української держави;

Володимиро-Суздальське, Новгородське, Псковське, Смоленське, Рязанське — основа Московської держави;

Полоцьке, Мінське, Турівське — основа Білоруської держави.

У заповіті Ярослав закликав синів до любові й злагоди, а роль глави держави поклав на старшого сина Ізяслава. Спочатку три старші брати, утворивши політичний союз, спільно управляли державою.

Але обставини склалися так, що 1068 р. тріумвірат Ярославичів розпався. Тоді до меж Переяславського князівства вдерлися половці (кипчаки) — войовничі кочові племена тюркського походження.

Ізяслав і Святослав виступили на допомогу Всеволоду.

У битві на річці Альті руські війська зазнали поразки. Нерішучість і безпорадність князів перед небезпекою половецького вторгнення в Київ обурила киян, які підняли повстання й фактично вигнали Ізяслава з Києва. 1069 р. з допомогою польського короля Болеслава II Сміливого Ізяслав повернув собі київський престол.

У 1072 р. князі внесли зміни й доповнення до «Руської Правди», створивши таким чином новий кодекс законів «Правда Ярославичів», який впроваджував індивідуальну власність на землю, поки що князівську.

Однак союзи братів не були міцними. Кожен з Ярославичів виступав претендентом на київський престол. Численні міжусобні війни спустошували і послаблювали державу, із чого скористалися зовнішні вороги — половці, литовці, поляки, угорці.

Спроби зупинити ці негативні процеси на з'їздах князів (1072, 1097, 1100, 1101, 1103 pp.) не дали істотного результату.

Після смерті Володимира Мономаха київський престол перейшов до його найстаршого сина Мстислава (1125—1132 pp.), який продовжив політику батька, підтримуючи єдність Русі й захищаючи її кордони від половецьких орд.

Діяльність Мономаха та його сина Мстислава були останніми спробами зберегти єдність Київської держави.

Кінцем історичної доби став 1132 p., коли Київ відігравав роль основного політичного центру руських земель. Після цього з Київської держави виділялися окремі князівства і землі. Князівства починають самостійно проводити не тільки внутрішню, але й зовнішню політику.

Протягом XII ст. з'явилося п'ятнадцять самостійних князівств, найбільшими з яких були Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Галицьке та Волинське.

Наслідки феодальної роздробленості

— Економічне та культурне піднесення руських земель: розвиток міст, ремесел, торгівлі, культури та мистецтва;

— удосконалення системи управління удільними землями;

— розвиток демократичних традицій: скликання народного віча, правителі вдаються до підтримки міщан;

— сприяла формуванню українського, білоруського та російського народів

— Міжусобна боротьба підривала сили князівств, призводила до загибелі людей і нищення культурних пам’яток;

— Русь не могла опиратися нападам половців, які грабували руські землі;

— оскільки половці перекрили торгові шляхи через Каспій, Русь опинилася на узбіччі торгових шляхів

Історичне значення Київської Русі

— вперше об’єднала східнослов’янські племена в єдиній державі;

— прискорила економічний, політичний, культурний розвиток східних слов’ян;

— захистила східнослов’янські землі від нападів іноземних держав і кочовиків (Польщі, Угорщини, Візантії, варягів, печенігів, половців);

— була бар’єром між Західною Європою і Степом;

— підняла й укріпила міжнародний авторитет східних слов’ян, долучила їх до міжнародної політики.

— Русь справедливо порівнюють з імперією Карла Великого у Західній Європі (VII—VIII ст.).

Розвиток суспільно-політичного життя Київської Русі

Київська Русь у період розквіту була централізованою монархією (система управління державою одноосібним володарем - монархом, у руках якого зосереджена вся влада).

Голова держави - Великий князь київський. Йому належала законодавча, виконавча, судова й військова влади.

Князі, що правили окремими землями Київської Русі, - васали Великого князя київського.

Васалітет - система залежності одних земельних власників (васалів) від інших (сюзеренів).

Боярська рада - дорадчий орган, до якого входили великі бояри, що складали найближче оточення князя. В управлінні державою князь спирався на боярську раду.

Віче - народні збори, які розв'язували найважливіші громадські питання. Однак їх вплив поступово зменшувався.

Політична роздробленість привела до перетворення Київської Русі на федеративну монархію.

Федеративна монархія - сукупність самостійних або напівсамостійних удільних князівств, що проводили незалежну політику.

Новий тип управління - колективний сюзеренітет. Окремими частинами держави управляли удільні князі, які створювали свої органи влади, військо й проводили самостійну внутрішню й зовнішню політику.

З'їзд князів - орган управління федерації, на якому спільно вирішувалися найважливіші питання (прийняття основ законодавства, організація воєнних походів для захисту держави від ворогів).

Населення Київської Русі поділялося на дві категорії

Панівні привілейовані стани - князі, бояри, дружинники, вище духовенство; князь призначав бояр і дружинників посадниками та тисяцькими (представниками князя у великих містах), тіунами (управителями княжим господарством), вірниками (збирачами мита).

Непривілейовані стани - міщани (купці, ремісники), селяни (вільні та залежні). Вільні селяни - смерди мали земельні наділи, власне господарство й мусили платити данину та виконувати повинності на користь держави. Вони об'єднувалися в сільські громади («верв», «мир»), які спільно володіли водоймами, лугами, лісами. Існувала також невелика група населення - ізгої, які за різних обставин випали зі своїх соціальних груп, але залишилися особисто вільними.

Поширення писемності. Розвиток культури та освіти Київської Русі

Розвитку самобутньої культури Київської Русі сприяли:

виникнення й становлення власної державності;

прийняття християнства;

культурні зв’язки з Західною Європою, Візантією та країнами Сходу.

Основою духовної культури була усна народна творчість:

обрядові й історичні пісні;

казки;

загадки;

колядки;

приказки;

билини («Ілля Муромець», «Добриня Микитович і Змій»).

Велике значення для розвитку культури мала поява писемності, основи якої заклали слов'янські просвітителі та проповідники Кирило та Мефодій. Вони створили перші слов'янські азбуки - глаголицю та кирилицю.

Кирило і Мефодій – творці слов’янської азбуки

Розвиток писемності сприяв поширенню освіти: при монастирях і церквах існували школи й книгописні майстерні, при Софійському соборі була відкрита перша бібліотека.

Виникло літописання (хронологічно послідовний запис історичних подій), видатними пам'ятками якого є «Повість минулих літ» (1113 р.), складена ченцем Печерського монастиря Нестором, Київський та Галицько-Волинський літописи.

Нестор Літописець

(Київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор «Житій святих князів Бориса і Гліба й Теодосія Печерського». Вважається упорядником (за іншою версією автором) «Повісті минулих літ»)

Найвизначніші твори літератури:

«Ізборник Святослава» митрополита Іларіона;

«Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона;

«Повчання дітям» Володимира Мономаха;

Остромирове Євангеліє (1056 - 1057 рр.);

«Слово о полку Ігоревім» (1187 р.).

Найдавніші пам'ятки архітектури:

Десятинна церква (Київ);

Софійський собор (1037 р.) (Київ);

Михайлівський Золотоверхий собор (Київ):

Печерський монастир (Київ);

Золоті ворота (Київ);

Спасо-Преображенський монастир (Чернігів);

Успенський собор (Володимир):

Успенський собор (Галич).

Образотворче мистецтво

Мозаїка - зображення, зроблене з різнокольорових шматочків скла («Богоматір Оранта» у Софійському соборі).

Фреска - картина, написана водяними фарбами на свіжій вогкій штукатурці («Музиканти та скоморохи» у Софійському соборі).

Ікона - живописне зображення Ісуса Христа, Діви Марії, ангелів, святих («Богоматір Печерська зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими»). Майстром іконопису вважався чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій (Аліпій).

Книжкова мініатюра - кольоровий малюнок у рукописних книгах (мініатюри «Остромирового Євангелія»).

Київська Русь уперше об'єднала всі східнослов'янські племена в єдину державу та сприяла їх суспільно-політичному, економічному й культурному розвитку.

Список термінів до теми:

Племінний союз територіальне й політичне об’єднання кількох сусідніх племен

Князь вождь племені, з появою держави — її правитель

Полюддя форма збирання князем із дружиною данини з підлеглого населення

Язичництво релігійні вірування у багатьох богів, обожнювання сил природи, тварині рослин, людиноподібних істот (русалок, берегинь та ін.)

Християнство світова релігія, в основі якої — визнання Ісуса Христа посланником Бога, Сином Божим, віра в Трійцю (єдиного Бога у трьох особах) та снування потойбічного світу

Шлюбна дипломатія встановлення дипломатичних зв’язків засобом укладання шлюбів між правлячими родинами

Роздробленість розпад Київської Русі на окремі удільні князівства, зміцнення їхньої самостійності

Віче народні збори для вирішення нагальних питань

Вотчинне землеволодіння спадкове земельне володіння князів, бояр та інших членів панівної верхівки в Київській Русі

Бояри представники правлячого стану в Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою

Смерди особисто вільні селяни, які мали земельні наділи, власне господарство й мусили платити данину та виконувати повинності на користь держави

Ізгої особи, які з певних причин випали зі своїх соціальних груп і втратили з ними зв’язок; були особисто вільними

Закупи селяни, що потрапили в залежність від феодала, взявши в нього позику («купу»)

Ікони живописне зображення Ісуса Христа, Діви Марії, ангелів, святих, яке є предметом релігійного поклоніння

Мозаїка зображення, зроблене з окремих непрозорих різнокольорових шматочків скла (смальти), щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі

Фреска картина, написана водяними фарбами на свіжій вогкій штукатурці

Книжкова мініатюра невеличкий кольоровий малюнок у рукописній книзі

Билини пам’ятки давньоруської усної творчості, у яких розповідалося про боротьбу Русі з ворогами

Літопис хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їхнім сучасником

Список найважливіших дат до теми:

Кінець VIII – початок IX ст.-Утворення Київського князівства

860 р.-Перший похід русичів, очолюваних князем Аскольдом на Константинополь (Царгород)

882 р.-Убивство князя Аскольда та захоплення князівської влади в Києві Олегом. Виникнення держави Київська Русь

907, 911р.-Походи князя Олега на Царгород

941, 944 р.-Походи князя Ігоря на Візантію

945 р.- Повстання деревлян і вбивство князя Ігоря

946 р.-Посольство княгині Ольги до Царгорода

968 р.-Перший Балканський похід князя Святослава

992–996 рр.-Спорудження Десятинної церкви в Києві

988 р.-Початок запровадження князем Володимиром християнства як державної релігії Київської Русі

1036 р.- Розгром князем Ярославом Мудрим печенігів під Києвом

1037 р.-Спорудження Софійського собору в Києві

1037–1039 рр.-При Софійському соборі в Києві створено літопис, названий найдавнішим Київським зводом

1054 р.-Перша згадка в літописі Києво-Печерського монастиря

1054–1113 рр.-Співправління трьох братів Ярославичів – Ізяслава, Святослава та Всеволода

1056–1057 рр.-Створення «Остромирового Євангелія» – найдавнішої з книг, яка збереглася до наших днів

1068 р.-Повстання в Києві проти Ярославичів

1073, 1076 р.-Створення «Ізборників» для князя Святослава Ярославича

1097 р.-Любецький з'їзд князів

1108 р.-Заснування онуком Ярослава Мудрого Святополком Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві

1113 р.-Завершення ченцем Києво-Печерської лаври Нестором написання літопису «Повість минулих літ»

1113р.-Народне повстання в Києві

1113 р.-Прийняття «Статуту» Володимира Мономаха

1117 р.-Укладення «Повчання» Володимира Мономаха

1185 р.-Невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців, що став підґрунтям для поеми «Слово о полку Ігоревім».

Історично-культурні пам'ятки:

Відеоматеріали