Для педагогів

1. Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести в найближчому парку або просто на вулиці, змінивши робочу обстановку. 

2. Плануйте робочий тиждень, місяць із визначенням короткострокових і довгострокових цілей роботи, що дозволить фокусуватися на необхідних діях, підвищить мотивацію діяльності та зменшить кількість невиправданих емоційних витрат. Варто виділяти завдання та цілі, що є пріоритетними або такими, що виконуються найшвидше.

3. Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника. Виділіть час для зустрічей із друзями, відпочинку із коханою людиною поза межами звичної повсякденності, відвідин мистецьких або спортивних заходів. Вихідні, особливо в теплу пору року, корисно проводити на відкритому повітрі, уникаючи пасивного проведення часу перед телевізором на дивані.

4. У пригоді стане професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з колегами, що дає відчуття світу ширшого, ніж той, який існує всередині окремого колективу – курси підвищення кваліфікації, конференції тощо). Крім суто професійної користі, такі заходи покликані активізувати взаємозв’язки з колегами, активне спілкування в нових умовах, а це відволікає від буденності та рутини.

5. Банальним, але важливим компонентом боротьби зі стресом є підтримування гарної фізичної форми. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день.

6. Нове хобі може не тільки додати задоволення у житті, а й допомогти почуватися більш мотивованим. Години, присвячені, приміром, вишиванню, збережуть дні, присвячені пошуку емоційного заспокоєння.

7. Категоричним правилом має стати відмова від роботи вдома та обговорення робочих проблем поза роботою.

8. Зрештою, візьміть відпустку та просто забудьте про проблеми на роботі.

Пам’ятайте: «Це ваше життя, і ви живете тільки один раз!»

1. Не ставте невстигаючого учня в несподівану ситуацію «запитання — відповідь», а дайте учневі можливість підготуватися та обміркувати відповідь. 

2. Бажано, щоб учень відповідав не усно, а письмово. 

3. Засвоєння великого за обсягом, різноманітного складного матеріалу не давайте відразу, а розділіть його на окремі інформаційні шматки і давайте поступово, в міру засвоєння. 

4. Не примушуйте невстигаючих учнів відповідати новий, тільки-но засвоєний на уроці матеріал. Відкладіть опитування на наступний урок, дайте учневі можливість опрацювати його вдома. 

5. Шляхом правильної тактики опитувань і заохочень (не лише оцінкою, а й зауваженнями типу «відмінно», «молодець», «розумниця» тощо) формуйте в учня впевненість у власних силах, у своїх знаннях, у можливості вчитися; ця впевненість допоможе учневі в екстремальних, стресових ситуаціях іспитів, контрольних, олімпіад тощо. 

6. Тактовно оцінюйте невдачі учня, адже він сам дуже болісно їх сприймає. 

7. Під час підготовки відповіді давайте час для перевірки та виправлення написаного. 

8. Якомога менше відволікайте учня, його увагу, створюйте спокійну, а не неврозну обстановку. 

1. Установіть межі дозволеного, еталони поведінки учнів для стандартних ситуацій: як входити в клас, як сидіти, відповідати на запитання, прибирати книжки, діставати олівці та інше. Зробити це треба перш ніж ви почнете стежити за дотриманням порядку. Учень повинен знати, у чому полягає прийнятна чи неприпустима поведінка, і тільки тоді від нього можна вимагати відповідальності за дотримання конкретних правил. Якщо правила й обмеження не визначені, то встановити порядок у класі не можна! Виявіть чітку послідовність у дотриманні встановлених правил і в застосуванні способів покарання.

2. Стежте за своєю мовою, розмовляйте завжди повільно, спокійним голосом. Почуття гніву й обурення - звичайне явище, але воно піддається контролю і зовсім не означає, що ви не любите дітей.

3. Намагайтеся тримати свої емоції в стані спокою, зміцнюючи нерви для того, щоб витримати очікувані ексцеси. Звертайте увагу і реагуйте на будь-які вияви позитивної поведінки дітей, які б незначні вони не були. Хто шукає гарне, той обов’язково його знаходить.

4. Уникайте безупинного негативного реагування. Намагайтеся рідше говорити «ні», «припини», «не можна».

5. Відрізняйте форми поведінки, які вам не подобаються, від вияву особистих якостей дітей.

6. Намагайтеся розшифрувати сигнали, що попереджають про можливість вибуху в поведінці дітей. Спокійно втручайтеся в ситуацію.

7. Відповідайте рішуче і впевнено, коли учні відкрито кидають виклик непокори.

8. Учням потрібен вчитель, а не партнер по грі. Будьте завжди товариські, але не забувайте, що фаміл’ярність виховує неповагу. Ви можете цілком успішно взаємодіяти з учнями, не перетворюючись на одного з них.

9. Завжди наполягайте на повазі до дорослого. Учні повинні звертатися до вас чемно.

10. Не йдіть на поступки й компроміси, поступаючись своїми нормами, щоб бути популярним і авторитетним.

11. Пам’ятайте, що дитяча безвідповідальність - явище, що не має нічого спільного з відвертою непокорою, і тому боротися з нею потрібно спокійними методами.

12. Намагайтеся, щоб у вас був добрий зв’язок з учнями, так щоб вони могли знати, коли вони відповідають вашим очікуванням, а коли ні, поясніть, що ви очікуєте від учнів і наскільки вони відповідають цьому. Робіть це тоді, коли все йде добре, оскільки в такому випадку усе сприймається саме собою. Зворотній зв’язок сприяє встановленню гарної поведінки.

13. Не реагуйте на все занадто бурхливо, щоб незначна подія не перейшла у велике протистояння. Уникайте протистояння на очах в інших учнів. Немає більш неефективного методу впливу на людину, причому в будь-якому віці, ніж гнів і роздратування.

14. Робіть серйозні кроки, якщо учень продовжує погано поводитися і відмовляється визнавати дисципліну. Визначте можливу причину такої поведінки, емоційні конфлікти, розлад уваги, проблеми в навчанні.

15. Будьте прикладом самодисципліни. Гарної поведінки учні в більшості випадків не вчаться, а переймають її.

🤔Сьогодні ми навіть не уявляємо свого життя без смартфона: прокидаємось від будильника в гаджеті, спілкуємось, завжди знаємо останні новини, погоду, живемо «онлайн життям», часто за рахунок звичайного. Звісно ж, винний у цьому не наш улюблений смартфон, а унікальні можливості сучасних технологій та послаблений самоконтроль. Навряд чи хто замислюється, скільки реального часу проходить повз нас, поки ми залипаємо у гаджеті.

☝️Фраза «Мамо, я хочу бути твоїм телефоном, ти любиш його більше, ніж мене» чітко описує соціальне явище сучасності - ФАБІНГ.

Фабінг (англ. phubbing, від phone – телефон + snubbing – зневажливе ставлення) – це психологічний термін, що позначає соціальне явище, коли в процесі спілкування з іншими людина надає перевагу гаджету, нехтуючи співрозмовником.

⁉️ФАБЕРИ, які вони?

Вчені стверджують, що фабінг виникає на ґрунті психологічних проблем: неадекватної самооцінки, низького рівню самоконтролю та відповідальності, інколи навіть депресивного стану.  Під час спілкування фабер постійно, за звичкою, риється у смартфоні, моніторить будь-яку інформацію, переглядає вже раніше побачене, грає в ігри ігноруючи при цьому оточення, залишається поза темою реальної розмови. Постійно тримає смартфон у руці, навіть під час пересування. Лякається, коли згадує, що, можливо, забув телефон вдома, або він може розрядитись. Під час розмови з іншою людиною постійно перевіряє смартфон через звукове сповіщення,  часто і безпідставно сканує стрічку новин. Навіть під час вживання їжі не може відірвати погляд від екрану. До речі, психологи стверджують, що спожиті таким чином страви втрачають смакові якості. Фабінг у великих порціях може  навіть перерости у клінічний випадок, номфобію – страх залишитись без мобільного телефону. 

Отже, типовий портрет фабера: людина, постійно на варті оповіщень, яка слідкує за новинами (раптом без неї у колі знайомих відбулась якась подія), байдужа до реальних оточуючих. Крім того, напруження зору та залипання в екран за коштом різних активних дій, не йде на користь здоров’ю.

✅ФАБЕРИ серед НАС!

Виходячи з досліджень психологів, найбільший процент фаберів серед представників покоління Z. Про них кажуть: «народилися зі смартфоном». Z-ти надають перевагу спілкуванню у соцмережах, а не особистому. У їхньому підлітковому світі фабінг діє майже на постійній основі та вважається нормою. Більш стримані у цьому відношенні міленіали та трохи старші люди: скільки б у вас не було мегаважливих онлайн завдань,  ігнорувати співрозмовника на користь смартфона грубо і неприйнятно. Люди цієї вікової категорії є і найбільш уразливими до фабінгу. 

Дослідники виявили ще й гендерний бік 👫питання: жінки займаються фабінгом частіше та довше, для них це вияв соціальної інтернет-активності. Чоловіки ж у більшості сприймають смартфон як багатофункціональний технічний пристрій, але й серед них теж є фабери.

⁉️ВАС ПРОМІНЯЛИ НА ҐАДЖЕТ?

Які ж відчуття спіткають фабі-людину, яка стає жертвою фабера у родині, на роботі, на відпочинку у компанії тощо?  Коли фабінг відбувається у родині, більшість жертв відчувають ревнощі, біль від відсутності уваги та нехтування. На жаль, від браку уваги збоку батьків-фаберів страждають також діти, набуваючи комплекси з дитинства. Там де фабінг, частіше виникають конфлікти, невдоволення відносинами та життям у цілому. На робочих місцях поведінка фаберів викликає у колег роздратування, злість, нервозність, відчуття неповаги та некоректності ситуації. Це псує продуктивні робочі відносини. Не дуже хочеться обговорювати питання з людиною, яка тебе не слухає, тому що блукає десь далеко у віртуальному світі.

⚖️ЗРОЗУМІТИ чи ВИБАЧИТИ?

Як же протистояти такому неприємному явищу? Як знайти золоту середину між людським спілкуванням, особистим простором та сучасними технологіями?

Насамперед треба пам’ятати, що фабер не зловмисник. Ним володіє імпульсивне бажання спілкуватися та бути в курсі усього. Зовсім ніяк він не хоче залишитися один у реальному житті. Тож визначте, наскільки великий масштаб зловживання, та чи варто вживати кардинальні заходи. Розмовляйте з фабером про те, які наслідки можуть бути, чи вже навіть є, якщо ігнорується живе спілкування.

Фаберу ж можемо порадити бути сильним та вихованим, увімкнути режим самоконтролю. Якщо посеред живого спілкування виникла нагальна потреба залізти у смартфон, попросіть вибачення  у співрозмовника за перервану бесіду, навіть якщо це ваша мала дитина. 

Намагайтесь здійснювати онлайн спілкування у прийнятних часових рамках, а не гаяти вільний час, обділяючи своєю увагою близьких. Під час прийому їжі не кладіть гаджет на стіл, аби не було спокуси заглядати в нього кожні 2 хвилини.  Якщо ви фабите колективно, запропонуйте друзям інший вид спілкування: живе обговорення та обмін новинами. Це набагато краще, ніж ставити лайки та писати коменти френдам з фейсбука, які сидять поруч, залипнувши кожний у свій девайс.

🌿Отже, як підсумок, можемо сказати, що немає у світі нічого найдорожчого за живе спілкування та здорові відносини  між близькими та знайомими людьми. І якщо вам, спілкуючись у реальній розмові, заманеться зробити черговий перегляд стрічки новин (вже аж п’ять хвилин пройшло), відкладіть, будь ласка, смартфон та подивіться співрозмовнику в очі.